istoria_minishpory

21. Освободительная война украинского народа середины ХVII в. была вызвана социально-экономическими, национально-религиозными и политическими причинами.Социально-экономические причины:тяжелый феодально-крепостнический гнет, который испытывало украинское население, прежде всего крестьяне со стороны польских и полонизированных (ополяченных) украинских магнатов и шляхтичей;панщина в некоторых местах Украины доходила до б дней в неделю;кроме панщины, крестьяне платили феодалу также натуральные и денежные налоги, размеры которых непрерывно возрастали;города в то время составляли собственность феодалов, жители выполняли повинности в пользу их собственников и платили налоги.Национально-религиозные причины:речь Посполитая осуществляла жестокие притеснения православной церкви и веры;разными способами насаждались католицизм и униатство;речь Посполитая препятствовала развитию украинских школ, образованию, культуры.Освободительная война украинского народа прошла три основных этапа.Первый этап охватывает 1648 г. В это время народное восстание вспыхнуло по всей Украине и переросло в Освободительную войну. Созданная из многочисленных повстанческих отрядов народная армия, возглавляемая Б. Хмельницким, одержала ряд замечательных побед. Она нанесла поражения польским войскам 5-6 мая 1648 г. под Желтыми Водами (Желтые Воды - ныне город и небольшая река в Днепропетровской области), 16 мая 1648 г. под Корсунем, 11-13 сентября 1648 г. под Пилявцами (ныне с. Пилява в Хмельницкой области).Итогом первого этапа Освободительной войны стало освобождение большей части украинских земель от иностранного порабощения. На освобожденной территории стала формироваться Украинская казацкая держава. Старая польско-шляхетская администрация ликвидировалась. Создавалась новая военно-административная и политическая система.Административное устройство в Украине складывалось по образцу устройства Запорожской Сечи. Территория стала делиться на полки и сотни во главе с полковниками и сотниками. Управление украинскими землями взяла в свои руки казацкая старшина. Государственный аппарат возглавлял гетман. Он собирал рады, ведал финансами, руководил войском, держал в своих руках отношения с другими странами. На территории полков власть находилась в руках полковников, сотников, атаманов. Шел процесс создания новой судебной власти: на месте сословно-шляхетской системы судов вырастали сотенные, полковые и генеральные судебные учреждения, сельские суды. Внедрялась практика направления гетманских судовых комиссий для расследования дел особого значения.Создавалась принципиально новая налоговая система с разнообразными ставками налогов. В Украине стала формироваться дипломатическая служба, активно проводиться внешняя политика. В еле 1648 г. Б. Хмельницкий заключил военный союз с крымским ханом. В соответствии с договором, хан должен был оказывать Хмельницкому помощь конницей, а гетман отдавать татарам военную добычу. После победы под Корсунем Б. Хмельницкий 8 июня 1648 г. направил письмо русскому царю, в котором сообщал об успехах казацкой армии и просил поддержать Украину в ее борьбе с Польшей. Гетманское правительство стремилось также установить связи и наладить мирные отношения с Турцией, Молдавией, Валахией, Венецией, Швецией и другими странами.Второй этап Освободительной войны охватывает 1649-1651гг. В этот период возобновились военные действия. произошли битвы такого масштаба, подобных которым Европа до этого не знала. Одна из них проходила в августе 1649 r под Зборовом (ныне Тернопольская область). Б. Хмельницкий, применяя тактику внезапного быстрого маневра, окружил польскую армию. Его союзником по- прежнему выступал крымский хан. Шляхетское войско оказалось в катастрофическом положении. Однако на этот раз польскую армию спасли татары. Крымский хан, не желая окончательного разгрома Польши и укрепления Украины, отвел свои войска и потребовал от Хмельницкого заключить мир с королем. Не имея возможности одновременно воевать против королевской армии и татарских войск, Б. Хмельницкий вынужден был начать переговоры и заключить с польским королем 8 августа 1649 г. Зборовский договор.По условиям этого договора Киевское, Черниговское и Брацлавское воеводства отходили к гетману. Остальная территория Украины оставалась под властью короля. Число реестровых казаков увеличивалось до 40 тыс. человек.Зборовский договор юридически зафиксировал факт появления новой державы, которая выделялась из состава Речи Посполитой. Поляки впервые вынуждены признать существование Украины. В целом же условия Зборовского договора не удовлетворяли ни украинский народ, ни шляхетскую Польшу.Еще более грандиозная битва произошла в июне 1651 г. под Берестечком (ныне Волынская область). В ней с обеих сторон участвовало свыше 300 тыс. человек. Повстанцы потерпели поражение, что во многом было связано c второй изменой татар.18 сентября 1651 г. Б. Хмельницкому пришлось подписать Белоцерковский договор, который был гораздо хуже Зборовского договора. Казацкий реестр сокращался до 20 тыс. человек. Под властью гетмана оставалась только Киевщина.Третий этап Освободительной войны охватывает 1652-1654 ггТрудным и тревожным для Украины было начало 1652 г. Среди казаков, крестьян и мещан росло недовольство условиями Белоцерковского договора. Ситуация была критической. В чрезвычайно сложных условиях Б, Хмельницкому все же удалось завершить подготовку к новому этапу освободительной борьбы.20 мая 1652 r. казаки уничтожили 20 тысячное польское войско под Батогом Это была одна из наиболее выдающихся побед Б. Хмельницкого.Победоносное завершение Батожской битвы вызвало новый подъем национально-освободительной Борьбы в Украине. На протяжении мая- июня 1652 г. от польско-шляхетского господства был освобождены территории Киевского, Черниговского, Брацлавского и восточной части Подольского воеводств.В это же время особенно оживились связи между Б. Хмельницким и Российским правительством. Убедившись, что собственными силами украинский народ освободиться из-под власти шляхетской Польши не может, гетман стал добиваться принятия Украины под высокую руку Московского царя.1 октября 1653 г. Земский собор в Москве решил "гетмана Богдана Хмельницкого и все войско запорожское с городами их и землями принять под свою государеву руку". Для осуществления данного решения из Москвы в Украину прибыло посольство во главе с боярином Бутурлиным. Хмельницкий, понимая всю важность события, решил провести широкую народную раду для решения этого вопроса. Рада состоялась в Переяславе в январе 1654 г. Она из четырех возможных государей - турецкого султана, крымского хана, польского короля и российского царя - выбрала последнего. На основе решения Переяславской рады и переговоров в Переяславе был заключен договор о переходе Украины под "высокую руку" московского царя.

73. 24 августа 1991 года Украина провозгласила свою независимость (до тех пор она входила в качестве Украинской Советской Социалистической Республики в состав СССР). Акт провозглашения независимости Украины от 24 августа 1991 года был утвержден 1 декабря 1991-го всенародным голосованием.

25. Хмельницький бажав передати булаву своєму єдиному ще живому сину Юркові (старший Тиміш, на якого Богдан покладав надії, загинув у Молдавську кампанію 1653 р.). З одного боку, таке рішення відповідало звичним для політичної культури того часу династичним уявленням, з другого — могло б охолодити амбіції старшини і запобігти усобицям. Формально волю гетьмана було виконано: на Чигиринській раді 1657 р. старшина поклала гетьманські обов'язки на писаря Івана Виговського, але тільки до досягнення Юрасем повноліття.В атмосфері гострих суперечностей та посилення московського тиску гетьманом України було врешті обрано Івана Виговського (Корсунська рада 21 жовтня 1657 р.). В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. І все ж він поступався Богдану Хмельницькому, хоча вмів гнучко проводити центристську лінію, особливо у гострих соціальних питаннях. Щоправда, і перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах.В 1658 р. гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою. Спочатку йому вдалося розгромити опозиціонерів, на чолі яких стояли полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш — один з найбільших політичних авантюристів за всю історію України. Побачивши крах першої опозиції, Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Української держави.Гадяцька угода з Річчю Посполитою та війна з Московією.Польсько-литовсько-руська держава 1658 р.Це призводить до російсько-української війни 1658—1659 рр., яка переплелася з громадянською війною в Україні. У такій ситуації Виговський круто міняє політику. Оскільки пакт 1654 р. вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ще в 1656 р., гетьман уклав з Річчю Посполитою відомий Гадяцьку угоду 1658 р. На його підставі Україна (під назвою Велике князівство Руське) мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим князівством Литовським.Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького 9 липня 1659 р. у битві під Конотопом. Втрати Трубецького були близько 40 тис. чол. російського війська і захопивши в полон близько 15 тис.Однак Гадяцький договір швидко призвів до народного повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький договір був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Україні піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького — Юрія. Хоча останній був ше зовсім молодим, але за його спиною стояли досвідчені полковники Іван Богун, Іван Сірко, Яким Сомко й ін. Війни на два фронти, та ще громадянської, Виговський не витримав і, не бажаючи подальшого кровопролиття, склав булаву. На його місце обрали Юрія Хмельницького, котрий під тиском Москви підписав Переяславський договір 27(17).10.1659 р., що перетворював Україну в автономну одиницю у складі Російської імперії, причому ця автономія постійно скорочувалася.

23. Перший період війни (1648-- -1649 рр.) знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650--1663 рр.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.Третій період (1654 -- 1655 рр.) визначався допомогою Росії, Україні у боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656 -- 1657 рр.) -- це укладення союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільні дії козацтва і шведської армії проти Польщі.Безперечно, видатною заслугою Хмельницького є те, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорозької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців. Сучасникам назавжди запам'яталися перемоги повстанців під Жовтими Водами і Корсунем (16 і 26 травня 1648 р.). Цьому передували дипломатичні перемоги Хмельницького, який уклав мир з татарами. Битва під Корсунем може бути; класичним прикладом військового мистецтва народної армії. Хмельницький, керуючи 15-тисячним загоном, примусив 20-ти-сячну армію Речі Посполитої покинути вигідні позиції і прийняти бій на невигідній для польської кавалери пересіченій місцевості -- Горохова Діброва. Шеститисячний резерв Кривоноса, вдаривши із засідки, довершив розгром поляків. Коронні гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський потрапили» в полон. Такі ж принципи стратегії і тактики Хмельницький застосував і в битві під Пилявцями, що відбулася 23 вересня 1648 р.Ці перемоги створили сприятливі умови для розгортання народної війни по всій Україні. Перемога в останній битві відкрила повстанцям шлях на Західну Україну. В жовтні козацьке військо дійшло до Львова й оточило його, проте брак продовольства, смерть від чуми М. Кривоноса, бездоріжжя, епідемії змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом.Почавши переговори з посланцями новообраного короля Яна Казимира, Хмельницький припинив бойові дії, хоча міг іти до Варшави.О. Субтельний вважає, що Хмельницький думав ще пристосувати політичну систему Речі Посполитої до потреб українського козацтва. М. Грушевський стверджував, що гетьман не був готовий створити Українську державу. На думку ж І. Крип'якевича, мета походу Хмельницького була тільки політичною -- домогтися миру в Польщею.Завершується перший період війни Зборівським договором 18 серпня 1649р., який став наслідком битви під Зборовом на початку серпня того ж року, хоча польське військо в цій битві було розбите, але зрада кримського хана змусила Хмельницького піти на переговори. За Зборівським договором, Польща фактично втрачала своє панівне становище на Правобережній і Лівобережній Україні. Встановлювався козацький реєстр у 40 тисяч чоловік, гетьманська влада поширювалася на Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, на всі урядові посади могли претендувати особи тільки православної віри. Мала бути скасованою унія. Тобто, почалося формування самостійної української державності. Підвладна гетьманові територія була поділена на полки і сотні, в яких діяли чиновники, що відали управлінням, .судочинством, митною службою тощо. В той же час процес державного будівництва не було завершено. Україна не мала постійної території, апарат управління перебував у стадії формування, не всі верстви населення отримали відповідні права.Другий період війни (1650--1653рр.) характеризувався періодичними сутичками між українськими і польськими військами. Вирішальна битва розгорнулася у червні 1651 р. на Волині під Берестечком, у ній взяли участь 150 тис. поляків, понад 100 тис. повсталих і 60 тис. татар. Перші два дні були успішними для народної армії. А потім зрада татар і захоплення ними в полон самого Хмельницького поставили повстанців у важке становище. У цих складних умовах командування взяв на себе Іван Богун, який вивів з оточення основні бойові сили.Після битви під Берестечком і важкого білоцерківського договору становище вдалося виправити у травні 1652 р., коли в бою на рівнині Батіг (над Бугом) польські війська були оточені і вщент розгромлені. Загинув і командувач М.Калиновський.Наприкінці вересня 1653 р. під м. Жванцем козаки оточили польське військо на чолі з королем. Від поразки поляки врятувалися завдяки черговій зраді кримського хана, який уклав з ними сепаратне перемир'я. 15 грудня 1653 р. воюючі сторони домовилися про скасування Білоцерківського, договору 1651 р. та відновлення чинності Зборівської угоди 1649 р.Перед Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу з нею було: обмаль, або ж шукати порятунку в союз з Росією.

22. Ход освободительной войны в 1649 — начале 1651 г.Хмельницкий понимал, что перемирие не может быть прочным и длительным. Зимой гетман энергично готовился к возобновлению военных действий. В январе 1649 г. он направил в Москву посольство Мужиловского с просьбой о принятии Украины в состав Русского государства и с предложением совместных военных действий против Речи Посполитой. Русское правительство на этом этапе борьбы украинского народа не возражало против участия в ней «государевых людей» — донских казаков. Оно стало открыто принимать украинских переселенцев на порубежные территории. Царское правительство оказало значительную дипломатическую помощь Хмельницкому не только самим фактом его признания, но и защитой интересов Украины при переговорах с Крымским ханством и Польшей. Попытки польского правительства (в феврале 1649 г.) склонить Хмельницкого на свою сторону не дали результатов, и военные действия возобновились. В сражении под Зборовом польское войско потерпело поражение. Однако Хмельницкий не мог воспользоваться результатами этой победы, так как вероломное посредничество крымского хана навязало ему маловыгодный Зборовский договор с Речью Посполитой. По этому договору, заключенному 8 августа 1649 г., власть польских феодалов в Киевском, Черниговском и Брацлавском воеводствах ограничивалась: административные посты в них могли занимать только представители украинской шляхты, казацкой старшины и мещан. Число реестровых казаков было доведено до 40 тыс. Временными уступками украинской старшине польские паны надеялись расколоть восставших и тем самым подготовить условия для полного восстановления своей власти над Украиной. Украинский народ не желал мириться с условиями Зборовского договора. Однако его не собирались выполнять также магнаты и шляхта. Возвратившихся из армии крестьян паны «мучили и побивали и похвалялись: то-де вашему и Хмельницкому будет, дайте-де нам справитца». Было ясно, что польские феодалы при удобном случае возобновят вооруженную борьбу. Поэтому одна из важнейших задач украинского народа состояла в укреплении своих вооруженных сил. Современник отметил значительные успехи в этом направлении: «А ружьем де войско всем сполнено. У иных огненой бой, а у иных лучная стрельба, а с киями де, как бывало преж сего, ныне в войске никого нет». Не теряла времени и украинская старшина. На освобожденной территории создавался новый военно-административный и судебный аппарат, возглавляемый украинской шляхтой и казацкой старшиной. Местные органы власти, равно как и центральные учреждения при гетмане Хмельницком, стремились восстановить подорванные освободительной войной феодально-крепостнические порядки. В это же время гетман все энергичнее ставил вопрос о более тесном взаимодействии с Россией, чаще стал совершаться обмен посольствами. Стремясь предотвратить дальнейшее сближение Украины с Россией, правительство Речи Посполитой решило возобновить военные действия. Война началась с вероломного нападения польских войск на казачий отряд Нечая, стоявший в селе Красном. Затем нападению подверглась Винница, где находился отряд Богуна. Наступавшие в глубь Украины польско-шляхетские полки чувствовали себя, однако, неуверенно. Их пугала не только перспектива генерального сражения с украинско-казацким войском, но и крайне напряженная обстановка, которую они оставляли позади себя, в самой Польше.

27. Фактично ж, розірвана на окремі території соціальні конфліктами, Україна розділилася на дві окремі частини. Народ назвав цей час «руїною» (1663--1687 рр.).На Правобережжі України гетьманом став Павло Тетеря який дістав непогану освіту і обіймав ряд важливих посад ще за Б. Хмельницького. Але в основному він проводив пропольську політику. На Лівобережжі в ці часи Я. Сомко був звинувачений царським урядом у сепаратизмі і за судовим вироком страчений у вересні 1663 р. А в червні того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. В 166Ір. він підписав Московські статті, за якими з Україні значно обмежувалися права українського народу, а його землі проголошувалися володіннями російських царів. Все це спричинило до хвилі повстань, у ході яких І. Брюховецького було вбито.цей же час на Правобережній Україні розпочався антифеодальний рух на чолі з І. Поповичем, який і призвів до вже згаданого краху П. Тетері. Тоді ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка (1665--1676 рр.). Важка спадщина йому дісталася. Україна поділена на дві частини. Гетьмани Брюховецький і Тетеря свідомо віддали народ під чуже панування -- один під царя, інший --під шляхту і короля. П. Дорошенко здійснив військову реформу, повів боротьбу з Польщею і визволив з-під гніту Правобережну Україну. Він мав на меті об'єднати всі українські землі, вигнавши польську шляхту з Правобережжя і встановивши кордон по р. Горинь. Щоб скинути гніт Польщі і Москви, Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, яка у 1672 р. оголосила війну Польщі і за Бучацькою угодою захопила Поділля, під владою Дорошенка залишилася Наддніпрянщина. Його спроби домовитись із Москвою заради об'єднання розірваних українських земель фактично були перекреслені Росією. 13 січня 1667 р. у селі Андрусові поблизу Смоленська вона уклала з Польщею угоду на 13 років. Росії поверталися Смоленськ і Сіверська земля, у її складі залишалися Лівобережну Україна і Київ, а Правобережжя переходило до Польщі. Запоріжжя перебувало під владою обох держав.Через двадцять, років, 6 травня 1886 р. між Росією і Польщею був підписаний «Трактат про вічний мир», який підтверджував права Росії на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя. Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.Стосовно Андрусівського перемир'я, то воно фактично перекреслювало україно-російський договір 1654 р., головною умовою якого був захист України від ворогів і зобов'язання царського уряду ніколи не віддавати Україну Польщі.Все це викликало обурення народних мас України. В 1668 р. П. Дорошенко організував похід на Лівобережжя, 8 червня 1668 р. (після вбивства повстанцями І. Брюховецького) його проголосили гетьманом усієї України.Для подальшої боротьби сил не вистачало, і ця обставина пояснює те, що Дорошенко уклав союз з турецьким султаном, А через три роки турецькі війська, захопивши Поділля і обложивши Львів, змусили Польщу підписати Бучацький мир, за яким Брацлавщина і південна Київщина переходили під контроль козацтва. Поява турків в Україні остаточно відвер-нула народ від Дорошенка, який зрікся в 1676 р, булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-- 1687 рр.)У 1681 р, Росія І Туреччина уклали у Бахчисараї мирний договір, за яким зобов'язалися не заселяти землі між Дніпром і Південним Бугом,Проте Росія, раніше підписавши „Трактат про вічний мир” з Польщею, фактично порушила Бахчисарайський договір.У другій половині XVII ст. народ України, як і раніше, проти агресії Туреччини і Кримського ханства. Особливо відзначилася в цьому Запорозька (Чортомлицька) Січ, Героями цієї боротьби були кошовий отаман Іван Сірко, фастівський полковник Семен Палій. У 1677--1678 рр. українські козаки на чолі з І, Самойловичем. В цілому українські козаки відіграли визначну роль у ліквідації татарсько-турецького панування на Чорному морі.

28. Иван Степанович Мазепа, также Мазепа-Колединский[4] или Мазепа-Калединский[5] (укр. Іва?н Степа?нович Мазе?па (Іван Мазепа-Колединський); польск. Iwan Mazepa (Jan Mazepa Koledynski)) (20 марта 1639 года, село Мазепинцы под Белой Церковью, Речь Посполитая — 22 сентября 1709 года Бендеры, Оттоманская империя) — государственный и политический деятель, Гетман Войска Запорожского Левобережной Украины, а с 1704 года, после объединения Левобережной и Правобережной Украины, — Войска Запорожского обеих сторон Днепра гетман и славного чина святого апостола Андрея кавалер[2] (Гетман и Кавалер Царского Пресветлого Величества войска Запорожского[6])(1687—1709).Официальный титул в тот период — «гетман войска Запорожского обеих сторон Днепра».[7] Князь Священной Римской империи с 1 сентября 1707 года. Длительное время был одним из ближайших сподвижников русского царя Петра I и много сделал для экономического подъёма Левобережной Украины.[8] За воинские[9] заслуги королем Речи Посполитой Августа Сильного награждён польским орденом Белого Орла.В 1708 году перешёл на сторону противника Российского государства в Северной войне — шведского короля Карла XII, почти за год до его разгрома московской армией. За выступление против московского царя предан гражданской казни с лишением титулов и наград, которые он получил в Российской империи. Русская Православная Церковь предала Ивана Мазепу анафеме. После поражения Карла XII под Полтавой (1709) бежал в Османскую империю и умер в городе Бендеры (ныне Молдавия). Иван Степанович Мазепа (Иван Мазепа-Калединский) (1639 - 1709) – гетман Украины, государственный, политический деятель. Родился Иван Мазепа 20 марта 1639 года поблизости Белой Церкви. Образование в биографии Мазепы было получено в Киево-Могилянском коллегиуме. После его окончания Мазепа отправился в Варшаву в Иезуитский коллегиум. Был близок двору короля Яна Казимира, благодаря чему ездил учиться в европейские страны: в Италию, Германию, Францию.В 1665 году в биографии Мазепы была занята должность Черниговского подчашего, а в1669 он стал ротмистром гвардии гетмана Дорошенко. В 1674 году попал к запорожским казакам, где спустя несколько лет стал генеральным есаулом. В июле 1687 года Мазепа стал левобережным гетманом. Участвовал в походах против крымского ханства, организованных Голицыным. Затем Мазепа снискал доверие Петра Великого, ходил вместе с ним воевать в Азов. В 1804 году Мазепа занял правобережную часть Украины. После неудачных битв России со шведами, Мазепа присоединился к шведской стороне и Карлу XII. После этого Пётр уничтожил Запорожскую Сечь, войска Меншикова разорили резиденцию Мазепы в Батурине. В 1709 году Карл назвал Мазепу пожизненным «законным князем Украины». В 1708 году Петр решил избрать нового гетмана, которым стал Иван Скоропадский. Через несколько дней, в ноябре 1708, Мазепу предали проклятию, потом совершили символическую казнь и присудили орден Иуды. После победы Петра над шведами в биографии Ивана Мазепы произошло бегство в Бендеры, где он и скончался 22 сентября 1709 года.

29. После смерти Мазепы оставшаяся ему верной казачья старшина избрала (5 апреля 1710) Орлика гетманом Правобережной Украины. Во время этих выборов были провозглашены составленные им «Пакты и Конституции прав и вольностей Войска Запорожского», получившие в украинской историографии название «Конст Пилипа Орлика». В данном документе признал протекторат шведского короля Карла XII над Украиной. Кроме того, опред, что Украиной должны управлять гетман и Генеральная рада, в которую должны войти генеральная старшина, полковники и по одному представителю от каждого полка из числа заслуженных казаков. Важнейшие вопросы должны были решаться на старшинско-казацкой раде, которая должна была собираться трижды в год. судьи Конституционного Суда Украины Виктора Шишкина,в к Орлика была заложена определённая форма постоянного парламентаризма, — хотя и с эпизодическими сессионными собраниями, в отличие от традиционных для Гетьманщины чёрных (общих военных) и совещательных старшинских рад. Такое образование преследовало цель контролировать деятельность исполнительной власти. Впервые было предусмотрено введение в законодательный орган выборных представителей от полков (административно-территориальных единиц) и Запорожской Сечи… Как в документе, который устанавливает универсальные правовые основы функционирования государства и общества, в конституции впервые в истории фактически предусмотрено отделение полномочий судебной власти от других институтов государственной власти, её независимость в заключениях во время принятия решений, а также обязательная для всех юрисдикция этих решений… Важнейшим шагом этого акта были положения, поднимающие до конституционного уровня местное самоуправление. Нормы международного (магдебургского) права имплементировались в Конституционный акт страны. В 1711 сторонники Орлика из числа запорожских казаков (под командованием кошевого атамана Костя Гордиенко) вместе с татарскими войсками совершили военный поход на Правобережную Украину, заняли Белую Церковь и дошли до Фастова. Однако затем татары отказались поддерживать запорожцев, и украинским войскам В 1712 Орлик составил «Свод прав Украины» и «Манифест к европейским правительствам».