Гірський Крим

Географічне положення: Південь України, довжина 180 км, ширина в середній частині – 50-60 км.

Гороутворення: Кімерійське (відновились в альпійське гороутворення)

Геологічні структури: Кримська складчаста область.

Рельєф: У гірському Криму виділяють три паралельних гірських пасма: Головне (найвище) та два передових куестових: Внутрішнє і Зовнішнє і поздовжні зниження між ними.

Гірські породи: Переважають осадові, зрідка - вулканогенні

Рис. 21. Кримські гори. “Долина

Клімат: переважають повітряні маси помірних широт конти­нентального і морського походження. Влітку сюди надходять континентальне й морське тропічне повітря, значний вплив на клімат здійснює відріг Азорського антициклону. Циклонічна діяльність у межах області зв’язана головним чином з Ісландським мінімумом, взимку – з виходами середземноморських циклонів. Цими циклонами зумовлений також зимовий максимум опадів. Особливо добре виражений в Кримських горах, які є бар’єром для фронтальних розділів і зу­мовлюють їх загострення та активізацію. Кримські гори також перешкоджають проникненню холодних повітряних мас з півночі. Одночасно з отеплюючим впливом Чорного моря й середземноморськими циклонами це призводить до формування на Південному березі Криму особливого, середземноморського клімату з теплою зимою і максимумом опадів в цю пору року. Вегетаційний період триває 8 - 9 місяців, сума активних температур становить 3000 – 3450 ºС. Річна сума опадів – 550 мм.

Поверхневі води: Річкова мережа негуста, передгір’я розчленовує досить густа мережа річок, серед них найбільшими є: Салгир з притоками, Індол, Бельбек, Альма, Кача, Чорна та ін. Вони мають переважно дощове живлення, паводковий режим. У Кримських горах є незначна кількість озер.

Ґрунти: У передгір’ях розвинулись чорноземи на карбонатах, делювіальних щебенистих та глинистих відкладах, чорноземи солонцюваті на глинистих породах. Чорноземи солонцюваті поширені в міжгірських долинах. На схилах і плато, складених вапняками і мергелями сформувались дерново-карбонатні й перегнійно-карбонатні ґрунти. Під сухими лісами і чагарниковою рослинністю сформувались бурі гірсько-лісостепові та коричневі грунти. На схилах Головного пасма розвинені бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні грунти. Вершини яйлинських масивів вкриті гірсько-лучними та гірсько-степовими грунтами.

Несприятливі природні процеси: Землетруси, селі, сходи, зсуви, обвали, шквальні вітри

Висотна поясність: Вище 1000 м – гірські луки (яйла) і лучні степи

До 1000 м – широколистяні ліси із бука і граба

До 600 м – широколистяні, переважно дубові ліси з домішкою граба, бука, ялини.

Природоохоронні території: Заповідники: Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян

Фізико-географічне районування: Виділяють такі області: Передгірну лісостепову, Головну гірсько-лучно-лісову пасмову та Кримську південнобережну субсередземноморську природні області

ГЕОЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ оці­нюється як кризова і продовжує погіршуватися в процесі нераціо­нальної господарської діяльності. На це також накладаються екстремальні прояви природних процесів (стихійних лих) у різні пори року: повені, посухи, зсуви, сейсмічні явища, осідання, селі, снігові лавини та ін. Сучасний стан навколишнього природного середовища є на­слідком тривалої господарської діяльності (переважання сировинно-видобувних галузей), техногенний вплив на лан­дшафти (зміни рельєфу, грунту, рослинного і тваринного світу, гідрологічного режиму, клімату), енергомісткість виробництва в 6—9 разів перевищують рівень розвинутих країн; ем­леробське освоєння і розораність сільськогосподарських угідь в Україні найбільша порівняно з розвинутими країнами світу.

Негативний техногенний вплив на природне середовище зумов­лений відсутністю геоекологічної політики в розвитку промисло­вості й сільського господарства, різних видів будівництва, застарі­лими, неекологічними технологіями природокористування, недоско­налою галузевою структурою і деформованою територіальною органі­зацією промисловості. Наслідком цього є надмірна концентрація промисловості в Донбасі та Придніпров’ї, забрудненість природного середовища цих регіонів.

Забруднення атмосферного повітря викидами металургії, енергетики, вугільної і нафтохімічної пром.-ті.

Забруднення атмосферного повітря спричиняє зміну термічного режиму (підвищення середньої температури повітря біля поверхні землі при збільшенні запиленості атмосфери)+ випадіння кислотних дощів.

Забруднення річок: нафтопродукти, біогенні речовини, феноли, отрутохімікати, солі важких металів, скиди стічних вод. Головні джерела забруднення пов’язані з промисловістю (чорна металургія, хімічна, нафтохімічна промисловість, електроенергетика). Забруднення акваторій.

Тенденції до погіршення гідрогеологічних умов під впливом інженерних споруд.

Порушення рівноваги гірських поверхневих порід під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегульованого поверхневого стоку.

Погіршення якості підземних вод.

Погіршення якості грунтів внаслідок с/г (зменшення долі гумусу, забруднення отрутохімікатами). Забруднення грунтів пром..викидами.

Забруднення хім..речовинами (мін.добривами, отрутохімікатами тощо).

26 квітня 1986 р. на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС сталася аварія, наслідки якої мають планетарний катастрофічний характер (радіоактивне забруднення йодом, цезієм тощо).

ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ. ЗАПОВІДНИКИ І ПРИРОДНІ НАЦІОНАЛЬНІ ПАРКИ

До природно-заповідного фонду належать при- родні й біосферні заповідники, національні природні парки, регіо пальні ландшафтні парки, заказники. пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки пам'ятки садово- паркового мистецтва.

Природні заповідники — території або акваторії, які виділені для збереження й охорони типових чи унікальних природних комплексів і об’єктів. Вони є науково-дослідними установами, які досліджують природні комплекси та їх компоненти, природні процеси і явища, здійснюють їх моніторинг; розробляють наукові основи та рекомен­дації з охорони природи.

В Україні створені та функціонують природні заповідники: Полі­ський, Рівненський, Розточчя, Канівський, Дніпровсько-Орільський, Медобори, Луганський, Український степовий, Єланецький степ, Опукський, Казантипський, Горганський, Ялтинський, Мис Мартьян, Карадазький, Кримський.

Біосферні заповідника — природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів. їх ство­рюють для збереження в природних станах типових природних ком­плексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

В Україні створено біосферні заповідники: “Асканія-Нова” , Чор­номорський, Карпатський, Дунайський.

Національні природні парки — території, які виділяють для збереження, відтворення, раціонального використання природних комплексів та об’єктів, що мають особливу екологічну, природоохо­ронну, історико-культурну, естетичну й освітню цінність. Ці парки є природоохоронними, рекреаційними, науково-дослідними і куль- турно-освітніми установами, якими регулюється режим охорони і використання території парку.

В Україні створено національні природні парки: Карпатський, Синевир, Вижницький, Сколівські Бескиди, Шацький, Деснянсько- Старогутський, Яворівський, Подільські Товтри, Святі гори, Азово- Сиваський .

Заказники — це природні території (чи акваторії), в яких збері­гаються і відтворюються природні комплекси або їхні компоненти. На територіях земельні ділянки, водні та інші природні об’єкти, які оголошено заказником, мають режим охорони. Залежно від мети режиму охорони організовують лісові, зоологічні, гідрологічні, гео­логічні, ландшафтні заказники.

Пам'ятки природи — це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. У межах пам’я­ток природи забороняється діяльність, яка загрожує їх збереженню або призводить до їх деградації.

Заповідними урочищами є лісові, степові, болотні та інші при­родні комплекси, які мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, для збереження їх у природному стані.

Ботанічні сади — це установи, які створюються з метою збере­ження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського ви­користання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори.

Відомими в Україні ботанічними садами є Нікітський, Централь­ний республіканський, ботанічний сад ім. В. Фоміна, Дніпропетров­ського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів.

Дендрологічні парки — це установи, які утворюють для збере­ження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій з метою наукового, куль­турного, рекреаційного та іншого використання. Відомими дендро­логічними парками є Софіївський, Олександрійський, Тростянецький.

Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які утворюються для організації екологічної освітньо-ви- ховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місце­вих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі.

Парками-пам' ятками садово-паркового мистецтва є приро­доохоронні, рекреаційні установи з визначними та цінними зразка­ми паркового будівництва для охорони та використання їх в есте­тичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

ГЕОСИСТЕМНИЙ МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

Моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами і явищами, які в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їх охорони.

Реальні моніторингові спостереження в України проводять відомчі служби міністерств та відомств, основними з яких є такі: Державка гідрометеологічна служба, Державна геологічна служба (фізичний стан та хімічний склад підземних вод, їх забруднення пестицидами, важкими металами, ра­діонуклідами; видобуток корисних копалин; екзогенні процеси), Міністерство охорони навколишнього природного середови­ща (контроль за джерелами промислових викидів, дотримання ГДК і ГДВ), Держводгосп України ( радіологічний та гідрохімічний конт­роль якості води), Держлісгосп України (стан лісів, ступінь дефоліації дерев, за пошкодженнями ентомошкідниками та фіто захворюваннями), Міністерство аграрної політики України — (радіологічний, агрохімічний та токсикологічний контроль за станом ґрунтів, пов­ний зоотехнічний, токсикологічний і радіологічний контроль рос­линної продукції), Держкомзем України.

Міністерство освіти і науки, Національна академія наук України створили комплексні географічні стаціонари, на яких прово­диться вивчення природних комплексів, сучасних природно-геогра­фічних процесів. Ними є природні заповідники, національні при­родні парки, спеціально створені географічні стаціонари: Димер- ський у зоні мішаних лісів, Чорногірський в Українських Карпатах, Великоанадольський у степовій зоні та ін.

Головною метою геоекологічного моніторингу є спостереження за станом навколишнього природного середовища з метою контро­лю впливу на живі організми, популяції тварин, рослинність, насе­лення (окремо на живі організми) для прийняття оперативних управ­лінських рішень щодо регуляції екологічного стану, розробки еко­логічної політики та довгострокових природоохоронних програм.