17. Соціальне обличчя українських земель під владою Рос.Імп. В п.П. 19 ст. Класи та стани укр. Сус – ва.

Дворянство. Зрівняння українського дворянства в правах із російським підтверджується рядом законів, як загального характе­ру, що стосувалися дворянського класу Росії в цілому, так і спеці­альними, які прямо адресувалися дворянству України. Так, у 1801 p. російський уряд підтвердив надання прав російського дво­рянства українському дворянству, яке проживало у Слобідській Україні. У 1835 p. був виданий указ "О Малороссийских чинах, дающих право на действительное или потомственное дворянство". Він затвердив станові привілеї та пільги для козацької старшини та її нащадків (усій верхівці козацького війська).В українському суспільстві зростала кількість російських дво­рян через те, що царат, як і раніше, розпоряджався землею України, роздавав її росіянам. Російське дворянство, яке проживало в Україні, одержало в першій половині XIX ст. ряд привілеїв у порівнянні з місцевою шляхтою. Отже, склад дворянства України за національністю був досить строкатим. Усе дворянство Росії, в тому числі й українське, одержало у першій половині XIX ст. нові привілеї. Закон 1827 p. дозволив дворянам створювати фабрики, заводи та ремісничі майстерні в містах (раніше вони користувалися цим правом тільки у сільській місцевості) і без обмеження кількості робочих рук. Міське населення (міські обивателі). Перш за все спостерігає­ться зростання кількості міського населення України. Як і раніше, склад городян був досить строкатим, міщани утворювали найбільш численну групу. Міщани сплачували більшу частину податків, що накладалися на місто. Поступово обмеження міщан у правах послабилися. У 1832 р їм було дозволено придбавати земельні ділянки у містах для зайнят­тя торгівлею та виробничою діяльністю. Вони одержали також право переходити до купецтва та діставати гільдійське посвідчення за наявності відповідних капіталів.

Царський уряд зміцнював цеховий устрій міст. Уточнювалася його регламентація. У 1816—1859 pp. кількість купців у містах збільшилася. Зберігався гільдійський устрій купецтва. Українські купці здебільшого входили до третьої гільдії, друга і особливо перша були для них зачинені. Купецтво повільно звільнялося від різних станових обмежень. У 1832 p. було створено нову станову групу — почесні грома­дяни. Це звання надавалося заможнішим з купців. Почесні грома­дяни користувалися деякими додатковими пільгами.

На початку XIX ст. в містах України з'являється нова суспіль­на група. Вона стояла поза міськими станами. Офіційні акти нази­вали людей цієї групи "рабочие люди". Їх соціальні ознаки були такими: відсутність власного будинку і постійного місця проживан­ня; джерело існування — праця за наймом. Це були вільнонаймані робітники. У першій половині XIX ст. цей прошарок багато в чому поповнюється за рахунок державних селян. Кріпосні селяни. Завершується юридичне закріпачення селян України.Основним обов'язком кріпаків було відбування панщини. У різних місцевостях розміри панщини були неод­наковими, але загалом вони зростали і часто доходили до шести днів на тиждень, що було юридичним наслідком урочної системи, яку в нових економічних умовах вводили поміщики. Іншою новиною в житті кріпаків був перевод їх на місячину.

Якщо юридичне становище кріпаків було однаковим, то роз­виток товарно-грошових відносин поглиблював їх розшарування. Сформувалася заможна верхівка сільської буржуазії. Державні селяни складали другу верству українського селянст­ва. Основною формою їх експлуатації були грошова рента та податки державі, розмір яких постійно зростав.Відчутного удару по державним селянам завдало утворення військових поселень, які мали на меті полегшити царському уряду тримати армію. Розвиток капіталістичних відносин вплинув і на становище державних селян. У 1837—1841 pp. було проведено реформу управ­ління ними. Вона відома як реформа графа Кисельова, міністра державних маєтностей. За цією реформою державні селяни одержа­ли право обирати органи самоврядування — сільські та волосні, а також сільські та волосні суди (розправи) Але це було досить обмежене самоврядування. Реформа управління державними селянами дещо полегшила їх економічне становище. Заборонялося у майбутньому віддавати державні землі в оренду.

18.. Повстання Чернігівського полку.14 грудня 1825 р., в день присяги новому цареві Миколі, декабристам удалося підняти на повстання на Сенатській площі солдатів і офіцерів. Але повсталі були відірвані від народу, керівники повстання діяли неорганізовано й нерішуче, обраний диктатором С. Трубецькой на площу не з'явився. Микола наказав стріляти в повсталих картеччю, і на вечір повстання було придушено.Напередодні повстання в Петербурзі, 13 грудня 1825 p., керівники Північного товариства послали до Москви й в Україну своїх представників, які мали сповістити тамошніх членів товариств про початок повстання й закликати їх виступити на підтримку столиці. У цей час члени Південного товариства, особливо Васильківської управи, вели підготовку до повстання, в яке вони мали намір втягти війська, що стояли навколо Києва і в інших місцевостях України. Повстання намічалося почати в другій половині січня 1826 р.

Але дізнавшись про арешт 13 грудня Пестеля і про поразку повстання 14 грудня в Петербурзі, керівники Васильківської управи, спираючись на Чернігівський полк, вісім рот якого розташовувалися під Києвом у містечку Василькові та навколишніх селах, і сподіваючись залучити на свій бік інші військові частини, вирішили почати повстання негайно.

Повстання почалося 29 грудня в селі Трилісах, де стояла 5-а рота Чернігівського полку. Тут вночі на 29 грудня командир Чернігівського полку підполковник Гебель заарештував братів Сергія і Матвія Муравйових-Апостолів. Вранці 29 грудня до Триліс приїхали учасники колишнього Товариства об'єднаних слов'ян. Вони влаштували напад на Гебеля, побили його й змусили втікати, звільнили Муравйових-Апостолів, після чого Сергій Муравйов-Апостол разом з Бестужевим-Рюміним — директори Васильківської управи — очолили повстання. Керівники повстання намагалися залучити до участі в ньому інші військові частини, де були члени Південного товариства, і для цього посилали своїх представників до Києва, Сквири, Білої Церкви і в інші місця. З цією ж метою було вирішено повести полк в напрямку містечка Брусилова, а звідти, залежно від умов, які складуться, — на Київ чи Житомир, щоб зайняти одне з цих міст, приєднати війська, які там дислокувалися і розширити повстання.На честь походу у Василькові опівдні 31 грудня була влаштована урочиста церемонія. Після зачитання прокламації полк виступив у похід. С Муравйов-Апостол діяв недостатньо швидко, оперативно і навально. Це особливо яскраво виявилося в тому, що замість того, щоб негайно рушити на Київ або Житомир, раптовим ударом спробувати їх захопити і цим сприяти приєднанню до Чернігівського полку тамошніх військових частин, С Муравйов-Апостол оголосив з нагоди Нового року І січня днівку і цим прогаяв час, давши можливість царським властям опам'ятатися, відвести в безпечні місця ненадійні для них військові частини і підтягти інші полки. З Великої Мотовилівки повсталий полк вийшов у напрямку Білої Церкви вранці 2 січня. Уранці 3 січня у с.Пологи через посланого солдата було встановлено, що 17-й єгерський полк уже виведено з Білої Церкви. У зв'язку з цим було вирішено змінити напрям руху і прямувати на Паволоч, а потім на Волинь, щоб там спертися на підтримку членів Товариства об'єднаних слов'ян.Однак здійснити цього плану повсталим не вдалося. Недалеко від села Устимівки того ж, 3 січня, вони зіткнулися з великим загоном військ 3-ї гусарської дивізії. Чернігівці вступили в бій, виявляючи високі зразки героїзму. Отже, повстання Чернігівського полку, не підтримане іншими полками й Тульчинською та Кам'янською управами Південного товариства, як і повстання 14 грудня в Петербурзі, зазнало поразки.

Царський уряд жорстоко розправився з декабристами. Полки, що брали участь у повстаннях, в тому числі Чернігівський, були розформовані, а солдати відправлені на Кавказ для участі у воєнних діях проти горців.