Структура словникової статті

Статті нашого Словника матимуть загалом такий же “технічний” вигляд, як і в інших однотипних сучасних роботах (Аркушин Г., Чабаненко В.):

• вихідні форми слів подаються за алфавітом звичайною графікою (з наголосами) і дублюються спрощеною фонетичною транскрипцією;

• після діалектеми у міру потреби слідують позначки граматичного, функціонально-частотного і стилістичного характеру (флексія род. відм. одн. для іменників, рід, “арх.”, “бот.”, “виг.”, “дит.”, “жарт.”, “заст.”, “інстр.”, “істор.”, “іхтіол.”, “рідк.” й ін.);

• далі – витлумачення чи літературномовний відповідник;

• потім діалектизм здебільшого ілюструється місцевим інформативним контекстом (теж спрощено транскрибованим);

• фразеологізми і фразеоподібні утворення подаються зі знаком ромба (◊) і витлумачуються;

• реєстрові слова з ілюстраціями чи без них документуються цифрами, що співвідносяться з населеними пунктами, в яких діалектеми засвідчено: першою (у дужках) подається цифра, що відповідає конкретному місцю зафіксування діалектизма (контексту), після коми – решта послідовних цифрових символів-співвіднесень; у Словнику наведено покажчик-розшифрування (алфавітний і цифровий);

• якщо діалектема побутує на (майже) всій дослідженій території, зазначається: “у всіх обстежених пп”, “у більшості пп”, а контекст наводиться з будь-якого пункту.

Фактаж зі Словаря української мови (за ред. Б. Грінченка) і Словника мови творів Г. Квітки-Основ’яненка подається автентично, з відповідними позначками – СГр і СКв.

Значення полісемічного слова оформляються у межах статті під певною арабською цифрою.

* * *

На сьогодні вже маємо рукописну картотеку Словника приблизно на 20 000 різноманітних діалектем, виготовлено попередні варіанти трьох томів (діапазон „А” – „Об’ясня́ться”, близько 9 000 статей – 900 сторінок) і робота з призбирування й опрацювання фактажу триває.

У першому випуску матеріалів ми, з міркувань економії, не подаватимемо алфавітний і цифровий покажчики назв обстежених населених пунктів (природно, що знімемо і „паспортизацію” при статтях), тимчасово відмовимося від немалої кількості супровідних і паралельних діалектних форм й ін., що надолужимо вже в остаточному варіанті Словника.

Пропонуючи такий попередній формат матеріалів, ми маємо на меті ознайомити гуманітарний загал із нашою роботою, заінтересувати і, можливо, прилучити небайдужих до співробітництва.

Основні умовні скорочення

акт. – активний стан

анат. – анатомія

бджіл. – бджільництво

безос. – безособовий

бонд. – бондарство

бот. – ботанічна назва

вет. – ветеринарія

виг. – вигук

вищ. ст. – вищий ступінь

відм. – відмінок

встав. – вставний

вульг. – вульгарний

глузл. – глузливий

див. – дивіться

дит. – дитячий

дієприк. – дієприкметник

дієсл. – дієслово

док. – доконаний вид

евф. – евфемічний

ент. – ентомологія

етн. – етнографія

ж. – жіночий рід

жарг. – жаргонний

жарт. – жартівливий

жін. – жіночий рід відповідно

до ім-ка чолов. роду

заг. – загадка

займ. – займенник

заст. – застарілий

збільш. – збільшувальний

збір. – збірний

згруб. – згрубілий

зменш. – зменшувальний

зн. – значенния

знев. – зневажливий

зоол. – зоологія

ім. – іменник

ін. – інший

інф. – інфінітив

ірон. – іронічний

і т. ін. – і таке інше

іхт. – іхтіологія

кільк. –кількісний

кул. – кулінарія

лайл. – лайливий

майб. – майбутній час

мед. – медицина

мет. – метеорологія

мин. – минулий час

міф. – міфологія

мн. – множина

наз. – називний відмінок

найв. ст. – найвищий ступінь

наказ. – наказовий спосіб

невід. – невідмінюванний

недок. – недоконаний вид

незм. – незмінюваний

неперех. – неперехідний

нов. – новий

одн. – однина

орн. – орнітологія

ос. – особовий

пас. – пасивний

перев. – переважний

перен. – переносний

пестл. – пестливий

підсил. – підсилювальний

пор. – порівняйте

порівн. – порівняльний

прийм. – прийменник

прик. – приказка

прикм. – прикметник

прис. – прислівник

присв. – присвійний

присл. – прислів’я

присуд. – присудковий

протист. – протиставний

реліг. – релігійний

риб. – рибальство

род. – родовий відмінок

с. – середній рід

сп. – спільний рід

спец. – спеціальний

спол. – сполучник

суб. – субстантив

та ін. – та інше(і)

тк. – ткацтво

Тс. – те саме

уроч. – урочисте

фам. – фамільярний

ч. – чоловічий рід

част. – частка

числ. – числівник

чол. – чоловічий рід відповідно до ім-ка жіночого род

ø – нульова флексія

/ – або

А

А, спол., єдн., зрід. І, та. Л'ага́й спат' а не се́рц'а.

А́БА –и, ж., дит. Яблуко. Йаґ зйіси́ц′у а́бу, так і поду́жчайіш.

АБА́ДЬ [аба́д′], виг., зрід. Уживається для відганяння ягнят. Аба́д′, аба́д′, п’ішли́ в’іц':іл′а́ гет′.

АБА́ЗЬ [аба́з′], виг. Тс. що АБА́ДЬ. Ар′а́ , аба́з′, шоб вас воўки́ пойі́ли.

АБИ́РЬ [аби́р′], виг. Тс, що АБА́ДЬ. Аби́р′, п’ішли́ гет′!

А́БКО –а, с., дит. Тс, що А́БА. Зйіж а́бко, воно́ – ц′а́ца.

АВГА́НЕЦЬ [аўга́нец'] –нця, ч. 1. Житель Афганістану. Аўга́нц׳і про́ти на́ш’іх си́л׳но войува́ли; 2. Учасник бойових дій в Афганістані. Аўга́ниц׳ прийшо́ў покал׳і́чений, а по́мошч’і нима́йе.

А́ВГУСТ [а́ўгуст] –а, ч. Серпень. Ў а́ўгуст′і вирну́ўс'а з войни́.

АВО́СЬКА [аво́с′ка] –и, ж. Сплетена з мотузків, міцних ниток сумка, у якій носять речі. З аво́с′койу на база́р′ ход׳у́, у магаз′і́н.

АВУ́Л –у, ч. Юрба, натовп, велика кількість людей. Таки́й аву́л спроста́ не нагоду́йеш.

АГО́РКА –и, ж., заст. Пшениця тверда. Аго́рку коли́с′ с'і́йали, та так даўно́, шо йа й забу́ла.

АГРАНО́М –а, ч. Тс, що ОГРОНО́М. Агроно́ма присла́ли пу́тн'ого.

АГУ́, виг. Уживається для вираження радості, схвалення. Агу! Нашій Ївзі полегшало на душі, що суддя уподобав її бублики і сьогодня усе діло зробить (СКв).

АГУ́ЛЬ [агу́л′], виг. Уживається для відганяння голубів. Агу́л', ото́ й позл′іта́лос′ йіх, ў куре́й ўсе повийіда́ли.

АЗЕЙБАРЖА́Н –а, ч. Азербайджанець. На база́р׳і ку́ртку купи́ла ў азейбаржа́на.

АЗИЯ́Т [азийа́т] –а, ч. 1. Житель Азії. Азийа́т, бо прийі́хаў з А́з′ійі; 2. Неосвічена, некультурна людина. Захо́диш і не здоро́ўкайіс′а, йак азийа́т.

АЗІЯ́Т [аз′ійа́т] –а, ч. Тс, що АЗИЯ́Т–1,2. 1. Аз׳ійа́ти – упе́рта на́ц׳ійа, мусул׳ма́ни пошти́ ўс́і; 2. Аз׳ійа́ти никул׳ту́рн׳і, бо ўсі Ал:а́ху мо́л׳ац׳:а, а ми Ісу́су.

АЙГА́, виг. Уживається для відганяння курчат. Айга́, понаб’іга́ли с′уди́, на́че хто кли́каў.

АЙДА́, виг. Уживається як заклик, спонукання до дії. Од:ихну́ли, хло́пц׳і, айда́ роби́т׳; 2. Присуд. Означення швидкого руху. Од׳ігр׳і́лас׳а за де́ревом – і айда́ додо́му.

АКИ́Ш, виг. Уживається для відганяння птахів (курей, голубів, горобців). Аки́ш, параз׳і́ти, покл׳ува́ли ўсе на св’і́т׳і.

АКИ́ШКАННЯ [аки́шкан':а] –я, с. Відганяння, полохання свійських і диких птахів із використанням відповідного слова. Аки́шкан׳:ам н׳ічо́го не добйете́с׳а, тре́ба пу́гало поста́вит׳.

АКО́ЗЬ [ако́з'], виг. Уживається для відганяння кіз. Ако́з′ на йіх, а вони́ ў шко́ду.

АКО́ЗЬКАТЬ [ако́з׳кат׳] –ю, –єш. Відганяння кіз, вигукуючи відповідне слово. Ц׳і́лий ден׳ ако́з׳кайу, а то́лку нема́, т׳і́ки шко́да.

АКУ́Ш, виг. Тс, що АКО́ЗЬ. Аку́ш, ану́ п’ішли́ із шко́ди.

АЛА́ДКА –и, ж. Невеликий товстий млинець. Напекла́ ала́док, так в’ін йіх і пойі́ў.

АЛІМІ́НЬОВИЙ [ал′ім’і́н′овий] –а, –е, заст. Алюмінієвий. Ложки́ ў бол′ни́ц′і ал′ім’і́н′ові.

АЛКА́Н –а, ч., нов., знев., жарт. Алкоголік, п’яниця. Алкано́м стаў, бо ўсе пропива́йе.

АЛКАНА́ВТ [алкана́ўт] –а, ч., нов., зрід. знев., жарт. Тс, що АЛКА́Н. Алкана́ўт׳іў уже́ п’іўсела́, а роби́т׳ т׳і́ки стар׳і́ ро́бл׳ат׳.

АЛКА́НКА –и. Жін. до АЛКА́Н. Алка́нц׳і зако́н ни пи́саний – вона́ й д׳іте́й пропйе́.

АЛЬО́ША [ал′о́ша] –і, ч., ірон. Йолоп, дурень. Той Васи́л′ таки́й Ал′о́ша, шо його́ ўс'ак оду́ре.

АЛЯЛЯ́ [ал′ал′а́], виг. Звуконаслідування, що означає довге беззмістовне надокучливе говоріння. Зберу́ц′:а дв’і куми́ і дава́й ал′ал′а́.

АЛЯЛЯ́КАЛО [ал′ал′а́кало] –а, сп., знев. Людина, що любить теревенити, базікало. Таке́ ал′ал′а́кало, шо на три села́ не на́йдеш.

АМ-А́М, виг., дит. Їсти. Йак дитин́а ка́же ам-а́м, тре́ба годува́ти.

АМБА́Л –а, ч., згруб., знев. Великий, сильний, часто неповороткий чоловік. Таки́й амба́л і бика́ збо́ре.

АМБА́ЛИЩЕ [амба́лишче] –а, сп., згруб., знев. Тс, що АМБА́Л. Амба́лишче таке́, шо й диви́ц׳:а стра́шно.

АМБА́РЬ [амба́р′] –я, ч. Велике приміщення для зберігання зерна. У амба́р′ах хран′а́т′ і перев’і́йуйут′ зе́рно.

А́МІ [а́м’і], виг., дит. Уживається у значенні “дай”, “дати” (мені). А́м’і йа́бко.

АМІ́НА [ам’іна] –и, ж., дит. Автомашина, поїзд. Сино́чку, шо то, ам’і́на?

А́НБА –и. 1. Ж. Кінець, крах, загибель. Колхо́зу а́нба прийшла́, у долга́х; 2. Виг. Баста, досить, годі, кінець. А́нба! За́ўтра доко́нчимо.

АНТО́БУЗ –а, ч., заст. Автобус. Анто́буза ни д׳і́ждис׳а – тре́ба п’ішкадра́ла йти.

АНЦИ́БОЛ –а, ч., лайл., міф. Чорт, диявол, сатана. П’ішо́ў би ти до анци́бола!

АНЦИ́БОЛОТ –а, ч., лайл., міф. Болотяний чорт. Уз′а́ў би тебе́ анци́болот до се́бе.

АПІНДІЦИ́Т [ап’інд′іци́т] –а/у, ч., мед. 1. Запалення апендикса. Сус′і́да пор′і́зали, а оказа́лос′, шо то зо́ўс′ім і не ап’інд′іци́т; 2. Апендикс. Ви́р′ізали ап’інд′іцит, тепе́р здоро́вий.

АПРЕ́ЛЬ [апре́л′] –я, ч. Квітень. Коро́ва ў апре́л′і отили́лас′.

АПРІ́ЛЬ [апр׳і́л׳] –реля, ч. Тс, що АПРЕ́ЛЬ. Апр׳і́л׳ прийшо́ў – пора́ гото́виц׳:а ў по́ле.

АПУ́ЛЯ [апу́л′а], виг. Уживається для відганяння каченят. Апу́л′а, п’шли́ з горо́ду.

АРА́П –а, ч., жарт. Брудна, неохайна людина. Прийшо́ў ара́п з робо́ти – гр׳і́й во́ду.

АРА́ПКА –и. Жін. до АРА́П. Х’іба́ таку́ ара́пку доми́йис׳а?

АРАПЧА́ –ати, с. Зменш. до АРА́П. Дитинча́, йак арапча́ – у са́ж’і ви́мазане.

АРАПЧЕНЯ́́ [арапчин׳а́] –яти, с. Тс, що АРАПЧА́. Гр׳а́зний, йак арапчин׳а́.

АРБАЖЕ́ЙКА [арбаже́йка] –и, ж., зрід. Цибуля-сіянка (невеличкі цибулинки, що виросли з висіяного насіння). А йа арбаже́ǐку уже́ посади́ла.

АРМА́ТНИК –а, ч., зрід. Сажка, грибковий паразит у вигляді чорних пухирчастих наростів на кукурудзі й інших рослинах. Чо́рт′іў арма́тник, ус′у́ мин′і́ кукуру́зу ви́йіў.

А́РМІЯ [а́рм’ійа] –ї, ж. Строкова служба в армії. А́рм’ійу зако́нчиў – прийшо́ў додо́му, устро́йіўс׳а роби́ти.

АРНО́ВКА [арно́ўка] –и, ж., заст. Тс., що АГО́РКА. Коли́с′ і ми арно́ўку с′і́йал, а тепе́р т′і́л′ки о́вошч’і.

АРНО́ВОЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до АРНО́ВКА. Арно́вочка ўже колоси́ц′:а.

АРЯ́-АРЯ́ [ар′а́-ар′а́], виг. 1. Уживаться при цькуванні собаками. Ар′а́-ар′а́́, в’із׳ми́ його́, кус׳; 2. Уживається для відганяння птахів, тварин. Одно ́ба́ба Кова́л′ка соро́к од кур′а́т одган′а́, бо т′і́ки й чу́ти – ар′а́-ар′а́.

АСВА́ЛЬТ [асва́л′т] –у, ч. 1. Асфальт, смолиста маса з бітуму й подрібнених мінеральних матеріалів. Т׳і́ки асва́л׳том укри́ли доро́гу, а тут дошч; 2. Дорога, покрита асфальтною масою. Асфа́л׳том йі́хати лу́ч:е, чим по грунто́ўц׳і.

АСВАЛЬТІРО́ВЩИК [асвал׳т׳іро́ўшчик] –а, ч. 1. Асфальтувальник. П’ішо́ў у го́род, устро́йаўс׳а асвал׳т׳іро́ўшчиком – дим коўта́; 2. Асфальтоукладач. Йак харо́ший трактор׳і́ст – в’ін і на асвал׳т׳іро́ўшчику ро́бе.

АСВАЛЬТІ́РУВАНИЙ [асвал׳т׳і́руваний] –а, –е. Асфальтований. У го́род׳і ўс׳і у́лиц׳і асвал׳т׳і́руван׳і.

АСВАЛЬТІ́РУВАТЬ [асвал′т′і́руват′] –ю, –єш. Асфальтувати. Уз′али́с′а асвал′т′і́руват′, та чого́с′ бро́сили.

А́СМА –и, ж., мед. Астма. Ба́бу а́сма да́ве даўно́ ўже.

АТАМА́НИХА –и, ж., заст. 1. Дружина отамана. [Стеха] вже й побігла і до ...кумів, і до атаманихи, і до писарьки, і до паламарьки (СКв); 2. Жінка-отаман, ватажок. Коли́с׳ у гражда́нс׳ку йака́с׳ Мару́с׳ка атама́нихойу була́.

АТПРУ́СЬКИ [атпру́с′ки], виг., зрід. Уживається для відганяння ягнят. Ну, п’ішли́ атпру́с′ки, з чи́стого в’ідра́ во́ду пи́т′.

АТРУ́СЬ [атру́с′], виг. Уживається для відганяння кролів. Атру́с′, да́йте води́ вам поста́ўл′у.

АФІРІ́СТ [аф’ір'і́ст] –а, ч. Аферист, шахрай. Ус'і́ прода́ўц'і́ – аф’ір'і́сти.

АФІРІ́СТКА [аф’ір′і́стка] –и. Жін. до АФІРІ́СТ. Жінка, яка займається аферами, шахрайка. Аф’ір′і́стка, що забра́ла гро́ш’і й не од:айе́.

АХВІРІ́СТ [ахв’ір׳і́ст] –а, ч. Тс, що АФІРІ́СТ. Ахв’ір׳і́ст живе́ тим, шо л׳уде́́й ду́ре.

АХТО́БУЗ –а, ч., заст. Тс, що АНТО́БУЗ. Ахто́буз упйа́т′ не при́йде.

АЦІ́П [ац′і́п], виг. Уживається для відганяння курчат. Ац′і́п п’ішли́ за кво́чкойу.

АЦЬ [ац′], виг. Уживається для прикликання поросят. Ац′, ід′і́т′, мойі́ хоро́ш’і, хоч попойісте́ за ден′.

АЦЮ́ [ац′у́], виг. Уживається для відганяння поросят. Ац′у́ зв’і́ц:и, хва́те ўже йі́сти.

АЧА́, виг. Тс, що АЦЮ́. Зно́ву л′і́зеш, ача́ в’ід ме́не.

АЧУ́, виг. Тс, що АЦЮ́. Ачу́, або́ куч, кучу́ – сви́н′і в’ідган′а́йімо.

Б

БА¹, невід. Бабуся, материна чи батькова мати. Ба, дай води́ напи́ц′:а.

БА², виг. Дивися, бачу. Ти ба, йаке́ ўре́дне ўроди́лося.

БА́БА¹ –и, ж. 1. Літня жінка. Отака́ ше молода́, а на вид – уже́ ба́ба стол׳е́тн׳а; 2. Дружина. Ж’і́нка ўме́рла – уз׳а́ў ба́бу молоду́; 3. Дівчина, коханка. В:е́чир׳і св’іда́н׳:а з ба́бойу.

БА́БА² –и, ж. Повитуха, жінка, яка приймає дитину в породіллі, допомагає при пологах. Мар′і́йа ўже наро́жуйе, клич ба́бу.

БА́БА⁴ –и, ж., зрід. Рослина з соковитим листям. Ба́бойу году́йемо крол′і́ў.

БА́БА⁵ –и, ж. Два покоси, скошені один на другий. Йак ви́сохне ба́ба з одн′ійі́ сторони́, тод′і́ биру́т′ і переверта́йут′ йійі́ на дру́гу.

БА́БА⁶ –и, ж. Жмут сіна, що кладеться на стіл у святий вечір. Це с′і́но зва́ли ба́бойу, кладе́м його́ на ст′іл на св’атки́, так було́ тод′і́ зав’е́ждено.

БАБА́Й –я, ч., дит. Фантастична істота, страховисько. Дава́й спа́тки ўже, а то баба́й ухва́те.

БА́БА-ПОВИТУ́ХА –и, ж. Жінка, що приймає дітей під час пологів. Ран′і́ше н′ійа́ких ўрач’і́ў не тре́ба, ўсе ба́ба-повиту́ха роби́ла.

БАБА́ШКА –и, ж. Невеликий металевий чи дерев’яний брусок, заготовка. Із баба́шки накол׳у́ ручо́к на молотки́

БАБЕ́ГА –и, ж., збільш.-згруб. Стара жінка. Чим стар′і́ша бабе́га, тим зл′і́ша.

БАБЕ́РЯ [бабе́р′а] –і, ж. Тс, що БАБЕ́ГА. Ото́ була́ бабе́р′а ўре́дна, та жа́дна, н′іко́ли д′ітвар′і́ і гру́ш’і і не даст′.

БАБИ́ШКА –и, ж. Тс, що БАБА́ШКА. Наодлива́йу баби́шок із свинц׳у́, а тод׳і́ ўже руба́йу на по́лоси.

БАБІ́ТЬ [баб’і́т′] –ю, –єш. 1. Старіти. Ду́же ско́ро забаб’і́ла – постар׳і́ла; 2. Ставати морхлим і блідим від довгого перебування у воді (про шкіру кінцівок людини). Ру́ки побаб’і́ли, бо до́ўго бо́ўталас′ у вод′і́.

БА́БКА¹ –и, ж. Тс, що БА́БА¹–1. Іде́ ба́бка доро́гойу – йе́л׳і ди́ше; 2. Тс, що БА́БА²–2. Мойа́ ба́бка ше н׳ічо́го, б’і́га.

БА́БКА² –и, ж. Тс, що БА́БА². Йа ўже ба́бку позва́ла, бо ў О́л′і ўже схва́тки почали́с′а.

БА́БКА³ –и, ж. Знахарка. Ой, не мо́жу ўже з ц′ійе́йу бол′а́чкойу, види́ до ба́бки.

БА́БКА⁴ –и, ж. 1. Тс, що БА́БА⁴. М’ішк’і́ў два крол׳а́м ба́бки нарве́ш, т׳і́ки шоб ни мо́кра.

БА́БКА⁵ –и, ж. Тверде надземне стебло редьки. На́да полама́т׳ ба́бки на ре́д׳к’і, бо ўже переросла́.

БА́БКА⁶ –и, ж., зрід. Ріжки, грибковий паразит на колосках жита у вигляді чорно-фіолетових ріжків. Ба́бка коло́с׳:а на жи́т'і з׳:і́ла.

БА́БКА⁷– и, ж., зрід. Волоть, колосок проса. Ба́бка ўже по́ўна зерна́.

БА́БКА⁸ –и, ж., кул. Манна каша з повидлом. Ба́бка з пови́длом чи са́хар′ом йідо́м’і.

БА́БКА⁹ –и, ж., заст. Крайня трость у берді. Скра́йу ў бе́рд′і ба́бка.

БА́БКА¹⁰ –и, ж. Зачіска (певним способом укладене, підстрижене або завите волосся на голові). Зроби́ла ба́бку на голов’і́, йак молода́.

БА́БКА¹¹ –и, ж. Один із чотирьох стоячків, що вкладаються в дірочки на кінцях перехрестя витушки, на які поміщають міток. З бабо́к ни́тку мота́йут′ у клубки́.

БА́БКА¹² –и, ж., зрід. Середина кавуна. Ба́бку зйіси́ – і ни на́до б’і́л׳а шку́ри обгриза́ти.

БА́БЛЯННЯ [ба́бл׳ан':а] –я, с. 1. Тривале бовтання руками у рідині, зокрема воді. Ц'ому́ ба́бл'ан':у з б’іл':о́м кра́йу ни ви́дно; 2. Затримання, зволікання. Конча́й ба́бл'ан':а свойе́, бо пора́ ўже йти.

БА́БЛЯТЬ [ба́бл′ат′] –ю, –єш, ірон. Невміло, недоладно щось виготовляти. Ба́бл′айе, ба́бл′айе к’і́сто, а хл′іб неўда́шний.

БА́БНИК –а, ч. Бабій, баболюб, зальотник, залицяльник, спокусник. Мико́ла таки́й ба́бник, шо ж’інка́м прохо́ду не дайе́.

БАБОЛЮ́БСТВО [бабол′у́бство] –а, с. Женолюбство. Бабол′у́бство ў йо́го ў кров’і́.

БАБОНЮ́Х [бабон′у́х] –а, ч., знев.-ірон. Тс, що БА́БНИК. Бабон′у́х ізв’е́сний, ба́бу чу́йе за версту́.

БА́БОЧКА¹ –и, ж. 1. Пестл., дит. Бабуся. Ско́ро ба́бочка прийі́де, гости́нц'а привезе́; 2. Жарт. до БА́БА¹. Ба́бочка шче н'ічоге́н'ка, при т'і́л'і.

БА́БОЧКА² –и, ж., зоол. 1. Капустянка (комаха ряду прямокрилих, вовчок). Ба́бочка п’ідйіда́ капу́сту; 2. Метелик (будь-який). Хоч мете́лик полит′і́ў, хоч ба́бочка; 3. Стрекоза. Ба́бочка, т'і́ки з прозра́чними кри́л'ц'ами.

БАБУГА́ –и, ж. Збільш.-згруб. до БА́БА¹–1. Бабуга́, бабуга́ – кост′ана́ нога́.

БАБУ́ЛЯ [бабу́л′а] –і, ж. Зменш.-пестл. Бабуся, материна чи батькова мати. Бабу́л′а р′і́дна ско́ро прийі́де.

БА́БУШКА ‒и, ж. Тс, що БАБУ́ЛЯ. Ба́бушка, купи́ мен′і́ ке́т′у.

БА́БЦЯ [ба́бц′а] –і, ж. Тс, що БА́БУШКА. Ба́бц′а ў ме́не до́бра, пироги́ пече́.

БАВО́МНА –и, ж., зрід. Бавовна. Баво́мну дес' у Сре́дн'ій А́з'ійі рост'а́т'.

БАГАТИ́РЬ [багати́р′] –я, ч. Силач. Багати́р′ на ўсе село́, бугайа́ п’ідн′іма́.

БАГАЧИ́ХА –и, ж., зрід. Багатійка. Багачи́хи коли́с' були́, йак пани́ шче води́лис'.

БАГЛА́Й –я, ч. Ледар. Той багла́й ц'і́лими дн'а́ми тен'а́йіц':а, н'ічо́ ни ро́бе.

БАГНЮ́КА [багн'у́ка] –и, ж. Бруд, леп. У мало́го багн'у́ка за уша́ми і на ши́йі.

БАДДЯ́ [бад′:а́] –і, ж. Велике дерев’яне цебро для витягування води з колодязя журавлем. Йа на коло́д′аз′ сва́ту бад′:у́ приципи́ла.

БАДЕ́ЙКА –и, ж. 1. Невелике відро. У баде́йц'і води́ он тро́хи принисла́; 2. Переріз, кадіб із розрізаної упоперек на дві частини діжки. Йак назбира́йу по́ўну баде́йку см’іт′:а́, тод′і́ вечорко́м одво́з′у на му́сорку.

БАДИЛИ́ННЯ [бадили́н′:а] –я, с., збір. Стебла й листя кукурудзи, здебільшого сухі. З бадили́н′:а мо́жна зроби́т′ за́городку.

БАДИ́ЛКА² –и, ж., зрід. Обгортка качана кукурудзи. До́ц′у, об’ірви́ бади́лку, кукуру́зи зва́римо.

БАДИ́ЛЬНЯ [бади́л′н′а] –і, ж., збір. Стебла і листя трав’янистих і коренеплідних рослин. Мо́кру бади́л′н′у крол′а́м дава́т′ н′із′:а́.

БАДЯ́ [бад′а́] –і, ж. 1. Тс, що БАДДЯ́. Ба́бо,йа бад′у́ ў коло́д′аз′ упусти́ў; 2. Тс, що БАДЕ́ЙКА. Іва́н, п’іди́ бад′у́ з поми́йами в’ідниси́ худо́б’і.

БАЗА́РНИК –а, ч. Базарувальник, учасник базару, торгу. База́рники – і т′і, хто продайе́, і т'і, хто купу́йе.

БАЗАРЯ́НИН [базар′а́нин ] –а, ч. Тс, що БАЗА́РНИК. Базар′а́нин так і не спро́даўс′а.

БАЗАРЯ́НКА [базар′а́нка] –и. Жін. до БАЗАРЯ́НИН. С′о́дн′і ви́торг у базар′а́нок слаби́й.

БА́ЇНЬКИ [ба́йін'ки], незм., дит., пестл. Спати, спи. Пора́ йти́ ба́йін'ки.

БА́ЇЧКИ [ба́йічки], незм. Тс, що БА́ЇНЬКИ. Л'а́л'а ба́йічки хо́че.

БАЙБАРИ́С –а, –у, зрід. 1. Рослина барбарис. Той байбари́с кол'у́чий, йак дереза́; 2. Плоди цієї рослини. З байбари́су нив'і́стка к'іс'і́л ва́ре.

БАЙБА́ЧИТИ –у, –иш, зрід. Багато, велику кількість чогось робити (насипати, наливати, накопувати й ін.) Набайба́чиў зимл'і́ го́ру, тре́ба розки́дат'.

БАЙБУ́РИ́ТИ –ю, –иш, зрід. Тс, що БАЙБА́ЧИТИ. Багато чогось зробити (налити, накопати, насікти). Набайбури́ў хво́росту ку́чу.

БАЙДАЛА́ –и, сп., знев. Нероба, ледар. Така́ байдала́ ўдала́с′а, шо й не зна́йіш, у ко́го п’ішо́ў.

БАЙДИ́КАТИ –ю, –єш., знев. Ледарювати, никати без діла. Пробайди́каў ц'і́лий ден', зароби́ў аж трудоде́н'.

БАЙДУ́ЖКИ, прис. Абияк, несумлінно. Роби́ла байду́жки – т'іки б ден' до ве́чера.

БАЙЛО́ВКА [байло́ўка] –и, ж. Довга жердина, палиця. Т′і́ки байло́ўкойу доста́неш.

БА́ЙРАК –у, ч. Байрак, невеликий ліс, як правило, у яру. За Дома́хойу ба́йрак гу́стий, краси́вий.

БАЙСТРЮЧА́ [байстр′уча́] –ати, сп. Позашлюбна дитина. Ўс′і зна́йут′, шо твойа́ баǐстр′уча́ привила́.

БАЙСТРЮ́ЧКА [байстр′у́чка] –и, ж., знев.-лайл. 1. Жінка легкої поведінки, повія. Це та, шо баǐстр′у́чка, ўсе сило́ коли́с′ гуд′і́ло; 2. Позашлюбна дитина, дівчина. Сус′і́дка молода́ байстр′у́чку пригул′а́ла.

БАКА́Л –а, ч. Бокал, фужер. Ви́́пити по бака́лу – на́че і б’іди́ не ста́ло.

БАКАЛИЯ. Предмети продажу в бакалійній крамниці. Є сукно, мило, хвиги, родзинки, шляпи, чоботи, щотки і усяка бакалия (СКв).

БАКША́ –і, ж. 1. Баштанна ділянка. На бакшу́ ходи́ли ма́лими кавуни́ кра́сти; 2. Баштанні рослини. Бакшу́ полива́т' ни на́да – сама́ ви́росте.

БАКША́РЬ [бакша́р'] –я, ч. Сторож на баштані. С'о́дн'і д'іжу́ре бакша́р' до́брий – і так кавун'і́ў даст'.

БАКШЕ́ВНИК [бакше́ўник] –а, ч., зрід. Тс, що БАКША́–1,2. 1. На бакше́ўнику й кавуни́, й ди́н'і; 2. Бакше́ўник про́т'іў со́нц'а посади́ли; 3. Тс, що БАКША́РЬ. Бакше́ўника оду́р'ували, бо наб’іга́ли то з о́дного бо́ку, то з дру́гого.

БАЛАБА́ЙКА –и, ж. 1. Балалайка. На балаба́йку ло́ўко хтос′ игра́; 2. Перен. Старий несправний віз. Тако́йу балаба́йкойу прийі́хаў, шо йак вона́ ни розпа́лас'а.

БАЛАБА́НКА –и, ж. Сорт великої картоплі (СГр).

БАЛАБО́Л –а, ч., знев.-ірон. Чол. до БАЛАБО́ЛКА. Ц′ого́ балабо́ла не перислу́хайіш.

БАЛАБО́ЛКА –и, ч. і ж., знев.-ірон. Базіка; людина, що любить теревенити. Нисурйо́зна балабо́лка.

БАЛАБО́ЛОЧКА –и, сп., зменш. Знев.-ірон. до БАЛАБО́ЛКА. Звини́т′, йак балабо́лочка, неўгава́.

БАЛАБО́Н –а, ч., знев.-ірон. Тс, що БАЛАБО́Л. Балабо́н несусв’і́тний.

БАЛАБО́НЧИК –а, ч., зменш. Знев.-ірон. до БАЛАБО́Н. Мале́, а ўже балабо́нчик.

БАЛА́БУХА –и, ж. 1. Ґуля. Наби́ў х’іба́ таку́ бала́буху; 2. Булка, опуклий коржик. Св’і́ж’і бала́бухи ўку́сн'і.

БАЛАКУ́Н –а, ч. Тс, що БАЛАБО́Л. Балаку́н за час нагово́ре, шо норма́л'ний – за ц'і́лий ден'.

БАЛА́НДА –и, ж., нов., жарг. Брехня, нісенітниця, порожня розмова. Бала́нду мо́жна слу́хат' до́ўго – а то́лку з то́го?

◊БАЛА́НДУ ТРОВИ́ТЬ [трови́т'], нов., жарг. Вести порожні балачки, теревенити. Бала́нду трови́т в’ін ма́ст'ір, так би до д'і́ла.

БАЛБАТА́ТИ –тю, –иш. Видавати характерні звуки, кричати (про індиків). І коли́ ви ўже балбата́ти переста́ните?.

БАЛДА́ –и, ч. і ж. Дурень. От балда́ – три ву́ха, ничо́ ни зна́йе.

БАЛЕ́Ї [бале́йі] –їв, мн., зрід. Ночви. Нал':у́ ў бале́йі те́плойі води́ – і скупа́й.

БАЛЄ́ТКА [бал'е́тка] –и, ж. Черевик. Бал'е́тка зо́ў'сім порва́лас'а.

БАЛЄ́ТОК [бал'е́ток] –тка, ч. Тс, що БАЛЄ́ТКА. Бал'е́ток загуби́ўс'а, ма́бут', соба́ка зат'а́г куди́с'.

БАЛЗА́НКА –и, ж., зрід. Гасовий каганець. Балза́нка б’і́л'ше чади́т', чим св’і́те.

БАЛІЯ́ [бал'ійа́] –ї, ж. Ванна, великі ночви. У бал'ійі́ б’іл':о́ пра́ли.

БА́ЛКА¹ –и, ж. 1. Поперечина у вітряку, в яку впирається верхнім кінцем вісь шестерні. Верете́но ўпира́йіц′:а ў ба́лку; 2. Міцний брус, на якому лежить нижній млиновий камінь. Ни́жн′ій ка́м’ін′ лежи́т′ на ба́лках, в’ін же не кру́тиц′:а.

БА́ЛКА² –и, ж. Видолинок, неглибока улоговина. Погна́ли коро́ў у балки́.

БАЛОВНИ́К [балоўни́к] –а, ч. 1. Пестун, той, яким надмірно опікуються, якому догоджають. Ма́терин балоўни́к; 2. Бешкетник. Балоўни́к таки́й, шо спа́су нема́; 3. Жартун, веселун, дотепник. Із таки́м балоўнико́м у компа́нійі ве́сило – і ска́же, і прика́же.

БАЛОВНИ́ЦЯ [балоўни́ц′а] –і. Жін. до БАЛОВНИ́К–1,2,3. 1. Л′уби́ма балоўни́ц′а; 2. Балоўни́ц′а, шо св’іт не ба́чиў; 3. Балоўни́ца на сва́д'б’і ўс'іх заво́де.

БА́ЛУВАНКА –и, ж. Тс, що БАЛОВНИ́ЦЯ–1,2. 1. Ба́луванка ўсе вириду́йе, вимага́йе; 2. Ба́луванка ў нас до́ц'а – те роз'і́бйе, те переки́не.

БАЛЬЗА́НКА [бал′за́нка] –и, ж. Металева посудина з вузьким отвором, у якій зберігають рідини. Ули́й з бал′за́нки ол′і́йі.

БАЛЬЗІ́КАЛО [бал′з′і́кало] –а, сп. Тс, що БАЛАБО́ЛКА. Таке́ бал′з′і́кало, шо од йо́го л′у́ди т′іка́йут′.

БАЛЬО́ [бал′о́] –а, с., дит. Яблуко. До́н′у, дат′ пойі́сти бал′о́?

БАЛЯ́БА [бал′а́ба] –и, сп., знев. Тс, що БАЛАБО́ЛКА. Бал′а́ба, т′і́ки йазико́м л′а́па.

БАЛЯДЕ́РКА [бал′аде́рка] –и, ж. 1. Кофта. Бал'аде́рка – спец′іа́л′на ко́хта; 2. Танок. Танц′ува́ли ўс′а́кого. І гопака́, і по́л′ки, і бал′аде́рки.

◊БА́ЛЯ́СИ [ба́л'а́си] ТАЧА́ТИ. 1. Весело говорити, розповідати щось смішне. Тача́ти ба́л'аси в:ес' ден'; 2. Пліткувати. П’ішла́ ба́л'а́си тача́ти по сус'і́дах.

БАНДУ́РА –и, ж., перен. Незручна, громіздка річ. Брос' ти ту банду́ру, та в’ізми́ ме́нчий йа́шчик.

БАНДЮ́ГАН [банд'у́ган] –а, ч., нов. Бандит, розбишака. Банд'уга́н'іў розвело́с'а – бойу́с' уве́чер'і й ходи́т'.

БАНДЮГА́НИТЬ [банд'уга́нит'] –ю, –иш, зрід., нов. Розбишакувати, бандитувати. Банд'у́ганит' наўчи́ўс'а – чого́ до́брого шче.

БАНДЮГА́НКА [банд'уга́нка] –и, зрід., нов. Жін. до БАНДЮГА́Н. То були́ сам’і́ банд'уга́ни, а тепе́р і банд'уга́нки пойави́лис'а.

БАНДЮГА́НСТВО [банд'уга́нство] –а, с., зрід., нов. 1. Збірн. до БАНДЮГА́Н. Розвило́с'а банд'уга́нства – страх, шо ж йім роби́ти – от і збира́йуц':а; 2. Ім. до БАНДЮГА́НИТЬ. Йе л'у́ди, шо банд'уга́нством і живу́т'.

БАНДЮГА́НСЬКИЙ [банд'уга́нс'кий] –а, –е. Прикм. до БАНДЮГА́Н. Банд'уга́нс'кий св’іт наста́ў – ус'і́ кра́дут, хуліга́н'ат'.

БАНДЮ́РА [банд'у́ра] –и, сп., зрід., нов. Тс, що БАНДЮГА́Н. По т'іл'ів’і́зору пока́зували, шо йаки́й стари́й банд'у́ра попа́ўс'а.

БА́НОК –нку, ч., заст. Банк. Ба́нок дава́ў коли́с′ по́зички.

БАНЬКА́СТИЙ [бан'ка́стий] –а, –е, згруб. 1. Банькатий, вирячкуватий. Бан'ка́стий, шо о́ч’і ў ло́б’і ни ўм’ішча́йуц'а; 2. Зіркий, гострозорий. Бан'ка́стий – то з'ірки́й, зам’ічкува́тий.

БА́НЬКИ [ба́н′ки] –ів, мн., знев. Очі. Шо ба́н′ки свойі́ ви́лупиў?

БА́НЯ [ба́н'а] –і, ж. 1. Лазня. У ба́н'у колхо́зну ходи́ли ми́ц':а; 2. Перен. Догана, прочуханка. Вона́ Іва́нов’і таку́ ба́н'у ўстро́йала, шо зака́йіц':а гул'а́т'.

БАНЯ́К [бан'а́к] –а, ч., зрід. Чавун, казан. По́вен бан'а́к карто́хи сви́н'ім напа́рила.

БАРАБА́Н –а, ч., перен., згруб. Голова. Дл'а чо́го ото поро́жн'ій бараба́н на вйа́зах носи́ти.

БАРАБА́НИТИ –ю, –иш. Бубнити, грати на бубні. Ти ў нас йак п’іоне́р бараба́нити.

БАРАБА́НЩИК [бараба́ншчик] –а, ч. Той, хто грає на бубні. Бер′іт′ на́шого Петра́ в орке́стр, в’ін бараба́ншчик га́рниǐ!

БАРАБО́ЛЯ [барабо́л'а] –і, ж. 1. Картопля. Барабо́л'у ўже ви́копали, знисли́; 2. Велика картоплина. Барабо́л'а одна́ на п’іўк’і́ла.

БАРА́Н –а, ч. Середина розрізаного кавуна. Йа б’і́л′ше бара́н у кавун′і́ л′убл′у́.

БАРА́НКА –и, ж., жарг. Кермо, зокрема автомобільне. Уже́ п’іўв’і́ку бара́нку крут'у́.

БАРАНКУВА́ТИЙ –а, –е. Дурнуватий, недоумкуватий. У барана́ – і син баранкува́тий.

БАРА́НЧИК¹ –а, ч. 1. Поперечний прутик на колодязяному ланцюгу для закріплення-застібання відра. Бара́нчик устаўл'а́йут' у колце́; 2. Гачок-застібка на ланцюгу. Бара́нчик зашчикну́ў – і цебе́рка де́ржиц':а; 3. Якірець, пристрій для витягання затонулих відер із колодязя. Бара́нчиком зачипи́ў за ду́жку.

БАРА́НЧИКИ –ів, мн., зрід. Листя молодої цибулі. Си́нку, п’іди́ бара́нчик’іў нарви́ на суп.

БАРАНЯ́РА [баран′а́ра] –и, ч., ж. Збільш. до БАРА́Н. У ц′о́му каву́н′і баран′а́ра вели́ка.

БАРАХЛО́ –а, с., знев. 1. Домашні речі, пожитки. Збира́й усе́ свойе́ барахло́ і перейіж:а́й до ме́не назо́ўс'ім; 2. Оцінка низької якості чого-небудь. Х’іба́ тепе́р маши́ни – барахло́.

БАРА́Ш–БАРА́Ш, виг. Уживається для підкликання овець. Бара́ш-бара́ш, пора́ ў коша́ру.

БАРА́ШКИ –шок, мн. Кучері (природні або штучні). Бара́шки вйу́ц′:а аж на у́ш’і.

БАРАШКУВА́ТИЙ –а, –е. Кучерявий. Зма́лку барашкува́тий, бо во́лос таки́й.

БАРБАКИ́ –ів, мн., зрід. 1. Залізні вила з густими і тупими на кінцях ріжками для набирання буряків, картоплі. Ж′і́нко, пода́й мин′і́ барбаки́, п’іду́ по́ратис′а; 2. Дерев’яні вила з п’ятьма ріжками. То шче на́шому д′і́ду в’ід його́ ба́т'ка ц′і барбаки́ д′іста́лис′.

БАРГАМО́ТА –и, ж. 1. Сорт столової груші, плодове дерево. Йак купува́ў, сказа́лили, шо гру́ша баргамо́та; 2. Плід баргамота. З′:і́ла баргамо́ту – жив’і́т забол′і́ў.

БАРГАМО́ТКА –и, ж. Зменш. до БАРГАМО́ТА –1,2. Баргамотку поса́диш, так і ўро́диц′:а баргамо́тка.

БАРДА́ –и, ж. 1. Несмачна рідка страва. Таку́ барду́ т'і́ки соба́ц'і п’ід хв’іст ви́лит' – таґ заб'іжи́т'; 2. Закваска на самогон. Самого́нки ни дожда́лис' ви́гнат', так барду́ попили́.

БАРДА́К –а, ч. Безладдя, безладно розкидані предмети, речі. П’іди́-но ото́й барда́к ў се́бе ў ко́мнат′і прибири́.

БА́РИН –а, ч. 1. Заст. Пан, поміщик. Йак ба́́рин прийіж:а́ў – ус'і́ шапки́ зн'іма́ли, кла́н'алис'а; 2. Випещений, вередливий чоловік. Тако́му ба́рину ни ўгоди́ш ізгото́вит'; 3. Ледар, нероба. Ба́рин на пич’і́ лижи́т' – пенс'іоне́р.

БА́РИНЯ¹ [ба́рин′а] –і, ж. 1. Жвавий танок. Танц'ува́ли і ба́рин'у, і гопака́; 2. Музика до цього танка. Йак загра́йут' ба́рин'у, так на́че сам'і́ но́ги нису́т'.

БА́РИНЯ² [ба́рин′а] –і, ж. Тс, що БАРА́Н. Бари́н'а ў кавун'і́ найдобр'і́ша.

БА́РИНЯ³ [ба́рин′а] –і. Жін. до БА́РИН–1,2,3. 1. Бабу́с'а мойа́ шче ў ба́рин'і служи́ли; 2. Жінка з розпещеним тілом. Така́ ба́рин'а, шо й загор'і́ти бойі́ц':а; 3. Ледащиця, нероба. Н'у́рка така́ ба́рин'а, шо й води́ сама́ ни принесе́.

◊ВИСО́КА БА́РІНЯ [ба́р'ін'а]. Кучерява трав’яниста рослина з витким стеблом, продовгастим і вузьким листям та восьмипелюстковими квітками. Йак висо́ка ба́р′ін′а цв’іте́ – л′убу́йус′.

◊КУЧЕРЯ́ВА БА́РІНЯ [кучир'а́ва ба́р'іна], тс, що ВИСО́КА БА́РІНЯ.

◊НЕЧЕ́САНА БА́РІНЯ, тс, що ВИСО́КА БА́РІНЯ.

◊РОЗПА́ТЛАНА БА́РІНЯ, тс, що ВИСО́КА БА́РІНЯ.

◊РОЗХРИ́СТАНА БА́РІНЯ, тс, що ВИСО́КА БА́РІНЯ.

БА́РІШНЯ [ба́р′ішн′а] –і, ж. 1. Заст. Наречена. Ба́р′ішн′а ў б’і́лому, а молоди́й у чо́рному кос′т′у́м’і; 2. Дівчина-підліток. Ви́росла ско́ро – уже́ ба́р′ішн′а; 3. Тс, що БА́РИНЯ³. Таку́ ба́р′ішн′у нихто́ й ни в’і́з′ме, бо бат′ки́ зма́лку зба́лували.

БАРЛІ́Г [барл'і́г] –логу. Брудне, грязьке лігво свині. Свин'і́ ў барло́з'і харашо́, на те вона́ свин'а́.

БАРМА́К –а, ч., зрід. Тс, що БАРМАКИ́. Йі́хаў і барма́к ізгуби́ў.

БАРМАКИ́ –ів, мн. 1. Тс, що БАРБАКИ́–1. Да́й мин'і́ бармаки́ – п’іду́ на кага́ти; 2. Зрід. Тс, що БАРБАКИ́–2. Так’і́ бармаки́ деривйа́н'і до́ўго ни служи́ли.

БАРНА́К –а, ч. Загнутий кінець ґирлиґи, її дерев’яний гак (СГр).

БАРО́ХА –и, ж., знев. 1. Тс, що БА́РИНЯ²–2. Хо́де, йак баро́ха,так соде́рже йійі́ чолов’і́к; 2. Тс, що БА́РИНЯ³–3. Шо па́н′а, шо баро́ха – одна́ково ло́дар'і.

БАРСУ́К –а, ч. Борсук. Барсу́к у но́р′ах живе́.

БАРСУЧО́К –чка, ч. Зменш.-пестл. до БАРСУ́К. Барсучки́ ў нор′і́ ро́д′ац′:а.

БАРЦЬО́ЖКИ [барц′о́жки] –жок, мн. Торочки, бахрома. Ху́стка р′асна́, з барц′о́жками.

БАС –у, ч., зрід. Літня загорода для овець. Ове́ц' ул'і́тку де́ржат' у басу́.

БАСТО́Н –у(–а), ч. Тканина бостон. Кост′у́м із басто́ну.

БАСТРЮ́К [бастр′у́к] –а, ч., знев. Байстрюк, позашлюбний син. Бастр′ука́ ви́плодила.

БАСТРЯ́ [бастр′а́] –яти, с., знев. Байстря, позашлюбна дитина. Бастр′а́м ви́росло б’із ба́т′ка.

БАСУВА́ТЬ [басува́т'] –ю, –єш, зрід. Верховодити, наказувати. На робо́т'і басу́й, а ў двор'і́ ми р'і́ўн'і.

БАТОЖА́РА –и, ж., збільш. Батіг. Йак опер'і́шчу ц'ійе́йу батожа́ройу, так і ўсци́с'а.

БАТУ́РА –и, ч., збільш. Великий батіг. Бату́ройу, пот′а́г попере́к спи́ни.

БА́ТЬКІВНА [ба́т'к’іўна] –и, ж., суб., жарт. Уживається як універсальне жартівливе по батькові. Валинти́на Ба́т'к’іўна прийшла́.

БАТЬКОБРО́С [бат′кобро́с] –а, ч. Син, що йде на відділ, на самостійне господарство. То ўже бат′кобро́с сам хаз′айну́йе.

БА́ТЬКОВИЧ [ба́т'кович] –а, ч., суб., жарт. Аналогічно до БА́ТЬКІВНА. Рома́н Ба́'ткович, с'іда́йте напере́д.

БАТЬКУВА́ТЬ¹ [бат′кува́т′] –ю, –єш 1. Виконувати обов’язки весільного батька. Бат′кува́ў на сва́йб’і ў ме́не; 2. Керувати, верховодити. Бат′ку́йе на робо́т′і й до́ма.

БАТЬКУВА́ТЬ² [бат'кува́т'] –ю, –єш. Лаяти. Уже' ж вона́ бат'кува́ла його́, уже́ ж ла́йала, аж од сус'і́д'іў сти́дно.

БА́ТЮШКА [ба́т'ушка] –и, ч. 1. Священик, піп. Ба́т'ушка одслужи́ў слу́жбу й п’ішо́ў додо́му; 2. Зрід., уроч. Батько. Ба́т'ушку по́читуват' тре́ба й ма́т'ір.

БА́ТЯ [ба́т′а] –і, ч., фам.-пестл. 1. Батько, тато. Ба́т′а з робо́ти прийшо́ў, уми́ўс′, сіў йі́сти; 2. Чоловік. Ба́т′а з молота́рки йде, а йа й чисти́й рушни́к нагото́вила, во́ду зогр′і́ла.

БАТЯ́НЯ [бат′а́н′а] –і, ч., фам.-песл. Тс, що БА́ТЯ. Наш бат′а́н′а шче ро́бе, хоч і на пе́нз′ійі.

БАХТІ́СТ [бахт′і́ст] –а, ч. 1.Баптист. Бахт′і́сти у се́кту збира́йуц′:а; 2. Перен., ірон. Удавано-праведна людина. Той бахт'і́ст і до д'іўча́т ни хо́де.

БАХТІ́СТКА [бахт′і́стка] –и. Жін. до БАХТІ́СТ–1. Бахт′і́стка і не ла́йіц′:а нико́ли.

БАХТІ́СЬКИЙ [бахт′і́с′кий] –а, –е Прикм. до БАХТІ́СТ. Бахт′і́с′кий сход нача́ўс′а.

БА́ХУР –а, ч., зрід. Потіпаха, хлопець, чоловік розпусної поведінки. Ў не́йі і син ба́хур, йак і ба́т′ко.

БА́ХУРЬ [ба́хур'] –я, ч. Тс, що БА́ХУР. Чолов’і́ка ви́гнала, а з ба́хур'ом жеве́.

БАЧКИ́Й –а, –е. 1. Видющий, зіркий. Ону́к усе́ ба́че, а йа ўже небачка́; 2. Спостережливий. Бачка́ і те прим’і́те, шо йа пропуст'у́.

БАЧУ́ЩИЙ [бачу́шчий] –а, –е. Тс, що БАЧКИ́Й–1. Бачу́шчий і при ла́нп’і чита́т' мо́же, а йа ўже – н'і.

БАШКА́ –и, ж., згруб. 1. Голова. Дл'а чо́го ти башку́ на плеча́х но́сиш?; 2. Перен. Розумна людина. В’ін – башка́, доду́майиц':а про ўсе.

БАШКА́ТИЙ –а, –е. Із головою великого розміру. У башка́того ў воротни́к і голова́ ни прол'і́зе.

БАШКОВИ́ТИЙ –а, –е. Розумний, кмітливий. Хло́пиц' башкови́тий уда́ўс'а, со:бража́.

БАШТАРМА́К –а, ч., заст. Дерев’яні тризубі вила, якими відкидають полову або відділяють її від зерна. Чуў, шо баштарма́к із де́рева роби́ли.

БАЩА́НКА [башча́нка] –и, ж., зрід. Балцанка, бляшанка посудина з вузьким отвором. Ў ц′іǐ башча́нк′і ў ме́не ол′і́йа.

БЕ, незм., дит. Вівця, баран. Бе при́йде і во́ўни на рукави́чки л′а́л′і принесе́.

БЕ-БЕ́, виг., дит. Тс, що БЕ. Бе-бе́, ше́рст'і бога́то – бу́диш стри́гти.

БЕБЕ́КА –и, ж., дит. Тс, що БЕ. Он диви́ – бебе́ка па́стис′а п’ішла́.

БЕБЕ́СІ [бебе́с′і], присуд., дит. Упасти. Дити́нка мане́сен′ка бебе́с′і.

БЕ́БЕХИ –хів, мн. Нутрощі тварини. Жив’і́т розпоро́ла об забо́р, так аж бе́бехи воло́ч’ац':а.

БЕБЕ́ХНУТИ –у, –еш, док. Тс, що БЕБЕ́Х. Погасив світло та й бебехнув на ліжко…та й заснув (СКв).

БЕБЕ́ШКА –и, ж., дит. Подушка. Пидпуши́ бебе́шку, та бу́дим спа́ти.

БЕ́БЯ [бе́б’а] –і, ж., дит. 1. Дитина. Бе́б’а хай не пла́че; 2. Нічний горщик. Бе́б’а на бе́б’у с′іча́с с′а́де і поси́де.

БЕДА́¹ –и, ж. Двоколісний однокінний візок на одного чи двох пасажирів. Бедо́йу йі́здиў коли́с′ бригад′і́р і зага́дуваў ж′інка́м.

БЕДА́² –и, ж., зрід. Біда, горе, лихо. Беда́ сама́ ни хо́де – з д'іточка́ми.

БЕДА́РКА –и, ж. Тс, що і БЕДА́¹. Он беда́ркойу наш голова́ по брига́д′і мота́йіц′:а.

БЕ́ДЗВІН [бе́͡дзв’ін] –а, ч. 1. Безмін, ручна або пружинна вага. На бе́͡дзв’інах усе́ ва́жили – і тверде́, і сипу́че; 2. Перен., ірон. Високий на зріст юнак або чоловік. Ви́р′іс тако́го, йак бе́͡дзв’ін; 3. Перен., знев. Ледар. Хо́де бе́͡дзв’ін ц′і́л′ний ден′, н′ічо́го не ро́бе.

БЕДО́ВИЙ –а, –е. 1.Смілива людина, яка не має страху , не боїться небезпеки. Така́ бедо́ва, шо на н′і́мц′а з рогачо́м п’ішла́; 2. Жвава, спритна, гостра на язик людина. Бедо́вий хло́пец′ – за сло́вом у карма́н не пол′і́зе.

◊БЕДО́ВИЙ НА ВИ́ТІВКИ [ви́т′іўки]. Дотепний, схильний до витонченої думки, влучних або смішних висловів. Бедо́ва на ўс′а́к′і ви́т′іўки – усе́ ска́же і прика́же.

БЕЗБРО́ВКО [безбро́ўко] –а, ч., зрід. Безбровий чоловік (юнак, хлопець). Каза́ли і безбро́ўко , і безву́ско, а б′і́л′ше безбро́вий чи безву́сий, а шче без броў.

БЕЗВИ́ВОДНО, прис. Постійно, безперервно. У нашого кравця безвиводно робота є (СГр).

БЕЗВИ́ХОДНО, прис. Не виходячи з приміщення. Там [в острозі] я безвиходно і сидів, і у суду ні разу не був (СКв).

БЕЗГРУ́ДИЙ –а, –е. Такий у якого слабко розвинені груди, хворий. Безгру́дий – той, шо слабу́йе на гру́ди, бол′ни́й.

БЕЗДЄ́ТНИЙ [безд'е́тний] –а, –е, ч. 1. Безплідна людина. В’ін безд'е́тний, бо з йако́йу ни жиў, а д'іте́й од йо́го ни було́; 2. Бездітний. Найг’і́рше бу́ти безд'е́тним на ста́рост'і – нима́ до ко́го і прихили́тис'а.

БЕЗДІ́ЛКА [бизд'і́лка] –и. Жін. до БЕЗДІ́ЛЬНИК. Так та бизд'і́лка на ўсе се́ло чи й около́док.

БЕЗДІ́ЛЬНИК [бизд'і́л'ник] –а, ч. Ледар, нероба. Бизд'і́л'ник’іў розвило́са, йак н'іко́ли.

БЕЗДІ́ЛЬНИЧАТИ [безд′і́л′ничати] –ю, –єш. Нічого не робити, вести паразитичний спосіб життя. С′іча́с на горо́д′і по́ўно робо́ти, а ти безд′і́л′ничайеш, зро́ду ма́тер′і не помо́жеш.

БЕЗДІ́ЛЬНИЧЕСТВО. Аморальні вчинки. Хоч і був на Тимоху гонитель, що знав про усі його бездільничества, та що ж бо? (СКв).

БЕЗДУ́ШНИЙ, заст. Той, хто не має в сім’ї реєстрових осіб чоловічої статі . Як Векла є бездушная, і сина, і приньмита нема й не буде, то землю її узяли у общественну (СКв).

БЕЗЗАБО́ТНИЙ [без:або́тний] –а, –е. Безтурботний, легковажний. Така́ без:або́тна, йак стрикоза́ пе́ред з'імо́йу.

БЕЗКОНЕ́ЧНИЙ, заст. Із незавершеним малюнком. Кохвейна рожа на усе яйце і не уписалася, так вже і листячко дрібнесеньке вже на самому кінці ледве притулили; були [писанки] з жовтими хвіялками, були і безконечні (СКв).

БЕЗКО́РМ’Я [безко́рмйа] –я, с. Відсутність корму, харчу. І́з-за безко́рмйа худо́ба ста́ла па́дат′.

БЕЗЛИ́СТЯВИЙ –а, –е. Безлистий, що не має листя. Бузина безлистява (СГр).

БЕЗМО́ЗГЛИЙ –а, –е. Дурний. От безмо́зглий, н′ічо́ не собража́.

БЕ́ЗНА –и, ж. 1. Провалля, урвище. У бе́зну ўпа́ла, де вода́ тече́, так чут не ўме́рла; 2. Глинище. У бе́зну по гли́ну пойі́хали, так двох привали́ло.

БЕ́ЗНО –а, с. 1. Тс, що БЕ́ЗНА-1. Провали́лис′ у бе́зно, так уси́лу ви́бралис′а; 2. Велика яма, заповнена водою після дощу. Там таке́ бе́зно на доро́г′і, шо тра́хтором не пройі́деш.

◊БЕЗ ОГЛЯ́ДКИ [огл'а́дки]. 1. Не оглядаючись. Ішо́ў без огл'а́дки, пр'а́мо; 2. Не вагаючись, рішуче. Усе́ на́да роби́т' без огл'а́дки, не бойа́тис'а.

БЕЗОСТЮ́ЧКА [безост'у́чка] –и, ж. Безоста пшениця. Безост'у́чку сі́йали, т'і́ки даўно́.

БЕЗОШИ́БОЧНО, прис. Безпомилково. Йа ус′ігда́ безоши́бочно опред′іл′а́йу, йака́ бу́де пого́да.

БЕЗПЕРЕВО́ДНО, прис. Завжди, постійно. Живи, пий, гуляй…, в тебе будуть гроші безпереводно (СКв).

БЕЗПЕРЕМІ́ННО [безперем’і́н:о], прис. Неодмінно, обов’язково. Хма́риц′:а – безперем’і́н:о дошч бу́де.

◊БЕЗПЛО́ДНЯ ЗЕМЛЯ́ [бизпло́дн'а зимл'а́]. Неродюча земля. Бизпло́дн'а зимл'а́, йак солонча́к, н'ічо́ ни ро́де.

БЕЗПОКО́ЙЛИВИЙ –а, –е. 1. Неспокійний, неурівноважений. Так’і́ сус'і́ди бизпоко́йлив’і – і ден', і н'іч ла́йуц':а, крича́т'; 2. Клопітливий, турботливий. Така́ бизпоко́йлива – і води́ пода́ст', і од'ійа́лко п’іт:икне́.

БЕЗПО́МОШНИЙ –а, –е. Безпорадний, безсилий. Наш д′ід уже́ таки́й безпо́мошний стаў, шо із ха́ти не ви́йде.

БЕЗПРЕСТА́ННИЙ [беспреста́н:ий] –а, –е. Безугавний, який не перестає, не замовкає. Таки́й уже́ мали́й ўре́дний, ну і мину́тки не поси́де, таки́й беспреста́н:ий.

БЕЗПРИЗО́РНИЙ –а, –е. Блукач, безпритульна, бездомна людина. Цих безпризо́рних і по́сл'і войни́ хвата́ло, блука́ли скріз'.

БЕЗПРИЗО́РНИК –а, ч. Тс, що БЕЗПРИЗО́РНИЙ. Шо ти хо́диш по чужи́х л'у́д'ах, йак безпризо́рник.

БЕЗПРИПО́РНИЙ –а, –е, заст. Про вола, що не має підвищення в кінці шиї на яке опирається ярмо. Безприпорний віл (СГр).

БЕЗПРОСЯ́ [безпрос′а́], прис. Без дозволу. Безпрос′а́ і ша́гу не зро́бе – таки́й слухйа́ний.

БЕЗРАЗЛІ́ЧНИЙ [безразл′і́чний] –а, –е. Байдужий, нечулий. Таки́й безразл′і́чний, шо йому́ одна́ково, чи бйут′ його́, чи ла́йут′.

БЕЗРІ́ЖКА [безр′і́жка] –и, сп. Безрога худоба. Безр′і́жка, бо ў не́йі нема́ р′іг.

БЕЗСО́ННИЦЯ [бес: о́н:иц′а] –і, ж. Безсоння, довге перебування без сну,хвороблива відсутність сну. І зноў мене́ бес: о́н:иц′а му́чайе.

БЕЗУ́МКА –и, ж., зрід. Вівця, що передчасно ( на першому році ) покрилася. Сус′і́дон′ка , та ў те́бе одн′і́ безу́мки в ота́р′і.

◊БЕЗ ЦАРИМО́НІЙ [царимо́н'ій]. Без лукавства, умовностей; просто, відверто. Б’із ус'а́ких царимо́н'ій да́вай до д'і́ла.

БЕЗЧУ́СТВЕННИЙ [безчу́ствен:ий] –а, –е. 1. Байдужий. Ус′і́ пла́чут′, а в’ін, йак безчу́ствен:ий; 2. Непритомний. Безчу́ствен:а ўпа́ла , і тепе́р не зна́йу, шо зо мно́йу.

БЕ́ЙКАТИСЯ [бе́йкатис′а] –юся, –єшся. 1. Повільно, спроквола йти, плентатися. Наси́лу добе́йкалас′а; 2. Вештатися, волочитися. Бе́йкаўс′а дес′ ц′і́лу нед′і́л′у; 3. Баритися. Н′ігде́ до́ўго не бе́йкайс′а.

БЕ́ЛЕБЕНЬ [бе́лебен′] –бня, ч. 1. Пустирище, безлюдне місце. Тут ше хот′ коро́ў пасу́т′, а за йа́ром таки́й бе́лебен′, шо і живо́йі душ’і́ не поба́чиш; 2. Високе, відкрите місце. Стойі́ш тут, на бе́лебн′і, в’і́тер тебе́ на́ўскр′із′ продува́.

◊З БЕ́ЛЕБНЯ [бе́лебн'а] УПАС́ТИ. Не знати очевидного, загальновідомого. Йак з бе́лебн'а ўпаў – ни зна того́, шо ка́ждий дура́к зна́йе.

БЕЛЬКОТА́ТИ [бел′кота́ти] –тю, –иш. Видавати характерні звуки, кричати (про індиків). На́да інди́к′іў іти́ годува́т′, бо ўже на загоро́ду позла́зили і бел′ко́чут′.

БЕЛЬКОТУ́ХА –и, ж. Базіка, жінка, що любить теревенити. Та вона́ така́ бел'коту́ха, не переслу́хайиш.

БЕЛЬМЕ́ЧИТЬ [бел′ме́чит′] –у, –иш. Тс, що БЕЛЬКОТА́ТИ. Бел′ме́чут′ інди́ки, йак л′у́ди.

БЕ́НДЕЛІ [бе́ндел′і] –ів, мн. Набряки під очима або взагалі на обличчі. С′о́дн′і ўс′у н′іч не спа́ла, так шо з бе́ндел′ами у́тром на робо́ту п’ішла́.

БЕ́НЬКИ [бе́н′ки] –ів/–ньок, мн., згруб. 1. Очні яблука. А воно́ ви́котило на ме́не свойі́ бе́н′ки та й ди́виц′:а; 2. Очі. Протри́ свойі́ бе́н′ки та йди прац′ува́ти.

◊БЕ́НЬКИ ВИВА́ЛЮВАТЬ [бе́н'ки вива́л'уват'], згруб. Витріщатися, пильно дивитися. Бе́н'ки ви́валиў, шо йа го́ла, і не змигне́.

БЕ́НЯ [бе́н'а] –і, сп. Баньката, витрішкувата людина. Йак вона́ пол'уби́ла того́ бе́н'у, у його́ ж о́ч’і страшн'і́.

БЕРБЕ́НЕ́ЦЬ [бербе́не́ц′] –нця, зрід. Гарбузиння, стебла й листя гарбузів. Шче гарбуз′і́ў не наўйаза́лос′а, а бербене́ц′ чого́с′ ўже на́чаў со́хнут′.

БЕРЕГТИ́. Пильнувати, щоб не пропустити кого-небудь. [Василь] добре чув, що Маруся з Оленою змовились укупі іти на місто, так він і не пішов вже додому у город…, а скитався усю ніч, і як стало світати, то він уже беріг їх (СКв).

БЕРЕ́ЗА –и, ж., збір. Березовий гай, березняк. Схо́ду ў бере́зу – ви́р'іжу держа́к.

БЕРЕЗНЯ́ГИ [березн'а́ги] –ів, мн., зрід. Тс, що БЕРЕ́ЗА. У березн'а́гах і гриби́ йе – п’ідбере́зовики.

БЕРЕ́МЕНІТЬ [бере́мин'іт'] –ю, –єш. Вагітніти. Бере́мин'ійе раз за ра́зом, ни ўсп’іва́ роди́т'.

БЕРЕСТЯ́НКА [берест′а́нка] –и, ж., зрід. Короб, виріб з лубу, бересту, липи, лози тощо для пакування, перенесення або зберігання чого-небудь. Йа ў берест′а́нку йа́блука склада́йу.

БЕРЕЧКИ́Й –а, –е. Старанний у роботі. Вона́ у нас беречка́ – ўс′у робо́ту по хаз′а́йству йак на́да зро́бе.

БЕРКИ́ЦЬ [берки́ц′] –1. Прис. Перекидом, перекидаючись, звичайно через голову. З гори́ йак йі́хатимиш, притормози́, бо берки́ц′ лет′і́тимеш; 2. Присуд. від БЕРКИ́ЦЬНУТИ. Учо́ра з робо́ти така́ уста́ўша прийшла́, шо берки́ц′ на крова́т′ – та й засну́ла.

БЕРКИ́ЦЬНУТИ [берки́ц′нути] –у, –еш, док. Перекинутися, різким рухом усього тіла, швидко перевернувшись через голову або через бік, зайняти попереднє становище. Йак берки́ц′нуў че́рез го́лову, і наза́д стаў.

БЕ́РКО –а, ч., ірон. Тюхтій, вайло. От бе́рко, по́ки ти тут бу́диш со́вац′:а, йа й горо́д ви́пол′у.

БЕСЕ́ДА –и, ж., заст. 1. Розмова. Бесіда із ким-небудь. Шос′ бесе́да ў нас ду́же до́ўга, ўсе бала́кайім і бала́кайім, п’ішли́ лу́ч:е об’і́дат′; 2. Товариство, компанія на весіллі, бенкеті, гулянці. Пристава́й до на́шойі бе́седи та й п’ішли́ на гул′а́нку; 3. Бенкетування, гуляння, посиденьки. Просимо до беседи… (потчует его) Нате ж пийте…, сідайте, щоб ніхто вам не мішав кушати (СКв).

БЕСЕ́ДКА –и, ж. Альтанка в саду, дворі. Підуть [Кость з Меласею] у садок і посідають у беседці (СКв).

БЕСЕ́ДОВАТИ –ую, –уєш. 1. Вести розмову, бесіду. [Голова з понятими] вицідили і ту [горілку], беседуючи то об жнивах, то об косовиці (СКв); 2. Обговорювати. І сам батюшка панотець його [непитущого чоловіка] поважа, посіща його і розумниї речі беседує (СКв).

БЕСЄ́ДУВАТИ [бес′е́дувати] –ю, –єш. Тс, що БЕСЕ́ДОВАТИ –1,2. П’ішли́ ў ха́ту п’ідйімо́ та й бу́дем бес′е́дувати про те та про се хоч до ве́чора.

БЕСТИ́ДНИК –а, ч. Безсоромник, соромітник. Куди́ йа́блука пот′а́г? От бести́дник!

БЕСУРМЕ́НСЬКИЙ [бесурм́енс'кий], БУСУРМЕ́НСЬКИЙ [бусурме́нс'кий] –а, –е, зрід., лайл. Клятий. Ваше благородиє…зведіт з нашого місця оттого навіженого, католицького бусурменського москаля, що став биля бублейниць (СКв).

БЕ́ХАТИ –ю,–єш. Бити. Ба́т′ко йак напйе́ц′:а, то бува́ шо і ма́му бе́ха, і по пи́ц′і, і по чом попа́ло.

БЕ́ХКАТЬСЯ [бе́хкац′:а] –юся, –єшся, жарт. Дуже тепло зодягатися. У мене так ус′ігда́ получа́йіц′:а, шо йа л′і́том бе́хкайус′а, а з′імо́йу розд′і́та хожу́.

БЕ́ЦМАН –а, ч. знев. 1. Тупа, обмежена людина. От уже́ бе́цман — йак не обйасн′а́й, н′ічо́ не пон′іма́; 2. Товста неповоротка дитина. Ос′ наш мале́н′кий толст′ачо́к, наш бе́цман с′іча́с поку́ша і спа́тки п’і́де.

БЕЧОВА́ –и, ж., заст. Міцний, довгий мотуз, яким ув’язують рубель на возі при перевезенні снопів, соломи, сіна. Пода́ǐ мен′і́ бечову́, бу́дем увйа́зувати с′і́но.

БЕ́ШЕНИЙ [бе́шений] –а, –е. 1. Скажений, хворий на сказ (про тварину). У нас по силу́, було́, пес бе́шений б’і́гаў; 2. Божевільний, у якого спостерігається психічний розлад; психічно хворий (про людину). Бе́шений зо́ўс′ім стаў – д′іте́й бйе; 3. Шалений, лютий. Бе́шина ж’і́нка – ка́жин ден' ла́йіц'а; 4. Жвавий, спритний, запальний. Бе́шиний у робо́т'і – ни спи́ниш.

◊БЕ́ШЕНІ ГРО́ШІ [бе́шин'і гро́ш’і]. 1. Велика (значна) сума грошей. Так’і́ бе́шин'і гро́ш’і, шо ни зна́йе, куда́ д'іт'; 2. Легко здобуті гроші. Йім бе́шин'і гро́ш’і сам’і́ пливу́т'.

БЕШКЕТУ́Н –а, ч. Бешкетник. Цей бешкету́н одну́ шко́ду ро́бе.

БЄ́БЯ [б’е́б’а] –і, ж., дит. Дитина. Диви́, си́ну, йака́ б’е́б’а, бу́деш з не́йу гра́тис′а?

БЄ́СТОЛОЧ [б’е́столоч] –і, сп. Дурень. Ну і б’е́столоч ти ў ме́не – сто раз′і́ў обйасн′а́т′ на́да.

БДЖОЛУВА́ТИ [б͡джолува́ти] –ю, –єш, зрід. Бути, працювати пасічником. П’і́сл′а пе́нз′ійі прийшло́с′ б͡джолува́ти.

◊БДЖОЛЯ́РСЬКА [б͡джол′а́рс′ка] ША́ПКА. Сітка, предмет особливої форми з перехресних ниток, що одягається на голову для захисту обличчя від укусів бджіл. Шоб му́хи (“бджоли”) не куса́ли – йе сп’іц′іа́л′на б͡джол′а́рс′ка ша́пка.

БДЗИНЬ [бздин'], виг., присуд. Уживається на означення деяких моментальних дій (випити, ударити й ін.). Бздин' по ло́б’і, а той і ўпаў.

БДЗИ́НЬКАТЬ [бзди́н'кат'] –ю, –єш. Дієсл. до БЗДИНЬ. Бзди́н'кнули по стака́ну – рукаво́м закуси́ли.

БЖДІ́ЛКА [бжд′і́лка] –и, ж. Зменш.-пестл. до БЖДЬОЛА́. Дойіда́й бистр′е́й бу́лку, бо ўже бжд′і́лка прилет′і́ла на соло́дке.

БЖДЬОЛА́ [бжд′ола́] –и, ж. Бджола. Ме́дом с′іча́с ви́годно торгува́т′, так шо бжд′іл бага́то хто диржи́т′.

БЖДЬОЛОСІМНЯ́ [бжд'олос'імн'а́] –і, ж. Бджолосім’я. Ка́жду бжд'олос'імн'у́ пидгодува́т' са́хар'ом тре́ба.

БЖОЛА́ –и, ж. Тс, що БЖДЬОЛА́. Бджола. Бжо́ли, коли́ куса́йуц′:а, ўмира́йут′.

БЗДІТЬ [бзд'іт'] –ю, –иш, несхв. 1. Випускати вонючі гази зі шлунка. Ти б, мали́й, бзд'іт' надв’і́р вихо́диў; 2. Перен. Боятися. Бздиш сам на сам би́ц':а?

БЗДО –а, с., несхв. 1. Вонючі гази зі шлунка. Бздо ви́пустиў – і поле́гшало; 2. Нікчема, нікчеми. Шо то за бздо з'ібра́лос'а – киш.

БЗДУН –а, ч., згруб., знев. 1. Людина, яка часто і голосно випускае гази зі шлунка. Йак із цим бздуно́м у компа́н'ійі гул'а́ти – опозо́ре; 2. Недоросла, слабкосила людина. Шо м’ін'і́ з цим бздуно́м боро́ц':а – хай п’ідросте́ ; 3. Боягуз. Бздун но́ч':у й за две́р'і бойі́ц':а ви́йти.

БЗДУНЯ́КА [бздун'а́ка] –и, сп. Тс, що БЗДУН–1,2,3. 3. Бздун'а́ка й за́йц'а бойі́ц':а.

БЗДУНЯ́ЦЬКИЙ [бздун'а́ц'кий] –а, –е. Прикм. до БЗДУНЯ́КА. Бздун'а́ц'кого ро́ду – ус'і́ зна́йут'.

БЗДУ́ХА –и. Жін. до БЗДУН–1,2,3. Бзду́хойу ўдала́с'а – неўде́ржка ў йе́йі.

БЗДЮХА́ [бзд'уха́] –и, ж. 1. Ент. Жук – вонючка. Ану́ задави́ бзд'уху́, бо на стол'і́ шчас бу́де; 2. Бот. Порхавка, кулястий гриб. Йаґ уда́риш бзд'уху́ – а з не́йі кори́чн'ова пил' йак п’і́де; 3. Перен., сп. Тс, що до БЗДУН–2. І ти з кулака́ми л'із́иш, бзд'уха́ шче.

БЗЮХА́ [бз′уха́] –и, ж. Тс, що БЗДЮХА́–2. Шос′ дошч пройшо́ў, а гриб’і́ў у л′і́с′і нема́, одн′і́ бз′у́хи повила́зили.

БИ¹, част. Уживається в значенні мов, немов, ніби, нібито, буцімто для вираження сумніву, непевності у висловленій думці. Ну на́да ж, таки́й спра́ўний би п’і́дсвинок, та ўраз забол′і́ў і здох ско́ро.

БИБЛІЯ, церк., зрід., заст. Біблія. І у іудеїв-то було одно коліно лучче перед прочими, і часто поминається у библії: “людиє і народ” (СКв).

БИ́БРЬО́ШКИ [би́бр′о́шки] –шок, мн. Бібки, овечий, заячий послід. Он диви́, ск′і́ки бибр′о́шок на доро́з′і, йак в’і́ўц′і пройшли́.

БИ́БРЯКИ [би́бр′аки] –ів, мн. Тс, що БИ́БРЬО́ШКИ. У пага́них хаз′айі́ў в’і́ўц′і гр′а́з′н′і, ўс′і ў би́бр′аках, а ми свойі́х чи́стим.

БИ́ДЛО –а, с. Велика рогата худоба. Куди́ погна́ў би́дло?

БИ́ЛКА –и, ж. Стебла (стеблина) кукурудзи, соняшнику. Би́лки лама́ли і зво́зили – мо́жна бу́де топи́т'.

БИ́ЛЯ [би́л'а], прийм. Біля, коло, недалеко. Староста сів на ослоні, била стола (СКв).

БИНДЮ́Г [бинд'у́г] –а, ч. 1. Кінь-ломовик. На бинд'уга́ ск’і́ки ни поклади́ – пот'а́гне; 2. Перен. Людина надзвичайної сили. В'а́нко, бинд'у́г, тра́кторний прице́п пот'а́гне.

БИНДЮ́ЖНИК [бинд'у́жник] –а, ч. Волоцюга, нероба. Х’іба́ типе́р мужики́ – бинд'у́жники – пйут да гул'а́йут'.

БИРІ́ШКИ-БИРІ́ШКИ [бир'і́шки-бир'і́шки], виг. Уживається для прикликання овець, ягнят. Бир'і́шки–бир'і́шки, ма́рш у коша́р'у.

БИ́РЬКА [би́р'ка]–и, ж., дит. Вівця, ягня. Би́р'ка он б’іжи́т', го́лову нагну́ла – би́тимец':а.

БИ́СТРО, прис., заст. Пильно, уважно. А нащо вам вона? – всміхаючись пита вона мене, а сама так бистро на мене дивиться (СКв).

БИ́СТРО-БИ́СТРО, прис., заст. Дуже пильно. [Галочка] стане бистро–бистро глядіти і неначе дивується, чого се люди посходились і поперев’язовані ходять (СКв).

БИ́ТКА –и, ж. 1. Битна палиця, дошка для різноманітних ігор із м’ячем. Би́ткойу загили́ў мн'ача́ аж за ха́ту; 2. Битне яйце. Йаґ би́тка сира́, так кр'і́пша.

БИ́ТНИЦЯ [би́тниц'а] –і, ж., заст. Станок для первинної обробки льону, конопель. Би́тниц'ойу сухе́ пр'ад'і́во мн'а́ли, лама́ли.

БИТО́К –тка, ч. Тс, що БИ́ТКА–1,2. 1. Битко́м уда́р по мйачу́ і диви́с', шоб його́ ни п’ійма́ли; 2. Бито́к шче, бува́ло, во́ском налива́ли.

БИЦЬ-БИ́ЦЬ [биц′-би́ц′], виг. Уживається для прикликання телят. Биц′-би́ц′, мойі́, тел′а́тка, ід′і́т′ до ме́не, во́ди дам.

БИЦЮ́ЛЬ-БИЦЮ́ЛЬ [биц'у́л'-биц'у́л']. Тс, що БИЦЬ–БИ́ЦЬ. Биц'у́л'-биц'у́л' – дам молока́, б’іжиі́т'.

БИ́ЦЯ [би́ц'а] –і, ж., дит. Корова, бугай, теля. Ну-ну, би́ц'а, рога́ми не маха́й.

БИЧУ́ШКА –и, сп., пестл. Теля, телятко. Бичу́шку попасе́м, а тод'і́ заго́нимо.

БИШИ́ХА –и, ж. Бешиха, гостре запалення шкіри у людей та деяких тварин, рожа. Биши́ху зна́харка вилива́ла йайц'о́м п’ід чо́рним платко́м.

БІ́БКА [б’і́бка] –и, ж. Дрібний плід (овоч, фрукт). Вели́ку карто́шку сам’і́ йімо́, а б’і́бку сви́н′ам ва́римо.

БІ́БЛИЦЯ [б’і́блиц′а] –і, ж., зрід., риб. Дрібна біла риба, плітка. І шо́ то за ри́ба б’і́блиц′а – одн′і́ ко́ст′і.

БІБЛІОТЕ́КАРША [б’ібл'іоте́карша] –і, ж. Бібліотекарка. Б’ібл'іоте́карша книжки́ видайе́ і запи́суйе, кому́ йака́.

БІ́БЛЯШКИ [б’і́бл′ашки] –ів, мн. Бібки, овечий послід. В′і́ўц′і п′ішли́, а б’і́бл′ашки оста́вили.

БІГА́ [б’іга́], прис. Бігом, швидко. Б’іга́ до ме́не – дам пиче́н':а.

БІГКИ́Й [б’ігки́й] –а, –е, зрід. 1. Швидкий, прудкий. Ону́к б’ігки́й – ни ўжине́с'а; 2. Легкий у ходу. Ризи́нова та́чка б’ігка́ – у рука́х ни чу́йіш; 3. Уїжджений, накочений, утоптаний. Доро́жка б’ігка́ – найі́здили.

БІГУ́НКА [б’ігу́нка] –и, ж. Розлад шлунка, пронос. Б’ігу́нка напа́ла, так ни ўси́де на м’і́ст'і.

БІГУ́ХА [б’ігу́ха] –и, ж. Тс, що БІГУ́НКА. Од б’ігу́хи т'і́ки ў кукуру́з'і спаса́ц':а.

БІГЦЕ́М [б’ігце́м], прис. Тс, що БІГА́. Б’іг б’ігце́м до ха́ти, бо зме́рз.

БІДИ́НОНЬКА, зменш. Біда, лихо, нещастя. Чи ждав же я бідиноньки такої на себе, щоб почути від дівчиноньки, що не йде за мене (СКв).

БІЖАКА́ [б’іжака́], прис. Тс, що БІГА́. Б’іжака́, ск’і́ки ду́ху, до р'і́чки.

БІЖАЧКА́ [б’іжачка́], прис., пестл. Тс, що БІГА́. Б’іжачка́ й прит'анц'о́вуйучи – аж до шко́ли.

БІЖКА́ [б’іжка́], прис. Тс, що БІГА́. Б’іжка́ приниси́ м’ін'і́ води́чки.

БІЖКО́М [б’іжко́м], прис. Тс, що БІГА́. Б’іжко́м по сте́жк’і – і до д'ідус'а́ на ру́чки.

БІЗЛА́БУРНИЙ [б’ізла́бурний] –а, –е. Безтолковий, нетямущий, недбалий. Йаки́йс'а Митро́ б’ізла́бурний – н'і до йа́кого д'і́ла ни прихи́лиц':а.

БІЗЛА́БУРНО [б’ізла́бурно] Прис. до БІЗЛА́БУРНИЙ. Две́р'і д'а́дко Сашко́ зроби́ў йа́кос' б’ізла́бурно, не йак у л'уде́й.

БІЗОДКА́ЗНИЙ [б’ізодка́зний] –а, –е. Безвідмовний, чулий, співчутливий. Іва́н таки́й б’ізодка́зний, н′іко́го ў б’ід′і́ не оста́вит′, ус′і́м помага́йе.

◊БІЗ О́ЧИРИДІ [б’із о́чирид'і]. Поза чергою. Б’із о́чирид'і ўзаў хл'іб.

БІЗПОКО́ЙСТВО [б’ізпоко́йство] –а, с. Клопіт, відсутність спокою. З цим Сашко́м одне́ б’ізпоко́йство , ві́чно куди́с′ вл′і́зе.

БІЗПОКО́ЯТЬСЯ [б’ізпоко́йац:а] –юся, –єшся. Турбуватися, клопотатися. І чого́ там за йо́го б’ізпоко́йац':а? Ви́живе!

БІЗПО́МОШНИЙ [б’ізпо́мошний] –а, –е. Безпорадний. Іди наруба́й д′і́ду дроў, а то в′ін стари́й і б’ізпо́мошний.

БІЗПРИМІ́ННО [б’ізприм′і́н:о], прис. Неодмінно, обов’язково. Б’ізприм′і́н:о тре́ба на по́чту сходи́т' – мо́же, п’іс′мо́ йе.

БІЗУГА́ВУ [б’ізуга́ву], прис. Невгаваючи, без перерви, безугавно. І де у йо́го ст′і́л′ки си́ли бере́ц′:а , б’і́гайе безуга́ву ц′і́лий ден′.

БІЗЧУ́СТВЕНИЙ [б’ісчу́ствений]. Непритомний. Прийшла́ до Окса́ни у го́ст′і, а вона́ б’ісчу́ствена лежи́т′.

БІ́ЛА [б’і́ла] –ої, ж., суб., перен. Горілка. Напили́с′а хло́пц′і б’і́лойі та й п′існ′і́ горла́н′ат′.

БІЛІ́ННЯ [б’ілі́н':а] –я, с. Вибілювання (полотна). Білі́н':ам полотна́ зан'іма́лис'а на трав’і́, про́ти со́нц'а.

БІЛОМО́РИНА [б’іломо́рина] –и, ж., заст. Одна папіроса сорту ,,Біломорканал”. Даў би ти б’іломо́рину закури́т', а то йа свойі́х ни накур'у́с'а – слаб’і́.

БІ́ЛШИЙ [б’і́лший] –а, –е, вищ. ст. Більший. Син б’і́лший од ба́т'ка.

БІЛЬЗІ́НКА [б’іл′з′і́нка] –и, ж. Запальничка, що заправляється бензином. Дай мен′і́ б’іл′з′і́нку, хоч закур′у.

БІЛЬМА́ТИЙ [б’іл'ма́тий] –а, –е. Більмастий. Б’іл'ма́тому о́ч’і б’і́л'мами позароста́ли.

БІЛЯ́К [б’іл'а́к] –а, ч., зрід. Блондин. Йаґ воло́с':а б’і́ле чи руде́ – той б’іл'а́к.

БІРЖАНИК –а, ч., заст. Візник. Багато народу зібралося, біржаники стоять і музика гра, так що ну (СКв).

БІ́ШЕНИЙ [б’і́шений] –а, –е. Скажений, хворий на сказ, який сказився (про собаку, вовка). Твойа́ соба́ка, ма́бут',б’і́шена, бо на ус'і́х кида́йіц:а.

БЛАГИ́Й [благи́й] –а, –е. 1. Слабкий фізично, кволий (про людей). Благи́й уже́ – три чи́сниц'і до сме́рт'і; 2. Старий, ветхий (про речі). Блага́ о́д'іж, ос'-о́с' розпаде́ц':а.

БЛАГОДАРИ́ТИ –ю, –иш. 1 Дякувати. Йа йому́ поблагодари́ла, на то́му й роз'ійшли́с'а; 2. Віддячувати. Оце́ ўсе зро́бите – йа вам одблагодар'у́.

БЛАГОДА́РНИЙ –а, –е. Удячний. Л'уди́на й должна́ бу́ти благода́рна, йак йійі́ добро́ ро́бл'ат'.

БЛАГОДА́РНОСТЬ [благода́рност'] –і, ж. 1. Удячність. За благода́рност'у йа ни жину́с'а; 2. Подяка, заохочення. Од колхо́зу получи́ў благода́рност'.

БЛАГОДІ́ТЕЛЬ [благод'і́тил'] –я, ч., зрід. Добродійник, добродій. Ви мені і батько, і отець, і благодітель! Без вашої милості пропав би Левко зовсім (СКв).

БЛАГОПОЛУ́ШНИЙ –а, –е. Благополучний, щасливий, успішний. Благополу́шна с'імйа́ – ўсе ў йіх йе.

БЛАГОРОЗУ́МНИЙ –а, –е, зрід. Розсудливий, розважливий, позитивний. Йак посту́пок благорозу́мний, так в’ін ус'і́м і нара́виц'а, ус'і́ дово́л'н'і.

БЛАЖНИ́Й –а, –е, зрід. Божевільний. Ус'і́ норма́л'н'і, а в’ін – блажни́й.

БЛАКУВА́ТЬ [блакува́т'] –ю, –єш. Покривати що-небудь блаком (смолою). На́да кри́шу поблакува́ти, а то прот'іка́йе.

БЛА́НКА –и, ж. Бланк. Дв’і бла́нки запо́лнила, а на тре́т'у – сил ни хвати́ло.

БЛЕКОТА́ТЬ [блекота́т'] –тю, –иш, зрід. Бекати, мекати (про кіз, овець). У коша́р'і в’і́ўц'і блекот'і́ли – бе́кали.

БЛЕ́ЯТЬ [бле́йат'] –ю, –їш. Тс, що БЛЕКОТА́ТЬ. Твойі́ ко́зи ус'у́ н’іч бле́йали.

БЛИГО́МИЙ –а, –е, зрід. Близький. Блиго́мий сус'і́д уже́ ўмер.

◊БЛИГО́МИЙ СВІТ [св’іт], зрід. Близько, недалеко. Чи ж блиго́мий св’іт – за со́рок к’іло́митр'іў бе́йкац':а.

БЛИЗНЯ́ [близн'а́] –яти, с. Близнюк. Та воно́ ж близн'а́ з Мико́лойу.

БЛИЗЬКОО́КИЙ [близ'коо́кий] –а, –е. Близькозорий, короткозорий. Близ'коо́кий, таґ очки́ тре́ба.

БЛИКО́ТА –и, ж., бот. Отруйна рослина. У блико́ти так’і́ ж листо́чки, як у табака́.

БЛИКУ́Н –а, ч. Примітивний світильник, каганець. Ро́биш хв’іт'і́л', кладе́ш на бл'у́ц:е або́ ў ба́нку, налива́йіш ол'і́йі – оце́ тоб’і́ й блику́н.

БЛИКУНЕ́ЦЬ [бликуне́ц'] –нця, ч. Зменш. до БЛИКУ́Н. Бликуне́ц' ча́дит' і морга́, а св’і́тла – н'ійа́́кого.

БЛИ́МАЛО [бли́мало] –а, с. Тс, що БЛИКУ́Н. Бли́мало чут' св’і́те. Тре́ба доба́вити га́су.

◊БЛИСКУ́ЧКА ГРОМА́ДЗЬКА [грома́͡дз'ка], зрід. Потужна блискавка. Йаґ блиску́чка грома́͡дз'ка ўда́рила – йа аж прис'і́ла.

БЛИ́СТИТЬ [бли́стит'] –тю, –иш. Ловити рибу на блешню. Уз'а́ў у́дочку і п’ішо́ў ри́бу бли́стити.

БЛОТЯ́К [блот'а́к] –а, ч. Бешкетник, вуркаган. Даўно́ тре́ба того́ блот'ака́ у т'урму́ засади́ти.

БЛОХА́, Заст. Вада людської поведінки. А що се я чую, пане Тимохо. Так такі-то блохи за вами водються? (СКв).

БЛОХА́СТИЙ [блоха́стий] –а, –е. Такий, що має на собі бліх (про тварин). Не л'із' до соба́ки, бо вона́ блоха́ста.

БЛУДЯ́ЩИЙ [блуд'а́шчий] –а, –е. Такий, що постійно змінює місце перебування (про людину). В’ін таки́й блуд'а́шчий, до́ўго ха́ти не де́ржиц':а.

БЛЬО́КО [бл'о́ко] –а, с., дит. Яблуко. Не йіж́ це бл'о́ко,воно́ пога́не.

БЛЮ́ЗО [бл'у́зо] –а, с., заст. Чоловіча сорочка. Чолов’іки́ коли́с' носи́ли бл'у́зо.

БО́БИ –ів, мн., дит. Взуття. Бо́би ни губи́, а то бо́сий ходи́тимеш.

БО́БИК –а, ч., перен. Безхарактерний чоловік, пілабузник. Бо́биком б’і́ла нача́л'ства ц'і́лий в’ік проб’і́гаў.

◊БО́БИК ША́РИКА ГАНЯ́ [ган'а́]. Про людину легковажну, нерозумну. Таки́й роди́ўс'а – бо́бик ша́рик ган'а́, приби́тий.

БОБО́К –бка, зменш. Плід боба. Маруся у великодну суботу сама учинила паску, положила туди яєчок, імберю, бібків (СКв).

БО́ВКАЛО [бо́ўкало] –а, сп. Базіка, той, хто любить теревенити. Та то таке́ бо́ўкало на усе́ село́!

БОВТА́ТИСЯ [боўта́тис'а] –юся, –єшся. Блукати, волочитися, вештатися. І ск’і́л'ки ти бу́деш по св’іта́х боўта́тис'а?

БО́ВТЕНЬ [бо́ўтин'] –тня, ч. Бовтун, запорток, засиджене пташине яйце. Бо́ўтин' ви́кинули на му́сорку, то уже́ йайце́ не зйідо́бне.

БОГОБО́ЖНИЙ –а, –е, зрід. Богобоязливий, праведний. Ти диви́, йака богобо́жна зроби́лас' на ста́рост'і.

БОГУВА́ТЬ [богува́т'] –ю, –єш. Користуватися необмеженою владою, верховодити, владарювати. В’ін йак буў дире́ктором, то усе́ богува́ў.

БОДЛИ́ВИЙ –а, –е. Битливий. Бодли́ва коро́ва, хоч і шу́та.

БОДРИ́ТИ –ю, –иш. Підганяти, підбадьорювати. П’ідбодри́ ко́н'і, а то засну́т'.

БОДРИ́ТИСЯ [бодри́тис'а] –юся, –ишся. Бадьоритися, пожвавлюватися. Бодри́тис'а тре́ба, а не одступа́ти пе́ред ста́р'іст'у.

БОДЯ́ГА [бод'а́га] –и, ж., жарг. Неякісний самогон, фальшована горілка. До́ма бод'а́гу го́не, до́ма й продайе́.

◊БО́ЙКЕ МІ́СТО [м’і́сто]. Людне місце. На бо́йкому м’і́ст'і і торгува́т' ви́годно.

БО́КАСОМ, прис. 1. Боком, бокаса. Бо́касом наси́лу пройшла; 2. В обхід. Бо́касом, горо́дами, а додо́му попа́ў.

БОКЛАЖА́Н –а, ч. 1. Рослина баклажан. Боклажа́ни ви́махали висо́к’і; 2. Плід рослини баклажан. Уку́сна икра́ з боклажа́н'іў; 3. Рослина помідор. Боклажа́ни воло́ве се́рце – висо́к’і; 4. Плід рослини помідор. Нар'і́же красне́н'ких боклажа́н'іў у сала́т.

БО́КО –а, с., дит. Яблуко. Іди́, на бо́ко красне́н'ке.

БОЛЄ́ЗНЬ [бол'е́зн'] –і, ж. Хвороба (заг. назва). І́з:а бол'е́зней бага́то л'уде́й і до ста́рост'і не дожива́йе.

БОЛІ́ЗНИЙ [бол'і́зний] –а, –е, зрід. Хворобливий. Син у ме́не ду́же бол'і́зний.

БОЛІ́ТИ [болі́ти] –ю, –єш. 1. Хворіти, нездужати. Бол'і́йу ўже даўно́ – год'і́ў во́с'ім; 2. Уболівати. Син так бол'і́йе за фудбо́л, шо стра́шно.

БОЛОТЯ́КА [болот'а́ка] –и, ж., збільш. Болотисте, багнисте місце. У ту болот'а́ку й тра́ктором ни йі́зд'ат'.

БОЛТА́ТИ –ю, –єш. 1. Бовтати, перемішувати. Поболта́йіш лим’і́шку і ви́сипиш у кори́то; 2. Хитати, колихати. Розболта́ў стоўб – типе́р ви́т'агну; 3. Теревенити, займатися балаканиною. Проболта́ли ц'і́лий ден', а про робо́ту й забу́ли.

БОЛТА́ТИСЯ [болта́тис'а] –юся, –єшся. 1. Хитатися, колихатися. Зуб у ро́т'і болта́йіц':а, оди́н оста́ўс'а; 2. Никати, поневірятися. Дес' п’ішо́ў – і болта́йіц':а до́с'і.

БОЛТУ́Н –а, ч., несхв. 1. Надто говірка, словоохотна людина. Того́ болту́на ни пиригово́риш; 2. Пліткар. Той болту́н ус'і́м розказа́ў, шче й прибреха́ў.

БОЛТЯ́К [болт'а́к] –а, ч. Тс, що БО́ВТЕНЬ. То йайце́ пога́не – болт'а́к.

БОЛЬНИ́ЦЯ [бол'ни́ц'а] –і, ж. 1. Лікарня. Положи́ли ў бол'ни́ц'у на м’і́с'ац'; 2. Поліклініка. Зб’і́гаў до бол'ни́ц'і на прийо́м, а шче ж і на робо́ту ўсп’і́ти.

◊З БОЛЬНО́Ї [бол'но́йі] ГОЛОВИ́ НА ЗДОРО́ВУ ВАЛИ́ТИ. Перекладати провину на когось. Сам хаз'а́йство запусти́ў, а тепе́р ва́ле з бол'но́йі голови́ на здоро́ву.

БО́НО, незм., дит. 1. Гострий, колючий предмет. Ни бири́ ў ру́ки, це – бо́но; 2. Прис. Боляче. А шо, бо́но, синку.

БО́НБА –и, ж. 1. Бомба, розривний снаряд із вибухівкою. У войну́ пр'а́мо на го́род бо́нба ўпа́ла; 2. Перен. Товста, округла жінка. Бо́нба хо́де – ни зди́шиц':а.

БОНБИ́ТИ –лю, –иш. Бомбити. Бонби́ли н'і́мц'і на́ше сило́ кре́пко.

БО́НБОЧКА –и, ж. Зменш. до БО́НБА–1,2. 1. Бо́нбочка ўпа́ла, а ни роз'ірва́лас'а; 2. Мале́н'ка, кругле́н'ка, йак бо́нбочка.

БО́НДАРЬ [бон́дар'] –я, ч. Бондар, спеціаліст із виготовлення бочок, діжок, барил. Змайструва́ў бо́ндар' посл'і́дн'у бо́чку, і бо́гов’і ду́шу од:а́ў.

БО́РЗИЙ –а, –е, зрід. Жвавий, швидкий, прудкий. Бо́рзий скр'із' усп’іва́йе – і на робо́т'і, й до́ма по хаз'а́йству.

БОРКОТУ́Н –а, ч. 1. Буркотун, людина з невиразним мовленням. Шо ти там ка́жиш, йа ни чу́йу – оце́ шче мин'і́ боркоту́н; 2. Буркотливець. Боркотуно́в’і ўсе ни так – бормоти́т' уве́с' ден'.

БОРМОТІ́ТИ [бормот'і́ти] –тю, –иш. 1. Буркотіти від незадоволення. Бормоти́т' з утра́, а чого́ – сам ни зна; 2. Невиразно говорити, бубоніти. Бормот'і́ли шос', а шо – і сам ни розбере́ш.

БОРМОТУ́Н –а, ч. Тс, що БОРКОТУ́Н–1,2. 1. Бормоту́н п'ід н'іс гугн'а́ве; 2. І но́ч’:у бормоту́н мо́же бурча́ти.

БОРОЗДА́ –и, ж. Борозна. Так’і́ бо́розди наве́ргаў, шо ни пирипли́гнеш.

БОРОШЕ́ННИК [бороше́н:ик] –а, ч., заст. Канал, яким борошно висипається з-поміж млинових каменів. Подиви́с', чи бороше́н:ик ни заби́ўс'а, бо шос' сла́бо си́пиц':а.

БОРЩЕ́ВНИК [боршче́ўник] –а, ч. Любитель борщу. Та в’ін у нас боршче́ўник – супи́ ни йіст'.

БОСЮ́К [бос'у́к] –а, ч. Тс, що БОСЯ́К. З го́рода прийі́хаў – бос'у́к-бос'уко́м.

БОСЯ́К [бос'а́к] –а, ч. Хуліган, бешкетник. Бос'а́к ви́р'іс – то гру́шу обтру́се, то курча́ прибйе́.

БОСЯКА́ [бос'ака́], прис. Босо, без взуття. Не пуска́й малу́ бос'ака́ на ву́лиц'у.

БОСЯКУВА́ТИ [бос'акува́ти] –ю, –єш. Хуліганити, бешкетувати. Стаў ўзро́слим – бос'акува́ти не пиреста́ў.

БОСЯЦЮ́ГА [бос'ац'у́га] –и, сп. Підсил. до БОСЯ́К. Бос'ац'у́га ви́р'іс, а буў жи таки́й ти́хий.

БОСЯ́ЧКА [бос'а́чка] –и. Жін. до БОСЯ́К. Бос'а́чка, йак хло́пиц' – і че́риз забо́ри с'іга́, і по дере́вах ла́зе.

БО́ТАЛО –а, с. 1. Риб. Бовт, хрокало. Бо́талом із кушч’і́ў ри́бу виган'а́йим; 2. Великий дзвоник на шиї корови. Бо́тало чу́йіш по зву́ку, і зна́йіш, де коро́ву шука́ти.

БО́ТОШНИЙ –а, –е. 1. Вет. Хворий на бутулізм. Бо́тошна корова; 2. Перен. Дурень, дурний. Мота́йіц':а Іва́н,йаґ бот́ошний, м’і́ста ни на́йде.

БО́ЦВАН –а, ч., зрід. Великий палець на руці. Йаґ бо́цвана нима́ – ру́чку ни ўде́ржиш.

БО́ЧКА –и, ж. Діжка для заквашування капусти. Ц'і́лу бо́чку капу́сти наква́сила.

◊БРА́ГОЮ [бра́гойу] ПА́ХНЕ. Про ознаки, передчуття можливості випивки, чаркування. Іва́н зна, де бра́гойу па́хне.

БРА́ЖКА –и, ж., ірон. Компанія, група спільників. Уже́ бра́жку з'ібра́ў – п’ішли́ пи́во пи́ти.

БРА́ТІК [бра́т'ік] –а, ч., зменш.-пестл. Брат. У нас із бра́т'іком ра́зниц'а – оди́н год.

БРЕВНО́ [бреўно́] –а, с. Колода, дровітня. На бриўн'і́ дро́ва мо́жна руба́ти.

БРЕД –у, ч. 1. Марення, маячіння. Бред у бол'но́го, йак т'імп’ірату́ра; 2. Стан напівпритомності. У бриду́ чого́ ни ска́жиш; 3. Перен. Брехня, вигадка, наклеп. Шо, ти пов’і́риш у той бред?

БРЕ́ДНІ [бре́дн'і] –ів, мн. Тс, що БРЕД–1,3. 1. Т'і бре́дн'і н'іхто́ ни пойме; 3. П’ішли́ бре́дн'і з кутка́ на куто́к.

БРЕЗГЛИ́ВИЙ –а, –е. Гидливий, який відчуває (виражає) огиду до кого, чого-небудь. Ти зна́йеш, йа така́ брезгли́ва!

БРЕХУ́ХА –и, ж. Западина в нижній частині потилиці. Чим бриху́ха гли́бша, тим бреху́н б’і́л'ший.

БРИ́КА –и, ж., зрід. Бричка. Упаў у бри́ку – і поган'а́.

БРИ́ШКАТИ –ю, –єш. 1. Чванитися, задаватися. Бри́шкай – на́йдиц':а й на те́бе упра́ва; 2. Виявляти самостійність, незалежність. Вже йому недовго бришкати в миру (СКв).

БРО́ДНІ [бро́дн'і] –ів, мн. Чоботи з високими (за коліна) халявами, болотні чоботи. Бро́дн'і купи́ў – так і ў р'і́чку пол'і́зу, і ў боло́то.

БРОСЛЕ́Т –а, ч. Браслет. Бросле́т купи́́ў, а в’ін злама́ўс'а пр'ам на руц'і́.

БРУСО́К –а, ч. Валок граблів. У бруску́ ўс'і зубц'і́ розхита́лис'а.

БРЮ́КВА [бр'у́ква] –и, ж. Бруква, овоч з грубим коренем, уживається як їжа і як корм для худоби. У войну́ бр'у́кву йі́ли.

БРЮХА́Ч [бр'уха́ч] –а, ч. Гладун, надмірно повний чоловік. Х’іба́ ти бр'уха́ч? Худи́й йак г’і́лка.

БРЮ́ХО [бр'у́хо] –а, с., несхв. Черево. Із таки́м бр'у́хом т'і́ки ў нача́л'ники тре́ба йти.

БУ́БА –и, ж. дит. 1. Ягода (всяка). Іди́, з'ірви́ бу́бу красне́н'ку; 2. Бублик. А ба́бушка бу́би ону́чков’і принесла́.

БУ́БЕН –а, ч. Бубон, музичний інструмент. В’ін таки́й га́рний, з бу́беном хо́де, бубени́т' на усе́ село́.

БУ́БИК –а, ч., дит. Бублик. Купл'у́ тоб’і́ бу́бик із д'і́рочкой.

БУБИ́РЬ [буби́р'] –я, ч., риб. 1. Пічкур. Налови́ў бубир'і́ў, так йіх хот' чи́стити про́сто; 2. Перен. Незадоволена, похмура людина. Йаґ буби́р' хо́де – набурмо́сиўс'а.

БУ́БКА –и, ж. 1. Зернина, плід квасолі, гороху. Стр'учки́ розлу́шчила, бу́бки позбира́ла; 2. Будь-який дрібний плід (яблуко, груша, картопля). Ни йа́блука, а бу́бки вис'а́т'; 3. Опуклий наростень, затвердіння на тілі істоти. Бу́бки на ши́йі ви́ступили.

БУ́БЛИК –а, ч. Заплетена і закручена на голові жіноча коса. Закрути́ла бу́блик на голов’і́, шоб воло́с':а не тел'іпа́лос'а.

БУБНА́РЬ [бубна́р'] –я, ч. Тс, що БОРМОТУ́Н–2. Бубна́р' хо́де і бубни́т' б’із причи́ни.

БУБНІ́СТ [бубн'і́ст] –а, ч. 1. Барабанщик. Бубн'і́ст у бараба́н вибива́; 2. Той, хто грає на бубоні. І бу́бна йе, а бубн'і́ста харо́шого нема́.

БУБУ́Н –а, ч. 1. Евф. Хлоп’ячий статевий орган. Ви́т'агни бубу́н і поп’і́с'ай; 2. Квітковий бутон. Бубуни́ ўже вили́к’і, ско́ро розпу́ст'ац:'а.

БУБУ́Х, незм., дит. Падати, упасти. Ни става́й на край, а то бубу́х.

БУ́ВШИЙ [бу́ўший] –а, –е. Минулий, колишній. У бу́ўшому колхо́з'і пор'а́дку було́ б’і́лше.

БУГАЯ́ЧИЙ [бугайа́чий] –а, –е. 1. Що має стосунок до бугая – некастрованого племінного бика. Принеси́ нали́гач бугайа́чий; 2. Перен. Міцний, потужний. Си́ла у Степа́на пр'а́мо бугайа́ча.

БУДЗ [бу͡дз] –а, ч. Твердий, недозрілий (як правило) фрукт, овоч. Йа́блуко зеле́не, йаґ бу͡дз.

БУДЗІ́Й –я, ч., заст., ірон. Бідняк. Істина сватая, як і писаниє глаголеть: мир багатший, чим ми грішниї, бу͡дзії, ох!...(СКв).

БУ́ДУЩЕ [бу́дуще] –ого, с., суб. Майбутнє. Шо ў бу́душчому нас жде – ни зна́йу.

БУ́ДУЩИЙ [бу́душчий] –а, –е. Майбутній. Це росте́ бу́душчий голова́ колхо́зу.

БУЗА́ –и, ж., жарг. Брехня. Ни розпуска́й бузу́ по силу́.

БУ́ЗІВКА [бу́з'іўка] –и, ж. Однорічна телиця. Бу́з'іўку свойу́ ви́гон'у, хай пасе́ц':а.

БУЗУВА́ТИ –ю, –єш. Робити щось із високою інтенсивністю. Бузу́йе го́ни з кра́йу ў край.

БУ́ЙВОЛ –а, ч. 1. Буйвіл. Ну і бика́ сус'і́ди ви́кормили, пр'а́мо йак бу́йвол; 2. Перен. Силач, здоровило (про людину). А ти́, бу́йвол здорове́н:ий, куди́ л'і́зеш!

БУЙО́ЧОК –чка, ч., дит., зрід. Черевичок. Буйо́чки обу́йімо – і п’і́димо гул'а́ти.

БУКАРЮВА́ННЯ [букар'ува́н':а] –я, с. Букерування, обробляння землі букером. Земл'а́ п’ідсо́хла – пора́ дл'а букар'ува́н':а.

БУ́КО –а, с., дит. Яблуко. До́н'у, бу́ко йі́сти бу́деш?

БУЛЬБОТІ́ННЯ [бул'бот'і́н':а] –я, с. Видавання специфічних звуків (про індиків). Булботі́н':а инди́че надойі́ло.

БУ́ЛЯ [бу́л'а] –і, ж., дит. 1. Бублик. Шо, бу́л'і хо́чец':а? Та ти ж не уку́сиш йійі́!; 2. Булка. Йіж бу́л'у – вона́ б’іле́н'ка, солоде́н'ка; 3. Картопля. Диви́, йака́ бу́л'а ўку́сна з ма́слом.

БУМА́ГА –и, ж. 1. Папір. На пис'мо́ бума́ги ни найду́; 2. Документ, зокрема довідка. Ус'і́ бума́ги з'ібра́ў – п’іду́ здам у соўбе́з.

БУМА́ЖНИЙ¹ –а, –е. Паперовий. Бума́жн'і гро́ш’і.

БУМА́ЖНИЙ², заст. Бавовняний. Боярам праві руки поперев’язували платками, усе бумажними, красними (СКв).

БУРА́В¹ [бура́ў] –а, ч. Свердло для дерева. Бурави́ бува́йут' до́ўш’і, коро́ч’і, то́ўшч’і, то́нш’і.

БУРА́В² [бура́ў] –а, ч. Горизонтальна частина димаря, лежак. І дима́р' ізроби́ли, і бура́ў.

БУРЕ́Й, заст. Буревій, ураган. Піднявся бурей від сходу сонця, самий сухий вітер, що ніколи не навіє дощу (СКв).

БУ́РИ́ТИ –ю, –иш. Багато й сильно лити. Ти диви́, йак дошч бу́рит'.

БУРКОТУ́Н –а, ч. Тс, що БУРКУ́Н. Буркоту́н нидово́л'ний – бурчи́т'.

БУРКУ́Н –а, ч. Людина, яка говорить тихо і невиразно. Бу-бу-бу – побурчи́ шче, бурќун чо́рт'іў.

БУРУ́Н –а, ч., зрід. Високий сніговий замет. Он в’і́тир буру́н нам’і́ў.

БУРЧА́К –а, ч., заст. Млинівка, штучне відгалуження річки, яким підводять воду до млина. Зроби́ли були таки́й до́брий бурча́к до млина́, шоб з водо́йу бут'.

◊СА́ХАРНИЙ БУРЯ́К [бур'а́к]. Цукровий буряк. А йа нас'і́йала і са́харного бур'ака́.

БУР’ЯНИ́ННЯ [бурйани́н':а] –я, с., збір. Бур’ян. Бурйани́н':а намо́кло, і ни гори́т'.

БУРЯ́ШНИЦЯ [бур'а́шниц'а] –і, ж. Жінка, яка працює на буряковій плантації. Бур'а́шниц' на по́ле на маши́н'і повезли́.

БУ́СЬ [бус'], виг., дит. Падати, упасти. Шо, мали́й, бус' на зе́мл'у?

БУ́ТЕЛЬ [бу́тил'] –а, ч. і ж. Велика необплетена пляшка для вина інших рідин. Поста́ў цей бу́тил' з вино́м на ст'іл.

БУТИ́ЛКА –и, ж. 1. Практично будь-яка пляшка як місткість для рідин. Ус'а́к’і бути́лки здава́т' понису́; 2. Півлітрова пляшка хмільного напою. Купу́й бути́лу – та й поси́димо, ви́пиймо; 3. Уміст півлітрової пляшки хмільного напою. Його́ й бути́лка ни в’і́з'ме – ви́пйе сам.

БУТИ́ЛЬ [бути́л'] –і, ж.і ч. Тс, що БУ́ТЕЛЬ. Йа у вели́к’і бути́л'і перелива́йу самого́н.

БУТІ́ТИ [бут'і́ти] –тю, –иш. 1. Плакати, скиглити, голосити (про людей). Пириста́н' бут'і́ти, бо шче полу́чиш; 2. Мукати, глухо ревіти (про худобу). Коро́ва бути́т', йак йі́сти хо́че.

БУ́ТОР –у, ч. 1. Внутрішні органи ссавців. Коро́ву ўби́ли, бу́тор ви́йн'али; 2. Лівер, нутрощі тварин як їжа, начинка вареників, пирогів. Напикла́ пир'іжк'і́ў із бу́тором.

БУХА́ЛО –а, с., збір., згруб. Тс, що БУХНЯ́–2. Буха́ло прин'і́с – с'іда́й за ст'іл.

БУХА́Н –а, ч. Стусан, різкий удар кулаком (у боки, спину). Надава́ла йому́ бухан'і́ў , шоб не пиў.

БУХА́РИК –а, ч., згруб. П’яниця. Буў трактори́ст хоро́ший, а стаў буха́риком.

БУХА́РИЧКА –и, згруб. Жін. до БУХА́РИК. Буха́ричкой ста́ла – і про д'іте́й забу́ла.

БУХА́РЬКА [буха́р'ка] –и, згруб. Тс, що БУХА́РИЧКА. Буха́р'ка так із бухар'о́м і живу́т'.

БУХВЕ́Т –у, ч. 1. Посудна шафа. У бухве́т'і тар'ілки́, миски́, ложки́ – ус'а́ка ўс'а́чина до сто́лу; 2. Приміщення для торгівлі напоями і наїдками. У бухве́т'і ви́пит' і закуси́т' мо́жна й оп’і́ўноч’і.

БУХВЕ́ТНИЙ –а, –е. Прикм. до БУХВЕ́Т–1,2. 1. Бухве́тний за́пах нехоро́ший; 2. Бухве́тна сто́йка.

БУХИ́КАЛО –а, сп. Людина, яка сильно і часто кашляє. От уже́ мен'і́ бухи́кало, каза́ла, тепл'і́ше од'ага́йс'а.

БУХНЯ́ [бухн'а́] –і, ж., згруб. 1. Пиятика. Там ден' і н'іч бухн'а́ йде; 2. Алкогольні напої. Накупи́ли бухн'і́ – с'іча́с хлеста́тимут'.

БУХТІ́ЛКА [бухт'ілка́] –и, спіл. Людина, яка швидко і нерозбірливо говорить. Ну йака́ ж ти бухт'і́лка, кажи́ пов’і́л'н'іше, йа н'ічо́го не пойму́.

БУЦЕ́НИК –а, ч. 1. Коржик. Напекла́ буце́ник’іў, шо ни ўйіси́; 2. Перен. Угодована, здорового вигляду дитина. Кругле́н'кий Іва́сик, йак буце́ник.

БУ́ЦЬКАТЬ [бу́ц'кат'] –ю, –єш. Імітувати битливу тварину. Ос' йа тебе́ бу́ц'катиму ло́бом, а ти одбива́йс'а.

БУШУВА́ТЬСЯ [бушува́ц':а] –юся, –єшся. Бурхливо виявляти гнів, бешкетувати. Переста́н' бушува́ц':а, бо йа тебе́ за́раз ўгаму́йу шви́дко.

БУЯ́НИТЬ [буйа́нит'] –ю, –иш. Бешкетувати, учиняти гармидер. Учо́ра сус'і́д напи́ўс'а йак свин'а́, так буйа́ниў ус'у́ н'іч, скотин'а́ка.

В

ВА́ГА –и, ж. 1. Важіль, підойма. Ва́гами вуго́л ха́ти п’ідн'али́, ви́р'іўнали; 2. Штельвага. Ва́га у во́з'і в’ідвали́лас'а.

ВА́ГАРЬКА [ва́гар'ка] –и, ж. Вагарка. Ва́гар'ка стро́га – і к’і́ла ни наба́ве.

ВА́ГАРЬША [ва́гар'ша] –і, ж. Тс, що ВА́ГАРЬКА. Гал'ка ва́гар'ша.

ВАГАРЮВА́ТЬ [вагар'ува́т'] –ю, –єш. Займатися вагарюванням. І вагар'ува́ў, і на ра́зних робо́тах буў.

ВА́ГОМ, незм., заст. На вагу, вагою. Стеха усім розказала, який-то Тихон став скупий, що вже і хліб вагом дає (СКв).

ВА́ДЯ –і, ч., дит. М’яч. Ва́н'у, бери́ ва́д'у, йди гра́ти!

ВАЖЕЛЕ́ЦЬКИЙ [важеле́ц'кий] –а, –е, підсил. Надзвичайно важкий. Важеле́ц'кий гарбуз'а́га ви́р'іс.

ВАЖКА́ –ої, ж. Вагітна жінка. Та вона́ ж важка́, того́ й одружи́лас’а.

ВАЖНИЦЯ –і, ж. заст. Підставка для підважування воза під час змащування коліс. Він [Тихон] бере усячиною, по согласию; возьме і одежу, і віз, і ярмо, не цурається і важниці, аби що-небудь узяти... (СКв).

ВАЖНІ́ТЬ [важн'і́т] –ю, –єш. Важливішати, набувати авторитетності. Важн'і́йе пр'а́мо на глаза́х.

ВАЖУ́ЧИЙ –а, –е. Тс, що ВАЖЕЛЕ́ЦЬКИЙ. Важу́чий, шо і ни пидн'і́миш.

ВАЗО́НКА –и, ж. Вазон, горщик для квітів. Вазо́нки вистаўл'а́йут' на п’ідв’іко́н':і.

ВАЙЛО́М, незм. Гамузом, усе разом, без розбору. Вайло́м груз'і́т' – до́ма розбиримо́с'а.

ВАКУВА́ЦІЯ [вакува́ц'ійа] –ї, ж. Евакуація. У вакува́ц'ійу одпра́вилис' – у чом були́.

ВАКУВІ́РУВАТЬ [вакув’і́руват'] –ю, –єш. Евакуювати. Вакув’і́руват' і худо́бу тре́ба було́.

ВАЛ –у, ч. Коток, знаряддя для ущільнення ґрунту або для руйнування ґрунтової кірки. Р'і́ўно так, на́че ва́лом ўр'іўн'а́ли.

ВАЛА́НДАТЬСЯ [вала́ндац':а] –юся, –єшся. 1. Затримуватися, баритися. Не вала́ндайс'а там до́ўго, сказа́ў – хай ро́бе; 2. Довго і невміло щось робити. Вала́ндайіс'а з т'ійе́йу доско́йу – обтиса́ў, поструга́ў, і прибива́й.

ВА́ЛАХ –а, ч. Кастратор. На́да ва́лаха позва́ти дл'а кнура́.

ВАЛАШІ́ЛЬНИК [валаш’і́л'ник] –а, ч. Тс, що ВА́ЛАХ. Валаш’і́л'ник ўже приступи́ў до робо́ти.

ВА́ЛИК¹ –а, ч. Вал, рядок скошеного сіна. Загада́ў бригад'і́р ва́лики перекида́т'.

ВАЛОВИ́ЦЯ [валови́ц'а] –і, ж. Товста нитка, мотузка з валу. З валови́ц'і й к’існики́ ўпл'іта́ли.

ВА́ЛОХ –а, ч. Кастрований баран. Ва́лох – йак уже кастр'і́руваний бара́н.

ВА́ЛУХ –а, ч., знев. Тс, що ВАЙЛО́. Ва́лух поверта́йіц':а, йаґ видм’і́д'.

ВАЛЬО́К¹ [вал'о́к] –лька, ч., заст. Праник, дерев’яний брусок із ручкою для вибивання білизни під час прання. На коло́дк’і б’і́ла води́ вал'ко́м вибива́ли б’іл':о́.

ВАЛЬОК³ [вал'о́к] –лька, ч., перен. Гладка, опецькувата людина. Ни сус'і́д – вал'о́к, йаґ іде́ – перева́л'уйіц':а.

ВАРЕ́НА –ої, суб., заст. Варенуха, горілка, зварена з медом і фруктами. Страви ж було усякої наварено, була ж і горілка, була й варена (СКв).

ВАРЕ́НИЧКИ –ів, мн., зменш. Суцвіття дерези чи акації. Варе́нички з ака́ц'ійі ми рва́ли і йі́ли – вони́ соло́дк’і, паху́ч’і.

ВА́́ШИЙ –ого, займ. Ваш. Хло́пиц' ва́ший на́шу к’і́шку биў.

ВГОРО́Д [ўгоро́д] –у, ч. Город, ділянка землі для вирощування овочів. На ўгоро́д'і ўс'ому́ лад тре́ба да́ти – і поли́ти, і прополо́ти.

ВДРЕ́БИЗГИ [ўдре́бизги], прис. На друзки, на дрібні шматки (розбити, розвалити і т. ін.). Га́дина к’і́шка, пол'і́зла за смета́нойу і розби́ла тар'і́лку ўдре́бизги!

ВЕҐЕ́РЯ [веґе́р'а] –і, ж., зрід. Танок із присядкою. Чува́ла од прабабу́с'і, шо веґе́р'у коли́с' танц'ува́ли, так і вона́ ни по́мне, йак.

ВЕДМЕ́ДИНА –и, ж., збірн., зрід. Ведмежатина, ведмеже м’ясо. Ведме́дину йід'а́т' за Ўра́лом, де та зв’іри́на во́диц':а.

ВЕ́ДРО, прис., зрід. Година, хороша погода. А на ву́лиц'і так ве́дро с'о́дн'і.

ВЕ́КАТЬ [ве́кат'] –ю, –єш. Ригати. Іди́ пове́кай, бо перебра́ў.

ВЕ́ЛІК [ве́л'ік] –а, ч. Велосипед. Купи́ў ве́л'ік си́нов’і, так в’ін його́ ско́ро й угра́ў.

ВЕНГЕ́РЕЦЬ [венге́рец'] –рця, ч. Угорець. Венге́риц' у пл'іну́ буў, йак і йа.

ВЕНГЕ́РСЬКИЙ [венге́рс'кий] –а, –е. Угорський. Йе і та́ниц' венге́рс'кий, і вино́ венге́рс'ке.

ВЕРВЕ́ЧКА –и, ж. 1. Мотузка, тягнучи за яку, гойдають дитину в колисці. Спа́ти хо́чиц':а, а дити́на не спит', пла́че, так привйа́жеш верве́чку до руки́ чи ноги́ й гойда́йеш коли́ску, а сам др'іма́йеш; 2. Один із мотузків, на яких висить колиска. Верве́чки тре́ба кр'іпк’і́, шоб, ни дай бог, ни об’ірва́лис'а.

ВЕРЕДУ́ЩИЙ [вериду́шчий] –а, –е, підсил. Надто вередливий. Вериду́шча дити́на – у ко́го й удала́с'а.

ВЕРЕ́ТА –и, ж. Стара одежина. Шо ти нат'агла́ на се́бе ту вере́ту, йак бомжа́ка.

ВЕРТИ́КРУТ [вирти́крут] –а, ч., зрід. Облудник. Верти́крутов’і в’і́рит ни мо́жна – ўсераўно́ збре́ше.

ВЕРТИ́КРУТКА [вирти́крутка] –и, зрід. Жін. до ВЕРТИ́КРУТ. Із вирти́круткойу не ўживе́с'а – бре́ше й бре́ше.

ВЕРХ –а, ч. Димар. Верх розва́л'уйиц':а – тре́ба на кри́шу л'і́зти й іспра́вит'.

◊ ВЕРХОВИ́Й СНІГ [сн'іг]. Сніг, що падає згори. Верхово́го сн'і́гу навали́ло, усе́ заси́пало.

ВЕРШНИЧО́К –чка, ч., зменш. Накривка на масниці. Ма́мо, с колотни́ц'і ўпаў вершничо́к.

ВЕРШО́К –шка, ч. Колоскова частина снопа. Вершо́к – це там, де верх снопа́, де колоски́.

ВЕСЕ́ЛКА –и, ж. Лопаткоподібна дощечка для вимішування тіста. Весе́лкойу ў д'іж’і́ к’і́сто й вим’і́шуйимо.

ВЕСЕЛЯ́К [весел'а́к] –а, ч., зрід. Веселун. Весел'а́к н'іде́ ни пропаде́ – см’іх ви́руче.

ВЕСНУ́ШЧАТИЙ [висну́шчатий] –а, –е. Веснянкуватий. Ча́сто висну́шчатих д'іўча́т дра́зн'ат' ри́жими.

ВЕЧИРИ́НИ –ø, мн. Вечорниці. На вечири́нах і ши́ли, і пр'а́ли, і сп’іва́ли й танц'ува́ли.

ВЕЧОРИ́НИ –ø, мн. Тс, що ВЕЧИРИ́́НИ. На вечори́нах мо́лод'іж гул'а́ли, сп’іва́ли.

ВЕЩ [вешч] –і, ж. Річ, предмет. Краси́ву вешч ізроби́ў – тупори́шче.

ВЄЛІСАПЕ́Т [в’ел'ісапе́т] –а, ч. Тс, що ВЕ́ЛІК. М’ій син купи́ў соб’і́ в’ел'ісапе́т.

ВЄСА́¹ [в’еса́] –ів, мн. Вагівниця, прилад для зважування. В’еса́ ў конто́р'і стойа́т'.

ВЗАЇ́́МНО [ўзайі́мно], прис. Навзаєм, відповідно, адекватно. Ти мин'і́ ўсту́пиш, йа тоб’і́ – ўзайі́мно.

ВЗГЛЯ́Д [ўзгл'а́д] –у/–а, ч. Погляд. У йо́го ўзгл'а́д недо́брий.

◊НА ВЗГЛЯД [ўзгл'а́д]. На око, приблизно. На ўзгл'а́д йій год'і́ў ш’існа́ц'ат'.

ВЗДУ́МУВАТИ [ўзду́мувати] –ю, –єш. 1. Зрід. Згадувати, думати. Йак ўзду́майу про ту сироту́ – страх бере́; 2. Сміти, наважуватися. Ни ўзду́май у гли́нишче ходи́т' – мо́же завали́т'.

ВЗИСКА́НІЄ [ўзиска́н'ійе] –я, с. Стягнення. Ўзиска́н'ійе накла́ли – штраф.

ВЗРО́СЛИЙ [ўзро́слий] –а, –е. 1. Дорослий. Ти ўже ўзро́сла – должна́ пон'іма́т', шо ро́биш; 2. Суб. Дорослий. Шо ўзро́слий сказа́ў – тре́ба слу́хац':а.

ПО-ВЗРО́СЛОМУ [по-ўзро́слому], прис. Як дорослий, по-дорослому. Таке́ д'і́ло тре́ба р'іша́т' по-ўзро́слому.

ВЗЯ́ТОЧНИК [ўз'а́точник] –а, ч. Тс, що ВЗЯ́ТОШНИК. Ўз'а́точник’іў б’і́л'ше ў нача́л'ств’і.

◊ВЗЯ́ТОШНИЙ [ўз'а́тошний] ГОД. Удалий для пасічників рік, у який узято багато меду. Той год буў ўз'а́тошний, а цей – ниўда́шн'ій.

◊ВЗЯ́ТОШНИЙ [ўз'а́тошний] СЕЗО́Н. Удалий для пасічників сезон, період року. Йак ме́ду бага́то накача́ли, так і ўз'а́тошний сезо́н.

ВЗЯ́ТОШНИК [ўз'а́тошник] –а, ч. Хабарник. У го́род'і йак нача́л'ник, так і ўз'а́тошник.

ВИБЕ́ХКУВАТЬ [вибе́хкуват'] –ю, –єш, підсил. 1. Виростати високим, великим. Ви́бехкаў до не́ба, а дурни́й – йак тре́ба; 2. Робити, будувати щось велике, високе. Ви́бехкали дом на два етаж’і́.

ВИБИВА́ЛКА –и, ж. 1. Палиця для вибивання насіння соняшника з грінки. Рос:тил'у́ р'адни́ну й вибива́йу вибива́лкойу; 2. Примітивний пристрій для ручного вибивання пилу з килимів, застилок, доріжок. Йа вибива́лкойу лу́ч’:е очи́ст'у, чим пилосо́сом.

ВИБИВА́ЧКА –и, ж. Тс, що ВИБИВА́ЛКА–1,2. 1. Вибива́чкойу навибива́ли, тепе́р посу́шимо й пров’і́йімо нас'і́н':а; 2. Вибива́чкойу й заст'о́лки ви́бйеш, і дити́н'і погрози́с'а.

ВИБО́ЛЮВАТИСЯ [вибо́л'уватис'а] –юся, –єшся. Одужувати, позбуватися хвороби. Грип перекача́ў – наси́лу ви́бол'ілис'а

ВИБРАЖА́ЛО, ВОБРАЖА́ЛО –а, сп. Хвалько, чванько. Хот' і вобража́ло – пе́рвий сорт, а ц'і́ну тоб’і́ зна́йут' ус'і́.

ВИБРАЖА́ТЬ [вибража́т'], ВОБРАЖА́ТЬ [вобража́т'] –ю, –єш. Чванитися, вихвалятися. Вибража́ с:е́бе цари́ц'у небе́сну, а к’і́сц'і хвоста́ ни завйа́же.

ВИ́БРИКА, прис. Вибриком, підстрибом. Ви́брика п’ідб’і́г, та – дава́й гости́нц'а.

ВИ́ВАРКА –и, ж., перен., згруб. Голова. У його́ ви́варц'і н'ічо́го й ни води́лос'а – порожни́на.

ВИВІ́́РТЮВАТЬ [вив’і́рт'уват'] –тюю, –тюєш. Просвердлювати, прокручувати отвір. У до́сках вив’і́рт'уйут' д'ірочки́, а туди́ забива́йут' шпи́л'ки.

ВИВОРО́ЧУВАТИСЯ [виворо́чуватис'а] –юся, –єшся, заст. Виконувати активні па у танку. Ба́чила, йак у тв’і́ст'і виворо́чувалис'а.

ВИГНІ́ТЮВАТЬ [вигн'і́т'уват'] –тюю, –тюєш. Придавлювати якоюсь вагою, гнітити. Пом’ідо́ри вигн'і́т'уйу або ка́мн'ом, або важко́м.

ВИГОРО́ДЮВАТЬ [вигоро́д'уват'] –дюю, –дюєш. 1. Відгороджувати, відділяти. Ви́город'у д'іл'а́нку, а тод'і́ стро́йат' бу́ду; 2. Перен. Виправдовувати, захищати. Вигоро́д'уваў йійі́, а тепе́р шо ска́жиш?

ВИГУ́КУВАТЬ [вигу́куват'] –ю, –єш. Викликати, кликати когось із приміщення. По́ки ви́гукайіш із ха́ти, так і ўс'і сус'і́ди почу́йут'.

ВИДА́ТЬ [вида́т'], незм. 1. Присуд. Можна бачити, доступно зорові. Вида́т', шо здал'а́ прийі́хаў, бо заму́рзаўс'а; 2. Встав. Очевидно, напевно. Шос, вида́т', смачне́ бабу́с'а привезла́.

ВИДРІ́БУВАТЬ [видр'і́буват'] –ю, –єш, зрід. Іти дрібними кроками, часто переступаючи. Ну шо ти там видр'і́буйиш, іди́ швич’:і́ше.

ВИДРІ́МУВАТИСЯ [видр'і́муватис'а] –юся, –єся, зрід. Висиплятися. П’і́сл'а вечирни́ц' видр'і́мувац':а ни ўсп’іва́ли.

ВИ́ДРЯ [ви́др'а] –і, ж. 1. Видра, невеликий хижий ссавець із цінним хутром. Ви́др'а ри́бу ло́ве й йіст'; 2. Хутро цієї тварини. Заготовачу́ ви́др'у здаў; 3. Перен. Шкодлива жінка, дівчина. Шкодли́ва й уре́дна – ви́лита ви́др'а.

ВИДУ́МКУВАТИЙ –а, –е. Схильний до вигадок, фантазер. Зро́ду виду́мкуватий буў, свойі́ казки́ розка́зуваў.

ВИ́ЖАРКА –и, ж. Шкварка, підсмажений, витоплений шматок сала. Ўчо́ра свин'у́ зар'і́зали, та так ви́жарок найі́лас', шо с'ого́дн'і аж пога́но.

ВИЖА́РЮВАТЬСЯ¹ [вижа́р'увац':а] –юся, –єшся. 1. Сохнути. Поми́ла посу́ду і поста́вила на со́нце, хай вижа́р'уйец':а; 2. Очищатися високою температурою. У п’іч’і́ посу́да би́стро вижа́р'уйец':а, н'і то́ шо на со́нц'і.

ВИЗДОРО́ВЛЮВАТЬ [виздоро́ўл'уват'] –ю, –єш. Одужувати, позбуватися хвороби, ставати здоровим. Йак тут ви́здоров’ійеш, коли́ н'іде́ л'іка́рств’іў нема́.

ВИЇЖДЯ́ТЬ [вийіжд'а́т'] –ю, –єш. Виїжджати, виїздити. Щоб ни опозда́т' – вийіжд'а́йу за́ўтра ўра́нц'і.

ВИКАБЕ́ЛЮВАТЬСЯ [викабе́л'увац':а] –юся, –єшся, знев. Бундючитися, чванитися, прибирати гордовитої пози. Ой, вона́ так викабе́л'увалас' пе́ред хло́пцями.

ВИКИДÁТИ –ю, –єш. 1. Каструвати. Бáт'ко пом’íг ўрачý викидáти кабанá; 2. Закидати невід. На рибáлк’і бáт'ко з друз'а́ми ви́кидали нéв’ід; 3. Вивішувати на вірьовці білизну. Мáма б’ілúзну вúкинула на вýлиц'і, шоб просóхла.

◊ВИКИДА́ТЬ МЕТЬО́ЛКУ [викида́т' мет'о́лку]. Викидати цвіт (про кукурудзу). Кукуру́за викида́йе мет'о́лку ў ійу́л'і.

◊ВИКИДА́ТЬ [викида́т'] ШТУ́КИ. Пустувати, забавлятися, поводитися несерйозно, легковажно. На гу́л'ках в’ін т'і́л'ки й викида́ шту́ки, шо аж ус'і́ см’ійу́ц':а.

ВИ́КИДИШ –а, ч. Викидень, недоношений плід,народжений унаслідок перерваної вагітності. Зáраз і ў молодúх здоро́ўŭа немá, он вúкидиш’іў ск’і́л'ки.

◊ВИКИ́ДОВАТИ НОГА́МИ, заст. Танцювати, робити па у танці. А там стане викидовати ногами, неначе вони йому повиломлювані (СКв).

ВИКОВБА́СЮВАТЬ [викоўба́с'уват'] –сюю, –сюєш. Тс, що ВИКИДА́ТИ ШТУ́КИ. Вúкоўба́с'ували на гу́л'ках тако́го, шо св’іт ни ба́чиў.

ВИ́КОПАНИЙ –а, –е, перен. Надзвичайно схожий, копія. Мико́ла – ви́копаний ба́т'ко, йак фотогра́ф’ійа.

ВИ́КОСЕНИЙ –а, –е. Викошений, зрізаний. Ви́косене ўже, гото́ве дл'а ора́н':а.

ВИКРУ́ЧУВАТИ¹ –ю, –єш. Видаляти вологу з білизни викручуванням. Йа постойа́н:о викру́чуйу, і того́ ру́ки ўс'і побаб’і́ли.

ВИ́ЛА –ø, мн. Розсоха на дереві. Ви́ла на де́рив'і, шо й с'і́сти мо́жна.

ВИ́ЛКА¹ –и, ж. Виделка. Ви́лки у стол'і́.

ВИ́ЛКА² –лок, мн. Вила. Пойі́хаў с'і́но зво́зит', а ви́лка згуби́ў.

ВИЛКУВА́ННЯ [вилкува́н':а] –ч, с. Випускання рослиною другого листка. Бур'а́к уже́ п’ішо́ў у вилкува́н':а.

ВИ́ЛОВОК –вка, ч., зрід. Виливок. У куре́й мо́жут' бу́ти і ви́лоўки.

ВИ́ЛОЧННИК –а, ч., зрід. Держак, ручка вил. Ми з ока́ційі' ви́лочники пороби́ли.

ВИЛУПА́ТИЙ –а, –е. Банькатий, витрішкуватий. Вилупа́тий, бо о́ч’і йак ни повила́з'ат'.

ВИЛУПКУВА́ТИЙ –а, –е. Тс, що ВИЛУПА́ТИЙ. Вилупкува́та дити́на, йак і ба́т'ко – йак сова́.

ВИЛУ́ПУВАТЬ [вилу́пуват'] –ю, –єш, згруб. Вилуплювати, вирячати, витріщати (про очі). Чого́ б ото́ вилу́пуват' о́ч’і – на́че н'іко́ли й ни ба́чиў тако́го.

ВИЛЯ́ТИСЯ [вил'а́тис'а] –юся, –єшся, перен. Звиватися, крутитися. Вил'а́йиц':а он доро́га п’ід горо́йу.

ВИМБА́РЬ [вимба́́р'] –я, ч., заст. Амбар, невелика господарська будівля, в якій сушать качани кукурудзи. Вимбар'і́ коли́с' з лози́ плили́, а тод'і́ з до́сток роби́ли.

ВИНБА́РЬ [винба́р'] –я, ч., заст. Тс, що ВИМБА́РЬ. Ми винба́р' дл'а кукуру́зи даўно́ постро́йіли.

ВИНБА́РЬЧИК [винба́р'чик] –а, ч., заст. Зменш. до ВИНБА́РЬ. Стро́йали ус'а́к’і, і винба́р'чики були́, і винбар'і́.

ВИНТ –а, ч. Гвинт, болт, круглий стрижень, який з одного боку має голівку, а з другого – гвинтову різьбу. Винт кра́шче, н'іж гво́з'д' бу́де держа́ц':а.

ВИНТОВИ́Й –а, –е. Гвинтовий, гвинтоподібний. Йе таке́ винтове́ скр'і́плен':а.

ВИНТО́ВКА [винто́ўка] –и, ж. Гвинтівка. Винто́ўку мо́жна роз'ібра́т' за мину́ту.

ВИНТО́ВОШНИЙ –а, –е. Гвинтівочний. Винто́вошний прикла́д роби́ли, ка́жут', із ке́дра.

ВИПИВА́КА –и, сп. П’яниця. Ох і випива́к розвело́с' – і скр'і́з' сид'а́т'.

ВИ́ПОЛОЧ –і, ж., зрід. Неглибока водойма. Йе ви́полоч’і мала́ і вели́ка, по кол'і́на і поп’і́дплич’і чолов’і́ков’і.

◊ВИ́ПРЯГТИСЯ [ви́пр'агтис'а] ШВИ́ДКО. Передчасно померти. Одного́док Іва́н шви́дко ви́пр'агс'а, а шче мо́жна було́ б жит'.

ВИПУ́ДЮВАТЬ [випу́д'уват'] –ю, –єш. Вилякувати, виганяти. Ри́бу з кушир'і́ў па́лками випу́д'уйут'.

ВИ́ПУСТ –у, ч. Перша весняна паша для худоби. Одкри́ла сара́й – неха́й тили́чка йде на ви́пуст.

ВИРОБЛЯ́ТЬ¹ [виробл'а́т'] –ю, –єш. Чинити щось несподіване, неочікуване, утинати. У клу́б’і таке́ виробл'а́йут на та́нц'ах, шо не́бу жа́рко.

ВИРОБЛЯ́ТЬ² [виробл'а́т'] –ю, –єш. Вимазувати, бруднити. Ви́робиў соро́чку так, шо нидост'іра́йис'а.

ВИСА́ДЮВАТЬ [виса́д'уват'] –дюю, –дюєш. 1. Допомагати чи давати комусь змогу вийти, зійти на землю. Виса́д'уйе з маши́ни, ру́ку подайе́; 2. Вибивати, виламувати. В’і́кна виса́дуйут' і зала́з'ат'; 3. Саджати в ґрунт. Рос:а́ду пора́ ў зе́мл'у виса́д'уват'.

ВИСІКА́КА [вис'іка́ка] –и, сп., зрід. Вискочка, людина, що намагається будь-що звернути на себе увагу, добивається успіхів, не маючи на це підстав. Та то таки́й вис'іка́ка, шо ўс'іх перестрибне́.

ВИ́СІЛКА [ви́с'ілка] –и, ж. Виселяння, виселення. Д'і́да мо́го шче на ви́с'ілку за Урал напра́вили.

ВИ́СКРЕБОК –бка, ч. 1.Невеликий хліб із залишків тіста на дні та стінках діжі. Йіж хоч ви́скребок, бо бу́лок ўже нема́; 2. Перен. Остання дитина в сім’ї. Ван'ко́ он ви́скребок, бо бат'ки́ з посл'і́дн'іх сил стара́лис'а; 3. Перен. Фізично й розумово недорозвинена дитина. Кури́ла – те й получи́ла – роди́ла ви́скребка.

ВИСЛОБОЖДА́ТЬ [вислобожда́т'] –ю, –єш. Звільняти, вивільняти. Ви́слободиў рука́ў, бо захвати́ла шист'ірн'а́.

ВИСЛОБОЖДА́ТЬСЯ [вилобожда́ц':а] –юся, –єшся. Звільнятися, вивільнятися. Вилобожда́ц':а трудн'і́ше, чим попада́ц':а.

ВИСНУ́ШКА –и, ж. Веснянка, ластовиння. Ско́ро со́нце засв’і́те, і пойа́ўл'ац':а висну́шки.

ВИСО́К –ска, ч. Скроня,бокова частина черепа від лоба до вуха. Уда́риў пр'а́мо у висо́к, чут' не уби́ў.

ВИСОКОМЄ́́́́́́РНО [високом'е́рно], прис. Зарозуміло, з пихою. Не тре́ба вести́ себе́ з л'уд'ми́ високом'е́рно.

ВИ́СОХЛИЙ –а, –е. Знесилений, який утратив силу, виснажився. Забол'і́ў, аж ви́сохлий стаў уве́с'.

ВИСПІВА́ТЬ [висп'іва́т'] –ю, –єш, зрід. Устигати. Йа не висп’іва́йу н'ічо́го зроби́ти.

ВИТИНА́РЬ [витина́р'] –я, ч. Ветеринар. Коро́ва забол'і́ла – витина́р'а ви́звали.

ВИТИНА́РЬКА [витина́р'ка] –и. Жін. до ВИТИНА́РЬ. Сперва́ була́ ў колхо́з'і витина́р'ка, а пото́м – витина́р'.

ВИ́ТКА –и, ж., зрід. Ручка на кіссі коси. Ви́тку злама́ў – йака́ тепе́р коз'ба́?

◊ВИ́ТРІШКИ ЩИТА́ТЬ [ви́тр'ішки шчита́т']. Бути неуважним, роззявкуватим. На база́р'і ви́тр'ішки шчита́ла, по́ки кошил'о́к укра́ли.

ВИТРЯЧО́К [витр'ачо́к] –чка, ч., заст. Сірник. Йе в’ітр'ачо́к п’ідкури́т'?

ВИХАЛАСТА́ТЬ [вихаласта́т'] –ю, –єш. Каструвати. Запроси́ла в’іт'ірина́ра, шоб ви́халастаў мин'і́ кабана́.

ВИ́ХАЛКА –и, ж., зрід. Гойдалка. На ви́халц'і гойда́ц':а бо́йазно було́.

ВИХО́ЖУВАТЬ [вихо́жуват'] –ю, –єш, зрід. Виховувати. Харашо́ ви́ходили хло́пц'а – пошти́вий, ува́жливий.

ВИХРЯ́ВИЙ [вихр'а́вий] –а, –е. Кучерявий, який має кучері. А сус'і́ц'кий хло́пец' уве́с' у ма́т'ір п’ішо́ў – вихр'а́вий.

ВИХУТРОВАТИ –ю, –єш, заст. Спеціально обробляти хутро для верхнього одягу. Він [Демко] – знав і своє діло коло хліба, вмів свитку залатати, кожушок вихутровати, усе знав (СКв).

ВИШТАМПО́́ВУВАТЬ [виштампо́вуват'] –ю, –єш, зрід., перен. Лаяти, вичитувати, докоряти. Но́ч’:у до́ма ни буў, так його́ ма́ти ви́штампувала, шо по́мнит' бу́де.

ВІВСЮ́К [в’іўс'у́к] –а/у, ч. 1. Зрід. Овес. Із в’іўс'ука́ вари́ли ка́ш’і; 2. Дикий овес, вівсюг. В’іўс'уко́м усе́ заросло́, хоч кро́ликам нарва́т' мо́жна; 3. Зрід. Остюк колоска злакових. У жнива́ в’іўс'уки́ ко́л'ац':а, йак за па́зуху попаду́т'.

ВІВША́НИК [в’іўша́ник] –а, ч. Приміщення для зимівлі бджіл. В’іўша́ник н'іку́ди не годи́ц'а, тре́ба зроби́т' нови́й.

ВІДБО́ЖУВАТИСЯ [в’ідбо́жуватис'а] –юся, –єшся. Запевнянням, божбою уникати, позбуватися чогось. Та така слава піде про мене, що і не відхрестишся, і не відбожишся (СКв).

ВІДДА́НИЦЯ [в’ід:а́ниц'а] –і, ж. Дівчина шлюбного віку. А мойа́ до́чка ўже в’ід:а́ниц'а.

ВІДДИ́Х [в’ід:и́х] –у, ч., зрід. Відпочинок. Робо́ти т'ма, а до в’ід:и́ху дале́ко.

ВІДДИ́ШКА [в’ід:и́шка] –и, ж. 1. Задишка, задуха. Йаби́ ни в’ід:и́шка – шче б’і́гаў би; 2. Короткий перепочинок. Оце́ зро́бим – бу́де нам в’ід:и́шка.

◊ БЕЗ ВІДДИ́ШКИ [в’ід:и́шки]. Безперервно, не відпочиваючи. Без в’ід:и́шки го́ни пройшла́.

ВІ́ДКИ [в’і́дки], прис. Відкіля, з якої місцевості (при запитанні). В’і́дки ти оце́ ўз'аў?

ВІДЛЮ́ДКУВАТИЙ [в’ідл'у́дкуватий] –а, –е. Відлюдькуватий, самітний. Уроди́ўс'а в’ідл'у́дкуватий – так і прожи́ў сам.

ВІДМІ́ДЬ [в’ідм’і́д'] –медя, ч. Ведмідь. В’ідм’ід'і́ў у на́с нима́, а ў зо:па́рку ба́чила.

ВІДЧИБУ́ЧУВАТЬ [в’іч:ибу́чуват'] –ю, –єш. 1. Учиняти, утинати щось несподіване, неочікуване. Іва́н в’іч:ибу́чиў у шко́л'і – зали́ў кра́скойу парке́т; 2. Виконувати, робити шось із високою інтенсівністю. Фокстро́ти х’іба́ ж так в’іч:ибу́чували.

ВІ́ЙЄ [в’і́йе] –я, с., зрід. Дишло у воловому возі, війя. В’і́йе хоч і з ока́ц'ійі роби́ли.

ВІ́КО [в’і́ко] –а, с. Повіка. Йак запоро́шиш о́ко, тре́ба п’ідн'а́ти в’і́ко й ви́т'агти.

ВІ́МНЯ [в’і́мн'а] –ені, с. Вим’я. У коро́ви в’і́мн'а налива́йец'а пе́ред оте́лом.

ВІ́НИК [в’і́ник] –а, ч., перен. Слабовільна безхарактерна людина. Його́ в’і́ником і звут', бо ж’і́нка мете́ ним, йак хо́че.

ВІНКИ́ [в’інки́] –ів, мн., етн. Дівич-вечір, обрядова вечірка молодої напередодні весілля. Покли́кала на в’інки́ на ве́ч’ір, бо за́ўтра сва́д'ба.

ВІ́НЦІ [в’і́нц'і] –ів/– ець, мн. Верхні краї миски, тарілки, горщика. В’і́нц'і дл'а то́го, шоб го́ршчик не буў го́стрий.

ВІРЄ́НЬКА [ в’ір'е́н'ка ] –и, ж., зрід. Велика, сплетена з лози корзина з двома ручками для перенесення городини. Та сип ́цибу́л'у ў в’ір'е́н'ку, та понесли́ ўже.

ВІРЬО́ВОЧКА [в’ір'о́вочка] –и, ж., зменш. Вервечка, один з чотирьох мотузків, на яких підвішують колиску. Коли́ска виси́т' на в’ір'овочка́х.

ВІС [в’іс] –у, ч. Вага. В’і́су шос' нехвата́йе.

ВІ́СИТЬ [в’і́сит'] –сю, –иш. 1. Мати певну фізичну вагу, важити. В’ідро́ в’і́се во́с'ім к’ілогра́м; 2. Визначати фізичну вагу, зважувати. Тре́ба зв’і́сит' маши́ну на та́ру.

ВІСОВА́ [в’ісова́] –ої, ж., суб. Вагарня. Пе́рве на в’ісову́ йі́дут', а тод'і́ на т'ік.

◊ВІСТИ́МЕ ДІ́ЛО [в’істи́ме д'і́ло]. Ясна річ, звичайно, самозрозуміло. В’істи́ме д'і́ло, п’і́сл'а Іва́н і посва́таўс'а до Ва́л'і.

ВІСЬ [в’іс'] –і, ж. Завіса, на якій кріпляться двері. Змаж в’іс', бо скрипл'а́т' две́р'і.

ВІТВРА́Ч [в'ітвра́ч] –а, ч. Ветеринарний лікар, ветеринар. Ран'і́ше буў в’ітвра́ч – нав’і́дуваўс'а до худо́би.

ВІТІНА́РША [в’іт'іна́рша] –і, ж. Жінка-ветеринар. Присла́ли віт'іна́ршу з те́хн'ікума; 2. Ветеринарова дружина. В’іт'іна́рша ў шко́л'і ро́бе.

ВІ́ТКА [в’і́тка] –и, ж. Гілка, боковий відросток дерева. П’іду́ в’і́тку п’ід'іпру́, бо слиў нач’іпл'а́лос'а.

ВІТРУВА́ТИЙ [в’ітрува́тий] –а, –е, зрід. Із вітром, що супроводжується вітром. В’ітрува́та пого́да – хо́лодно.

ВІТРЮГА́КА [в’ітр'уга́ка] –и, ч., збільш. Сильний вітер. В’ітр'уга́ка таки́й роз'ібра́ўс'а, шо кри́шу зн'і́ме.

ВІ́ХА [в’і́ха] –и, сп., перен. Висока худа людина. Така́ в’і́ха, шо до кон'ка́ доста́не.

ВІХТЮВА́ТЬ [в’іхт'ува́т'] –ю, –єш. Мазати стіни, стелю віхтем. В’іхт'ува́т' уже́ ле́ше, чим валкува́т'.

ВІ́ШАЛКА [в’і́шалка] –и, ж. Шибениця. Йак н'і́мц'і прийшли́, так зра́зу в’і́шалок наста́вили; 2. Перен. Худа жінка, дівчина. Йак з тако́йу в’і́шалкойу жит' – г’і́лка г’і́лкойу.

ВІ́ШКИ [в’і́шки] –шок, мн., зрід. Горище у хліві, сараї. Пол'і́з на в’і́шки Мико́ла, та чут' ни ўпаў.

ВЛА́ГА [ўла́га] –и, ж. Волога. Ўла́га зайшла́ – фотогра́ф’ійу попо́ртила.

ВЛАЖНІ́ТЬ [ўлажн'і́т] –ю, –єш. Ставати вологим, набиратися водою. О́с'ін':у ўсе ў по́гр'іб’і ўлажн'і́йе.

ВМІРА́ТИ [ўм’іра́ти] –ю, –єш. Умирати. Ни хо́чиц':а ўм’іра́ти, а куди́ д'і́нис'а.

ВОБЩЕ́ [вобшче́], прис. Загалом, у цілому, без виділення частин, подробиць; разом, повністю. Вобшче́, тут м’ісци́на н'ічо́ соб’і́.

ВОВК [воўк] –а, ч. Дитяча гра. Дава́йте у во́ўка погра́йемо.

ВОВЧА́ЧИЙ [воўча́чий] –а, –е. Вовчий. Воўча́чий сл'ід поба́чиў і зл'ака́ўс'а.

ВОГНЮВА́ТИЙ –а, –е. Палкий, пристрасний. Молодиця вогнювата (СГр).

◊В (ОДИН) МИГ. За одну мить. В оди́н миг з'ібра́лис'а.

ВО́ДКА –и, ж. Горілка. Од во́дки ск’і́ки ли́ха, бо пйа́ний, йак дурни́й.

ВОДНО́СТАЙ, прис. Водносталь, разом. Водно́стай ус'і́ нитки́ з'ібра́ла.

ВОДОВОРО́Т –у, ч. Вир. На р'і́чк’і мо́же бу́ти водоворо́т, йак води́ бага́то.

ВО́ДОШНИЙ –а, –е. 1. Горілчаний. Во́дошний дух проти́ўний; 2. Зрід. Схильний до пиятики. Сус'і́д у мене́ ду́же ўже во́дошний.

◊ВО́ДОШНИК НЕСУСВІ́ТНІЙ [несусв’і́тн'ій]. Гіркий п’яниця, алкоголік. Во́дошник несусв’і́тн'ій – допи́ўс'а до чо́ртик’іў.

ВО́ДЯ [во́д'а] –і, ж., дит. Вода. Л'а́ла, мат', во́д'і хо́че?

ВОЖЖА́ТЬСЯ [вож:а́ц':а] –юся, –єся. Морочитися, панькатися, возитися. Вож:а́йис'а з ним, йак з пу́тн'ім, а не сто́йе.

ВО́ЖЖЯ [во́ж':а] –ів, мн., зрід. Віжки. Попусти́ во́ж':а, коби́ла сама́ п’і́де.

ВО́ЗДУХ –у/–а. Повітря, атмосфера. Камо́ру проби́ў – во́здух і ви́йшоў.

◊ВО́ЗДУХ ПО́РТИТЬ [по́ртит']. 1. Випускати вонючі газоподібні продукти життєдіяльності організму. Хтос' во́здух іспо́ртиў – ни продихне́ш; 2. Перен. Заважати, дратувати присутністю когось. Іди́ й ни порт' во́здух – йа при тоб’і́ роби́т' н'ічо́го ни мо́жу.

ВОЗДУ́ШНИЙ –а, –е. 1. Повітряний, із повітрям. Возду́шна про́бка у димар'і́ бува́; 2. Перен. Легкий, невагомий. Га́зова коси́нка про́сто возду́шна.

ВОЗІ́ННЯ [воз'і́н':а] –я, с., зрід. Час і процес перевезення снопів з поля додому і на тік. Воз'і́н':а почина́ли у жнива́, коли́ поко́с'ат' хл'іба́.

ВО́ЗРОСТ –у, ч. Вік, кількість прожитих років. Во́зрост уже́ нима́лий – пора́ за́м’іж.

ВОЗЬМИ́ТЬ [воз'ми́т'] –у, –еш, док., зрід. Узяти. Чого́ мене́ с:обо́йу ни воз'ми́ла?

ВО́ЙЛОК –у, ч. Повсть, повстина. Із во́йлоку ва́л'анки роби́ли, од'ійа́ла.

ВО́ЛНО, прис., зрід. Дозволено, можна. Дам на усяку сім’ю бамагу, щоб як у кого не стане свого хліба, так волно йому брати з гамазії по стілки і по стілки на місяць (СКв).

ВОЛО́КА¹ –и, ж., заст. Підкладка (зі збитих грубих кілків) для перевезення плуга на поле. Бери́ воло́ку та пот'агли́ плуг уже́.

ВОЛОСНЯ́ [волосн'а́] –і, ж., збір. Волосся під пахвами і на лобку. П’ід рука́ми волосн'у́ тре́ба брит', і не так пот'і́йеш.

ВОЛОХА́НЬ [волоха́н'] –я, ч., зрід. Нечеса, чоловік з розтріпаним, нерозчесаним волоссям. В’ін ус'ігда́ таки́й волоха́н', і ў ко́го п’ішо́ў таки́й неоха́йний.

ВОЛОЦЮ́ЖНИК [волоц'у́жник] –а, ч. Волоцюга, жебрак, безпритульний. Волоц'у́жник хо́де-бро́де св’і́том, н'і кола́, н'і двора́.

ВОЛОШЕ́БСТВУВАТЬ [волоше́бствуват'] –ю, –єш, заст. Чаклувати, ворожити, гадати. Та д'ід тро́хи волоше́бствуваў, шоб ма́ло хто знаў.

ВОНЬ [вон'] –і, ж. Сморід. Вон' од ра́ни страшна́, а йа терп’і́ла.

ВОНЮ́ЧКА [вон'у́ч'ка] –и, ж., бот. Гриб-порхавка. Вон'у́ч'ку розби́ли, так було́ во́н'і.

ВОР –а, ч. Злодій, крадій. Вор тим і зан'іма́йиц':а, шо кра́де.

ВОРОВИ́СТИЙ –а, –е. Злодійкуватий, схильний до крадіжок. Ворови́стий уда́ўса, шо пога́но лижи́т', то його́.

ВОРОВСТВО́ [вороўство́] –а, с. Злодійство, крадійство. Вороўство́ кара́йіц':а, та не ду́же.

ВОРОТНИ́К –а, ч. Комір, частина одягу, що облягає шию. Воротни́к попра́ў, бо йак не зна́йу шо хо́диш.

ВОРСА́ –и, ж. Ворса, густий короткий пушок на тканині Од'ійа́ло з мн'аке́н'койу ворсо́йу, те́пле.

ВО́РУК –а, ч., зрід. Ворочок, торбинка зі скошеною нижньою частиною для відціджування сиру. А йа нови́й во́рук дл'а си́ру зроби́ла.

ВОРЯ́КА² [вор'а́ка] –и, ж., збільш. 1. Ворина, жердина. Вор'а́к у поса́ц':і наруба́ў до́ўгих – наси́лу дот'агну́ў; 2. Кілок, на якому тримається огорожа. Вор'а́ку на́да зам’і́нити, бо п’ідгнила́; 3. Паркан, загорожа з жердин. Вор'а́ку поста́виў, мо́же, хоч худо́ба ни л'і́зтиме.

ВО́СІМДЕСЯТ [во́с'імдис'ат] – ВОСЬМИ́ДЕСЯТИ [вос'ми́дис'ати], числ. Вісімдесят (назва числа і цифрового позначення). Во́с'імдис'ат год прожи́ў, а ума́ ни набра́ўс'а.

ВОСІМНА́ДЦЯТИЙ [вос'імна́ц':атий] –а, –е. Вісімнадцятий. Год вос'імна́ц':атий п’ішо́ў, йа ўже роди́ла.

ВОСІМСО́Т [вос'імсо́т], ВОСЬМИСО́Т [вос'мисо́т], числ. Вісімсот (назва числа і цифрового позначення). Вос'імсо́т із ти́шч’і пол'агло́, ўби́то.

ВОСКІВНИ́К [воск’іўни́к] –а, ч., зрід. Воскобійник. Цей воск’іўни́к ро́бе га́рну вошчи́ну.

ВОСКОБО́ЙНИК –а, ч., зрід. Тс, що ВОСКІВНИ́К. Ус'у́ жи́зну воскобо́йником пророби́ў – вошчи́ну роби́ў, а ме́ду ни ба́чиў.

ВОСКОБО́ЙНЯ [воскобо́йн'а] –і, ж., зрід. Воскобійня. У воскобо́йн'і вошчи́ни роби́ли і продава́ли.

ВОСПАЛЄ́НІЄ [воспал'е́н'ійе] –я, с. Запалення, хвороба, яка супровожується підвищеною температурою, припухлістю, почервонінням, болем уражених органів. У не́йі обнару́жили воспал'е́н'ійе по же́нс'ки.

ВОСПИ́ТАНИЙ –а, –е. 1. Освічений, розвинений. Воспи́таний у шко́л'і харашо́, а тод'і́ ўже у тех́н'ікум’і; 2. Увічливий, чемний. Воспи́таний, пошти́вий – з ус'іма́ поздоро́ўкайіц':а.

ВОСПИ́ТАНИК –а, ч. 1. Вихованець, учень, курсант. Друг буў – воспи́таник суво́роўского учи́лишча; 2. Годованець, годованик. То два си́на, а то шче й воспи́таник.

ВОСПИ́ТАНИЦЯ [воспи́таниц'а] –і. Жін. до ВОСПИ́ТАНИК–1,2. 1. Воспи́таниц'а д'ід:о́ма, вона́ ни на́ша; 2. Уз'али́ воспи́таниц'ойу плим’і́н:иц'у, бо сестра́ ж уме́рла.

ВОСПИТА́ННЯ [воспита́н':а] –я, с. 1. Виховання. Воспита́н':а од ба́т'ка – ма́ти'рі получи́ли харо́ше; 2. Вихованість. У Стадн'ук’і́ў д'і́ти пу́тн'ого воспита́н':а.

ВОСПИТА́ТЕЛЬ [воспита́тил'] –я, ч. Вихователь. З йо́го хоро́ший воспита́тил' ви́йде – в’ін д'іте́й пон'іма́.

ВОСПИ́ТУВАТЬ [воспи́туват'] –ю, –єш. 1. Ростити, давати освіту. Воспи́тувала, йаґ могла́ – у шко́лу од:ала́, до а́рм’ійі дорости́ла; 2. Розвивати культурно, світоглядно. І ў шко́л'і воспи́тували, і ў комсомо́л'і, шоб Ле́н'іна слу́халис'а; 3. Дресирувати тварину. Л'аг'а́ву соба́ку до́ўго воспи́туват', по́ки на охо́ту брат'.

ВОСТО́К –у, ч. Схід (як сторона світу). Восто́к закрасн'і́ў, ско́ро св’іта́тиме.

ВОСЬМА́К [вос'ма́к] –а, ч. Восьмикласник. Уже́ вос'ма́к, а йа ду́майу, шо шче у пйа́ту гру́пу хо́диш.

ВОСЬМИДЕСЯ́ТИЙ [вос'мидис'а́тий] –а, –е. Вісімдесятий. Вос'мидис'а́тий розм’ін'а́ла, а жит' шче хо́чиц':а.

ВОСЬМИДУШНИЙ –а, –е, заст. Який має у сім’ї вісім чоловік. От і стала сказка величенька – з батьком і малими хлопцями – восьмидушна (СКв).

◊ВОСЬМЬО́РКИ ПЛЕСТИ́ [вос'м’о́рки плисти́], несхв. Іти непевною ходою (через сп’яніння, нездужання). Вос'м’о́рки пл'іў од бухве́ту до са́мого до́му, а на крил'ц'і́ засну́ў.

ВО́СЯ [во́с'а] –і, ж., заст. Вісь. Деревйа́н'і во́с'і були́ даўно́.

ВОШКОЛУ́ПИТИСЯ [вошколу́питис'а] –люся, –ишся. 1.Шукати і вбивати один одному в голові вошей. Зберемо́с'а, і с'ка́йимо, вошколу́пимос'а; 2. Перен., ірон. Довго щось робити, зволікати. Шо ти вошколу́пис'а, йа даўно́ б це зроби́ў.

ВПЕРЕГО́НКИ́ [ўперего́нки́], прис. Наввипередки. А ми б’і́гали ўперегонки́ за йа́блуками.

ВПЙЕТЬ [ўпйет'], прис., заст. Знову, ще раз. Ўпйет' у дру́гий клас ходи́тимеш?

ВРАЧ [ўрач] –а, ч. Лікар. Ўрач шче не прийма́йе, сама́ його́ жду.

ВРЕД [ўред] –а, ч. 1. Шкода, збитки. Кози́ де́риву т'і́ки ўред ро́бл'ат'; 2. Зурочення, наслання. Од йійі́ глаз мо́же ўред бут'.

ВРЕДИ́МИЙ [ўриди́мий] –а, –е, зрід. Шкідливий. Це гриб ўриди́мий, йадови́тий.

ВРЕДИ́ТЕЛЬ [ўриди́тил'] –я, ч. 1.Людина-шкідник, злочинець, кривдник. Таки́й уже́ ўриди́тил', ли́хо з ним; 2. Тварина (комаха, рослина)-шкідник. І колора́ц'кий жук ўриди́тил', і сарана́ то́же.

ВРЕДИ́ТИ [ўриди́ти] –дю, –иш. 1. Шкодити, завдавати збитків. Ўриди́ти маста́к, а на по́м’іч – не д'і́ждис'а; 2. Зурочувати. Та стара́ карга́ мо́же наўриди́т'.

ВРЕ́ДНИК [ўре́дник] –а, ч. Вередун, капосник, бешкетник. За тим ўре́дником глаз і глаз тре́ба.

ВРЕ́ДНО [ўре́дно], прис. Шкідливо, збитково. Бага́то во́дки пи́ти – ўре́дно.

ВРЕ́МНЯ [ўре́мн'а] –я/–мені, с. Час, період, пора. Ўре́мн'а с'іча́с трудне́.

ВРЕМЬО́НКА [ўрим'о́нка] –и, ж. Тимчасова будівля. П’і́сла войни́ ўрим'о́нку зл'іпи́ли – і жили́ шчасли́во.

ВСІГДА́ [ўс'ігда́], прис. Завжди, постійно. Коли́ ни при́йдиш – ус'ігда́ ў йіх гул'н'а́.

ВСІГДА́ШНІЙ [ўс'ігда́шн'ій] –я, –є. Що завжди є, звичайний, постійний. Ўс'ігда́шн'а зада́ча – йак прокорми́т' с'імйу́.

ВСКО́ПУВАННЯ [ўско́пуван':а] –я, с. Копання, перекопування. Ўско́пуван':а – д'і́ло тру́дне.

ВСПА́ХАНИЙ [ўспа́ханий] –а, –е. Зораний. К'іне́ц' горо́да то́жи ўспа́ханий.

ВУ́ГАЛ –а, ч., зрід. Кінець ниви, де повертають плуг для орання в зворотньому напрямку. Чи ско́ро той ву́гал, сил ўже нема́.

ВУ́ГЛЕ́ШКА –и, ж., зрід. Лопатка для вигрібання золи. Пода́й вугле́шку, золу́ ви́грести.

ВУ́ГО́Л –гла, ч. 1.Ріг будинку, споруди. Поб’і́г, і за вугло́́м до́му схова́ўс'а; 2. Внутрішній кут приміщення. Хот' павути́н':а б зн'ала́ ў вуглу́; 3. Кут якогось предмета. Ўда́риўс'а об вуго́л стола́; 4. Куток якоїсь площини. Ў одно́му вуглу́ зора́ў по́ле гли́бше, у дру́гому – м’і́лко; 5. Наймана кімната. Живе́ ў Ха́р'ков’і на вуглу́, з по́дружкойу.

◊ВУГО́Л СВІЙ [св’ій], Свій будинок, власна квартира. Тре́ба стара́ц':а св’ій вуго́л ім’і́т', а ни пирибива́ц':а по квати́рах.

ВУ́ГОЛЬ [ву́гол'] –гля, ч., збірн. Вугілля, вугіль. Вугл'а́ привизли́ – сама́ пил'а́ка.

ВУДЕ́ЛА –ø, мн., зрід. Вудила, частина кінської збруї, деталь вуздечки. До вуде́л поводи́ ч’іпл'а́йуц':а.

ВУЖИНА́ –и, ж., зрід. Вузькість, поперечний розмір. Шч’іли́на вужино́йу на два па́лц'і.

ВУЗО́Л –ла, ч. Верхня частина зав’язаного мішка поверх зав’язки. Ни́жн'і к’інц'і́ завйа́заного чува́ла назива́йут' гузир'а́ми, а ве́рхн'і – вузло́м.

ВУ́ЛИШНИЙ –а, –е. Вуличний, із боку вулиці. Тре́ба ву́лишну ст'іну́ поб’іли́т'.

ВУ́ЛІЙ [ву́л'ій] –я, ч., зрід. Вулик. Ву́л'ій он упа́ў да розби́ўс'а.

ВУМ –а, ч., зрід. Розум, ум. Т'і́лом ви́р'іс, а вумо́м – дити́на.

ВУ́МНИЙ –а, –е. Розумний, умний. І д'і́ўчина ву́мна, а не везе́ ви́йти за́м’іж.

ВУ́САДОК –дка, ч., зрід. Висадок, коренеплід (буряк, морква...), збережений взимку і висаджений у ґрунт для одержання насіння. С'о́дн'і ву́садки перебра́ла ў по́гр'іб’і.

ВУСА́ЧКА –и, ж. Пшениця звичайна. І йа вуса́чку с'і́йала ў по́л'і.

ВУ́СТАВКА [ву́стаўка] –и, ж., зрід. Уставка, те що вставлене. Ву́стаўки ў пла́т':а поўкида́ла – тепе́р нал'і́зе.

ВУСТЕ́НОК –нка, ч. У рибальській верші, кулі ятера, менший конус, що входить у більший. Ву́стенок розвйаза́ўс'а, і ри́ба ви́йшла.

ВУ́СТІЛКА [ву́ст'ілка] –и, ж. Устілка, підстілка під ступню у взутті. Коли́с' соло́мйан'і ву́с'т'ілки були́.

ВУТА́К –а, ч. Селезень, качур. Вута́к пла́ва го́рдо.

ВУТЕНЯ́ [вутин'а́] –яти, с. Каченя. Вутин'а́т два дис'а́тка купи́ла – й ус'і́ ви́жили.

ВУ́ТКА –и, ж. Качка. Заведи́ на дру́гий год лу́ч’:е вуто́к, чим куре́й.

ВУТРІ́ТЬ [вутр'і́т'] –іє, безос., зрід. Розвиднятися, наставати (про ранок). Ни спл'у, а ўже вутр'і́т' начало́.

ВУ́ТРО –а, с., зрід. Ранок. Просну́лас'а, а надво́р'і ўже ву́тро, ви́дно круго́м.

ВУТЬ-ВУ́ТЬ [вут'-ву́т'], виг. Уживається для прикликання качок. Вут'– ву́т', ану́ с'уди́ йд'іт', чого́ ста́ли.

ВУТЮ́Г [вут'у́г] –а, ч. Праска. Вут'у́г чут' не перегор'і́ў.

ВУТЮЖО́К [вут'ужо́к] –жка, ч. Зменш. до ВУТЮ́Г. Д'і́ц'кий вут'ужо́к купи́ла.

ВУТЯ́ТИНА [вут'а́тина] –и, ж., збір. Качатина, м’ясо качки. Вут'а́тину мо́жна й у гли́н'і зап’іка́т'.

ВУТЯ́ТНИК¹ [вут'а́тник] –а, ч. Приміщення (загорода) для качок. У вут'а́тник гарбуз'і́ў ки́нула – хай кл'уйу́т'.

ВУТЯ́ТНИК² [вут'а́тник] –а, ч. 1. Людина, що спеціалізується з вирощування качок. Вут'а́тник’іў у нас бага́то, бо живемо́ б’і́ла води́; 2. Любитель їсти качатину. Таки́й вут'а́тник, шо кур'а́тину й ни хо́че.

ВУХНА́ЛЬ [вухна́л'] –я, ч., перен. Дуже худий чоловік. В’ін йак вухна́л', йак гвозд' – худи́й.

ВУХНА́ЛЬЧИК [вухна́л'чик] –а, ч. Зменш.-пестл. до ВУХНА́ЛЬ. І д'і́ти ў ба́т'ка ўдали́с'а – вухна́л'чики.

ВУЧЕНИ́К [вучини́к] –а, ч. Учень, школяр. Вучиники́ он помогли́ – води́ ў ка́дку наноси́ли.

ВУЧЕНИЧО́К –чка, ч. Зменш.-пестл. до ВУЧЕНИ́К. Таки́й вученичо́к, шо ўс'іх ви́переде.

ВУ́ЧЕНЬ [ву́чин'] –чня, ч. Тс, що ВУЧЕНИ́К. Сашко́ шче ву́чин'.

ВУЧИ́ТЕЛЬ [вучи́тил'] –я, ч. Учитель, викладач. Вучи́тил' у нас ву́мний буў – істо́р'ійу чета́ў.

ВУЧИ́ТЕЛЬКА [вучи́тил'ка] –и. Жін. до ВУЧИ́ТЕЛЬ. Вони́ п’і́сла ўче́н':а так і прийі́хали ўдвох – вона́ вучи́тил'койу, а в’ін огроно́мом.

ВУЧИ́ТЕЛЬСТВО [вучи́тил'ство] –а, с., зрід. Учителювання, викладання. Од вучи́тил'ства хл'іб нилигки́й.

ВУЧИ́ТЕЛЬШИН [вучи́тил'шин] –а, –е. Належний учительці, викладачці. Вучи́тил'шин зо́нт'ік однису́.

ВУЧИ́ТЬ [вучи́т'] –у, –иш. 1. Передавати знання. Вучу́ йіх у шко́л'і, ск’і́ки бу́де два й два; 2. Передавати досвід, навички. Ву́чиш, йак плисти́ с'і́тку; 3. Засвоювати, вивчати. Вучи́т' тре́ба ўс'і нау́ки; 4. Карати. Вучи́т' уже́ на́да римн'о́м, а ни помага́.

ВУША́К –а, ч. Діжка з двома вищими протилеглими клепками, за які можна братися. Вуша́к, бо йе так’і́ ручки́ – ву́ха.

ВУ́ШКВАРОК –рка, ч., зрід. 1.Шкварка, підсмажений шматочок сала. На об’і́д буў боршч із ву́шкварками; 2. Перен. Слабкосилий, недорослий хлопець. Того́ Іва́на – ву́шкварка, йа ни бойу́с'а – слаба́к.

ВУШКВАРЧА́ –ати, с., зрід. Зменш.-ірон. до ВУ́ШКВАРОК–2. Слабоси́ле вушкварча́, а с'і́кайиц':а.

ВХО́ДИ [ўхо́ди] –ів, мн., зрід. Новосілля (обряд і частування). Ўхо́ди ду́майемо роби́ти ў нид'і́л'у.

ВЩЕ́ПОЧКИ [ўшче́почки], прис. На друзки, ущент. Ўшче́почки розха́каў кори́то.

◊В’Ю́ЩА КВАСО́ЛЯ [вйу́шча квасо́л'а]. Квасоля з довгим витким стеблом. Квасо́л'у вйу́шчу поса́дила – тре́ба шче лози́нок нати́кати.

В’ЯЗІ́ЛЬНИК [вйаз'і́л'ник] –а, ч., заст. В’язальник снопів. Вйаз'і́л'ники ни ўсп’іва́ли за косар'а́ми.

◊В’Я́ЗОВІ КІСТКИ́ [вйа́зов’і к’істки́]. В’язи, шийні хребці. Ка́жут', шо в’ін скрути́ў соб’і́ вйа́зов'і к’істки́.

В’Я́ТІР [вйа́т'ір'] –а, ч., риб. Ятір, пристрій для ловіння риби (полотно й один-два кулі). Вйат'і́р просто́йаў н'іч, а н'ічо́го не ўп’ійма́лос'а.

В’Я́ТІРЬ [вйа́т'ір'] –я, ч., риб. Тс, що В’Я́ТІР. Вйа́т'ір' на вйун'і́ў тре́ба роби́т' із густо́й с'і́тки.

В’ЯТІРЬО́ЧОК [вйат'ір'о́чок] –чка, ч.,риб. Зменш.-пестл. до В’Я́ТІРЬ. Вйат'ір'о́чок поста́виў, а хтос' поба́́чиў – і потруси́ў.

Г

ГАБЕ́ЛОК¹ –лка, ч., заст.. Шкіра з шиї вола, коня, бика. Із габе́лка ре́мин'і р'і́зали.

ГА́ВА¹ –и, ж., дит. Собака, пес. Ми га́ви ни бойімо́с'а, вона́ ни ўку́се.

ГАВЕНЯ́ [гавин'а́] –ати, с., зрід., орн. Пташеня сойки. Со́йка ж свойі́х гавин'а́т' ко́рме.

ГА́ВКАТЬСЯ [га́ўкац':а] –юся, –єшся., перен. Лаятися. Хва́те вам га́ўкац':а – помир'і́ц':а ўже.

ГАВКУ́Н [гаўку́н] –а, ч., згруб. Лайливець, скандаліст. З таки́м гаўкуно́м жит' – тре́ба ўсе перислу́хат'.

ГАВЛО́ [гаўло́] –а, с., зрід. Гущавина, зарості. У поса́ц':і таке́ гаўло́, шо ни прол'і́зиш.

ГАВРА́Х [гаўра́х] –а, ч. Ховрах. Гаўрах’і́ў розвило́с'а – страх, одн'і́ но́ри на стипу́.

ГАВРАША́ЧИЙ [гаўраша́чий] –а, –е. Ховрашачий. Гаўраша́ч’і но́ри шука́ли і ста́вили капка́ни.

ГАВРА́ШИЙ [гаўра́ший] –а, –е. Тс, що ГАВРАША́ЧИЙ. У гаўра́шу но́ру води́ і два в’ідра́ ўл'і́зе.

ГАВРАШО́К [гаўрашо́к] –шка, ч. Зменш. до ГАВРА́Х. Гаўрашо́к сви́снуў і схова́ўс'а.

ГА́ДИСТИЙ –а, –е. Огидний, осоружний. Га́дистий в’ін у душ’і́, а з ви́ду й ни ска́жиш.

ГА́ДНИЙ –а, –е. Здатний на підлість, підступний, зрадливий. Вона́ га́дна – п’ідведе́, обду́ре.

◊ГАДЮ́ЧИЙ [гад'у́чий] ЛУК, бот. Зірочки; трава родини лілійних. Гад'у́чий лук цв’іте́, а па́хне сла́бо.

ГА́ЗДУР –а, ч., зрід. Поодинока висока коноплина. Га́здур ви́махаў аж п’ід стр'і́ху.

ГАЙСА́ТЬ [гайса́т'] –ю, –єш. Жваво бігати, гасати. Гайса́ў ц'і́лий ден' – і попойі́сти ни ўсп’іў.

ГАЛÁН –а, ч., зрід. Півень голландської породи. Оцé галанá зар'íзали на бул'óн.

ГАЛАСА́ТЬ [галаса́т'] –ю, –єш. 1. Голосно кричати, галасувати. Галаса́йут' д'і́ти, аж сте́л'а ди́биц':а; 2. Безладно бігати, стрибати. Галаса́ по ви́гону ц'і́лий ден' – ни прис'а́де.

ГАЛДІ́ННЯ [галд'і́н':а] –я, с. Галас, лайка. Од галд'і́н':а голова́ ско́ро лу́сне.

ГАЛДО́ВКА [галдо́ўка] –и, ж., зрід. Ворожка. Йак галдо́ўка нагада́, так і бу́де.

ГАЛДУ́Н –а, ч. Лайливець, сварливець. Од тако́го галдуна́ н'ігде́ не схова́йіс'а.

ГАЛЕРЕ́Я [гелере́йа] –ї, ж. 1. Закрита (засклена) веранда. У галере́йі гарбузи́ де́ржимо – у поло́в’і; 2. Навіс біля будинку. Галере́йа б’із ст'ін – т'і́ки кри́ша.

◊ГАЛУШО́К ОБ’Ї́́СТИСЯ [обйі́стис'а], жарт. Збожеволіти, утратити розум. Йа ж галушо́к ни обйі́лас'а – таке́ на куму́ сказа́ти.

ГАМА́Н¹ –а, ч., зрід., заст. Спеціальна торбинка на поясі косаря для гострильного бруска. Поманта́чиў ко́су, а манта́чку положи́ў у гама́н.

ГА́МУЗ –у, ч. Дрібні частинки, залишки чого-небудь. Дроў нима́, так йа ўс'а́ким га́музом протопи́ла.

ГАНИСЬКОВАНА –ої, суб. Горілка, настояна на ганусі. Наша ганиськована, лікарственна (СКв).

ГАНЯ́ТЬСЯ [ган'а́ц':а] –юся, –єшся. Виявляти статеву охоту (про свиней). Та йій уже́ пора́, вона́ ўже начала́ ган'а́ц':а.

◊ГАПЛИ́К ПРИЙШО́В [прийшо́ў]. Кінець життя, смерть. Хоч йаки́й бага́тий, а гапли́к при́йде.

ГАПЛИ́ЧКА –и, ж. Дротяна петелька до гаплика. Заст'ібни́ гаплико́м за гапли́чку.

ГАРБУ́З –а, ч., перен., згруб. Голова. Із твого́ гарбуза́ і ка́ш’і ни зва́риш, бо поро́жн'ій.

ГАРБУ́ЗНИК –а, ч., зрід. Гарбузиння, листя і стебла гарбузів. Гарбу́зник іст'агли́ з огоро́ду.

ГАРБУ́СЦІ́ [гарбу́сц'і́] –ів, мн. Гарбузове насіння. Гарбусц'і́ лу́скати л'у́бимо.

ГАРИ́КЛИВИЙ –а, –е. Схильний до гарикання. Йак гари́кливе задало́с'а, так йо́го н'ічо́ ни спра́ве.

ГАРСЕ́Т –а, ч. Легкий верхній жіночий одяг, керсетка. Гарсе́ти ши́ли з цупко́йі мате́р'ійі.

ГАРЬО́ВАНИЙ [гар'о́ваний] –а, –е. Здобутий важкою працею. Гар'о́вана – перегар'о́вана ц'а ха́та – сама́ стара́лас'а.

ГАРЮВА́ТЬ [гар'ува́т'] –ю, –єш. Важко, виснажливо працювати. Ск’і́ки по́мн'у – гар'у́вала, од д'і́цтва до пе́нз'ійі.

ГАТЯ́К [гат'а́к] –а, ч. Житель Західної України. Бала́чку гат'ака́ пон'а́ти мо́жна.

ГАТЯ́ЦЬКИЙ [гат'а́ц'кий] –а, –е. Належний, характерний жителям Західної України. Гат'а́ц'ка сва́йба ни така́, йак на́ша.

ГВОЗДОДЬО́Р [гвоздод'о́р] –а, ч. Спеціальна лапка з розрізом на кінці для витягування цвяхів. Гвоздод'о́ром вит'ага́йут' л'уби́й гвоздо́к, ним мо́жна од'ірва́ти й замо́к.

ГВОЗДОДЬО́РГ [гвоздод'о́рг] –а, ч., зрід. Тс, що ГВОЗДОДЬО́Р. Гвоздод'о́ргом удобн'і́ше вит'ага́т' гво́зд'і, чим обце́н'ками.

ГВО́ЗДЯ [гво́зд'а] –я, мн., збір. Цвяхи. Ус'а́кого гво́зд'а купи́ў – мо́жна кри́шу ста́вит'.

ГЕ́ПА –и, ж., ірон. 1. Сідниця. Ге́пу розйі́ла, шо й у две́р'і ни прол'і́зе; 2. Перен. Жінка із сідницею значних розмірів. Така́ ге́па йде, шо ўсе на йій аж дрожи́т'; 3. Перен. Неповоротка, нерозторопна жінка. Ц'а ге́па по́ки пове́́рниц':а, так у не́йі й йа́блука покра́дут'.

ГЕ́РБУВАТЬ [ге́рбуват'] –ю, –єш. Гребувати. Ге́рбуйе ма́т'ірйу, шо та ў кирзака́х хо́де.

ГЕРГЕ́ПА –и, ж. Тс., що ГЕ́ПА–2,3. 2. Зайшла́ така́ герге́па, шо аж аўто́буз нахили́ўс'а; 3. Герге́па ж роз':аўкува́та – ото́ ў йе́йі й ти́р'ат'.

ГЕРГЕ́ПНУТЬСЯ [герге́пнуц':а] –уся, –ешся, підсил. Упасти, ударитися. Герге́пнулас'а з гру́ш’і – ду́мала, шо пич’інки́ подбива́ла.

ГИ́БЕЛЬНИЙ [ги́бил'ний] –а, –е. Загрозливий, трагічний. Йак ста́нут' ги́билн'і моро́зи – тод'і́ виногра́ду пага́но.

◊ГИ́БЛЕ ДІ́ЛО [д'і́ло]. Погана, безнадійна справа. Йак стаў пи́ти – то ўже ги́бле д'і́ло.

ГИГИ́КАЛО –а, сп. Людина, схильна гигикати. Тому́ гиги́калу хоч па́лиц' покажи́ – см’ійа́тимиц':а.

ГИГОТНЯ́ [гиготн'а́] –і, ж. Сміх, регіт. Де д'іўча́та, там і гиготн'а́.

ГИ́КАЛО –а, ч. Людина, яка часто і голосно гикає. Ги́кало так ги́ка, аж схли́пуйе.

ГИЛА́ –и, ж. 1. Грижа. Гила́ ви́росла, хоч у рука́х носи́; 2. Кулеподібний наростень, потовщення на стовбурі рослини. Гила́ на де́рив’і, попро́буйу спил'а́ти.

ГИ́ЛАВИЙ –а, –е. Із грижею, що має грижу. В’ін ги́лавий стаў шче за́молоду, п’ід'ірва́ўс'а.

ГИ́ЛЬКА [ги́л'ка] –и, ж. Гілка, боковий відросток, пагін дерева, куща. Ги́л'ки на абрико́с'і тре́ба побр'іза́т'.

ГИРЮ́Н [гир'у́н] –а, ч. Глечик із надбитою шийкою. У гир'ун'і́ он сма́лиц' стойі́т'.

ГИШ–ГИШ, виг., зрід. Уживається для відганяння курей, гусей. Гиш-ги́ш, ід'і́т' із шко́ди.

ГІЙ, виг., зрід. Уживається для спонукання волів, корів. Г’ій, п’ішли́! Чого́ ста́ли?

ГІНДЖА́Л [г’інджа́л] –а, ч. Кинджал. Г’інджа́лом розма́хуйе – ни п’ід'і́йдиш.

ГЛАВА́РЬ [глава́р'] –я, ч. Керівник, ватажок. А главар'о́м у йіх буў Коўпа́к.

ГЛАВАРЮВА́ТЬ [главар'ува́т'] –ю, –єш. Керувати, верховодити. Главар'ува́т' ус'ігда́ бага́то на́йдиц':а, а роби́т' – н'і.

ГЛА́ВНИЙ [гла́ўний] –а, –е. 1. Суб. Тс, що ГЛАВА́РЬ. Шо гла́ўний сказа́ў – те й роби́ти тре́ба; 2. Прикм. Головний, важливий, основний. Гла́ўний годува́л'ник у с'імйі́ – ба́т'ко.

ГЛА́ДКИЙ –а, –е. Угодований, жирний. Тел'а́тко гла́дке, весе́ле, бри́кайіц':а.

ГЛАЗ –а, ч. Око. Глаз засори́ўс'а, тре́ба проми́т'.

ГЛАЗА́СТИЙ –а, –е. 1. Банькатий, вирячкуватий. Глаза́стий, шо о́ч’і вили́к’і; 2. Зіркий, примітливий. Глаза́стий – усе́ прим’іча́; 3. Зурочливий. Глаза́стий йак гл'а́не, то й л'ічи́с'.

ГЛА́ЗИТИ –зю, –иш. Зурочувати. Харо́шу дити́ну згла́зили – тепе́р бол'і́йе.

ГЛАЗУ́ННЯ [глазýн':а] –і, ж. Яєчня з нерозбитими жовтками. Йíсти хóчу, ж:ар' – мин'і́ глазýн':у.

ГЛЕВЧА́К [глеўча́к]–а, ч., зрід. Глевкий хліб. Глеўчак’і́ў напекла́ – йіж, хот' подави́с'а.

ГЛИБШИНА́ –и, ж., зрід. Глибина. Да́л'і б’і́л'ша глибшина́, а тут – ме́нша.

ГЛИ́ВА –и, ж. 1. Грушеве дерево. Гли́ву ўзаў у сус'і́да – пришчипл'у́; 2. Плід цього дерева. Гру́ш’і гли́ви, йак із кула́к заўб’і́л'шки.

ГЛИ́ВИЙ –а, –е. Сіро-жовтий (про масть тварин). Буў у колхо́з'і гли́вий к’ін', йак ча́лий.

ГЛИ́ЗЯВИЙ [гли́з'авий] –а, –е. В’язкий, липкий, недопечений. Спикла́ хл'іб, а в’ін гли́з'авий.

ГЛИСТ –а, сп., перен. Худий чоловік. Глисто́м хо́де, аж ре́бра св’і́т'ац':а.

ГЛИСТЮ́К [глист'у́к] –а, ч. 1. Глист, черв’як-паразит в організмі людини чи тварини. Глист'уки́ виво́дили гарбузц'а́ми; 2. Перен. Тс, що ГЛИСТ, ГЛИСТА́. Ви́т'агнуўс'а, йаґ глист'у́к, а т'і́ла нема́.

ГЛИ́ЦЯ [гли́ц'а] –і, ж. 1. Одна з поперечин між стовпами дерев’яної стіни. Ц'а диревúна на глúц'у не годúц':а; 2. Горизонтальна жердина огорожі. До гли́ц'і штаке́ти прибива́йут'.

ГЛОТÁТЬ –ю, –єш. Ковтати, споживати. В’ін гор'íлку л'íтрами глотáйе.

ГЛУХА́РЬ [глуха́р'] –я, ч., перен. Глуха людина, глушко. На ста́р'іст' таки́й глуха́р' стаў, то н'ічо́ ни чу́йе.

ГЛУХЕ́НДЯ [глухен́д'а] –і, сп., глузл. Тс, що ГЛУХА́РЬ. Глухе́нд'а ни почу́йе, так ви́дума.

ГНИ́ДНИК –а/–у, ч., знев., лайл. 1. Брудний, неохайний одяг. Скин' цей гни́дник і ўд'агни́ шос пу́тне; 2. Неохайне, брудне житло. Йаґ у ц'о́му гни́днику жит' мо́жно?; 3. Нікчемна, ница людина. Шо ти з тим гни́дником во́дис'а? Брос' його́ – п’ідве́де.

ГНИ́ДНИКИ –ків, мн. Тс, що ГНИ́ДНИК–1. Зн'іми́ от'і́ гни́дники та над'і́н' чи́сте.

ГНИДОЇ́Д [гнидойі́д]–а, ч., лайл. Дріб’язковий, жадібний, ниций чоловік. До то́го гнидойі́да і за рубл'о́м н'іко́ли ни п’іду́.

ГНИДОПА́КОСНИЙ –а, –е, згруб. Гидкий, підступний, ниций. У йіх с'імн'а́ гнидопа́косна – жа́дн'і, брихли́в’і, ворови́т'і.

ГНІДКÓ [гн'ідкó] – а, ч. Кінь, зрідка віл темно-коричневої масті. Це Мар'íйін гн'ідкó пасé ц':а, а це шче в’іл гн'ідко́.

ГНІ́ТИ́НА [гн'і́ти́на] –и, ж., заст. Довга жердина, якою притискають снопи, солому або сіно на возі. Закр'іпú гн'іти́ну, бо с'і́но рос:úпиц':а.

ГНУЗДÉЧКА –и, ж. Вуздечка. Лоша́ ш’:е не зви́кло до гнузде́чки.

ГОВ’Я́ДИНА [говйа́дина] –и, ж., збір. Яловичина. Свини́ну м’ін'і́ н'із':а́, а говйа́дину – мо́жна.

ГÓГА –и, ж., зрід., дит. Вогонь. Не л'із'! Гóга.

◊ГОДОВÁЛЕ ЛОШÁ. Однорічне лоша. Ми свойé годова́ле лоша́ продалú.

ГОДО́ВАНЕЦЬ [годо́ваниц'] –нця, ч. Утриманець, вихованець, пасинок. Уз'али́ годо́ванц'а з д'ід:о́му.

ГОДÓВАНИК –а, ч. Тс, що ГОДО́ВАНЕЦЬ. Вонá свогó годóваника л'ýбе.

ГОДО́ВАНИЦЯ [годо́ваниц'а] –і. Жін. до ГОДО́ВАНЕЦЬ. Годо́ваниц'а бува́ лу́ч’:а, чим р'і́дна дочка́.

ГОДО́ВИ́Й –а, –е. Річний. Годо́вий план зроби́ли.

ГОДОВИ́К –а, ч. Однорічне теля, лоша. У й'óго пагáний годовúк, слабе́н'кий.

ГОДОВИ́ЧКА –и. Жін. до ГОДОВИ́К. Годови́чку оста́вили – хай шче росте́.

◊ГОДУВА́ТИ ГАРБУЗА́МИ. Відмовляти у сватанні. Нагодува́ла Га́лка гарбуза́ми і Петра́, і сватач’і́ў.

◊ГОДУВА́ТЬ ЗА́ВТРІКАМИ [годува́т' за́ўтр'іками]. Обіцяти виконати щось завтра, найближчим часом, але не робити цього. Зарпла́ту ни дайу́т', а ўсе за́ўтр'іками году́йут'.

◊ГО́ЛИЙ БОРЩ [боршч]. Пісний борщ. На го́лому боршч’і́ ви́лами ц'і́лий ден' ни пове́ргайіш.

◊ГО́ЛИЙ У ТЕ́́РНИКУ́. Про стан некомфортності, незручності. Йому́ так прийшло́с'а, йак го́лому ў тернику́.

ГОЛИ́ЧЕРВА, незм. Горілиць, обличчям догори. Он пйанúц'а лижúт' голúчерва.

ГОЛІ́НКА [гол'і́нка] –и, ж., зрід. Гомілка. У фудбо́ла граў – і гол'і́нку периби́ли.

ГОЛÍЧЕРВА [гол'í́черва], незм. Тс, що ГОЛИ́ЧЕРВА. Йа й гол'і́черва пла́вати ўм’і́ла, ус'а́к.

◊ ГОЛО́ВКА ГАДЮ́ЧА [голо́ўка гад'у́ча]. Лайлива, підступна, брехлива, зла людина. То ни с'імйá, а гад'ýч’і голóўки, з нúми і ни родичáйиц'а н'іхтó.

ГОЛОКÍРКА [голок’í́рка] –и, ж., заст. Пшениця безоста. Ц'ого́ ро́ку голок’í́рка пога́на.

ГОЛОЛЬО́Д [голол'о́д] –у, ч. Ожеледь, ожеледиця. Йак голол'о́́д, так ходи́т' сли́з'ко.

ГОЛОМÓЗИЙ –а, –е. 1. Без волосся на голові, лисий або голений. Ў а́рм’ійу йак призива́лис', так ус'і́ голомо́з'і, бо постри́гли; 2. Зрід. Без головного убору. Стойа́ли голомо́з'і, биз шапо́к, а сн'іг і хо́лодно.

ГОЛÓМОРОЗЬ [голóмороз'] –і, ж. Морозна погода без снігу. Голóмороз' удáрила на гóле де́рево.

ГОЛОПУ́ПИЙ –а, –е, знев. Бідний, неімущий. Голопу́пих розвело́с'а – п’іўсела́.

ГÓЛУБ –а, ч. Прикраса з паперу, воску або інших матеріалів, що має вигляд такої птиці. Перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені із шпалерів (СКв).

ГОЛЯ́КА [гол'а́ка] –и, ж., збільш. Гілка. Гол'а́ка до сус'і́да перил'і́зла – тре́ба дпил'а́т'.

ГО́НИ –ів/–гін, мн., заст. 1. Міра довжини, близько кілометра. До ху́тора го́н'іў три; 2. Відстань уздовж від одного краю поля до другого. Ц'і го́ни до́ўш’і, чим бур'ако́в’і.

◊ГО́НІ [го́н'і] КОРО́ТКІ [коро́тк’і]. Коротке життя, близька смерть. Го́н'і коро́тк’і ўже оста́лис'а.

ГОНО́БИТИ –лю, –иш, зрід. Збирати, накопичувати. Уве́с' в’ік гоно́биў бага́цтво, а прийшло́с' ростра́тит'.

ГОНЯ́ТЬСЯ [гон'áц':а] –юся, –єшся. Виявляти статеву охоту (про свиней). Та йій ўже порá, вонá ўже гóниц':а.

ГОРБА́ТА –ої, ж., жарт. Вагітна, черевата. Зроби́ў, падле́ц', д'і́ўку горба́тойу.

ГОРДУ́Н –а, ч. Гордій, чванько. Таки́й горду́н, шо про́йде – і ни киўне́.

ГОРЄ́ЛКА [гор'éлка] –и, ж. Бляшаний ковпачок на машинці гасової лампи. Ц'а лáмпа без гор'éлки.

ГОРÍЩЕ [гор'íшч’е] –а, с. Горище. Ў нас з гор'í́шча тече́.

ГОРЛА́Й –я, ч., зрід. Крикун, горлань. Горла́й кричи́т' – на той бе́рег чу́ти.

ГОРЛА́НЬКА [горла́н'ка] –и, ж., зрід. Крикуха, скандалістка. Горла́н'ка на вес' куто́к, йак з робо́ти при́йде – так йійі́ чу́ти.

ГОРЛА́СТИЙ –а, –е. 1. Крикливий, галасливий. Горла́ста, шо ни перекричи́ш; 2. Багатослівний, балакучий. Горла́стому т'і́ки дай поговори́ти.

ГОРЛА́СТО, прис. Дуже голосно. Горла́сто п’і́ўн'і крич’а́т, аж на дру́ге сило́ чу́ти.

ГОРЛЯ́НКА [горл'áнка] –и, ж., зрід., мед. Ангіна. І йа бол'íла зимо́йу горл'áнкойу.

ГОРНУ́ШКА –и, ж. Літня піч надворі. Л'і́том горну́шку топл'у́, шоб у ха́т'і не жа́рко було́.

ГО́РОД –а, ч. Місто. Кане́шно, у го́род'і лу́ч’:е жит' – і вода́, і типло́, і митро́.

ГОРÓДЕЦЬ [горóдец'] –дця, ч. Квітник, грядка, палісадник. Спéка такá, вес' горóдец' вúсох.

ГОРОДЯ́НИН [город'а́нин] –а, ч. Містянин, міщук. Город'а́нин у зимл'і́ ни доўбе́ц':а, йак ми.

ГОРО́ЖА –і, ж. Огорожа, паркан. Горо́жу поста́вили, так низ'ка́ – і сви́н'і перила́з'ат'.

ГОРОЇ́́ЖИТИСЯ [горойі́житис'а] –уся, –ишся. 1. Триматися зверхньо, зарозуміло. Наду́ўс'а, горойі́жиц':а, йак шос' пу́тн'е; 2. Опиратися, суперечити. Ти йому́ кажи́, шо ни так ро́биш, а воно́ горойі́жиц':а; 3. Стирчати, стовбурчитися. Воло́с':а цупке́ – його́ пригла́диш, а воно́ горойі́жиц':а.

ГОРОХВИ́ННЯ [горохови́н':а] –я, с. Горохові стебла. Ото́ горохови́н':а ко́с'ат' на си́лос.

ГОРСТЬ [горст'] –і, ж. 1. Пригорща. Набири́ горсте́й дв’і пшини́ц'і; 2. Невелика в’язка, сніпок чого-небудь. Коно́пл'і ў го́рст'і вйаз'а́ли.

ГОРШКИ́ –ів, мн. 1. Кухонне начиння. До́ўго бу́диш горшка́ми торохт'і́ти?; 2. Жіноча сфера хатнього господарювання. Йа у твойі́ горшки́ ни л'і́зу – так і ти ни л'із' у мойі́ гайки́.

ГОРШÓК –шка, ч. 1. Горщок, глиняна посудина для варіння їжі. У горшку́ ка́ша ўпр'іва́; 2.Горщик для кімнатних квітів. Горшо́к п’ід кала́чиком розби́ла – тре́ба м’ін'а́т'; 3. Дитяче судно. Нап’і́с'ала Окса́нка по́вин горшо́к – на́да ви́нисти.

◊ГОРÓШОК МИШИ́НИЙ. Вика, кормова бобова рослина, плоди якої мають форму довгих стручків. Коро́ву мо́жна годувáти мишúним горóшком.

ГОРЮ́ЧЕ [гор'у́че] –ого, с., суб. Пальне. Гор'у́че йак ни привизу́т' – трактори́ стойа́т'.

ГОРЯКА́ [гор'ака́], прис. 1. Високо; високою, стрімкою траєкторією. Загили́ў мн'ач гор'ака́, ви́шче топо́л'і; 2. Першим високим голосом. Йа ни́зом, а вона́ гор'ака́ виво́дила.

ГОСТÉЦЬ [гостéц'] –сця, ч. Висип, дрібні плями, пухирці, гноячки на шкірі чи слизових оболонках. Гостéц' висипáйе на т'íл'і од жарú.

ГОСТИПРИЄ́МНО [гостиприйе́мно], прис. Гостинно, привітно. Зустр'і́ли гостиприйе́мно.

ГОСТЮ́К [гост'у́к] –а, ч. Остюк. Гост'у́к йак за па́зуху зал'і́зе – б'іда́.

ГО́СЯ¹ [го́с'а] –і, ж., дит. Ніж, що-небудь гостре, чим можна урізатися, поранитися. Ни бири́ го́с'у, бо ва́ва бу́де.

ГОЦА́К –а, ч., зрід. Удар, ляпас. Гоцака́ми з ха́ти ви́́н'іс.

ГО́ЦА́ТЬ¹ [го́ца́т'] –ю, –єш. 1. Стрибати, танцювати. Го́цали ў клу́б’і п’ід гармо́н'; 2. Бігати, гасати. Гоца́йіш на ви́гон'і доп’ізна́.

ГРАБА́РЬКА [граба́р'ка] –и, ж., зрід. Жінка – грабар, землекоп. Граба́р'ки на кана́лах зе́мл'у вози́ли, шо грабар'і́ нако́пували.

ГРАБЕ́ЛЬНО [грабе́л'но] –а, с., зрід. Граблище, держак граблів. Тре́ба нове́ гра́бел'но, бо ско́ро косови́ц'а.

ГРА́БКА –и, ж., жарг. Кисть руки. Тако́йу гра́бкойу йак схва́те – ни ви́рвис'а.

ГРАВІРО́ВАНИЙ [грав’іро́ваний] –а, –е, зрід. Гофрований. Но́се йу́пку грав’іро́вану – у скла́дочку.

ГРА́МА –и, ж. 1. Грам, одиниця ваги. То́чн'і в’іси́ й на гра́му ни збре́шут'; 2. Перен. Невелика кількість чогось. І гра́ми чужо́го ни в’із'му́.

ГРАМОТУ́Н –а, ч., ірон. Грамотій. Грамоту́н таки́й, шо ўже по склада́х чита́.

ГРА́МОЧЕЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до ГРА́МА–2. За ц'і́лин ден' і гра́мочички ни д:ихну́ла.

ГРА́МОЧКА –и, ж. Зменш. до ГРА́МА–2. І гра́мочки ни прис'іда́ў за ц'і́лий ден'.

ГРАМУ́ЛЬКА [граму́л'ка] –и, ж. Зменш.-пестл. до ГРА́МА–2. Граму́л'ку ви́пила, а йі́сти й зо́ўс'ім ни хо́че

ГРАМУ́ЛЯ [граму́л'а] –і, ж. Зменш. до ГРА́МА–2. Зйіж, Ва́с'у, граму́л'ку ка́шки.

ГРАХВИ́Н [грахви́н] –а, ч. Графин. Прино́с'у грахви́н пива, а кас'і́р пйе.

ГРЕБІ́ЛЬНИК [гриб’і́л'ник] –а, ч., заст. Чоловік, що громадить скошену траву, згрібальник. Гриб’і́л'ник’іў ви́брали си́л'них, бо на с'і́н'і ва́жко.

ГРЕБІ́ЛЬЩИЦЯ [грибі́л'шчиц'а] –і, заст. Жін. до ГРЕБІ́ЛЬЩИК. Йак гриб’і́л'шчиц'ойу поро́биш – спина́ ни розгина́йіц':а.

ГРЕБІШÓК [греб’ішо́к] –шка, ч. 1. Гребінець для розчісування волосся. В’із'мú греб’ішóк, рошчишúс'; 2. Довгастий м’ясистий наріст на голові деяких птахів. Греб’ішо́к на́шому п’і́ўнив’і сус'і́ц'кий роз'ірва́ў.

ГРЕБО́К –бка, ч. Лопатоподібний інструмент, яким відгрібають зерно від віялки. Гребко́м од в’і́алки зерно́ в’ідгорта́ли.

ГРЕБСТИ́СЯ [грибсти́с'а] –буся, –бешся, зрід. Тс, що ГРЕБТИ́. Хва́те грибсти́с'а ў пил'а́ц'і – і так уже йак не́гри.

ГРЕЧÁНКА –и, ж. Гречана солома. Скотúна і гречáнку йíстиме.

ГРИБНИ́К –а, ч. Грибівник. П’ішо́ў грибни́к на опе́н'ки.

ГРИБÓК –бка, ч. Припухлість, пухирці на шкірі як ознаки грибкового захворювання. У могó малóго йаки́йс' грибóк вúскочиў.

ГРИЗЛИ́ВИЙ [гризли́вий] –а, –е, ч. Лайливий, сварливий. Ў Марúни чолов’íк гризлúвий.

ГРИЗЛО́ –а, ч. Скандаліст, лайливець. Прийшо́́ў гризло́ – за́раз ла́йатимиц':а.

ГРИЧИ́ХА –и, ж. Гречка. Із гричи́хи пчо́ли мед харашо́ биру́т'.

ГРОБКИ́ –ів, мн. 1. Весняний поминальний обряд, русалії. П’íдем на гробкú на кла́довишче; 2. Кладовище, цвинтар. Поко́йника ўже на гробки́ понисли́.

ГРОМА́ДЗЬКИЙ [грома́дз'кий] –а, –е, зрід. Великого розміру, величезний. Парово́з – грома́дз'ка маши́на.

ГРОМИ́ЛО –а, ч., згруб. Здоровань, велетень. Таки́й громи́ло, шо кулако́м бугайа́ зва́ле.

ГРО́ХКАЛО –а, с. Усе, що є джерелом гучних звуків. Зроби́ў з листа́ жил'і́зного гро́хкало – й ра́дуйіц':а.

ГРО́ХОТ –у, ч. Гуркіт, гуркотіння. За ст'іно́йу гро́хот, йаґ бу́т:о шо ўпа́ло.

◊ГРО́ШИКИ КО́ТЮТЬСЯ [ко́т'уц':а]. 1. Грошей прибуває. Гро́шики ко́т'уц':а до то́го, хто дба́йе; 2. Грошей меншає. Гро́шики ко́т'уц':а, бо йіх ни шану́йіш.

◊ГРУДНА́ ДИТИ́НА. Немовля, сисунець. У не́йі грудна́ дити́на – куди́ там на робо́ту йти.

ГРУДОМА́ХА –и, ж., збільш.-згруб. Грудка. На доро́з'і так'і́ грудома́хи позмерза́лис'а, шо ни пройі́диш.

ГРУЗ –а/–у, ч. Вантаж, вага. Тако́го гру́за п’ідво́да ни ви́держе.

ГРУЗИ́ТЬ [грузи́т'] –зю, –иш. 1. Вантажити. Грузи́т' тре́ба ско́ро, ну окура́тно; 2. Перен. Випивати велику кількість спиртного. Хва́те грузи́т' самого́н, бо додо́му ни до́йдиш.

ГРУ́ЗЧИК [гру́жчик] –а, ч. Вантажник. Гру́жчиком роби́т' ой йак ва́жко.

ГРЯД [гр'ад] –у, ч., зрід. Град, атмосферні опади. Гр'ад пройшо́ў – капу́сту поби́ў.

ГРЯДІ́ЛЬ [гр'аді́л'] –я, ч., –і, ж. Граділь, частина плуга, в якій закріплюється чересло. Ско́би на гр'ад'і́л'і тре́ба зат'ану́т'.

ГРЯ́ЗНИЙ [гр'а́зний] –а, –е. Брудний. Прийшо́ў гр'а́зний – де тебе́ й носи́ло.

ГРЯЗЬ [гр'аз'] –і, ж., перен. Брехня, плітки, неправда. Таку́ гр'аз' про Н'і́нку йа слу́хат' ни хо́чу – вона́ че́сна.

ГРЯЗЮ́КА [гр'аз'у́ка] –и, ж. 1. Розм’якла від надміру вологи земля. Гр'а'зу́ка ў по́л'і – но́ги ни ви́т'агнут'; 2. Бруд, сміття. Гр'аз'у́ка ў двор'і́ – н'і́кому й п’ідмисти́; 3. Перен. Брехня, плітки, неправда. Гр'аз'у́ку про дире́ктора ўс'і чу́ли, а ни в’і́р'ат'.

ГРЯ́НКА [гр'а́нка] –и, ж., зрід. Грінка, голівка соняшника. Гр'а́нки пор'і́жимо, позно́симо, а йак ви́сохнут' – ви́бйим.

ГУБÁ –и, ж., заст. Губка, висушений гриб-трутовик. На губу́ и́скри па́дали, а тод'і́ вона́ тл'і́ла, шоб од не́йі прику́р'уват'.

ГУБÁЛЬ [губáл'] –я, ч., зрід. Губань, губатий чоловік. В’ін негáрний, бо губáл'.

ГУБЕ́РНЯ [губе́рн'а] –і, ж., зрід., заст. Губернія. Каза́ли коли́с' – Ха́р'коўс'ка губе́рн'а.

ГУБОШЛЬÓП [губошл'óп] –а, ч., знев. Тс, що ГУБА́ЛЬ. Губошл'о́п – губе́р'і, йак пал'ани́ц'і; 2. Перен. Недоросток, підліток. Тоб’і́, губошл'о́пов’і, шче п’ідрости́ на́да; 3. Перен. Невмілий, недосвідчений юнак. Йак наўчи́с'а шос' роби́т' – тод'і́ з губошл'о́па ста́ниш ма́ст'іром.

ГУБОШЛЬО́ПКА [губошл'о́пка] –и. Жін. до ГУБОШЛЬО́П–1,2,3. 1. Губошл'о́пка йак ц'ілу́йіц':а – аж ви́л'аски йдут'; 2. Шче губошл'о́пка, а за хло́пц'ами стр'іл'а́йе; 3. Шче губошл'о́пка мала́, а йак ви́ростиш і ви́ўчис'а – бу́диш л'уди́нойу.

ГУ́ДИННЯ [гу́дин':а] –я, с. Горохова солома. Йа гу́дин':а з горо́ху сви́н'ам дайу́; 2. Стебла і листя гарбузів. Гу́дин':а прор'ідúти трéба.

ГУЖУВА́ТИСЯ [гужува́тис'а] –юся, –єшся. 1. Робити щось довго, мляво. Гужу́йіс'а над тим го́родом, а там робо́ти на час; 2. Баритися, затримуватися. Ни гужу́йс'а там до́ўго, а скор'і́й додо́му; 3. Вештатися без діла, неробствувати. Гужу́йуц':а хло́пц'і ц'і́лий ден' по си́лу – н'і за холо́дну во́ду; 4. Гуляти, бенкетувати. Гужу́йуц':а ден'-н'іч – пйут', гул'а́йут'.

ГУ́ЗАТИСА [гу́затис'а] –юся, –єшся. Довго, повільно робити. Там за час зроби́ти мо́жна, а вона́ гуза́йиц':а п’іўдн'а́.

ГУЗИ́РЬ [гузи́р'] –я, ч. 1. Нижня частина снопа. Вершо́к на копи́ц'і ста́виўс'а на гузи́р'; 2. Зав’язувана верхня частина мішка. Гузи́р' завйа́зуйут' шпига́том; 3. Частина волока, невода, ятера. У гузúр' попадáйіц':а рúба.

ГУ́ЗКА –и, ж. Бородавка, наріст на шкірі. У нас йе т'о́тка, шо ўм’і́йе гузки́ виво́дити.

ГУЗНЯ́НКА [гузн'áнка] –и, ж. Пряма кишка. Ц'а гузн'áнка, кáжут', дóўга дуже.

ГУ́ЛИЙ –а, –е. 1. Безрогий (про бика, корову). Бика́ без рог’íў звут' шу́тим, а без одногó – гýлим; 2. Перен., жарт. Людина з ґулею, пухлиною на лобі. Голово́йу ўда́риўс'а об при́толоку – от і ход'у́ гу́лий.

ГУ́ЛІ–ГУ́ЛІ [гу́л'і-гу́л'і], виг., зрід. Уживається для прикликання гусей. Гу́л'і-гу́л'і, ід'і́т' уже́ з па́ш’і.

ГУЛЬТЯ́КА [гул'т'а́ка] –и, сп., зрід. Ледар, нероба. Гул'т'а́ка таки́й, шо до двац':ати́ год'і́ў шче рубл'а́ ни зароби́ў.

ГУНДÓС –а, ч., знев. Гугнявець, гугнява людина. Ну і гундóс, х’ібá мо́жна шос' роз'ібрáт'?

ГУНДО́СКА –и. Жін. до ГУНДО́С. Шо гундо́с гово́ре, шо гундо́ска – ни розшоло́пайіш'.

ГУНДО́СО, незм. Гугняво. Гундо́со бала́ка, че́риз то йа ни добиру́.

ГУСА́К¹ –а, ч., зрід. Вузька стежка на городі. Оти́м гусако́м ід'і́т' аж до межника́.

ГУСÁК² –а, ч. Пристрій для витягання води з колодязя. Вúт'агла гусакóм в’ідрó з колóд'аз'а.

ГУСАКА́, прис., зрід. Один за одним, слід у слід. Партиза́ни по сн'ігу́ гусака́ йшли, шоб ме́нше сл'іди́т'.

ГУ́СКА –и, ж., тс, що ГУ́ЗКА. Гу́ска пр'ам на ло́б’і нар'ади́лас'а.

ГУ́СЯ [гу́с'а] –і, ж., дит. Гуска, гусеня. Жини́ гу́с'у па́личкойу додо́му.

ГУТА́РИТЬ [гута́рит'] –ю, –иш, зрід. Говорити, розмовляти, розказувати. Гута́рит' в’ін ма́ст'ір – заслу́хац':а мо́жна.

ГУТО́РКА –и, ж., зрід. 1. Оповідь, розповідь. Конча́ одну́ гуто́рку – начина́ дру́гу; 2. Говірка, говір. На́ша гуто́рка од сус'і́ц'койі отлича́йіц':а.

Ґ

Ґ, прийм., зрід. До. Ґ б’і́совому ба́т'ку п’ішо́ў би ти.

ҐА́НОК –нку, ч., зрід. Навіс над вхідними дверима. Ґа́нок прил'іпи́ли, так хоч дошч ни забева́.

ҐАРДО́НА –и, ж., зрід. Картон. П’ідо́шва ни з ко́ж’і, а з ґардо́ни.

ҐАРДО́НКА –и, ж., зрід., зменш. до ҐАРДО́НА. До́ски ни було́, так йа ґардо́нку приби́ла.

ҐАРДО́ННИЙ [ґардо́н:ий] –а, –е. Зрід. Картонний. Ву́ст'ілки ґардо́́н':і ви́р'ізаў.

ҐАРДО́НОЧНИЙ –а, –е, зрід. Тс, що ҐАРДО́ННИЙ. Тепе́р на по́чт'і ґардо́ночн'і йа́шчики ро́бл'ат, а ра́нче – хвине́рн'і.

◊ҐВАЛТ ЗНІМА́ТЬ [зн'іма́т']. Сильно кричати, галасувати. Нали́жуц':а, зн'і́мут' ґвалт, хоч із ха́ти б’іжи́.

ҐВИНТ –а, ч., зрід., заст. Великий гвинт, болт. Ґвинта́ми он комба́йін до стани́ни прикру́чиний.

ҐВИНТЯ́РА [ґвинт'а́ра] –и, ч., ж. Збільш. до ҐВИНТ. Ви́точили ґвинт'а́ру ў ентее́с'і, шо наси́лу дон'і́с у то́рб’і.

ҐЕ́ДЗАТЬСЯ [ґ́едˆзац':а] –юся, –єшся. Збуджено бігати, брикатися від укусів ґедзя (про тварин). Коро́ви дро́чац':а, ґе́дˆзайуц':а, бо йіх куса́.

ҐЕРҐОТА́ТЬ [ґерґота́т'] тю, –иш. 1. Тс, що ҐЕ́ҐАТЬ. Гуса́к ґерґо́че, кри́лами л'апоти́т'; 2. Говорити мовою, що має значну кількість звуків „ґ”. Н'і́мц'і йак ґерґот'і́ли, так хто йіх і по́йме.

ҐИ́ҐЛЯ [ґи́ґл'а] –і, ж. Вузол волосся як елемент жіночої зачіски. Ґи́ґл'у накрути́ла – і пиша́йіц':а.

ҐИЛА́ –и, ж. 1. Грижа, випинання якогось людського органа. Ґила́ ў паху́, аж ходи́т' м’іша́; 2. Хворобливе потовщення на стеблі чи плоді рослини. На капу́ст'і ґила́ причипи́лас'а.

◊ҐИЛА́ ПА́ХОВА, мед. Грижа пахова. Ґилу́ па́хову нажи́ў – хоч то́рбу на не́йі ший.

ҐИРЛИ́ҐА –и, ж., зрід. 1. Крива палиця, гілка, ключка. Ґирли́гами он хокийі́сти гул'а́йут'; 2. Закрут, згин палиці, гілки. Р'і́ўне ни ви́бириш – усе́ з йаки́мис' ґирли́ґами.

ҐИРЛИ́ЖНИЙ –а, –е, зрід. Кривий, із вигином. Ус'і́ ла́ти йак’і́с' ґирли́жн'і.

ҐЛЯ́ҐАНКА [ґл'а́ґанка] –и, ж., зрід. Кисляк. Ґла́ґанку ў по́гр'іб’і поста́ў.

ҐОВЕ́ЗА –и, ж., зрід. Неповоротка, нерозторопна людина. З тако́йу ґове́зойу т'і́ки нав:и́перидки б’і́гат'.

ҐОРҐО́ШІ [ґорґо́ш’і] –ø, ів, мн., зрід. Плечі, в’язи. Поката́й дити́ну на ґорґо́шах.

ҐРАН –а, ч., зрід. Кран водопровідний. Закри́й ґран, бо вода́ вит'іка́.

ҐУДЗОМА́ХА [гудзома́ха] –и, ж., зрід. Потовщення, вузол, наріст. Ґудзома́ха на йа́блун'і наросла́ – то йаки́йс' в'і́рус.

ҐУ́ЗИК –а, ч., зрід. Ґудзик. Ма́мо, приши́йте м’ін'і́ ґу́зика.

Д

ДА¹, незм., спол. Але, і, та, так. Ходи́ли сва́тат', да гарбуза́ получи́ли. Гро́ш’і тре́ба, да ў ко́го пози́чиш?

ДА², незм., част. Та, так, ось. Да, ўспо́мниў, шо с'о́дн'і було́. А ў то́го ко́тика да буў друг п’і́ўник. Ну шо, дово́л'ний, да? Да! Зроби́ў ус'е́, йак сказа́ў.

ДÁВА – и, ж., зрід., мед. Дифтерія. Тепéр у нас дáва дáве д'ітéй.

ДА́ВАНКА –и, ж. Порція, доза. Згото́вила одну́ да́ванку сви́н'ім.

◊ДАВА́ТЬ [дава́т'] КУ́ЧМИ. Бити, лупцювати. Даў тако́йі ку́́чми, шо до́ўго по́мнитиме.

ДАВÁТИ – ю, –єш. Виявляти, проявляти. Дав добру ознаку свого великого дару (СГр).

◊ДАВНО́М ДАВНО́ [даўно́м даўно́], зрід. Дуже давно. Даўно́м даўно́, шче д'ід буў живи́й, пожа́р спи́хнуў.

◊ДА́ВОМ ДАВА́ТЬ [дав́ат'], зрід. 1. Роздавати, розтринькувати. Ус'і́м гро́ш’і да́вом дайе́, а ни пита́, коли́ од:аду́т'; 2. Задарма, без повернення. Хоч і да́вом дава́й, а ни в’ізму́; 3. Видавцем, скупо, міряючи. Да́вом дайе́ – запи́суйе, шоб ни пирида́т'.

ДАЛДО́Н –а, ч., знев. Дурень. Тако́го дру́гого далдо́на св’іт шче ни ба́чиў.

ДАЛДО́НКА –и, знев. Жін. до ДАЛДО́Н. Хоч ц'ій далдо́нц'і кажи́, хоч ни кажи́ – ризул'та́т оди́н.

ДАЛДОНЮ́ГА [далдон'у́га] –и, сп. Збільш. до ДАЛДО́Н. Долдон'у́га найпрост'і́шого ни пон'іма.́

ДАЛЕКЕ́ННИЙ [далеке́н:ий] –а, –е, збільш. Дуже (надто) далекий, віддалений. Доро́га далеке́н:а, аж з:а Уралу́.

ДАЛЕКОГЛА́ЗИЙ –а, –е. Далекозорий. Далекогла́зий да́л'ше ба́че.

ДАЛЕКОО́КИЙ [далекоо́кий] –а, –е. Тс, що ДАЛЕКОГЛА́ЗИЙ. Стари́й стаў – далекоо́кий.

◊ДÁЛІ НÍКУДИ [дáл'і н'íкуди]. До крайньої міри. Вознóсе себé так, шо дáл'і н'íкуди.

ДАЛЬШ [дал'ш], прис. 1. Вищ. ст. до ДАЛЕ́КО. Вони́ дал'ш за на́ми живу́т'; 2. Продовжуючи розпочате. А дал'ш затрамбу́йімо к’іло́к; 3. Після цього, потім. Дал'ш вони́ од':іли́лис' од нас, пирийі́хали.

◊ДА́ЛЬШ [да́л'ш] (ДА́ЛЬШЕ [да́л'ше], ДА́ЛЬШІ [да́л'ш’і]) НЕМА́ КУДИ́ (НІ́КУДИ [н'і́куди]). Надто, занадто. Тирп’і́т да́л'ш’і нема́ куди́.

ДА́ЛЬШЕ [да́л'ше], прис. Тс, що ДАЛЬШ–1,2,3. 1. Хло́пц'і да́л'ше одб’і́гли – сто́́рож вирну́ўс'а; 2. Да́л'ше розкажу́ ка́зку; 3. Да́л'ше обн'али́с' і розта́лис'а наўс'ігда́.

ДА́ЛЬШІ [да́л'ш’і], прис. Тс, що ДАЛЬШ–1,2,3. 1. Да́л'ш’і до нас, чим до вас; 2. Да́л'ш’і худа́мент тре́ба зали́т'; 2. В’ін да́л'ші’ розгн'і́ваўс'а і п’ішо́ў з до́му.

ДÁМКИ –мок, мн. Шашки; гра у шашки. Вонú у дáмки грáйут' вс'ідá.

ДАМНÓ, прис., зрід. Давно. Дамнó булó, ўжé не пóмн'у.

ДАРÍВЩИНА [дар'і́ўшчина] –и, ж. Дароване, подароване. Дар'і́ўшчину ско́ро промота́ли – опйа́т' го́л'і й бо́с'і.

ДÁРОМ, прис. 1. Даремно, безрезультатно. Дáром п’іўдн'а́ прожда́ли; 2. Задарма, безоплатно. Канхве́ти да́ром роздава́ли.

ДВА́ЖДИ, прис. Двічі. Поўторúў двáжди, а вонá – н'ійáкойі реáкц'іŭі!

◊ДВА – ЯК [йак] ОДИ́Н, А ОДИ́Н – ЯК [йак] НІ [н'і] О́ДНОГО, ірон. Про слабкосилих людей. Пом’ічники́ ў ме́не – два – йак оди́н, а оди́н – йак н'і о́дного.

ДВЕ́РЦІ [две́рц'і] –рець/–ів. Внутрішні віконниці. У нас на в’і́кнах не було́ нико́ли две́рц'іў – т'і́ки занав’і́ски.

ДВІ́ЙЛО –а, с., заст. Дерев’яний брус, що поєднує ярма сусідніх волових запряжок. А що ще обіддя, коліс, війя [на ярмарку], двійла, люшні (СКв).

ДВІЙЧА́К [дв’ійча́к] –а, ч., заст. Вила з двома ріжками. Дв’ійчако́м з коса́рок скида́ли.

ДВО́ЙКА –и, ж. Двійка, оцінка успішності; бал „2”. Дво́йок нахвата́ўс'а, а типе́р випраўл'а́т' на́да.

ДВОЙНИ́ТИ –ю, –иш., зрід. Двоїтися. Двойнúт' мин'і ў очáх, та й гóд'і.

ДВÓЙНЯ [двóйн'а] – і, ж., збір. Близнята, двоє одночасно народжених дітей. Івáнови двойн'áта на цей год п’í́дут' у шко́лу.

ДВОЙНЯША́ТА [двойн'аша́та] –ø, мн., пестл. Тс, що ДВО́ЙНЯ. Двойн'аша́т народи́ла, а тод'і́ ше одного́.

ДВОЙНЯ́ШКИ [двойн'а́шки] –шок, пестл. Тс, що ДВОЙНЯША́ТА. Двойн'а́шки так’і́ похо́ж’і, лоўке́н'к’і.

ДВО́ЙОШНИЙ –а, –е. Двієчний. Наноси́ў дво́йошних оц'і́нок, а красо́ўки про́сиш.

ДВО́ЙОШНИК –а, ч. Двієчник. Дво́йошник нишча́сний, коли́ ўже за ум в’і́з'мис'а?

ДВОЛИ́ЧНИЙ –а, –е, несхв. Лукавий, нещирий чоловік. Васи́л' таки́й дволи́чний, шо п’ідведе́ й об:ре́ше.

ДВОЛИ́ЧНИК –а, ч., несхв. Лукавець, лицемір. Двол'и́чников’і в’і́рит' н'із':а́ – прода́ст'.

ДВОХЛІ́ТКА [двохл'і́тка] –и, ж. Телиця 2-3 років. Двохл'і́тка ў нас остáлас'а, хай ростé соб’і́.

ДВОЯ́К [двойа́к]–а, ч. Тс, що ДВО́ЙКА. Шо, двойак’і́ў наприно́сиў із шко́ли?

ДВОЯ́КА [двойа́ка] –и. Жін. до ДВОЯ́К. У те́бе т'і́ки оц'і́нки – то двойа́ка, то тройа́ка.

ДВОЯ́КОВИЙ [двойа́ковий] –а, –е. Двоякий, подвійний, обопільний. Ви́года двойа́кова – і вам бу́де, і нам.

◊ДВУРУ́ШНЯ [двуру́шн'а] ПИ́ЛКА. Пилка на двох пильщиків. Тоўсту́ дериви́ну пил'а́йут' двуру́шн'ойу пи́лкойу, удво́х.

ДЕБÉЛИТИ –ю, –иш, зрід. Робити міцним, дебелим, жорстким. Моро́з про́ст'ін'і ви́дебелиў.

ДЕ́КАЛКА –и, сп. Людина, яка часто вживає слово „де”. У ко́го така́ де́калка уроди́лас'а?

◊ДЕ П’ЮТЬ [пйут'], ТАМ І Б’ЮТЬ [бйут']. Про можливість бійки при пиятиці. Мико́л'і мо́рду розкра́сили, шо ж – де пйут', там і бйут'.

ДЕРÉБКАТЬСЯ [дерéбкац’:а] –юся, –єшся. Дертися, лізти вгору. З нáми дерéбкайец′:а, а не вúл'ізе.

ДЕРЕВНЯ́ [дереўн'а́] –і, ж., с., збір., зрід. 1. Дерева. Дереўн'а́ п’іску́ й гли́ни ни л'у́бе; 2. Господарські вироби з дерева (вози, ступи, граблі). Шо з де́́рева вид'е́лували – то дереўн'а́.

ДЕРЕВ’Я́КА [деревйáка] –и, ж. 1. Палиця, дрючок. Деривйáка ў рукáх – од собáк; 2. Найпростіший дерев’яний протез у безногого. Проте́зи назива́йут' деревйа́койу, бо з де́рева; 3. Перен. Байдужа людина. Деревйа́ка, йак л'уди́на б’ізчу́ствина.

ДЕРЕВ’Я́НКА [деревйáнка] –и, ж. 1. Товсте поліно, колода. У сара́йі вал'а́йіц':а штук не́ск’іко деревйа́нок; 2. Рослина вероніка дібровна. Деревйáнка у нас росте́ в’ізд'і́.

ДЕРЖÁВО, –а, с., зрід. Те, що допомагає триматися, опора. Немá солóм’і держáва дóброго, тим і сýнец':а з крúш’і.

ДЕРЖА́ТИ –у, –иш. Мати за дружину. Це той Петро́, шо Га́л'ку де́рже?

ДЕ́РГА –а, ж., заст. Рядно, застилка кустарного виготовлення. Нова́ де́рга була́ гру́ба, йак нажда́к.

ДЕРНИ́К –а, ч. Дерен, поверхневий шар ґрунту, порослий травою. Йак зн'í́миш дирнúк, а там чернозе́м.

ДЕСНÁ [деснá] –и, ж. Ясна, м’язова тканина, що покриває зубні відростки щелеп і корені зубів. Деснá кровúт', і зуб хитáйиц':а.

ДЕШЕВНЯ́ [дешеўн'á] –і, ж., зрід., заст. Дешевина. Тоді була дешевня, а тепер – дорожнеча (СГр).

ДЄД [д'ед] –а, ч. Дід. Батьків або материн батько. Прийі́хала ўнýка до д'éда.

ДЄ́НЬГИ [д'éн'ги] –ніг, мн., збір. Гроші. Д'éн'ги, йак водá пливýт'.

ДЖЕКÉТ [джекéт] –а, ч. Жакет, піджак. Джекéт у Лозов’í́й купúла.

ДЖЕКÉТКА [джекéтка] –и. Жін до ДЖЕКЕ́Т. Джекéтку перишúти трéба.

ДЖÉРҐАТИ [джéрґати] –ю, –єш. Говорити швидко, нерозбірливо. Шо ти там дже́рґайіш соб’í п’ід н'іс?

ДЖЕРҐОТНЯ́ [джерґотн'á] –і, ж. 1. Говоріння незрозумілою іноземною (здебільшого) мовою. Н'íмц'і йак зн'íмут´ джерґотн'ý!; 2. Незрозуміле, нерозбірливе, поквапливе мовлення. Хлóпц'і, брóс'те джерґотн'ý, бо н'ічó нипон'а́тно.

ДЖИНДЖИГИЛЯ́СТИЙ –а, –е, заст. Кокетливий, вертлявий. Пишуть і дрюкують, ... як який живжик одурив джинджигилясту панянку, що боялася і на людей дивитися, а тут ... треба колиску дбати (СКв).

ДЖО́ХАТЬ [джо́хат'] –ю, –єш. Лякати. Наджóхали нас, шо аж сéрце виплúгуйе з грудéй.

ДЖУБРА́Й [джубра́й] –я, ч., зрід. Жайворонок. Джубра́й ра́но ўгор'і́ сп’іва́.

ДЗВÍНКА [дзв’í́нка] –и, ж., зрід. Карта бубнової масті. А ў мéне шче дзв’íнка йе, так шо грáйемо дáл'ше.

ДЗИЧÁТИ [дзичáти] –у, –иш, зрід. Дзижчати. Комáр', чи шо то дзичúт'?

ДЗЮ́БА [дз'у́ба] –и, ж., зрід. Довгий загострений ніс. Твойу́ дз'у́бу т'і́ки ў чуж’і́ д'іла́ і сува́т'.

ДЗЮРКА́ [дз'урка́], прис. Дзюрком, тонкою цівкою, струмком. Кал'у́жу розкопа́ли, так вода́ дз'урка́ й поб’і́гла.

ДЗЯ́ВКІТ [дз'áўк’іт] –коту, ч. 1. Дзявк, дзявкання, скавуління (про собак). Дз'áўк’іт п’ідн'алú – і ни заснéш; 2. Перен. Галас, галасування. На́шойі Л'у́бочки дз'а́ўк’іт ни сплу́тайіш.

ДИ́БИ, прис., дит. Іти (заохочування ходити). Ди́би, ди́би см’іл'і́ше.

ДИ́БОНЬКИ [ди́бон'ки], прис., дит. Зменш. до ДИ́БИ. Дúбон'ки до мéне, мал'ýк.

ДИБУ́СІ [дибу́с'і], прис. Тс, що ДИ́БОНЬКИ. Сперва́ дибу́с'і, а тод'і́ ўже на ру́ц'і.

ДИВИ́, наказ., виг., встав. Дивися. Диви́, йака́ ц'а́ц'а; Диви́, не продешиви́. А воно́, диви́, і ў л'у́ди ви́йшло.

ДИКÁРЬ [дикáр'] – а, ч. 1. Первісна людина. Бач, із дикар'á л'ýди вúйшли!; 2. Дикун, тубілець. Дикар'і́ чут' Колу́мба ни зд'і́ли; 3. Дика тварина, птах (зокрема голуб). Дикáр' турчúт' у посáц':і; 4. Перен. Відлюдькувата людина. От дикáр' – і не поговорúти з ним; 5. Перен. Невихована людина. Дикар'і́ ў о́ч’і пл'у́нут' мо́жут'; 6. Перен. Неорганізований, стихійний відпочивальник. Дикар'і́ў найі́хало – по́ўний пл'аж; 7. Перен. Камінь – граніт. З дикар'á худáмент рóбл'ат'.

ДИКУ́Н –а, ч. Дикий овес, вівсюг. Дикуно́м заросло́ – хоч косо́й коси́.

ДИМНИ́ЦЯ [димни́ц'а] –і, ж. Прилад для обкурювання бджіл. Димни́ц'ойу покури́ў – б͡джо́ли заспоко́йілис'а.

ДИМОКУ́Р –а, ч. Тс, що ДИМНИ́ЦЯ. Димокýром подúхайу на пчол – утихомúр'уйуц':а.

ДИР, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від рвання, розпорювання чогось. Штанú дир – і по швах; 2. Присуд. Дратівливі звуки. А в’ін дир, дир на скрúпц'і.

ДИРДИ́КАЛО –а, с., знев. Усякий пристрій, механізм, що видає відповідні звуки – дирчить. Надойíло ўже, чýúіш,твойе́ дирдúкало.

ДИРДИ́КАТЬ [дирди́кат'] –ю, –єш, знев. Видавати дратливі звуки, деренчати. Мото́р дирди́ка чого́с'.

ДИ́РЧИК –а, ч., зрід., ірон. Велосипед із мотором, мотоцикл. Ди́рчик он пройі́хаў – ус'а́ у́лиц'а ў пил'а́ц'і.

⋄ДИТЯ́ЧЕ МÍСТО [дит'я́че м’í́сто]. Плацента, орган зв’язку зародка з материнським тілом. Дит'а́че м’і́сто п’і́сл'а ро́д'іў викида́йут'.

ДИ́ЧКА –и, ж. Дика бджолá. Дúчка сил'н'íша, чим домáшн'а б͡джолá.

ДИЧО́К –чка, ч. Неродюча гілка плодового дерева. Дички́ зр'іза́йу, а йіх жене́.

ДІ́ВЕРЬ [д'і́вир'] –я, ч. Чоловіків брат. Іва́н мин'і́ д'і́вир'ом прихо́диц':а.

ДІВОВА́ННЯ –я, с., заст. Дівування. Буду згадувати своє дівовання, що я в тебе, як рибонька у річечці гуляла, куди хотіла, туди плавала (СКв).

◊ДІВЧА́ЧИЙ [д'іўча́чий] ПАСТУ́Х, ірон. Хлопець, який надто захоплюється дівчатами, дівчачур. Семе́́н шче ў шко́л'і буў д'іўча́чим пастухо́м – з йі́ми і гул'а́ўс'а.

ДІВЧЕНЯ́ТОЧКО [д'іўчин'а́точко] –а, с., зменш.-пестл. Дівча. Д'іўчин'а́точко, йак голубйа́точко.

ДІВЧО́НКА [д'іўчо́нка] –и, ж., нов. Дівчина, дівчинка. Шче д'іўчо́нкой була́, а ста́ршим помага́ла.

ДІГІНÁЛЬ [д'іг’інáл'] –і, ж. Груба тканина з рубчиками по скісній лінії. Із д'іг’інáл'і гол'іхвé ши́ли.

ДІД [д'ід] –а, ч., заст. 1. Знахар, ворожбит. П’ідý до д'і́да пол'ічу́с'; 2. Етн. Дідух, обрядовий сніп. Д'і́дом називáли снóп у хáті, в’ін з осóбим значéн'ійим; 3. Заст. Дитяча іграшка, саморобна примітивна лялька Воз'мú д'і́да, погрáйс'а.

ДІДДО́МНИЙ [д'ід:о́мний] –а, –е. Дитбудинківський. Пор'а́дки д'ід:о́мн'і ў йо́го оста́лис'а.

ДІДИ́ [д'іди́] –ів, мн., зрід. Важкі купчасті хмари. Д'ід'í́ў начинáйе наган'áти в’і́тер.

ДІ–ДІ́ [д'і-д'і́], незм., дит. 1. Вода. П’і́димо д'і-д'і ў в’ідр'і́ принисе́м; 2. Пити. Бабу́с'а д'і-д'і́ хо́че, дай бабу́с'і напи́ц':а; 3. Купатися. Ва́н:а в:оди́чк’і д'і-д'і́.

ДІДУ́ЛЯ [д'іду́л'а] –і, ч., пестл. Дід. Ос' д'іду́л'а при́йде, свисту́л'ку зро́бе.

ДІЄСПОСÓБНИЙ [д'ійеспосóбний] –а, –е. 1. Працездатний, годящий. Хоч на шос' д'ійеспосóбний;2. Статевоспроможний. Хоч і старúй, а д'ійеспосóбний заструга́т'.

ДІЖА́ [д'іжа́] –і, ж. Тісто у діжі. Д'іжа́ п’ідойшла́, тре́ба к’і́сто м’іси́т'.

ДІЖУ́РИТЬ [д'іжýрит'] –ю, –иш. 1. Чергувати. Ц'íлу н'іч д'іжу́риў, спáти хо́чу; 2. Чекати на когось (щось), довго стояти на одному місці. Д'іжýриў ц'í́лу н'іч, а йійі́ не булó.

ДІЖУ́РНИЙ [д'іжу́рний] –а, –е. Черговий. Йа с'óдн'і д'іжýрний у клáс'і.

ДÍЗІЛЬ [д'í́з'іл'] –я, ч. 1. Дизельний двигун. Шос' д'í́з'іл' м’ій заглóх; 2. Транспортний засіб з двигуном. Йа р'ішúла йí́хат' д'í́з'іл'ом.

ДІЙО́НКА [д'ійо́нка] –и, ж. Дійниця. Д'ійо́нку приде́ржуйут' ного́йу, шоб коро́ва ни перики́нула.

ДІКÁБИРЬ [д'ікáбир'] –я, ч. Грудень. У д'ікабр'í народúўс'а йа.

ДІКАЛÓН [д'ікалóн] –у, ч. Одеколон. Фу, ну і вон'ýчий тв’ій д'ікалóн.

ДІКАЛÓНИТЬСЯ [д'ікалóниц':а] –юся, –ишся. 1. Кропитися одеколоном. Д'ікалóниц':а ўс'а з головú до н'іг; 2. Перен. Напитися п’яним. Над'ікалóниц':а і варн'áка про сéбе.

ДІ́ЛАТЬ [д'і́лат'] –ю, –єш. Робити. Шо ни зд'і́лайу – ўсе ни так.

ДІЛИ́НА [д'іли́на] –и, ж. Горизонтальна жердина огорожі. Д'іли́ну тре́ба закр'іпи́т', бо горо́жа зава́лиц':а.

ДІЛИ́НКА [д'іли́нка] –и, ж., зрід. Зменш. до ДІЛИ́НА. Д'іли́нок наруба́ў – т'агну́ на забо́р.

ДІЛОВА́ННЯ [д'ілова́н':а] –я, с., зрід. Огорожа, паркан. Д'ілова́н':а згнило́ – сви́н'і ў горо́д л'і́зут'.

ДІ́ЛЬНИЙ [д'і́л'ний] –а, –е. 1. Розумний, доречний, слушний. Д'і́л'ний сов’і́т дала́; 2. Посутній, практичний. Д'і́л'на по́моч.

ДІНАТУ́Р [д'інатýр] –у/–а, ч. Денатурат, денатурований спирт. Д'інатýр ми пилú – кр'іпки́й.

ДІСТВИ́ТЕЛЬНИЙ [д'істви́тил'ний] –а, –е. Справжній, дійсний. Розкажу́ вам д'ійстви́тил'ний слу́чай.

ДІСТВИ́ТЕЛЬНОСТЬ [д'істви́тил'ност'] –і, ж. Реальність, натуральність, факт. Це така́ д'істви́тил'ност', а ни ка́зка.

ДІТВÁ [д’ітвá] –и, збірн. 1. Личинки бджіл. Рáмки – то п’ід д'ітвý; 2. Молоді бджоли. Д'ітвá, шче не л'ітá; 3. Дітвора. Д'ітвá на вýлиц'і гул'á.

ДІТДÓМ [д'ід:óм] –у, ч. Дитбудинок. З д'ід:óму йа, отó і бат'к’íў немáйе.

ДІТДО́МНИЙ [д'ід:о́мний] –а, –е. Прикм. до ДІТДО́М. То д'ід:о́мний дв’ір, а там – м’іл'і́ц'ійа.

ДІ́ТКИ [д'і́тки] –ок, мн. Насіння на цибухові цибулі. Йак д'і́тки посп’і́йут' – збира́йімо йіх, а висно́йу ви́с'ійімо.

ДІ́ТСТВО [д'і́цтво] –а, с. 1. Дитинство. У д'і́цтв’і йа и́ншойу була́; 2. Дитинність, дитячість. Стари́й йаґ у д'і́цтво ўпаў.

◊ДІ́ТСЬКИЙ БА́ТЬКО, заст. Батько, що має дітей. Труну Забрьохи несли через усе село на руках, мов дітського батька (СКв).

ДІХТІРІ́Я [д'іхт'ір'і́йа] –ї, ж., мед. Дифтерит, дифтерія. Д'іхт'ір'і́йа – йак го́рло, л'о́хк’і бол'а́т'.

◊ДІ́ЦЬКИЙ [д'і́ц'кий] УМ. Недостатня інтелектуальна розвиненість. Хоч ти і ўзро́слий, а ум шче д'і́ц'кий.

ДІЯБЕ́Д [д'ійабе́д] –у/–а, ч., мед. Діабет. Хто бол'і́йе д'іабе́дом, н'із':а́ са́хар' йі́сти.

ДЛИНА́ –и, ж. 1. Довжина. На́ша у́лиц'а длино́йу к’іло́митр'іў два; 2. Висота. Ро́дич ма́мин длино́йу пид два ме́три; 3. Перен. Високого зросту людина. См’ійа́лис' у нас – длина́ п’і́шла до тоўшчини́.

ДЛИ́ННИЙ [дли́н:ий] –а, –е. 1. Довгий, тривалий. Таки́й ден' дли́н:ий ка́жиц'а; 2. Високий. Ви́р'іс дли́н:ий, аж он пид стр'і́ху; 3. Суб. Висока зростом людина. У шко́л'і так і дражни́ли – дли́н:ий прийшо́ў.

ДЛИННОНО́ГИЙ [длин:оно́гий] –а, –е. 1. Довгоногий, цибатий. Ча́пл'а длин:оно́га; 2. Швидкий. Длин:оно́гому Іва́ну три к’іло́метра – не гак. Длин:оно́гому т'і́ки скажи́ – ўраз зб’і́га.

ДНЬОДА́ВНІЙ [дн'ода́ўн'ій] –я, –є, зрід. Давній, старий. Це д'і́ло ду́же дн'ода́ўн'е.

ДОАЛЯЛЯ́КАТЬСЯ [доал'ал'áкац':а] –юся, –єшся, док. Добазікатися. Ти у мéне скóро доал'ал'áкайіс'а.

ДОБАЛÁКУВАТЬСЯ [добалáкувац':а] –юся, –єшся. Домовлятися, доходити згоди. Отó і добалáкалис':а ми на за́ўтра, шо мижу́ пиридви́немо.

◊ДО БАРАНА́. Виявляти статеву охоту (про вівцю). Б’íсиц':а в’іўц'а́, бо до барана́ порá.

◊ДО БИКА́. 1. Виявляти статеву охоту (про корову). Корóва до бикá аж скáче; 2. Жарт.-ірон. Виявляти статеву охоту (про дівчину, жінку). Чолов’і́к уже старе́н'кий, а вона́ шче б і до бика́ зб’і́гала.

ДОБІРА́ТИСЯ [доб’іра́тис'а] –юся, –єшся. 1. Діставатися, доходити, доїздити. Доб’іра́тис'а до шко́ли ва́жко, йак нипого́да; 2. Перен. Добирати негативні відомості, розвінчувати. Ком’і́́с'ійа доб’іра́йіц':а й до на́шого голови́.

ДОБРІ́Й [добр'і́й] –я, ч. Доброзичливець, добродійник. Шо ти добр'і́й – то харашо́, а тре́ба й про свойу́ с'імн'у́ дбат'.

ДОБРОЖИЛÁТЕЛЬ [доброжилáтил'] –я, ч. Тс,що ДОБРІ́Й. Доброжилáтил' йа тоб’í, а ни ўраг.

ДОБРОЖЕЛА́ТЕЛЬКА [доброжила́тил'ка] –и Жін. до ДОБРОЖЕЛА́ТЕЛЬ. Доброжила́тил'ка ўс'ім добра́ хо́че.

ДОБРОПÁМ’ЯТНИЙ [добропáмйатний] –а, –е. Такий, що лишає по собі добру пам’ять. Про добропáмйатного дóўго й по́мн'ат'.

ДОБРОХÓТ –а, ч., зрід. Прихильник, благодійник. Доброхóт'іў мáло тепéр – ус'і́ гро́ш’і до се́бе грибу́т'.

ДОБРЯ́ГА [добр'а́га] –и, сп. Добра, нелукава людина. Буў таки́й курку́л', добра́г'а – ус'і́м под'іл'а́ўс'а.

ДОБРЯ́ЖКА [добр'а́жка] –и, сп. Зменш. до ДОБРЯ́ГА. Добр'а́жка ўсе б’і́дним од:а́ст'.

ДОБРЯ́ЧКА [добр'а́чка] –и. Жін. до ДОБРЯ́ГА. Добр'а́чка – йак вона́ до́бра, а не в’ін.

ДОВБЕ́ХА [доўбе́ха] –и, ж., згруб. Тс, що ДО́ВБНЯ. Доўбе́хойу ду́мат' на́да, а ни други́м м’і́стом.

ДÓВБНЯ [дóўбн'а] –і, ж., згруб., перен. Голова людини. Дóўбн'а ў тéбе на плечáх порóжн'а! Б’ідá!

ДОВГ [доўг] –у, ч. Борг. Йа тогó дóўгу ўже й не д'іждýс'а.

ДÓВЖЕН [дóўжин] –жна, –жне. Винен, боргує. Дóўжин грóш’і мин'í, а не в’ід:айé; 2. Має, мусить, зобов’язаний. По́ки живи́й, до́ўжин воруши́ц':а.

ДОВЖИ́ТЬ [доўжи́т'] –у, –иш. Орати, волочити, засівати поле вздовж. С'о́дн'і доўжи́тимемо по́ле.

ДОВЖНИ́К [доўжни́к] –а, ч. Боржник, позичальник. Доўжник’і́ў ў магаз'і́н'і – п’іўсела́, а н'іхто́ ни вирта́, шо ўз'аў.

ДОВІДВА́ЛУ [дов’ідва́лу], прис. Донезмоги, досхочу. Найі́лис'а, напили́с'а – дов’ідва́лу.

ДОВÍРЧИВИЙ [дов’íрчивий] –а, –е. Довірливий. Дов’íрчива ти дýже – тебé обдурúт' – раз пл'у́нут'.

ДОВІ́СОК [дов’í́сок] –ска, ч. 1. Доважок, додаток, додача. Звáжила і дов’íсок докúнула; 2. Перен. Небажана річ, особа. Із цим дов’і́ском йа на гул'а́нку ни п’іду́ – в’ін там т'і́ки напйе́ц':а, а мин'і́ – красн'і́й.

ДОВО́ЛЬНИЙ [дово́л'ний] –а, –е. Задоволений. Дово́л'ний собо́йу і друз':а́ми.

ДОВО́ЛЬНО¹ [дово́л'но]. Прис. до ДОВО́ЛЬНИЙ. Ус'і́ п’ішли́ дово́л'но – і ба́т'ко, і д'і́ти.

ДОГЛЯ́Д [догл'а́д] –у, ч. Пілкування, турбота. Син пу́тн'ій – б’із догл'а́ду ма́т'ір ни оста́ве.

ДОГЛЯДІ́ЛКА [догл'ад'і́лка] –и, ж. Доглядачка, нянечка. У бол'ни́ц'і догл'ад'і́́лка стро́га – кури́ти ни роз'ігр'іша́ла.

ДОГЛЯДІ́ЛЬНИЦЯ [догл'ад'і́л'ниц'а] –і, ж. Тс, що ДОГЛЯДІ́ЛКА. Догл'ад'і́л'ниц'і припла́чуват' прийшло́с'а.

ДОГРІБÁТЬСЯ [догр'ібáц':а] –юся, –єшся, перен. 1. Виявляти певні факти, доходити істини. Оце́ ўже ком’і́с'ійа догрі'ба́йиц':а – хто ж винува́т?; 2. Досягати, домагатися чогось. Дивú, догр'і́бс'а тогó, шо стаў головóйу ў сел’í.

ДО́ДЛЯ [до́дл'а] –і, ж.,зрід., дит. Жіноча цицька, сосок. Дам тоб’і́ до́дл'і – і засне́ш.

◊ДО ДНЯ́ [до дн'á]. Удосвіта. До дн'а пороби́ў усé.

ДОДÓМКИ, присл., дит. Додому. Бабýс'а додóмки п’ішлá.

ДОДО́МЦІ [додо́мц'і], присл., дит. Тс, що ДОДО́МКИ. Погул'а́ли – ход'і́м додо́мц'і.

ДОДУ́ЛЬКА [доду́л'ка] –и, ж., зрід., дит. Пестл. до ДО́ДЛЯ. Бири́ ўже доду́л'ку, хоч уже́ й здоро́ве ви́росло.

ДОЖДЬОВИ́К [дожд'ови́к] –а, ч. 1. Плащ-дощовик. Над'і́ла дожд'ови́к – і зли́ва ни страшна́; 2. Дощовий черв’як. На дожд'овик’і́ў кру́пна ри́ба кл'у́не; 3. Гриб-дощовик. Дожд'овики́ йі́сти мо́жна.

◊ДО ЖЕРЕБЦЯ́ [до жеребц'á]. 1. Виявляти статеву охоту (про кобилу). До жеребц'а́ Зóр'ку т'áгне; 2. Перен., жарт.-ірон. Виявляти статеву охоту (про дівчину, жінку). Шче недоро́сток, а до жеребц'а́ ўже корти́т'.

ДОЖЛИ́ВИЙ –а, –е. Дощовий. Дожли́ве л'і́то, мат', і о́с'ін' така́ бу́де.

ДО́ЙДА –и, сп., зрід. 1. Допитлива, доскіплива людина. Таки́й до́йда зма́лку буў – усе́ йому́ тре́ба було́ знат'; 2. Умілець, майстер. То до́йда – усе́ ў маши́н'і зна, і ўсе мо́же одримонт'і́руват'.

ДОЙДУ́Н –а, ч., зрід., жарт. Тс, що ДО́ЙДА–1,2. 1. Од того́ дойдуна́ голова́ боли́т' – усе́ йак та шо ?; 2. Дойду́н сам до ўсо́го до́йде й зум’і́йе.

ДО́ЙКА –и, ж. 1. Дійка, коров’яча молочна залоза. За до́йку попервáх і не бра́лас'а; 2. Доїння. Провилú дóйку, п’ішлú од нáших кор'í́вок; 3. Згруб. Жіноча грудь. Хова́й свойу́ до́йку – хай дити́на спит'.

ДОКА́ЖЧИК –а, ч. Донощик, викажчик. Докáжчик’іў у клáс'і багáто.

ДО́КЛÁД¹ –у, ч. Усе, що потрібно для приготування страви. У доклáд кладý бур'áк, мóркву, картóшку.

ДОКЛАДА́ТЬ [доклада́т'] –ю, –єш. 1. Читати доповідь. Голова́ доклада́йе, шо арт'і́л' зроби́ла, а ми слу́хайім; 2. Рапортувати. Доклада́йу старшин'і́, шо ўсе ў пор'а́дку.

ДОКЛА́ДКА –и, ж., зрід., заст. Дошкульна насмішка, дотеп. А вже як попаду москаля, та ... почну над ним глузувати? ...Вже на докладки я лихий (СКв).

ДОКЛА́ДОК –дка, ч. Невеликий стіжок (сіна, злакових) упритул біля великого. Докла́док уве́с' уже́ ви́браў – начну́ брат' з осноўно́го.

ДОКЛА́ДЧИК [докла́ч:ик] –а, ч. Доповідач. Послу́хали докла́ч:ика, а тод'і́ дава́й пита́т' його́.

ДО́КТОР –а, ч. Лікар. До́ктор хоч молоди́й, а знайу́шчий.

ДОКТОРИ́ХА –и. 1. Жін. до ДО́КТОР. Доктори́ха че́рез доро́гу наўскоси́ жеве́, йаґ забол'і́ў – вона́ й при́йде; 2. Лікарева дружина. Чолов’і́к на робо́т'і, а доктори́ха по хаз'а́йству по́райіц':а.

ДО́КТОРКА –и. Жін. до ДО́КТОР. До́кторка ўз'ала́ одкр'і́плин':а – й утекла́.

ДО́КТОРША –і, ж. Тс, що ДОКТОРИ́ХА–1,2. 1. Із хве́ршалки до́кторшу зроби́ли, а воно́ ни те; 2. До́ктор із образова́н'ійим, а до́кторша– без, а живу́т' дру́жно.

ДО́КТОРЬ [до́ктор'] –я, ч., зрід. Тс, що ДО́КТОР. До́ктор' поба́чиў, шо жит' н'і́де, окрутну́ўс'а – і пойі́хаў у го́род.

ДО́КТОРЬКА [до́ктор'ка] –и, зрід. Жін. до ДО́КТОРЬ. Доктор'о́к ра́нчи ни було́, а зна́хар'ки.

ДО́КТОРЬША [до́ктор'ша] –і, зрід. Тс, що ДО́КТОРША–1,2. 1. До́ктор'ша молоде́н'ка ви́йшла за трактор'і́ста; 2. До́ктор' бол'ни́х прийма́, а до́ктор'ша до́ма праву́йе.

ДОКУЧА́ЙЛО –а, сп., несхв. Набрида, надоїда. Куди́ свого́ докуча́йла д'і́ти, шоб ни м’іша́ў.

ДОЛА́ЗЛИВИЙ –а, –е, зрід. 1. Допитливий, цікавий. Дола́зливий ізма́лку – і чита́т' наўчи́ўс'а шче до шко́ли; 2. Підприємливий, активний, беручкий. Дола́зливий таки́й, шо ўс'оѓо сам добйе́ц':а.

ДОМ –а, ч. Будинок. Дом постро́йіў – типе́р жин'у́́с'а.

ДОМО́Й, прис. Додому. Пора́ домо́й – нагул'а́лис'а.

ДОМО́К –мка, ч. Зменш. до ДОМ. На домо́к іст'агну́лис'а – ви́л'ізли з:имл'а́нки.

ДОМЯ́РА [дом'а́ра] –и, ч. Збільш. до ДОМ. Х’іба́ таку́ дом'а́ру ви́бехаў!

ДОНЕВМОГОТУ́ [донеўмоготу́], прис., зрід. Тс, що ДОВІДВА́ЛУ. Накури́ўс'а ўже донеўмоготу́.

ДО́ПИТКИ –ків, мн., збір. Випитування, розпитування. До́питки ўстр́ойіли – де буў, шо роби́ў?

◊ДОПЛИВА́ТЬ [доплива́т'] ДО БЕ́РЕГА. Досягати чогось, визначатися у чомусь. Пора стати хазяїном; і мою старість звеселив би, доплив до берега, як усі добрі люди (СКв).

ДОПРА́ХУВАТЬ [допра́хуват'] –ю, –єш, зрід., заст. Тс, що ДОПРА́ШУВАТИ. Його́ допра́хуйут', а в’ін моўчи́т'.

ДОПРА́ШУВАТИ –ю, –єш. Допитувати. Йак допра́шували ў м’іл'і́ц'ійі, в’ін і ни ви́диржаў

ДОПРО́С –у, ч. Допит. На допро́с'і ўсе сказа́ў.

ДО́СИ, прис. 1. До цього часу, до цих пір. До́си б’іднува́ли, а тепе́р заживимо́; 2. На цей час, зараз. До́си ўже розбагат'і́ў би, йаби́ ни гор'і́лка; 3. До цього місця, такого розміру. Р'іж до́си.

ДО́СКА –и, ж. 1. Дошка. Пол із дубо́вих до́сток ни бойі́ц:а води́; 2. Перен. Худа жінка, дівчина. Йаґ до́ска хо́де – н'і ци́ц'і, н'ічо́го.

◊ПОРА́ НА ЧИТИ́РІ [чити́р'і] ДО́СКИ Час помирати. Йак ни крути́, а пора́ на чити́р'і до́ски.

ДОСТА́ЧА –і, ж. Достак. Живу́т' у доста́ч’і – усе́ ў йіх йе.

ДОТЕ́ПА –и, сп. Майстер, умілець. Таки́й доте́па, шо ўсе ўмі́йе зро́бит'.

ДОТО́ШНИЙ –а, –е. 1. Допитливий. Таки́й хло́пиц' дото́шний – по́ки ўсе ни ви́пита – ни одста́не; 2. Скрупульозний, точний. М’ій хаз'а́йін дото́шний буў у робо́т'і, по́ки ўсе ни п’іджине́ – ни бро́се.

ДОТУ́МКУВАТЬ [доту́мкуват'] –ю, –єш. Здогадуватися, доходити розумом. Доту́мкаў сам, йак млино́к ізроби́т'.

ДОХЛЯ́КА [дохл'а́ка] –и, сп. 1. Здохла тварина, падло. Ота́м, за горо́дом, дохл'а́ка лижи́т' – соба́ка здо́хла; 2. Знев. Худа, хвора істота. Ни коро́ва, а дохл'а́ка – наси́лу стойі́т'.

ДО́ХТАРЬ [до'хтар'] –я, ч. Тс, що ДО́КТОРЬ. До́хтар' обслу́хаў, л'іка́рство ви́писаў, а чи помо́же?

ДОХТОРИ́ХА –и, ж. Тс, що ДОКТОРИ́ХА–1,2. 1. По кал'у́жах дохтори́ха йе́лі добрала́с'а; 2. Дохтори́ха чолов’і́ка ду́же риўну́йе.

ДОХТОРИ́ЦЯ [дохтори́ц'а] –і, зрід. Тс, що ДОХТОРИ́ХА–1. Св’ій уча́сток дохтори́ц'а обхо́де ка́жин ден'.

ДО́ХТОРША –і, ж. Тс, що ДО́КТОРША–1,2. 1. До́кторша сама́, а гри́пом бол'і́йе – ни ви́л'ічиц':а; 2. В огроно́ма – огроно́мша, а ў до́хтора – до́хторша.

ДО́ЧЕЧЧИН [до́чич:ин] –а, –е, зменш.-пестл., присв. Належний дочці. Ус'ігда́ до́чич:ину во́л'у виполн'а́.

ДРАЖНИ́ВИЙ –а, –е. Уживаний, щоб дражнити, дратувати. Дражни́вого наказа́́ў – от і получи́ў, йак тре́ба.

ДРА́ЛКИ, прис. Навтіки, навтікача. Хло́пц'і дра́лки з башта́ну.

ДРА́НИК –а, ч. Картопляник, оладка з тертої картоплі. Зроби́т' дра́ник’іу на вече́р'у?

ДРА́НКИ –нок, мн., збір. Лахміття, драний, потертий, зношений одяг. Ус'і́ дра́нки тре́ба перисмотр'і́т – шо полата́т', шо ви́кинут'.

ДРА́ТИ –деру́, –дере́ш, перен. Швидко йти. Подра́ў по доро́з'і – т'і́ки пи́л'ава ўста́ла.

ДРАЧИ́ТЬ [драчи́т'] –у, –иш, риб. Браконьєрський спосіб добувати рибу драчем. Надрачи́ў ус'а́койі – тоўстоло́би, б’і́лий аму́р, суда́к.

ДРАЧУВА́ТЬ [драчува́т'] –ю, –єш. Тс, що ДРАЧИ́ТЬ. Пойі́хаў драч'ува́т' рибу.

ДРЕМЛЮ́ГА [дримл'у́га ] –и, сп., орн. Дрімлюга, нічний комахоїдний птах. Дремл’у́га ло́ве му́шок і комар'і́ў.

ДРИСНЯ́ [дрисн'а́] –і, ж. 1. Мед. Розлад шлунка. Дрисн'а́ заста́ве б’і́гат'; 2. Рідкі екскременти. Ни ба́чила – і наступи́ла на дрисн'у́; 3. Перен., знев. Несмілива людина, боягуз. Дрисн'а́ ти, а ни чолов’і́к.

ДРИ́СНЯВА [дри́сн'ава] –и, ж. Тс, що ДРИСНЯ́–1,2. 1. Напа́ла дри́сн'ава – сиди́ на горшку́; 2. Дри́сн'авойу пом’і́тиў уве́с' горо́д.

ДРИСТА́ТИ –стю, –иш. 1. Випорожнюватися рідким калом. Дриста́ў – да́л'і, чим ба́чиў; 2. Боятися. Ни дристи́ – ни таки́й чорт, йак його́ мал'у́йут'.

ДРИСТУ́ЛЯ [дристу́л'а] –і, ж., ірон. Тс, що ДРИСТУ́ШКА–3,4. 3. Йак но́ч':у че́рез поса́дку йти – так дристу́л'а й бойі́ц':а; 4. Дристу́л'а, а ўже на д'іскоте́ку зб’іра́йіц':а.

ДРИСТУ́ЛЬКА [дристу́л'ка] –и, ж. Тс, що ДРИСТУ́ШКА–3,4. 3. Бойі́ц':а дристу́л'ка соба́ку сус'і́ц'кого; 4. Дристу́л'ка шче, а ма́мин'і нар'а́ди прим’ір'а́.

ДРИСТУ́Н –а, ч. 1. Тс, що ДРИСНЯ́–1. Дристу́н йак нападе́, так газе́т ни хва́те п’іт:ира́тис'а; 2. Чоловік, що страждає на пронос. Дристу́н б’і́га – ни зна, де прис'і́сти; 3. Тс, що ДРИСНЯ́–3. Дристу́н, бо т'іка́, йак за́йіц'; 4. Знев. Недоросток, слабак. Шче дристу́н, а бере́с'а боро́тис'а.

ДРИСТУНЕ́ЦЬ [дристуне́ц'] –нця, ч. Зменш.-пестл. до ДРИСТУ́Н–1,2,3,4. 1. Дристуне́ц' прикл'учи́ц':а – йе така́ трава́ заткнигу́зно; 2. В’ін таки́й дристуне́ц', з його́ ўс'і см’ійу́ц':а; 3. Мали́й дристуне́ц' – аж п’і́ўника зл'ака́ўс'а; 4. Шче дристуне́ц', а си́лиц':а п’ідн'а́ти.

ДРИСТУНЯ́КА [дристун'а́ка] –и, сп. Збільш. до ДРИСТУ́Н–2,3,4. 2. Дристун'а́ка дв’ір зага́диў; 3. Дристун'а́ка йа́шч’ірку зл'ака́ўс'а; 4. Дристун'а́ка н'ікче́мна – з:а забо́ру й ни вихо́де.

ДРИСТУ́ШКА –и. Жін. до ДРИСТУНЕ́ЦЬ–1,2,3,4. 1. Од дристу́шки ни ўтече́ш – дого́не; 2. Уже́ й ц'а дристу́шка з кушч’і́ў вирну́лас'а; 3. Дристу́шка но́ч’:у сама́ бойі́ц':а; 4. Шче дристу́ха – а за доро́сле бере́ц':а.

ДРИ́ШЛЯ [дри́шл'а] –і, ж. Тс, що ДРИСНЯ́–1,2.3. 1. Дри́шл'а, йак коро́ста – приче́пиц':а, так ни ско́́ро одста́не; 2. Дри́шл'а коро́ўйача ви́сохне і ви́в’ітриц':а; 3. Із дри́шл'і мужика́ ни ви́йде.

ДРИ́ШНЯ́ [дри́шн'а́] –і, ж. Тс, що ДРИСНЯ́–1,2,3. 1. Дри́шн'а і на худо́бу напада́, і на л'уди́ну; 2. По дришн'і́ мо́жна п’іти́, йак по сл'і́ду; 3. Ни буд' дришн'о́йу, а ўдар' кулако́м по сто́лу хоч раз.

ДРИ́ШНЯВИЙ [дри́шн'авий] –а, –е, знев. Рідкий, схожий на екскременти. Звари́ла йаку́с' дри́шн'аву й хо́че, шоб йа йіў .

◊НА ДРІЗКИ́ [др'ізки́]. На друзки. Хво́рост на др'ізки́ поруба́ў, шоб у то́пку ўл'і́зло.

ДРОБИ́ЛКА –и, ж. Дробарка, механізм для подрібнення чого-небудь. На дроби́лку соло́му перепусти́ли.

ДРОБИ́ТИ –лю, –иш, зрід. Знімати зерно з качанів кукурудзи. С'о́дн'і дроби́тимем кукуру́зу.

ДРОБЛЬО́НКА [дробл'о́нка] –и, ж. 1. Посічений, подрібнений корм для худоби. Дробл'о́нку зроби́ла – п’іду' свин'і́ дам; 2. Крупа-січка. Купи́ла дробл'о́нки ка́ш’і звари́т'.

ДРОВОСІ́К [дровос'і́к ] –а, ч. Дроворуб. Дровос'і́к т'і́л'ки й ро́бе, шо руба́.

ДРО́ГА –и, ж., зрід.Довгий віз без кузова для перевезення колод, дроги. В’із розво́р'ували, і получа́лас'а дро́га.

ДРО́ЖЖІ [дро́ж’:і] –ів, мн. Дріжджі. На пога́них дрож’:а́х і хл'іб нидо́брий.

ДРОТЯ́НКА [дрот'а́нка] –и, ж., ент. Дротяник, личинка жука-шкідника. Дрот'а́нка карто́шку жере́, прони́зуйе.

ДРУ́ЖБА –и, ч., заст., зрід. 1. Товариш, друг. В’ін м’ій дру́жба шче із шко́ли; 2. Товариш молодого, дружко. Дру́жба з дру́жкой должн'і́ при молоди́х бут'.

ДРУЖБА́НИТЬ [дружба́нит'] –ю, –иш. Дружити, товаришувати. З мойі́м си́ном вони́ дружба́н'ат даўно́.

ДРУЖБИ́НИ –ø, мн. Дівич-вечір. Ону́ка до Мари́ни на дружби́ни п’ішла́.

ДРУЖО́К –жка, ч. Дружко на весіллі. Дружо́к, йак і жини́х, моло́дий, краси́вий.

ДРЮЧО́К [др'учо́к] –чка, ч. Колода для рубання дров. Др'учо́к уже́ таки́й пос'і́чиний – ско́ро розпаде́ц':а.

ДРЯНЬ [др'ан'] –і, ж., збір. 1. Непотріб, покидьки, сміття. Ус'у́ др'ан' з дво́ру ви́несла, ви́мела; 2. Перен. Нікчемні, ниці люди. Др'а́н'і ўс'а́койі розвело́с' у сил'і́ – пйа́ниц'і, ло́дар'і; 3. Гній у рані. Др'ан' ви́давила, ра́ну проми́ла.

ДУБ –а, ч., перен. 1. Міцна, кремезна людина. Іва́н пр'а́мо шче дуб – кр'іпки́й, си́л'ний; 2. Дурень. Шо з то́го ду́ба в’і́з'миш? У йо́го й брат дурнува́тий.

◊ДУБ – ДЕ́РЕВО. Тс, що ДУБ–2. Йа ў мат'іма́тиц'і – дуб-де́рево.

ДУБЕНІ́ТЬ [дубині́т'] –ю, –єш. 1. Ставати твердим, цупким (про предмети, речі). Б’іл':о́ на в’і́тр'і дубин'і́йе; 2. Утрачати чутливість, замерзати (про людину, частини тіла). Од моро́зу про́сто дубин'і́йу; 3. Застигати, завмирати. Йа з доса́ди задубин'і́ла.

ДУБЛЯ́НКА [дубл'а́нка] –и, ж., заст. Видовбана з липи або верби висока діжка на зерно, борошно. Ви́сип ц'у муку ́ў дубл'а́нку.

ДУГА́ –и, ж. 1. Ручка на кіссі. За дугу́ де́ржац':а і ко́с'ат; 2. Клепка. З дуг ро́бл'ат' д'іжки́; 3. Райдуга, веселка. Йак дуга́ йест', так дошчу́ ни бу́де.

ДУ́ГІ [ду́г'і], незм., дит., зрід. 1. Будь-який гострий, колький предмет (ніж, виделка, шило). Ни бири́ ду́г’і, а то ўр'і́жис'а; 2. Урізатися, зазнати порізу, уколу. Брос' ши́ло, а то ду́г’і бу́де.

ДУ́ДКИ, незм. Дзуськи. Ду́дки ў ме́не шо полу́чиш.

ДУ́ДОЧКА –и, ж., жарт., зменш. Дурочка. Ду́дочка мале́н'ка – вона́ ра́д'іва зл'ака́лас'.

ДУ́ДОЧКИ, незм. Зменш. до ДУ́ДКИ. Ду́дочки тоб’і́, а ни бу́блика.

ДУЖІ́ШЕ [дуж’і́ше], прис. до ДУЖІ́ШИЙ. Йак хо́чиш, йа дуж’і́ше бала́катиму.

ДУ́ЖІ́ШИЙ [ду́ж’і́ший] –а, –е, зрід., вищ. ст. Дужчий, сильніший. В’іл же дуж’і́ший за кон'а́ (108), 34, 106.

ДУКНА́СТИЙ –а, –е, зрід. Трухлий, спорохнявілий. Деривина́ ста́ла дукна́ста – ниго́дна.

ДУКНА́ТИЙ –а, –е, зрід. Тс, що ДУКНА́СТИЙ. До́ска ўже дукна́та – даўно́ лижи́т'.

ДУНДУ́К –а, ч., згруб. Дурень, дурник. Дундуко́м оста́ўс'а, хоч і ў го́род'і пожи́ў, і ў а́рм’ійі послужи́ў.

ДУПЛЯ́К [дупл'а́к] –а, ч. 1. Предмет із отвором, дуплом (дерево, зуб). Дупл'а́к ниго́дний тре́ба спи́л'уват'; На́да дупл'а́к ви́рват, бо напу́хне; 2. Вулик-дуплянка. Дупл'аки́ були́, а тепе́р ра́мошн'і.

ДУРАЛЕ́Й [дурале́й ] –я,ч., згруб. Тс, що ДУРКО́. Таки́й дурале́й, шо йа тако́го зро́ду ни ба́чила.

ДУРБЕ́ЦАЛО –а, ч., зрід., знев. Тс, що ДУРАЛЕ́Й. Дурбе́цало й у двор'і́ заблу́диц':а.

ДУРДО́М –у/–а. 1. Божевільня. Тоб’і́ даўно́ ўже пора́ ў дурдо́м; 2. Перен. Стресова ситуація, нестерпні обставини. У тако́му дурдо́м’і жи́ти н'із':а́.

◊ДУ́РЕНЬ ДУ́МКОЮ, А СТА́РЕЦЬ СУ́МКОЮ РАДІ́Є (БАГАТІ́Є) [ду́рин' ду́мкойу, а ста́риц' ду́мкойу рад'і́йе(багат'ійе)], присл.

ДУ́РКА –и. Жін. до ДУРКО́. Хто таку́ ду́рку й за́м’іж в’і́зме?

ДУРКО́ –а, ч., згруб. Дурень, розумово обмежений. У дурка́ одн'і́ двойа́ки ў шко́л'і.

◊ДУРМА́Н НЕСУСВІ́ТНІЙ [несусв’і́тн'ій]. Цілковитий дурень. Дурма́н несусв’і́тн'ій – на ўсе село́.

◊ДУРНО́М ДУРНИ́Й, зрід. Цілковитий дурень. Дурно́м дурни́й, а ў нача́л'ство л'і́зе.

ДУРНЯ́К [дурн'а́к] –а, ч., зрід. Тс, що ДУРКО́. З дурн'ако́м бала́кат' – т'і́ки соб’і́ ўби́ток.

ДУРОПЛЬО́Т [дуропл'о́т] –а, ч. 1. Зрід. Тс, що ДУРКО́. Так дуропл'о́т і ни зна, шо ро́бит', а буў би у́мний – знаў; 2. Базіка. Тако́го дуропл'о́та ни перислу́хайіш.

ДУХНА́СТИЙ –а, –е, зрід. Духмяний, запашний. Хл'іб іспикла́ духна́стий таки́й.

ДУ́ЧКА –и, ж., зрід. 1. Дірка. Заби́ли ду́чку ў труб’і́ к’іло́чком; 2. Спец. Отвір молотарки для соломи. Із ду́чки соло́ма па́да, а ми грибимо́; 3. Спец. Отвір у верхньому млиновому камені. Диви́, йаґ зерно́ си́пиц':а ў ду́чку; 4. Заглибина, лунка в землі (для гри у свинку). Йак гра́ли, так мн'ач трапйа́ний у ду́чку на́да загна́т'.

◊ДУША́, ЯК [йак] У ЛАТИША́. Неімущий, бідняк. Шо ж, йак у йо́го н'ічо́го нема́йе – ду́ша, йак у латиша́.

◊ДУШЕПАРКА ГАСПИДОВА, заст., згруб. Горілка. Проклята горілочка, чортів збитень, гаспидова душепарка (СКв).

ДУШОГУ́БКА –и, ж. Човен, суденце, видовбане з суцільного великого стовбура. Це ше м’ій ба́т'ко душогу́бку ц'у ви́доўбаў.

ДЬОРГ [д'орг], незм., виг., присуд. 1. Смик, смикати. Йа його́ за чу́ба д'орг – а в’ін у крик; 2. Випити. Д'орг одну́ ча́рку, д'орг дру́гу – та й набра́лис'а.

ДЬО́РГАТЬСЯ [д'о́ргац':а] –юся, –єшся. 1. Смикатися, сіпатися. Шос' од не́рв’іў о́ко ста́ло д'о́ргац':а; 2. Непокоїтися, нервуватися, нетерпеливитися. Сиди́ і ни д'о́ргайс'а – жди жда́ного.

ДЯ́ДИНА [д'а́дина] –и, ж. Дружина материного брата. Йа свойý д'áдину т'íки раз бáчила, колú малá булá.

ДЯ́ДЬКОВИЙ [д'а́д'ковий] –а, –е, присв. Дядьків. Ото́́ д'а́д'ковий сус'і́д – у йо́го й спета́йте.

ДЯ́КА [д'а́ка] –и, ж. Віддячення, подарунок за послугу. На д'а́ку однесла́ ку́риц'у.

ДЯ́ТІЛЬ [д'а́т'іл'] –я, –теля/–тля, ч. 1. Орн. Дятел. Д'а́т'іл ус'а́ку не́чист' із де́рева видо́ўбуйе; 2. Перен. Обрида, надоїда. Д'а́т'іл'ом го́лову м’ін'і́ доўба́йіш, а за шо?

ДЯТІЛЕ́ЦЬ [д'ат'іле́ц'] –льця, ч. Зменш.-пестл. до ДЯ́ТІЛЬ. Шо гла́ўне – у дат'ілц'а́ й голова́, ма́буд', ни боли́т'.

ДЯ́ТЛИК [д'а́тлик] –а, ч. Зменш. до ДЯ́ТІЛЬ. Прилит'і́ў д'а́тлик – і сту́ка.

ДЯТЛИ́ЦЯ [д'атли́ц'а] –і, ж. Самиця дятла. Д'атли́ц'а на йайе́чках сиди́т' – виси́д'уйе.

ДЯ́ТЛИЧОК [д'а́тличок] –чка, ч. Зменш.-пестл. до ДЯ́ТІЛЬ. Д'а́тличок – пол'і́зна пти́ц'а.

Е

ЕЖ, част., зрідк. Еге. (Одарка) А що ж, викупив [пояс]? (Прокіп) Та еж! (СКв).

ЕКОМУЛЯ́ТОР [екомул'а́тор] –а, ч. Акумулятор. Йак розр'ади́ўс'а екомул'а́тор – стаў п’ід зар'а́дку.

ЕКОМУЛЯ́ТОРЩИК [екомул'а́торшчик] –а, ч. Акумуляторник. На метее́с'і роби́ў екомул'а́торшчиком.

ЕКОНОМИ́ЧЕСЬКИЙ [економи́чес'кий] –а, –е, зрід. Економічний, що має стосунок до економії, економіки. Економи́чес'ка пол'і́т'іка пра́вил'на, а жит' ни лу́ч’:а.

ЕКСКІМО́С [екск’імо́с] –а, ч., етн. Ескімос. Екск’імо́си дес' на с'е́вир'і живу́т', на морж’і́ў пол'у́йут'.

ЕКСКІМОСЕНЯ́ [екск’імосена́] –яти, с. Ескімосеня, ескімоська дитина. Екск’імосен'а́ мале́, а на оле́н'і де́ржиц':а.

ЕКСКІМОСЯ́ [екск'імос'а́] –ати, с. Тс, що ЕСКІМОСЕНЯ́. Екск’імос'а́ ў ту́ндр'і ни заблу́де – усе́ зна.

ЕКСПАРЦЕ́Т –у, ч. Еспарцет. Йак еспарце́т пос'і́йали, так і пчо́лам харашо́, і худо́б'і.

ЕЛЕЛЕ́, виг., зрід. Уживається для присоромлювання. Елеле́, шо у те́бе ви́дно.

ЕМБА́РЬ [емба́р'] –я, ч., зрід. Комора, амбар. В ембар'і́ хл'іб іс:ипа́ли, йак у комо́р'у.

ЕСКОВА́ТОР –а, ч. Екскаватор. Ви́рили транше́йу би́стро, ескова́тором.

ЕСКОВА́ТОРЩИК [ескова́торшчик] –а, ч. Екскаваторник. Ескова́торшчики харашо́ получа́йут', бо механ'іза́тори.

Е́ХО –а, ч. Луна, відбиття звуку. Е́хо таке́, шо, ма́буд', аж на Ши́йчин'і чу́йут'.

ЕШОЛО́Н –а, ч. Ешелон, потяг. Ско́рий ешоло́н пройшо́ў, тепе́р робо́чий п’і́де.

Є

ЄЖЕДНЄ́ВНИЙ [йежидн'е́ўний] –а, е. Щоденний. Йежидн'е́ўна йі́хн'а гризн'а́ кого́ хоч з ума́ зведе́.

Є́ЛІ [йе́л'і], прис. Ледве, мало не. Йе́л'і но́гу не злама́ла – так б’і́гла.

Є́СЛІ [йе́сл'і], незм. Як, якщо, коли. Йе́сл'і ни ска́жиш – рос:е́рд'ус'а. При́йдиш йе́сл'і – бу́дим ра́д'і.

Ж

ЖАБА́К –а, ч., зрід. 1. Жаба. На жабак’і́ў соми́ ло́ўл'ац':а; 2. Жаба-самець. Жабаки́ жаб’і́ў ква́кан':ам приклика́йут'.

ЖА́БРИ –ів, мн. Зябра. Жа́бри поб’іл'і́ли – зна́чит' ско́ро ри́ба спо́ртиц':а

ЖА́ГВА –и, ж., зрід. Грибковий наріст на старому дереві. Ц'у жа́гву д'і́ти лама́йут' і па́л'ат'.

ЖАДНЮ́КА [жадн'у́ка] –и, сп., знев. Тс, що ЖАДО́БА. У жа́дних і д'і́ти жадн'у́ки.

ЖАДО́БА –и, сп., знев. Жаднюга. У жадо́би хоч проси́, хоч н'і – ни даст'.

ЖАДЮ́ГА [жад'у́га] –и, сп. Тс, що ЖАДО́БА. Жад'у́га ў ус'о́му жа́дний, шо ни попроси́.

ЖАДЮ́КА [жад'у́ка] –и, сп. Тс, що ЖАДО́БА. Жад'у́ка й кру́жки води́ ни пода́ст'.

ЖА́ЖДА –и, ж. Спрага. Ка́жут', коли́ жа́жда, то чай на́да пит'.

ЖА́ЛОБЩИК [жа́лобшчик] –а, ч. Скаржник. С'о́дн'і жа́лобшчик’і́ў ни прийма́йут'.

ЖА́ЛУВАТЬСЯ [жа́лувац':а] –юся, –єшся. Скаржитися, нарікати. Йак оста́лас'а одна́, так і пожа́лувац':а н'і́кому.

ЖАЛЬ [жал'] –і, ж., зрід. Жаль. Жал' така́, бува́, бере́, шо й слова́ми ни ска́жиш.

ЖА́РКА –и, ж. Смажіння, жарення. Жа́рка ц'а нидо́ўга – ого́н' харашо́ гори́т'.

ЖАРНИ́ЦЯ [жарни́ц'а] –і, ж. Невелика сковорода для засмажування страв. Жарни́ц'а нагр'і́лас'а – л':у ол'і́йу.

ЖАРНИ́ЧКА –и, ж. Зменш. до ЖАРНИ́ЦЯ. На жарни́ц':і й дв’і кра́шанки йе́л'і пом’ішча́йуц':а.

ЖАРОПЕ́К –у, ч. Спека, гаряча літня пора. Погор'і́ло ўсе к лих’і́й годи́н'і ў таки́й жаропе́к.

ЖА́ХАТЬ [жа́хат'] –ю. –єш. Із великою силою, інтенсивністю бити. Жа́хайу по гв’іздку́ – а в’ін ни йде.

ЖА́ЧКА –и, ж., зрід. Жниця. І жа́чкойу бу́ла, і п’ідгр'іба́л'ниц'ойу.

ЖВА́ЧКА –и, ж. Жуйка у жуйних тварин. Йак жва́чка пропа́ла ў коро́ви, то тре́ба зра́зу до І́гор'а йти, не мо́н'катис'.

ЖГУТ –а, ч. Джут, скрутень. Жгут накла́ли, а кроў сочи́ц':а.

ЖЕЛА́ННИЙ [жела́н:ий] –а, –е. Бажаний, дорогий. Хто прийшо́ў – ус'і́м ра́д'і, ус'і́ жила́н':і.

◊ЖЕЛА́ННИЙ ГОСТЬ [жела́н:ий гост']. Бажаний, дорогий гість. От і го́ст'і жела́н':і прийі́хали.

ЖЕЛА́ННЯ [жила́н':а] –я, с. Бажання, хотіння. Нима́ жила́н':а, охо́ти це роби́ти.

ЖЕЛА́ТИЛЬНО [жила́тил'но], присуд. Бажано, хотілося б. Жила́тил'но, шоб чолов’і́к буў здоро́вий, ни бол'і́ў.

◊ЖЕЛІ́ЗНА [жил'і́зна] БА́БКА, Стрекоза. Жил'і́зна ба́бка шви́дко л'іта́.

◊ЖЕЛІ́ЗНА ДІСЦІПЛІ́НА [жил'і́зна д'ісц'іпл'і́на]. Суворий, точний порядок. Ў а́рм’ійі жил'і́зна д'ісц'іпл'і́на.

◊ ЖЕЛІ́ЗНА [жил'і́зна] ДОРО́ГА, Залізниця. Жил'і́зна доро́га ў нас недале́ко прохо́де.

ЖЕЛІ́ЗНИЙ [жил'і́зний] –а, –е. 1. Зроблений із заліза. Жил'із́н'і грабл'і́; 2. Той, що містить залізо. Жил'і́зна руда́; 3. Покритий, оббитий жерстю. Жил'і́зна кри́ша; 4. Металевий. Усе́, шо ни з де́рева або тр'а́пок – жил'і́зне; 5. Перен. Міцний, сильний. У йо́го ру́ки – жил'і́зн'і.

◊ЖЕЛІ́ЗНИЙ КІНЬ [жил'і́зний к’ін'], Трактор. На тра́ктора ка́жут' жил'і́зний к’ін'.

ЖЕЛІЗНИ́ТИ [жил'ізни́ти] –ю, –иш. Зміцнювати змоченим цементом яку-небудь поверхню. Тре́ба крил'цо́ жил'ізни́т', тод'і́ до́ўго держ́атимиц':а.

ЖЕЛІЗНОДОРО́ЖНИЙ [жил'ізнодоро́жний] –а, –е. Залізничний. Жил'ізнодоро́жний воґза́л стро́йіц'а.

ЖЕЛІЗНОДОРО́ЖНИК [жил'ізнодоро́жник] –а, ч. Залізничник. Жил'ізнодоро́жник у свойі́й фо́рм’і п’ішо́ў.

ЖЕЛІ́ЗО [жел'і́зо] –а, с. 1. Залізо. Он коса́ ж:ил'і́за зро́бина; 2. Будь-який чорний метал. Шоб кр'іпке́ було́ – усе́ ж:ил'і́за ро́бл'ат'; 3. Покрівля з дахового заліза. Жел'і́зом кри́шу об:ива́йут', йак ши́фиру нима́; 4. Металевий дріб’язок, брухт. Нат'ага́ў жил'і́за – ни про́йдиш; 5. Старий трактор, автомобіль. Купи́ў жил'і́зо („Таврію”) на свойу́ го́лову.

ЖЕЛІЗЯ́КА [жил'і'за́ка] –и, ж. Тс, що ЖЕЛІ́ЗО–1,2,3,4,5. 2. Ого́н' тре́ба жил'із'а́койу од':іли́т'; 3. Жил'із'а́ка доро́гша за тол', зате́ над'о́жн'іш; 5. Чади́т' по доро́з'і свойе́йу жил'із'а́койу.

ЖЕЛІЗЯ́ЧКА [жил'із'а́чка] –и, ж. Зменш. до ЖЕЛІ́ЗО у всіх зн. Ка́жду жил'із'а́чку ў металоло́м нису́т'.

ЖЕЛО́ –а, с. Жало бджоли. Коли́ бджола́ куса́йе, то жело́ остайе́ц’:а.

ЖЕЛТЯ́К [жилт'а́к] –а, ч. Переспілий огірок. Оце́ так хаз'а́йка, жилт'аки́ засоли́ла.

ЖЕНА́ТИК –а, ч. Одружений чоловік. Ск’і́ки хло́пц'іў молоди́х круго́м, а вона́ пол'уби́ла жена́тика.

ЖЕ́НЩИНА [же́ншчина] –и, ж. Жінка. Зайшла́ ў магаз'і́н йака́с' же́ншчина низнако́ма.

ЖЕРЕЛО́ –а, с., зрід. Отвір погреба, через який насипають картоплю, буряки. Ти не л'із', а ў жерело́ сип.

ЖЕРЕ́ЛО –а, с. Джерело. Жере́ло он у кру́ч’і бйе.

◊ЖИВА́ О́ЧИРІДЬ [о́чир'ід']. Черга з особистою присутністю кожного. Ма́сло одпуска́ли т'і́ки жив’і́й о́чирид'і.

ЖИВКИ́Й [жиўки́й] –а, –е, зрід. Живучий, витривалий. Йак мене́ не гро́били, а йа жиўка́ оказа́лас'а.

ЖИВОТА́ТА –ої, тільки ж. Вагітна. Живота́та, бо ско́ро наро́де.

ЖИВОТА́ТЕНЬКИЙ [живота́тин'кий] –а, –е, пестл. Із черевцем, угодований. Живота́тин'кий, упи́таний бе́цман.

ЖИВОТА́ТИЙ –а, –е. Череватий, черевань. Живота́тий аж упр'і́йе, йак проб’іжи́т'.

ЖИВОТА́ТИК –а, ч., зменш. Черевань. Живота́тик мали́й, йак іде – аж перева́л'уйіц':а.

ЖИВО́ТНЕ –ого, суб. 1. Тварина. Ус'а́ке живо́тне йі́сти хо́че, жи́ти хо́че; 2. Перен., лайл. Підла, низька людина. Тому́ живо́тному т'і́ки б напи́ц':а да похмили́ц':а.

ЖИВУ́ЛЬКА [живу́л'ка] –и, сп., зрід. Жвава, спритна дитина. Та живу́л'ка на м’і́ст'і ни ўси́де.

◊НА ЖИВУ́ЛЬКУ [живу́л'ку], зрід. Нашвидкуруч, абияк, попередньо. На живу́л'ку п’інжа́к намета́ли.

ЖИД –а, ч., перен., лайл. Скнара, жаднюга. У жида́ з’імо́йу сн'і́гу й ни проси́.

ЖИДЮ́ГА [жид'у́га] –и, сп., лайл., збільш. до ЖИД. І ў кого́ жид'у́га ўдалас'а́ – бат'ки́ норма́л'н'і були́.

ЖИДЯ́РА [жид'а́ра] –и, сп. Тс, що ЖИДЮ́ГА. Жид'а́ра, скоп’ідо́м, шо ў св’і́т'і пошука́т'.

ЖИ́ЖКА –і, ж., дит. Вогонь, жарина. Ни бири́ жи́жку – ру́ц'і ва́ва бу́де.

ЖИКЕ́Т –а, ч. 1. Верхній жіночий одяг. Жике́т поши́ла нар'а́дний, комб’ін'і́руваний; 2. Піджак. Жике́т носи́ли і носи́м пове́рх соро́чки.

ЖИКЕТИ́НА [жикити́на] –и, ж. Зменш. до ЖИКЕ́Т–1,2. 1. На та́нц'і жикити́ну на соб’і́, а з та́нц'іў – у рука́х; 2. Жикити́ну нао́паш наки́нуў, бо похолода́ло.

ЖИ́ЛА¹ –и, ж. Окремий провід кабелю. Одну́ жи́лу з ка́бел'у мо́жна ви́т'агнути.

ЖИ́ЛА² –и, ж. Скнара, скупердяга. Така́ жи́ла, шо й на моро́жине ни даст'.

ЖИЛЄ́ТОК [жил'е́ток] –тка, ч., зрід. 1. Жилет, жилетка (чолов.). Жил'е́ток над'іва́ли п’ід куст'у́м; 2. Тс, що ЖИКЕ́Т–1. У жике́т'і й типл'і́ш, і нар'а́дн'іше.

ЖИЛЬО́Т [жил'о́т] –а, ч., зрід. Тс, що ЖИЛЄ́ТОК–1,2. 1. Жил'о́т у го́род'і поши́ў, пид зака́з; 2. У жил'о́тах хворси́ли пошти́ ўс'і.

ЖИРОВИ́К –а, ч. Виливок, яйце, знесене у м’якій одоболонці, без шкаралупи. Жирови́к – це м'аке́ йайце́, його́ мо́жна йі́сти.

ЖИСТЬ [жист'] –і, ж. Життя. Ну і жист' наста́ла, хоч за́раз умира́й.

ЖИ́ТНИК – у, ч., зрід. Житня солома. Жи́тник худо́ба йіст'.

ЖИТНЯ́НКА [житн'а́нка] –и, ж., зрід. 1. Поле, з якого скошено жито. Ти б бо́са на житн'а́нку ни ходи́ла; 2. Житнє борошно. Із житн'а́нки ква́сили заква́ску на квас.

ЖІ́НЧИНИЙ [ж’і́нчиний] –а, –е, присв. Дружинин, належний дружині. Прийі́хаў ж’і́нчиний плим’і́н:ик.

ЖЛОКТИ́ТИ –тю, –тиш, заст. Вибілювати білизну в жлукті. Накладе́ш б’іл':а́ ў жлу́кто, пролива́йиш кипйатко́м – жлокти́ш.

ЖМІЛЬ [жм’іл'] –жмеля, ч. Джміль . Йак жм’і́л′ рано веснойу прилетит′ на пас′іку - буде багато меду.

ЖМУ́РКА –и, ж., зрід. Брижка, зморшка. Жму́рки ў стари́х на ло́б’і, на шчока́х.

ЖО́ВТА КРОВ ЗДРІ́ЛАСЯ [жо́ўта кроў здр'і́лас'а], жарт., зрід. Перелякатися. Йак во́ўка поба́чиў, так і жо́ўта кроў здр'і́лас'а.

ЖОВТУХА [жоўтуха] –и, ж., зрід. Пшениця тверда. Ц′і пол′а ўс′і – то жоўтуха росте.

ЖО́ГА́ –и, ж. Згага, печія. Дай шос′ попит′, бо жога зап’ікайе.

ЖОЛО́ –а, с. 1. Жало, гостра частина органа захисту чи нападу деяких комах. Пчола́ мо́же да́ти жоло́; 2. Хоботок деяких комах. Му́хи куса́йут' жоло́м; 3. Роздвоєний язик змій. Гад'у́ка жоло́ пока́зуйе; 4. Гострий кінець інструмента, зброї. У коси́ жоло́ тре́ба одклепа́ти; 5. Перен. Дошкульне зауваження, докір. Дала́ жола́ – тепе́р помо́ўч.

ЖО́ЛОБ –а, ч., заст. Видовбана з частини стовбура липи чи верби діжка на зерно, борошно. У йіх жо́лоб з муко́йу ўс'ігда́ стойа́ў.

ЖОЛО́НКА –и, ж. Желонка. Жоло́нкойу п’ісо́к ви́йнали, а там – пливу́н.

ЖОЛО́НЩИК [жоло́ншчик] –а, ч. Спеціаліст із желонення. Про́буваў сам – ни ви́йшло, найн'а́ў жоло́ншчик’іў.

◊ЖОЛУ́ДОЧНИЙ СОК, Шлунковий сік. Жолу́дочний сок, йак ни вид'іл'а́йіц':а – так л'уди́на бол'і́йе.

ЖОЛУДЯ́НИК [жолуд'а́ник] –а, ч. Корж із жолудяного борошна. Жолуд'а́ники йі́ли й у три́ц':ат' тре́т'ому, й у со́рок с'о́мому.

ЖО́ПА –и, ж. 1. Сідниця. Жо́пу розйі́ла, шо ў пла́т':а ни вла́зе; 2. Лайл. Нікчема. Жо́па ти п’і́сл'а ц'о́го, а ни л'уди́на.

ЖОПА́СТИЙ –а, –е. Із товстими сідницями. Жопа́стий, йак харо́ша ба́ба.

ЖОПА́ТЕНЬКИЙ [жопа́тин'кий] –а, –е. Зменш. до ЖОПА́ТИЙ. Жопа́тин'ка, йак і систри́чка.

ЖОПА́ТИЙ –а, –е. Тс, що ЖОПА́СТИЙ. Жопа́та, йак двигу́н.

ЖОПЕ́РЯ [жопе́р'а] –і, ж. Тс, що ЖОПИ́ЩЕ. Жопе́р'а, шо за ден' ни обйі́диш.

ЖОПИ́ЩЕ [жопи́шче] –і, ж. Збільш.-згруб. до ЖО́ПА–1. Йак з тако́йу жопи́шчойу й ходи́ти.

ЖОРНІ́ВКА [жорн'і́ўка] –и, ж., заст. Вертикальна вісь у млині. Жорн'і́ўку роби́ли з ду́ба.

ЖОРСТЯ́НИ́Й [жорст'а́ни́й] –а, –е. Зроблений, виготовлений із жерсті. Жорст'а́на кри́ша.

ЖОРСТЯ́НКА [жорст'а́нка] –и, ж. 1. Жерсть, бляха. Жорст'а́нкойу ха́ту покри́ў; 2. Шматок жерсті, заліза. У но́гу ржа́ву жорст'а́нку загна́ў; 3. Жерстяна, бляшана коробка. Одкри́ла жорст'а́нку – а там ланпас'йе́; 4. Перен. Жорстка людина. Ни л'уди́на, а жорст'а́нка кол'у́ча.

ЖОРСТЯ́НЩИК [жорст'а́ншчик] –а, ч. Бляхар. Т'і́ки жорст'а́ншчик зна, йак сто́чувати, йак кл'а́мирки би́ти.

ЖУ́ЖМА, прис. Жужмом. Напха́ла тр'апки́ ў м’ішо́к жу́жма.

ЖУК –а, ч., жарг., перен. Пролаза, пройда. Той жук скр'із' обкру́тиц':а й сухи́м із води́ ви́йде.

ЖУ́ЧКА –и, сп., несхв. Підла людина, підлабузник. Жу́чка, йак і шист'о́рка, по́дл'і л'у́ди.

З

ЗААЛЯЛЯ́КАТЬ [заал'ал'а́кат'] –ю, –єш, док. Почати базікати. Он чу́йиш, Оле́на вста́ла, заал'ал'а́кала ўже.

ЗААСВАЛЬТІ́РУВАТЬ [заасвал'т'і́руват'] –ю, –єш, док. Заасфальтувати. Каза́ла чолов’і́ку, шоб дв’і́р заасвал׳т׳і́руваў, так н׳і, тепе́р у багн׳у́ц׳і ходи́.

ЗАБА́БЛЮВАТЬСЯ [заба́бл'увац':а] –юся, –єшся, недок. Опускатися , старіти завчасно (про молодицю). Чого́ ж’інки́ заба́бл׳уйуц׳:а? Йа́к стайе́ зам’і́жн׳а, так і гото́вит׳ тре́ба, і д׳іте́й обхо́дит׳, і чолов’і́ка – на се́бе ўре́мйа нема́.

ЗАБАРА́БУВАТЬ [забара́буват'] –ю, –єш, зрід. Забирати, привласнювати. Забара́баў б’іс:про́су грабл'і́ – і к’інц'і́ в:о́ду.

ЗАБАРЛО́ЖЕНИЙ [забарло́жений] –а, –е. Забруднений. Де ти ла́зиў? Забарло́женний з н׳і́г до голови́.

ЗАБАРЛО́ЖУВАТЬСЯ [забарло́жувац':а] –юся, –єшся. Забруднюватися. В от׳і́й кал׳у́ж’і за горо́дом ус׳і́ сви́н׳і забарло́жуйуц׳:а.

ЗАБЕРЕ́МЕНІВА́ТЬ [забере́мин׳іва́т׳] –ю, –єш. Вагітніти. Вона́ ж в’ід йо́го заберемин׳і́ла, так типе́р, ма́бут׳, поже́н׳ац׳:а.

◊ЗАБИВА́ТИ О́ЧИРІДЬ [о́чир'ід']. Домовлятися із сусідами у черзі про свою присутність. Заби́ла о́чир'ід', і йак од'ійду́ – призна́йут'.

ЗАБИЛЬНИ́Й [забил'ни́й] –а, –е, заст. Незайнятий, вільний. Де ти ба́чиў, шоб земл׳а́ забил׳на́ стойа́ла ? Вона́ заўс׳ігди́ чийа́с׳!

ЗАБІГА́ЙЛОВКА [заб’іга́йлоўка] –и, ж., знев. 1. Кафе, їдальня, де продають спиртні напої. То ни було́ ў сил'і́, а то аж дв’і заб’іга́йлоўки орган'ізува́ли; 2. Перен. Занехаяне, неприбране помешкання, де часто пиячать. Заб’іга́йлоўку ўстро́йаў, а н'іт, шоб прибра́ти.

ЗАБЛУДИ́ –ів, мн. Безвість, невідомі місця, нетрі. П’ішо́ў соб’і́ у заблуди́, ма́тер׳і н׳ічо́го не сказа́ў.

ЗАБО́Р –у, ч. Паркан, огорожа. Поста́вили забо́р од сус'і́да.

ЗАБО́ТА –и, ж. 1. Піклування, турбота, клопіт. Нашо́ тоб’і́ тре́т׳а дити́на, так тоб’і́ забо́ти ма́ло?; 2. Діло, справа. Ц'у забо́ту зроби́ў – бу́де дру́га.

ЗАБО́ТЛИВИЙ [забо́тливий] –а, –е. Дбайливий, турботливий. До́чки заўс׳ігда́ б’іл׳ш забо́тлив’і, чим сини́.

ЗАБРИВА́ТЬ [забрива́т'] –а, –єш, жарг., перен. Брати, привласнювати чужі речі. П’іди́ до Мишка́, забери́ на́ше в’ідро́, а то забри́ў шче на т׳і́й нид׳і́л׳і.

ЗАБРО́СЮВАТЬ [забро́сюват'] –сюю, –сюєш, док. Залишати, покидати. Ната́лки си́н учи́ўс׳а, учи́ўс׳а та й забро́сиў.

ЗАБРЬÓХАНКА [забр'óханка] –и, ж., знев. Неохайна жiнка. До такóйі забр'óханки чолов’íк не п’ідίйде.

ЗАБРЮХÁТІТИ [забр'ухáт'iти] –ю, –єш, док., згруб. Завагітніти. Швéнд'ала з ним, забр'ухáт'iла, самá i р'iша́й.

ЗАБУБИ́РЕНИЙ –а, –е, несхв. Забруднений, захлюпаний. Забуби́риний по са́м’і ву́ха.

ЗАБУБИ́РЮВАТЬСЯ [забуби́р'увац':а] –юся, –єшся. Забруднюватися, захлюпуватися. Забуби́риўс'а у кал'у́ж’і – сти́дно додо́му йти.

ЗАБУЗО́ВУВАТЬ [забузо́вуват'] –ю, –єш, підсил. 1. Глибоко усаджувати, заганяти (нiж, лопату). Забузувáў соки́ру так, що йа й ни вúт'агну; 2.Засівати, засаджувати значну площу. У Тамáрки ус'а́ земл'á п’iд пом’iдóри п’iшлá– забузувáла вес' горóд.

ЗАБУРО́ВЛЮВАТЬСЯ [забуро́ўл'увац':а] –юся, –єшся, згруб. 1. Улізати у багнюку. Забуро́виўс'а ў кал'у́жу – ўси́лу ви́браўс'а; 2. Забріхуватися, заплутуватися у брехні. Забуро́виўс'а, шо й сам ни зна, шо плете́.

ЗАБУРСО́ВУВАТЬСЯ [забурсо́вувац'׃а] –юся, –єшся. Замотуватися, заплутуватися. У тéбе он дитúна ў простин'а́х забурсувáлас', а ти й ни ба́чиш.

ЗАБУТÓВКА [забутóўка] –и, ж. 1. Забутовування, заповнення бутом (будівельний матеріал) певної порожнини. Забуто́ўку роби́ли дл'а хунда́минту; 2. Гуртова поміч на початковій стадії будівництва. Мико́ла кли́каў на забуто́ўку; 3. Частування при початку будівельних робіт. П’і́сл'а Іва́новойі забуто́ўки голова́ кр'і́пко боли́т'.

ЗАВА́ЛИНА –и, ж., зрід. Призьба. Сидить [Оксана] на завалині і світом нудить.

ЗАВÁЛЬОВАТИСЯ [зава́л'оватис'а] –юся, –єшся, зрід. Руйнуватися. Пустувала-пустувала [хата], а як стала завальоваться, то її i потребили на мiсток.

ЗАВАЛЮ́ХА [завал'ýха] –и, ж., знев. Стара, нужденна хата. У т'iĭ завал'ус'i н'iхтó не живé ўже сто л'iт.

ЗАВБİЛÍШКИ [заўб’iл'íшки], прис. Певного ступеню (міри) бiлизни. У тéбе пóст'iл' такá заўб’iл'íшки, йак сн'iг.

ЗАВВÁЖКИ [зав:áжки], прис. Певної ваги, вагою. Ти, мабýт', такúй зав:áжки, йак картóхи м’iшóк, а малúй.

ЗАВВИДНÍШКИ [зав:идн'íшки], прис. Певного ступеня видноти. Оцé ў тéбе ў хáт'i те́м’ін' – йак у пóгр'іб’i зав:идн'íшки.

ЗАВВИ́Ш [зав:и́ш], прис., зрід. Заввишки. Ви́росло зав:и́ш ме́тр'іў два.

ЗАВВИ́ШКИЙ [зав:и́шкий] –а, –е, зрід. Певної висоти. Ви́р'іс зав:и́шкий йак ста́рший син.

ЗАВВУ́ЖКИ [зав:у́жки], прис. Певної зіставної вузькості. Кана́ва зав:у́жки з ме́тер.

ЗАВГЛИ́БШКИЙ [заўгли́бшкий] –а, –е, зрід. Певного ступеня глибини. Крини́ц'а з голово́йу заўгли́бшка.

ЗАВГУСТІ́Ш [заўгуст'і́ш], прис., зрід. Певного ступеня густоти. Кра́ска до́лжна бут' заўгуст'і́ш, йак р'ідка́ смета́на.

ЗАВГУСТÍШКИ [заўгуст'íшки], прис. Тс, що ЗАВГУСТІ́Ш. Суп такúй заўгуст'í́шки, йак ка́ша.

ЗАВДАВÁТИ [заўдавáти] –ю, –єш. Додаючи певний продукт, готувати тісто. Ж’íнка ўрáнц'i заўдала́ к’íсто на пирогú.

ЗАВДА́ЛЬШКИЙ [заўда́л'шкий] –а, –е, зрід. Певного ступеня віддаленості. Заўда́л'шкий ставо́к у соўхо́з'і, а то шче йе за Бубно́вим й у Во́д'аному.

ЗАВДÁЧА [заўдáча] –i, ж. Закваска для тiста. Заўдáча на пирогú получúлас' уда́чна.

ЗАВЕДÉННЯ [заведéн'׃а] –я, с. Звичай. У нáшому сил'í такé заведéн'׃а – на христúни дáр'ат' т'íки грóш’i.

ЗАВИГЛИ́Б [зўгли́б], прис. Завглибшки, у глибину. Наш ставóк заўглúб мéтр'iў с'iм .

ЗАВИ́ДНИЙ –а, –е. Заздрий, заздрісний. Зави́дна така́, шо ни спит', йак у ко́го шос' лу́ч’:е поба́че.

ЗАВИ́ДНИК –а, ч., зрід. Заздрісник. Зави́дник умре́ з го́р'а, йак у ко́го шос' та лу́ч’:е.

ЗАВИ́ДНИЦЯ [зави́дниц'а] –і, зрід. Жін. до ЗАВИ́ДНИК. Зави́дниц'а аж зеле́на хо́де, аж хтос' лу́ч’:е живе́.

ЗАВИДЮ́ГА [завид'у́га] –и, сп. Згруб. до ЗАВИ́ДНИК, ЗАВИ́ДНИЦЯ, Завид'у́га така́ ўроди́лас'а, шо мир ни ба́чиў.

ЗАВИ́НТЮВАТЬ [зави́нт'уват'] –ю, –єш. Загвинчувати. Зави́нт'уй, по́ки сла́бо – п’і́сл'а п’іт':а́нимо.

ЗАВИ́НТЯНИЙ [зави́нт'аний] –а, –е, зрід. Тс, що ЗАВИ́НЧЕНИЙ. Зави́нт'аний без гро́вира – одпу́стиц':а.

ЗАВИ́НЧЕНИЙ –а, –е. Загвинчений. Га́йка зави́нчена на со́в’іст' – ни одкру́тиш.

ЗАВИ́СЛИВИЙ –а, –е. Заздрісний. Зави́слива зма́лку – усе́ ў ко́гос' лу́ч’:е, у ко́гос' б’і́л'ше.

ЗАВИ́СЛИВО, прис. Заздро, заздрісно. Так зави́сливо ди́виц':а на варе́ники.

ЗÁВИСНИ́Й [зáвисни́й] –а, –е. Заздрiсний. Такá ў нéйi дочкá зáвисна, а ўсе ж йе!

ЗАВИ́СНИК –а, ч. Заздрісник. Зави́сники ў ка́ждому сил'і́ йе – усе́ чого́с' нихвата́.

ЗÁВИСТЬ [зáвист'] –i, ж. Заздрiсть. Чогó ў тéбе не хватáйе? С тéбе ж зáвист' так i пре! ЗАВІ́ЗНО [зав’і́зно] –и, ж., заст. Стан, коли до млина навезено занадто багато збіжжя. Було́, у в’ітр'аку́ зав’і́зно, от і жди сиди́.

ЗАВІ́РТЮВАТЬ [зав’і́рт'уват'] –ю, –єш, зрід. Закручувати, загвинчувати. Зав’і́рт'уваў т'і шуру́би до посин'і́н':а.

ЗАВІ́РТЯНО [зав’і́рт'ано], безос., зрід. Закручено, загвинчено. Хв’і́ртку зав’і́рт'ано, й у двор'і́ н'іко́го нема́.

ЗАВІ́С [зав’і́с] –а, ч. Завіса, металевий шарнір, за допомогою якого навішують двері, вікна. Зав’і́с так скрип’і́ў, шо йа його́ вже намасти́ў би.

ЗАВІ́СЕНО [зав’і́сино], безос., зрід. Завішено. Ус'і́ ст'і́ни коўра́ми зав’і́сино, і на полу́ коўри́.

ЗАВІ́СЮВАТЬ [зав’і́с'уват'] –ю, –єш, зрід. Завішувати. В’і́кна занав’і́сками зав’і́с'уйут'.

ЗАВЛАДІВА́ТЬ [заўлад'іва́т'] –ю, –єш. Заволодiвати. В’iн т'íки і дýмайе, йак бáт'ковойу хáтойу заўлад'íт'.

ЗАВЛЕ́ГШКИ [заўле́гшки], прис. Певного ступеня легкості. Йак п’ірйі́на заўле́гшки.

ЗАВМОЛÓДШКИ [заўмолóчшки], прис. Певного ступеня молодості. Слаўкó iнст'ітýт зако́нчиў ужé? Йа дýмала, шо в’iн такúй заўмолóчшки, йак м’iй.

ЗАВМОЛО́ДШКИЙ [заўмолóчшкий] –а, –е. Тс, що ЗАВМОЛÓДШКИ. Йійі́ систра́ заўмолóчшки, йак мойа́ дочка́.

ЗАВО́Д –у, ч. Сорт, порода (рослин, тварин). У ме́не крол'і́ були́ пу́тн'ого заво́ду – Вилика́н.

ЗАВОДИ́ЛО –и, сп. Заводій, заводіяка. Йак моло́дим буў – у ўс'а́к’ій компа́н'ійі заводи́лом буў.

◊ ЗАВÓДИТИ ÓЧİ [о́ч’і], зрід. Засинати. Т'і́ки прил'і́г, уже́ й о́ч’і зав’і́ў.

ЗАВОДНИ́Й¹ –а, –е, прикм. до ЗАВО́Д. Йа́блун'і ни ди́чки, а ўс'і заводн'і́.

ЗАВО́ЗЯНО [заво́з'ано], безос., зрід. Завізно, людно, тісно. На база́р'і ни про́йдиш, так заво́з'ано.

ЗАВО́НЮВАТЬ [заво́н'уват'] –ю, –єш. Напускати смороду. Чомý ти двéр' на кýхн'у не закрúла? Ус'у хáту рúбойу завон'áла!

ЗАВОРО́ЧУВАТИ –ю, –єш. Загортати. Йа кастру́л'у з ка́шойу ў од'ійа́ло заворо́чуйу, шоб па́рилас'.

ЗАВРЯСНÍШКИ [заўр'аснíшки], прис. Певної зіставної міри „рясності”. Оцé так дошч, заўр'асн'íшки йак з в’iдрá!

ЗАВСВІТЛІ́Ш [заўсв’ітл'і́ш], прис., зрід. Тс, що ЗАВСВІТЛІ́ШКИ. Од св’і́чки ла́мпочка заўсв’ітл'і́ш.

ЗАВСВІТЛІ́ШКИ [заўсвітлі́шки], прис. Певної зіставної міри світлості, прозорості. Самогра́й заўсв’ітл'і́шки, йак сл'оза́.

ЗАВСЕГДÁ [заўсигдá], прис., зрід. Завжди. Іде́ш з до́му – заўсигда́ зашч’іпни́ две́р'і.

ЗАВСИЛЬНÍШКИ [заўсил'н'í́шки], прис. Певної зіставної сили, потужностi. Олéна не слабе́н'ка – заўсил'н'í́шки йак i йiйí́ чолов’í́к.

ЗАВСİГДÁ [заўс'iгдá], прис. Тс, що ЗАВСЕГДА́. До Крамаре́нк’iў йак зайди́–заўс'iгда́ пйут'!

ЗАВСОЛÓДШКИ [заўсолóчшки], прис. Певної зіставної міри солодкостi. Зйíж, до́ц'у, а́бко – воно́ заўсоло́чшки, йак канхве́та.

ЗАВСОЛОНÍШКИ [заўсолон'íшки], прис. Певної зіставної міри солоностi. Йiх же йí́сти не мо́жна, вони́ заўсолон'í́шки, йак с'iл'.

ЗАВСОЛОНÍШКИЙ [заўсолон'í́шкий] –а, –е, зрід. Тс, що ЗАВСОЛОНÍШКИ. Суп заўсолон'í́шки, йак ропа́.

ЗАВСПİЛÍШКИ [заўсп’iл'í́шки], прис. Певного зіставного ступеня спiлостi. İване́нки пом’iдо́ри посади́ли на дв’i нед'í́л'i п’iзн'í́ше за нас, а вони́ ўже заўсп’iл'í́шки йак i на́ш’i.

ЗАВСТАРÍШКИ [заўстар'í́шки], прис. Певного зіставного ступеня старостi. На́ша бабу́с'а заўстар'í́шки йак ц’а ли́па – йiйí́ тут посади́ли, коли́ бабу́с'а родила́с'.

ЗАВСТА́РШ [заўста́рш], прис., зрід. Тс, що ЗАВСТАРІ́ШКИ. Завста́рш од ус'і́х цей д'ід.

ЗАВСТА́РШКИ [заўста́ршки], прис. Тс, що ЗАВСТАРІ́ШКИ. Та йа, мабу́т', така́ заўста́ршки, йак ви.

ЗАВСТА́РШКИЙ [заўста́ршкий] –а, –е, зрід. Тс, що ЗАВСТАРІ́ШКИ. У т'ій компа́ні'йі Мико́ла заўста́ршкий.

ЗАВТВЕРДІ́Ш [заўтвирд'і́́ш], прис., зрід. Тс, що ЗАВТВЕРДІ́ШКИ. Алма́з заўтвирд'і́ш од ус'о́го.

ЗАВТВЕРДÍШКИ [заўтверд'í́шки], прис. Певної зіставної міри твердостi. Оце́ ти бу́лку купи́ў, заўтверд'í́шки йак ка́м’ін'.

ЗАВТЕМНÍШКИ [заўтимн'í́шки], прис. Певного зіставного ступеня темноти. Зимо́йу о пйа́т'iĭ заўтемн'í́шки, йак л'́íтом о дес'а́т'íй.

ЗАВТЕМНÍШКИЙ [заўтимн'íшкий] –а, –е, зрід. Тс, що ЗАВТЕМНІ́ШКИ. Та соба́ка заўтимн'і́шки йак і ц'а.

ЗАВТО́ВШ [заўто́ўш], прис., зрід. ЗАВТО́ВШКИ. Заўто́ўш у ши́йу.

ЗАВТО́ВШКИЙ [заўто́ўшкий] –а, –е, зрід. Певної зіставної товщини. Заўто́ўшкий з ру́ку вужа́ка.

ЗАВТО́НШКИ [заўто́ншки], прис. Певної зіставної міри тонкості. Ска́бка завто́ншки з го́лку, а боли́т' ду́же.

ЗАВТРІ́Ш [заўтрі́ш], прис., зрід. Післязавтра. За́ўтра ни жду, а прихо́д' заўтр'і́ш.

ЗÁВТРİШНİЙ [зáўтр'ішн'iй] –я, –є. Завтрашнiй. За́ўтр'iшн'iй ден' важкува́тий бу́де, бо д’iл у ме́не – роби́т' ‑ не перероби́т'.

ЗАВЧУ́Х [заўчу́х] –а, ч., жарт. Приймак. В’ін заўчу́х, бо зав’і́дуйе чужи́м хаз'а́йством.

ЗАВШВИ́ДШКИ [заўшви́чки], прис. Певної зіставної міри ознаки за швидкістю. Ст'ій, но́сис':а заўшви́чки йак в’і́тир – мо́крий вес'.

ЗАВШИ́РШКИЙ [заўши́ршкий] –а, –е, зрід. Певної ширини. Кана́ву дошчо́м ви́рило заўши́ршку, шо ни присту́пиш.

ЗА́В’ЯЗ [за́вйаз] –у, ч., зрід. 1. Зав’язка, мотузок, вірьовка для зав’язування. Шпигати́на слаба́ дл'а за́вйазу; 2. Зав’язана (верхня) частина мішка. Ти бири́ за за́вйаз, а йа – за гузи́р'; 3. Збір. Малі, недостиглі плоди. В’і́тер уве́с' за́вйаз поб:ива́ў.

ЗА́В’ЯЗОМ [за́вйазом], прис. У зав’язаному вигляді. Ану́, Пе́тре, тут ус'і́ в’іро́ўки за́вйазом – одвйа́жи мин'і ́одну́.

ЗАГÁ –и, ж. Печiя. Йа ко́фе ни пйу – у ме́не в’iд йо́го зага́.

ЗАГÁЖЕНИЙ –а, –е. Загиджений, занехаяний, забруднений. Така́ ў нас ха́та зага́жина – коли́ ў ме́не ру́ки д'íйдут' прибра́т'?

ЗАГА́ЖУВАТИ –ю, –єш. Загиджувати, занехаювати, бруднити. Зага́жувати ка́ждий мо́же, а от почи́стити – н'і.

ЗАГА́ЖУВАТЬСЯ [зага́жувац':а] –юся, –єшся. Загиджуватися, занехаюватися, бруднитися. Зага́диўс'а по сам’і́ ву́ха.

ЗАГÁР –у, ч. Засмага. П’í́сл'а мóр'а йак нáш’і прийí́дут, так загáр аж чóрний.

ЗАГА́СЕНИЙ –а, –е. Пужа́р зага́синий – ни за́ймиц':а.

ЗАГА́СЮВАТЬ [зага́с'уват] –ю, –єш. Гасити, загашувати. Зага́с'ували – зага́с'ували, а воно́ йак ни гори́т', так тл'і́йе.

ЗАГА́СЯНИЙ [зага́с'аний] –а, –е, зрід. Тс, що ЗАГА́СЕНИЙ. Пожа́рники прийі́́хали, йак ого́н' і зага́с'аний буў.

ЗАГÁТА –и, ж. Огорожа у вигляді валу (насипу) із глини, соломи бур’яну. Йакшó тут загáту зробúт', то корóва с'удú не п’í́де.

ЗАГА́ТЮВАТИ [зага́т'увати] –ю, –єш, зрід. Загачувати. Йак ба́лку зага́т'ували, так трактора́м по гре́бл'і йі́здили – транбува́ли.

ЗАГА́ТЯНО [зага́т'ано], безос., зрід. Загачено. Шоб до ве́чора було́ зага́т'ано, а то дошч п’і́де – прорве́.

ЗАГÁШНИК –а, ч. 1. Дальній кут, місце у сараї, сінях, куди складають зужиті речі. Куди́ ти под'í́ў старе́ в’ідро́? Подиви́с' у с'і́н'ах, у зага́шнику; 2. Комірчина, чулан. У нас у зага́шнику йак пошука́т', то ўсе найти́ мо́жна; 3. Маленька кишеня біля пояса штанів, узагалі схованка. Дис'а́тку склаў і засу́нуў у зага́шник од ж’і́нки; 4. Певна сума грошей про чорний день; запас. Зага́шник йа так про́сто ни ростра́т'у.

ЗАГВО́ЗДКА –и, ж. Притичина, причина. Купи́ў би газ, так загво́здка ў то́му, шо гро́ш’іў нима́.

ЗАГЕРГЕ́ЛЮВАТЬ [загерге́л'уват'] –ю, –єш, згруб., підсил. Глибоко забивати, заганяти. Йак же ти таку́ шпича́ку ў но́гу загерге́лиў?

ЗАГИ́Б –у, ч. Згин, вигин. Там, де руко́́йу де́́ржац'׃а, там заги́б.

ЗАГЛУ́ШКА –и, ж. Плішка, невеликий клинок для закріплення. Ти заби́й у держа́к заглу́шку, бо лопа́та злети́т'.

◊ЗАГЛЯДА́ТИ У ПОТИ́ЛИЦЮ [загл'ада́ти ў поти́лиц'у]. Карати, караючи виховувати. Ма́ло йому́ ў поти́лиц'у загл'ада́ли ў д'е́цтв’і.

ЗАГНІ́ТКА [загн'і́тка] –и, ж. Виїмок, заглиблення у печі для зберігання жару. У загн'і́ц':і ўс'ігда́ жар берижу́.

ЗА́ГОДІ [за́год'і], прис. Заздалегідь. Про ўсе́ тре́ба ду́мати за́год'і.

ЗА́ГОРО́ДКА –и, ж. 1. Загорожа, паркан. За́городку од сус'і́ц'кого горо́ду поста́вили; 2. Перегородка у приміщенні. Загоро́дку ў сара́йі з лози́ плили́; 3. Відгороджене місце у приміщенні, засік. У за́гороц':і од':е́лно держа́ли поло́ву.

ЗАГОРЬÓВАНИЙ [загор'óваний] –а, –е. Засмучений, зажурений. Мишко́ покúнуў, от і хóде загор'óвана.

ЗАГОТО́ВЩИК [загото́ўшчик] –а, ч. Заготівельник. Роби́ў загото́ўшчиком по мйа́су й молоку́.

ЗАГОТО́ВЩИЦЯ [загото́ўшчиц'а] –і. Жін. до ЗАГОТО́ВЩИК. Загото́ўшчиц'а прийі́хала – ниси́ йа́йц'а й молоко́.

ЗАГОТСКО́Т –а, ч. Тваринницька заготівельна контора. План пе́ред заготското́м ви́конали – тел'а́т од'ігна́ли.

ЗАГРАВА́ТЬ [заграва́т'] –ю, –єш, ірон., перен. Губити, утрачати. Уже́ загра́ла дес' свойу́ л'а́л'ку.

ЗА́ГРАНИЙ –а –е, ірон., перен. Загублений, утрачений. У те́бе нови́й каранда́ш? А той уже́ за́граний.

ЗАГРЯНИ́ЦЯ [загр'ани́ц'а] – і, ж. 1. Закордон. Йійі́ дóн'ка ў загр'анúц'у пойі́хала прац'увáт'; 2. Закордонний. Айа́же! У н'óго ж штанú– загр'анúц'а, де ж йомý здорóўкац'׃а!

◊ЗАГУБИ́ТИ ЩОТ [шчот]. 1. Помилятися (помилитися) у лічбі. Шита́, шита́ – і шчот загуби́́ў; 2. Мати чогось забагато. Йа тим баба́м і шчот загуби́ў.

ЗАГУЗИ́РЮВАТЬСЯ [загузи́р'увац':] –юся, –ишся, зрід. 1. Укриватися відростками, зморщитися (про картоплю). Шос' у нас пóгреб мóкриĭ– ус'á картóпл'а загузúрилас'; 2. Відкладатися (про жирову масу). Робúт' тре́ба б’і́л'ше, бач, жир загузúриўс'.

ЗÁДА, прис. Задом, задки. Йа до тéбе зáда стойáў і не побáчиў.

ЗАДАВÁСТИЙ [задавáстий] –а, –е. Задавакуватий, хвалькуватий. От л'удúна задавáста! Хо́де та на тéбе і не гл'áне, ўсе н'іс увéрх!

ЗАДВИ́ЖКА –и, ж. Засувка для перекривання димоходу й утримання тепла. У нас це задвúжка, щоб трубý закриват'.

ЗАДВО́РОК –рка, ч. Задня, дальня частина двору. Дес' на задво́рку шче й борона́ вал'а́лас'а.

ЗАДИРА́ЙЛО –а, сп. Задирака, забіяка. Хоч і д'і́ўчина, а задира́йло – ни дай бог.

ЗАДИРА́КУВАТО, прис. Задерикувато, виклично. Так задира́кувато но́сиц':а, шо й ни п’ідступи́с', бо опиче́.

ЗАДИРА́СТИЙ –а, –е. Задерикуватий. Таки́й задира́стий, шо бо́йн'у хоч де заведе́.

ЗАДИ́ШКА –и, ж. Астма. Обúчно задúшка не л'і́чиц'׃а.

ЗА́ДНИЦЯ [за́дниц'а] –і, ж. 1. Сідниця. За́дниц'у таку́ ви́кохала, шо й на сту́лиц' не с'а́де; 2. Прен., лайл. Кепська людина. За́дниц'а ти, а не л'уди́на.

◊ЗА́ДНИЦЯ, ЯК ТРИ НІ́МЦІ РА́КОМ [за́дниц'а, йак три н'і́мц'і ра́ком], Про велику сідницю.

ЗА́ДНИЧКА –и, ж., зменш. до ЗА́ДНИЦЯ–1. У дити́нки за́дничка кругле́н'ка, поўне́н'ка.

ЗАДОЛЖА́ТЬСЯ [залолжа́ц':а] –юся, –єшся, док. Заборгуватися. Той пйани́ц'а ў ус'о́го села́ задолжа́ўс'а.

ЗАДРЬÓПАНЕЦЬ [задр'óпанец'] –я, ч, несхв. Задрипанець, нечепура. П’ідú помúйс'а! Хóдиш, йак не бáт'к’іў син, а задр'óпаниц' йакий!

ЗАДРЬО́ПАНИЙ [задр'о́паний] –а, –е. Задрипаний, забруднений. З у́лиц'і йави́ўс'а задр'о́паний по са́му ке́пку.

ЗАДРЬО́ПАНО [задр'о́пано], безос. Неохайно, брудно. Ст'і́ни задр'о́пано, сте́л'а ў са́ж’і.

ЗАДРЬО́ПУВАТЬСЯ [задр'о́пувац':а] –юся, –єшся. Забруднюватися, набувати неохайного вигляду. Де ти ўспі’ў задр'о́пац'а – т'і́ки ж з ха́ти ви́йшоў.

ЗАДУБІ́ТИ [задуб’і́ти] –ю, –єш, док. Сильно змерзнути. Прийшлá з горо́ду, аж задуб’і́ла.

ЗАЖАЛКÓВАНИЙ [зажалкóваний] –а, –е, зрід., заб. Який має негативну енергію зажалковування. Шо це ў нас за рáд'іо, вес' час ламáйе'׃а! Та це ж Л'ýдка подарúла.– Мабýт', зажалкóване.

ЗАЖÁРКА –и, ж. Засмажка, що додається до страви для поліпшення смаку. У менé ус'á зажáрка згор'і́ла.

ЗАЖЕЛІЗНΊТЬ [зажил'ізн'і́т'] –ю, –єш, док. Затвердіти. На горóд'і ўже земл'á зажил'ізн'і́ла, полúт' даўнó трéба.

ЗАЖИГА́ТЬ [зажега́т'] –ю, –єш. Запалювати. Шо тр'іски́, зажига́йу, а вони́ одси́р'іли, ни гор'а́т'.

ЗÁЗΙМКИ [зáз'імки] –ів, мн. Останні заморозки. П’і́сл'а зáз'імк’іў ўсеоднó хóлодно, висáджувати не мóжна.

ЗАЗНАВА́ТИСЯ [зазнава́тис'а] –юся, –єшся. Знайомитися. Ми з Федóрченками зазнáлис'а даўнó, шче й д'ітéй у нас не булó.

ЗАЗРΊННЯ [зазр'і́н'׃а] –я, с., зрід. Совість, сумління. Ти так стрóго ни судú – у ка́жного свойе́ зазр'і́н'׃а.

ЗАІКА́ТЬСЯ [заіка́ц':а] –юся, –єшся. 1. Заїкатися, мати вимовну ваду. Шче мало́го зл'ака́ли – стаў заі́кац':а; 2. Перен. Починати говорити, натякати на щось. Про пода́рки й ни заіка́йс'а – ни заслужи́ў.

ЗАЇЖДЯ́ТЬ [зайіжд'а́т'] –ю, –єш. Заїздити. Об’ішча́ли ка́ждий раз зайіжда́т', а нима́ до́с'і.

ЗАЇ́́МЕНО [зайі́мино], прис. Взаємно, навзаєм. Шча́ст'а тоб’і́ у Ново́му году́! Зайі́мино!

ЗАЙДИ́. Вигук, яким завертають корів. Та кричúмо „заĭдú”, а чи вонó пон'імá, хтóзна, ідé та й усé!

ЗАЙМА́ТЬ [займа́т'] –ю, –єш. Позичати, брати у борг. Займа́т' гро́ш’і бага́то, а от од:ава́т' – н'і.

ЗАКАВРА́Ш [закаўра́ш] –а, ч. Закарваш, обшлаг. Закавраші у каптана теж довгі, що усі пальці закривали (СКв).

ЗАКА́ЖЧИК [закáшчик] –а, ч. Замовник. Мойí закáшчики, дáчники, по три л´íтр'і молокá берýт´.

ЗАКА́З –у, ч. Замовлення. Йак зака́з м’ій іспо́лниш – бу́де могори́ч.

◊НА ЗАКА́З. На замовлення. Мин´í ц´і штанú на закáз шúли.

ЗАКА́ЗАНО, безос. Замовлено. У кафе́ на сва́йбу ўсе зака́зано.

ЗАКА́ЗУВАТЬ [закáзуват´] –ю, –єш. Замовляти. Дмитрó до гóрода йі́де, так йомý, шо купúт´, закáзуйу.

ЗАКА́КАНИЙ –а, –е. Укритий калом. Пел'ушки́ мо́кр'і, і дити́на зака́кана лижи́т'.

ЗАКА́КАНО, безос. Укрито, вимазано калом. І би́л'ца' ў крова́тки зака́кано.

ЗАКА́КУВАТИ –ю, –єш. Вимазувати, покривати калом. Коли́ ти ўсп’іва́йиш усе́ зака́кувати – т'і́ки ж м’ін'а́ла.

ЗАКА́Л –у, ч. 1. Гарт, гартування, загартованість. Зака́л на кос'і́ хоро́ший – і ни кри́шиц':а, і ни прос'іда́; 2. Перен. Життєва позиція, погляди. Йа шче старосв’і́ц'кого зака́лу.

ЗАКАЛДО́ВАНИЙ –а, –е. Зачаклований. Шо ў тéбе ўсе з рук вáлиц´:а, йак закалдóваний.

ЗАКАЛДО́ВУВАТЬ [закладо́вуват´] –ю, –єш. Зачакловувати. Нам Л'ýдка корóву закалдувáла, йак прихóдила; вонá тепéр молокá не дайé.

ЗАКА́ЛЕНИЙ [закáлений] –а, –е. 1. Загартований, міцний (про залізо, сталь). Да́й-но мин'í той н'іж, в’ін закáлений, кр'і́пший; 2. Перен. Стійкий, витривалий (про людину). Йа ўже зака́линий у вс'іх б’і́дах.

ЗАКА́ЛКА –и, ж. Тс, що ЗАКА́Л–1,2. 1. Із тако́йу зака́лкойу нож’і́ шче до́ўго прослу́жат'; 2. Получи́ла зака́лку ў комсомо́л'і.

ЗАКАЛЬО́НИЙ [закал'о́ний] –а, –е. Тс, що ЗАКА́ЛЕНИЙ–1,2. 1. Закал'о́на сапа́ до́ўше жеве́; 2. Закал'о́на ж’і́нка, бо сама́ ви́жила, усе́ перенисла́ й д'іте́й п’ідн'ала́.

ЗАКАЛЯ́ТЬСЯ [закал'áц':а] –юся, –єшся. Гартуватися, загартовуватися. Трéба закал'áц':а змáлку, шоб ни бол'і́т' – водóйу холóднойу мúц':а.

ЗАКАМА́РОК –рка, ч. 1. Пічурка, невелика ніша між комином і бічною стіною. Ти диви́– там у закама́рку тарака́ни б’і́гайут'; 2.Тс, що ЗАГА́ШНИК–1. Х’іба́ ў т'ім закама́рку шо на́йдиш?

ЗАКАМА́РОЧОК –чка, ч., зменш. до ЗАКАМА́РОК–1,2. 1. У закама́рочку і в’і́хтик, і тр'а́почка, і п’ірце́; 2. Закама́рочок ви́д'ілили дл'а ўс'а́ких др'ібни́ц'.

ЗАКАНДУБА́СЕНИЙ [закандубáсений] –а, –е. 1. Укритий, затягнений хмарами (про небо). Косúти ни п’íдемо – бач, нéбо закандубáсене – дошч бýде; 2. Смутний, похмурий (про людину). Закандуба́сений хо́де, мабу́д', ж’і́нка ни ўгоди́ла.

ЗАКАНДУБА́СЮВАТЬСЯ [закандуба́с'увац':а] –юся, –єшся. 1. Укриватися, затягуватися хмарами. Ста́ло не́бо закандуба́с'увац':а – добра́ ни жди; 2. Смутніти, похмурніти, супитися. Закандуба́сиўс'а Іва́н – і св’іт йому́́ ними́лий.

ЗАКАНУ́ДЮВАТЬ [закану́д'уват'] –ю, –єш, безос. 1. Занудити. Ни пий ти ск’і́ки, бо закану́де – страда́тимеш; 2. Починати просити, вимагати, капризувати. Опйа́т' закану́диў свойе́йі – ни проси́, ни купл'у́ маши́нку.

ЗАКАПЕ́ЛОК –лка, ч. Невелика комірка. У закапе́лок ста́вим, склада́йім усе́, шоб і ни п’ід руко́йу, і недале́ко було́.

ЗАКАПЬО́РЩИК [закап'о́ршчик] –а, ч. Заводій. Хто з вас закап'о́ршчиком буў? Хто б’і́йку нача́ў?

ЗАКАРЯ́ЧУВАТИСЯ [закар'а́чуватис'а] –юся, –єшся, згруб. Опиратися, затяватися. Мойа́ закар'а́чилас'а – ни хоче з ба́т'ком жит', та й усе́.

ЗАКА́СУВАТЬ [зака́суват'] –ю, –єш. Підкочувати, підгортати, підтикати (про одяг). Зака́суй рукава́, йак у вод'і́ бо́ўтайіс'а.

ЗАКА́СУВАТЬСЯ [зака́́сувац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗАКА́СУВАТЬ. До си́ж’і йти, так зака́сувац':а тре́ба.

ЗАКАЦУ́БЛИЙ –а, –е. Змерзлий. Син вес' ден' дес' гул'а́ў, приб’і́г додо́му закацу́блий, аж си́н'ій.

ЗАКАЦЮ́БЛИЙ [закац'у́блий] –а, –е. Тс, що ЗАКАЦУ́БЛИЙ. Ху́каў, ху́каў на ру́ки, а вони́ закац'у́бл'і – аж за́шпори зайшли́.

ЗАКА́ЦЮВАТЬ [зака́ц'уват'] –ю, –єш. Забруднювати, замацувати. Ку́р'і ўсу ла́ўку зака́ц'али.

ЗАКИ́СЛЕНИЙ –а, –е. До якого додано кислоти. Бо́ршч заки́слиний лу́ч:ий, бо йа приви́к.

ЗАКИ́СЛЮВАТЬ [заки́сл'уват'] –ю, –єш. Додавати кислоти, робити кислим (про страву). Мáти, йак боршч вáре, ўс'ігдá закúсл'уйе його́.

◊ЗАКИ́СЛЮВАТЬ [заки́сл'уват'] ДУ́ШУ. Частково втамувати голод. Да́йте хоч ду́шу чим закисли́т', бо ўже зголодн'і́ла.

ЗАКЛЮЧА́ТЬ¹ [закл'уча́т'] –ю, –єш. 1. Підсумовувати, закінчувати розмову. У к’інц'і́ голова́ закл'учи́ў, шо план тре́ба ви́конати; 2. Доходити розуміння, певних висновків. З ус'о́го йа закл'учи́ў, шо сва́тац':а мин'і́ ни св’і́те.

ЗАКЛЮЧА́ТЬ² [закл'уча́т'] –ю, –єш. Ув’язнювати. За колоски́ й закл'учи́ли на пйат' год.

ЗАКЛЮЧЕ́ННЯ [закл'учéн':а] –я, с. Ув’язнення. Йомý за крáжу закл'учéн':а присудúли.

ЗАКОЛО́Т –у, ч. Заміс, заколочена маса, розчин для будівельних робіт. Оди́н заколо́т уже́ заѓус, а ми н'ійа́к роби́т' ни начне́м.

ЗАКОМА́НДУВАТЬ [закомáндуват´] –ю, –єш. Попросити, вимагати щось. Дитúна закомáндувала халвú – прúйдиц':а ў гóрод йíхат'.

◊ЗАКОПІ́РЧУВАТИ [закоп’í́рчувати] НО́СА (ГУ́БУ́). Зазнаватися, задаватися. Нóса не закоп’íрчуй, а то хлóпц'і набйýт'.

ЗАКРА́СНЕНИЙ –а, –е. Почервонілий. Пом’ідóри на горóд'і т'́іки закрáснин'і.

ЗАКРА́СЕНИЙ –а, –е. Зафарбований, із певним забарвленням. Кампо́т чут' ви́шн'ами закра́синий.

ЗАКРАСНІ́ТЬ [закрасн'í́т'] –ю, –єш, док. Зачервоніти, зашарітися. Шо ти малá, закрасн'í́ла – засп’івáй.

ЗАКРА́СЮВАТИ [закра́с'увати] –ю, –єш. Зафарбовувати. Закра́сит' би ту ла́тку тре́ба, а кра́ски тако́йі нима́.

ЗАКРИВА́ЛКА –и, ж. Пристрій для домашнього консервування. Закрива́лкойу кришки́ закрути́ў – і ў по́гр'іб.

ЗАКРИ́ШКА –и, ж. Принада для приманювання, принаджування риби. На закрúшку хл'íб з ол'íйойу годúц':а.

ЗАКРО́КВЛЮВАТЬ [закро́квл'уват'] –ю, –єш. Ставити крокви на будівлі. Сус'і́ди ўже закро́квл'уйут', а ми т'і́ки ст'і́ни стро́йімо.

ЗАКРО́КВЛЮВАТЬСЯ [закро́квл'увац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗАКРО́КВЛЮВАТЬ. Іва́н уже закрокви́ўс'а, а ў нас і л'і́су нима́.

ЗАКРУ́ТКА –и, ж. 1. Тс, що ЗАКРИВА́ЛКА. От і закру́тка злама́лас', а шче ог’ірк’і́ў бага́то закрива́т'; 2. Процес домашнього консервування. Закру́тку зако́нчили – тепе́р з'і́му ждат' мо́жна; 3. Продукти домашнього консервування. У Та́н'ки закру́тка ра́зна – і пом’ідо́ри, і ог’ірки́, і сала́ти ўс'а́к’і.

ЗАКРУ́ТЮВАТЬ [закру́т'уват'] –ю, –єш, зрід. 1. Закручувати, загвинчувати, зав’язувати. Закру́т'уват' тре́ба ту́го, шоб ни попусти́лос'а; 2. Перен. Говорити хитромудро, вигадливо. Ум’і́йе так закру́т'уват', шо н'ічо́го ни по́ймиш, шо ка́же; 3. Перен. Дезорієнтувати, керувати чиєюсь поведінкою на свою користь. Вона́ його́ так закру́т'уйе, шо в’ін т'і́ки йійі́ й слу́ха.

ЗАКРУ́ТЯНИЙ [закру́т'аний] –а, –е. 1. Закручений, загвинчений, зав’язаний. Мото́к таки́й закру́т'аний, шо к’інц'а́ ни́тки ни на́йдиш; 2. Перен. Заклопотаний, зайнятий роботою. Така́ ўже закру́т'ана, шо св’і́ту бо́жого ни ба́чу.

ЗАКС –у, ч. 1. Загс, установа, де реєструють факти шлюбу, народження, смерті. У за́кс'і треба спра́ўку ўз'ат' про чолов’і́кову смерт'; 2. Приміщення, будинок Загсу. За́кс уже́ ско́ро розва́лиц':а, бо ремо́нту ни дайу́т'.

ЗАКУ́ПЧИК –а, ч. Закупник, закупівельник. Прийіж:а́ли закýпчики свене́й купува́т', так ма́ло дава́ли.

ЗАКУ́ПЩИК [заку́пшчик] –а, ч. Тс, що ЗАКУ́ПЧИК. Заку́пшчики йі́здили б’ізта́рками й скупо́вували йа́йц'а, шку́рки.

ЗАКУ́СОШНА –ої, суб. Закусочна, їдальня. У заку́сошн'ій чи пиў, чи йіў, а гро́ш’і нимал'і́ плати́.

ЗА́КУСЬ [за́кус'] –і, ж., ірон. Закуска. П’ід таку́ за́кус' мо́жна бага́то ви́пити.

◊ЗАКУ́СЮВАТЬ [заку́с'уват'] РУКАВО́М, ірон. Нічим не закушувати. Ви́пили, а закуси́ли рукава́ми.

◊ЗАКУ́СЮВАТЬ [заку́с'уват'] ТА́КОМ. Тс, що ЗАКУ́СЮВАТЬ РУКАВО́М. Ви́пит' – то йа найду́, а заку́с'уват' бу́дим та́ком.

ЗАКУ́ШКАНИЙ [закýшканий] –а, –е. Замотаний, дуже тепло вдягнений. Теплúн' надвóр'і, а ў тéбе дитúна закýшкана, спáриц':а!

ЗАКУ́ШКУВАТЬ [закýшкуват'] –ю, –єш. Замотувати (шию, голову), дуже тепло одягати. Бýдеш так сúна закýшкуват', в’ін і в’ід малéн'кого холодóчку бол'íтиме.

ЗАКУШПЕ́ЛЮВАТЬ [закушпéл'уват'] –ю, –єш. 1. Здіймати куряву, пил. Он бач, Микóлин мопéд по дорóз'і закушпéл'уйе; 2. Запорошувати, покривати пилом або чимось пилоподібним. Йак муку́ си́пл'у, так усе́ круго́м закушпил´у́.

ЗАКУШПЕ́ЛЮВАТЬСЯ [закушпе́л'увац':а] –юся, –єшся. Запорошуватися, укриватися пилом. По́ки л'ісапе́дом йі́хаў – закушпе́лиўс'а, хоч виби́вай.

ЗАЛА́ДЮВАТЬ [зала́д'уват'] –дюю, –дюєш. 1. Повторювати одне й те ж. Зала́дило дитинча́ – привизи́ та привизи́ п’іче́н':а – тре́ба купи́т' пойі́хат'; 2. Говорити, провадити своє, нікого не слухаючи, наполягати на своєму. Йак зала́диў, шо в’ін найлу́ч:ий спец'і́ал'іст, так н'іхто́ ўже його́ ни зве́рне.

ЗА́ЛЕЖ –і, ж. Переліг. До за́лиж’і ру́ки ни дохо́д'ат', шоб зора́т' – хай шче гул'а́.

ЗАЛЕ́ЖКА –и, ж., зрід. Сон, відпочинок, лежання. П’і́сла об’ід зале́жка, а пото́м опйа́т' на тра́ктор.

◊ЗА́ЛЕЖНА ЗЕМЛЯ́ [зимл'а́]. Тс, що ЗА́ЛЕЖ. За́лижну зе́мл'у он у Казахста́н'і п’ідн'іма́ли – так вона́ з пил'у́кой по́сл'і і пидн'ала́с'.

ЗАЛИВА́ЛЬЩИК [залива́л'шчик] –а, ч. 1. Заливальник, робітник, що спеціалізується із заливання. Залива́л'шчиком на Хетезе́ коли́с' роби́ў, хво́рми залива́ў; 2. Перен., жарт. Базіка, брехун. Та Мико́л'і ни в’ір' – в’ін залива́л'шчик на ўс'у окру́гу.

ЗАЛИВА́ТЬ [залива́т'] –ю, –єш. Перен., жарт. Базікати, брехати, вигадувати. Залива́т' – ни лопа́тойу копа́т' – ни спот'і́йиш.

ЗАЛИ́СИНКА –и, ж. Зменш. до ЗАЛИ́СИНА. Пшенúц´а м’істáми повúмерзла, от пóле і з:алúсинками.

ЗАЛИХОСРА́ЧУВАТЬСЯ [залихосрáчувац':а] –юся, –єшся, згруб. Осоромлюватися, оскандалюватися. Принéсла ў подóл'і – на ўсе силó залихосрáчилас'.

ЗА́ЛИШНІЙ [за́лишн'ій] –я, –є, зрід. Зайвий, непотрібний. Шо за́лишн'е оста́ниц':а – одки́ним.

ЗА́ЛІТА [зáл'іта], прис. Улітку, у літній час. Ус'í стро́йац:а за́л'іта, пого́да кра́шча.

ЗАЛІ́ЧЕНО [зал'і́чено], безос. 1. Заліковано, загоєно. Усе́ зал'і́чено, заго́йілос'а – мо́жна хоч на та́нц'і; 2. Доведено до важкого стану тривалим, але неефективним лікуванням. Х’іба́ типе́р ўрач’і́? Т'і́ки й чу́йіш – то того́ зал'і́чино, то ту ўгро́бино.

ЗАЛІ́ЧУВАТЬ [зал'і́чуват'] –ю, –єш. 1. Заліковувать, загоювать. Йа́зву ўже зал'ічи́ў – мо́жна ўсе йі́сти; 2. Доводити до важкого стану тривалим, але неправильним лікуванням. Зал'ічи́ли ў бо́л'ниц'і так, шо й нид'і́л'і п’і́сл'а ви́писки ни прожи́ў.

ЗА́ЛО –а, с. Зал. У нáшому клýб’і коли́с' зáло одримонтувáли, так такá красота́ була́ к’і́на диви́ц':а.

ЗАЛО́ЖЕНИЙ –а, –е. 1. Закладений на зберігання. С'і́лос уже́ зало́жений – так шо бу́де шо коро́вам йі́сти; 2. Заповнений, закладений (про отвір). Д'і́рка зало́жена – сн'іг хоч ни забива́тиме; 3. Наповнений рідиною. Н'іс зало́жений – того́ й гундо́с'у; 4. Початий (про будівлю, споруду). Дом зало́жиний, а хаз'а́йіна ўже нема́.

ЗАЛО́ЖНИК –а, ч. Заручник. Н'і́мц'і зало́жник’іў бра́ли за партиза́н, а тод'і́ стр'іл'а́ли.

ЗАЛО́ЖНИЦЯ [зало́жниц'а] –і. Жін. до ЗАЛО́ЖНИК. Йака́с' зало́жниц'а й утикла́ од чиче́нц'іў.

ЗАЛО́ЖУВАТЬ [зало́жуват'] –ю, –єш. 1. Закладати на зберігання. Карто́шку заложи́ли ў по́гр'іб, мо́ркву, бур'а́к; 2. Заповнювати, закладати (про отвір). По́ки прич’і́лок зало́жували – кри́шу зн'ало́ в’і́тром; 3. Наповнювати рідиною, масою. Мокро́та го́рло зало́жуйе; 4. Починати, закладати будівлю. Йак ха́ту зало́жували, так ус'і́ гурто́м роби́ли.

ЗАЛЬО́ПАНИЙ [зал'о́паний] –а, –е. Забруднений, забризканий. У те́бе ўс'і штани́ з:а́ду зал'о́пан'і.

ЗАЛЬО́ПАНО [зал'о́пано], безос. Забруднено, забризкано. Ха́ту зал'о́пано по са́м'і в’і́кна.

ЗАЛЬО́ПУВАТЬ [зал'о́пуват'] –ю, –єш. Забруднювати, забризкувати. Зал'о́пат' мо́жна ўсе – і ст'і́ни, і сте́л'у, а поб’іли́ти нема́ кому́.

ЗАЛЯГА́ТИ [зал'ага́ти] –ю, –єш. Тс, що ЗАЛО́ЖУВАТЬ–3. Ни б’í́гай бóсий – у тéбе ж н'íс зрáзу зал'ага́.

ЗАЛЯ́ПАТЬ [зал'áпат'] –ю, –єш, док. Зааплодувати. Йак на випускнóму ў шкóл'і сп´івáў, так мин'í зал'áпали.

ЗАМАЗЮ́КАНИЙ [замаз'ýканий] –а, –е. Забруднений, замазаний. Ц'і штанú не од'агáй, вонú замаз'ýкан'і.

ЗАМАЗЮ́КАНО [замаз'у́кано], безос. Забруднено. Ст'іл замаз'у́кано так, шо ни одми́йиш.

ЗАМАЗЮ́КУВАТЬ [замаз'ýкуват'] –ю, –єш. Забруднювати. Ти штанú й од'агнýт' ни ўсп’іў, а ўже замаз'ýкаў.

ЗАМАХО́РЮВАТЬ [замахо́р'уват'] –ю, –єш. Перен., жарг. Тс, що ЗАБРИВА́ТЬ. Привласнювати, не повертати щось чуже. Замахо́риў до́ўг’і ви́ла й ни пока́зуйіц':а.

ЗАМАЮ́СЕНИЙ [замайу́синий] –а, –е. Утрачений, загублений. Часи́, шо йа подари́ў, замайу́син'і?

ЗАМАЮ́СЮВАТЬ [замайу́с'уват'] –ю, –єш. Утрачати, губити. До́ки ти бу́диш ручки́ замайу́с'уват'?

ЗАМАЮ́СЮВАТЬСЯ [замайу́с'увац':а] –юся, –єшся. Губитися, невідомо куди діватися. Куди́ ти замайу́сиўс'а – даўно́ ўже на по́йізд пора́ йти.

ЗАМЕ́ЛЮВАТИСЯ [замéл'уватис'а] –юся, –єшся. 1. Збиватися у розмові, говорити невлад. Бáбц'а ў нас старéн'ка, от і замéл'уйіц':а; 2. Говорити неправду, забріхуватися. Замоло́ўс'а, шо тепе́р і ни ви́бришиц':а.

ЗАМИГИ́ЧУВАТЬСЯ [замиги́чувац':а], безос. Про початок мжичення. Замиги́чуйиц':а, а тод'і́ й дошч бу́де.

ЗАМІЧА́́ТИ [зам’іча́ти] –ю, –єш. Помічати, бачити. Усе́ зам’іча́йу, куди́ виду́т', де поверта́йут'.

ЗАМІ́ЧКУВАТИЙ [зам’і́чкуватий] –а, –е. Спостережливий, зіркий. Таки́й зам’і́чкуватий, шо ўсе ба́че й зам’іча́.

ЗАМІ́ШКА¹ [зам’і́шка] –и, ж. 1. Замішка, суміш. Наба́хкаў зам’і́шки на ц'і́ле ста́до; 2. Замішування. Зам’і́шку зако́нчу – тод'і́ ўже дити́ну попо́райу.

ЗАМЛІВА́ТЬ [замл'іва́т'] –ю, –єш, заст., зрід. Знесилюватися, виснажуватися. До то́го замл'іва́йу, шо в’ідра́ води́ ни п’ідн'іму́.

ЗАМУРЗЕ́ЛЕНИЙ –а, –е, підсил., несхв. Тс, що ЗАМАЗЮ́КАНИЙ. Шо ти йіў, шо таки́й замурзе́линий?

ЗАМУРЗЕ́ЛЮВАТЬ [замурзéл'уват'] –ю, –єш, підсил., несхв. Тс, що ЗАМАЗЮ́КУВАТЬ. Ти йомý помидóри ни давáй, в’ін йіх ни йіст', а т'íки мóрду замурзéл'уйе.

ЗАМУРЗЕ́ЛЮВАТЬСЯ [замурзе́л'увац':а] –юся, –єшся, підсил, несхв. Тс, що ЗАМУРЗЕ́ЛЮВАТЬ. Так замурзе́л'увац':а т'і́ки ти мо́жиш.

ЗАМУРЗЬО́ХА [замурз'о́ха] –и, сп., зрід., несхв. Нечепура, замазура. Із тако́йу замурз'о́хойу і бала́кат' ги́дко.

ЗАМУРЗЬО́ХАНИЙ [замурз'óханий] –а, –е, несхв. Тс, що ЗАМУРЗЕ́ЛЕНИЙ. К’íшка дес' лáзила, ус'á замурз'óхана вернýлас'.

ЗАМУРЗЬО́ХКАНИЙ [замурз'о́хканий] –а, –е, несхв. Тс, що ЗАМУРЗЬО́ХАНИЙ. Таки́й замурзо́хканий – на чо́рта похо́жий.

ЗАМУРЗЬО́ХКУВАТЬ [замурз'о́хкуват'] –ю, –єш, несхв. Тс, що ЗАМУРЗЬО́ХУВАТЬ. Замурз'о́хкуват' ни зада́ча – от у чистот'і́ держа́т' ва́жко.

ЗАМУРЗЬО́ХУВАТЬ [замурз'о́хуват'] –ю, –єш, несхв. Тс, що ЗАМУРЗЕ́ЛЮВАТЬ. Му́хи ла́мпу замурз'о́хали, шо т'і́ки блишчи́т'.

ЗАМУШКА́РЕНИЙ –а, –е, несхв. Занехаяний. Бичóк у Мар'і́йі худúй, замушкáрениǐ.

ЗАМУШКА́РЮВАТЬ [замушка́р'уват'] –ю, –єш, несхв. Занехаювати. Х’іба́ мо́жна так оде́жу замушка́р'уват'?

ЗА́НАВІС [за́нав’іс] –у, ч. Завіса. За́нав’іс у клу́б’і рука́ми розд'о́ргували й зад'о́ргували.

ЗАНАВІ́СА [занав’і́са] –и, ж. Штора, фіранка. Занав’і́су нову́, погла́жину пов’і́сила – хай виси́т'.

ЗАНАВІ́СОЧОК [занав’і́сочок] –чка, ч., зрід. Шторка, занавіска. Занав’і́сочок, шоб закапе́лок закрива́ў.

ЗА́НАВІСЬ [за́нав’іс'] –і, ж. Тс, що ЗА́НАВІС. За́нав’іс' сми́кнули, а вона́ од'ірва́лас'.

ЗАНАПРА́СНО, прис. Даремно, дарма. Занапра́сно йому́ пов’і́риў – в’ін і одури́ў.

ЗАНЕЧОГІ́ЛИЙ [занечог’í́лий] –а, –е, зрід. Такий, що прийшов до занепаду. І хáтка йакáс' завал'ýшка, і садóк занечог’í́лий.

ЗАНИ́КУВАТЬ [зани́куват'] –ю, –єш. 1. Ховати. Зана́чку зани́каў, шо н'іхто́ ни догода́йіц':а; 2. Класти щось, забувши куди. Куди́ йа ножа́ зани́кала?; 3. Привласнювати щось чуже, не повертати. Уз'а́ў косу́ на ўре́мйа – та й зани́каў.

ЗАНИ́ЧКА –и, ж. Тс, що ЗАГА́ШНИК–3,4. 3. Мойу́ зани́чку н'іхто́ ни розгада́; 4. Берегти́му зани́чку до посл'і́дн'ого.

◊ЗАНІМА́ТЬ О́ЧЕРІДЬ [зан'іма́т' о́чир'ід']. Тс, що ЗАЙМА́ТИ О́ЧЕРІДЬ. За хл'ібо́м на́да о́чир'ід' було́ зан'і́мат' зутра́.

ЗАНІМА́ТЬСЯ¹ [зан'іма́ц':а] –юся, –єшся. 1. Займатися чим-небудь, робити щось. Тепе́р зан'іма́йус' дома́шн'ім хаз'а́йством, а ра́н'ше ў йа́слах роби́ла; 2. Навчатися в якомусь закладі. Дочка́ шче ў шко́л'і зан'іма́йиц':а, а ско́ро ко́нче.

ЗАНІМА́ЄТЬСЯ² [зан'іма́йиц':а], безос. 1. Загоряється, починає горіти. Соло́ма мо́кра, так воно́ й зан'іма́йиц':а сла́бо; 2. Світає, розвидняється. Йак т'і́л'ки надво́р'і зан'ім́айиц':а – вони́ йдут' на база́р'.

ЗАНО́ЗА –и, ж. 1. Скабка, колючка. Загна́ў у но́гу зано́зу; 2. Перен. Любка, коханка. Та вона́ ж його́ зано́за.

ЗАНО́СЮВАТЬ [зано́с'уват'] –ю, –єш. Носячи із собою, загубити. Йа тоб’і́ каза́ла – ни таска́й за собо́йу ц'у ігру́шку, н'і – таки́ заноси́ў.

ЗАНЬМА́ТИ¹ [зан'ма́ти] –ю, –єш, заст., зрід. Зачіпати когось, звертатися до когось. Коли нам велено усіх обиськувати, що я за цяця, щоб мене не заньмати (СКв).

ЗАНЮ́НЮВАТЬ [зан'у́н'уват'] –ю, –єш, дит. 1. Починати плакати. Зан'у́н'аў уже́, шо ко́ника ни дали́; 2. Замочувати щось слізьми. Зан'у́н'ала плато́чок, на тоб’і́ шче.

ЗАНЮ́НЯНИЙ [зан'у́н'аний] –а, –е. Заплаканий, зарюмсаний. Чого́ ми так’і́ зан'у́н'ан'і? Диви́, шо т'і́тка принесла!

ЗА́НЯТИЙ [за́н'атий] –а, –е. 1. Зайнятий, захоплений. Вирну́лис', а сило́ ўже за́н'ате н'і́мц'ами; 2. Який займається чимось. За́н'ата хаз'а́йством – н'і́коли мин'і́; 3. Який не має вільного часу. Поки́ за́н'атий, а йак од:иха́тиму – прихо́т':е; 4. Який уже з кимось дружить. На Н'і́нку ўже ни диви́с' – вона́ за́н'ата.

ЗА́НЯТО [за́н'ато], присуд. Зайнято. Пита́йу, чи мо́жна с'і́сти, ка́жут' – за́н'ато.

ЗА́ПАДЬ [за́пад'] –і, ж., зрід. Снігопад без вітру. Л'убл'у́, йак за́пад', краси́во сн'іг па́да.

ЗАПА́ТРАНО, безос., зрід. Забруднено, замацано. Усе́ запа́трано – бойі́с'а й уз'а́ц':а.

ЗАПА́ТРУВАТЬ [запа́труват'] –ю, –єш, зрід. Забруднювати. Х’іба́ ж мо́жна ота́к соро́чку запа́трат', йій жи ла́ду ни даси́.

ЗАПАЦЬО́РЕНИЙ [запац'о́риний] –а, –е, несхв. Тс, що ЗАПА́ТРАНИЙ. Занав’і́ска запац'о́рина, захва́тана гр'а́зними рука́ми.

ЗАПАЦЬО́РЮВАТЬ [запац'о́р'уват'] –ю, –єш, несхв. Тс, що ЗАПА́ТРУВАТЬ. Запац'о́рит' соро́чку мо́жна, йакшо́ хвата́т' гр'а́зними рука́ми.

ЗАПИВА́ЙЛО –а, несхв., сп. П’яниця. Од то́го запива́йла і д'і́ти, і ж’і́нка страда́йут' – пропева́ ўсе.

◊ЗАПИВА́ТЬ ДІ́ВКУ [запива́т' д'і́ўку]. Попередньо домовлятися про сватання, супроводжуючи це частуванням. Запили́ д'і́ўку, типе́р н'іку́ди ни д'і́ниц':а.

◊ЗАПИВА́ТИ МОГОРИ́Ч, Домовлятися про щось, залагоджувати якесь діло, доходити згоди, закінчуючи це частуванням. Мижу́ под'іли́ли й запили́ на ц'о́му могори́ч.

ЗАПИЛЮГА́ЧЕНО [запил'уга́чино], безос., підсил. Укрито пилом, запилюжено. Маши́нам так і забо́р, і ст'і́ну запилуга́чино – асхва́л'ту ж нима́.

ЗАПИЛЮГА́ЧУВАТЬ [запил'уга́чуват'] –ю, –єш, підсил. Укривати пилом, запилюжувати. Запил'уга́чиў маши́ну, типе́р мий сам.

ЗАПИ́НА́ЧКА –и, ж. Усе, чим запинають голову (хустка, косинка). Йак до це́рквм йти́меш, не забу́д' запина́чку ўз'ат' йаку́с'.

ЗА́ПИНКА –и, ж., зрід. Застібка. Йе кохти́, шо биз ґу́дзик’іў, там ста́ўл'али за́пинки.

ЗАПИ́ТИЙ –а, –е. 1. Залагоджений, узгоджений, закінчений (із кінцевим частуванням). С:о́ра ўже запи́та, бу́дим жит' дру́жно; 2. Тільки ж. Дівчина, про сватання якої остаточно домовилися. Вона́ ўже даўно́ запи́та, за́йн'ата.

ЗА́ПІЛ [за́п’іл] –полу, ч., зрід. Пола одежі, загорнена так, що в неї можна щось покласти. Так і розсипались [кобила] у золоті копієчки, що цілісінький тиждень переносив у заполі (СКв).

ЗАПІЮ́ЩИЙ [зап’ійу́шчий] –а, –е, зрід., заст. 1. Який уживає алкогольні напої. Коли́ чолов’і́к зап’ійу́шчий, то ді́ла ни бу́де; 2. Який страждає на запій. Зап’ійу́шчий запева́ на ти́ждин', а тод'і́ ка́йіц':а.

ЗА́ПОНКА –и, ж. Фартух. Завйаза́ла за́понку – і до горшк’і́ў.

ЗАПО́РЕНИЙ¹ –а, –е. Зіпсований, занапащений. Свирло́ ўже запо́рене, мабу́д', на гв’іздо́к попа́ло.

ЗАПО́РЕНИЙ² –а, –е, зрід. Зарослий травою (бур’яном). Гр'а́дка така́ запо́рина, шо й цибу́л'і ни ви́дно.

ЗА́ПОРТОК –тка, ч. 1. Зіпсоване яйце, бовток. За́портк’іў у гн'ізд'і́ аж два найшли́; 2. Перен., знев. Недоросток, миршавець. Ус'а́кий за́порток м’ін'і́ ўка́зуватиме, шо роби́т'.

ЗАПО́РЮВАТЬ¹ [запо́р'уват'] –ю, –єш. Зіпсовувати, занапащати щось. Угли́ на до́м'і запоро́ў, карни́з криви́й.

ЗАПО́РЮВАТЬ² [запо́р'уват'] –ю, –єш, зрід. Покривати травою, заростати. Оце́ так хаз'а́йка – вес 'горо́д буд'аки́ запоро́ли, а йій н'ічо́го.

ЗАПРАВИ́ЛО –а, сп. Заводій, верховода. На ўс'у́ у́лиц'у буў заправи́лом.

ЗАПРА́ВЩИК [запра́ўшчик] –а, ч. Заправник. Запра́ўшчик прийіх́аў, а тра́ктора нима́.

ЗАПРАХТО́РЮВАТЬ [запрахто́р'уват'] –ю, –єш. Запроторювати. Си́на йак ў а́рм’ійу забра́ли, так запрахто́рили хто́зна куди́ – дес' на Закарпа́ч:ину.

ЗАПРОСТЯКА́ [запрост'ака́], прис. Запросто, легко. Це ж запрост'ака́ роби́ц':а, т'і́ки наўчи́с'.

◊ЗАПУ́ДРЮВАТЬ [запу́др'уват'] ГО́ЛОВУ. Уводити в оману, дурити. Вона́ кому́ хо́чиш запу́дре го́лову.

ЗАПУ́ДЮВАТЬ¹ [запу́д'уват'] –ю, –єш. Із силою кидати, запускати. Йак запу́диў кам’ін'у́ку – аж на той бе́рег перилит'і́ла.

ЗАПУ́ДЮВАТЬ² [запу́д'уват'] –ю, –єш, евф. Замочувати сечею. Йак мали́м буў, так запу́д'уваў усе́ безбо́жно.

ЗАПУ́ДЮВАТЬСЯ [запу́д'увац':а] –юся, –єшся, евф. Замочуватися сечею. Скі́ки мо́жна запу́д'увац':а, ти ж вили́кий уже́!

ЗАПУ́ЖАНИЙ –а, –е, зрід. Заляканий. Приб’і́гла дити́на – запу́жана ўсмерт'.

ЗАПУ́ЖУВАТЬСЯ [запу́жувац':а] –юся, –єшся, зрід. Лякатися. Запу́жувац':а ўже п’і́зно – бойа́лас'а, йак моло́дойу була́.

ЗА́РА, прис., алегр. 1. Зараз, негайно. Йак ска́жиш – за́ра й приб’іжу́; 2. У даний час, тепер. За́ра жит' лу́́ч’:е, хоч і н'іко́ли ду́же харашо́ ни було́.

ЗАРА́ЗЬКИЙ [зара́з'кий] –а, –е, лайл. Капосний, негідний. Ох і зара́з'кий росте́ ў не́йі хло́пиц' – шко́да на шко́д'і.

ЗАРАТО́ВУВАТИ –ю, –єш, зрід. Підтримувати, допомагати. Йакшо́ ти ни зарату́йіш – то н'іхто́ ни помо́же.

◊ЙАК НА ЗА́РВАНІЙ [за́рвані'й] У́ЛИЦІ [у́лиц'і]. Про безлад, непорядок. Та у йе́йі ў ха́ті, шо на за́рван'ій у́лиц'і.

ЗАРИВА́ТЬСЯ [зарива́ц':а] –юся, –єшся. Сікатися, провокувати бійку чи сварку. В’ін пе́рвий зарива́ўс'а до ме́не.

ЗАРІЗЯ́КА [зар'із'а́ка] –и, ч. Великий ніж. Тре́ба наточит́' зар'із'а́ку, а то шос' затупи́ўс'.

ЗАРО́БЛЕНИЙ –а, –е. Закритий, закладений, заткнутий (про отвір). Заро́блена д'і́рка, шо і ни поба́чиш.

ЗАРОБЛЯ́ТЬ [заробл'а́т'] –ю, –єш. Закривати, закладати, затикати (отвір). Тре́ба зароби́т' д'і́рку, а то хтос' но́ч’:у проломи́ў.

ЗАРО́ЩИЙ [заро́шчий] –а, –е. 1. Зарослий, засмічений бур’яном. Огоро́д таки́й заро́шчий, шо воўки́ ско́ро ви́тимут'2. Нестрижений, неголений. Посл'і́дне ўре́м'а в’ін шос' заро́шчий хо́де.

ЗАРУ́БЛЕНИЙ –а, –е. Підрублений, підшитий із підгинанням краю. Пла́т':а ўже зару́блине, мо́жна й прострочи́т'.

ЗАРУ́БЛЮВАННЯ [зару́бл'уван':а] –я, с. Підрублювання, підшивання з підгинанням країв. Зару́бл'уван':а – то нудне́ д'і́ло, осо́бин:о, йак ни ўм’і́йіш.

ЗАРУБЛЯ́ННЯ [зарубл'а́н':а] –я, с. Тс, що ЗАРУ́БЛЮВАННЯ. До зарубл'а́н':а тре́ба шче покро́йіт' і намита́т'.

ЗАРУ́КА –и, ж., зрід. Застава. Хай зару́кой хоч в’ідро́ бу́де, по́ки вирну́с'.

ЗАРЮ́МЗЮВАТЬ [зар'у́мз'уват'] –ю, –єш. Починати рюмсати. Йак т'і́ки шос' ни по-йо́му – так і зар'у́мз'уйе.

ЗАРЮ́МЗЯНИЙ [зар'у́мз'аний] –а, –е. Зарюмсаний, заплаканий. Зар'у́мз'ана мойа́ дити́нка – н'іхто́ йійі́ на ру́ки ни в’і́з'ме.

ЗАРЯЖА́ТЬ [зар'ажа́т'] –ю, –єш, зрід. Заражати, інфікувати. Бол'на́ л'уди́на мо́же зар'ажа́т' здоро́вих.

ЗАРЯ́ЖЕНИЙ [зар'а́жений] –а, –е, зрід. Заражений, інфікований. Йа́йц'а ку́р'ач’і йако́йус' чумо́йу зар'а́жен'і.

ЗАСВИДІ́ТЕЛЬСТВУВАТИ [засвид'і́тил'ствувати] –ю, –єш, док. Завірити підписом, печаткою. І теє ще нічого, бо пан справник, ... спасибі йому, засвидітельствував, а казенная Палата і утвердила.

ЗА́СВІТА [за́св’іта], прис. До настання темноти. За́св’іта зроби́ ўс'у робо́ту, а тод'і́ іди́ гул'а́т'.

ЗАСЕКРЕ́ТЮВАТЬ [засикре́т'уват'] –ю, –єш. Засекречувати, маскувати. Стара́лис'а око́пи засикре́т'уват', шоб і л'о́ч:ики ни ба́чили.

ЗАСЕКРЕ́ТЯНИЙ [засикре́т'аний] –а, –е. Засекречений, замаскований. Отр'а́д си́л'но засикре́т'аний буў, н'іхто́ про йо́го ни знаў.

ЗАСЕ́РОЧКА –и, ж. Ірон.-жарт. до ЗАСЕ́РЯ–1. Засе́рочка мойа́ мале́н'ка, шос із':іла пага́не – от і случи́лос'.

ЗАСЕ́РЯ [засе́р'а] –і, знев., сп. 1. Людина (здб. дитина), що часто випорожняється. Засе́р'а опйа́т' уд'е́лаўс'а; 2. Перен. Неохайна людина. Вона́ така́ засе́р'а, шо ў ха́ту ни за́йдиш.

◊ЗАСИРА́ТИ О́ЧІ [очі], згруб. Казати неправду, обманювати. Забала́кала, засра́ла о́ч’і, а йа й пов’і́рила.

ЗАСІ́КА [зас'і́ка] –и, ж. Засік, відгородка. Тре́ба зас'і́ку дл'а́ кукургу́зи зроби́ти.

ЗАСКИРДО́ВАНИЙ –а, –е. Заскиртований. Йакшо́ соло́ма засрикдо́вана непра́вил'но – затече́.

ЗАСКИРДО́ВУВАТЬ [заскирдо́вуват'] –ю, –єш. Заскиртовувати. Заскирдо́вуват', було́, прийіж’:а́ли аж із За́паднойі – там ум’і́йут' це роби́т'.

ЗАСКО́К –у, ч., жарг., нов. Дивацтво. Так вона́ з:аско́ком, то норма́л'на, а то йак здур'і́йе.

ЗАСКОРО́ДЯНО [заскоро́д'ано], безос. Заскороджено. Бурйа́н прополо́ла, гр'а́дки заскоро́д'ано.

ЗАСКОРО́ДЮВАТЬ [заскоро́д'уват'] –ю, –єш. Заскороджувать. Заскоро́д'уйу зра́зу п’і́сл'а дошчу́, шоб ўла́гу прикри́т'.

ЗАСКО́ЧЕНИЙ –а, –е, жарг., нов. Дивак, людина непередбачуваної поведінки. В’ін жи заско́чений – із заско́ками – х’іба́ його́ по́ймиш.

ЗАСЛІ́Н [засл'і́н] –ону, ч., зрід. Заслінка печі. Закри́й засл'і́н, а то чади́т'.

ЗАСМАЛИ́ТЬ [засмали́т'] –ю, –иш, док., згруб., підсил. Зацідити, різко, сильно вдарити. Йак засмали́ў йому́ по́м’іж о́ч’і, той і ўпаў.

ЗАСМАЛЯ́ЧИТЬ [засмал'ачит'] –у, –иш, док., підсил. Тс, що ЗАСМАЛИ́ТЬ. Мишко́ так засмал'а́чиў, шо ўсе жит':а́ бу́де по́мнит'.

ЗАСМО́КЧУВАТЬ [засмо́кчуват'] –ю, –єш. 1. Засмоктувати, утягати, убирати. Йак пит', так засмо́кчуйе л'і́тру; 2. Обсмоктувати. Тепе́р ни ц'ілу́йут, а засмо́кчуйут'.

ЗАСНА́ЧЕНИЙ –а, –е. Приправлений спеціями, затовчений салом із часником. Низасна́чиний боршч йа і йі́сти ни бу́ду.

ЗА́СНАЧКА –и, ж. Приправа (здебільшого до борщу) затовчене з часником сало. Боршч б’із за́сначки – ни боршч.

ЗАСНА́ЧУВАТИ –ю, –єш. Приправляти страву. Засна́чуйут' йак – зато́ўкуйут' часни́к із са́лом.

ЗА́СНІВКА –и, ж., заст. Вид шиття. Усе пооббивані [рушники] заснівками (СКв).

ЗА́СО́В [за́со́ў] –а/у, ч. Засувка, рухома дерев’яна чи металева пластинка для замикання дверей, воріт, хвіртки. Засо́ў на кал'і́тк’і т'іл'іпа́йиц':а, хто хо́чиш за́йде.

ЗАСОМЛІВА́ТИСЯ [засомл'іва́тис'а] –юся, –єшся, док. Засумніватися, зневіритися. Засомл'іва́лас'а вона́ ў йо́му посл'і́дн'е ўре́мйа.

ЗАСО́РЕНИЙ –а, –е. 1. Засмічений, заповнений чимось стороннім. Засо́рина ко́мната ім’і́йе ўже ни той вид; 2. Із домішком чогось небажаного. Пшини́ц'а така́ засо́рина, шо й коси́т' ва́жко.

ЗАСО́РЮВАТЬ [засо́р'уват'] –ю, –єш. 1. Засмічувати, заповнювати чимось стороннім. Засори́т' ка́ждий мо́же, а от прибра́т' – н'і; 2. Додавати небажаного, непотрібного. Т'іл'ів’і́зор т'і́ки уми́ засо́р'уйе.

ЗАСПО́РЕНИЙ –а, –е. Щодо якого забилися, уклали парі. Д'і́ло заспо́рене, пождимо́ – чийа́ в’і́зме.

ЗАСПО́РЕНО, безос. Укладено парі, закладено. Уже́ заспо́рино, йак програ́йіш – могори́ч із те́бе.

ЗАСПО́РЮВАТИ [заспо́р'увати] –ю, –єш. Забиватися, закладатися. Л'у́бе заспо́р'увати, а ўс'ігда́ програва́.

ЗАСРА́НЕЦЬ [засра́ниц'] –нця, ч. 1. Дитина, що часто випорожнюється, забруднюється калом. Ру́ки одпада́йут' п’і́сл'а того́ засра́нц'а стира́ти; 2. Перен., згруб.-лайл. Неохайна людина. Засра́нцим хо́диш, а на́чи й хаз'а́йка йе; 3. Перен., згруб.-лайл. Людина негідної, ницої поведінки. Засра́ниц' – пага́ний чолов’і́к – п’ідвиде́, збре́ше.

ЗА́СРА́НКА –и. Жін. до ЗАСРА́НЕЦЬ–1,2,3. 1. Засра́нку т'і́ки ж п’ідми́ла – й опйа́т'; 2. Засра́нка й хо́де обстр'о́пана й ниобст'і́рана; 3. Тій за́сранц'і ўже нихто́ ни в’і́ре й гро́ший ни дайе́.

ЗА́СРАНО, безос. 1. Укрито, забруднено калом. У лу́л'ц'і ўсе за́срано, а бат'ка́м і ба́йдуже; 2. Перен., згруб. Засмічено, занехаяно. У двор'і́ так за́срано, шо л'у́дам хоч і ни ходи́.

ЗАСРА́НОЧКА –и. Зменш.-пестл. до ЗАСРА́НКА–1. Була́ мало́йу – була́ засра́ночкойу.

ЗАСРА́НЧИК –а, ч. Зменш.-пестл. до ЗАСРА́НЕЦЬ–1. Засра́нчика т'і́ки покупа́ла, а в’ін шче оброби́ўс'а.

ЗАСРА́НЧИЧОК –чка, ч., зменш.-пестл. Тс, що ЗАСРА́НЕЦЬ–1. Засра́нчичка покупа́йім, ви́сушим і спат' покладимо́.

ЗА́СРА́ТО, безос. Тс, що ЗА́СРАНО–1,2. 1. Ни подиви́лас'а би ў л'у́л'ку, і було́ б за́срато; 2. Так за́срато, на́чи сто год н'іхто́ ни ўбера́ў.

ЗАСТА́ЛЕНИЙ –а, –е. Тс, що ЗАКА́ЛЕНИЙ–1. Заста́лина лопа́та копа́ лу́ч’:е.

ЗАСТА́ЛЮВАТЬ [заста́л'уват'] –ю, –єш. Загартовувати. Кова́л' ум’і́йе заста́л'уват', бо це його́ д'і́ло.

ЗАСТРО́ЙЩИК [застро́йшчик] –а, ч. Забудовник. У нас застро́йшчикам коли́с' с:у́ду дава́ли.

ЗАСТРО́ЮВАТЬ [застро́йуват'] –ю, –єш. Забудовувати. Застро́йіли пусти́р' дома́ми.

ЗАСТУ́КУВАТЬ [засту́куват'] –ю, –єш. У грі палички-стукалочки знайти схованого й повідомити про це торканням до умовленого предмета й вигуком. Йак гра́ли ў сту́калки, так йа ўс'іх і засту́кала.

ЗАСТЬО́БНУТИЙ [заст'о́бнутий] –а, –е. Тс, що ЗАСТЬО́ГНЕНИЙ. Йакшо́ заст'о́бнутий, вихо́д' за две́р'і.

ЗАСТЬО́БУВАТИ [заст'о́бувати] –ю, –єш. Тс, що ЗАСТЬО́ГУВАТЬ. Йак кухва́йку ни заст'о́буватимиш – забо́л'ійиш.

ЗАСТЬО́БУВАТЬСЯ [заст'о́бувац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗАСТЬО́ГУВАТИСЯ. Заст'о́буйс'а харашо́, осо́бин:о б’і́ла го́рла, а то анг’і́на схва́те.

ЗАСТЬО́ГНЕНИЙ [заст'о́гниний] –а, –е, зрід. Застебнутий (на ґудзики). Заст'о́гнутому ж типл'і́ш, чим нарозпа́шку.

ЗАСТЬО́ГУВАТИСЯ [заст'о́гуватис'а] –юся, –єшся, зрід. Застібатися (на ґудзики). Заст'о́гуватис'а тре́ба, а ни хви́цати, шоб простуди́тис'а.

ЗАСТЬО́ГУВАТЬ [заст'о́гуват'] –ю, –єш, зрід. Застібати (на ґудзики). Заст'о́гуй пал'то́ на ўс'і пу́виц'і, так і ни зме́рзниш.

ЗА́СУХА –и, ж. Посуха, відсутність дощу влітку. За́суха ўсе докона́ла, н'ічо́ ни росте́.

ЗАТЕЛЕЛЬО́ПКУВАТЬСЯ [зателил'о́пкувац':а] –юся, –єшся, зрід., знев., підсил. Забризкуватися, забруднюватися. Йак гаса́ по у́лиц'і, так зателил'о́пкуваўс'а по са́му ша́пку.

ЗАТЕЛЬО́ПА [затил'о́па] –и, сп., знев. Зателепа, неохайна людина. На таку́ зател'о́пу й диви́ц':а ни хо́чиц':а.

ЗАТЕЛЬО́ПАНИЙ [зател'о́паний] –а, –е, знев. Неохайний. І ў шко́лу затил'о́паний ходи́ў, і м’іж л'у́ди.

ЗАТЕЛЬО́ПАНКА [зател'о́панка] –и, ж., знев. Тс, що ЗАТЕЛЬО́ПА. Із тако́йу затил'о́панкойу н'ійа́кий хлоп́иц' ни дружи́тиме.

ЗАТЕЛЬО́ПКУВАТЬ [зател'о́пкуват'] –ю, –єш. Тс, що ЗАТЕЛЬО́ПУВАТЬ. Де так холо́ш’і мо́жна затил'о́пкат'?

ЗАТЕЛЬО́ПКУВАТЬСЯ [зател'о́пкувац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗАТЕЛЕЛЬО́ПКУВАТЬСЯ. По́ки но́ч’:у по-те́мному додо́му до́йде, то затил'о́пкайиц':а х’іба́ ж так.

ЗАТЕЛЬО́ПУВАТЬСЯ [зател'о́пувац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗАТЕЛЬО́ПКУВАТЬСЯ. Затил'о́пувац':а ти ма́ст'ір, а йаґби́ сам ст'іра́ў?

ЗАТИ́ЛОК –лка, ч. 1. Потилиця. Іс:у́нуў ке́пку на затил́ок; 2. Зрід. Задня частина чогось. До ха́ти з:зати́лку п’ід'ійшо́ў.

ЗАТІКА́ТИ [зат'іка́ти] –ю, –єш. Затерпати. І ру́ки, бува́, зат'іка́йут', і но́ги.

ЗА́ТКАЛО –а, с. Жмут ганчір’я, соломи, яким закривають душник погреба. Тре́ба заткну́ти зат́калом д'і́рку ў по́гриб’і, шоб ни поме́рзло н'ічо́го.

ЗАТОВКМА́ЧЕНИЙ [затоўкма́чиний] –а, –е. Тс, що ЗАТОКМА́ЧЕНИЙ–1. Сухар'і́ затоўкма́чині йі́ли, аж обли́зувалис'.

ЗАТОКМА́ЧЕНИЙ –а, –е. 1. Наштовханий, запханий, занурений. У кал'у́ж’і так і затокма́чиний; 2. Перен. Заклопотаний, пригнічений. Посл'і́дн'е ўре́мйа че́рез долги́ така́ затокма́чина хо́де.

ЗАТОКМА́ЧЕНО, безос., підсил. 1. Затовчено, запхано, забито. У боло́т'і затокма́чино й по с'о́дн'а; 2. Перен. Завчено, навчено, перейнято. Шо ў шко́л'і затокма́чино за́молоду, те й по́мн'у.

ЗАТОРМО́ЖЕНИЙ –а, –е. 1. Загальмований. Маши́на ж затормо́жина була́ – на ручнику́; 2. Перен., знев. Недорозвинений, недоумкуватий. Та вона́ затормо́жина шче з д'і́цтва.

ЗАТОРМО́ЖУВАТЬ [затормо́жуват'] –ю, –єш. Загальмовувати. Во́за затормо́жували – хоч п’ідстаўл'а́ли кам’ін'у́ку.

ЗАТОРМО́ЗЮВАТЬ [затормо́з'уват'] –ю, –єш, зрід. Тс, що ЗАТОРМО́ЖУВАТЬ. Шоб затормо́з'уват', так ши́ну таку придумаў сп’іц'іа́л'ну.

ЗАТО́ШНЮВАТИ [зато́шн'увати] –ю, –єш. Відчувати нудоту, вадження. Шос' мене́ зато́шн'уйе од ц'ійе́йі йіди́.

ЗАТРЕ́БУВАТЬ [затре́буват'] –ю, –єш, док. Попросити, вимагати. Затре́бували од ме́не нивозмо́жного.

ЗАТРЕ́БУВАТЬСЯ [затре́бувац':а] –юся, –єшся, док. Стати негайно необхідним. Затре́буйіц':а по́мошч ўрача́ – зраз́у ско́ра прийі́де.

ЗАТРЮ́ХАНИЙ [затр'у́ханий] –а, –е. Брудний, захлюпаний багнюкою. Прин'і́с штани́, так’і́ затр'у́хан'і, шо і ни ви́мнеш.

ЗАТРЮ́ХУВАТЬ [затр'у́хуват'] –ю, –єш. Забризкувати багнюкою, забруднювати. Шоб так затр'у́хат', на́да ўс'і кал'у́ж’і ви́м’ір'ат'.

ЗАТУ́ЛКА –и, ж., зрід. Віконниця. Зату́лки на н'іч закрива́ти годи́ц':а.

ЗА́ТУЛКА –и, ж. Заслінка. За́тулку закрива́йу, йак у плит'і́ перегори́т'.

ЗАТУСКА́ТЬ [затуска́т'] –ю, –єш, зрід. Загускати. Холоде́ц' зату́снуў – типе́р і йі́сти мо́жна.

ЗАТУ́СКЛИЙ –а, –е, зрід. Загуслий, який став густим. Зату́склий к’іс'і́л' мин'і́ лу́ч’:ий, чим р'ідки́й.

ЗАУ́ШНИЦЯ¹ [зау́шниц'а] –і, ж. 1. Зрід. Серга, кліпса. Зау́шниц'а рос:т'ібну́лас' і загуби́лас'а; 2. Дужка окулярів. Ни попра́вила зау́шниц'у – о́чки й упа́ли.

ЗАХАЗЯЙНУВА́ТЬСЯ [захаз'айнува́ц':а] –юся, –єшся, док. Занехаяти господарство. Че́риз ту робо́ту зо́ўс'ім захаз'айнува́ўс'а – усе́ забро́сиў до́ма.

ЗАХА́РЛАНИЙ –а, –е, зрід. Зашахраний, привласнений. Уже́ но́жичок м’ій карма́н:ий заха́рланий, пропа́ў.

ЗАХАРЛА́ТЬ [захарла́т'] –ю, –єш, док. Зашахрувати, привласнити чужу річ. Захарла́ла вона́ мойу́ йу́бку, йак так і тре́ба.

ЗАХАЮ́ЧЕНИЙ [захайу́чиний] –а, –е, згруб. Занехаяний, брудний. З ни́ми йак начала́ води́ц':а, так тако́йу захайу́чинойу ста́ла.

ЗАХАЮ́ЧУВАТЬ [захайу́чуват'] –ю, –єш, згруб. Занехаювати, забруднювати. На́да ж так пол захайу́чит', йак його́ й одми́т'.

ЗАХВА́ЧУВАТИ –ю, –єш. Гнати, виганяти. Йак захвати́ў д'ід Мишко́ йіх па́лкойу, шоб ни тин'а́лис'а тут.

ЗАХВИ́ЦЬКАНИЙ [захви́ц'каний] –а, –е. Забруднений, забризканий. Маши́на захви́ц'кана по са́м’і борти́.

ЗАХВИ́СЬКУВАТИ [захви́с'кувати] –ю, –єш. Забруднювати, забризкувати. Де вона́ так захви́с'кала бот'і́нки – ни одми́йиш.

ЗАХЛИПА́ТИСЯ [захлипа́тис'а] –юся, –єшся. Захлинатися. Ка́ждий мо́же ў вод'і́ захлипну́ц':а.

ЗАХЛЮ́СТАНО [захл'у́стано], безос. Забризкано, захлюпано. І с'і́но ў ст'іжку́ захл'у́стано, і соло́му.

ЗАХЛЮ́СТУВАТИСЯ [захл'у́́стуватиса] –юся, –єшся. Забризкуватися, захлюпуватися. Іде і співає, а де калюжа, тут і вдарить тропака. Забризкався, захлюстався (СКв).

◊ЗАХОЛОЖУВАНИЙ БОРЩ, заст. Холодник, пісний борщ. Перш [їли] борщ горячий – далі захоложуваний борщ з линами (СКв).

ЗАХУРДЕБЕ́ЛЮВАТЬ [захурдебе́л'уват'] –ю, –єш, підсил. Мести, крутити снігом, пилом. У конц'і́ з'іми́ так захурдебе́л'уйе, шо ні пройі́хат', ні пройти́.

ЗАХУРДЕБЕ́ЛЮВАТЬСЯ [захурдебе́л'увац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗАХУРДЕБЕ́ЛЮВАТЬ. Бува́ шо ду́же ра́но захурдебе́лиц':а.

ЗАЦУРПЕ́ЛЕНО, безос., підсил. Сильним ударом надіслано на значну відстань (цурку, м’яча й ін.). Мйача́ так зацурпе́лино, шо шука́т' п’іўдн'а́ тре́ба.

ЗАЦУРПЕ́ЛЮВАТЬ [зацурпе́л'уват'] –ю, –єш, підсил. Сильним ударом палиці забивати на значну відстань (цурку, м’яча й ін.). Н'і́чого було́ зацурпе́л'уват' мйач, тепе́р сам іди́ й шука́й.

ЗАЧА́ВЛЮВАТИ –ю, –єш, заст. Занедужувати, немічніти. Та вона таки швидко зачахла, зачавліла і скоро дуба дала (СКв).

ЗАЧА́ЛЕНИЙ –а, –е. Зв’язаний, прив’язаний. Мото́рка зача́лина – ни з'і́рве.

ЗАЧА́ЛЕНО, безос. Зв’язано, прив’язано. Зача́лино кр'і́пко – с'і́но ўже ни рос:и́пиц':а.

ЗАЧА́ЛЮВАТИ [зача́л'увати] –ю, –єш. Зав’язувати, прив’язувати. Зача́л'увати над'о́жн'іш з двох бок’і́ў, тод'і́ ло́дку ни ган'а́тиме.

ЗАЧИ́М, прис. Для чого, навіщо. Зачи́м це зроби́ў – спи́тати б тебе́.

ЗАЧУ́ХА –и, сп., знев. 1. Занедбана, занехаяна людина. Йак поба́чу ту зачу́ху, так м’ін'і́ смирди́т'; 2. Нікчемний господар. У то́го зачу́хи й ку́риц'і ў двор'і́ нима́.

ЗАЧУ́ХАНКА –и, ж., знев. 1. Тс, що ЗАЧУ́ХА–1,2. 1. Вона́ з д'і́цтва ходи́ла зачу́ханкойу, бо росла́ биз бат'к’і́ў; 2. У т'ійе́йі зачу́ханки й лобода́ ў огоро́д'і ни росте́.

ЗАША́ГУВАТИ –ю, –єш. Заступати, заходити за (на) щось. Ни заша́гуй на мойе́, он сл'ід оста́виў.

ЗАШКАРУ́БЛЕНИЙ –а, –е. Затверділий, засохлий. Чо́боти ста́ли так’і́ зашкару́блин'і, шо н'і сол'ідо́л, н'і крем ни помо́жут'.

ЗАШКАРУ́БЛЮВАТЬСЯ [зашкару́бл'увац':а] –юся, –єшся. Ставати шкарубким, шорстким. З года́ми ко́жан'і ве́шч’і зашкару́бл'уйуц':а.

ЗАШКРЬО́БАНИЙ [зашкр'о́баний] –а, –е. Заношений, зачовганий (про взуття). Іва́н, мабу́т', н'іко́ли ни розта́ниц':а с:войі́ми зашкр'о́баними ту́хл'ами.

ЗАШКРЬО́БАНО [зашкр'о́бано], безос. Заношено, зачовгано (про взуття). Т'і́ки ж купи́ли санда́л'і – ўже зашкр'о́бано, зано́сино.

ЗАШКАРЬО́БУВАТЬ [зашкар'о́буват́] –ю, –єш. Заношувати, зачовгувати (взуття). Йак в’ін ум’і́йе так би́стро сапоги́ зашкар'о́буват'?

ЗАШКАРЬО́БУВАТЬСЯ [зашкар'о́бувац':а] –юся, –єшся. Заношуватися, зачовгуватися. О́буў ни мо́же сама́ зашкар'о́бувац':а.

ЗАШМА́ЛЕНИЙ –а, –е. 1. Засмалений, обгорілий, обвуглений. Посу́да зашма́лена, йак йійі́ сто год ни ми́ли; 2. Засмаглий, загорілий. Од со́нц'а зашма́линий, йак ци́ган.

ЗАШМА́ЛЮВАТЬ¹ [зашма́л'уват'] –ю, –єш. 1. Засмалювати, обвуглювати. Газ ни так кастру́л'і зашма́л'уйе, йак дро́ва; 2. Надавати засмаги, загару. Зутра́ со́нце лу́ч’:е зашма́л'уйе, а ў обі́д б’і́л'ше пече́.

ЗАШМА́ЛЮВАТЬ² [зашма́л'уват'] –ю, –єш, підсил. 1. Сильно бити, кидати. Зашмали́ў ги́лкойу, шо цу́рка й че́риз ха́ту перилит'і́ла; 2. Заповнювати, засаджувати у великій кількості. Зашмали́ла вес' огоро́д карто́шкойу.

ЗАШМА́ЛЮВАТЬСЯ [зашма́л'увац':а] –юся, –єшся. 1. Обвуглюватися, укриватися сажею, закіптюжуватися. Потоло́к уве́с' зашмали́ўс'а од то́го га́зу; 2. Загоряти, засмагати. Ма́шка на мо́р'і ду́же зашма́л'увалас', шоб ус'і ́зна́ли, де вона́ була́.

ЗА́ШМОРГА, прис. Зашморгом міцно (зв’язувати, зав’язувати). Завйажи́ м’ішо́к за́шморга, шоб ни розвйаза́ўс'а.

ЗАШТО́ПАНО, безос., жарг. Спіймано, зловлено. Тих банд'і́т'іў ско́ро і зашто́пано – ни ду́же нагул'а́лис'а.

ЗАШТО́ПАТИСЯ [зашто́патис'а] –юся, –єшся, док., перен., жарг. Зловитися, спійматися. Той вор'у́га й зашто́паўс'а на гар'а́чому.

ЗАШТОПИ́РИТЬСЯ [заштопи́риц':а] –юся, –єшся, док., жарг., підсил. Тс, що ЗАШТО́ПАТИСЯ. Одна́ покра́жа пройшла́, а на дру́г’ій заштопи́риўс'а.

ЗАЩЕ́БНУТИЙ [зашче́бнутий] –а, –е. Защепнутий, замкнений. Хв’і́ртка зашче́бнута ту́го, на́мертво.

ЗАЩЕ́БНУТО [зашче́бнуто], безос. Защепнуто, замкнено. Дв́ер'і зашче́бнуто, ста́ўн'і закри́то – йак поўм’іра́ли ўс'і.

ЗАЩИКА́ТЬ [зашчика́т'] –ю, –єш. 1. Застібати, защіпати. Зашчикну́ла в’ідро́ пога́но – воно́ й упа́ло ў во́ду; 2. Затискати, травмувати якусь частину тіла, кінцівки. Зашчикну́ла па́лиц', аж поси́н'іў; 3. Закривати на клямку. Зашчикну́ў две́р'і, п’ішо́ў.

ЗАЩИ́КНУТИЙ [зашчи́кнутий] –а, –е. 1. Застебнутий, защеплений. І наши́йник зашчи́кнутий, а соба́ка з'ірва́ўс'а; 2. Затиснений, травмований (рука, нога, палець). Па́лиц' зашчи́кнутий боли́т' ішче́; Закритий на клямку. Две́р'і кр'і́пко зашчи́кнут'і.

ЗАЩИ́КНУТО [зашчи́кнуто], безос. 1. Застебнуто, защеплено. Пришче́пку зашчи́кнуто, а в’ідро́ ни диржи́ц':а; 2. Затиснено, травмовано (руку, ногу, палець). Так капка́н зашчи́кнуто, шо й па́л'ц'а одби́то; 3. Закрито на клямку. Хв’і́ртку зашчи́кнуто – в’і́тир ни з'і́рве.

ЗАЩИ́ТА [зашчит́а] –и, ж. 1. Захист. Козаки́ на зашчи́ту ўс'іх става́ли; 2. Заступництво, охорона, підтримка. Йаґби́ ни йоѓо зашчи́та, зат'у́кали б мене́; 3. Прихисток, захисток. Ха́та й зашчи́тойу була́ дл'а виногра́ду.

ЗАЩИ́ТАНИЙ [зашчи́таний] –а, –е. Зарахований. Молоко́ то́же зашчи́тане ў нало́г.

ЗАЩИ́ТНИК [зашчи́тник] –а, ч. 1. Захисник, оборонець. З тобо́й ни стра́шно, м’ій зашчи́тник; 2. Адвокат. У суд'і́ зашчи́тником буў той же Петре́нко.

◊БРАТЬ ПІД ЗАЩИ́ТУ [брат' п’ід зашчи́ту]. Заступатися, захищати. Ме́нчих ус'ігда́ браў п’ід зашчи́ту.

ЗАЩИ́ТУВАТЬ [зашчи́туват'] –ю, –єш. Зараховувати, зважати. Трудодн'і́ зашчи́тували паличка́ми.

ЗАЩИЩА́ТИ [зашчишча́ти] –ю, –єш. 1. Обороняти, відстоювати. Зашчишча́ў свойу́ зе́мл'у од н'і́мц'іў, буў на фро́нт'і; 2. Загороджувати, закривати. Рос:а́ду од со́нц'а зашчишча́ти тре́буйіц':а.

ЗАЩІБА́ТИ [зашч'іба́ти] –ю, –єш. Защіпати, замикати. На́н'іч с'і́ни зашч’іба́йу, перив’ір'а́йу.

ЗА́ЩІБКА [за́шч’ібка] –и, ж. Засув, рухомий дерев’яний або металевий пристрій для замикання дверей, воріт. За́шч’ібку тре́ба п’ідма́зат', а то шос' зайіда́.

ЗАЯЛО́ЗЕНИЙ [зайало́зиний] –а, –е. Забруднений, замазаний чимось масним, жирним. Чим це ст'іл зайало́зиний – його́ ж ни ви́мийіш.

ЗАЯЛО́ЗЮВАТЬ [зайало́з'уват'] –ю, –єш. Забруднювати, замазувати чимось масним, жирним. Зайало́з'уват' маст'іра́ ўсі, а ў ме́ни ўже ру́ки бол'а́т'.

ЗАЯЛО́ЗЮВАТИСЯ [зайало́з'уватис'а] –юся, –єшся. Забруднюватися, замазуватися чимось масним, жирним. Де так мо́жна зайало́зиц':а, ти ж т'і́ки чи́сте од'і́ў.

ЗАЯРЕПЕ́НЮВАТЬСЯ [зайарепе́н'увац':а] –юся, –єшся. Опиратися, не погоджуватися. Йак зайареп́ениц':а – н'ічо́го з ним ни зро́биш – бара́н барано́м.

ЗАЯ́РЮВАТИСЯ [зайа́р'уватис'а] –юся, –єшся. 1. Гніватися, сердитися. П’і́сл'а с:о́ри С'ір'о́га й зайари́ўс'а на не́йі; 2. Збуджуватися, виявляти статеву хіть. Висно́йу тили́ц'а зайари́лас'а до бугайа́.

ЗБА́БЛЕНО, безос. 1. Збовтано, змучено, скаламучено. Прийшо́ў скупа́ц':а, а там зба́блено, йак на боло́т'і; 2. Недоладно, невміло зроблено, зокрема зварено. Зба́блино, йак на́че соба́кам гото́вили.

ЗБА́БЛЮВАТЬ [зба́бл'уват'] –ю, –єш. 1. Збовтувати, змучувати, скаламучувати. Гу́си на м’ілко́му во́ду зба́блили; 2. Недоладно, абияк робити, зокрема варити. Гото́вит' ни ўм’і́йе, а так – зба́бл'уйе, хоч сви́н'ім ви́лий.

ЗБОК, прис., алегр. 1. Із певної сторони. Стан' збок в’і́тру і пров’іва́й; 2. На невеликій віддалі, поряд. Оце́ на́ша ха́та, а збок не́йі – Іва́нова.

ЗБО́РНЯ [збо́рн'а] –і, ж. 1. Сход, збори, натовп. Збо́рн'а на ву́лиц'і з'ібра́лас'а – про шос' бу́дут' розказ́уват'; 2. Сукупність, мішаниця. У бо́чк’і була́ збо́рн'а – і жи́то, й ове́с.

ЗБО́РЩИК [збо́ршчик] –а, ч. Збиральник податків. Йі́здиў збо́ршчик – забира́ў ку́р'ач’і йа́йц'а.

ЗБРО́ДЮВАТИ [збро́д'увати] –ю, –єш. Викликати процес бродіння. Шоб вино́ получи́лос', тре́ба його́ збро́д'увати.

ЗБРЯ́НЧУВАТИ [збр'а́нчувати] –ю, –єш, зрід. 1. Розтрачувати, циндрити. Збр'а́нчиў в’ін ус'і́ свойі́ посл'і́дн'і гро́ш’і; 2. Красти. Питру́ н'ічо́го ни остава́лос'а – т'і́ки збр'а́нчити т'і гро́ш’і.

ЗБУНДЮ́ЧИТИ, [збунд'у́чити] –у, –иш, док., зрід., підсил. Збудувати. То й гляди німкеня збундючила собі хороми і у колясах роз’їзжа (СКв).

ЗВАЛА́ШУВАТЬ [звала́шуват'] –ю, –єш. Каструвати. Кабанц'а́ звала́шуват' пора́, бо б’і́сиц':а й ни росте́.

ЗВА́ТИ –зву, звеш. 1. Кликати, прикликати. Зву́-зву до се́бе – ни чу́йут', ни йду́т'; 2. Запрошувати. Зва́ли ў го́ст'і, а вони́ ни йі́дут'.

ЗВЕДЕ́НИ́ЦЯ¹ [зведе́ни́ц'а] –і. Зведена сестра. Із ба́т'ком зведини́ц'ойу прийшла́.

ЗВЕДЕ́НИ́ЦЯ² [зведе́ни́ц'а] –і, ж., зрід., несхв. Покритка. То ж зведини́ц'а, бо пригула́ла синка́, йак шче д'і́ўкойу була́.

ЗВЕДЕ́ННЯ [зведе́н':а] –я, збір. Зведенята. Ми, хоч і зведе́н':а, а жили́, йак р'і́дн'і.

ЗВЕ́РТОК –тка, ч. Згорток, вузлик. Бабу́с'а передала́ зве́рток, шоб було́ шо йі́сти.

ЗВИЗДІ́́ТЬ¹ [звизд'і́т'] –ю, –иш, жарг. Брехати. Хва́те ўже звизд'і́т' – н'іхто́ ж ни пов’і́ре.

ЗВИНЯ́ЙТЕ [звин'а́йте]. Даруйте, вибачте. Звин'а́йте, шо ни зустр'і́ла.

ЗВИНЯ́ТИСЯ [звин'а́тис'а] –юся, –єшся. Просити вибачення, перепрошувати. Йак провини́ўс'а – тре́ба звин'а́тис'а.

ЗВИШ, прис. Більше, понад. Звиш сорока́ год'і́ў пророби́ў у колхо́з'і.

ЗВІЗДИ́ТЬ [зв’ізди́т'], безос., зрід. Зоряно. Надво́р'і зв’ізди́т' так, шо на сн'ігу́ ўсе ви́дно.

ЗВІЗДИ́ТЬСЯ [зв’ізди́ц:а], безос., зрід. Тс, що ЗВІЗДИ́ТЬ. Начне́ зв’ізди́ц':а – пови́днійе.

ЗВІЗДОНО́ША [зв’іздоно́ша] –і, ч., заст. Хлопчик, який на Різдво носить зірку (звізду). На Рожиство́ ц'ого́ го́да зв’іздоно́шой бу́де Д'і́мка.

ЗВІ́ЗДЯНИЙ [зв’і́зд'аний] –а, –е, зрід. Зоряний, укритий зірками. Не́бо ў а́ўгуст'і зв’і́зд'ане – зв’і́зд'ане.

ЗВІ́ЗНИЙ [зв’і́зний] –а, –е. Тс, що ЗВІ́ЗДЯНИЙ. Не́бо с'о́дн'і зв’і́зне, ма́бут', те́пло бу́де.

ЗВІН [зв’ін] –она, ч. 1. Дзвін; ударний сигнальний інструмент. С'о́дн'і привизли́ зв’ін на це́ркву, тепе́р мо́жна і в’і́шат' його́; 2. –ону. Звук, який видає цей інструмент; дзвеніння. Чу́ти зв’ін, та ни зна́йіш, де в’ін.

ЗВІ́НКО [зв’і́нко], прис. Дзвінко, голосисто, лунко. Цуцин'а́ л'ашчи́т' зв’і́нко, аж ву́ха заклада́.

ЗВІРЬ [зв’ір'] –я, ч. 1. Дика, звичайно хижа, тварина. Воўк – зв’ір', при́йде, роз'і́рве соба́ку; 2. Перен. Люта, жорстока людина. Іва́н – про́сто зв’ір', йак та Мару́с'ка й живе́ з йім.

ЗВІРЬО́К [зв’ір'о́к] –рька, ч. Зменш. до ЗВІРЬ–1. Ми́ша зв’ір'о́к мали́й, а шко́ди ро́бе бага́то.

ЗВІРЯ́ТИНА [зв’ір'а́тина] –и, ж. М’ясо дикої тварини. С'іча́с зв’ір'а́тина шчита́йіц'а д'іл'ікате́сом.

ЗВІ́СЕНИЙ [зв’і́синий] –а, –е. Зважений, вагу якого визначили. М’ішо́к зв’і́синий – забири́.

ЗВІСТИ́ТЕЛЬ [зв’істи́тил'] –я, ч., зрід. Вістун. Уже́ зв’істи́тил'і поўс'у́ду розказа́ли но́вост'і.

ЗВІ́СЮВАТЬ [зв’і́с'уват'] –ю, –єш. Зважувати, визначати точну вагу. Нас с'о́дн'і на мидосмо́тр'і зв’і́с'ували.

ЗВІ́ТРЮВАТЬСЯ [зв’і́тр'увац':а] –юся, –єшся, перен. Швидко щезати, зникати. Т'і́ки ж буў тут – уже́ зв’і́триўс'а.

ЗВІЩА́ТИ [зв’ішча́ти] –ю, –єш. Повідомляти. Зв’істи́ли, шо прийі́хаў син з а́рм’ійі, ждут' у го́ст'і.

ЗВО́ДИ¹ –ів, мн., заст. Брак на полотні, спричинений поломкою берда. Так’і́ гр'іхи́ ў ткан':і́ зва́лис' зво́ди.

ЗВО́ДИ² –ів, мн., зрід. Плітки, брехні. Зво́ди по ўс'ом сил'і́ п’ішли́, шо ме́не бро́сили.

ЗВО́ЇСТИЙ [зво́йістий] –а, –е, зрід. Звистий, із вигинам. Доро́га ни пр'ама́, а зво́йіста.

ЗВОЛНО́ВАНИЙ –а, –е. Схвильований, зворушений. П’і́сл'а т'ійе́йі но́вост'і вона́ ўс'а зволно́вана ходи́ла.

ЗВОЛНО́ВУВАТЬСЯ [зволно́вувац':а] –юся, –єшся. Схвильовуватися, зворушуватися. Йак зволнова́ўс'а, йак почу́ў, шо його́ ўби́то.

ЗВОНА́РЬ [звона́р'] –я, ч. 1. Дзвонар; людина, яка дзвонить у дзвони. Звонар'о́м, по́мн'у, буў Криви́й Мико́ла; 2. Перен., знев. Брехун, пліткар, базіка. Тому́ звонар'у́ ни в’ір' – набре́ше.

ЗВОНА́РЬКА [звона́р'ка] –и, перен. Жін. до ЗВОНАРЬ–2. Уже́ звона́р'ка по силу́ рознесла́.

ЗВОНИ́ТИ –ю, –иш. 1. Викликати звуки, б’ючи по деяких металевих предметах. У колоко́л'чики зво́н'ат' ве́сило; 2. Телефонувати. Син об’ішча́ў звони́ти хоч раз у нид'і́л'у; 3. Перен. Надміру говорити, базікати, пліткувати. Брос' звони́ти на ўсе сило́.

ЗВОРОТА́ –и, ж. Кінець ниви, де повертають плуг. До звороти́ до:ра́ў – і наза́д.

ЗВЬО́ЗДКА [зв'о́здка] –и, ж. Вапно. Диви́с', шоб зв'о́здка на ру́ки не попа́ла, а то ви́йіст'.

ЗВЬО́ЗНИЙ [зв'о́зний] –а, –е. Зоряний, укритий зірками. Л'і́том не́бо таке́ зв'о́зне, ду́шче, чим з'імо́йу.

ЗВЯ́КАЛКА [зв’а́калка] –и, ж. 1. Брязкало, брязкітка. Зв’а́калку дала́ дити́н'і – хай т'і́шиц':а; 2. Знев. Тс, що ЗВОНА́РЬКА. Зв’а́калка ўже в ус'і́ ву́ха донесла́.

ЗВЯ́КАЛО [зв’а́кало] –а, с. 1. Тс, що ЗВЯ́КАЛКА–1,2. 1. Зв’а́кало йаке́с' на ши́йу коне́в’і начипи́ў; 2. У то́го зв’а́кала вода́ ў ро́т'і не де́ржиц':а.

ЗВЯ́КАЛЬЦЕ [зв’а́кал'це] –я, с., зменш. Тс, що ЗВЯ́КАЛКА–1. Зроби́ў чолов’і́к зв’а́кал'це дити́н'і – от і за́баўка.

ЗВЯ́КАННЯ [зв’а́кан':а] –я, с. 1. Дзвякання. 1. Зв’а́кан':а аж на той бе́риг чут'; 2. Несхв. Голосне, набридливе говоріння. Прикрати́ зв’а́кан':а – у́ш’і закла́ло.

ЗГА –и, ж., зрід. 1. Згага, спрага. Зга пече́ – нима́ спа́су; 2. Печія у стравоході. У жилу́дку пиче́ – на́че в’ідро́ води́ б ви́пиў, шоб переста́ло.

◊ЗГА ЗНА, КОГО́ ПЕКТИ́ [пикти́]. Про неминучість, невідворотність покарання. Шо, му́че со́в’іст'? Зга зна, кого́ пикти́.

◊ЯК [йак] ЗГА ПЕЧЕ́. Про в’їдливу дошкульну людину. Ну приста́ла і йак зга пече́.

ЗГАРЦЬО́ВУВАТИ [згарц'о́вувати] –ю, –єш. Витолочувати, витоптувати. Хтос' но́ч’:у ўс'у пшини́ц'у згарц'ува́ў маши́ной.

ЗГЕ́РБУВАТЬ [зге́рбуват'] –ю, –єш, док. Погидувати, погребувати. Ни зге́рбуй л'уд'ми́, тоб’і́ шче з ни́ми ходи́т' по ц'о́му св’і́ту.

ЗГЛА́ДЮВАТЬ [згла́д'уват'] –ю, –єш. Згладжувати, вирівнювати. П’ід гр'а́дку зе́мл'у згла́д'уйут', р'іўн'а́йут'.

ЗГЛА́ДЯНО [згла́д'ано], безос. Згладжено, вирівняно. Руба́нком обстру́гано, нажда́чкойу згла́д'ано – хоч на база́р'.

ЗГЛУ́ХА, прис., зрід. Від глухості, через глухість. Зглу́ха перекрути́ў, бо ни роз'ібра́ў.

ЗГОВО́РЧИВИЙ –а, –е. Згідливий, зговірливий. Йаґби́ вона́ була́ згово́рчивой, то йій ле́гше жило́с'.

ЗГОДЯ́ [згод'а́], прис. Згодом, через певний час. Згод'а́ з:емл'а́нки перебра́лис' у ха́ту.

ЗДА́НІЯ [здан'ійа] –я, с. Споруда, будинок. У це́нтр'і постро́йіли нове́ зда́н'ійа.

ЗДЕРЕ́БКУВАТИСЯ [здере́бкуватис'а] –юся, –єшся, глуз. Вилазити, підійматися. Оце́ здере́бкуваўс'а на забо́р, шо й штани́ подра́ў.

ЗДЕ́РЖКА¹ –и, ж., зрід. Затримка. Йа б і ўсп’іў, так зде́ржка ни дала́.

◊НА ЗДЕ́РЖКУ, Витратно, збитково. Ме́дом торгува́ў – т'і́ки соб’і́ на зде́ржку.

ЗДЄ́ЛЬНИЙ [зд'е́л'ний] –а, –е. Відрядний, за відрядною системою оплати. Були́ про́сто робо́ч’і – і зд'е́л'н'і.

ЗДЄ́ЛЬНИК [зд'е́л'ник] –а, ч. Майстер, професіонал. Цей зд'е́л'ник йак зро́би, так н'іхто́ лу́ч’:и ни зум’і́йе; 2. Робітник-відрядник. Хто на ста́ўку роби́ў, а в’ін – зд'е́л'ником.

ЗДЄ́ЛЬНО [зд'е́л'но], прис. Відрядно, за відрядною системою оплати. Зд'е́л'но ви́годн'іш було́ роби́т', бо зна́йіш, шо на се́бе.

ЗДИ́МЛЮВАТИСЯ [зди́мл'уватис'а] –юся, –єшся. Тс, що ЗВІ́ТРЮВАТИСЯ. Зди́миўс'а з доро́ги, йак і ни було́.

ЗДИХА́ТЕЛЬ [здиха́тил'] –я, ч., жарт. Залицяльник, коханець. Йаґ молодо́й була́, так здиха́тил'і дис'а́тками ходи́ли.

ЗДИХА́ТЬ [здиха́т'] –ю, –єш. 1. Удихати, дихати. Уда́риўс'а груд'а́ми, шо і ни здихну́; 2. Перен. Нарікати, жалкувати. Шо зроби́ў – те зроби́ў, і н'і́чого тепе́р здиха́т'; 3. Залицятися, упадати. Шо ти за не́йу здиха́йиш – ни л'у́бе, і квит.

ЗДІВА́ТЕЛЬ [зд'іва́тил'] –я, ч., несхв. Знущальник. Шо той зд'іва́тил' ни роби́ў – і биў, і за ко́си т'ага́ў.

ЗДІВА́ТЕЛЬКА [зд'іва́тил'ка] –и. Жін. до ЗДІ́ВА́ТЕЛЬ. Така́ зд'іва́тил'ка, шо й д'іте́й свойі́х йій ни жа́лко.

ЗДІВА́ТЬСЯ [зд'іва́ц':а] –юся, –єшся., несхв. Знущатися. Шо ти надо́ мной зд'іва́йіс'а, чим йа тоб’і́ ни така́?

ЗДІ́ЛЬНИЙ [зд'і́л'ний] –а, –е. Тс, що ЗДЄ́ЛЬНИЙ. Зд'і́л'ний робо́чий роби́ў індив’ідуа́л'но.

ЗДІ́ЛЬНО [зд'і́л'но], прис. Тс, що ЗДЄ́ЛЬНО. Зд'і́л'но бага́то хто хот'і́ў робит', так заган'а́ли ў брига́ди.

ЗДІ́́ЛЬЩИК [зд'і́л'шчик] –а, ч. Тс, що ЗДЄ́ЛЬНИК–1,2. 1. Зд'і́л'шчик й інструме́нт'іў ус'а́ких б’і́л'ш ім’і́ў, шоб лу́ч’:е зроби́т'; 2. Зд'і́л'шчикам зави́дували, а ни ўс'ім дов’ір'а́ли перехо́дит'.

◊ЗДОРО́В [здоро́ў] ДРО́ЗДЕ, А Я [йа] О́СЬДЕ [оз́'де], зрід. Про яку-небудь несподіванку. Здоро́ў дро́зде, а йа о́з'де, даўно́ тебе́ жду.

ЗДОРО́ВИЙ –а, –е. Дорослий. Уже́ здоро́ва – пора́ і зна́ти, шо до чо́го.

ЗДОРО́ВКАННЯ [здоро́ўкан':а] –я, с. Вітання. Шос' йа твого́ здоро́ўкан':а й ни почу́ў.

ЗДОРО́ВКАТИСЯ [здоро́ўкатис'а] –юся, –єшся. Вітатися. Шос' в’ін здоро́ўкайіц':а, а о́ч’і в’ідво́де

ЗДОРО́ВКУВА́ТИЙ [здоро́ўкува́тий] –а, –е. Який має добре здоров’я. Вона́ закал'а́йиц':а, того́ і здоро́ўкувата така́.

ЗДО́ХЛЯ [здо́хл'а] –і, сп., знев.-ірон. Фізично слабка, виснажена, худа людина (тварина). Така́ здо́хл'а, шо йійі́ од в’і́тру хета́.

ЗДОХЛЯ́К [здохл'а́к] –а, ч. Тс, що ЗДО́ХЛЯ. Тако́го здохл'ака́ н'іхто́ ў а́рм’ійу ни во́з'ме.

ЗДОХЛЯ́КА [здохл'а́ка] –и, сп. 1. Тс, що ЗДО́ХЛЯ. Оц'а́ здо́хл'а б’е́дку з двома́ ни п’ідвезе́; 2. Труп здохлої тварини, падло. За йа́ром здохл'а́ка до́ўго вал'а́лас', усе́ соба́ки таг'а́ли.

ЗДОХЛЯЧО́К –чка, ч. Зменш. до ЗДОХЛЯ́К. Йак пага́но йі́стимеш – оста́нис'а здохл'ачко́м.

ЗДРЯ [здр'а], прис. 1. Дарма, без позитивного наслідку. Не тре́ба було́ с'уди́ прохо́дит', здр'а ўре́мйа потра́тили; 2. Безпідставно. Здр'а вона́ на подру́гу нагова́р'увала.

◊ПОЧОМ ЗДРЯ [здр'а], підсил. 1. Безладно, без розбору, абияк. Ізвали́ў у ку́чу почо́м здр'а; 2. Без міри, без межі. То ро́бко пиў, а тепе́р – почо́м здр'а.

ЗДУ́МУВАТЬ [зду́муват'] –ю, –єш. 1. Згадувати, пригадувати. Про ду́же старе́ йа ўже й ни зду́майу, д'і́тки; 2. Уявляти, припускати. Ми б ни зду́мали, шоб в’ін таке́ ўстругну́ў.

ЗДУХ –а, ч., зрід., анат. Здухвина. У здух уда́риў, шо й дух од'ібра́ло.

ЗДУ́ХИ –ів, мн. Тс, що ЗДУХ. Йак коро́ва обйі́сц'а, йійі́ бйут' п’ід зду́хи кулако́м.

ЗЕЛЕНЧА́ННЯ [зелинча́н':а] –я, с. 1. Дзеленчання, дзвеніння, гуркіт. Йак у Ха́рков’і тирп’і́т' оте́ зелинча́н':а, пил'угу́?; 2. Перен., знев. Обридливе, нудне говоріння. Од тако́го зелинча́н':а з ума́ з'ійти́ мо́на.

ЗЕЛЕНЧА́ТЬ [зелинча́т'] –у, –иш. 1. Дзеленчати, дзвеніти. Зелинча́т' он му́хи ў павути́н':і; 2. Перен., знев. Говорити обридливим, нудним голосом. Йаби́ ти ўже ни зелинча́ла, надойі́ло.

ЗЕЛІ́ЗНИЙ [зил'і́зний] –а, –е. 1. Зроблений із заліза. Зил'і́зна лопа́та; 2. Що містить залізо. Зил'і́зна руда́; 3. Виготовлений із металу. Де́риво гори́т', а ўсе зил'і́зне – пла́виц':а; 4. Перен. Міцний, твердий. Кула́к у йо́го зил'і́зний; 5. Перен. Тверда, рішуча вдача. Зил'і́зний хара́ктер.

ЗЕЛІЗНИ́ТЬСЯ [зил'ізни́ц':а] –юся, –дишся. Робитися, ставати міцним (про розчин). Заливна́ доро́жка зил'ізни́ц':а лу́ч’:е, йак йійі́ мо́кру цеме́нтом поси́пати й пригла́дити.

◊ЗЕЛІ́ЗО [зил'і́зо] КУЙ, ПО́КИ ГАРЯ́ЧЕ [гар'а́че]. Роби вчасно, не зволікаючи.

ЗЕЛІЗЮ́ГА [зил'із'у́га] –и, ж., збільш. 1. Залізо, метал. Зил'із'у́га тверда́, мабу́т', зака́лина; 2. Перен. Тверда річ. Ни земл'а́ – зил'із'у́га; 3. Перен. Несправний механізм. Зил'із'у́га ни заво́диц':а – кумул'а́тор с'іў.

ЗЕЛІЗЮ́КА [зил'із'у́ка] –и, ж. Тс, що ЗЕЛІЗЮ́ГА–1,2,3. 1. Зил'із'у́ка важка́, шо і ни пидн'і́миш.

ЗЕЛІЗЮ́РА [зил'із'у́ра] –и, ж. Тс, що ЗЕЛІЗЮ́КА–1,2,3. 1. Із тако́йі зил'із'у́ри каре́тку (част. велосипеда) зро́бино, шо од са́мойі войни́ слу́же.

ЗЕМЛЮ́ЧКА [зимл'у́чка] –и, ж., зменш. 1. Верхній родючий шар ґрунту. Зимл'у́чка ў нас род'у́ча, харо́ша; 2. Земельний наділ, земельна власність. За зимл'у́чку коли́с' і би́лис', і коло́лис'.

ЗЕ́РКАЛО –а, с. 1. Дзеркало, люстро. Розби́ў зе́ркало – на нешча́ст'а; 2. Перен. Поверхня води. Ставо́к зе́ркалом у два́ц':ат' га.

ЗЕРКА́ЛЬНИЙ [зерка́л'ний] –а, –е. Дзеркальний, як дзеркало. Блишчи́т' ме́бил', йак зе́ркало.

ЗЕРКА́ЛЬНИЙ [зирка́л'ний] –а, –е. 1. Прикм. до ЗЕ́РКАЛО–1. Зирка́л'ний шихване́р купи́ли, привизли́; 2. Перен. Рівний, блискучий. Йак ти́хо, так ставо́к – йак зирка́л'ний.

ЗЕРКА́ЛЬНО [зирка́л'но], прис. Дзеркально, як у дзеркалі. Ставо́к зирка́л'но блишчи́т'.

ЗЕ́РКАЛЬЦЕ [зе́ркал'це] –я, с. 1. Зменш. до ЗЕ́РКАЛО–1. Зиркалц'а́ ба́ришн'і ў су́мочках но́с'ат'; Перен. Блискучий фрагмент на пір’ї птахів. У качур'і́ў на кри́лах зиркалц'а́.

ЗЕРНОСУ́ШКА –и, ж. Зерносушарка. До іл'іва́тора шче зирно́ че́рез зирносу́шку пропуска́ли.

ЗЕРНОХУРА́Ж –у, ч. Зернофураж, зерновий корм для птахів і худоби. У зернохура́ж ішло́ зерно́ поби́те, пос'і́чине, пл'у́скле.

ЗЗЯН [з':ан] –у, ч. Вада. Те, шо вона́ шкандиба́, то це рожде́н:ий з':ан.

ЗИ́ҐА –и, ж. 1. Дзиґа, дитяча обертова іграшка. Зи́ґу йак запусти́ў, так до́ўго крути́лас'а; 2. Перен. Швидка в руках, непосидлива людина. Ц'і́лий ден' зи́гойу кру́тиц':а, ни прис'а́де.

◊ЗИ́ЗЕ О́КО, зрід. Заздрий, недобрий, зурочливий погляд. У не́йі о́ко зи́зе, йак гл'а́не на горо́д – н'ічо́ там ни рости́ме.

ЗИ́ЗИЙ –а, –е, зрід. 1. Косий, скошений (про око). О́ко зи́зе шче од рожде́н'ійа; 2. Косоока людина. Зи́зий і дра́жн'ат' його́, бо коси́т'.

ЗИ́ЗИТЬ [зи́зит'] –ю, –иш, зрід., перен. Дивитися скоса, заздрити. Зи́зе на чуже́ добро́ – свого́ тре́ба дбат'.

ЗИ́ЗО, прис., зрід. 1. Косо, непрямо (дивитися). Зи́зий зи́зо й ди́виц':а, бо ко́сий; 2. Недобре, заздро (дивитися). Зи́зо подиви́лас'а, мабу́т', ц'іпл'а́та окол'і́йут'.

ЗИЗОО́КИЙ –а, –е, зрід. 1. Тс, що ЗИ́ЗИЙ–1,2. 1. Ус'і́ ў кла́с'і норма́л'н'і на о́ч’і, а вона́ – зизоо́ка; 2. Зизоо́кий йак гл'а́не – і цв’і́ти вйа́нут'.

ЗИЗОО́КІСТЬ [зизоо́к’іст'] –кості, с., зрід. Косоокість. Зизоо́к’іст' ни л'ічи́ли, та й тепе́р неча́сто вил'і́чуйут'.

ЗИЗУВА́ТИЙ –а, –е, зрід. Дещо косоокий, косуватий. Зизу́ватий на одне́ о́ко, а ни ду́же зам’і́тно.

ЗИЗУВА́ТО, зрід. Тс, що ЗИ́ЗО–2. Зизува́то зи́ркне, аж моро́з по шку́р'і.

ЗИСПО́ДУ, прис. Зісподу. Бири́ зиспо́ду, а то ўсе рос:и́пиш.

ЗІВА́КА [з'іва́ка] –и, сп., несхв. 1. Людина, що часто позіхає. Йак оди́н з'іва́ка ў конпа́н'ійу попаде́, так ус'і́ й шче́липи повиверта́йут'; 2. Роззява. Т'і́ки з'іва́ка одвирну́лас', а гу́ску й пот'агли́.

ЗІВА́ННЯ [з'іва́н':а] –ч, с. Дія за зн. ЗІВА́ТЬ–1,2. 1. З'іва́н':а напа́ло, шо рот роз'і́рвиц':а; 2. Од з'іва́н':а л'у́ди і страда́йут', бо крад'у́ги круго́м.

ЗІВА́ТЬ [з'іва́т'] –ю, –єш. 1. Позіхати. Шос' з'іва́йу, мабу́т', бу́де дошч; 2. Ґавити, бути неуважним. І по́йізда проз'іва́ў, і чамайда́н укра́жино.

◊ЗІВКА́ [з'іўка́] ДАВА́ТИ, Помилятися, пропускати що-небудь через неуважність, неспритність. З'іўка́ дали́ з коро́войу – тре́ба було́ прода́ти, йак доро́кше дава́ли.

ЗІ́ВКОВИ́ТИЙ [з'іўкови́тий] –а, –е, зрід., несхв. Роззявкуватий. Роз':а́ва з'іўкови́та – опл'а́т' шос' у йо́го ўкра́ли.

ЗІВО́К [з'іво́к] –вка, ч. 1. Позіхи, позіх. Йак з'іво́к нападе́ – христи́ц':а на́да; 2. Перен. Недогляд, промах. Оди́н з'іво́к – і то́рби йак ни було́.

ЗІВУ́ЧИЙ [з'іву́чий] –а, –е, зрід. Прикм. до ЗІВА́ТЬ–1,2. 1. З'іву́чий ус'і́х на по́з'іхи зар'ажа́; 2. Така́ з'іву́ча, шо на база́р'і шос' у не́йі та ўкра́дут'.

ЗІВ’Я́ЛІ́ЛИЙ [з'івйа́л'і́лий] –а, –е, зрід. Зів’ялий. І ли́ст'а з'івйа́л'іле од жари́ й бизво́д':а.

ЗІКЛАСТИСЯ, безос., док. Статися, скластися. Яке ж то там йому лихо зіклалося й від чого така журба його узяла (СКв).

ЗІМА́ [з'іма́] –и, ж. Зима. З'іма́ прийшла́ – достава́й рукави́ц'і.

ЗІ́МНІЙ [з'і́мн'ій] –я, –є. Зимовий. З'і́мн'ій сорт поста́ў зиспо́ду – вони́ до́ўше стойа́т' бу́дут'.

ЗІМО́ВКА¹ [з'імо́ўка] –и, ж. Зимування, перезимовування, зимівля. З'імо́ўку ози́м’і пройшли́ харашо́.

ЗІМО́Ю [з'імо́йу], прис. Узимку. З'імо́йу розд'і́тий не похо́диш, ни те, шо л'і́том.

ЗІМУВА́ННЯ [з'імува́н':а] –я, с. Тс, що ЗІМО́ВКА¹. З'імува́н':а шче дале́ко, а гото́виц':а на́да.

ЗІМУВА́ТЬСЯ [з'імува́ц':а] –юся, –єшся. Зимувати, перезимовувати. Ни ка́ждий мо́же з'імува́ц':а при вили́ких моро́зах.

ЗІПУ́Н [з'іпу́н] –а, ч. 1. Заст. Сіряк, чоловічий одяг із грубого сукна. У з'іпуна́х с'іл'с'к’і́ мужики́ ходи́ли; 2. Будь-який теплий верхній одяг. З'іпу́н наки́нула – і ни хо́лодно.

ЗІПУ́НЧИК [з'іпу́нчик] –а, ч. Зменш. до ЗІПУ́Н–2. Напну́ў з'іпу́нчик – в’і́тир ни страшни́й.

◊ЗІРКИ́ ЩИТА́ТЬ [з'ірки́ шчита́т']. Не спати. Йак молод'і́ були́, так з'ірки́ й шчита́ли.

З’ЇДО́БНИЙ [зйідо́бний] –а, –е. Їстівний. Маторже́ник буў зйідо́бний, т'і́ки од йо́го рва́ло.

З’Ї́ЖА [зйі́жа] –і, ж., зрід. 1. Корм. На зйі́жу коро́в’і ўсе йе – і с'і́но, й гарбузи́; 2. Потрава, спаш. За зйі́жу чужо́го наказа́ли хаз'а́йку коро́ви.

З’ЇСНИ́Й [зйісни́й] –а, –е. Тс, що З’ЇДО́БНИЙ. Усе́ лу́ч’:е зйісне́ йому́ й передава́ла че́рез стра́жник’іў.

ЗЙО́МЖЕНИЙ –а, –е. 1. Зіщулений, скулений. Хо́де зйо́мжиний, йак поби́тий; 2. Зіжмаканий, зібганий. Бома́гу зйо́мжину розпра́вила, розгла́дила.

ЗЙО́МЖУВАТЬ [зйо́мжуват'] –ю, –єш. 1. Зіщулювати, стискати. Ходи́ў ота́к усе́ ўре́м’а, пле́ч’і зйо́мжуваў, шо тепе́р спина́ боли́т'; 2. Жмакати, бгати. Зйо́мжиў догово́р і ки́нуў на зе́мл'у.

ЗЙО́МЩИК¹ [зйо́мшчик] –а, ч. Винаймач, квартирант. Зйо́мшчикам квати́ру здава́ли – тим і жили́ ў го́род'і.

ЗЙО́МЩИЦЯ [зйо́мшчиц'а] –і, жін. до ЗЙО́МЩИК¹. Зйо́мшчиц'а пожила́-пожила́ – ут'ікла́ й ни заплати́ла.

ЗЛА́ДНУВАТЬ [зла́днуват'] –ю, –єш. 1. Налагоджувати стосунки, миритися. Так вони́ шче зладна́йут', поми́р'уц'а; 2. Сторговуватися, домовлятися про ціну. Зладна́ли, договори́лис'а, почо́му т'о́лка; 3. Щось збирати, складати, будувати. Мотоци́кл зладна́ў н'і ж чо́го.

ЗЛА́ДНУВАТЬСЯ [зла́днувац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗЛА́ДНУВАТЬ–1,2. 1. Шос' вони́ ни зладна́йуц':а н'ійа́к че́рез ту с:о́ру; 2. Зладна́лис' по пйат' рубл'і́ў.

ЗЛА́ДЮВАТЬСЯ [зла́д'увац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗЛА́ДНУВАТЬ–1,2. 1. Помага́ли зла́д'увац':а, йак до розво́ду дохо́дило; 2. Зла́д'увалис'а, шоб гурто́м ле́кше було́.

ЗЛА́ЖУВАТЬСЯ [зла́жувац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЗЛА́ДНУВАТЬСЯ–1,2. 1. Ста́ли зла́жувац':а пома́лу, зажили́ ми́рно; 2. Тре́ба зла́жувац':а б’із кри́ку – ти дайе́ш ск’і́ки, а йа ск’і́ки.

ЗЛИДА́РЬ [злида́р'] –я, ч. Жебрак, бідняк. Злидар'о́м прожи́ў ус'у́ жи́зн'у, так і ўмер пид забо́ром.

ЗЛИДАРЮ́ГА [злидар'у́га] –и, сп., знев. Тс, що ЗЛИДА́РЬ. Злидар'у́гойу ста́ла, побира́йіц':а.

ЗЛИ́ДНЯ [зли́дн'а] –і, сп. Тс, що ЗЛИДА́РЬ. Така зли́дн'а, шо соба́ц'і н'і́чого йій ки́нут'.

ЗЛИ́ЗЬКАНИЙ [зли́з'каний] –а, –е. Злизаний, з’їдений. Молоко́ зли́з'кане, шо аж су́хо.

ЗЛИ́ЗЬКУВАТЬ [зли́з'куват'] –ю, –єш. 1. Злизувати. К’іт ус'у́ смита́ну зли́з'каў; 2. Перен. З’їдати. Така́ д'ітво́ра, шо ни наси́п – усе́ зли́з'кайут'.

ЗЛІ́ЧЕНИЙ [зл'і́чиний] –а, –е. Вилікуваний. Рука́ ўже зл'і́чина, раз ізн'али́ шви.

ЗЛІ́ЧУВАТЬ [зл'і́чуват'] –ю, –єш. Виліковувати. До́ўго зл'і́чували мене́, тод'і́ й п’ішо́ў на робо́ту.

ЗЛЯКНУ́ТИСЯ [зл'акну́тис'а] –уса, –ешся, док. Злакатися. Мала́ зл'акну́лас', а н'іхто́ й ни зам’і́тиў.

ЗМА́ХУВАТИ –ю, –єш. Бути схожим, подібним, скидатися. Зма́хуйе на йо́го, бо ж ро́дичка.

ЗМА́ЩИК [зма́шчик] –а, ч. Змащувальник, мастильник. Орган'іза́ц'ійі тре́буйіц':а зма́шчик із ста́жом.

ЗМА́ЩИЦЯ [зма́шчиц'а] –і. Жін. до ЗМА́ЩИК. Зма́шчиц'а й сама́ була́ гр'а́зна, йак ман'ійа́.

ЗМЕГЕ́ЛЮВАТЬ [змеге́л'уват'] –ю, –єш, підсил. Їсти, з’їдати. Ба́чила, шо на сор'іўнова́н'ійах було́ зада́н':а змеге́л'уват' пироги́ оди́н за о́дним.

ЗМЕ́ТОК –тка, ч. Стертий, зужитий віник; деркач. Тре́ба ў дом нови́й в’і́ник купи́т', а то оста́ўс'а зме́ток.

ЗМЄ́НЩИК [зм’е́ншчик]– а, ч. 1. Змінник. Зм’е́ншчик ни прийшо́ў – прийшло́с' і за йо́го роби́ти; 2. Зрадник, зрадливець. Той зм’е́ншчик уже́ з тре́т'ойу жеве́.

ЗМИ́СЛЮВАТИ [зми́сл'увати] –ю, –єш. Уявляти. Ск’і́ки вони́ нажили́ за свойу́ жизн', шо і зми́слити ва́жко.

ЗМІ́НА [зм’і́на] –и, ж. Зрада. Н'ілз'а́ прошча́т' зм’і́ну, бо тод'і́ і на го́лову мо́жна с'і́сти.

ЗМІ́НЩИК [зм’і́ншчик] –а, ч. Тс, що ЗМЄ́НЩИК–1,2. Шос́ зм’і́ншчик заде́ржуйіц'а, а маши́на ўже прийі́хала; 2. Зм’і́ншчик – нипу́тн'ій чолов’і́к, в’і́тр'аний.

◊ЗМІ́ШУВАТЬ [зм’і́шуват'] В ОДНУ́ КУ́ЧУ, Базладно змішувати щось. Зм’іша́ли ў одну́ ку́чу і пра́вих, і винува́тих.

ЗМІЯ́РА [зм’ійа́ра] –и, сп., збільш. 1. Велика гадюка. Ох і нал'ака́ў нас зм’ійа́ра, таки́й вилике́н:ий; 2. Перен., згруб. Зла, огидна людина. Йа ту зм’ійа́ру бро́сиў, та хоч пожи́ў п’і́сл'а спок’і́йно.

ЗМО́ВИНИ –Ø, мн., етн. Заручини. На змо́винах бува́йут' р'і́дн'і й ро́дич’і.

ЗМОТУЗО́ВУВАТЬ [змотузо́вуват'] –ю, –єш, підсил. Швидко з’їдати. Дава́й, хто пе́рвий змотузу́йе бу́лку.

ЗНАРО́ШКИ, прис. 1. Навмисне. Знаро́шки п’іду́ і пров’і́р'у, де в’ін тин'а́йиц':а; 2. Несерйозно, жартома. В’ін знаро́шки так зроби́ў, а ти ўже й рос:е́рдилас'.

ЗНАРО́ШНЕ, прис. Тс, що ЗНАРО́ШКИ–1,2. 1. Ни тре́ба було́ знаро́шне ц'ого́ роби́т', бо шче ху́же ста́ло; 2. Вона́ знаро́шне ро́бе, шоб хло́пц'і см’ійа́лис'.

ЗНА́ХА –и, сп. Знавець, ерудит. Там таки́й зна́ха, йак профе́сор, шо ни спита́й – ска́же.

ЗНА́ХУРЬ [зна́хур'] –я, ч. Знахар. До зна́хур'а вози́ли, шоб беши́ху ви́гнаў.

ЗНА́ХУРЬКА [зна́хур'ка] –и. Жін. до ЗНА́ХУРЬ. Зна́хур'ка пошипта́ла, і переполо́ху – йак і ни було́.

ЗНАЮ́К [знайу́к] –а, ч. Тс, що ЗНА́ХА. То таки́й знайу́к, шо зна, коли́ с'і́йат', коли́ коси́т', коли́ ўб’іра́т'.

ЗНЕНАРО́ШКИ, прис. Ненавмисно, ненароком. В’ін зненаро́шки так сказа́ў, ни хот'і́ў об’іжа́т'.

ЗНЕНАРО́ШНЕ, прис. Тс, що ЗНЕНАРО́ШКИ. Ни на́да і знинаро́шне так де́лат', бо ни ка́ждий пон'іма́ ц'і шу́тки.

ЗНЕ́СОК –ска, ч. Останнє, найменше куряче яйце. Зне́сок бува́ й ни б’і́л'ше голуби́ного йайц'а́.

ЗНЕ́СОЧОК –чка, ч.Зменш. до ЗНЕ́СОК. І ў т'ійе́йу ку́риц'і зне́сочок, і ў др́угойі.

ЗНЕСТОЖА́ТЬ [знистожа́т'] –ю, –єш. Знищувати. Ос' н'і́мц'іў знистожа́т' прийшло́с', й ус'і́м те бу́де, хто пол'і́зе на нас.

ЗНЕСТО́ЖЕНО, безос. Знищено. Усе́ хаз'а́йство знисто́жино, шо могли́ – розт'агли́.

ЗНОС–у, ч. 1. Унесок. Пе́рвий знос за кварти́ру ўже ви́платили; 2. Заст. Податок. Очисть свій знос від Семена до пущання на пилипівку ... По маленькій часточці знось, то і не стямишся, як виплатиш (СКв).

ЗНО́СОК –ска, ч. Тс, що ЗНЕ́СОК. Ку́рка одкоти́ла зно́сок, так в’ін і лижи́т'.

ЗОБРІТА́ТЬ [зобр'іта́т'] –ю, –єш. Винаходити, вигадувати. В’ін постойа́н:о шос' зобр'іта́ў – то млино́к, то самока́т.

ЗОБУВА́ТИ –ю, –єш, зрід. 1. Узувати. На дошч на́да чо́боти зобува́ти;. 2. Придбавати взуття, дбати, щоб воно було. Треба ж і зодягти, і зобути, і прокормити..., і чого там не треба! (СКв).

◊ЗО́ЙЖЕНИЙ З УМА́. Божевільний, недоумкуватий. Йа ше з ума́ ни зо́йжиний, шоб на йій жини́ц':а.

ЗО́НТІК [зо́нт'ік] –а, ч. Зонтик, парасолька. Йак’і́ тод'і́ зо́нт'іки були́, у нас і ў поми́н'і не було́.

ЗОПИНЯ́ТИ [запин'а́ти] –ю, –єш, заст. Зупиняти. Йак рож:ине́ц':а – ни зопи́ниш.

ЗО́РЬКА [зо́р'ка] –и, ж. Світанок, світання. Шче т'і́л'ки зо́р'ка заблешча́ла, а вони́ ўже ў по́ле йдут'.

ЗОРЮВ́АТИ [зор'ува́ти] –ю, –єш. 1. Спати перед світанням. Уже́ розви́днилос'а, а вони́ шче зор'у́йут', аж хропу́т'; 2. Не спати рано-вранці. Молод'і́ шче зор'у́йут', ма́бут', і ни л'ага́ли.

ЗРА́ЗУ, прис., зрід. Тепер, певний час. Зра́зу ўчу́с'а, да́л'і – ви́дно бу́де.

ЗРАЧО́К –чка, ч. Зіниця. Зрачки́ бува́йут' ра́зного цв’і́ту.

ЗРИВА́ТЬ [зрива́т'] –ю, –єш. Висаджувати в повітря, підривати. Коли́ була́ война́ – усе́ зрива́ли – і мости́, і пойізди́, і ре́л'ки.

ЗРИВНИ́К [зриўни́к] –а, ч. Робітник кар’єру, що працює з вибухівкою. Неле́гко роби́т' зриўнико́м, жи́зн'у же́ртвуйиш.

ЗРІ́МНЮВАТЬСЯ [зр'і́мн'увац':а] –юся, –єшся. Зрівнюватися, порівнюватися. Ми з тобо́йу ўже зр'імн'а́лис' ў учо́б’і.

◊ЗРО́БЕНЕ В ГУ́ЗНІ – НЕ ПЕРЕКУЄ́Ш У КУ́ЗНІ [зро́бине ў гу́зн'і – ни перикуйе́ш у ку́зн'і]. Про неможливість зробити з поганого хороше.

ЗРОК –у, ч. 1. Строк, часовий термін. Договори́лис'а про зрок – тре́ба зроби́т'; 2. Термін ув’язнення. Засуди́ли на три го́да зро́ку.

◊ЗРОК МОТА́ТИ, жарг. Відбувати певний термін покарання. Ма́ти за колоски́ зрок св’ій мота́ла.

ЗРО́СЛИЙ –а, –е. 1. Змужнілий, не дитячий. Ти ж уже зро́сла, а ў голов’і́ – йак у дити́ни; 2. Суб. Дорослий. Шо зро́сл'і ка́жут' – слу́хай.

ЗРОСЛІ́ШАТЬ [зросл'і́шат'] –ю, –єш. Дорослішати, ставати статечним. Зросл'і́шат' тре́ба, а ў те́бе молоко́ шче на губа́х.

ЗРОСХО́ДУВАНИЙ –а, –е. Витрачений, загублений. Здоро́вйа ўже зросхо́дуване – ск’і́ки перижи́ў.

ЗРОСХО́ДУВАТЬСЯ [зросхо́дувац':а] –юся, –єшся, док. Витратися, закінчитися. У го́род'і зросхо́дуваўс'а, шо й на б’іле́т ни було́.

ЗСИ́ПЩИК [с:и́пшчик] –а, ч., спец. Зсипник, зсипальник. С:и́пшики у́гол' на истака́дах вигружа́ли.

ЗСТРЕБЛЯ́ТИ [с:трибл'а́ти] –ю, –єш. Знищувати, убивати, знешкоджувати. Йакшо́ осо́т ни стрибл'а́т', то заглу́ше ўсе.

◊ЗСТРІБІ́ТІЛЬНИЙ ОТРЯ́Д [стр'іб’і́т'іл'ний отр'а́д], спец. Знищувальний загін. У войну́ і парт'іза́ни були́, і стр'іб’і́т'іл'н'і отр'а́ди ў тилу́.

ЗУБА́Н –а, ч. Людина з великими зубами. Той зуба́н і про́волоку перику́се.

ЗУБА́НЬ [зуба́н'] –я, ч. Тс, що ЗУБА́Н. Зуба́н' т'і́ки зуба́ми св’і́те.

ЗУБНИ́К –а, ч. Зубний лікар, дантист. Йак той зубни́к уз'а́ў бур і стаў свирли́т', аж ў оча́х те́мно.

ЗУДІ́ТЬ¹ [зуд'і́т'] –дю, –иш. Свербіти, чухатися. Ру́ки од осо́ту зуд'а́т'.

ЗУДІ́ТЬ² [зуд'і́т'] –дю, –иш. 1. Дзижчати, бриніти. Оса́ ў ши́бку зуди́т'; 2. Турчати, бубоніти. До посл'е́дн'ого зуд'і́ў, шо нема́ гро́ш’іў, а тод'і́ й п’ішо́ў.

ЗУ́ЗДРА, прис., зрід. Жужмом, безладно, без розбору. Йак зу́здра ки́нула, так і вал'а́йіц':а.

ЗУСТРІВА́ТИ [зустр'іва́ти] –ю, –єш. 1. Зближатися, сходитися із зустрічним. Іду́-іду́, і зустр'іва́йу йійі́; 2. Стикатися в житті, роботі. Ба́чиў ус'а́ких брихун'і́ў, а таки́х ни зустр'іва́ў; 3. Приймати, зустрічати. Ба́чиў, йак космона́ўта зустр'іва́ли; 4. Святкувати. З'ібра́лис'а зустр'іва́ти Р'іздво́.

ЗУЧА́ТЬ [зуча́т'] –ю, –єш. 1. Набувати певних знань, опановувати щось. Зучи́ў ус'а́ку нау́ку, бо інст'іту́т зако́нчиў; 2. Запам’ятовувати, засвоювати. Зучи́ў ус'ого́ Шевче́нка, хот' і чита́т' ни ўм’іў – на слух; 3. Розуміти, осягати. Свойу́ ж’і́нку ўже зучи́ў, шо зна́йу, чим, і ди́ше.

ЗЦИ́БРЕНИЙ [сци́бриний] –а, –е, несхв. Украдений. І сци́бриний чаву́н у йо́го ж найшли́.

ЗЦИ́БРЮВАТЬ [сци́бр'уват'] –ю, –єш, несхв. Красти, цупити. В’ін знаў, де сци́брит' і кому́ прода́т'.

ЗЦІ́ЛЮВАТЬ [сц'і́л'уват'] –ю, –єш, зрід. Зв’язувати, сточувати, стуляти. Йак в’ір'о́ўка по́рвиц':а – в’ізми́ і сц'іли́ йійі́.

ЗЧИ́СТОК [шчи́сток] –тка, ч. Плацента. Шчи́сток заўжди́ п’і́сл'а око́ту викида́йут'.

ЗЬВОМИ́ [з'воми́], зрід., наказ. Візьми. З'воми́ ку́колку, погра́йс'а, поноси́.

ЗЬОБ¹ [з'об] –а, ч. 1. Дзьоб. З'обом кл'у́не, а ла́пками розгр'іба́; 2. Перен. Довгий загострений ніс людини. З'об таки́й, шо ў ча́рку ўмоча́.

ЗЬОБ² [з'об] –а, ч., зрід. Воло, зоб (підборіддя; пухлина; хвороба). З'об таки́й найі́ў, шо з ши́йойу зр'і́с':а.

ЗЬО́БАНИЙ [з'о́баний] –а, –е. 1. Дзьобаний, кльований. Ви́дно, шо йа́блуко з'о́бане, а ни пойму́, йака́ пти́чка; 2. Перен. Віспуватий, рябий. З'о́баний п’ішо́ў, бо лице́ р'абе́.

ЗЬОБА́СТИЙ [з'оба́стий] –а, –е. Дзьобатий, із великим міцним дзьобом. З'оба́стий п’і́вин' – закл'у́йе сус'і́ц'кого.

ЗЬОБА́ТИЙ [з'оба́тий] –а, –е. Дзьобатий; із великим дзьобом. З'оба́тий п’і́вин' поро́дист'іший.

ЗЬО́БА́ТЬ [з'о́ба́т'] –ю, –єш. Дзьобати, клювати. Коли́ курча́та шче мал'і́, вони́ ни ўм’і́йут' з'оба́т' і про́со.

ЗЬО́БА́ТЬСЯ [з'о́ба́ц':а] –юся, –єшся. Дзьобатися, клюватися, завдавати ударів дзьобом. Он п’і́ўн'і м’іж собо́йу з'о́байуц':а, аж кроў бри́зка.

ЗЬО́БИК [з'о́бик] –а, ч. Зменш. до ЗЬОБ¹. Ку́рка йак ку́рка, а з'о́бик мали́й.

ЗЬО́БИЧОК [з'о́бичок] –чка, ч. Зменш.-пестл. до ЗЬО́БИК. У з'о́бичок води́ налева́йу, а воно́ – йак нижеве́.

ЗЬО́БКА [з'о́бка] –и, ж., зрід. Тс, що ЗЮ́БКА. Худе́ курча́, т'і́ки з'о́бка стирчи́т'.

ЗЮ [з'у], незм., сп., дит. Комар. Ми з'у г’і́лочкойу одго́нимо, шоб ни куса́ў.

ЗЮ́БКА [з'у́бка] –и, ж. Тс, що ЗЬО́БИК. З'у́бка шче мала́ у горо́бчика, із за́йідами.

ЗЮЗЮ́КАЛО [з'уз'у́кало] –а, сп., ірон. 1. Тс, що ЗЮ́ЗЯ²–1. Таке́ з'уз'у́кало, шо с'о́дн'і начне́, а з́аўтра ко́нчи т'і́ки; 2. Тс, що ЗЮ́ЗЯ²–3. З'уз'у́калу т'і́ки б наз'уз'у́кац':а.

ЗЮЗЮ́Н [з'уз'у́н] –а, ч. Тс, що ЗЮ́ЗЯ²–1. У ко́го й уда́ўс'а з'уз'у́н таки́й голосни́й.

ЗЮ́ЗЯ¹ [з'у́з'а] –і, сп., дит. Тс, що ЗЮ. Ну-ну, з'у́з'а – прилет'і́ла й куса́ л'а́л'у.

ЗЮ́ЗЯ² [з'у́з'а] –і, сп. 1. Рева, плакса. З'у́з'а йак заведе́, так до ве́чора сл'о́зи ли́тиме; 2. Слабовільна, слабохарактерна людина. Йім ж’і́нка кома́ндуйе, бо – з'у́з'а, 210; 3. Знев. П’яниця. Уже́ шука́ з'у́з'а, де б ви́пити.

◊ЯК ЗЮ́ЗЯ [йаґ з'у́з'а], знев. Дуже п’яний. Напи́ўс' йаґ з'у́з'а, шо й додо́му ни попа́ў.

ЗЮ́ЗЯЛКА [з'у́з'алка] –и, сп. Тс, що ЗЮЗЯ²–1. Пидр'ади́лас'а з'у́з'алка пла́кат' – ни спи́ниш.

ЗЮ́ЗЯЛО [з'у́з'ало] –а, сп. Тс, що ЗЮЗЮ́КАЛО–1,2. 1. Уз'а́ўс'а з'у́з'ало нит', шо спа́су нема́; 2. З'у́з'ала од бути́лки ни од'і́рвиш.

ЗЮ́ЗЯТЬ [з'у́з'ат'] –ю, –єш. 1. Дит. Плакати, пхикати. Живо́тик бол'і́ў, так з'у́з'ало ўс'і су́тки; 2. Знев. Пиячити. З'у́з'аў ка́ждий ден' – от і здоро́вйа пропи́ў.

ЗЮРЧА́ТИ [з'урча́ти] –у, –иш. 1. Витіканням утворювати дзюркотливі звуки, шум. Чу́йу – з'урчи́т' із бо́чки вода́; 2. Перен. Текти, витікати струмком. Кроў із ра́ни про́сто з'урчи́т'.

ЗЮРЧКА́ [з'урчка́], прис. Дзюрком, тонкою цівкою, струмком. Родни́к з'урчка́́ пробива́йіц':а.

ЗЯ́БКО [з'а́бко], прис. Вогко і холодно. П’ідве́ч’ір таки́ шче з'а́бко тро́хи.

З’ЯКША́ТЬСЯ [зйакша́ц':а] –юся, –єшся, док. Здружитися з людиною, компанією (як правило, негативними). Ото́ пойі́хаў у го́род, так там зйакша́ўс'а нипон'а́тно з ким .

З’ЯН [зйан] –у, ч. Тс, що ЗЗЯН. У ка́жного йе св’ій зйан.

И

ИГРА́ –и, ж. Гр. а. Шче була́ игра́ ў панаса́.

ИГРА́ТЬСЯ [игра́ц':а] –юся, –єшся. Тс, що ИГРА́ТЬ–1. Игра́лис'а до упа́ду, аж по́ки бат'ки́ рож:ну́т'.

И́ДОЛ –а, ч., лайл. 1. Нечиста сила. Шоб тебе́ и́дол уз'а́ў од ме́не; 2. Перен. Груба, жорстока, невихована людина. Йак із таки́м и́долом у с'імйі́ жит' мо́жна?

И́ДОЛКА –и. Жін. до И́ДОЛ–2. Хай попаде́ц':а мин'і́ т'і́л'ки та и́долка – ни зна́йу, шо зробл'у́ з не́йу.

И́КАВКА [и́каўка] –и, ж. Гикавка. И́каўка, и́каўка, іди́ до води́, хто би́л'а води́, того́ й напади́.

ИКА́ТИ –ю, –єш. Гикати. Йак ика́йиш – ви́пий води́ холо́днойі.

ИКОНОМІ́ЧЕСЬКИЙ [иконом’і́чис'кий] –а, –е. 1. Що має стосунок до економіки. Иконом’і́чис'кий р'і́вин' у нас низ'ки́й; 2. Економний. В’ін хаз'а́йін иконом’і́чис'кий – ли́шн'у коп’і́йку ни розтра́те.

ИКРА́Н –а, ч., риб. Невелика сітка, розтягнена між двома горизонтальними рейками. В икра́н др'ібноти́ ўс'а́койі нал'і́зло.

ИКУ́Н –а, ч. Гикун, чоловік, який часто і голосно гикає. Ику́н і сами́й ика́ й други́х заража́.

ИКУ́ХА –и. 1. Жін. до ИКУ́Н. Переика́ла ц'а ику́ха ўс'іх; 2. Тс, що И́КАВКА. Насм’ійа́лис' ус'і́ до ику́хи.

ИКУ́ШЕЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до ИКУ́ХА–1,2. 1. Ику́шичка хи́ка й хи́ка, а сказа́т' ни мо́же; 2. Ику́шичка хай іде́ на пол'а́, на луги́, на глибо́к’і сн'іги́.

ИКУ́ШКА –и, ж. Зменш. ИКУ́ХА–1,2. 1. Ику́шк’і на́да дат' кра́пил' окро́пних; 2. Ику́шка хай пере́йде на во́ду, на коби́лу, на коро́ву.

ИЛЕ́КТРИКА –и, ж. Електрика. Иле́ктрика по провода́х б’іжи́т' – і ла́нпи гор'а́т', св’і́т'ат'.

ИЛИКТРИ́ЧКА –и, ж. Електропотяг, електричка. На иликтри́чку наси́лу ўсп’і́ли.

ИЛЕКТРОДОЇ́ЛКА [илектродойі́лка] –и, ж. Електродоїлка. То ўручну́ ц'а́пали, а тод'і́ ўже илектродойі́лкойу, ле́ш:е.

ИЛЕКТРОЛА́НПА –и, ж. Електролампа. Илектрола́нпи ў магази́н'і йе, так ду́же си́л'н'і.

ИЛЕКТРОМОНТЬО́Р [илектромонт'о́р] –а, ч. Електромонтер. Илектромонт'о́ри св’ет прово́д'ат', проводи ́т'а́гнут'.

ИЛЕКТРОМОТО́Р –а, ч. Електромотор. Дл'а електромото́ра хоч сол'а́рки ни на́да – од св’е́та ро́бе.

ИЛЕКТРОМОТО́РЧИК –а, ч. Зменш. до ИЛЕКТРОМО́ТОР, Он на пи́лц'і илектромото́рчик мали́й, а си́ли – два з ли́шком к’ілова́та.

ИЛЕКТРОСВА́РКА –и, ж. 1. Електрозварювання. Илектросва́ркойу прихвати́ў, аби́ по́ки держа́лос'а; 2. Електрозварювальний апарат. Илектросва́рку на прице́п’і привизли́, а ма́ску забу́ли.

И́МЕННО [и́мен:о], част. Так, саме так, атож. От и́мин:о ти мин'і́ й ну́жин.

И́НА́ЧЕ. 1. Прис. Інакше, по–іншому, в інший спосіб. Ина́че й ни про́йдеш, йак по́за горо́дами; 2. Спол. На́да канахве́ту да́т', ина́че ни розка́же.

ИНБА́РЬ [инба́р'] –я, ч. Амбар. Тепе́р нема́ таки́х инба́р'іў, т'і́л'ки мал'і́ комо́ри.

ИНДИ́К –а, ч. Індик. Ў инди́ка, де дз'об, така́ кишка́, шо аж ги́дко диви́ц':а.

ИНДИ́ЧКА –и, ж. Індичка. Инди́чка така́ стар'у́ча, шо там ни м'а́со, а ризи́на ўже.

ИНДЮ́ШКА [инд'у́шка] –и, ж. Инд'у́шка сиди́т' на йа́йц'ах.

И́НІЙ [и́н'ій] –ю, ч. Іній. Он на г’ілка́х уже́ и́н'ійу нема́, розта́ў.

И́НОДІ, прис. Іноді, як коли, подеколи. И́нод'і до́бра, и́нод'і зла – на ўгада́йіш.

И́НШИЙ –а, –е. Інший, інакший, другий. Не той, так и́нший, а йаки́йс' бу́де.

ИРЖА́ –і, ж. Іржа. Лопа́та на зимл'і́ до то́го лежа́ла, шо ўз'ала́с' иржо́йу.

ИРЖА́ВІ́ТЬ [иржа́в’і́т'] –ю, –єш. Іржавіти, укриватися іржею. Стара́ борона́ п’ід забо́ром иржав’і́йе.

ИРЖИ́ЩЕ [иржи́шче] –а, с., зрід. Житнище, поле на якому росло жито. Коро́ў мо́жна й по иржи́шчу па́сти.

И́СКРЕННИЙ [и́скрин:ий] –а, –е. Щирий, відвертий, правдивий. Хло́пиц' и́скрин:ий, н'іко́ли не збре́ше.

И́СКРЕННО [и́скрин:о], прис. до И́СКРЕННИЙ. Хай и́скрен:о призна́́йіц':а – і н'ічо́го ни бу́де.

И́СТИК –а, ч. Істик, спеціальна палиця для очищення лемеша від налиплої землі. И́стик або́ ж:ил'і́зним наконе́шником, або сплошни́й, жил'і́зний.

І

ІВА́Н-ГА́ЛЬКА [Іва́н-Га́л'ка[ –и, сп. Людина-гермафродит. Та воно́ н'і мужчи́на, н'і же́ншчина – Іва́н-Га́л'ка.

ІГРА́ –и, ж. 1. Тс, що ИГРА́. Було́, шо ігра́ й б’і́йкойу конча́лас'а; 2. Набір елементів, предметів гри. Купи́ли ігру́ на читир'о́х, а нас тро́йе; 3. Грання, володіння музичним інструментом. На гармо́шк’і ігра́ понара́вилас'а.

ІГРУ́ЛЯ [ігру́л'а] –і, сп., жарт.-знев. Невправний гравець. Ех ти, ігру́л'а, – ни ўм’і́йиш, так і ни бири́с'а.

ІГРУ́Н –а, ч. 1. Людина (здб. дитина), що любить гратися, бавитися. Ігру́н таки́й, шо ц'і́лий ден' би ба́луваўс'а; 2. Тс, що ІГРУ́ЛЯ. То́жи ігру́н – забу́ў, шо ў йо́го да́ма кози́рна.

ІГРУ́НКА –и, зрід. Жін. до ІГРУ́Н–1. Ігру́нка розгул'а́лас'а, шо й спат' ни збира́йіц':а.

ІГРУ́ХА –и. Жін. до ІГРУ́Н–1. Загра́лас'а ігру́ха і периста́ла пла́кат'.

ІГРУ́ШЕЧНИЙ –а, –е. Іграшковий, який має стосунок до гри. Купи́ли ц'і́лу ігру́шичну зил'і́зну доро́гу; 2. Який має стосунок до іграшок. В ігру́шичному магаз'і́н'і типе́р усе́, шо твойа́ душа́ жила́йе.

ІЗВЄ́СНИЙ [ізв’е́сний] –а, –е. Знаний, відомий, популярний. Цей сорт карто́шки ізв’е́сний ус'і́м.

ІЗВІРЯ́ТИ [ізв’ір'а́ти] –ю, –єш. 1. Довіряти, доручати. І як батько йому увесь торг ізвірив, так він було з лавки і не виходить (СКв); 2. Утаємничувати, бути гранично відвертим. Ізв’і́рила вона́ йому́ ўсе, а в’ін супе́рниц'і й розказа́ў.

◊ІЗВІРЯ́ТИ [ізв’ір'а́ти] ДУ́ШУ, зрід. Довірятися, звірятися, покладатися. Ізв’ір'а́ла ду́шу до посл'і́дного.

ІЗВІРЯ́ТИСЯ [ізв’ір'а́тис'а] –юся, –єшся. Довіряти, ділитися потаємним. Ізв’ір'а́лас'а йій, йак р'і́дн'ій систр'і́.

ІЙТИ́, ійду́, ійде́ш, зрід., заст. Іти. І вже верстов з п’ятдесят зосталося ійти до села свого (СКв).

ІКУ́ХА –и, ж. Тс, що ИКУ́ХА–1,2. 1. Сус'і́дка така́ іку́ха, шо че́рез дв’ір чут'; 2. Напада́ іку́ха, шо ни зна́йіш, йак і припини́т' йійі́.

ІКУ́ША –і, ж. Тс, що ИКУ́ША–1,2. 1. Іку́ша і сло́ва ни ска́же, бо іка́; 2. Іку́ша так нас'і́ла, шо до в’ідра́ з водо́йу ўси́лу доб’і́гла.

ІКУ́ШЕЧКА –и, ж. Тс, що ИКУ́ШЕЧКА–1,2. 1. Іку́шичку соба́ка зл'ака́ла, так і начало́с'а; 2. Іку́шичка на малу́ напа́ла.

ІЛІВА́ТОР [іл'іва́тор] –а, ч. Елеватор. У биста́рки зерно́ наси́пали і визли́ на іл'іва́тор.

ІЛЬГО́ТНИЙ [іл'го́тний] –е, –е. Пільговий. Войськові обивателі, економичеські, казенні крестяни, виморочні, поміщиччі, ільготні, отставні салдати і усякий який є народ ... (СКв).

ІМІ́ТИСЯ [імі́тис'а] –юся, –єшся, безос. Бути, матися. У колхо́з'і ўсе ім’і́лос'а – і трактори́, і комба́йни, і с'ійалки́.

ІМІ́ТЬ [ім’і́т'] –ю, –єш. Мати, володіти чимось. Гро́ш’і ім’і́йу, худо́ба йе, дв’ір спра́ўний.

ІНДИ́ЧЕЧКА –и, ж., зменш.-пестл. Індичка. Інди́чичка забол'і́ла – ни йіст', ни пйе.

ІНДИ́ШНИК –а, ч. 1. Люддина, яка тримає чи розводить індиків. Інди́шник’іў ус'ого́ два на сило́ оста́лос'а; 2. Приміщення для утримування індиків. Інди́шник с'аки́й-таки́й напйа́ў – ду́майу, шо периз'іму́йут'.

ІНДОВУТА́К –а, ч., зрід. Самець мускусної качки. Індовута́к муж індову́тки – назива́йіц':а.

ІНДОВУТЯ́ [індовут'а́] –яти, с. Пташеня мускусної качки. За індовут'а́м уха́жуват', йак і за прости́м вутин'а́м.

ІНДОВУТЯ́ТКО [індовут'а́тко] –а, с., зрід. Зменш. до ІНДОВУТЯ́. Те індовут'а́тко с:амо́го нача́ла було́ нева́жне.

ІНДЮЧА́ [інд'уча́] –ати, с. Індича. Інд'уча́ од ви́водка одби́лос' і так пишчи́т' жа́лобно.

ІНДЮЧА́ТОЧКО [інд'уча́точко] –а, с. Зменш.-пестл. до ІНДЮЧА́. Інд'уча́точок гуду́йут', йак і кур'а́т, по́ки ви́ростут'.

ІНДЮ́ЧЕЧКА [інд'у́чичка] –и, ж. Зменш.-пестл. до ІНДЮ́ЧКА. Інд'у́чичку приручи́ла, так вона́ за мно́йу ходи́ла, йак ручна́.

ІНДЮ́ЧКА [інд'у́чка] –и, ж. Індичка. Інд'у́чка ме́нша за інд'ука́.

ІНДЮЧНЯ́ [інд'учн'а́] –і, ж., збір., зрід. Індики. Інд'учн'і́ коли́с' розво́дили – у ка́ждому двор'і́.

ІНДЮШНЯ́ [інд'ушн'а́] –і, ж., збір., зрід. Тс, що ІНДЮЧНЯ́. Інд'ушн'а́́ ўже ўс'а ў горо́д'і – повиску́буйут' рос:а́ду.

І́НОГДІ [і́ногд'і], прис., зрід. Іноді, інколи, як коли. І́ногд'і спл'у но́ч’:у, і́ногд'і – ни засну́.

ІСКЛЮЧА́ТЬ [іскл'уча́т'] –ю, –єш. 1. Не враховувати, не включати. Із нало́г’іў іскл'учи́ли б’ізд'е́тност'; 2. Виключати, відраховувати. Іскл'учи́ли з інститу́ту за прогу́лки.

ІСКЛЮЧЕ́ННЯ [іскл'у́че́н':а] –я, с. 1. Виключення, відрахування. Доба́луваўс'а до іскл'уче́н':а іш:ко́ли; 2. Виняток. Чого́ це дл'а ко́гос' іскл'у́чен':а роби́т?

ІСПІДЛО́Б’Я [ісп’ідло́бйа], прис. Спідлоба. Ісп’ідло́бйа ди́виц':а, йак о́ч’і хова́.

ІСТА –и, ж., заст. Капітал, основний капітал; гроші без процентів. Хто позичав у нього гроші, до усіх кинувся; в кого озьме грішми, саму вже істу, а росту і не пита (СКв).

ІСТИ́ЛЬНО [істи́л'но] –а, с., заст. Держално істика. Йак деривйа́не істи́л'но, так його́ мо́жна було́ і злама́т'.

ІЮ́ЛЬ [ійу́л'] –я, ч. Липень. Ми ў ійу́л'і на мо́ре пойі́дим.

ІЮ́НЬ [ійу́н'] –я, ч. Червень. Так у них же ў ійу́н'і вис'і́л':а.

Ї

ЇДАК [йіда́к] –а, сп. 1. Їдець; людина, яка споживає їжу. Йіда́к в’ін харо́ший, йаґби́ й роби́ў так; 2. Член сім’ї – потенційний їдець. А ў ме́не ж с'імйа́ – аж с'ім йідак’і́ў.

ЇДА́ЛО [йіда́ло] –а, с., згруб. 1. Рот. Закри́й свойе́ йіда́ло, по́ки йа його́ тоб’і́ сама́ ни закри́ла; 2. Пика. Йіда́ло таке́ найі́ў, шо за ден' ни обйі́диш.

ЇДА́ЧКА [йіда́чка] –и. Жін. до ЇДА́К–1. Йіда́чка з ма́ми ниважне́ц'ка, бо перебол'і́ла неда́ўно.

ЇДА́ШКА [йіда́шка] –и, сп., зрід. Пестл. до ЇДА́К–1. Мойа́ йіда́шка мане́н'ка, ти ж н'ічо́го ни зйіў.

ЇДИНИ́ЦЯ [йідини́ц'а] –і, ж., зрід. Одиниця. Йідини́ц'у ў шко́л'і зароби́ў, а додо́му йти бойі́ц':а.

ЇДО́МИЙ [йідо́мий] –а, –е. Їстівний. А цей гриб йідо́мий чи пага́ний?

◊ЇДУ́Н НАПА́В [йіду́н напа́ў]. Про сильне хотіння їсти. Чи на те́бе йіду́н напа́ў – неда́ўно ж з:а сто́лу?

Ї́ЖИК [йі́жик] –а, ч., зрід. Їжак. Соба́ки йі́жика пійма́ли, а ўз'ат ни мо́жут'.

Ї́ЗДИТИСЯ [йі́здитис'а] –юся, –ишся. Тривалий час їздити, роз’їжджати, бути у дорозі. Йі́здиц':а по команд'іро́ўках, а до́ма нима́.

ЇЗДО́СЯ [йіздо́с'а] –і, сп. Тс, що ЇЗДУ́Н–2. Тако́му йіздо́с'і т'і́ки дро́ва вози́т', а ни л'уде́й.

ЇЗДУ́́Н [йіздун] –а, ч. 1. Ірон. Людина, яка часто і регулярно їздить. Цей йізду́н т'і́ки й ро́бе, шо мота́йіц':а туди́-с'уди́; 2. Знев.-ірон. Невправний водій. Харо́ший – то шо́хвир, а пага́ний – йізду́н

ЇНВАЛІ́Д [йінвал'і́д] –а, ч., зрід. Інвалід, каліка. На йінвал'і́д'іў проте́зи ро́бл'ат', шо похо́ж’і на ру́ки, но́ги.

ЇСТВО́ [йіство́] –а, с. Тс, що ЇДЛО–1. На по́ле йіство́ ўс'а́ке ў торби́ну брал́и.

Ї́СТИК [йі́стик] –а, ч., зрід. Тс, що И́СТИК. Йі́стики ж заго́стрин'і були́, шоб зе́мл'у обчишча́т'.

Й

ЙО, виг., зрід. Уживається для вираження здивування; невже. Йо! Гукнули дівчата і підбігли розглядати (СКв).

ЙО́ЖИТЬСЯ [йо́жиц':а] –уся, –ишся. 1. Опиратися, виявляти незгоду, непослух. Та ск’і́ки бу́диш йо́жиц'а, роби́, йак йа кажу́; 2. Морщитися, братися складками, брижитися. Лице́ йо́жиц':а, йак йа́блуко мо́чене; 3. Почуватися ніяково, некомфортно. Йак при́йде, йа при йо́му начена́йу йо́жиц':а.

ЙОЛОПЕ́НДЯ [йолопе́нд'а] –і, сп., зрід., знев. Йолоп, дурень. Така́ йолопе́нд'а, шо за ку́рку дурн'і́ший.

ЙО́МЖИТЬСЯ [йо́мжиц':а] –уся, –дишся. 1. Щулитися, скулитися. Ізйо́мжиўс'а, іс:ку́лиўс'а, аж ме́нший стаў; 2. М’ятися, жмакатися, брижитися. П’ід дошчо́м кардо́на зйо́мжелас'.

ЙО́РКА –и, ж., заст. Залишки від чищення вичиненої шкури (СГр).

К

КАБА́К –а, ч., бот. 1. Кабачок. Учо́ра кабак’і́ў з майо́незом нажа́рила; 2. Гарбуз. Звари́ мин'і́ ка́ш’і з кабака́.

КАБАКО́ВИЙ –а, –е. Гарбузячий, гарбузяний. Мин'і́ кр'ім кабако́войі ка́ш’і н'ічо́го й не дава́й.

КАБАНЧУ́К –а, ч., зменш. Порося, кабанець. Кабанчука́ ви́годуйу – прода́м, гро́ш’і бу́дут'.

КАБАТИ́РКА –и, ж., заст. Табакерка. У кабати́рк’і махру́ носи́ли.

КАБАЧКИ́ –ів, мн. 1. Насіння гарбузів. Нами́ла кабачк’і́ў – хо́чу нажа́рит', бо ўчора́шн'і ўже долу́скали; 2. Соняшникове насіння. С'о́дн'і повезимо́ кабачки́ – ол'і́йу тре́ба ви́бити.

КАБЕ́ЛЬ [кабе́л'] –я, ч. 1. Пес-самець. Цей кабе́л' до на́шой су́чки ўна́диўс'а; 2. Перен., жарт. Здоровань. Ото кабе́л', мабу́т', п’ід два ме́три ро́сту; 3. Перен., лайл. Чоловік із підвищеним сексуальними схильностями. Од кабил'а́ того́ матир'і́ ўже дочо́к берижу́т'.

КАБИ́ЦЯ [каби́ц'а] –і, ж. Літня кухня. Постро́йіли каби́ц'у, так йа тепе́р йі́сти бу́ду гото́вит' не ў ха́т'і, а там.

КАБИ́ЧЕЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до КАБИ́ЦЯ. Каби́чичка хот і мала́, а мин'і́ б’і́л'шу й ни на́да.

КАБИ́ЧКА –и, ж. Зменш. до КАБИ́ЦЯ. Та шо ж ви таку́ мане́н'ку каби́чку постро́йіли, йа й ни ўл'і́зу.

КАБІНЄ́Т [каб’ін'е́т] –у, ч., жарт.-евф. Нужник, туалет. Каб’ін'е́т, йак тре́ба – он за сара́йом.

КАВІ́КА [кав’і́ка] –и, сп., дит. Порося, свиня. Кав’і́ка пойі́ла й ро́хка – харашо́ йій.

КА́ВКНУТЬ [ка́ўкнут'] –у, –еш, док., зрід. Важко впасти. Із гру́ш’і ка́ўкнула, шо наси́лу сос'і́ди п’ідн'али́.

КАВО́ЛЯ [каво́л'а] –і, ж., зрід., дит. Корова. Каво́л'у на па́шу ви́жинем – хай напаса́йіц':а.

КАВУ́ЛЯ [каву́л'а] –і, ж., зрід. 1. Гачок, загин, закрут на палиці. Ви́р'ізаў па́лку з каву́л'ойу; 2. Криве дерево, покручена гілка. Нема́ пр'амо́го ви́брат' – сам’і́ каву́л'і; 3. Костур, ціпок. Іде́ й каву́л'ойу опира́йіц':а.

КАВУ́Н –а, ч., згруб., перен. Голова. У настойа́шчому кавун'і́ хоч нас'і́н':а йе, а ў твойо́му кавун'і́ й того́ нима́.

КАВУНИ́ЦЯ [кавуни́ц'а] –і, ж. Кавун із великою круглою плямою на протилежному від хвостика боці. Вибира́й з вели́койу пл'а́мойу, то бу́де кавуни́ц'а, вона́ бу́де сп’іл'і́шойу.

КА́ВУСТИК –у, ч. Каустик, їдкий луг. Ка́вустик буў ну́жин, йак ми́ло сам’і́ вари́ли.

КА́ВУЧУ́К –а/–у, ч. 1. Каучук. Із кавучу́ка ризи́ну ро́бл'ат'; 2. Бот. Кок-сагиз. Коли́с' і ў нас ка́вучук вира́шчували.

КАГАЄНЯ́ [кагайин'а́] –яти, с., зрід., знев., зменш. Тс, що КАГАЙЧА́. Кагайин'а́ лепече́, йак бат'ки́ наўчи́ли.

КАГА́Й –я, ч., зрід., знев. Росіянин. Он уже́ на Б'е́лгоро́ч:ин'і йак де живу́т' кагайі́.

КАГА́ЙСЬКИЙ [кага́йс'кий] –а, –е, зрід., знев. Прикм. до КАГА́Й. Кага́йс'к’і оби́чайі ни со́ўс'ім так’і́, йак на́ш’і – груб’і́ш’і.

КАГАЛА́ –и, ж. Кагал, юрба, зборище. Кагала́ прот' вор'і́т з'ібра́лас' і галд'а́т'.

КАГА́ТА –и, ж. Кагат, велика купа буряків, картоплі, моркви. На верх кага́ти мо́ркву бармака́ми накида́ли.

КАГАЯ́ЧИЙ [кагайа́чий] –а, –е, зрід., знев. Тс, що КАГА́ЙСЬКИЙ. У кагайа́чому сил'і́ буў – так вони́ мене́ гал́ушником зва́ли.

КАДЬ [кад'] –і, ж. Дерев’яний широкий, але невисокий чан. У ка́д'ах коли́с' шку́ри вичин'а́ли.

КА́ЖДИЙ –а, –е. Кожний, усякий. Ка́ждий су́не н'іс у твойе́ д'і́ло.

◊КА́ЖДИЙ БО́ЖИЙ ДЕНЬ [ка́ждий бо́жий ден']. Щодня. Вони́ ж гризу́ц':а ка́ждий бо́жий ден', з са́мого ран':а́ і аж по́ки со́нце не пове́рне.

КА́ЖНИЙ –а, –е. Тс, що КА́ЖДИЙ. Ка́жний хо́че лу́ч’:ого.

КАЗА́РЬКА [каза́р'ка] –и, ж. Казарка, водоплавний дикий птах. Каза́р'ку ўстре́лиў – на об’і́д йе.

КАЗБЕ́ЧИ́НА –и, ж. Одна папіроса марки „Казбек”. Із фо́рсом ви́т'агнуў казбе́чину, закури́ў, і дим ко́лцами пуска́.

КАЗЮ́КА [каз'у́ка] –и, ж., зрід. Кузька, комаха. Прил'і́г би п’ід де́ривом, так ус'а́к’і каз'у́ки по́ўзайут'.

КАЗЯВКУВА́ТИЙ [каз'аўкува́тий] –а, –е. Деформований, недорідний (про плід). А лу́ч:их йа́блук нима́? Ц'і йак’і́с' каз'аўкува́т'і, неўда́шн'і.

КА́ЙВІЙ [ка́йв’ій] –ю/–я, ч., зрід. 1. Кальвіль (яблуня). Купува́ў йак ка́йв’ій, а шо ви́росте – поба́чимо; 2. Плід, яблуко цього сорту. Ка́́йв’ійу ўродило, були́ б йа́шчики.

КАЙМА́Н¹ –а, ч., зрід., дит. Кишеня (карман). Пол'і́зли у кайма́н, гро́шики доста́ним і ку́пим Окса́н'і ке́т'і.

КАЙМА́Н² –а, ч., зрід., дит. Комар. Лити́ гет', кайма́н, ни кус́ай нам л'а́л'у.

КАЙМА́НЧИК¹ –а, ч., зрід., дит. Зменш. до КАЙМА́Н¹. Кайма́нчик порва́ўс'а, а ми його́ заши́йімо.

КАЙМА́НЧИК² –а, ч., зрід., дит. Зменш. до КАЙМА́Н². Кайма́нчик зижчи́т' – ми його́ ви́женем.

КА́́КА –и, ж., дит. 1. Екскременти. Хто ж це ка́ку накла́ў; 2. Бруд, брудно. Ру́ц'і – ка́ка; 3. Щось відразливе, неприємне, несмачне, шкідливе. Ви́пл'ун' з ро́та, то – ка́ка.

КА́КАЛО –а, лайл. Людина, яка часто випорожнюється. Та замо́ўч ўже, ка́кало чо́ртове.

КА́КАТИ –ю, –єш, дит. Випорожнюватися від екскрементів. Ти окура́тнин'ко пока́кай, а йа прибиру́.

КАКЛЄ́ТА [какл'е́та] –и, ж. Котлета. Сковороду́ какл'е́т налигну́ў – і ни ли́сий.

КАКЛЄ́ТОЧКА [какл'е́точка] –и, ж. Зменш.-пестл. до КАКЛЄ́ТА. Какл'е́точок із ку́риц'і мане́н'ких нажа́рила – на оди́н гам.

КАКУ́ЛЯ [каку́л'а] –і, дит. Жін. до КАКУ́Н–1. За тако́йу каку́л'ойу нема́ спа́су прибира́т'.

КАКУ́Н –а, ч., дит. 1. Дитина, що часто випорожнюється. Каку́н м’ій л'убе́н'кий, ни ўсп’іва́йу прибира́ти; 2. Малюк. Шче каку́н, а ви́ростиш – багати́р' бу́диш.

КАКУНЕ́ЦЬ [какуне́ц'] –нця, ч., дит. Зменш.-пестл. до КАКУ́Н–1,2. 1. Какуне́ц' напа́чкаў нима́ло; 2. Какуне́ц' мале́н'кий, кругле́н'кий.

КАКУ́ХА –и, дит. Жін. до КАКУ́Н–1,2. Каку́ха мойа́ мале́н'ка, а п’ідросте́ш – бу́диш лоўке́н'койу д'і́ўчинкойу.

КАКУ́ШКИ –ок, мн., дит. Тс, що КА́КА–1. Каку́шки, бусурма́н мали́й, пото́ўк.

КАЛАБА́НЬКА [калаба́н'ка] –и, ж., зрід. Зменш. до КАЛАБА́НЯ. Ц'а калаба́н'ка ви́сохне ско́ро, а та калаба́нишча ц'і́ле л'і́то бу́де.

КАЛАБА́НЯ [калаба́н'а] –і, ж., зрід. Калюжа, ковбаня. Калаба́н'а по́серед доро́ги – ну н'ійа́к ни обйі́диш.

КАЛАВУ́Р –у, ч., зрід. 1. Караул, варта, сторожа. Йак з калаву́ру зм’і́н'ат' – мо́жна ў каза́рму; 2. Виг. Ґвалт, пробі, рятуйте. Одна́-сама́ до́ма, хоч калаву́р кричи́.

КАЛАВУ́́РНИЙ –а, –е, зрід. Караульний, вартовий. Калаву́рний буў у тако́му вили́кому кожух’і́ – тулу́б’і.

КАЛАВУ́РЬ [калаву́р'], зрід. Тс, що КАЛАВУ́Р–2. Почу́ли калаву́р' – і ў ба́лку ки́нулис'.

КАЛАМА́ШКА –и, ж. 1. Ручний візок, тачка. Калама́шкойу з горо́да ўсе периво́з'у; 2. Заст. Однокінний двоколісний візок на 1–2 особи. Ра́н'ше ни було́ цих Бе-им-ве́, мерседе́с'іў, а йі́здили на калама́шках.

КАЛАМУ́Т –а, ч., зрід. Баламут, бешкетник, підбурювач. Шо за каламу́т – ус'і́х уже́ посо́риў.

КАЛАНЧА́ –і, сп, перен. Людина високого зросту. Ви́росла каланча́, шо до стр'і́хи доста́не.

КАЛАТУ́ШЕЧКА –и, ж., зменш. 1. Паличка-вибивачка. Калату́шичкойу диривйа́нойу нас'і́н':а вибива́йімо; 2. Металева палиця, б’ючи якою, подають звукові сигнали. О, уже́ заби́ли калату́шичкойу – йі́сти зову́т'.

КАЛГА́Н –а, ч., ірон., перен. Голова. У те́бе ни голова́, а калга́н.

◊КАЛГА́Н (НЕ) ШУРУ́ПА. Дурень, нерозумний. У те́бе, йа ба́чу, калга́н зо́ўс'ім ни шуру́па, мабу́т', у де́ц'тв’і ча́сто па́даў з рук.

КАЛДИБА́ХАТЬ [калдиба́хат'] –ю, –єш, зрід., підсил. 1. Сильно, боляче бити. Ну ти й калдиба́хала мене́ по голов’і́ – у ме́не аж усе́ поплило́; 2. Багато випивати чогось за один раз. Калдиба́хниш п’іўл'і́тра бра́жки?

КАЛДУВА́ТЬ [калдува́т'] –ю, –єш. Чаклувати, ворожити. Дава́й на Р'іздво́ калдува́т', йа ўм’і́йу, мин'і́ праба́бка розка́зувала.

КАЛИ́́́ТКА –и, ж., зрід. Коров’яче вим’я. Йака́с' мала́ кали́тка, н'і́йак і за д'ійки́ бра́тис'а.

КАЛІ́КУВАТИЙ [кал'і́куватий] –а, –е. Із певним ступенем каліцтва, пошкоджений, недорозвинений. Кал'і́куватий в’ін йаки́йс', криве́н'кий.

КАЛІРУВА́ТЬ [кал'ірува́т'] –ю, –єш. Прищеплювати. Йак схо́чиш, йа покажу́, йак абрико́су кал'ірува́т'.

КАЛІ́ЧНИЙ [кал'і́чний] –а, –е. Тс, що КАЛІ́КУВАТИЙ. Кал'і́чна йа́блун'а – те ўсо́хло, те одлама́лос'.

КА́ЛНО, прис., зрід. Брудно, грязько. Ка́лно й мижо́йу пройти́.

КАЛЬЄ́Р [кал'йе́р] –у/–а, ч., зрід. Кар’єр, каменярня. У кал'йе́рі роби́ў, там і покал'і́чиўс'а.

КАЛЬЦО́НИ [кал'цо́ни] –ів/–ø, мн. Кальсони, підштаники. Кал'цо́ни ви́прала, пов’і́шала со́хти.

КАЛЮ́КА [кал'у́ка] –и, ж., зрід. Багно, калюжа, грязь. У таку́ кал'у́ку ўбра́ўс'а, шо наси́лу ви́л'із.

КАЛЯ́ЧИТИ [кал'а́чити] –у, –иш, зрід., заст. Бути неуважним, роззявкуватим. Піддружий, ти там що калячиш? Про тебе так усе дарма! Буяри роблять що – не бачиш? Дивись, уже шишок нема (СГр).

КА́МІНЩИК [ка́м’іншчик] –а, ч. Муляр, пічник. Мико́ла таки́й до́брий ка́м’іншчик, таку́ га́рну нам п’і́чку ў ба́н'і покла́ў.

КАМІНЮ́КА [кам’ін'у́ка] –и, ж. Великий камінь, каменюка. Спотикну́ўс'а об ту пракл'а́ту кам’ін'у́ку, хай йій три́ста роди́мц'іў.

КАМІНЮ́ЧКА [кам’ін'у́чка] –и, ж. Зменш. до КАМІНЮ́КА. Дай м’ін'і́ кам’ін'у́чку – йа йому́ бо́шку роз'ібйу́.

КАМСА́ –и, ж., іхт. 1. Хамса. Купи́ла камси́ до карто́шки.

КА́М’ЯНКА [ка́мйанка] –и, ж. Дорога, стежка, викладена каменем. Йа хо́чу у садку́ ка́мйанку зроби́т', б’і́л'а клу́мби, до коло́д'аз'а, шоб ходи́т' не по гр'аз'у́к’і.

КАМ’ЯНКУВА́ТИЙ [камйанкува́тий[ –а, –е. 1. Кам’янистий, із домішком каменю. Земл'а́ камйанкува́та – тре́ба кам’інц'і́ викида́т'; 2. Твердий, затверділий. П’і́сл'а дошчу́ – со́нце, й зимл'а́ камйанкува́та ста́ла.

КАМ’ЯНУВА́ТИЙ [камйанува́тий] –а, –е. Тс, що КАМ’ЯНКУВА́ТИЙ–1,2. 1. Там таки́й бе́рег камйанува́тий – ми б’і́'лше туди́ ни пойі́дим; 2. Горо́д од со́нц'а камйанува́тий.

КАНАХВЕ́Т – а, ч., зрід. Цукерка. Купи́ла канахве́т таки́й, на па́лочк’і.

КАНАХВЕ́ТИК –а, ч., зрід. Зменш. до КАНАХВЕ́Т. Канахве́тики он у карма́н'і зли́плис'.

КАНДЗЮ́БА [кандз'у́ба] –и, ж., зрід. Кривина, гачок. Па́лка кандз'у́бойу, шоб ч’іпл'а́ц':а.

КАНДИ́БА –и, сп., зрід. знев. 1. Поганий кінь, шкапа. Із тако́йу канди́бойу дале́ко ни зайі́диш – здо́хне ў запр'а́жк’і; 2. Кульгавець, кульгавий. Канди́ба, шо шкател'га́.

КАНДИБО́БЕР –у, ч. Витівка, викрутас, несподіваний учинок. Тако́го кандибо́беру н'іхто́ й ни ждаў.

КАНІВЕ́́РТ [кан'іве́рт] –а, ч. Конверт поштовий. Поло́жиш пис'мо́ ў кан'іве́рт, напи́шеш а́дрес і ўки́неш.

КАНІВЕ́РТИК [кан'іве́ртик] –а, ч. Зменш. до КАНІВЕ́РТ. Гро́ш’і ў кан'іве́ртик покла́ла – і за іко́ну.

КАНОСТА́С –у, ч., зрід. Іконостас. Спали́ли каноста́с комун'і́сти, а ба́т'ушку ростр'іл'а́ли.

КАНПРЕ́́С –у, ч. Компрес. У Д'і́ми ка́шил' нача́ўс'а, так йа йому́ канпре́с роби́ла.

КАНТО́РА –и, ж. 1. Контора. Зайди́ у канто́ру, йа тоб’і́ пут'о́ўку п’ідпишу́; 2. Ірон. Будь-яка установа. Йа ва́шу канто́ру би́стро закри́йу, шоб л'уде́й ни дури́ли; 3. Евф. Нужник, туалет. Н'і, ну зас'і́ў у канто́ру, а мин'і́ хоч ў штани́.

КАНТУВА́ТЬСЯ [кантува́ц':а] –юся, –єшся. Перен., знев. Уникати активної діяльності, ледарювати. Кантува́ўс'а з'і́му биз д'і́ла – висно́йу п’іду́ на стро́йку.

КАНХВЕ́Т –а, ч. Тс, що КАНАХВЕ́Т. На тоб’і́ канхве́т – за́йчик його́ переда́ў.

КАНХВУ́́З –у, ч. 1. Конфлікт, непорозуміння. У нас із сус'і́дами таки́й канхву́з ви́йшоў – н'ійа́к, зи́мл'у ни под'і́лимо; 2. Стан ніяковості, сорому. Таки́й канхву́з, шо хоч на л'у́ди ни пока́зуйс'а.

КАНХВУ́ЗИТЬ [канхву́зит'] –зю, –иш. Конфузити. Та ск’і́ки ти бу́деш мене́ канхву́зит', чи йа тоб’і́ во́рог?

КАНЦЕ́РВА –и, ж. Консерва. Купи́ли канце́рви ри́бн'і, а вони́ просро́чин'і.

КАНЦЕРВА́ЦІЯ [канцерва́ц'ійа] –ї, ж. 1. Процес консервування. Канцерва́ц'ійа – д'і́ло до́ўге й тру́дне, а на́да ж до з'іми́ гото́виц':а; 2. Консервовані продукти. Ус'у́ канцирва́ц'ійу ў по́гр'іб опуска́йім.

КА́НЦУР –а, ч. Шматок, уламок, невелика частина. Руба́ так, шо т'і́ки ка́нцури лит'а́т'.

◊ДО КА́НЦУРА, зрід. Цілком, остаточно. Пойі́ли коро́ви й соло́му до ка́нцур.

КАНЦЮ́́БИТЬСЯ [канц'у́биц':а] –юся, –єшся, зрід. 1. Виявляти невдоволення, вередувати, капризувати. Канц'у́биц':а дити́на ц'і́лий ден', шо ти йій ни роби́; 2. Безос. Хмаритися, збиратися на дощ. Зутра́ канц'у́биц':а, мо́же й дошч п’іт:и́.

КАПАШО́Н –а, ч., зрід. Капюшон. Таки́й дошч пир'і́шчиў, а в’ін без капашо́на п’ішо́ў.

КАПЕ́́ЛА –и, ж., ірон. Велике зборище людей, натовп. Ото́ б’і́л'а дво́ру капе́ла наро́ду з'ібра́лас'а, тре́ба роз'ігна́т'.

КАПЕЛЮ́ТКА [капил'у́тка] –и, ж., зрід., зменш. Мала частка чогось. На капил'у́тку одвирну́лас', а дити́на ўже ў кал'у́ж’і.

КАПЕ́ЦЬ [капе́ц'] –пця, ч. Крах, смерть, кінець. Капе́ц', мабу́т', прийшо́ў, а жит' шче хо́чиц':а'.

КАПІШО́Н [кап’ішо́н] –а, ч. Тс, що КАПАШО́Н. Кап’ішо́н нат'агни́ на ву́ха, бо дошч іде́.

КАПРИ́ЗА –и, сп. Вередлива людина. А шо це ми вереду́йим, ти диви́, йака́ капри́за, чи не вели́ке цабе́.

КА́ПРІ [ка́пр'і] –ів, мн. Гнійні виділення з очей. Приклади́ би́нтик, хай вибира́ ка́пр'і.

КАПТІ́ТИ –чу, –иш. Скнарити, скупитися. Гроші все збира, каптить (СГр).

КАПУ́СНИЙ –а, –е. Капустяний. На голубц'і́ тре́ба вили́к’і капу́сн'і листки́.

КАПЦАНІ́ТЬ [капцан'і́т'] –ю, –єш, зрід. Мерзнути, замерзати. Йак моро́з, так капцан'і́йиш х’іба́ так.

КАПШУ́К –а, ч. Набряк під очима або взагалі на обличчі. Ото́ капшуки́ п’ід очи́ма, йак ў бул'до́га.

КАРАБЕ́ЛЬ [карабе́л'] –бля, ч. 1. Корабель. Диви́ таки́й карабе́л' пливе намал'о́ваний́; 2. Перен. Ботинок, чобіт великого розміру. Ото́ карабл'і́, мабу́т', со́рок девйа́тий ро́зм’ір.

КАРА́БИЛЬ [кара́бил'] –бля, ч. Тс, що КАРАБЕ́ЛЬ–1. Кара́бил' захо́де ў порт, а пу́́шки сал'уту́йут'.

КАРАВУ́ЛИТИ –ю, –иш. 1. Охороняти. Шо його́ караву́лити, там ус'о́ раўно́ н'і́чого кра́сти; 2. Стежити, чекати, виглядати. Караву́лила його́ ц'і́лий ден', а то́лку – нол', в’ін же швидки́й, то тут, то ўже там.

КАРАНДА́Ш –а, ч. 1. Олівець. П’ідстружи́ мин'і́ каранда́ш; 2. Перен. Малюк. О, диви́ таки́й каранда́ш з ма́мойу за ру́чку іде́.

КАРАСІ́НА [карас'і́на] –и, ж., зрід. Гас. Нали́й мен'і́ карас'і́ни, бо св’іти́ти н'і́чим.

КАРАСІ́НКА [карас'і́нка] –и, ж. Гасова лампа. Засв’іти́ карас'і́нку, бо н'ічо́го ни ви́дно, а св’іт не ско́ро даду́т'.

КАРАСІ́Р [карас'і́р] –у, ч., зрід., заст. Тс, що КАРАСІ́НА. За карас'і́ром очирид'а́ були́ – по дн'у стойа́ли.

КАРБУВА́ТЬ [карбува́т'] –ю, –єш. Різати, нарізати великими шматками. Шо ти капу́сту так накарбува́ў, кра́шче б ц'іл'ако́м поки́даў.

КАРДО́НА –и, ж. Картон. А ц'а коро́бка з кардо́ни, чи мйака́.

КАРЛЮ́КА [карл'у́ка] –и, ж. 1. Загин, закрут на палиці, гілці. Ви́браў г’і́лку з карл'у́койу; 2. Крива палиця. Іде́, карл'у́койу п’ідпира́йіц':а; 3. Криве дерево, покручена гілка. Ни сад, а сам’і́ карл'у́ки; 4. Нерозбірливий підпис, нечітко зображена буква. Оту́т одн'ійе́йі карл'у́ки нихвата́.

◊КАРМА́Н ДОРО́ЖНИЙ. Спеціальне розширення дороги для зупинки транспорту. Авто́буси ў доро́жних карма́нах стайу́т', шоб ни м’іша́ти тра́нспорту.

◊ГУДЕ́ В КАРМА́НІ [ў карма́н'і]. Про відсутність грошей. Сам у жупані, а гуде у кармані (СКв).

◊КАРМА́Н (НЕ) ВИДЕ́РЖУЄ [виде́ржуйе]. Фінансові можливості (не) дозволяють. Купи́ў би ха́ту, так карма́н ни ви́держе.

◊КАРМА́ННИЙ [карма́н:ий] НО́ЖИЧОК. Складаний ножичок. Буў таки́й ло́ўкий карма́н:ий но́жичок, так загуби́ў.

КАРМА́ННИК [карма́н:ик] –а, ч. Кишеньковий злодій, крадій. При мин'і́ карма́н:ика на Благба́з'і п’ійма́ли.

◊КАРМА́ННІ ГРО́ШІ [карма́н':і гро́ш’і]. Гроші на щодень. Йа йому́ карма́н':і гро́ш’і дайу́ ў шко́лу, на бухве́т.

◊КАРМА́́́ННІ [карма́н':і] РОСХО́́ДИ. Щоденні витрати. Карма́н':і росхо́ди ў йе́йі б’і́лш’і, чим йа пе́нз'ійу получа́йу.

КАРНОУ́ХИЙ –а, –е. Карнавухий, людина з короткими вухами. Ус'і́ з норма́л'ними у́хами, а в’ін – карноу́хий.

◊КАРТОПЛЯ́НІ [картопл'а́н'і] ВИ́ЛА. Металеві вила з густими тупими ріжками для набирання картоплі, буряків, моркви й ін. Картопл'а́н'і ви́ла полама́лис', так йа бур'аки́ рука́ми вигр'іба́ла.

КАРТО́ХА –и, ж. Тс, що КАРТО́ХЛІ. Карто́хи са́димо в’і́дир со́рок.

КАРТО́ХИ –ø, мн. Тс, що КАРТО́ХЛІ. Карто́хи йак ни ўро́д'ат', купува́т' при́йдиц':а.

КАРТО́ХЛІ [карто́хл'і] –ів, мн., зрід. Картопля. Карто́пл'і са́димо, так із колора́дами войува́т' надойі́ло.

КАРТО́ШЕЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до КАРТО́ШКА. Ма́н'ка напекла́ пирог’і́ў з карто́шечкой, так’і́ до́бр'і.

КАРТО́ШКА –и, ж. Картопля. Навари́ карто́шки, а йа сол'о́дку купл'у́.

◊ХОЧ КАРТО́ШКУ САДИ́. Про брудну людину. Ц'і́лий ден' гаса́ў, прийшо́ў додо́му – хоч карто́шку сади́, таки́й гр'а́зний.

КАРТЬО́ЖНИК [карт'о́жник] –а, ч. Завзятий, азартний гравець у карти, картяр. Таки́й зайа́длий карт'о́жник, шо й ни об’і́даў би, а граў.

КАРЧА́ГА –и, ж. Обплетений лозою бутель. Іди́ у по́греб, в’ізми́ п’іўторал'ітро́ву карча́гу з вино́м.

КАРЬО́ЖИТЬСЯ [кар'о́жиц':а] –уся, –ишся. 1. Гнутися, жолобитися. У вод'і́ хвине́ра кар'о́жиц':а; 2. Кривитися, гримасувати. Ки́слу капу́сту н'у́ха й кар'о́жиц':а; 3. Гоноритися, маніритися. Та шо вона́ кар'о́жиц'а, йак пе́рвий раз за́мужом.

◊КАРЬО́ЖИТЬСЯ ЙАК СВИНЯ́ НА ВІРЬО́ВКІ [кар'о́жиц':а йак свин'а́ на в’ір'о́ўк’і], зрід. Гоноритися, маніритися, гордувати. Шо ти кар'о́жис'а, йак свин'а́ на в’ір'о́ўк’і.

КАРЮ́ЧИТЬ [кар'у́чит'] –у, –иш. 1. Гнути, кривити. Кар'у́чити – кар'у́чу ц'у па́лку нійа́к ни з'ігну́; 2. Робити щось абияк, недбало, неуміло. Скар'у́чиў ту борону́ – йак попа́ло.

КАРЯ́КУВА́ТИЙ [кар'а́кува́тий] –а, –е. Карячкуватий, покручений. Гру́ш’і ў саду́ так’і́ кар'а́куват'і, шо й оп:ри́скуват' ниўдо́бно.

КАРЯ́ЧИТЬСЯ¹ [кар'а́чиц':а] –уся, –ишся, підсил. Важко працювати. Кар'а́чиўс'а ўс'у жизн', бо тре́ба було́ то д'іте́й, то ону́к’іў п’ідн'іма́т'.

КАСА́ТЬСЯ [каса́ц':а] –юся, –єшся. 1. Стосуватися, торкатися, обходити. Це тебе́ н'ійа́к ни каса́йіц':а; 2. Утручатися, удаватися. Хай вони́ хоч пови́здихайут', а ти туди́ ни каса́йс'а; 3. Звертатися, апелювати. Ма́ти касну́лас' м’іл'і́ц'ійі, а вони́ ка́жут', шо це зги́бле д'і́ло; 4. Доходити до діла, до конкретики. А йак касну́лос'а д'іли́т' гро́ш’і, так уже й ни брати́; 5. Виникати (про потребу, необхідність). Касну́лос'а оце́ Ната́лц'і йі́хати ў го́род, а гро́ший нема́.

КАСО́ЛЯ [касо́л'а] –і, ж., дит. Квасоля. Касо́л'а ви́росте – зва́римо су́пу з не́йі.

КАСТРУ́ЛЯ [кастру́л'а] –і, ж., згруб., перен. Голова. У не́йі ни голова́, а кастру́л'а.

◊КАСТРУ́ЛЯ [кастру́л'а] (НЕ) ВА́РЕ, згруб. Про (не)розумну, (недо)розвинену інтелектуально людину. У кастру́л'у н'ічо́го ни заси́пано, так і ни ва́ре.

КА́СЯ [ка́с'а] –і, ж., дит. Каша. Ка́с'у бу́деш ам-ам?

КАТЕРИ́НКА –и, ж., зрід. Коловорот. Тре́ба хоч катери́нкойу д'іро́к нароби́т' та на болти́ ўз'ат'.

КАТІЛО́К [кат'іло́к] –лка, ч. 1. Котелок, казанок. Дава́й у кат'ілку́ ка́ш’і нава́рим; 2. Перен., згруб. Голова. Кат'іло́к у те́бе дл'а чо́го? Ду́мат' тре́ба.

◊КАТІЛО́К [кат'іло́к] (НЕ) ВА́РЕ, згруб. Тс, що КАСТРУ́ЛЯ (НЕ) ВА́РЕ. У те́бе кат'іло́к вобше́ ни ва́ре, ти шо, ни зна́ў, шо тре́ба говори́ти?

КА́ТІР [ка́т'ір] –а, ч. Катер, моторний човен. А ми на мо́р'і ус'і́ гро́ш’і на ка́т'ір'і ви́катали.

КАТРА́ГА –и, ж., зрід. Погрібник. У катра́з'і, у соло́м’і, мо́жна й капу́сту на з'і́му остаўл'а́ти.

КАУ́Н –а, ч., зрід., бот. Кавун. Ви́брали кау́н найб’і́л'ший.

КАУНЕ́ЦЬ [кауне́ц'] –нця, ч., зрід. Зменш. до КАУ́Н. Попа́ўс' кауне́ц' зеленкува́тий.

КАУ́НЧИК –а, ч., зрід. Тс, що КАУНЕ́ЦЬ. Кау́нчик у трав’і́ схова́ўс'а, йа його́ зра́зу ни зам’і́тиў.

КАХКОТІ́ННЯ [кахкот'і́н':а] –я, с. 1. Кахкання (про качок). Йак зн'і́мут' кахкот'і́н':а качки́, так нипрйа́тно; 2. Перен. Сміх, регіт. А на кахкот'і́н':а ка́же – см’ійе́ц':а той, хто см’ійе́ц':а посл'і́дн'ій.

КАЦАЛА́ПИЙ –а, –е. Клишоногий. У кацала́пого сту́пн'і ўсере́дину розве́рнут'і.

КАЦА́П –а, ч. Росіянин. У райо́н'і йест' так’і́ се́ла, шо і хахли́ живу́т', і каца́пи.

КАЦАПА́ЛИЙ –а, –е, зрід. 1. Тс, що КАЦАЛА́ПИЙ. Кацапа́лий он по граз'у́ц'і бреде́, т'і́ки нога́ми загр'іба́; 2. Людина з короткими чи відрізаними пальцями. Хоч і кацапа́лий, а ву́дку ў руц'і́ диржи́т'.

КАЦАПЕНЯ́ [кацапен'а́] –яти. Російська дитина, недорослий росіянин. Кацапе́н'а ўсе по-сво́йому вигова́руйе – на Ґе.

КАЦАПЕ́РЯ [кацапе́р'а] –і, сп. Згруб. до КАЦА́П. Кацапе́р'а ўре́дна родила́с'а, та так і прожела́.

КАЦА́ПКА –и. Жін. до КАЦА́П. У сус'і́д'іў нев’і́стка каца́пка, і н'ічо́ – робот'а́шча.

КАЦА́ПОЧКА –и, ж. Зменш. до КАЦА́ПКА. Прив’і́тнен'ка така́ сус'і́дка – даро́м, шо каца́почка.

КАЦУ́БНУТЬ [кацу́бнут'] –у, –еш. Дуже мерзнути, клякнути. Ішла́ че́рез р'і́чку, провали́лис', та так закацу́бла, думала, й додо́му не дойду́.

КА́ЧА –і, ж., дит. Качка. А оту́т дава́й ка́чу намал'у́йиш, а б’і́ла не́йі качен'а́ток.

КАЧА́ЛЬЦЕ [кача́л'ц'і] –я, с., заст. Потовщення на веретені вище нижнього кінця. Ни́тка дохо́дила до кача́'л'ца, і да́л'і ни спуска́лас'.

КАЧЕ́ЛЯ [каче́л'а] –і, ж. Гойдалка. Поката́й мене́ на каче́л'і.

КА́ЧЕСТВО¹ –а, с. Якість. Кач́иство було́ таке́, шо ни придере́с'а.

КАЧКОНО́ГИЙ –а, –е. Тс, що КАЦАЛА́ПИЙ. Бо́же, таки́й качконо́гий, ноги, йак ко́лесо.

КА́ШІЛЬ [ка́ш’іл'] –шлю, ч. Кашель. Ка́ш’іл' од ку́рива про́сто заду́шуйе.

КА́ШКА –и, ж., зрід. 1. Цвіт білої акації. Диви́, йак на ка́шку пчо́ли с'іда́йут'; 2. Котики, суцвіття на верболозі. Ой, йака́ га́рна ка́шка, махна́тен'ка. Та ти ни ба́чела, йака ́ў Кра́ўчихи ве́рба росте́.

КАШКИ́ХАТ [кашки́хат'] –ю, –єш, зрід. Кашляти. Йак простуд'у́с', так кашки́хайу нид'і́л'у.

КАШО́́ЛКА –и, ж. 1. Кошик, виплетений із лози або рогозу. Бери́ кашо́лку, та, шо з лози́, п’і́диш за гриба́ми; 2. Перен., знев. Жінка, дружина. Ба́чиў тебе́ з йако́йус' кашо́лкойу – хто ж вона́?

КАЮВА́ННЯ –я, с., заст. Зарубки у дереві для скріплення, наприклад, у засіці (СГр.).

КВА́КА –и, ж., зрід., дит. Тс, що КВАКУ́ХА. Диви́, он ква́ка постриба́ла ў кал'у́жу.

КВАКУ́ХА –и, ж. Жаба. Диви́, йака́ кваку́ха сиди́т' – мале́н'ка, зеле́на, мо́кра, перепуга́лас'.

КВА́РТА –и, ж., заст. Кухоль для пиття води. Ква́ртойу зачерпне́ш води́ – і ви́пиў.

КВАСНЯ́ [квасн'а́] –і, ж. Грязюка, багнюка, калюжа. Не л'із у квасн'у́, йа тоб’і́ ст'іра́т' ни бу́ду.

КВАСО́К –ску, ч., заст. М’ясна чи рибна юшка, зварена із солоними огірками. Жінки стали поратись, ... варють борщі, локшину, квасок, печене кришут шматками (СКв).

КВАТИРА́Н –а, ч., зрід. Квартирант. Уз'ала́ кватира́на, а в’ін таки́й неакура́тний, ну йа так пон'і́майу, квати́ра та ни його́.

КВАТИРА́НТ –а, ч. Тс, що КВАТИРА́Н. Кватира́нт таки́й робот'а́шчий, шо ўсе по хаз'а́йству помага́ў.

КВАТИ́РЬКА –и, ж. Зменш. до КВАТИ́РЯ. У йіх квати́р'ка йе, шче ба́бина оста́лас'.

КВАТИРЮВА́ТЬ [кватир'ува́т'] –ю, –єш. Квартирувати, винаймати квартиру. Кватир'ува́ў і ў ме́не оди́н постойа́лиц', так йа дово́л'на була́.

КВАТИ́РЯ [квати́р'а] –і, ж. Квартира. Хоч́емо свойу́ кварти́р'у прода́ти, доба́вити пйат' ти́с'ач і ў Ха́р'ков’і купи́ти.

КВАШНЯ́ [квашн'а́] –і, ж. Тс, що КВАСНЯ́. Коро́ва зал'і́зла у квашн'у́, йа йійі́ ви́т'анути не мо́жу.

КВИ́СЛЯ [кви́сл'а] –і, сп. Плаксій, скиглій, рюмса. А шо це за ки́сл'а така́ – усе́ ни́йе да ни́йе, та ск’і́ки ж мо́жна?

КВІЧА́ТЬ [кв’іча́т'] –ю, –єш. Розписувати стіни рослинним, зокрема орнаментом. Ти ба́чила, йак воґза́л'н'і ст'і́ни покв’іча́ли, це ж на́да було́ так розмал'ува́ти.

КВОХТА́ТИ –чу, –чеш. 1. Квоктати. Начала́, на́че, р'абе́н'ка ку́рочка квохта́ти, зна́ти б, де гн'іздо́; 2. Перен. Дбайливо доглядати, клопотатися. Ус'у́ жи́зн'у вона́ ўсе квохта́ла ко́ло йо́го; 3. Перен. Бурчати, нарікати. Йак начне́ квохта́ти, шо і те ни так, і те, хоч із ха́ти т'іка́й.

КВОЧА́–КВОЧА́. Незм. Вигук, яким прикликають квочку. Квоча́-квоча́, іди́ і д'іточо́к свойі́х види́.

КЕ́БА –и, ж. 1. Здібність, уміння, розум. Ке́би до пло́тництва нема́, так і ни бири́с'; 2. Голова. Ке́ба у те́бе пуста́.

◊КЕ́БА (НЕ) ВА́РЕ. (Не) Розумна людина. Раз ке́ба не в́аре, сиди́ до́ма.

КЕ́БАТЬ [ке́бат'] –ю, –єш. Думати, розмірковувати. Шоб сад ви́ростит', тре́ба тут ке́бат'.

◊КЕ́ДІ НЕ КЕ́ДІ [ке́д'і ни ке́д'і]. Непевність, вагання, бездіяльність. По́ки ти бу́диш ке́д'і ни ке́д'і, і рак сви́сне.

КЕЛЬБУХА́ТИЙ [кел'буха́тий] –а, –е, зрід., несхв. Череватий, череватько. Кел'буха́тий, шо йак і́де, так аж перева́л'уйіц':а.

КЕЛЬБУШИ́ТЬ [кел'бушит'] –у, –иш, зрід. Тельбушити, виймати нутрощі. За́йц'а обдера́йут', а тод'і́ ўже кел'буша́т'.

КЕМЗУВА́ТИ –ю, –єш, заст. Тс, що КЕ́БАТЬ. Що він там собі кемзує? (СГр).

КЕРБУЛЕ́ЦЬ [кербуле́ц'] –льця, ч., жарг. Зменш. до КЕ́РБУЛЬ. Кербуле́ц' пози́чиў, а од:а́т' забу́ў.

КЕ́РБУЛЬ [ке́рбул'] –а, ч., жарг. Карбованець. Займи́ мин'і́ ке́рбул' до за́ўтра. На во́дку нихвата́йе.

КЕ́РЯ [ке́р'а] –і, ч., жарг. Товариш, побратим. М’ій ке́р'а мене́ н'іко́ли ни ки́не.

КЕТИ́НА –и, ж., один. Цукерка. Дай кити́ну ду́шу засолоди́т'.

КЕ́ТЯ [ке́т'а] –і, ж., дит. Цукерка. На, м’ій мале́н'кий, ке́т'у. Шо тре́ба сказа́ти? На здоро́вйа.

КЕ́ЧЧУК [ке́ч:ук] –у, ч., зрід. Кетчуп. Дочка́ ке́ч:уку привезла́, а йа його́ ни л'убл'у́.

КИ́ДАЛЬЦЕ [ки́дал'це] –я, с., зрід. Стара, малопридатна річ, непотріб. Ус'а́ке ки́дал'це на гор'і́шче скида́, а тре́ба б ви́кинути – жал'.

КИЙ–кого, займ., алегр. Який. Диви́, кий чорт, шоб тоб’і́ повила́зило.

КИЙО́ЧОК –чка, ч., зменш., кул. Стегно, окіст. Дай дити́н'і кийо́чок, а йа ўже кри́л'це посмокчу́.

КИ́КОТЬ [ки́кот'] –ктя, ч, зрід. 1. Залишок пальця руки. Двох па́л'ц'іў нима́ – т'і́ки ки́кт'і; 2. Шпора, роговий наріст на лапах деяких птахів. П’і́вин' ки́кт'ом мо́же друго́му ши́йу перир'і́зат'.

КИРЗА́ –и, ж., жарг. Перлова крупа, каша. Кирзи́ йа ў а́рм’ійі попойі́ў.

КИРЗА́К –а, ч. Кирзовий чобіт. Прибири́ в’ід двере́й свойі́ кирзаки́, поста́ў б’і́л'а п’і́чки, хай ви́сохнут', бо за́ўтра ў та́почках п’і́деш.

КИРЗЯ́НКА [кирз'а́нка] –и, ж. Тс, що КИРЗА́. Звари́ла кут'у́ з кирз'а́нки з із'у́мом, з ме́дом, з сухофру́ктами.

КИРЗЯ́ЧКА [кирз'а́чка] –и, ж. Тс, що КИРЗА́, КИРЗЯ́НКА. Кирз'а́чки спандо́рила, а йійі́ н'іхто́ йі́сти ни хо́че, хоч сви́н'ам ви́сип.

КИРПИ́Ч –у, ч. 1. Цегла. Привизли́ кирпичу́, шоб ха́ту стро́йіт'; 2. Саман. Нароби́ кирпичу́ – бу́дим сара́й стро́йат'; 3. Формовані, висушені на сонці плитки кізяків із домішкою соломи для палива. П’ідки́н' кирпичу́ ў п’і́чку, бо дрова́ ўже перигор'і́ли.

КИС–КИ́С, незм. Вигук, яким підкликають котів, кошенят. Кис-ки́с, ходи́ молочка́ попи́й.

КИ́СНУТЬ [ки́снут'] –у, –еш, перен. Плакати, лити сльози. Ти оп'а́т' ки́сниш, диви́ – уже́ плато́чок уве́с' мо́крий.

КИЦЯ́ТКО [киц'а́тко] –а, с., дит., зменш.-пестл. Кошенятко. Он к’і́шичка йде й свойі́х киц'а́ток веде́.

КИ́ШЛО –а, с., зрід. 1. Печище; місце, де колись стояло житло. Ха́ту знисли́ даўно́, оста́лос'а ки́шло; 2. Занедбане, занехаяне приміщення. У таке́ ки́шло стра́шно й захо́дити – усе́ об’і́дране, гр'а́зне; 3. Згруб. Рот. Закри́й свойе́ ки́шло, шоб йа і ни чуў.

КІЗЯЧИ́НА [к’із'ачи́на] –и, ж., один. Окремий шматок або цеглинка спеціально сформованого кізяку. П’ідки́н' к’і'зачи́ну, хай тепл'і́ше бу́де.

КІЛА́ [к’іла́] –и, ж. Хворобливий наріст, потовщення на рослині. К’іла́ на ви́шн'і ви́росла з кула́к.

КІ́ЛО́ [к’і́ло́] –а, с. Кілограм. У ц'ій шчу́к’і й к’і́ла нима́йе.

КІЛО́МЕ́ТЕР [к’іло́мете́р] –тра, ч. Кілометр. К’іломе́тер йаки́й ни доб’і́г – і ўмер.

КІ́МЛЯХ [к’і́мл'ах] –а, ч., зрід. Крем’ях, гладенький камінець для дитячих ігор. Оце́ з кирпичи́ни наобто́чуйу к’і́мл'ах’іў.

◊У КІ́МЛЯШКИ́ ГРА́ТЬ [у к’і́мл'ашки́ грат'], зрід. Грати у крем’яхи. У к’і́мл'ашки́ тро́хи погра́йимо, по́ки коро́ви йти́мут'.

КІ́МЛЯШО́К [к’імл'ашо́к] –шка, ч., зрід. Зменш. до КІ́МЛЯХ. Т'і́ки заходи́лис' грат', а одного́ к’імл'ашка́ нема́.

КІ́М’ЯХ [к’і́мйах] –а, ч. 1. Тс, що КІ́МЛЯХ. Закоти́ўс' куди́с' пйа́тий к’і́мйах; 2. Узагалі невеликий круглий камінець. Диви́, йаки́й краси́вий к’і́мйах на мо́р'і найшла́; 3. Зрід. Гроно ягід, супліддя. Вишні так і висять кім’яхами (СГр).

КІ́М’ЯХИ́ [к’і́мйахи́] –ів, мн. Овечий послід. О́ўц'і пройшли́, ст'і́ки к’імйах’і́ў по:стаўл'а́ли.

КІНО́ШНИК [к’іно́шник] –а, ч., заст. Кіномеханік. К’іно́шник захвор'і́ў, так заўклу́б сам к’і́но крути́ў.

КІСІ́ЛЬ [к’іс'і́л] –у, ч. Кисіль. Навари́ла к’іс'іл'у́, таки́й до́брий получи́ўс'а, а в’ін пйа́ний прийшо́ў і свин'а́м ви́лиў.

КІСНЕ́НЬКИЙ [к’існе́н'кий] –а, –е. Зменш. до КІСНИ́Й. К’існе́н'кий куст'у́м, а носи́т' мо́жна.

КІСНИ́Й [к’існи́й] –а, –е. Тісний, замалий. Купи́ли пла́т':а, а воно́ к’існе́.

КІСНО́ТА́ [к’існо́та́] –и, ж. Тіснота. Шо за к’існота́, нашо́ ви таку́ малу́ ха́ту постро́йіли, у ме́не сара́й б’і́л'ше.

КІ́СТО [к’і́сто] –а, с. Тісто. Вона́ й к’і́ста зам’іси́ти не мо́же, ба́р'ін'а.

◊ЯК КІ́СТО [йак к’і́сто] РОЗНЕСЛО́. Про надто товсту людину. Бо́же, та йійі́ рознесло́, йак к’і́сто на каз'о́н:их харча́х.

КІТО́К [к’іто́к] –тка, ч., зрід. Обплетений мотузками солом’яний джгут – ущільнювач на дверях для захисту від холоду. К’іто́к од'ірва́ўс'а – тре́ба приби́т', бо хо́лод іде́.

КІХТЯ́КА [к’іхт'а́ка] –и, ч. і ж., збільш. Дуже великий кіготь, ніготь. Хоч би к’іхт'а́ки позр'іза́ў, хо́диш по полу́ цокоти́ш.

КІ́ШКА [к’і́шка] –и, ж. Довга жердина з гачком для витягування відра з неглибокого колодязя. К’і́шка полома́лас'а, води́ з коло́д'аз'а н'і́чим д'іста́т'.

КЛА́ДБИЩЕ [кла́дбишче] –а, с. Кладовище, цвинтар. На кла́дбишче п’і́диш на Па́ску чи на Го́рку?

◊КЛАДІ ДАТИ. Побити. Ну, наші парубки дали йому такої кладі, що не скоро вичухається (СГр).

КЛАДНЯ́ [кладн'а́] –і, ж., заст. Певна кількість кладок снопів. Йак хоро́ший урожа́й хл'і́ба, то й кладн'а́ густа́.

КЛАДОВИ́ТИ –лю, –иш, зрід. Класти. Усе́ на́да на свойе́ м’і́сто кладови́ти, тод'і́ й наза́д в’і́з'миш.

КЛАДОВЩИ́К [кладоўшчи́к] –а, ч. Комірник. Хай кладоўшчи́к ви́даст' тоб’і́ зерно́.

КЛА́ЙБИЩЕ [кла́йбишче] –а, с. Тс, що КЛА́ДБИЩЕ. До кла́йбишча йе́л'е дойі́хали, а да́л'і на рука́х нисли́ і похова́ли, нема́ б’і́л'ше його́.

КЛА́НДАТЬ [кла́ндат'] –ю, –єш. Умовляти, прохати. Хва́те мене́ кла́ндат', йа ўсе раўно́ тоб’і́ гро́ш’і не дам.

КЛА́НДЯННЯ [кла́нд'ан':а] –я, с., зрід. Упрохування, умовляння. Нинави́жу це кла́нд'ан':а, чи не пон'іма́йе, шо йа з ним і бала́кат' ни хо́чу.

КЛЕВЕ́ЦЬ [клеве́ц'] –вця, ч., зрід. Молоток. Дай мин'і́ клеве́ц', тре́ба гвозд' заби́ти ў ст'і́нку.

КЛЕ́ЩІ [кле́шч’і] –ів, мн. Кліщі, ковальський інструмент для захоплення і тримання розпеченого металу. Клешча́ми ўпуска́ли жил'і́зо ў во́ду.

КЛОПОТА́ –и, ж. 1. Клопіт, неспокій, турбота. Та ж клопота́ й спат' ни дайе́; 2. Клопітна робота. За клопото́йу й од:ихну́т' н'і́коли; 3. Перен. Клопітлива, непосидюща людина. Така́ клопота́ – по́райіц':а, за ден' і ни прис'а́де; 4. Перен. Людина, що потребує догляду, піклування. Н'ійа́к ц'у клопоту́ ни бро́с'у, бо пропаде́ ж.

КЛОЧО́К –чка, ч. 1. Жмут, пасмо вичесаного і сплетеного конопляного чи лляного волокна. Ти роби́ клочки́ з конопе́л', а йа бу́ду йіх скла́дуват'; 2. Жмут, клубок волосся, вовни. Воло́с':а ўже клочка́ми вила́зе; 3. Клапоть, шматок паперу, тканини. Оста́ўс'а клочо́к бума́ги, а спра́ўки нема́.

КЛУБНИ́КА –и, ж. 1. Полуниці. Клубни́ку на база́р' во́зимо, йак бага́то ўро́де; 2. Одна ягода полуниць. Одну́ клубни́ку „Г’іганте́лу” зд'іў – найі́ўс'а.

КЛЬО́Н [кл'он] –у, ч. Клен. Зруба́й ото́й кл'он, бо йа́блун'у затул'а́.

КЛЬОНО́К [кл'оно́к[ –нка, ч. Зменш. до КЛЬОН. О, кл'оно́к ви́л'із, тре́ба ви́рвати, бо ви́росте, ус'у́ мали́ну закри́йе.

КЛЮВА́К [кл'ува́к] –а, ч., зрід. 1. Дятел. Кл'ува́к так г’і́лку ўздоўж продоўба́ў – усе́ личи́нок шука́; 2. Подзьобаний плід. Огірки клюваки (СГр).

КЛЮ́ЦЯТИ [кл'у́ц'ати] –ю, –єш, зрід. Невправно рубати. Йа кл'у́ц'ала, кл'у́ц'ала, н'ійа́к не могла́ розруба́ти того́ де́рева.

КЛЮ́ЧКА [кл'у́чка] –и, ж. Паросток. Карто́ха дайе кл'учки́, йак ў те́плому по́гр'іб’і.

КЛЯ́НЧИТЬ [кл'а́нчит'] –у, –иш. Канючити. Не кл'анч, йа ўсе одно́ ни купл'у́.

КНИ́ЖНИК –а, ч., зрід. Книжкова шафа. Кни́жник тре́ба пересу́нути, бо м’іша́йе.

КОБИ́ЛА –и, ж. Пристрій для ловіння риби у вигляді трикутної піраміди, обтягненої сіткою (з отвором). Вуго́р ло́виц':а коби́лойу, ве́ршойу, п’ідс'а́койу.

КОБИ́ЛКА –и, ж., спец. Паличка, якою натягають мотузку на рамці лучкової пилки. Тре́ба коби́лкойу нат'агну́т' полотно́, бо пи́лка злама́йиц':а.

КО́БЧИК –а. Куприк. По ко́бчику нос'ако́м уда́рено, так до́ўго бол'і́ло.

КОВАЛЄ́РІЯ [ковал'е́р'ійа] –ї, ж. Кіннота. У ковале́р'ійі служи́т' – на́да за кон'а́ми ўм’і́ти уха́жуват'.

КОВБАНЮ́ГА [коўбан'у́га] –и, ж., збільш. Велика калюжа, ковбаня. Така́ коўбан'у́га се́рид села́, шо жа́би ни перево́д'ац':а.

КОВБА́СИТЬ [коўба́сит'] –сю, –иш. Невправно, недбало прати. Та ск’і́ки ти бу́деш коўба́сит' ту соро́чку, вит'ага́й та в’і́шай суши́ти.

КОВБЕ́ШКА [коўбе́шка] –и, ж. 1. Голова. Коўбе́шка ў йо́го йака́с' углува́та; 2. Перен. Розум, здатність мислити. Коўбе́шка ў йе́йі йе, бо бригад'і́ром би ни поста́вили.

◊КОВБЕ́ШКА [коўбе́шка] (НЕ) ВА́РЕ. Про (не)розумну людину. Ва́ре це коўбе́шка наверху́ ў ко́гос', шо так наро́д страда́?

КО́ВБИК [ко́ўбик] –а, ч. 1. Свинячий шлунок. Ко́ўбик ни викида́й, а сполосни́ й дава́й с'уди́; 2. Кул. Сальтисон. Одр'і́ж мин'і́ шче ко́ўбика – ўку́сний.

КОВБУ́ШКА [коўбу́шка] –и, ж. 1. Великий глечик із ручкою, носиком. У коўбу́шк’і усе́ р'ідке́ було́: 2. Тс, що КОВБЕ́ШКА–1,2. 1. У йо́го коўбу́шка вили́ка, ма́бут', у́мний буде; 2. З його́ коўбу́шкойу ни пропаде́ – со:брази́тил'ний.

КОВЕРЗА́ –и, сп., несхв. Вередлива, перебірлива людина. Коверзо́йу тако́йу воспита́ли, шо ни догоди́ш спроста́.

КОВЕРЗУ́Н –а, Чол. до КОВЕРЗА́. Коверзуно́в’і то боршч ки́слий, то чай не соло́дкий – ни ўгада́йіш.

КОВЕРЗУ́ХА –и. Жін. до КОВЕРЗУ́Н. Ковирзу́ха, йак і сестра́ – ни догод'у́.

КОВТЯ́Х [коўт'а́х] –а, ч. 1. Ковтун. Воло́с':а ў коўт'ахи́ позбива́лос', бо ними́те й ниче́сане; 2. Послід деяких тварин (овець, кролів). То там, то там коўт'а́х за́йачий йе.

КОВТЯШИ́НА [коўт'аши́на] –и, ж., один. Окремий елемент посліду деяких тварин. Коўт'аши́ни скр'із' в’іўц'а́ погуби́ла.

КОВТЯШИ́НКА [коўт'аши́нка] –и, ж. Зменш. до КОВТЯШИ́НА. Коўт'аши́нка до ше́рст'і причипи́лас' – ни од'і́рвиш.

КОВШ [коўш] –а, ч. Ківш. В’ін коли́с' у коўш води́ набира́ў, йак в’і́дра покра́ли.

КО́ГОТЬ [ко́гот'] –гтя, ч. 1. Кіготь, пазур тварини. У ле́ва ко́гот', ма́буд', найкр'і́пший; 2. Перен., знев. Великий людський ніготь. Ви́ростила на па́л'ц'і ко́гот' – аж стра́шно.

КО́ЖА –і, ж. 1. Шкіряний покрив тіла людини, тварини. У войну́ так на ко́ж’і ўсе було́ – і коро́ста, і струпи́; 2. Матеріал зі шкіри тварин. Ко́жа на перидки́, на чо́боти поста́ўл'у: 3. Перен. Шкіряні вироби, шкіряний одяг. Ко́жу – і нос'у́ – гор'а́ ни зна́йу.

КО́ЖАНКА –и, ж. Шкірянка. Диви́, йаки́й цар'! Ко́жанка, но́ркова ша́пка, ту́хл'і.

КО́ЖАНОЧКА –и, ж. Зменш. до КО́ЖАНКА. Лоўке́н'ку ко́жаночку придба́ў.

◊КО́ЖА ТА КО́СТІ [ко́ст'і], Про худу істоту. Коро́ву занеха́йали – ко́жа та ко́ст'і.

◊ЧО́РТОВА КО́ЖА, Спеціальна міцна тканина для пошиття одягу. Он штани́ з чо́ртовойі ко́ж’і, так тре́т'ій год де́ржац':а.

◊МОРО́З ПО КО́ЖІ [ко́ж’і]. Про відчуття страху. В’і́тир ста́ўн'ами сту́ка, а ў мали́х аж моро́з по ко́ж’і.

◊КО́ЖУ ЗНІМА́ТЬ [зн'іма́т']. 1. Сильно бити, карати. Йак дво́йку получу́, так до́ма ко́жу зн'іма́йут'; 2. Визискувати, гнобити. У колхо́з'і за прогу́ли ко́жу зн'іма́ли; 3. Зрід. Бути надзвичайно схожим на когось. Дочка́ на́че ко́жу з ма́тир'і зн'ала́, така́ похо́жа.

КОЗА́ –и, ж. Засохлий слиз у носі. Ви́т'ани козу́ з но́са.

КОЗА́ТИЙ –а, –е, зрід. Прикм. до КОЗА́. Н'іс он коза́тий, сопли́вий.

КОЗАЧО́К –чка, ч., ент. Москалик. Козачки́ про́ти со́нца на ст'ін'і́ грі́'йуц':а.

◊КОЗЕЇ́НОВИЙ [козейі́новий] КЛЕЙ, зрід. Казеїновий клей. Чу́ла, шо козейі́новим кле́йом бума́гу кле́йут'.

КОЗЕ́ЛИКИ –ів, мн., бот. Козельці. Йак мал'і́ були́, та шче ў голодо́ўку, так шука́ли козе́лики та йі́ли.

КОЗИРИ́ТЬ [козири́т'] –ю, –иш. 1. Грати козирями. Йак нача́ў козири́т', а ў ме́ни шоста́ки – с'ома́ки; 2. Перен. Поводитися гордовито, пихато. Диви́, йак козири́ц'а, чи не хве на бо́су но́гу, йа б йій глаза́ повико́л'увала.

КО́ЗИРЬ [ко́зир'] –я, ч., –і, ж. 1. Козир, козирна карта. Шоста́койу ко́зир'і йа й туза́ просто́го ўбйу; 2. Перен. Людина значної, помітної посади, високого становища. Йак бригад'і́р, так уже́ й ко́зир'; 3. Перен. Певні преференції, переваги. З таки́м ко́зир'ом і на ви́бори мо́жна йти.

КОЗИ́РЬКА [кози́р'ка] –и, ж. Зменш. до КО́ЗИРЬ–1. Одна́ кози́р'ка оста́лас'а, та й та слаба́.

КОЗИРЬО́К² [козир'о́к] –рька, ч. Щиток кашкета, картуза; козирок. Козир'о́к у картуз'і́ злама́ўс'а – хоч викида́й; 2. Захисний щиток механізму, що запобігає травмуванню очей, рук. Козир'о́к ни зні'ма́й, бо там ш’іст'ір'о́нка кру́тиц':а.

КОЗИРЬО́ЧОК² [козир'о́чок] –чка, ч. Зменш.-пестл. до КОЗИРЬО́К²–1,2. 1. Карту́зик мане́н'кий, і козир'о́чок таки́й приши́йім; 2. Козир'о́чок оджа́ў, а там шчо́тка зйі́лас'а.

КО́ЗЛИ –ів, мн. Дерев’яна підставка для пиляння дров. Мойі́ ко́зли розхита́лис'а, тре́ба ў сус'і́да попроси́ти, хоч по́ки напил'а́йу.

КОЗУБІ́ТЬ [козуб’і́т'] –ю, –єш. 1. Мерзнути, потерпати від холоду. Оце́ жду, козуб’і́йу на моро́з'і; 2. Твердіти, ставати жорстким на морозі. На́волочки на моро́з'і козуб’і́йут' момента́л'но.

КОЗУ́ЛЬКА [козу́л'ка] –и, ж. Зменш.-пестл. до КОЗА́. Шчас но́сик ви́тримо, козу́л'ки повичишча́йим.

КОЗЬ–КО́ЗЬ [коз'–ко́з']. Вигук, яким прикликають кіз. Коз'–ко́з', на трави́чку, листо́чк’іў.

КОЗЬО́Л [коз'о́л] –зла, ч. 1. Цап, козел. У не́йі ў хаз'а́йств’і т'і́ки оди́н коз'о́л і дв’і ку́рки; 2. Тс, що КО́ЗЛИ. У ка́жного хаз'а́йіна йе коз'о́л, а йак же дрова́ пил'а́ти, на кол'і́н'і?; 3. Підставка у риштуванні. Коз'о́л оди́н поста́виш, дру́гий, а на йіх – до́ски; 4. Лайл. Бевзь, недотепа. Цей коз'о́л н'ічо́го ў жи́зн'і ни ўм’і́йе.

КОЗЯ́ВКА [коз'а́ўка] –и, ж. 1. Тс, що КАЗЮ́КА–1,2. 1. Ус'а́ка коз'а́ўка соб’і́ па́ру шука́ й живу́т' так; 2. Знев. Слабка, недоросла істота. Ус'а́ка коз'а́ўка вибри́куйе, вибража́.

КОЗЯ́ВОЧКА [коз'а́вочка] –и, ж. Зменш. до КОЗЯ́ВКА – 1,2. 1. Ка́жда коз'а́вочка шос' нахо́де йі́сти й пи́ти.

КОЗЯ́ТНИК –а, ч. 1. Людина, що вирощує, розводить кіз. У нас коз'а́тник оди́н на ўсе село́ – Іва́н; 2. Приміщення, загорода для кіз. У коз'а́тнику до́ску приби́ў, а то й повиска́куйут'.

КО́Й–ХТО, займ. Дехто, хтось. Оце́ ко́й-хто при́йде й усе́ р'ішимо́.

КО́Й–ЯК [ко́й:ак], прис. Як-небудь, сяк-так, абияк. Прибра́ла ко́й:ак, хай тоб’і́ грец'

КО́Й–ЯКИЙ [ко́й:акий] –а, –е, займ. Деякий, якийся. Дала́ йій ко́й:акий телефо́н, так, вона́ його́ загуби́ла, а мин'і́ шо тепе́р роби́ти?

КОКОРГУ́ЗА, КОКОРУ́ЗА, КУКУРГУ́ЗА, КУКУРУ́ЗА –и, ж. Кукурудза (рослина і її зерна). Посади́ла кокоргу́зу, т'і́ки зе́мл'у перепо́ртила, не ўз'ійшла́.

КОКОРГУ́ЗИЩЕ [кокоргу́зишче], КОКОРУ́ЗИЩЕ [кокору́зишче], КУКУРГУ́ЗИЩЕ [кукургу́зишче], КУКУРУ́ЗИЩЕ [кукуру́зишче] –а, с. Кукурудзище. На кокоргу́зишче п’іду́, мо́же, йаки́й кача́н найду́.

КОКОРГУ́ЗНИЙ, КОКОРУ́ЗНИЙ, КУКУРГУ́ЗНИЙ, КУКУРУ́ЗНИЙ –а, –е. Прикм. до КОКОРГУ́ЗА, КОКОРУ́ЗА, КУКУРГУ́ЗА, КУКУРУ́ЗА. Приниси́ мин'і́ кокоргу́знойі муки́ дл'а вуто́к.

КОКОРГУ́ЗНИК, КОКОРУ́ЗНИК, КУКУРГУ́ЗНИК, КУКУРУ́ЗНИК –а, ч. 1. Сарай, у якому зберігають качани кукурудзи. У ц'ом году́ кокору́за харо́ша, бо кокоргу́зник уже́ по́ўний; 2. Перен. Легкий навчально-тренувальний літак. Д'а́дко Васи́л' л'іта́ў на кукуру́знику.

КО́КОЧКО –а, с., дит., зменш.-пестл. Яйце, яєчко. Знисла́ ку́рочка ко́кочко б’іле́н'ке, кругле́н'ке.

КОКО́ШІ –іш, мн., заст. Ноги. Підгорни свої кокоші, шоб не наступила (СГр).

КОЛБАСА́ –и, ж. Ковбаса. Колбаси́ купи́ла п’іўк’і́ла – йі́жте.

КОЛБА́СИТЬ [колба́сит'] –сю, –иш. 1. Довго і повільно щось робити. Ск’і́ки мо́жна колба́сит' те б’іл':о́?; 2. Перен. Бити. В’ін, б’і́дний, лижит', а вони́ його́ колба́с'ат'.

КОЛБА́СИТЬСЯ [колба́сиц':а] –сюся, –ишся. Тс, що КОЛБА́СИТЬ–1. Колба́сис'а з т'ійе́йу опа́ройу – даўно́ ўже тре́ба було́ спикти́.

КОЛБА́СНИК –а, ч. Ковбасник, спеціаліст із виготовлення ковбаси. Колба́сник буў таки́й, шо знаў, шо коли́ ки́нут', ск’і́ки вари́т'.

КОЛБА́СНЯ [колба́сн'а] –і, ж. Ковбасня (цех, магазин). На колба́сн'у зйі́здиў – получи́ў това́р у рестора́н.

КОЛБА́СОЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до КОЛБАСА́. Колба́сочки мойе́му первокла́сников’і одр'і́жим – заслужи́ў.

КОЛГО́СПНИЦЯ [колго́спниц'а] –і, ж., бот. Сорт дрібних динь. Йа здоро́вих дин' ни сад'у́, а л'убл'у́ колго́спниц'у.

КОЛГОТА́ТЬ [колгота́т'] –ю, –єш. 1. Неробствувати, байдикувати, безтурботно проводити час. Ни зна́йу оце́, йак ве́ч’ір колгота́т'; 2. Поратися, клопотатися. Хва́те тоб’і́ колгота́т' – прис'і́ла б уже́.

◊КО́ЛЕСО ДУРНЕ́, заст. Дитяча гра, у якій діти, взявшись за руки, утворюють обертове коло, повертаючись обличчям то всередину, то назовні. Бабу́с'і шче на́ш’і гра́лис' у дурне́ ко́лесо, а йа т'і́ки чу́ла.

КОЛИ́СКА –и, ж. Гойдалка. Ўс'і д'і́ти л'у́бл'ат' кача́тис'а на коли́сках.

КОЛИХА́НКА –и, ж. 1. Тс, що КОЛИ́СКА. Змайструва́ў колиха́нку деревйа́ну; 2. Колискова пісня. Йак просп’іва́йу колиха́нку, так мале́ й засне́.

КОЛИШЕ́ННИЙ [колише́н:ий] –а, –е, заст. Прикм. до КОЛИШНЯ́. Вол'і́ў, шо бли́жч’і до колишн'і́, назева́ли кол'іше́н:ими.

КОЛИШНЯ́ [колишн'а́] –і, ж., заст. Передня частина плуга, колішня. У колишн'і́ одне́ ко́лисо б’і́лше, а дру́ге – ме́нче.

КОЛІДО́Р [кол'ідо́р] –у, ч. Коридор. Ко́мната з кол'ідо́ром у с'і́ни.

КОЛІДО́РИК [кол'ідо́рик] –а, ч. Тс, що КОЛІДО́РЧИК. Кол'ідо́рик одгороди́ли хоч до́сками.

КОЛІДО́РЧИК [кол'ідо́рчик] –а, ч. Зменш. до КОЛІДО́Р. А ота́к із кла́су ў клас кол'ідо́рчик мали́й.

КОЛІРО́ВКА [кол'іро́ўка] –и, ж. 1. Прищеплене фруктове дерево. Тре́ба подиви́тис'а – кол'іро́ўка прижила́с' на гру́ш’і, чи н'і; 2. Прищеплення,прищеплювання. Йа ўже кол'іро́ўку зако́нчиў – хай прижива́йіц':а.

КО́ЛКИ́Й –а, –е, зрід. Кілкий, що легко колеться. Сосна́ ко́лка, а масли́на ўже ни така́.

КОЛО́ДА –и, ж. Довге корито біля колодязя (видовбане або з дощок). Приверни коней до колоди (СГр).

КОЛО́ДКА –и, ж. 1. Циліндричний зріз із суцільної колоди як цямрина криниці, колодязя. Коло́дка була́ йак зруб, шоб ни обва́л'увалис'а крайі́; 2. Дерев’яна міцна рогуля, що прикріпляється на шию корові. Забу́ў учипи́ти коло́дку, так лови́ли коро́ву аж на толо́к’і.

КО́ЛОКОЛ –а, ч. Дзвін, звук дзвона. На пра́зники ўс'і колокола́ на церква́х гра́йут'.

КОЛОРА́Д –а, ч., ент. Колорадський жук. У ц'ом году́ три ра́за колора́да трави́ли.

КОЛО́ТНИК –а, ч. Сварливий чоловік (хлопець). У те́бе не хло́пиц', а йаки́йс' коло́тник.

КОЛОТУ́Н –а, ч. 1. Тс, що КОЛО́ТНИК. Колоту́н таки́й, шо ўс'ігда́ бу́чу з'і́бйе; 2. Перен. Сильний холод, мороз. Учо́ра н'іку́ди ни ходи́ла, бо на ву́лиц'і буў колоту́н.

КО́ЛОТЬ –і, ж., заст. Замерзла грудками грязь на дорозі (СГр).

КО́ЛУШОК –шка, ч., зменш. Кілочок. Ву́лик стойі́т' на ко́лушках.

КОЛХО́З –у, ч. 1. Колгосп. С'іча́с у колхо́з н'іхто́ ни хо́че йти роби́т'; 2. Ірон. Гурт людей, сім’я. На таки́й колхо́з харч’і́ў ни наста́чиш.

КОЛХО́ЗОМ, присл. Разом, гуртом. Колхо́зом ха́ту ма́зали.

КОЛЬЦО́ [кол'цо́] –а, с. Кільце, каблучка. Кол'цо́ на ка́ждому па́л'ц'і – гро́ш’і н'і́куди йім д'іва́ти.

КО́ЛЮВАТИНА [ко́л'уватина] –и, ж., зрід. Щілина, тріщина. Од зри́ву ко́л'уватини по ст'ін'і́ п’ішли́.

КОЛЮ́КА [кол'у́ка] –и, ж. 1. Колючка, скабка, скіпка. Йак струга́ў – загна́ў кол'у́ку; 2. Дит. Усяка рогата тварина. До кол'у́ки ни п’ідхо́д', а то рога́ми ўда́ре; 3. Перен. Гостра на язик, лайлива людина. Така́ кол'у́ка, шо сло́ва йій ни скажи́ – ла́йіц':а.

КОЛЮ́ЧИЙ [кол'у́чий] –а, –е, зрід. Тс, що КО́ЛКИ́Й. Дуб колючіший, ніж груша (СГр).

КО́МЕ́ЛЬ¹ [ко́ме́л'] –мля, ч. 1. Окоренок. За ко́мил' уза́ўс'а – ни поду́жайу п’ідн'а́т'; 2. Велика грудка землі при корені дерева. Зро́сл'і дере́ва переса́джуйут' із ко́млим.

КОМЕ́ЛЬ² [коме́л'], присуд. Перекидатися. Коме́л' – і догори́ нога́ми.

КОМИЗИ́СТИЙ –а, –е. Комизливий. Йаки́й би ни буў комизи́стий, а тре́ба одуча́ти.

КОМИЗУ́Н –а, ч., несхв. Вередій, комиза. Шо ж тому́ комизуно́в’і дат', шоб успоко́йіўс'а?

КОМИЗУ́ХА –и, несхв. Жін. до КОМИЗУ́Н. Йак ви йійі́ воспи́тували, таку́ комизу́ху?

КО́МКАТЬ [ко́мкат'] –ю, –єш. 1. М’яти, жмакати. Бома́гу комка́йу й у д'ірки́ забива́йу; 2. Перен. Невиразно говорити. Шос' ко́мка-ко́мка, а ни розбере́ш.

КО́МКАТЬСЯ [ко́мкац':а] –юся, –єшся. 1. Збиватися у грудки, жмутки. Соба́ку нада чеса́т', а то шку́ра ко́мкайиц':а; 2. Перен. Повільно щось робити, затримуватися. Ко́мкайіс'а ўже час – ход'і́м, пора́; 3. Перен. Ніяково почуватися, ніяковіти. Ко́мкайіц':а, кра́сн'ій, а сло́ва ни ска́же.

КОМЛИ́К –а, ч., етн., зрід. Калмик. Наш сус'і́д комли́к.

КОМЛИ́ЧКА –и, ж., зрід. Жін. до КОМЛИ́К. У не́йі о́ч’і, йак у комли́чки.

КОМЛИЧО́К –чка, ч., зрід. Змен.-пестл. до КОМЛИ́К. В’ін шче не ко́млик, а т'і́ки мане́н'кий, комличо́к, ни дор'і́с ішче́.

КО́МНАТА –и, ж. Кімната, окреме житлове приміщення у будинку. Ка́жд'ій дити́н'і – по ко́мнат'і ви́йшло.

КОМНАТИ́ЩА [комнати́шча] –і, ж. Збільш. до КО́МНАТА. Комнати́шча вили́ка, а йак у йій із д'іт'ми́ жит', йак одна́.

КО́МНАТКА –и, ж. Зменш.-пестл. до КО́МНАТА. Хоч і нивили́ка ко́мнатка, а уйу́тна.

КО́МНАТНИЙ –а, –е. 1. Той, що є елементом кімнати. Ко́мнатн'і две́р'і ни причин'а́йуц':а; 2. Призначений для кімнати. Ко́мнатн'і шл'о́панц'і; 3. Той, хто (що) постіно перебуває у кімнаті. Ко́мнатний цв’іто́к.

КОМНАТУ́ШКА –и, ж. Тс, що КО́МНАТКА. Комнату́шку дали́ ў обшчижи́т'ійі, а х’іба́ там с':імйо́йу ўжеве́ш?

КОМО́К –мка, ч. 1. Грудка. Земл'а́ засо́хла – сам’і́ комки́; 2. Жмут. Шерст' пр'а́мо комка́ми л'і́зе; 3. Зрід. Клубок. Йак-не́буд' у комо́к змота́ла.

◊КОМО́К ДО ГО́РЛА ПІДСТУПА́ [п’ідступа́]. Про відчуття болю, образи. Комо́к до го́рла п’ідступа́ – ни скажу́ н'ічо́го, волну́йус'а.

КОМО́РЬКА [комо́р'ка] –и, ж. Зменш. до КОМО́РЯ. У комо́р'ку занесла́ – хай там, у холо́дному, побу́де.

КОМО́РЯ [комо́р'а] –і, ж., зрід. Комора. У них у комо́р'і ўсе, шо хо́чеш.

КОМО́ЧОК –чка, ч. Змен.-пестл. до КОМО́К–1,2,3. 1. Комо́чками гр'аз' пос:еха́лас'а, треба розмина́т'; 2. Комо́чки с:оба́ки вибира́йу, одрива́йу, а вона́ лижи́т', те́рпе; 3. У комо́чки позма́тувала нитки́, шоб ду́жче ни заплу́талис'а.

КОМПАНУВА́ТИ –ю, –єш, заст. Товаришувати. У те́бе шо, не́ма з ким компанува́ти, шо ти ўсе ўре́мйа сам?

КОНА́Т –а, ч., зрід. Канат. Кона́т кр'іпки́й – та́нку вит'ага́ли, йак заглу́хла.

КОНА́ТИК –а, ч. Зменш. до КОНА́Т. Кона́тик і нитоўсти́й, а груз вили́кий де́рже.

КОНБА́Й –я, ч., заст. Комбайн. Конба́й римонт'і́рувати, аж кричи́т' – тре́ба.

КОНБА́ЙНЕ́Р –а, ч. Комбайнер. На комбайне́ра ви́ўчиўс'а на ку́рсах.

КОНВА́¹ –и, ж., заст. Канва, сітчаста тканина для вишивання. Йак ку́пл'ат' конву́, тод'і́ ле́гко вишива́т', осо́бин:о хре́стиком.

КОНДРИ́КА –и, сп., зрід. Капризун, вередун. Тако́йі кондри́ки шче ў на́ш’ій с'імйі́ ни було́.

КОНДРИ́ЧИТИСЬ [кондри́читис'] –уся, –ишся. Капризувати, вередувати. Шо ти кондри́чис':а, йак мала́ дити́на?

КОНДУ́ХТОРЬ [конду́хтор'] –я, ч. Кондуктор. В’ін ус'у́ жизн' пророби́ў конду́хтар'ом.

КОНІ́СТРА [кон'і́стра] –и, ж., зрід. Каністра. У кон'і́стру хоч шо налива́й – чи б’іл'з'і́н, чи карас'і́н.

КОНО́ЗИТЬ [коно́зит'] –зю, –иш, заст., зрід. Гнути, згинати. Оце́ коно́з'у полозо́к на санки.́

КОНОПА́ТКА¹ –и, ж. 1. Веснянка, пігментна пляма. Йак пе́рве со́нце, так на но́с'і штук три конопа́тки й ви́скоче за раз; 2. Віспина. В’і́спа перекача́ла й пройшла́, а конопа́тки на шчока́х оста́лис'а.

КОНОПА́ТКА² –и, ж. 1. Матеріал (ганчірки, пряжа) для конопачення, ущільнення. Конопа́тку позабива́йу, а тод'і́ ўже й просмол'у́ ло́дку; 2. Конопачення. Конопа́тку зако́нчу, тод'і́ шче раз пров’і́р'у, п’ідсту́кайу, де тре́ба.

КОНОПЛЯ́СТИЙ [конопл'а́стий] –а, –е. Веснянкуватий, ластатий. Чорти мабудь гречку сіяли ни пиці – такий коноплястий з себе (СГр).

КОНПАНЄ́ЙСЬКИЙ [конпан'е́йс'кий] –а, –е, зрід. Прикм. до КОНПА́НІЯ. В’ін конпан'е́йс'кий – йак почу́йе, де збера́йуц':а – так і б’іжи́т'.

КОНПА́НІЯ [конпа́н'ійа] –ї, ж. Компанія, гурт. Конпа́н'ійа весе́ла з'ібра́лас'а.

КОНПАНЬЙО́Н [конпан'йо́н] –а, ч. Компаньйон, товариш. Конпан'йо́на ви́пити ўс'ігда́ на́йде.

◊КОНПАСІ́РУВАТЬ [конпас'і́́руват'] МО́ЗГИ́, несхв. Казати неправду, обманювати. Шо ти м’ін'і́ мозги́ конпас'і́руйіш, шо т'і́ки р'у́мку ви́пиў.

КОНПО́С –у, ч. Компост, органічне добриво. Конпо́с уже́ гото́вий, мо́жна розкида́т'.

КОНПО́Т –у, ч. 1. Компот, узвар. Із ви́шен' компо́ту нава́рили бага́то; 2. Ірон. Слабке вино. Нароби́ла компо́ту, шо сти́дно й л'у́дам нали́т'.

КОНСЕРВА́НТИ –ів, мн. Законсервовані продукти. Достайу́ з по́гр'іба консерва́нти, одкрива́йу і йім.

КОНТРО́ЛЬКА [контро́л'ка] –и, ж. Кінець поля, де повертають плуг. Доо́ремо до контро́л'ки й од:ихне́м.

КОНЦЕРВА́НТИ –ів, мн. Тс, що КОНСЕРВА́НТИ. Ус'і́ концерва́нти сперва́ диржу́ ў гал'іре́йі, а йак моро́зи – у по́гр'іб’і.

КОНЦЕРВА́ЦІЯ [концерва́ц'ійа] –ї, ж. 1. Тс, що КОНЦЕРВА́НТИ. Йе така́ концерва́ц'ійа, шо по пйат' год стойі́т'; 2. Консервування. Йак посп’іва́ горо́дина – тод'і́ й начена́йіц':а концерва́ц'ійа.

КОНЬО́К¹ [кон'о́к] –а, ч. Ковзан. Кон'о́к в’ір'о́ўкойу прикрути́ў – і ну ко́ўзац':а.

КО́НЯ [ко́н'а] –і, сп., дит. Коник, кінь, лоша. Ко́н'а приб’іжи́т', травич́ки пойі́ст'.

КОПАЧКИ́Й –а, –е. Сумлінний, старанний, ревний. Наша́ ба́бушка йак за́молоду, так і на ста́р'іст' оста́лас' копачко́йу.

КОПИРЯ́ТИ [копир'а́ти] –ю, –єш, зрід. Колупати, довбати. Сніг ногами копиряє (СГр.).

КОПИ́Т –а, ч. Копито. У кон'а́ копи́т' чого́с' тр'і́снуў, так до́ктора визева́ли.

КОПИТА́Л –у, ч., зрід. Капітал, статки. Копита́лу ни накопи́ў, а жит' йе за шо.

КОПИ́ТЕЦЬ [копи́тиц'] –тця, ч. Зменш.-пестл. до КОПИ́Т. Найшло́с'а лоша́, а ў йо́го копи́тиц' йаки́йс' ни таки́й.

КОПИ́Ш –а, ч., заст. Паличка у вигляді лопаточки. Зробив копиш, – он шо діти на вулиці пічки копають, та й ходе кругом криниці, підкопує її (СГр).

КО́ПКИЙ –а, –е. 1. Зручний для копання (про інструмент). Лопа́та ко́пка, ўдо́бна;2. Який легко копати, піддатливий копанню. Земл'а́ ўже ко́пка, протр'а́хла.

КОРДУБА́ЧИТЬ [кордуба́чит'] –у, –иш, зрід., несхв. Бешкетувати. Йак ви́пиўши, так і кордуба́че на ўс'у у́лиц'у .

КОРЗИ́НКА –и, ж. Голівка соняшника, грінка. Корзи́нок нар'і́зали – п’і́дем вибива́т'.

КОРИ́ТУВАТИЙ –а, –е. Схожий на корито, коритоподібний. Улогови́на кори́тувата, вода́ стойі́т'.

КОРИ́ЧУВАТИЙ –а, –е, заст. Коритоподібний, горбкуватий. Доро́га че́рез по́ле кори́чувата.

КО́РИШ –а, ч. Тс, що КЕ́РЯ. Ми з кориша́ми й а́рм’ійу ра́зом одслужи́ли.

КОРИШО́К –шка, ч. Зменш. до КО́РИШ. Із свойі́м ко́ришом і ў шко́лу ўм’і́ст'і ходи́ли, й на гул'а́нку.

КОРМА́Ч –а, ч. Працівник тваринницької ферми, який доглядає корів. Корма́ч ни т'і́ки розво́зе корм, а й чи́сте кор'і́ў, вичшича́ гной.

КОРМИ́ТИ –лю, –иш. 1. Годувати. Худо́бу й пти́ц'у покорми́ў; 2. Доглядати, піклуватися. Ба́т'ка й ма́т'ір тре́ба корми́ти до ста́рост'і.

КОРО́БИТИ –лю, –иш. 1. Жолобити, кривити. Чо́боти он покоро́била – тре́ба сал'ідо́лом хоч пома́зати; 2. Судомити, корчити. Йійі́ он пара́л'ічом покоро́било – так і хо́де.

КОРОВО́Д –у, ч., заст. Хоровод, танок. Дівчата у хрещика грають, короводи водють (СКв).

КОРОЇ́Д [коройі́д] –а, ч., зрід. Дятел. Коройі́д он уже́ дере́ва доўба́.

КОРОЛЕНЯ́ [королен'а́] –яти, с., зрід. Зменш. до КОРОЛЯ́. А королен'а́ й ка́же ба́т'ков’і, шоб той одпусти́ў його́ з до́му.

КОРОЛЕНЯ́ТКО [королен'а́тко] –а, с., зрід. Зменш.-пестл. до КОРОЛЯ́. От королен'а́тко ўже ви́росло й пета́, а де ж його́ ма́ти?

КОРОЛИ́ХА –и, ж., зрід. Королева. От короли́ха низл'уби́ла па́ч’:ірку.

КОРОЛЯ́ [корол'а́] –яти, с., зрід. Недорослий син короля, королевич. За корол'а́м сви́ти хо́де – ви́димо-неви́димо.

КОРОТА́ЙКА –и, ж. Короткий верхній одяг. Корота́йка на ва́т'і – те́пла

КОРОТА́ТИ –ю, –єш. Укорочувати. П’ідкорота́йимо штани́, холо́ш’і – і бу́дут' штани́ йакра́з.

КОРОТУ́ХА –и, ж. 1. Тс, що КОРОТА́ЙКА. Короту́ха й робо́ча – у йій упраўл'а́ц':а ўдо́бно; 2. Перен. Жінка, дівчина невисокого зросту. Короту́ха шче п’ідросте́ хай.

КОРОТЯ́ЧКА [корот'а́чка] –и, ж., зрід. Тс, що КОРОТА́ЙКА. Корот'а́чку нав:и́пиридки носи́ли – хто пе́рвий попа́ў.

КОРЧА́ГА –и, ж., збільш. Поверхневий корінь дерева. У л'і́с'і тре́ба диви́ц':а п’ід но́ги, бо мо́жна перечипи́ц':а, а че́рез корча́гу.

КОРЧА́К –а, ч. 1. Великий корч. Корчак’і́ў у стаўку́ по́ўно – там коли́с' ве́рби росли́; 2. Сухий корінець кукурудзи. Кукургуз'а́ними корчака́ми топи́ти харашо́.

КОРЧАКУВА́ТИЙ –а, –е. Нерівний, укритий корчами. На корчакува́тому по́л'і і плуг злама́ти мо́на.

КОРЧОМА́ХА –и, ж., збільш. Корч. Корчома́х у л'і́с'і набра́ли, тепе́р бу́димо топи́ти.

КОРЧОМАХУВА́ТИЙ –а, –е. Тс, що КОРЧАКУВА́ТИЙ. По́ле п’ід л'і́сом корчомахува́те.

КОСА́ –и, ж. Селезінка. Косу́́ с:ере́дини викида́ймо.

КОСА́РЬ [коса́р'] –я, ч. Косар. Таки́й коса́р', шо й пйа́ти по:бр'іза́ли.

КОСИ́ЛКА –и, ж. Жниварка, косарка (про машину). У на́шому соўхо́з'і т'і́ки було́ дв’і коси́лки.

КОСІ́Й [кос'і́й] –я, ч., зрід. Тс, що КОСА́РЬ. На с'іноко́с ми кос'ійа́ нан'іма́ли.

КОСІ́ЙКО [кос'і́йко] –а, ч., зрід., ірон. до КОСІ́Й. Кос'і́йко з те́бе, йак із ме́не космона́ўт.

КО́СКА –и, ж. 1. Спрацьована коса (для косіння). Зйі́лас'а коса́ – оста́лас' ко́ска; 2. Саморобний ніж зі шматка коси. Йа ко́скойу і куре́й р'і́жу, й крол'і́ў б’ілу́йу.

КОСОБЕ́НИТЬ [кособе́нит'] –ю, –иш, підсил. Робити кривим, перекошувати. Шо ж ти так забо́р кособе́ниш, тре́ба ж по отв’е́су було́.

КО́СТРУБ –а, ч., зрід. Яструб, шуліка. Ко́струб за курча́тами охо́тиц':а.

КОСТРУ́ЛЯ [костру́л'а] –і, ж. Каструля. Вари́ла бур'а́к і костру́л'а згор'і́ла ўм’і́ст'і з бур'ако́м.

КОСТЯ́К [кост'а́к] –а, ч. Скелет. Свин'у́ роз'ібра́ли, оди́н кост'а́к оста́ўс'а.

◊КОСЯКА́ [кос'ака́], (КОСЯКО́М [кос'ако́м], КОСЯЧКА́ [кос'ачка́], КОСЯЧКО́М [кос'ачко́м]) ДИВИ́ТЬСЯ [диви́ц':а]. Дивитися недоброзичливо. Ти на мене кос'ака́ ни диви́с' – йа то́б’і н'ічо́ пага́ного ни зроби́ў.

КОТАРЯ́ [котар'а́], прис., зрід. 1. Кочучись, перекочуючись. Наро́шно котар'а́ з гори́ ско́чувалис'а; 2. Покотом. У курин'і́ ў'сі кот'ара́ лежа́ли, спа́ли.

КОТІЛО́К [кот'іло́к] –лка, ч. 1. Казан. Ка́шу пол'ову́ вари́ли ў кот'ілку́ – так вона́ на́че добр'і́ша; 2. Перен., згруб. Голова (розум). Кот'іло́к т'і́ки бул'чи́т', а ни в́аре.

КОТО́МКА –и, ж. 1. Торбина, клунок. Із кото́мками і ста́рц'і ходи́ли, і про́сто л'у́ди; 2. Зрід. Шанька для годівлі коней. Кото́мку моту́зко́йу на го́лову кон'у́ ч’іпл'а́ли.

КО́ТЯ¹ [ко́т'а] –і, сп., дит., зменш.-пестл. Кошеня. Погла́д' ко́т'у – хай заму́рка.

КО́ТЯ² [ко́т'а] –і, ж., дит., зменш.-пестл. Картопля. Ко́т'у зва́римо, обчи́стимо і бу́димо йі́сти.

КО́ХОТЬ [ко́хот'] –хтя, ч. Кіготь. Сова́ ко́хот' злама́ла – у капка́н ул'і́зла.

КО́ХТА –и, ж. Кофта. Ко́хту од'іва́ли до сп’ідни́ц'і.

КО́ХТОЧКА –и, ж. Зменш. до КО́ХТА. Наки́нула ко́хточку леге́н'ку, бо жа́рко.

КОЦЮБА́ТИЙ [коц'уба́тий] –а, –е. Скорчений, зігнутий, скривлений. Ус'а́ка ака́ц'ійа коц'уба́та, р'і́ўного не ви́береш.

КОЧЕВРЯ́ЖИТЬСЯ [кочиўр'а́жиц':а] –уся, –ишся, нов., знев. Комизитися, ламатися. Ни л'убл'у́, йак хто ў компа́н'ійі кочиўр'а́жиц':а.

КОЧЕГА́РИТИ –ю, –иш, перен., підсил. Швидко йти, їхати. Кочега́риў по де́с'ат' хо́док, дотемна́.

КОЧЕРГА́ –и, ж., перен., жарт. 1. Рука. Ти свойе́йу кочирго́йу й стака́н ни ўде́ржиш; 2. Нога. Порозкеда́ў свойі́ коче́рги, шо й ни про́йдиш.

КОЧУВА́ТЬ [кочува́т'] –ю, –єш, зрід. Перебувати десь протягом певного часу. Л'і́том бу́дем кочува́т' у курин'і́ – башта́н охран'а́т'.

КОША́ТИНА –и, ж. 1. Кошаче м’ясо. У го́лод так і коша́тину йі́ли – шо попа́ў; 2. Кошачий запах. Одкри́ў две́р'і – а там коша́тинойу вон'а́.

КОШЕНИ́ЦЯ [кошини́ц'а] –і, ж., зрід. Скошена трава. Тре́ба кошини́ц'у поперикида́т', бо запр'і́йіц':а.

КОШИЛЬО́К [кошил'о́к] –лька, ч. Гаманець, сумочка для грошей. Учо́ра ў ме́не кошил'о́к з гроши́ма ўкра́ли.

КОШКОДЕ́Р –а, ч. Пустун, живолуп. Це ни хло́пиц', а кошкоде́р, ус'і́х твари́н заму́чиў.

КОШО́ВКА [кошо́ўка] –и, ж., зрід. Корзина. Тре́ба назбира́т' кошо́ўку йа́г’ід на база́р'.

КОШТО́ВИЙ –а, –е, заст. Дорогий, цінний (СГр).

КОШТУВА́ТЬ [коштува́т'] –ю, –єш. Куштувати. Іди́ с'уди́ та кошту́й сала́т на сол'.

КРА́ВНИ́Й [кра́ўний] –а, –е, зрід., заст. Крамний, придбаний у крамниці. То сам’і́ рушники́ тка́ли, а тод'і́ ста́ли краўн'і́ купува́т'.

КРА́ГИ –ø/–ів, мн. Взуття великого розміру. Уз'а́ў так’і́ кра́ги, шо й нога́м ва́жко – ни ступне́ш.

КРАДЬКА́ [крад'ка́], прис. Крадькома. П’ід'ійшо́ў крад'ка́, та йак сви́сне.

КРАДЮ́ГА [крад'у́га] –и, сп., збільш., несхв. Крадій. Таки́й крад'у́га, шо на ходу́ п’ідме́тки зр'і́же.

КРА́ЖА –і, ж. 1. Крадіжка, крадійство. Попа́ўс'а на кра́ж’і – загрим’і́ў у м’іл'і́ц'ійу; 2. Украдене. П’ійма́ли з кра́жой – тре́ба одв’іча́т'.

КРАСА́ВЕЦЬ [краса́виц'] –вця, ч. Красень. То ўже буў таки́й краса́виц', шо й глаз не в’ід'ірва́т'.

КРАСА́ВИЦЯ [краса́виц'а] –і. Жін. до КРАСА́ВЕЦЬ. Така́ краса́виц'а ус'і́м нара́виц':а.

КРАСА́ВЧИК [краса́ўчик] –а, ч.Пестл. до КРАСА́ВЕЦЬ. Таки́й краса́ўчик уда́ўс'а, шо д'іўча́та ўмира́йут'.

КРАСА́ВЧИЧОК [краса́ўчичок] –чка, ч. Зменш.-пестл. до КРАСА́ВЧИК. Краса́ўчичок, шо й пиро́м ни описа́ти.

КРАСИ́ЛО¹ –а, с. 1. Заст. Червона фарба (СГр); 2. Жарт. Будь-яка фарба. Шче б краси́ў, так краси́ла нема́ ўже – ко́нчилос'а.

КРАСИ́ТИ –сю, –иш. Фарбувати. Покра́с'у полотн'а́не бузино́йу – і ход'у́.

КРА́СНИЙ –а, –е. Червоний, червоного кольору. Кра́сного мат'ірйа́лу на покрива́ло ўз'ала́.

КРАСНИ́ТЬ [красни́т'] –ю, –иш. Надавати червоного забарвлення, червонити. Чай красни́ли, шо ки́дали ў чаву́н вишне́в’і г’ілочки́ й кипйати́ли.

КРАСНІ́ТЬ [красн'і́т'] –ю, –єш. Червоніти, набувати червоного кольору, мати його. Красн'і́йе, бо шче бреха́т' ни наўчи́лас'а.

КРА́СНО, Прис. до КРА́СНИЙ. Од пужар'у́ так скр'із кра́сно, ви́дно.

КРАСНОАРМЄ́ЄЦЬ [красноарм’е́йиц'] –йця, ч. Червоноармієць. І ў ме́не до́ма красноарм’е́йиц' ра́нитий хова́ўс'а.

КРАСНОБО́ЧКА –и, ж. 1. Сорти рослин із червонобокими плодами. Приви́ў до лимо́нки шче й краснобо́чку; 2. Плоди цих рослин. Абрико́са – краснобо́чка ду́жи ўже ўку́сна.

КРАСНОЩО́КИЙ [красношчо́кий] –а, –е. 1. Рум’яна, червонощока людина. Зайшо́ў з моро́зу красношчо́кий таки́й; 2. Тс, що КРАСНОБО́ЧКА–1,2. 1. Схристи́ў красно́шчочку з оби́чнойу, шо ви́йде – поба́чим; 2. Покошту́й ше й красношчо́чку – уже́, ма́буд', сп’і́ла.

КРАСНЮ́ЧИЙ [красн'у́чий] –а, –е. Підсил. до КРА́СНИЙ. Жоната́н – йа́блука так’і́ красн'у́ч’і, аж ни в’і́риц':а.

КРАСНЮ́ЩИЙ [красн'у́шчий] –а, –е. Тс, що КРАСНЮ́ЧИЙ. У Д'і́да Моро́за н'іс красн'у́шчий і шчо́ки.

КРАСО́ВКИ [красо́ўки] –вок, мн. Кросівки (взуття). У красо́ўках прийі́хаў, хва́стайіц':а.

КРАСОТУ́ЛЯ [красоту́л'а] –і, ж. Тс, що КРАСУ́ЛЯ. Красоту́л'а на вес' св’іт.

КРАСОТУ́Н –а, ч., зрід. Тс, що КРАСУ́Н. Ни п’і́вин', а ц'і́лий красоту́н.

КРАСУ́ЛИЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до КРАСУ́ЛЯ. Красу́личка мойа мале́син'ка.

КРАСУ́ЛЯ [красу́л'а] –і, ж. Пестл. до КРАСА́ВИЦЯ. Красу́л'а ўроди́лас'а, на ўсе село́.

КРАСУ́Н –а, ч., зрід. Тс, що КРАСА́ВЕЦЬ. Красу́н таки́й, шо тако́го шче пошука́ти

КРА́ШАНКА –и, ж. Куряче яйце. Знисла́ ку́риц'а кра́шанку, а соба́ка розби́ў і з':іў.

КРА́ЩІШИЙ [кра́шч’іший] –а, –е, вищ. ст., зрід. Кращий. Над Марусю нема й кралі кращішої (СГр).

КРЕ́ЙМАХ –а, ч. Тс, що КРЕ́МЛЯХ. Кре́ймахи роскоти́лис' – попро́буй йіх понахо́дит'.

КРЕ́МЛЯХ [кре́мл'ах] –а, ч., зрід. Камінець для гри у крем’яхи. Ч’іти́р'і кре́мл'ахи йе, а пйа́тий на́йдимо.

КРЕ́МЛЯШО́К [кре́мл'ашо́к] –шка, ч., зрід. Зменш. до КРЕ́МЛЯХ. Де той кремл'ашо́к д'і́ўс'а – тре́ба точи́т'.

КРЕПА́К¹ –а, ч., заст. Кріпак, закріпачений. Пра́д'іди, ма́бут', крепака́ми шче й були́.

КРЕПАЧО́К¹ –чка, ч. Зменш. до КРЕПА́К¹. Йак було́, т'і́ки роди́ўс'а, а ўже крепачо́к, уже́ па́нс'кий.

КРЕ́ПКИЙ –а, –е. 1. Міцний. Кре́пка в’ір'о́ўка – ни по́рвиш; 2. Фізично (морально) сильний, витривалий. Креп́кий мужи́к – вола́ п’ідн'і́ме; 3. Концентрований, ефективний, інтенсивний. Махра́ кре́пка – одси́п шче; 4. Справжній, взірцевий. Кре́пкий хаз'а́йін – усе ў його йе.

КРИВАНЖА́ –і, сп., зрід. Кульгавець. Криванжа́ на башта́н'і по́ки кул'га́, а ми кавун'і́ў нати́римо.

КРИВА́ЧКА –и, ж., мед., зрід. Рахіт. У т'ійі́ д'і́ўчини крива́чка спи́ни з д'е́цтва.

◊КРИ́КМА КРИЧА́ТИ, зрід. Сильно, голосно кричати. Хоч кри́кма кричи́ – н'іхто́ ни приб’іжи́т'.

КРИ́КНЯВА [кри́кн'ава] –и, ж., зрід. Крики, вигуки, галас. Кри́кн'аву таку́ розвили́, шо де там засну́т'.

КРИЛЕ́ЧКО¹ –а, с. Зменш. до КРИЛЬЦЕ́¹. Махну́ туди́-с'уди́ криле́чком у канфо́рку – от і пор'а́док.

КРИЛЬЦЕ́¹ [крил'це́] –я, с. Сухе гусяче крило, що використовується для змітання пилу з плити. Крил'це́м позм’іта́йу – от уже́ пли́тка й чи́ста.

КРИ́ЛЬЩИ́К [кри́л'шчи́к] –а, ч. Покрівельник. Ши́хвер м’ін'а́ти – та кри́л'шчика тре́ба зва́ти.

КРИ́СА –и, ж. 1. Пацюк, щур. Кри́си ў свин'у́шнику так і ша́стайут'; 2. Перен., лайл. Підступна, негідна людина. Та ж кри́са мене́ й ви́дала.

КРИСА́К –а. Чол. до КРИ́СА–1. Крис́ак таки́й зли́й, шо ўс'іх сопе́рник’іў порве́.

КРИСЕНЯ́ [крисин'а́] –яти, с. Маля пацюка, щура. І крисин'а́ мале́, а бо́йазно.

КРИСУ́ХА –и, ж., лайл. Тс, що КРИ́СА–2. Крису́ха така́, шо ўсе ви́в’іда й донесе́, кому́ тре́ба.

КРИСЯ́КА [крис'а́ка] –и, сп. Збільш. до КРИ́СА–1. Йа ўже тих крис'а́к і отра́войу корми́ў, і карб’і́том души́ў – ни бере́.

КРИ́ША –і, ж. 1. Дах, покрівля. Кри́ша прот'іка́йе – тре́ба ши́хвир м’ін'а́т'; 2. Зрід. Кришка, накривка. Килим великий та хороший положили на кришу у труни (СКв).

◊КРІ́ПКО-НА́КРІПКО [кр'і́пко-на́кр'іпко] 1. Сильно, міцно, надійно. Завйаза́ў м’ішо́к кр'і́пко-на́кр'іпко; 2. Суворо, безапеляційно. Кр'і́пко-на́кр'іпко приказа́ў, шоб руж:о́ ни тро́гали.

КРІ́ПОСТЬ [кр'і́пост'] –і, ж. 1. Міць, міцність. Йак стал' закал'а́йіш, так вона́ кр'і́пост'і набера́; 2. Фізична сила, здоров’я. Поле́же ў бол'ни́ц'і, кр'і́пост'і набере́ц':а.

КРІПЧЕ́НЬКИЙ [кр'іпче́н'кий] –а, –е, зменш.-пестл. Міцний, міцненький. На ба́биних харча́х зраз́у кр'іпче́н'кий ста́ниш.

КРОВА́ТНЕ –ого, суб., зрід. Тс, що КРО́ВА́ТЬ–2. Крова́тне з'ібра́ла – тре́ба стира́т'.

КРОВА́ТОЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до КРО́ВА́ТЬ–1. Крова́точка са́ме оту́т і ста́не – і те́пло, і св’і́тло.

КРО́ВА́ТЬ [кро́ва́т'] –і, ж. 1. Ліжко. То на деривйа́них саморо́бних крова́т'ах спа́ли, а то купи́ли жил'і́зну; 2. Постіль, постільна білизна. Крова́т' розки́дана, гр'а́зна.

КРОВОЗЛІЯ́НІЄ [кровозл'ійан'ійе] –я, с. Крововилив. У сус'і́дки кровозл'ійа́н'ійе случи́лос' – парал'ізо́вана.

КРОЛИ́ХА –и, ж. Кролиця. Кроли́ха та ў н'о́го шче за цар'а́ Пан'ка́, стара́.

КРОЛЬ-КРО́ЛЬ [крол'-кро́л']. Вигук, яким прикликають кролів. Крол'-кро́л', іди́ йа погла́д'у.

КРОМ, незм., алегр., зрід. 1. Прис. Скрізь, усюди. Кром усе́ зм’іни́лос'а – ни ўзна́йіш; 2. Прийм. Навколо, побіля. Кром йо́го з'іва́ки позбера́лис' і слу́хайут'.

КРО́МЕ, прийм. Окрім. Кро́ми йо́го шче не́ск’іки чолов’і́к було́.

КРР [кр:], незм., зрід., дит. Щось страшне. Кр: – стра́шно.

КРУЖА́ЛО –а, с. Тс, що КРУЖО́К–1,2,3. 1. Кружо́к на капу́ст'і ўже поми́т' на́да; 2. Кружа́ло рука́ми схвати́ла, а воно́ ж гар'ачу́шче; 3. Хоч со́йашник шче молоди́й, а кружа́ло одкрути́ла – йі́сти ўже мо́жна.

КРУЖО́К –жка, ч. 1. Кругла дерев’яна накривка, яку кладуть на квашенину в діжці. Тре́ба нови́й кружо́к зроби́т', шоб кла́сти на капу́сту; 2. Одне з чавунних кілець, якими закривають отвори в плиті. Де ти д'іў кружо́к од плити́, йа його́ не мо́жу найти́; 3. Голівка соняшника. Зр'іж кружо́к – с'е́мичок хо́чиц':а.

КРУТЕ́НИК –а, ч. Вид печива, вергун. Дава́й круте́ник’іў нажа́римо на ве́ч’ір.

КРУТІ́ЛКА [крут'і́лка] –и, ж. Коловорот колодязя. Спраў цепо́к на крут'і́лц'і, а то ў ме́не с'о́дн'і в’ідро́ чут' ни ўтону́ло.

КРУТЬКО́ [крут'ко́] –а, ч., нов., жарг. Тс, що КРУТЯ́К. Таки́й крут'ко́ с:е́бе, а забу́ў, йак сопли́вий б’і́гаў?

КРУТЯ́К [крут'а́к] –а, ч., нов., жарг. Нахабна, самовпевнена людина, ділок. Во:бража́йе себе́ крут'ако́м – у ко́жанц'і хо́де, маши́ну купи́ў.

КРУ́ЧЕНИК –а, ч. 1. Непосида. Кру́ченик на одно́му м’і́ст'і ни ўси́де; 2. Бешкетник. Того́ і гл'ади́, шо наш кру́ченик б’іди́ наро́бе.

КРЬО́СНИЙ [кр'о́сний] –ого, суб. Хрещений батько. Йак учи́лас' у го́род'і, так у кр'о́сного жела́.

КРЬО́СНИК [кр'ос́ник] –а, ч. 1. Хрещеник. М’ій кр'о́сник роди́ўс'а л'і́том; 2. Ірон.-жарт. Людина, яку побили. То м’ій кр'о́сник, йа коли́с' ни ви́держаў і проўчи́ў – по́мнит' бу́де.

КРЮК¹ [кр'ук] –а, ч. Крук, ворон. Ка́жут', шо кр'ук од во́рона одлича́йіц':а, а нам одна́ково назива́т'.

КРЮК² [кр'ук] –а, ч. Велика жаба. Кр'уки́ ж:аба́ми сва́йбу гул'а́йут', йак ку́мкайут'.

КРЮ́ЧИТЬСЯ [кр'у́чиц':а] –уся, –ишся. Згинатися, корчитися, судомитися. Так жив’і́т забол'і́ў, шо в’ін, б’і́дний, аж скр'у́чиўс'а.

КРЯЖО́ВНИК [кр'ажо́ўник] –у, ч., бот. Рослина і плоди аґрусу. Нарви́ кр'ажо́ўнику на компо́т.

КРЯЖО́ВНИЧОК [кр'ажо́ўничок] –чку, ч. Зменш. до КРЯЖО́ВНИК. Кр'ажо́ўничок і цв’іў р'асне́н'ко, а за́вйаз'і ма́ло.

КУБРЯ́ЧИТЬ [кубр'а́чит'] –у, –иш. Бешкетувати, хуліганити. До а́рм’ійі х’іба́ ж так кубр'а́чиў, а по́сл'і остипини́ўс'а.

КУБУ́ШКА –и, ж. 1. Заст. Глечик із вузькою шийкою. „Вишнівка кварту дай сюди!...” Їм повну налили кубушку (СГр); 2. Копилка, сховок. Ка́жду пе́нс'ійу ў кубу́шку одклада́; 3. Перен. Голова (розум). Кубу́шка ў не́йі харо́ша – отли́чниц'ойу була́; 4. Перен. Товста жінка, дівчина. Кубу́шка ўже ни йде, а перева́л'уйіц':а.

КУВЕ́Т –у, ч., зрід. Кювет. У нас по́над доро́гойу так’і́ глибо́к’і куве́ти, шо аж стра́шно.

КУВИ́РДЬ [куви́рд'], присуд. Падати; упавши, перевернутися. Ішо́ў-ішо́ў, перичипи́ўс'а – куви́рд' на зе́мл'у.

КУГУ́Т –а, ч., знев. Жадібний, багатий відлюдько. А це дом на́шого кугута́, одгороди́ўс'а од л'уде́й, шоб не ба́чили, шо ў н'о́го йе.

КУГУ́ТКА –и, ж., знев. Жін. до КУГУ́Т. Ти ото́, йак кугу́тка уже́, усе́ тоб’і́ ма́ло й ма́ло.

КУГУТНЯ́ [кугутн'а́] –і, ж., знев. Збір. до КУГУ́Т. Ц'а кугутн'а́ л'уде́й у н'ішо́ ста́ве.

КУГУТЯ́ [кугут'а́] –яти, с. Зменш. до КУГУ́Т. Хоч і мале́ кугут'а́, а ви́хватки ўже кугу́ц'к’і.

КУГУТЯ́ТКО [кугут'а́тко] –а, с. Зменш.-пестл. до КУГУТЯ́. Шче одне́ кугут'а́тко роди́лос'а – бу́де зм’і́на ба́т'ков’і.

КУДА́, незм. Куди. 1. Прис. Куда́ ти з'ібра́лас'а йти на н'іч гл'а́да?; 2. Спол. Куда́ ба́т'ко ска́же, туда́ й п’іду́; 3. Част. До т'ійі́ гори́ куда́ да́л'і, чим ви ду́майіте.

КУДА́СЬ [куда́с'], прис. Кудись. Уже́ оп'а́т' куда́с' зако́лку притули́ла, шо ни найду́.

КУДЕ́ЛИТИ –ю, –иш, зрід. Смикати, тягати за волосся. Ти до́ўго бу́диш куде́лити бра́та – в’ін ли́сим так ста́не.

КУДІ́ЛКА [куд'і́лка] –и, ж., заст. Кужіль, куделя. Ба, йак допр'аде́ш куд'і́лку, розкажи́ ка́зку.

КУДІ́ЛЬ [куд'і́л'] –елі, ж., заст. 1. Штир, кілок, до якого прикріпляли пряжу; кужівка, кужілка. Привйа́жиш пр'а́диво до куде́л'і – і пр'аде́ш; 2. Тс, що КУДІ́ЛКА. За н'іч ни одну́ куд'і́л' спр'аде́ш.

КУ́ДЛАТЬ [ку́длат'] –ю, –єш, ірон. Завивати волосся. Ну шо, ти р'іши́ла ку́длат' свойе́ воло́с':а, коли́ іде́м у пар'іхма́х'ірс'ку?

КУ́ДЛЯ [ку́дл'а] –і, ж. 1. Кудлата голова, нерозчесане волосся. Рожчиши́ свойу́ ку́дл'у – ўже п’іўдн'а́ хо́диш розпа́тлана; 2. Сп. Людина з кудлатою головою. Призва́ли ку́дл'ойу, бо воло́с':а, йак у ци́гана – густе́, кучер'а́ве.

КУДО́ВЧИТЬСЯ [кудо́ўчиц':а] –уся, –ишся. 1. Вовтузитися. Йак начне́ кудо́ўчиц':а, то й до ве́чора не збире́ц':а; 2. Брюкатися, битися. Йе́сл'і д'іўча́та начина́йут' кудо́ўчиц':а, то це ху́же, чим хло́пц'і.

КУЖА́ –і, ж., зрід. Віхола, завірюха. Кужа́ мете́, шо н'і доро́ги, н'і дере́ў ни ви́дно.

КУЖЕЛІ́ТЬ [кужил'і́т'] –ю, –иш. Віяти, завівати, нести сніг, пил. Пириста́ў в’і́тир кужил'і́т' – мо́жна за́ўтра йі́хат'.

КУЗНЕ́ЦЬ [кузне́ц'] –я, ч. Коваль. Ра́н'ше на сил'і́ без кузниц'а́ н'ійак не мо́жна було́ об’ійти́с'.

КУЗНЕ́ЦЬКИЙ [кузне́ц'кий] –а, –е. Ковалів, ковальський. Кузне́ц'кий інструме́нт на́да знат', а тод'і́ ўже бра́ц':а за кузне́цтво.

КУЗНЕЦЮВА́ТЬ [кузнец'ува́т'] –ю, –єш. Ковалювати, займатися ковальством. Кузнец'ува́т' нача́ў по́сл'і, а зра́зу помага́ў у ку́зн'і.

КУЙДО́ХА –и, ж., зрід., ірон. Жінка чи дівчина з неохайною зачіскою. Га́н:а йак ста́ла куйдо́хою, так н'іхто́ на не́йі ни ди́виц':а.

КУЙО́ВДІННЯ [куйо́ўд'ін':а] –я, с., зрід. Вовтуження. У н'о́го ка́ждий ден' б’і́л'ше куйо́ўд'ін':а, чим зро́бленойі робо́ти.

КУКІ́БОЧКА [кук’і́бочка] –и, ж., зрід. 1. Зменш.-пестл. до КУКО́БА. Твойа́ нев’і́стка кук’і́бочка – ус'ігда́ чи́сто, йі́сти нагото́ўлино; 2. Ірон. Спритна, хитра жінка. Ох і ж кук’і́бочка ц'а т'о́тка – уси́х обвела́ круго́м па́л'ц'а.

КУКО́БА –и, сп., зрід. Умілець, дбайливець. Куко́ба зна ўсе й ум’і́йе ўсе.

КУ́КСА –и, сп. 1. Людина із залишком ампутованої кінцівки. Зра́зу п’і́сл'а войни́ ск'і́ки кукс було́ – тому́ од'ірва́ло, тому шос' у го́сп’італ'і одр'і́зали; 2. Деформоване копито (ратиця). Тел'а́ родило́с'а, три копи́та норма́л'н'і, а одне́ – ку́кса.

КУКУРГУЗЯ́ТНИК [кукургуз'а́тник] –а, ч. Сарай для зберігання кукурудзи (у качанах). Тре́ба кукургуз'а́тник до о́с'ін'і постро́йіт', а то кукургу́зу н'і́де храни́т'.

КУКУША́ –ати, с., орн. Маля зозулі. Кукуша́ ўже ви́росло, ско́ро ви́лите.

КУЛА́Й –я, ч. Великий кулак. Йак присв’іти́ў кулайо́м, так о́ко й заплиўло́.

КУЛА́К² –а, ч. 1. Куркуль, селянин-одноосібник. Кулак'і́ў і би́ли, і стр'іл'а́ли; 2. Знев. Скнара, скупердяга. У то́го кулака́ н'ічо́ ни ви́просиш.

КУЛАКУВА́ТЬ¹ [кулакува́т'] –ю, –єш, зрід. Бити кулаками. Кулакува́ў б’і́дну ж’і́нку, по́ки л'у́ди от':агли́.

КУЛАЧИ́ХА –и. Жін. до КУЛА́К²–1. Ото́ ж там і жили́ кула́к із кулачи́хой, а д'іте́й ни було́.

КУЛА́ЧКА –и, ж. Тс, що КУЛАЧИ́ХА. Кула́к йакра́з скупу́чий буў, а кула́чка до́бра – йа́блук нам дава́ла.

КУЛГИ́КАТЬ [кулги́кат'] –ю, –єш. Видавати характерні звуки (про індиків). Коли́ инди́к се́рдиц':а, в’ін начена́ кулги́кати, і син'і́йе ў йо́го голова́.

КУЛЕ́БА –и, ж., зрід. Густий переварений куліш. Куле́бу зварга́нела, шо хоч ножо́м р'іж.

КУЛИ́ГА –и, ж., зрід. Купа сухого бур’яну. Кули́гами бурйа́н по:става́ўс'а, зл'і́гс'а.

КУЛЬ [кул'] –я, ч., риб. Гузир ятера, матня волока. Д'іста́ў кул' із води́, а там одн́а камса́.

КУЛЬО́МА [кул'о́ма] –и, сп., жарт. Простакувата, недолуга, неповоротка людина. Ал'о́на-кул'о́ма, коли́ ти ўже нау́чис':а розл'іча́т' пра́вду од брихн'і́.

◊КУЛЬО́МА-ЛЬО́МА [кул'о́ма-л'о́ма] –и, сп., жарт. Тс, що КУЛЬО́МА. Ей, кул'о́ма-л'о́ма, іди́ горобц'і́ў пошчета́й.

КУ́ЛЬТЯ [ку́л'т'а] –і, ж. Кукса, залишок скаліченої чи ампутованої руки, ноги. Ру́ку одр'і́зали – ку́л'т'а оста́лас'а.

КУЛЬТЯ́ПКА [кул'т'а́пка] –и, ж., ірон. Тс, що КУ́ЛЬТЯ. Рук нима́, так в’ін кул'т'а́пками ло́жку бере́.

КУ́ЛЬША –і, ж., заст. Грань стогу сіна чи воза із сіном. Осмич кульшу праву у стозі (СГр.).

КУЛЬША́СТИЙ [кул'ша́стий] –а, –е. Із великими, повними стегнами. Йа́на сама́ кул'ша́ста, а та́л'ійа тонка́.

КУ́ЛЯ [кул'а] –і, ж., дит. Будь-яка ягода. З'ірву́ ку́л'у, а до́чичка з':іст'.

КУМЕ́ДІЯ [куме́д'ійа] –ї, ж. 1. Твір із веселим сюжетом. По ті'л'ів’і́зору куме́д'ійі ча́сто пока́зуйут'; 2. Кумедний випадок, смішна ситуація, курйоз. А́нка зрозго́ну ў д'і́жку з водо́йу с'і́ла – ото́ була́ куме́д'ійа.

КУМЕДІЯ́ЛЬЩИК [кумед'ійа́л'шчик] –а, ч., зрід. 1. Дотепник, штукар. Кумед'ійа́л'шчик таки́й, шо з йо́го ўс'і кишки́ рва́ли; 2. Облудник, лицемір. Кумед'ійа́л'шчик усе́ притвор'а́йіц':а то бол'ни́м, то неду́жим.

КУМЕДІЯ́НЩИК [кумед'ійа́ншчик] –а, ч., зрід. Тс, що КУМЕДІЯ́ЛЬЩИК–1,2. 1. Кумед'ійа́ншчика й на сва́д'бу знаро́шне присоглаша́ли, шоб весел'і́ш було́; 2. Йак ло́дар'а, кумед'ійа́ншчика йа ўс'ігда́ одличу́.

КУМЕ́КАЛКА –и, ж. Розум, глузд. У голов’і́ шче куме́калка оста́лас'а.

КУМИЛЬГА́ [кумил'га́], прис., зрід. 1. Спотикаючись, хитаючись. При тимпирату́р'і й хо́диш кумил'га́, за ст'і́ни де́ржис'а; 2. Тс, що КУВИРДЯ́. Кумил'га́ ў йа́му лит'і́ла.

КУ́МПОЛ –а, ч. Купол, баня. У го́род'і циркви́ стойа́т', а ў йіх кумпола́ краси́в’і.

КУ́НПОЛ –а, ч. 1. Тс, що КУ́МПОЛ. Оди́н см’іл'ча́к аж на ку́нпол зал'і́з – йак і ўде́ржаўс'а?; 2. Перен. Голова. Йак бйе́с'а – ку́нпол берижи́, прикрива́й.

КУ́ПИ, незм., дит. Купатися, митися. Ну, ман'у́н'ій, п’ішли́ ку́пи.

КУ́ПКИ, незм., дит. Пестл. до КУ́ПИ. Ку́пки тре́ба ка́жин ден'.

КУ́ПЛЯ [ку́пл'а] –і, ж. 1. Купівля, купування. Ни л'убл'у́ йа ку́пл'і, бо це торгува́ц':а на́да; 2. Зрід. Куплена річ. Ідіть подивіться на мою куплю (СГр).

КУПЧИ́ХА [купчи́ха] –и, ж., зрід. 1. Жінка-купець. Були́ коли́с' і ба́би, шо купува́ли, продава́ли – купчи́хи; 2. Дружина купця, жінка з купецького стану. Купц'і́ ж стара́лис'а на купчи́хах і жини́тис'а, шоб кап’іта́л буў б’і́л'ший.

КУРА́ –и, ж. Курява, завірюха. Ох і кура́ на у́лиц'і роз'ігра́лас', н'ічо́го за сн'і́гом ни ви́дно.

КУРА́ЖИТЬ [кура́жит'] –у, –иш. 1. Чіпати, турбувати, збиткуватися. С'іча́с же переста́н' квочу́ кура́жит'; 2. Ворушити, перекидати. Тре́ба йти с'і́но кура́жит', шоб бистр'і́ше просо́хло.

КУРА́Й¹ –ю, ч. 1. Будяк. Ота́м за огоро́дом у курайа́х, гад'у́ки кубло́ зроби́ли; 2. Усякий сухий бур’ян. Згриби́ кура́й на ку́ч’і й попали́; 3. Перен., ірон. Цупке, немите, нечесане волосся. У те́бе ўже не воло́с':а – кура́й на голов’і́.

КУ́РВА –и, ж., лайл. 1. Шльондра, шлюха. Ту ку́рву ўс'і зна́йут' – то з одни́м пожеве́, то з дру́гим; 2. Сп. Непевна, зрадлива людина. В’ін така́ ку́рва, шо і збре́ше, і прода́ст'.

◊У КУ́РВА́Х ХОДИ́ТИ. Зазнавати принижень, лайок. Ск’і́ки ж йа у те́бе ў ку́рвах ходи́тиму – у нас уже ́ж дво́йе д'і́ток?

КУРВЕ́НЦІЯ [курве́нц'ійа] –ї, ж., зрід. Жарт.-знев. до КУ́РВА–1. Така́ курве́нц'ійа, шо вес' пос'о́лок зна.

КУРВЕНЯ́ [курвен'а́] –яти, сп. 1. Зменш. до КУ́РВА–1. Вона́ шче д'і́ўкойу курвен'а́м було́; 2. Позашлюбна дитина, байстрюк. Те курвен'а́ ни зна, хто його́ ба́т'ко.

КУ́РВИТИ –лю, –иш, зрід., несхв. 1. Розпутничати. Як умер чоловік, давай вона курвити (СГр); 2. Лаяти, називати „курвою”. До́ки ж ти мене́ ку́рвитимеш, йа ж’:і́нка твойа́ зако́н:а.

КУ́РВОЧКА –и, ж. Зменш. до КУ́РВА–1. Хоч і ку́рвочка, а крас'і́ва.

КУРГИ́КАТЬ [курги́кат'] –ю, –єш. Кувікати. Покорми́ порос'а́, шоб ни курги́кало.

КУРДЮ́К [курд'у́к] –а, ч. 1. Черево. Найі́ў курд'у́к на прийма́ц'ких харча́х; 2. Череватько, черевань. Он курд'у́к п’ішо́ў, аж ди́хат' йому́ ва́жко; 3. Мішок. Склада́й усе́ ў курд'у́к, та ўдвох і понесимо́.

КУРЕ́НИК –а, ч. Невеликий курінь. Д'ід усе́ л'і́то ў курен́ику пророби́ў – сторожува́ў бакшу́.

КУРИ́ТИ –ю, –иш. Слабко протоплювати плиту. Кур'у́ соло́мкойу – де ж тому́ типлу́ ўза́ц':а.

КУРИ́ШКА –и, ж., бджіл. Прилад для обкурювання бджіл димом. Шоб ви́йн'ат' ра́мки з ме́дом, тре́ба п’ідкури́т' бж’іл кури́шкойу.

КУРІПЕНЯ́ [кур'іпен'а́] –яти, с. Куріп’я, пташа куріпки. Куропа́тка поги́бла, а кур'іпен'а́та розб’і́глис'а.

КУРІПЕНЯ́ЧИЙ [кур'іпен'а́чий] –а, –е. Прикм. до КУРІПЕНЯ́. Т'і́ки п’і́рйа кур'іпен'а́че лиси́ц'а оста́вила.

КУРІ́П’ЯЧИЙ [кур'і́пйачий] –а, –е. Куріпчин. Кур'і́пйач’і йа́йц'а мале́н'к’і й крапли́ст'і.

КУРНИ́КАТЬ [курни́кат'] –ю, –єш. Невиразно вимовляти звуки, звукосполучення, гугнявити. Ти мо́жиш сказа́т' ун'а́тно, а ни курни́кат'.

КУРОПА́ТКА –и, ж. Куріпка. Куропа́тка ж хи́тра – прикида́йіц':а ра́нинойу, шоб одви́сти од гн'ізда́.

КУРОСЛІ́П¹ [куросл'і́п] –у, ч., бот. Калюжниця. Йакшо́ коро́ва зйіст' куросл'і́пу – мо́же пропа́сти молоко́.

КУРОСЛІ́П² [куросл'і́п] –а, ч., ірон. Людина зі слабким зором. Куросл'і́п ни ск’і́ки ба́че – ск'і́ки ла́па.

КУРТА́Н –а, ч. Короткий верхній одяг на ваті. Ви́ниси курта́н ба́т'ков’і, а то хо́лодно на у́лиц'і.

КУРТИ́НА –и, ж. Куртка. Наки́нула курти́ну – й на у́лиц'у.

КУРТЯ́К [курт'а́к] –а, ч., жарг. Тс, що КУРТИ́НА. Курт'а́к таки́й одхвати́ў, шо н’і ў ко́го тако́го нема́.

КУРЧА́К –а, ч. Підросле курча. З отого́ р'абе́н'кого курча́ка бул'о́н уже́ мо́жна звари́т'.

◊КУРЧА́ НЕЗАКО́ННЕ [незако́н:е]. Курча, виведене квочкою у потаємному місці. Захова́лас' кво́чка ў кушча́х і ви́вела там незако́н':і курча́та.

КУРЧА́ТНИК –а, ч., орн. Яструб. Ципл'а́т' тре́ба охран'а́т' в’ід курча́тника.

КУРЧЕНЯ́ [курчен'а́] –яти, с., зрід. Курча. Наш к’іт курчен'а́т не тро́га.

КУРЯ́ [кур'а́] –яти, с. Тс, що КУРЧЕНЯ́. Два́ц':ат кур'а́т купи́ла – одне́ ўже здо́хло.

КУРЯ́ГА [кур'а́га] –и, сп., несхв. Курій, курець. Кур'а́га, хто побага́то ку́ре.

КУРЯ́ТА [кур'а́та] –ø, мн., мед. Дрібні тріщинки на обвітреній шкірі людини, ципки. Ру́ки обв’і́трилис' – і пойави́лис' кур'а́та.

КУСА́КА –и, сп. Куслива, кусюча людина. Ра́дий, шо зу́бки ви́росли, так таки́й стаў куса́ка.

КУСІ́КА¹ [кус'і́ка] –и, сп., дит. Усе, що кусається. Бли́з'ко ни п’ідхо́д' – то кус'і́ка.

КУСМА́Н –а, ч. Шматок, кусень. Одбатува́ў кусма́н че́рез ус'у́ хл'іби́ну.

КУСТЮ́М [куст'у́м] –а, ч. 1. Костюм, комплект верхнього одягу, здебільшого чоловічого. У куст'у́м’і штани́ й п’інжа́к; 2. Піджак. Куст'у́м на рукава́х уже́ поте́рс'а, а штани́ шче харо́ш’і.

КУСТЮ́МЧИК [куст'у́мчик] –а, ч. Зменш. до КУСТЮ́М–1,2. 1. Куст'у́мчик-тро́йку йак раз поши́ў, та й до́с'і; 2. У куст'у́мчику по́лу на́да приши́т'.

КУСЬ-КУ́СЬ [кус'-ку́с'], незм., дит. Кусати. Бу́л'у зу́бками кус'-ку́с'.

КУТЕНЯ́ [кутен'а́] –ати, с. Цуценя. Наша Жу́чка привела́ т'і́ки одне́ кутен'а́.

КУТЕНЯ́ТКО [кутен'а́тко] –а, с. Зменш.-пестл. до КУТЕНЯ́. Ой, йаке́ га́рне кутен'а́тко, де ви його́ ўз'али́?

КУТИЛЯ́ТЬ [кутил'а́т'] –ю, –єш, ірон. 1. Кульгати, припадати на одну ногу. Кутил'а́йу, йак тре́ба, й у магази́н, і ў апте́ку; 2. Пережовувати їжу. Кутил'а́йу-кутил'а́йу, а воно́ ж зуб’і́ў нима́ – не перижуйе́ш

КУТНЯ́К [кутн'а́к] –а, ч. Кутній зуб. Ус’і́ зу́би ўже ви́рваў – кутн'ака́ми йім.

КУТУЛЯ́ТЬ [кутул'а́т'] –ю, –єш, ірон. Тс, що КУТИЛЯ́ТЬ–2. Кутил'а́й шви́ч’:е, по́ки гар'а́че.

КУТУ́ШКУВА́ТИЙ –а, –е, зрід. Присадкуватий, приземкуватий (про людину). В’ін із ви́ду кутушкува́тий, а кре́пкий.

КУТЬКО́ [кут'ко́] –а, ч. Цуценя, невеликий пес. До нас чи́йс' кут'ко́ приби́ўс’а, і ни мо́жу пон'а́т', чий.

КУ́ХВА –и, ж. Дерев’яна діжка на борошно, зерно. Ку́хва дл'а муки́ ў кладов’і́й стойа́ла.

◊ЙАК КУ́ХВА, знев. Про невисоку товсту людину. Розйі́лас', йак ку́хва.

КУХВАЄ́ЦЬ [кухвайе́ц'] –йця, ч., зменш. Тс, що КУХВА́ЙКА. Шоб ни прот'агло́ – кухвайе́ц' наки́нула.

КУХВА́ЙКА –и, ж. Фуфайка. Ба́бушка на хве́рму ўс'ігда́ кухва́йку ўд'іва́ла, шоб типл'і́ш було́.

КУХВА́ЙОЧКА [кухва́йочка] –и, ж. Зменш. до КУХВА́ЙКА. Кухва́йочки сус'і́дка ши́ла коли́с', йаґби́ т'і́ки ва́та була́.

КУХВАЙЧИ́НА –и, ж. Знев. до КУХВА́ЙКА. Кухвайчи́на благе́н'ка, а носи́т' шче мо́жна.

КУХВЕ́Т –а, ч., заст. Кисіль з ягід бузини. Як доїли усю страву, то наостанці подали нам кухвет (СГр).

КУХВИ́НА –и, ж. Тс, що КУ́ХВА. Муки́ ў кухви́н'і на дн'і оста́лос'а.

КУ́ХВОЧКА –и, ж. Зменш. до КУ́ХВА. Д'ід шче з ли́пових кле́пок ку́хвочку змайструва́ў.

КУХТО́РИТЬ [кухто́рит'] –ю, –иш, ірон. Готувати їжу (без належного вміння). Дочка́ ўже кухто́ре потро́шку то суп, то карто́шку.

КУХТЬО́РИТЬ [кухт'о́рит'] –ю, –иш. Тс, що КУХТО́РИТЬ. Кухт'о́ре, йак і ра́н'ше, а боршчу́ пу́т'ного так і ни наўчи́лас' гото́вит'.

КУЦА́К –а, ч. 1. Знев. Низькоросла людина. Х’іба́ цей куца́к тоб’і́ па́ра – ти ж висо́ка, стро́йна; 2. Залишок відрізаного чи відрубаного пальця. Осторо́жно дро́ва руба́й, а то то од па́л'ц'іў куцаки́ оста́нуц':а; 3. Короткий ніж. Куцако́м йа карто́шку чи́ст'у, бо дл'а чо́го до́ўгий.

◊КУ́ЧА НА КУ́ЧІ [ку́ч’і]. Велика кількість. Йа́блук тих – ку́ча на ку́ч’і.

КУ́ЧЕРЬ¹ [ку́чир'] –я, ч., зрід. Кучер, візник. Ку́чир' на перидку́ сид'і́ў, ко́н'і пан'а́ў.

КУ́ЧЕРЬ² [ку́чир'] –я, ч. Кучер, завиток, локон волосся. Ка́жин ку́чир' на́да було́ пло́йіт'.

КУЧЕРЮВА́ТИ [кучер'ува́ти] –ю, –єш, заст. Служити, працувати кучером. М’ій д'ід при пана́х кучер'ува́ў.

КУ́ЧКАТЬ [ку́чкат'] –ю, –єш. Відганяти телят, овець відповідними вигуками. Йа ку́чкайу, а т'і й ни слу́хайут'.

КУЧКУВА́ТЬСЯ [кучкува́ц':а] –юся, –єшся. Гуртуватися, збиратися. До́ўго ви шче там кучкува́ц':а бу́дете, а ну би́стро по дома́м.

КУЧ-КУ́Ч [куч-ку́ч], Вигук, яким відганяють телят, овець. Куч-ку́ч, куди́ ж ти ўл'і́зло ў чужи́й огоро́д.

КУЧУРГА́Н –а, ч. Великий намет снігу, піску. В’і́тер он йак’і́ сн'і́гу кучурга́ни понано́сиў.

КУША́ТЬ [куша́т'] –ю, –єш. Пригощатися, призволятися. Куша́йте, л'у́ди до́бр'і, ни гре́буйте.

КУШИ́Н –а, ч. Глечик. У кушин'і́ мо́жна ўсе держа́т' – і молоко́, і смета́ну.

КУШИНЯ́КА [кушин'а́ка] –и, ч. Збільш. до КУШИ́Н. У цей кушин'а́ку дв’і л'і́тр'і ўл'і́зе.

КУШИ́РЬ [куши́р'] –ю, ч., бот. Кушир, водяна кропива. За куши́р' кр'учо́к зачипи́ў – об’ірва́ў ус'у́ снаст'.

КУ́ШКА –и, ж., зрід. Футляр на поясі косаря для гострильного бруска. Погостри́ў косу́, брусо́к ки́нуў у ку́шку.

КУ́ШКАТЬСЯ [ку́шкац':а] –юся, –єшся. 1. Укутуватися, тепло зодягатися. Бу́диш ду́же ку́шкац':а – спот'і́йиш; 2. Повільно й довго щось робити, затримуватися. До́ўго ти шче ку́шкац':а там бу́диш, ми ж опозда́йімо; 3. Зрід. Борсатися, копошитися. Ба́чу, шо хтос' у сн'ігу́ ку́шкайіц':а, а хто – ўже ни розбиру́.

КУШО́Р –а, ч., заст.,мед. Акушер. Кушо́р у нас роби́ў, так ба́би ст'існ'а́лис'а до йо́го йти.

КУШО́РКА –и, заст., мед. Жін. до КУШО́Р. Ра́н'ше кушо́рок і ни було́ – пупор'і́зки ўсе роби́ли.

КУШПЕЛА́ –и, ж. Пил, курява. Хай кушпела́ ўл'а́жиц':а, тод'і́ й рухне́м.

КУШТУ́НОК –нку, ч, заст. Проба, куштування. Оце сотня яблук на продаж, а одно дай на куштунок людім (СГр).

КУШУ́РЬ [кушу́р'] –ю, ч., зрід. Тс, що КУШИ́РЬ. Кушур'о́м уве́с' ставо́к зар'і́с – во́лока ни пот'а́ниш.

КУЩА́РНИК [кушча́рник] –у, ч., зрід. Чагарник, чагарі, кущі. Че́рез кушча́рник наси́лу прол'і́з.

КУЩА́РНИЧОК [кушча́рничок] –чку, ч., зрід. Зменш. до КУЩА́РНИК. Кушча́рничок ви́рубайу, бо ку́р'і туди́ б’і́гайут' нисти́с'а.

КУЩІ́ВКА [кушч'і́ўка] –и, ж. 1. Цибуля кущиста. Така́ цибу́л'а плохе́н'ка, а кушч’і́ўка – н'ічо́го; 2. Невитка квасоля. Кушч’і́ўка – це неплиту́ча квасо́л'а, кушчо́ўка.

Л

ЛАБА́ЙСТЕР –стру, ч., заст. Алебастр. В’із'ми́ лаба́йстер і зама́ж д'і́рку в’:ікн'і́.

ЛАБАЛАТО́РІЯ [лабалато́р'ійа] –ї, ж. Лабораторія. Зерно́ зраз́у ў лабалато́р'ійу здайу́т', а тод'і́ ўже прийма́ют'.

◊ЛАБАЛАТО́РНИЙ АНА́ЛІЗ [ана́л'із], Лабораторний аналіз. Усе́, шо на база́р' приво́з'ат', биру́т' на лабалато́рний ана́л'із.

ЛАБУДИ́ННЯ [лабуди́н':а] –я, с., збір. Бур’ян, бур’яни. Лабуди́н':а на горо́д'і так росте́, шо ни ўсп’іва́йим вирева́т'.

ЛАБУ́РНИК –а, ч. Перебірливий, вибагливий (про коня). Бач який лабурник: тут не хоче пастись, а на краще лізе (СГр).

ЛА́ВКА¹ [ла́ўка] –и, ж. Прилітна дошка рамкового вулика. Бджо́ли с'іда́йут' на ла́ўку, йак прил'іта́йут'.

ЛАВОСА́Н –у, ч., зрід. Лавсан (тканина й одяг із неї). Ку́ртка з лавоса́ну ни ду́же промока́, а т'і́ло ни ди́ха.

ЛА́ВОЧКА¹ –и, ж. Зменш. до ЛА́ВКА¹. Ла́вочку з хване́рки приладна́ў – хай с'іда́йут' та ў л'о́тку л'і́зут'.

◊ЛА́ВОЧКА КО́НЧИЛАСЯ [ко́нчилас'а]. Дармівщини, даремного більше не буде. Ко́нчилас'а ла́вочка дл'а те́бе – або́ йди роби́т', або – з до́му, ск’і́ки ж мо́жна парази́том бут'?

ЛА́ВОШНИК –а, ч. Продавець крамниці. Ла́вошник жиў харашо́ – тому́ ни доли́ў, тому́ ни дов’і́сиў.

ЛА́ВОШНИЦЯ [ла́вошниц'а] –і. 1. Жін. до ЛА́ВОШНИК. Ла́вошник прокра́ўс'а, так с'іл'по́ присла́ло ла́вошницу назам’і́н; 2. Ж. Дружина продавця крамниці. Йак ла́вошник пойі́де за това́ром його́ п’ідмі’н'а́ ла́вошниц'а – його ́ба́ба.

ЛА́ВРИК [ла́ўрик] –а, ч., зрід., зоол. Равлик. У ла́ўрика халабу́дка така́ слабка́, крихка́

ЛА́ВРИЧОК [ла́ўричок] –чка, ч., зрід., зоол. Зменш. до ЛА́ВРИК. Ла́ўричок он куди́ аж по стиблу́ запо́ўз, а ни ўпаде́.

ЛА́ГА –и, ж. Одна з дерев’яних балок, на які кладуть і прибивають дошки підлоги. Покла́ли ла́ги, а тепе́р пол бу́дем стили́т' у до́м’і.

ЛАГАНО́К –нка, ч., зрід. Бочонок виготовлений із видовбаного пенька. Наква́сила капу́сти по́ўний лагано́к.

ЛА́ГЕРЬ [ла́гир'] –я, ч. 1. Місце тимчасового розташування людей. Ла́гир' роби́ли дл'а жнивар'і́ў, шоб йіх дале́ко ни вози́т'; 2. Тимчасовий загін для літнього утримування худоби. Огоро́жували ла́гир' дл'а тел'а́т, там йіх л'і́том і держа́ли.

◊ЛА́ГЕРЬ ПОЛЬОВИ́Й [ла́гир' пол'ови́й], Польовий табір. Пол'ови́й ла́гир' огарн'ізо́вували – там л'у́ди жили́, по́ки хл'іб іско́с'ат'.

ЛА́ГОДЛИВИЙ –а, –е, зрід. Зговірливий, миролюбний. В’ін таки́й ла́годливий, н'і з ким не ла́йиц':а.

ЛАДАНЕ́ЦЬ [ладане́ц'] –нцю, ч., зменш. Ладан, ароматична смола. Накури́ли ла́данц'у ў це́ркв’і – запа́хло.

ЛА́ДІ [ла́д'і], незм., дит. Ладкання, плескання в долоні. Дава́й бу́дим ла́д'і.

ЛА́ДКА –и, ж., зрід. Оладка, оладок. Шо йа ла́дку спичу́, а в’ін у смета́ну – й у рот.

ЛА́ДКАТЬ¹ [ла́дкат'] –ю, –єш. Потурати, панькатися. Ла́дкат' мо́на зма́лку, а пото́м строг’і́ше.

ЛА́ДКАТЬ² [ла́дкат'] –ю, –єш. Гратися в ладки. Дава́й ла́дкат' – п’ідстаўл'а́й доло́н'ки.

ЛА́ДКАТЬСЯ² [ла́дкац':а] –юся, –єшся. Тс, що ЛА́ДКАТЬ². Йак ла́дкайуц':а, так ви́л'аски йдут'.

ЛАДНА́ТЬСЯ [ладна́ц':а] –юся, –єшся. 1. Збиратися, споряджатися. Шви́ч’:е ладна́йс'а ў доро́гу; 2. Змовлятися, зговорюватися. Ви з ним, ма́буд', зладна́лис'а даўно́; 3. Об’єднуватися для спільних дій. Дава́й зладна́ймос'а – і горо́ди ви́орем.

ЛА́ДОЖНИК –у, ч., зрід., бот. Бодяга. Наби́ла син'а́к, так тре́ба ла́дожник прикла́сти.

ЛА́ДОК –дка, ч., зрід. Тс, що ЛА́ДКА. Ла́док шос' пригор'і́ў – ого́н' тра ўба́вит'.

ЛАДУ́СИКИ –ів, мн., дит. Тс, що ЛА́ДІ. Ладу́сики зро́бимо дава́й.

ЛА́ДУШКИ –ів, мн., дит. Тс, що ЛА́ДІ. Ула́душки погра́йімо?

ЛА́ЖКА –и, ж. Зменш. до ЛА́ГА. Ла́жки пагане́н'к’і доста́ў – настил'у́ ў гал'іре́йі.

ЛА́ЗИВО –а, с., зрід., жарт. Драбина. В’із'ми́ ла́зиво й доста́н' м’ін'і́ йа́блук.

ЛА́ЙБА –и, ж., знев. 1. Велосипед. Йак прийі́ду л'і́том додо́му, л'убл'у́ на ла́йб’і ката́ц':а; 2. Будь-яка стара машина, механізм (автомобіль, мотоцикл, трактор). Ц'а ла́йба ўже йе́л'і йі́зде, а план – дава́й; 3. Перен. Стара, хвора жінка. Була́ коли́с' і здоро́ва, і краси́ва, а тепе́р – ла́йба.

ЛА́ЙБОЧКА –и, ж. Зменш. до ЛА́ЙБА–1,2. 1. На ла́йб’і коле́са ўже вос'м’о́рки – тре́ба шпи́цами ви́р'іўн'ат'; 2. Хоч і стар́а ла́йбочка, а йа йійі́ зма́жу, п’ідремонт'і́руйу – ше пойі́зде.

ЛАКУ́ЗИТИСЯ [лаку́зитис'а] –зюся, –ишся, зрід. 1. Підлещуватися, підлизуватися. Мо́жиш ни лаку́зитис'а – йа пр'а́ники ни дам; 2. Підладжуватися, пристосовуватися. Хто ўм’і́йе лаку́зитис' п’ід л'уде́й, тому́ ле́гше жеве́ц':а.

ЛА́МАНКА –и, ж., заст. Бительня, пристрій для первинної обробки (ламання) конопель. Ра́н'ше коно́пл'і ла́манкой лама́ли.

◊ЛАМА́ТИСЯ [лама́тис'а], ЯК ЗДО́БНИЙ БУ́БЛИК У ПОМИ́ЙНИЦІ [поми́йниц'і], знев. Вичванятися, гоноритися. Лама́йіц':а, йаґ здо́бний бу́блик у поми́йниц'і, а ўс'і ж зна́йут', шо вона́ сто́йе.

ЛАМКОВИ́ТО, прис. Чванькувато, манірно. Ка́ждий кусо́чок так бере́ ламкови́то, снача́ла обди́виц:а з ус'і́х сторо́н.

ЛАМКУВА́ТО, прис. Тс, що ЛАМКОВИ́ТО. Де́'ржиц:а ламкува́то, із однокла́сниками ўже ни зна́йіц'а, бо ў го́род'і живе́, а тут – прост'аки́.

ЛАМО́ТА́ –и, несхв. 1. Ж. Вичваняння, хизування, кривляння. Де вона́ т'ійі́ ламоти́ нахвата́лас'а?; 2. Сп. Чванько, кривляка. Ну і ви́браў ж’і́нку – ламо́та, та й го́д'і.

ЛАМПАСИ́НА –и, ж. Один. до ЛАМПАСЬЄ́. У ба́ночк’і со́тн'а, мо́же, лампаси́н.

ЛАМПАСЬЄ́ [лампасйе́], невід., с. Монпансьє (цукерки-льодяники). Йак ку́пе ба́т'ко ба́ночку лампасйе́ – ото́ буў пра́зник.

ЛАМПА́Ч –у, ч. Саморобні глиняно-солом’яні блоки, саман. Із лампачу́ хати́ те́пл'і.

ЛАМПАЧИ́НА –и, ж. Один. до ЛАМПА́Ч. Ка́жду лампачи́ну ну́жно було́ перики́нут' раз пйат', шоб ви́сохла.

ЛАМПАЧИ́НОЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до ЛАМПАЧИ́НА. Ус'а́ку лампачи́ночку сам’і́ з д'і́т'ми роби́ли – ск’і́ки труда́ ўкла́ли.

ЛА́НДИШ –у/–а, ч., бот. Конвалія. Ла́ндиш у майу́ цв’іте́.

ЛА́НПА –и, ж. 1. Лампа, освітлювальний прилад (електричний, гасовий). Ла́нпа капти́т' – на́да хв’іт'і́л' попра́вит'; 2. Резервуар гасової лампи. Караси́ну по́ўну ла́нпу нали́ў.

◊ЛА́НПОВЕ СТІКЛО́ [ст’ікло́]. Спеціальне скло для гасової лампи. Ла́нпове ст’ікло́ протера́йут' од са́ж’і, т'і́ки ж шоб ни розби́т'.

ЛАНПА́ДА –и, ж. Лампада, світильник перед іконою. Стара́лис'а, шоб лампа́да ни ту́хла.

ЛАНПА́ДОЧКА –и, ж. Зменш.-пестл. до ЛАНПА́ДА. Лампа́дочка зелене́н'ким св’і́тиц':а, і ма́сло чут'-чу́т' па́хне.

ЛАНПАСИ́НА –и, ж. Тс, що ЛАМПАСИ́НА. Лампаси́ну ни од':і́лиш, бо мал'і́, та шче й зли́плис'а.

ЛАНПАСЬЄ́ [ланпас'йе́], невід., с. Тс, що ЛАМПАСЬЄ́. Із го́рода ланпас'йе́ хто приво́зиў, а ў на́ш’ій ла́ўк’і поду́шечки шче були́ – канахве́ти.

ЛАНПА́Ч –у, ч. Тс, що ЛАМПА́Ч. Зам’іси́ли гли́ни с:оло́мойу, шоб ланпа́ч роби́т'.

ЛАНПА́ЧНИЙ –а, –е. Прикм. до ЛАНПА́Ч. У д'і́да до́ўго стойа́ў сара́й ланпа́чний.

ЛАНТУШИ́НА –и, ж. 1. Клапоть тканини. Хоч лантуши́нойу обгорни́с'; 2. Одежина. Наки́н' йаку́с' лантуши́ну; 3. Мішок. Лантуши́ну наси́паў – і пон'і́с; 4.Рядно, ряднина. На лантуши́ну накла́ла – наси́лу к’інц'і́ звйаза́ла.

ЛА́НТУ́ШКА –и, ж., зрід., несхв. Неповоротка, неспритна жінка. Ну ти й ла́нтушка – така́ ўже непрово́рна.

ЛАПАТУ́ШКА¹ –и, ж., зрід. Хляпавка, пристрій для биття мух. Воз'ми́ лапату́шку, та повибива́й мух.

ЛАПАТУ́ШКА² –и, ж., зрід., пестл. Дитина. Лапату́шка мойа́ ско́ро ви́росте – у са́д'ік п’і́де.

ЛА́ПКА –и, ж., спец. Металевий пристрій у чоботарів для прибивання підошов, підборів. Ла́пка ж маси́ўна, на йій гв’іздки́ забева́т' удо́бно.

ЛА́ПКАТЬ [ла́пкат'] –ю, –єш. 1. Чіпати щось руками, обмацувати. Ти хл'іб не ла́пкай, а бири́ та йіж; 2. Неохоче, невміло щось робити. Ла́пкаў-ла́пкаў ц'і́лий ден', а й двох до́сток ни приби́ў.

ЛАПКО^́1 –а, ч. Собака з товстими волохатими лапами. У лапка́ сл'ід, йак у во́ўка.

ЛАПКО́² –а, сп., несхв. Повільна у роботі людина. Той лапко́ по́ки шо зро́би, так йа ўже дв’і́ч’і б зроби́ла.

ЛАПСА́Н –у, ч., зрід. Тс, що ЛАВОСА́Н, Йак лапса́н пойави́ўс'а, так ус'і його́ хвата́ли, носи́ли.

ЛАПСА́НЧИК –у, ч., зрід. Зменш. до ЛАПСА́Н. Лапса́нчик но́ский, слу́же до́ўго.

ЛА́ПТІ [ла́пт'і] –ів, присуд., перен. Крах, кінець, смерть. То ўже ла́пт'і тим ц'іпл'а́там, усе́.

ЛА́РРЯ [ла́р':а] –і, ж., зрід., дит. Немовля. Он ла́р':а пла́че, пхи́ка.

ЛА́СОЩ [ла́сошч] –а, ч., зрід. Ласощі, смачний продукт. Ус'а́кий ла́сошч стара́йіц':а додо́му привизти́.

ЛА́СОЩА [ла́сошча] –і, ж., зрід. Тс, що ЛА́СОЩ. Йак йака́ ла́сошча, так і д'і́т'ім.

ЛАСТІВЧА́ЧИЙ [ласт'іўча́чий] –а, –е. Ластів’ячий, ластівчин. Ласт'іўча́ч’і гні'з́да н'із':а́ розор'а́т', бо ласт'іўки́ ха́ту спа́л'ат'.

ЛАСТІВЧЕНЯ́ [ласт'іўчен'а́] –яти, с. 1. Пташа ластівки. Ласт'іўчин'а́та ўже ви́лит'іли, так шо гн'іздо́ поро́жн'е; 2. Перен. Ласкаве звертання до дитини, дівчини. Оста́лис'а дво́йе д'іточо́к, йак ласт'іўчин'а́та без ла́ст'іўки.

ЛАСТІВЧЕНЯ́ТКО [ласт'іўчин'а́тко] –а, с. Зменш.-пестл. до ЛАСТІВЧЕНЯ́–1,2. 1. Ласт'іўчин'а́тка пишча́т', бо ма́ма прилет'і́ла; 2. Ласт'іўчин'а́тко, до́чичка, дожда́лас'а ма́ми.

ЛАСТОВИ́ТИЙ –а, –е. Веснянкуватий, у ластовинні. Йак со́нце припече́, так пушти́ ўс’і ластови́т'і й стайу́т'.

ЛАСТОВИ́ЦЯ [ластови́ц'а] –і, ж., зрід. Ластка, уставка. Ц'у соро́чку з ластови́ц'ами ши́йут'.

ЛАСЬКО́ [лас'ко́] –а, сп. Ласун, ласій. Наш лас'ко́ б’із п’іче́н':а й дн'а ни прожеве́.

ЛАТАНИ́НА –и, ж., зрід. Латання, залатування. Докучила мені оця латанина; що день Божий латки латаю (СГр).

ЛАТАРЕ́Я [латаре́йа] –ї, ж. 1. Лотерея, розігрування предметів або грошей за білетами. Ви́граў ў латаре́йу – й ха́ту купи́ў; 2. Білет лотереї. Було́ пйат' латаре́й, а н'і одна́ ни ви́грала.

ЛАТА́ТИСЯ [лата́тис'а] –юся, –єшся, несхв. Одержувати щось задарма чи задешево. По́ки ма́ти роби́ла ў магаз'і́н'і, так і лата́лис' уси́м, чим хот'і́ли.

ЛАТИ́ЩА [лати́шча] –і, ж., збільш. Латка, шматок тканини. Прил'іпи́ла лати́шчу, та шче й дру́гого цв’і́ту, бо п’ідход'а́шчого ни було́.

ЛАТУ́НЯ [лату́н'а] –і, ж. Латунь. Лату́н'а ж ни ржав’і́йе, і мн'ака́ – хоч р'іж, хот' руба́й.

ЛАТЯ́КА [лат'а́ка] –и, ж. Тс, що ЛАТИ́ЩА. І штани́ зно́с'ац':а, а лат'а́ка ж чо́ртовойі ко́ж’і ц'і́ла бу́де.

ЛАХА́НКА –и, ж. 1. Помийниця, дерев’яна діжка з ручками-вухами, в якій дають пійло худобі. Ба́т'ко носи́ў коро́вам лаха́нкойу во́ду, тод'і́ таки́х цебе́рок ни було́ 2. Згруб. Рот. Закри́й свойу́ лаха́нку й ни ла́йс'а.

ЛАХВИ́ТЬ [лахви́т'], безос., жарг. Щастить, таланить. Іва́нов’і і з робо́тойу лахви́т', і до́ма ўсе харашо́.

ЛАХМАТИ́НА –и, ж., несхв. 1. Шматок тканини, велика ганчірка. Приниси́ йаку́с' лахмати́ну поли́ поми́т'; 2. Поношена, неохайна одежина. У го́ст'і мо́жна і шос' лу́ч’:е за ц'у лахмати́ну од'і́т'.

ЛАХМАТЬКО́ [лахмат'ко́] –а, ч. 1. Кудлата, кошлата тварина (собака, кіт). Де ви тако́го лахмат'ка́ ўз'али́ – і йа б тако́го зав’і́ў; 2. Несхв. Патлач, кудлань (про чоловіка). Лахмат'ко́, коли́ ти ўже постриже́с'а?

ЛАХМОТИ́НА –и, ж., несхв. Тс, що ЛАХМАТИ́НА–1,2. 1. Лахмати́нами у́л'іки понакрива́ў, хай з'іму́йут' в омшанику́; 2. Б’із н'ійа́койі лахмоти́ни надв’і́р ви́б’ігла.

ЛАХМО́ТНИК –а, ч., несхв. 1. Обідранець, обірванець. Хо́диш, йак той лахмо́тник – гр'а́зний, об’і́рваний; 2. Людина, що збирає мотлох, непотріб. Дл'а чо́го той лахмо́тник дрант'а́ збера́ – н'іхто́ ни зна; 3. Барахольник. У нас лахмо́тник’іў пошти́ нема́, то ў го́род'і вони́.

ЛАХМО́ТНИЦЯ [лахмо́тниц'а] –і, несхв. Жін. до ЛАХМО́ТНИК–1,2,3. 1. Лахмо́тниц'а од'і́та, йак чу́чало; 2. Та лахмо́тниц'а ўс'а́к’і тр'а́пки додо́му ст'ага́; 3. Лахмо́тниц'а за мо́дну о́д'іж із мат́ир'і посл'і́дн'у коп’і́йку ви́кача.

ЛАХУ́ДРА –и, ж. 1. Несхв. Наохайна (непричесана, недбало одягнена) жінка, дівчина. Шо ти хо́диш йак лаху́дра, п’іди́ й рожчиши́с'а; 2. Лайл. Жінка непристойної поведінки, повія. Про оту́ лаху́дру ўсе сило́ бала́ка, шо гул'а́шча.

ЛАХУ́ДРЯ [лаху́др'а] –і, ж. Тс, що ЛАХУ́ДРА–1,2. 1. Ц'а лаху́др'а н'іко́ли ни бу́де окура́тной; 2. Лаху́др' у Ха́р'ков’і на ка́ждом шагу́.

ЛАЦМАЙКО́ –а, с., зрід., збільш. Здоровань, силач. Лацмайко́ таки́й, шо вола́ кулако́м убйе́.

ЛАЦЮ́ГА [лац'у́га] –и, сп., знев. 1. Ледар, дармоїд, пияка. С'іў лац'у́га бат'ка́м на ши́йу – гуду́й його́; 2. Обідранець, обшарпанець, ланець. Лац'у́гойу стаў – хо́де гр'а́зний, об’і́рваний; 3. Крадій, злодій, волоцюга. Йак’і́с' лац'у́ги крол'і́ў з йа́ми забра́ли.

ЛАЦЮГА́Н [лац'уга́н] –а, ч., знев. Тс, що ЛАЦЮ́ГА–1,2,3. 1. Лац'уга́н то пйе, то гул'а́, а ни ро́бе; 2. Лац'уга́н так нер'а́хой і хо́де; 3. Лац'уга́ни вес' мета́л покра́ли й здали́, й пропили́.

ЛАЦЮ́ЖИТЬ [лац'у́жит'] –у, –иш, знев. 1. Ледарювати, неробствувати, пиячити. Змо́лоду шче лац'у́же – н'і за холо́дну во́ду; 2. Красти, злодіювати. Но́ч’:у лац'у́жат', а дн'о́м спл'ат' і пйут'.

ЛАЦЮ́ЖКА [лац'у́жка] –и, сп. Знев.-зменш. до ЛАЦЮ́ГА–1,2,3. 1. Лац'у́жка н'іде́ ж ни ро́бе, от б’і́л'а заку́сошнойі й ошева́йіц':а; 2. Лац'у́жка ж раз у год ми́йц':а й б’іл':о́ м’ін'а́, йакшо́ йе; 3. Лац'у́жка йак не ўкра́де, так і ни прожеве́.

ЛАЦЮ́ЖНИК [лац'у́жник] –а, ч., знев. Тс, що ЛАЦЮГА́Н–1,2,3. 1. Проле́жаў лац'у́жник на п’іч’і́, а тепе́р і йому́ пе́нз'ійу дава́й; 2. У лац'у́жника ж усе́ поде́рте, розл'і́злос'а на йо́му, оде́жа гр'а́зн'а й ни свойа́; 3. Лац'у́жники, бува́, і з ваго́н’іў кра́дут', йак охра́на мала́.

ЛА́ЩЕННЯ [ла́шчен':а] –я, с., зрід. Лестощі, лицемірство, облуда. Йе́сл'і ла́шчен':а начало́с'а, зна́чит', уже́ шос' ну́жно.

ЛАЮ́ЧИЙ [лайу́чий] –а, –е, зрід. 1. Який є лайкою. Н'ічо́ лайу́чого н'іко́ли ў жи́зн'і ни каза́ла; 2. Лайливець. Лайу́ч’ішого мужика́ ў ус'о́м сил'і́ нема́, йак ти.

ЛЕБЕДА́ХА –и, сп., зрід., співч. Бідолаха, сердега. Набігається, лебедаха, утомиться (СКв).

ЛЕВ’Я́ [левйа́] –яти, с., зрід. Левеня. Ливи́ц'а привела́ т'і́ки одне́ левйа́.

ЛЕ́ГАРЬ [ле́гар'] –я, ч., зрід. Ледар, лежень, нероба. Так ле́гар'ом і прожи́ў, а ж’і́нка роби́ла.

ЛЕГКОБИ́ТНИЙ –а, –е. Легковажний, несерйозний. Легкоби́тна ж’і́нка, нипу́тн'а.

ЛЕГКОБИ́ТНО, прис. до ЛЕГКОБИ́ТНИЙ. Прожи́ў так легкоби́тно, н'ічо́го н'іко́му харо́шого й ни зроби́ў.

ЛЕГКОМИ́СЛЕНИЙ –а, –е. Тс, що ЛЕГКОБИ́ТНИЙ. Йак в’ін легкоми́слений, так йак за йо́го йти?

ЛЕГКОМИ́СНИЙ –а, –е. Тс, що ЛЕГКОМИ́СЛЕНИЙ. Легкоми́сна д'і́ўка, бо в’і́тр'ана.

ЛЕГКОТРУ́ДНИК –а, ч. 1. Фізично слабка людина, якій доручають неважку, нескладну роботу. Гри́жу ви́р'ізали – тепе́р п’іўго́ду легкотру́дник; 2. Ірон. Ледар. Жив’і́т аж п’ід н'іс, а ўс'у жизн' легкотру́дник.

ЛЕ́ГЛИЙ –а, –е. 1. Полеглий, прибитий, повалений вітром, дощем (про рослини). Ле́глий хл'іб комба́йіном тру́дно коси́т'; 2. Запріли, злежаний. Купи́ли пшини́ц'і, а вона́ ле́гла, з:а́пахом оказа́лас'а.

ЛЕГШ, прис., алегр. Вищ. ст. Легше. Іди́ гет', мин'і́ легш бу́де.

ЛЕ́ЖА¹ –і, сп., несхв. Лежень, ледар, ледащо. Така́ ле́жа, що ц'і́лин ден' із подушо́к би не вила́зиў.

ЛЕЖА́ЧИЙ –а, –е. Який не застосовується, не використовується, непотрібний. Ви́кин' т'і газе́ти, усе́ одно́ – лежа́ч’і.

ЛЕ́ЖІ [ле́ж’і] –ів, мн. Лежання, ледарювання. У жнива́ не до ле́ж’іў, бо ден' год корме.

◊ЛЕ́ЖІ СПРАВЛЯ́ТЬ [ле́ж’і спраўл'а́т']. Ледарювати, неробствувати. Хва́те ле́жн'і спраўл'а́т' – пора́ й за лопа́ту бра́ц':а.

◊ЛЕ́ЖНІ ПРА́ЗНУВАТЬ [ле́жн'і пра́знуват']. Тс, що ЛЕ́ЖНІ СПРАВЛЯ́ТЬ. Ле́жн'і пра́знуват' найле́кше – лижи́ та ў сте́л'у пл'уй.

ЛЕ́КТОРЬ [ле́ктор'] –я, ч. Лектор, пропагандист, промовець. Ле́ктор' прийіж:а́ў, так дока́зува́ў, шо бо́га нема́.

ЛЕ́КШАТЬ [ле́кшат'] –ю, –єш. 1. Ставати легшим, легшати. П’і́сл'а болни́ц'і поле́кшаў к’іл на де́с'ат'; 2. Безос. Ставати легше, поліпшуватися. Поле́кшало на́ш’ій ма́м'і, то стогна́ла, а то кри́ком кричи́т'.

ЛЕ́КШИЙ –а, –е, вищ. ст. Легший (фізично, інтелектуально). Цей м’ішо́к уже́ ле́кший; Зада́й ле́кшу зада́чу, бо про йо́го ни зна́йу ничо́.

ЛЕ́КШІШИЙ [ле́кш’і́ший] –а, –е. Тс, що ЛЕ́КШИЙ. Ста́ла леќш’іша, бо сху́дла; М’ін'і́ чи́тан':а ле́кш’іше було́, йак арифме́тика.

ЛЕЛЕ́ҐА –и, сп., перен., ірон. 1. Людина високого зросту, здебільшого жінка, дівчина. На висо́ку д'і́ўчину ў нас і ка́жут' – леле́ґа; 2. Роззява, ґава. Леле́ґа ро́та роз':а́виў, а гро́ш’і ўкра́дено.

ЛЕЛЕСА́ТИ –ю, –єш, зрід. Голосити, тужити, причитувати. Як стали орла іс цехом ховати, і стала птиця небесна як коза лелесати (СГр).

ЛЕ́МЗАТЬ [ле́мзат'] –ю, –єш, знев. Повільно, незграбно йти. Ото́ напйе́ц':а – і додо́му ле́мза, а ни йде.

ЛЕМІ́ШКА [лем’і́шка] –и, ж. Усяка дуже густа страва. Шо ти звари́ла, суп чи лем’і́шку, ло́жку не пове́рнеш.

ЛЕ́НДАТЬ [ле́ндат'] –ю, –єш, згруб. Швендяти, блукати. Ти до́ўго шче ле́ндат' тут бу́диш, іди́ ўже спат'.

◊ЛЕ́НТОЧНИЙ ВИ́СІВ [ви́с'іў], спец. Стрічкоподібне висівання. Бур'аки́ ле́нточного ви́с'іву.

ЛЕПЕТА́ –и, сп., знев. 1. Базіка, балакун. Така лепета́, шо не збала́кайіс'а з йім; 2. Брехун, пліткар. Набала́каў лепета́, шо і на го́лову ни л'і́зе.

ЛЕПЕТУ́Н –а, ч. Тс, що ЛЕПЕТА́–1,2. 1. Лепиту́н л'а́ска, аж сли́н'і бри́зкайут'; 2. На лепетуна́ ўже ни об’іжа́йуц':а, бо зна́йут', шо бре́ше.

ЛЕПЕТУ́НЧИК –а, ч., дит., зменш.-пестл. Немовля, мала дитина, надзвичайно активна у промовлянні примітивних звуків. Лепету́нчик он йак бел'ко́че, а йак ви́росте?

ЛЕПЕТУ́ШКА –и. Жін. до ЛЕПЕТУ́НЧИК. Мала́ лепиту́шка бел'ко́че сама́ до се́бе.

ЛЕПЕ́ТЯ [лепе́т'а] –і, сп., знев. Тс, що ЛЕПЕТА́–1,2. 1. Лепе́т'а, ну помо́ўч хоч пйат' мину́т; 2. Бу́диш слу́хат' лепе́т'у, й узна́йіш ус'у́ пра́ўду, т'і́ки наоборо́т.

ЛЕ́СКІТ [ле́ск’іт] –коту, ч. Лоскотання. Хто бойі́ц':а ле́скоту, той риўни́вий .

ЛЕСКОТА́ТЬ [лескота́т'] –тю, –иш. Лоскотати. К’іт л'у́бе, шоб за ву́хом лескота́ли.

ЛЕ́СКОТНО, прис. Лоскотно. У ши́йу ле́скотно од све́тера.

ЛЕСТУ́Н –а, ч., зрід. Пестун. Так лестуно́м на рука́х і ви́р'іс.

ЛЕСТУ́ХА –и. Жін. до ЛЕСТУ́Н. Свойа́ дочка́ – листу́ха, а па́ч’:ірка – так соб’і́, йак чужа́.

ЛЕСТЬ [лест'] –і, ж., несхв. Лестощі, лицемірство. Нача́л'ство лест' л'у́бе – хл'іб́ом ни корми́.

ЛЕТЯ́ЧИЙ [лит'а́чий] –а, –е, зрід. Летучий, летючий. Лит'а́чого кри́жн'а ни ўдруг і поц'і́лиш.

ЛЕХТАРЬ́ [лехта́р'] –я, ч., зрід. Ліхтар, освітлювальний пристрій. Хазяїн вихопив ключі, засвітив лехтарь (СКв).

ЛЕЩ [лешч] –а, ч., іхт. Лящ. Лешча́ раз п’ійма́ў к’ілогра́м на три.

◊ЛЄ́ВА ЖІ́НКА [л'е́ва ж’і́нка], Коханка. Заві́ў собі́ л'е́ву ж’і́нку, а до зако́н:ойі ўже й р'і́дко хо́де.

ЛЄ́ВИЙ [л'е́вий] –а, –е. 1. Лівий, який міститься з лівого боку. Л'ев́у ру́ку од'і́рвато й у голов’і́ ра́на вили́ка; 2. Перен. Непевний, підозрілий. Йаки́йс' в’ін л'е́вий, ти ни в’ір' йому́; 3. Сумнівного, підозрілого походження. Усе́ шо ў йо́го йе – л'е́ве.

◊ЛЄ́ВІ ГРО́ШІ [л'е́в’і гро́ш’і]. Кошти, здобуті нечесним шляхом. На л'е́в’і гро́ш’і й дом постро́йіў.

ЛЄ́ЗВІЄ [л'е́зв’ійе] –я, с. 1. Лезо, змінна частина бритви. Шо л'ез́в’ійе ўста́ўл'у – затупи́ў; 2. Різальна частина інструментів. Ви́три траво́йу ле́зв’ійе коси́.

◊ЯК ЛЄ́ЗВІЄ [йак л'ез́в’ійе]. 1. Дуже гострий. Н'іж нагостри́ў, йак л'е́зв’ійе; 2. Перен. Дошкульний, дотепний, різкий. Га́л'ка го́стра, йак л'е́зв’ійе – ка́ждому одр'і́же.

ЛИВЕНЯ́КА [ливин'а́ка] –и, ч., збільш. Злива, сильний дощ. Ливин'а́ка таки́й припусти́ў – ст'іно́йу пр'а́мо лило́.

◊ЛИ́ЗОМ МА́ЗАТИ. Лизати. Уда́рилос'а – дава́й йа ли́зом пома́жу.

ЛИЗУНЕ́ЦЬ [лизуне́ц'] –нця, ч. зменш. Тс, що ЛЕСТУ́Н. Лизунц'о́м ви́р'іс – ус'і́ його́ бал́ували.

ЛИ́КУВАТИЙ –а, –е, заст. 1. Мочалистий. Воло́с':а ў йе́йі п’і́сл'а х’і́м’ійі ли́кувате; 2. Волокнистий, із прожилками. Ди́н'у купи́ли, а вона́ – ли́кувата.

ЛИ́НДИТЬ [ли́ндит'] –ю, –иш. Бити. Одли́ндили так, шо до́ўго по́мнитиме.

ЛИНЕ́ЦЬ [лине́ц'] –нця, ч. Рак у час линьки. Лине́ц' у но́рах сиди́т', йак лин'а́.

ЛИНІ́ЙКА [лин'і́йка] –и, ж., зрід. 1. Пряма риска на папері, дошці, що орієнтує в напрямі. Лин'і́йка ў зо́шит'і, шоб р'і́ўно писа́ти; 2. Планка для накреслення ліній, рисок. Ус'а́к’і трику́тнички лин'і́йкойу ж мал'ува́ли.

◊ЛИННЕ́ МІ́СТО [лин:е́ м’і́сто]. Місце у водоймі, де водяться і ловляться лини. Ота́м на збро́с'і – са́ме лин:е́ м’і́сто.

ЛИНОВИ́ЩЕ [линови́шче] –а, с., риб. Порожній панцир від рака після линьки. Линови́шче на дн'і, а го́лий рак у нор'і́.

ЛИНПА́Ч –у, –а, ч. Лимпач, саман. Линпа́ч роби́ли з гли́ни, соло́ми, поло́ви.

ЛИНПАЧИ́НА –и, ж., один. Одна цеглина лимпачу, саману. Ка́жду линпачи́ну на́да було́ просуши́т'.

ЛИНПИ́Ч –у, ч. Тс, що ЛИНПА́Ч. Линпи́ч у хо́рмах роби́ли, нато́птували йіх, зн'іма́ли.

ЛИНЬ [лин'] –я, ч., риб. Лин. Лин' у му́л'і жеве́.

ЛИНЬО́ЧОК [лин'о́чок] –чка, ч., риб. Зменш.-пестл. до ЛИНЬ. Кл'у́нуў лин'о́чок мане́н'кий – тре́ба ви́пустит'.

ЛИПИНА –и, ж., збір., заст. Тріски. На дривитні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (СКв).

ЛИПИХА́ –и, ж., зрід. Недорозвинений качан кукурудзи. Пога́ний цей год – одна́ липиха́ на кукуру́з'і.

ЛИСА́К –а, ч. Лис-самець. Лиса́к куре́й браў, по́ти ни застре́лили.

ЛИСКОТА́ТИ –тю, –иш. Лоскотати. Хва́те лискота́ти, бо ўмру.

ЛИСКУ́Н –а, ч. Ляпас. Тому́ лиску́н, тому́ лиску́н, а сам – т'іка́т'.

◊ЛИСКУНА́ ДАВА́ТЬ [дава́т']. Давати ляпаса. Лискуна́ б дат', так жа́лко, мали́й ішче́.

◊У ЛИСТ. 1. У картярських іграх свідомо чи несвідомо давати суперникові карту, яку він поб’є. Шо ни дам – усе ў лист, так і одби́ўс'а; 2. Сприятливо, успішно, до ладу. Ус'а́ жизн' у йо́го ў лист.

ЛИСТИ́ТЬ [листи́т'] –тю, –иш. 1. Тс, що ◊ У ЛИСТ. У йо́го йак г’іпно́з – ус'і́ йому́ лист'а́т'; 2. Безос. Таланить, щастить. Листи́т' йуму́ у ўс'ом.

ЛИСТОГРИ́ЗКА –и, ж., сад. Листогриз, шкідник. Йак во́ўремйа ни побри́зкайіш отру́тойу, так листогри́зка ўсе пойі́ст'.

ЛИСЯ́ [лис'а́] –яти, с. Маля лисиці, лисеня. Лиси́ц'у па́лками заби́ли, а лис'а́ оста́лос'а.

ЛИСЯ́ТОЧКО [лис'а́точко] –а, с. Зменш.-пестл до ЛИСЯ́. Лис'а́точка з'а́ўкайут' йак цуцен'а́та, і гра́йуц':а так.

ЛИТО́ВКА [лито́ўка] –и, ж., заст. Коса, знаряддя для косіння. Лито́ўку шче ба́т'ко бир'і́г, аж скле́пуваў, йак порве́ц':а.

ЛИХВА́РЬ [лихва́р'] –я, ч., зрід. Хабарник. Лихва́р' гро́ш’і бере́ незако́н:о.

◊ЛИХЕ́ СЛО́ВО. Чаклунство, наслання. Вже ж ми і ворожок питали..., так що ж ти против лихого слова зробиш? (СКв).

ЛИЧА́К –а, ч., заст. Старий ботинок, чобіт. Личаки́ так’і́ ўже, шо даўно́ ка́ш’і про́с'ат'.

ЛИ́ЧИКО –а, с., пестл. Личко. Ли́чико краси́ве, сама́ ста́тна.

ЛИЧНИ́Й –а, –е, заст. Красивий. Лична́ д'і́ўчина – хот' куда́.

ЛИ́ШНІЙ [ли́шн'ій] –я, –є. Зайвий. Ни кажи́ ли́шн'ого, бо йазика́ ўкоро́т'ат'.

ЛІВА́ТОР [л'іва́тор] –а, ч. Елеватор, зерносховище. На л'іва́тор п’ідво́дами зе́рно вози́ли.

ЛІВО́РВЕ́Р [л'іво́рве́р] –а, ч., заст. Револьвер. Л'іво́рвер за по́йас – і айда́ куркул'і́ў труси́т'.

ЛІВОРВЕ́РТ [л'іворве́рт] – а. Тс, що ЛІВО́РВЕ́Р. Л'іворве́рт за паз́ухой схова́ў.

ЛІВШУ́Н [л'іўшу́н] –а, ч. Тс, що ЛІВА́К–1. Йак той л'іўшу́н й у́дочку закида́йе л'і́войу.

ЛІВШУ́НКА [л'іўшу́нка] –и. Жін. до ЛІВШУ́Н. Л'іўшу́нка на ф’ізкул'ту́р'і грана́ту ни туди́́ ки́нула.

ЛІГ [л'іг] –у, ч., зрід. Цілина, ще не оброблювана земля. Л'іг ора́т', так ко́н'і мо́р'ац':а ду́жче.

ЛІ́ЖНИК [л'і́жник] –а, ч. Рядно на лаву, піл. Ла́ви заст'іл'а́ли л'і́жниками.

ЛІКА́РСТВО [л'іка́рство] –а, –с. Ліка. Йаґби́ шчас тих л'ікарств’і́ў ме́нче пили́, здоров’і́ш’і були́ б.

ЛІ́КАРЬ [л'і́кар'] –я, ч. Лікар. Шо л'і́кар' прописа́ў – те й тре́ба прийма́т'.

ЛІ́КАРЬКА [л'і́кар'ка] –и. Жін. до ЛІ́КАРЬ. Молоду́ л'і́кар'ку присла́ли, а вона́ й кро́в’і бойі́ц':а.

ЛІКВІДІ́РУВАТЬ [л'ікв’ід'і́руват'] –ю, –єш. Ліквідувати, ліквідовувати. Йак н'і́мц'іў л'ікв’ід'і́рували, так зра́зу і ле́кше ста́ло.

ЛІНО́ЛЬ [л'іно́л'] –ю/–я, ч. Лінолеум. Купи́ли л'іно́л', а в’ін оказа́ўс'а коро́ч:ий.

ЛІ́НОСТЬ [л'і́ност'і] –і, ж. Лінощі, ледарство, неробство. Че́рез л'і́ност' і на робо́ту ни хо́де.

ЛІНТЯ́Й [л'інт'а́й] –я, ч., знев. Ледар, нероба. Сам л'інт'а́й, і д'і́ти так’і́ ж бу́дут'.

ЛІНТЯ́ЙКА [л'інт'а́йка] –и. Жін. до ЛІНТЯ́Й. Шо до́ма л'інт'а́йка, шо на робо́т'і – одна́ково.

ЛІНТЯЮ́ГА [л'інт'айу́га] –и, сп. Згруб. до ЛІНТЯ́Й. В’ін ізма́личку л'інт'айу́гойу буў.

ЛІНЬКА́ [л'ін'ка́], прис., зрід. Лінькувато, знехотя. Л'ін'ка́ так п’ішо́ў, йе́л'і-йе́л'і.

ЛІПЕ́НИК [л'іпе́ник] –а, ч. Плаский, округлої форми виріб із прісного тіста, коржик. С'о́дн'і йі́сти бу́дим л'іпе́ники, а ни хл'іб.

ЛІ́ПКАТЬСЯ [л'і́пкац':а] –юся, –єшся. Неквапом і неякісно щось робити, зокрема ліпити вареники, пиріжки. Шо ти л'і́пкайіс'а з ти́ми млинц'а́ми – наклада́й у ско́ворду.

ЛІ́ПЛЯНКА [л'і́пл'анка] –и, ж. Хата-мазанка. Л'і́пл'анку змайструва́ли, т'і́ки шоб до мороз'і́ў усп’і́ти.

ЛІПУ́ХА [л'іпу́ха] –и, сп., несхв. Людина, що повільно й неякісно щось робить. Те, що л'іпу́ха зро́бе за ден', дру́га зроби́ла б за час.

ЛІРІ́ГІЯ [л'ір'і́г’ійа] –ї, ж., заст. Релігія. Коли́с каза́ли, шо лірі́гійа – дурма́н.

ЛІСАПЕ́Д [л'ісапе́д] –а, ч. Велосипед. Йак б’із тро́йок ко́нчу шко́лу, так ба́т'ко і ку́пе л'ісапе́д.

ЛІ́СКА [л'і́ска] –и, ж., зрід. 1. Кущі, зарості ліщини. У л'і́с'і ўсе заросло́ л'і́ской; 2. Горіхи ліщини. Л'і́ску збира́ли, суши́ли, продава́ли.

ЛІСНИ́ЧЕСТВО [л'існи́чиство] –а, с. Лісництво: ділянка лісу, установа з догляду за нею, господарські будівлі цієї установи. Шко́л'ники ходи́ли збира́ти жо́луд'і дл'а л'існи́чиства.

ЛІ́СНО [л'і́сно], прис., зрід. Поросле, укрите лісом. П’ід Б’ілору́с':у л'і́сно, і йа́годи йе.

ЛІСОПЕ́Д [л'ісопе́д] –а, ч. Тс, що ЛІСАПЕ́Д. П’ісл'а́ шко́ли – на л'ісопе́д – і на р'і́чку.

ЛІСОПОЛОСА́ [л'ісополоса́] –и, ж. Лісосмуга. Л'ісополоса́ й од сухов’і́́йіў зашчишча́, і сн'іг заде́ржуйе.

ЛІТЕРАТУ́РНИЙ [л'ітерату́рний] –а, –е, зрід. Грамотний, начитаний. Вона́ ше з шко́ли л'ітерату́рна була́, пи́с'ма чита́ти помага́ла.

ЛІТІНА́НТ [л'іт'іна́нт] –а, ч. Лейтенант. Дослужи́ўса до л'іт'іна́нта, та й рошчита́ўс'а.

ЛІТОПРОВО́Д –у, ч., заст. День 1 вересня (СГр).

ЛІ́ТОШНІЙ [л'і́тошн'ій] –я, –є. Літній. В’ін у нас л'і́тошн'ій – л'і́том народи́ўс'а.

ЛІТРО́ВКА [л'ітро́ўка] –и, ж. Пляшка ємністю 1 літр і її вміст. Л'ітро́ўку к’ірас'і́ну дес' у кладо́ўку ста́вила, а ни найду́.

ЛІТРУ́СЯ [л'ітру́с'а] –і, ж., фам. Тс, що ЛІТРО́ВКА. Л'ітру́с'у самого́нки ви́пили – і ни ли́с'і.

ЛІЧИ́ЛКА [л'ічи́лка] –и, ж., жарг. Лікарка. Л'ічи́лка ў шко́лу прихо́дила – приви́ўки роби́ла.

ЛІЧИ́ТИ [л'ічи́ти] –у, –иш. Лікувати. Ус'а́ку хворо́бу л'ічи́ти на́да.

ЛО́БАС –а, ч. 1. Лобань, людина з великим лобом. Таки́й ло́бас народи́ўс'а, ма́бут', у́мний бу́де; 2. Дурень, телепень. Ну ти й ло́бас, де́с'ат' раз тоб’і́ каза́т' тре́ба.

ЛОБОДЯ́НИК [лобод'а́ник] –а, ч. Оладка з лободи. У голодо́ўку Ста́л'ін нас лобод'а́никами годува́ў.

ЛОБУЗИ́ННЯ [лобузи́н':а] –я, с., збір. Бадилля городніх рослин. Лобузи́н':а зеле́ного з бур'ак’і́ў нарви́ та кин' крол'а́м.

ЛО́БУРЬ [ло́бур'] –я, ч., знев. Лобур, бевзь. Са́н'ка ло́бур', бо шо ни с'а́де ў ка́рти – програ́.

◊ЛОВИ́ТИ ВІТРІ́В [в’ітр'і́ў]. Розглядатися, роззиратися, бути неуважним. На тоўку́чк’і не лови́ в’ітр'і́ў, бо б’із кошил'ка́ оста́нис'а.

◊ЛОВИ́ТИ ОКУНІ́В [окун'і́ў]. Дрімати. Хто слуха, а хто і окунів ловить, слухаючи, як чита... попович (СКв).

ЛО́ВКИЙ [ло́ўкий] –а, –е. Смачний. Ох і боршч у те́бе ло́ўкий ви́йшоў.

ЛО́ВНИЙ [ло́ўний] –а, –е, зрід. Уловистий. Ло́ўна у́дочка, от р'а́дом заки́ну шче дв’і, так на ц'у кл'уйе́, а на т'і – коли́-ни-коли́.

ЛО́ДАРЬ [ло́дар'] –я, ч., –і, ж., знев. Ледар, нероба. Ло́дар'ом ни ро́д'ац':а, а ро́бл'ац':а.

ЛОДАРЮ́ГА [лодар'у́га] –и, сп., знев. Збільш. до ЛО́ДАРЬ. Лодар'у́га така́, шо води́ принисти́ л'іни́ц':а.

ЛОДАРЮ́ЖКА [лодар'у́жка] –и, сп., ірон. Зменш. до ЛО́ДАРЬ. З лодар'у́жки ло́дар' ви́росте.

ЛО́ДКА –и, ж. Човен. А ло́дка то на цей борт нахи́лиц':а, а то на той.

ЛО́ДОЧНИК –а, ч. 1. Заст. Човняр, спеціаліст із виготовлення човнів. У Печин'і́з'і буў коли́с' ло́дочник, а тепе́р ле́ше купи́т', чим заказа́т'; 2. Працівник човнової станції. Ло́дочник дайе́ тоб’і́ ло́дку, а ти гро́ш’і пла́тиш.

ЛО́ДОШНИК –а, ч. Тс, що ЛО́ДОЧНИК–1,2. 1. Ло́дошников’і ж до́ски харо́ш’і тре́ба; 2. Ло́дошник наси́лу ве́сла найшо́ў.

ЛОЖЕЧКИ́, –ø, мн., заст. Дитяча гра, в якій „мати” начебто має покарати виного у немитті посуду, а винуватець мусить певним чином уникнути кари (СГр).

ЛОЖИ́ТИ –у, –иш. 1. Класти, розміщати на поверхні. Положи́ ні'ж на ст'іл, а сам іди́; 2. Поміщати, влаштовувати. Положи́ли ў бол'ни́ц'у стац'іона́рну; 3. Певним чином складати в одне місце. Зложи́ли ку́чойу; 4. Перемагаючи, зборювати. У сил'і́ ўс'іх на лопа́тки ложи́ў; 5. Накладати, намазувати шаром. Наложи́ли гли́ной потоло́к; 6. Складати, мурувати. Ст'іну́ би́стро зложи́ли; 7. Накладати їжу. Наложи́ й мин'і́ карто́шки.

◊ЛОЖИ́ТИ В ШТАНИ́. Лякатися. Наложи́ў у штани́, бо но́ч’:у йшоў.

◊ЛОЖИ́ТИ ЛА́ПУ. Привласнювати, контролювати, розпоряджатися. На колхо́зну ка́су лапу наложи́ў.

◊ЛОЖИ́ТЬ [ложи́т'] У КАРМА́Н. Привласнювати, віднімати. Не одну́ чужу́ ти́с'ачу ў карма́н положи́ли.

ЛО́ЗЯ [ло́з'а] –і, ж., дит. Ложка, ложечка. Йіж ка́шу ло́з'ойу.

ЛОКШИ́ТЬ [локши́т'] –у, –иш. 1. Сікти, дрібнити. Полокши́ла капу́сту, шоб засо́л'уват'; 2. Бити, тусати. Полокши́ли марйа́н'іўц'іў у поса́ц':і, шо бу́дут' знат'.

ЛОМА́ГА –и, ж., зрід. 1. Ломака, велика палиця, дрючок. Лома́гойу собац'у́ру пот'а́г – скаўчи́т'; 2. Перен. Висока, худа, незграбна жінка. У лома́ги ўсе тонке́, худе́ й до́ўге.

ЛОМО́ТА́ –и. 1. Сп. Кокетлива, манірна людина. Така́ ломо́та – там ни с'а́де, того́ ни зд'іст'; 2. Ж. Кокетування, манірність, вередування. Брос' ти свойу́ ломо́ту – буд', йак ус'і́.

ЛОПТА́ТИ –тю, –иш, заст. Щеміти, боліти. Як приклала мені до рани синього каменю, як почало мені лоптати, то й Боже! (СГр).

ЛОПУШИ́ТИСЯ [лопуши́тис'а] –уся, –ишся. Укриватися листками, кучерявитися (про городні культури, траву). Он на ўгоро́д'і ўже ўсе лопуши́ц':а, зелен'і́йе.

ЛОПУШНЯ́ [лопушн'а́] –і, ж., збір., зрід. Тс, що ЛОПУШИ́ННЯ. Лопушн'а́ така́ бу́йна, шо з дво́ру ў в’і́кна загл'ада́.

ЛО́СКОМ, прис. 1. Усе, без винятку, до решти. Ц'і упоўнова́жин'і усе́ ло́ском вигр'іба́ли – н'ічо́ ни остаўл'а́ли; 2. Підряд, поряд. П’і́сл'а сва́л'би ўс'і ло́ском лежа́ли на полу́.

ЛО́СКОТ –у, ч. Лоскіт, лоскотання. В’ін же до сме́рт'і бойі́ц':а ло́скоту, дл'а н'о́го ло́скот – ху́же ўс'ого́.

ЛОСКОТУ́Н –а, ч., зрід. Той, хто лоскоче. Нема́ спа́су в’ід то́го лоскотуна́.

ЛОСКОТУ́ХА –и, зрід. Жін. до ЛОСКОТУ́Н. Лоскоту́ха мала́ па́л'чиками лоско́че.

ЛОТАРЕ́ЙКА –и, ж. Зменш. до ЛОТАРЕ́Я–2. Лотаре́йку ў магази́н'і на зда́чу дали́, а йа дес' ізгруби́ла.

ЛОТАРЕ́Я [лотаре́йа] –ї, ж. 1. Лотерея. Лотаре́йу дес' роз'і́груйут', а ми перев’ір'а́йімо; 2. Лотерейний білет. Лотаре́йі ў нагру́зку дава́ли, а ни ви́граў н'іхто́.

ЛОТО́КА –и, ж., зрід. Лотоки, дерев’яний жолоб, яким вода потрапляла на колесо млина. Вода́ текла́ лото́койу й крути́ла млино́ве ко́лесо.

◊ЛОХА́НКУ ЗАКРИВА́ТЬ [закрива́т'], згруб. Припиняти говорити. Закри́й свойу́ лоха́нку, йак ста́рший гово́ре.

ЛОШУ́К –а, ч. Лошак, молодий кінь. Лошу́к шос' пага́но йіст'.

ЛОШЯ́ [лош'а́] –яти, с., заст. Лоша. Он по т'і́л'ів’і́зиру пока́зували лош'а́ з пйат'ма́ нога́ми.

ЛОШЯ́ТНИК [лош'а́тник] –а, ч., заст. Любитель коней. Голова́ лош'а́тником буў – куди́ ни йі́де, а зве́рне до кон'у́шн'і, перев’і́ре – йак там.

ЛО́ЩИ́СТИЙ [ло́шчи́стий] –а, –е. Нерівний, видолинкуватий. Хоч і лошчи́сте по́ле, а с'і́йалки про́йдут'.

ЛОЩО́ВКА [лошчо́ўка] –и, ж., спец. 1. Лущильник. Ско́симо, соло́му звезимо́ і пу́стимо лошчо́ўки; 2. Лущіння. Мо́жна ж ни ора́ти, а об’і́йдимос'а лушчо́ўкой.

ЛУ́́БКА –и, ж., зрід. Дерев’яна сільниця. Наси́п у лу́бку со́л'і.

ЛУГОВИ́НА́ –и, ж. 1. Ділянка, частина лугу. Це мойа́ лугови́на, а це сус'і́дки; 2. Лугова трава, сіно. Накоси́ў луговини́ – хай со́хне.

ЛУ́ЖАНИЙ –а, –е. Луджений, полив’яний, емальований. Костру́л'у купи́ли лу́жину, ле́гко ми́ти.

ЛУ́ЗГАТИ –ю, –єш. Лускати насіння (гарбузове, соняшникове). Луз́гайімо ц'і́лий ве́ч’ір, запл'уйімо́с'а – по са́м’і ву́ха.

◊ЛУК ГАДЮ́ЧИЙ [гад'у́чий]. Дика цибуля. Гад'у́чий лук так і па́хне цибу́л'ойу.

ЛУ́КОВИЦЯ [лу́ковиц'а] –і, ж., нов. Цибулина. Пода́й м’ін'і́ вили́ку лу́ковиц'у.

ЛУКО́ШКО –а, с., нов. Лозовий кошик для перенесення чи зберігання чогось. Посклада́й гру́ш’і ў луко́шко.

ЛУ́НИ –ø, мн., заст. Пігментні плями на обличчі вагітної жінки. Йак забере́мин'іла, усе́ лице́ ў лу́нах.

ЛУПА́Й –я, ч. Лупата, витрішкувата людина. Ну, вона́ соб’і́ й лупайа́ найшла́.

ЛУПА́СИТИ –сю, –иш. 1. Бити. Лупа́сиў і ду́ху прислуха́ўс'а; 2. Підсил. Їсти. Наси́пали су́пу густо́го, так в’ін дава́й лупа́сити.

ЛУПИ́ТЬ¹ [лупи́т'] –лю, –иш, згруб. Народжувати. А вона́ ўсе дочо́к лу́пе й лу́пе, а м’ін'і́ б си́на хот'і́лос' би.

ЛУПОНУ́ТЬ [лупону́т'] –у, –еш, док., підсил. Щосили побігти. Йак лупону́ў наўпросте́ц' – т'і́ки ку́р'ава зн'ала́с'.

ЛУСКА́ –и, ж. Лупа, часточки шкірного жиру й рогових клітин у волоссі. Поми́й го́лову, а то луска́ си́пец':а.

ЛУТО́К –тка, ч., заст. Лико молодої липи. Піти надрати лутків на личаки (СГр).

ЛУЧ¹ –а, ч. Промінь. Луч на скл'а́нку ўпаў – вона́ й св’і́тиц':а.

ЛУЧА́ТИСЯ [луча́тис'а] –юся, –єшся, зрід., заст. Траплятися. Часом добрий чоловік лучався і підвозив її (СКв).

ЛУЧИ́НА –и, ж., один. Тс, що ЛУ́КОВИЦЯ. Ус'а́ку лучи́ну оп:о́л'уйу, рихл'у́.

ЛУЧИ́НКА –и, ж., один. Зменш. до ЛУЧИ́НА. Шо йака́ лучи́нка ви́росте, так йак водо́йу нал':е́ц':а.

ЛУЧИ́СТИЙ –а, –е. Прикм. до ЛУЧ¹. Он со́нце лучи́сте йак гра.

◊ЛУЧКОВА́ ПИ́ЛКА, спец. Ручна пилка на рамці. Лучкова́ пи́лка на ра́мц'і в’ір'о́ўкойу нат'ага́йіц':а.

◊ЛУЧОВА́ БОЛІ́ЗНЬ [бол'і́зн'], мед. Променева хвороба. Лучову́ бол'і́зн' прихвати́ў у Чорно́бил'і.

ЛУЧО́К –чка, ч. Ручка на держаку коси. Лучо́к і з вирби́ гну́ли, па́рили.

ЛУ́ЧЧА́ТЬ [лу́ч:а́т'] –ю, –єш. 1. Кращати, красивішати. Д'і́ўка про́сто на оча́х лу́ч:айе; 2. Безос. Покращуватися, полегшуватися. Ста́ло лу́ч:ат', так стар'і́ ж уже́.

ЛУ́ЧЧІ́ШАТЬ [лу́ч’:і́шат'] –ю, –єш, зрід. Тс, що ЛУ́ЧЧА́ТЬ–1,2. 1. Шос' луч’:і́ша, шос' хуж’і́ша, а жит' на́да; 2. Надво́р'і лу́ч’:іша, бо весна́ ж.

ЛУШПА́ЙКА –и, ж. Тверда оболонка пташиного яйця. Лушпа́йки од йайе́ц' дро́бл'ат' і кур'а́м дайу́т'.

ЛУ́ЩИТИ² [лу́шчити] –у, –иш, підсил. Займатися здирництвом. Вона́ ма́т'ір свойу́ так лу́шче – ус'і́ гро́ш’і забира́.

ЛЬГО́ТА [л'го́та] –и, ж. Пільга. Дл'а ветира́н'іў об’ішча́йут' вили́к’і л'го́ти.

ЛЬГО́ТНИЙ [л'го́тний] –а, –е. 1. Пільговий. Дл'а пенс'іоне́р'іў усе́ должно́ бут' л'го́тним – заслужи́ли ж; 2. Суб. Тс, що ЛЬГО́ТНИК. У л'го́тних йе пра́во б’ізпла́тно йі́хат'.

◊ЛЬГО́ТНИЙ БІЛЄ́Т [л'го́тний б’іл'е́т]. Пільговий квиток. У студе́нт'іў он л'го́тн'і б’іл'е́ти йе.

ЛЬГО́ТНИК [л'го́тник] –а, ч. Пільговик. За л'го́тниками ў митр'і́ ни ўто́ўпис'а.

ЛЬГО́ТНИЧАТИ [л'го́тничати] –ю, –єш, нов. Мати пільги, безтурботно жити. На пе́нс'ійі ўже, л'го́тничайимо, одроби́ли свойе́.

ЛЬО́ГКІ [л'о́гк’і] –их, мн. Легені. Шос' в’ін ка́шл'айе, мабу́д', л'о́гк’і простуди́ў.

ЛЬО́ЖКА [л'о́жка] –и, ж. 1. Несхв. Лежання, ледарювання, неробство. Начала́с'а л'о́жка на ти́ждин'; 2. Лігво, місце лежання звіра. Оце́ л'о́жка за́йц'а, бач, про́ти в’і́тру лежа́ў.

◊У ЛЬО́ЖКУ ЗАЛЯГА́ТЬ [у л'о́жку зал'ага́т'], несхв. Нічого не робити, ледарювати. У л'о́жку йак зал'а́же, так три дн'і і з ха́ти не вихо́де.

ЛЬОНА́РЬСТВО [л'она́р'ство] –а, с. Льонарство. Л'она́р'ством у нас ни зан'іма́лис'а сурйо́зно, хоч у триц':а́тих года́х про́бували.

ЛЬО́ТАТИ [л'о́тати] –ю, –єш, підсил. Мотатися, швидко пересуватися. Га́л'ка х’іба́ хо́де, вона́ л'о́та.

◊ЛЬО́ТНА [л'о́тна] ПЧОЛА́. Робоча бджола. Л'о́тн'і пчо́ли – це робо́ч’і пчо́ли.

ЛЬО́ТРА [л'о́тра] –и, сп. Неспокійна, непосидюща людина. Л'о́тра уже́ по силу́ л'о́та.

ЛЮ́БАС [л'у́бас] –а, ч., зрід. Коханець. І чолов’і́к йе, і л'у́баса завела́.

ЛЮБВА́ –и, ж., ірон. Кохання. Чи ти ни зна́йіш – м’іж ни́ми даўно́ л'убва́.

ЛЮБИ́Й [л'уби́й] –а, –е. Будь-який, перший-ліпший. За л'убо́го ви́йде за́м’іж, т'і́ки де в’ін.

ЛЮБОПИ́ТНИЙ [л'убопи́тний] –а, –е. 1. Цікавий. Йака́ карти́нка л'убопи́тна; 2. Допитливий. Ну ти й л'убопи́тний, ўсе тоб’і́ тре́ба знат'.

ЛЮБОПИ́ТСТВУВАТИ [л'убопи́цтвувати] –ю, –єш. Виявляти зацікавленість, заінтересованість, допитливість. Л'убопи́цтвуйе, чи привизу́т' к’іно́?

ЛЮ́БРИК –а, ч., заст. Червоний олівець (СГр).

ЛЮДЯ́КА[л'уд'а́ка] –и, сп., підсил., зрід. Висока товста людина. На база́р'і ба́чила таку́ л'уд'а́ку, мат', пид два ме́три.

ЛЮЛЕ́ШНИЙ [л'уле́шний] –а, –е, заст., зрід. 1. Той, що має стосунок до люльки. Дим л'уле́шний прийа́тний; 2. Суб. Курій-люлькар. То попиро́сники, а то – л'уле́шн'і.

ЛЮ́СТРО [л'у́стро] –а, с., нов. Дзеркало. Л'у́стро купи́ли, по́ки довизли́ – розколо́ли.

ЛЮХТ [л'ухт] –у, ч., нов., тех. Люфт, зазор між частинами механізму. Л'ухт у каре́тк’і, мабу́т', п’ідши́бник рос:и́паўс'а.

ЛЮ́ЦЯ [л'у́ц'а] –і, ж., дит. Рука. Іди́ до ма́ми на л'у́ц'і.

ЛЯ [л'а], незм., виг. Глянь, глядь. Он л'а, Миха́йло прийшо́ў.

ЛЯ́БА [л'а́ба] –и, ж., дит. Яблуко. Йіж л'а́бу – вона́ ўку́сна

ЛЯ́БО [л'а́бо] –а, с., дит. Тс, що ЛЯ́БА. Л'а́бо красне́н'ке, соло́дке

ЛЯ́БУКО [л'а́буко] –а, с., дит. Тс, що ЛЯ́БА. Л'а́буко гриз', бо зу́бки ж го́стр'і.

ЛЯГОВИ́ТИСЯ [л'агови́тис'а] –люся, –ишся, заст., зрід. Укладатися спати. Вилаяв таки вп’ять..., що йому міша ляговитися спать після обіда (СКв).

ЛЯД [л'ад] –а, ч., лайл., зрід. Чорт, нечистий. Хоч л'а́да н'іхто́ не ба́чиў, а йак ла́йуц':а – зга́дуйут'.

ЛЯ́ДА¹ [л'а́да] –и, сп., зрід. Глухий. Т'ій л'а́д'і хоч кричи́, хоч ре́пни – не почу́йе.

ЛЯ́ДА² –и, сп., заст. Ледар. Був би ляда, був би ляда, та й нікуди більше: не хоче робити, аж ніяк не хоче (СГр).

ЛЯ́ЖКА [л'а́жка] –и, ж. Стегно. Л'а́жка й у свин'і́ йе, і ў л'уди́ни.

ЛЯ́МЗИТИ [л'а́мзити] –зю, –иш, жарг. Красти. Шо зл'а́мзиў у колхо́з'і – те й пропи́ў, прогул'а́ў.

ЛЯ́МКА [л'амка] –и, ж., заст. Клямка. На л'а́мку две́р'і зашчикну́ў?

ЛЯ́ПАВКА [л'а́паўка] –и, ж. Пристрій для биття мух, мухобійка. Дай л'а́паўку, а то шос' мух розвело́с'а.

ЛЯ́ПАЛКА [л'а́палка] –и, ж. 1. Тс, що ЛЯ́ПАВКА. Зроби́ нову́ л'а́палку, бо мух н'ічи́м би́ти; 2. Несхв. Брехуха, пліткарка. Л'а́палка т'і́ки й ро́бе, шо спл'е́тн'і розно́се.

ЛЯПАНЕ́ЦЬ [л'апане́ц'] –нця, ч. 1. Зменш. Ляпас. Йак хто ни слу́ха – так і л'апане́ц' йому́; 2. Коров’ячий кізяк. Посла́ла ма́ти на ви́г’ін л'апанц'і́ збира́т', бо ў зам’і́с тре́ба.

◊ЛЯПАНЦЯ́ ДАТЬ [л'апанц'а́ дат']. Легко ударити рукою. Ни бу́деш слу́хац':а – л'апанц'а́ дам.

ЛЯПОТНЯ́ [л'апотн'а́] –і, ж., зрід. 1. Балаканина, теревені, плітки. Шо-шо́, а л'апотн'а́ шви́дко йде; 2. Неякісне фарбування, підмазування. Брос' ц'у л'апотн'у́, а крас' по-харо́шому.

ЛЯПУ́Н [л'апу́н] –а, ч., зрід. 1. Млинець. Прийшла кума до куми, дай, кумо, бубони, спекти собі ляпуни (СГр); 2. Коров’ячий кізяк. Л'апуни́ соб’іра́ли, суши́ли – топи́ли з'імо́й; 3. Несхв. Тс, що ЛЯ́ПАЛО. Л'апу́н усе́ розл'а́пуйе; 4. Знев. Невмілий штукатур, фарбар, маляр. Ти л'апу́н, а ни шчикоту́р.

ЛЯПУ́ХА² [л'апу́ха] –и, ж., спец. Прибита на вертикальну стійку риштування коротка дощечка, на яку кладуть горизонтальну рейку. Л'апу́ху кр'і́пко приби́й, шоб попере́чки держа́лис'.

ЛЯ́РВА [л'а́рва] –и, ж., лайл. Повія, шльондра. Де ти, л'а́рва, ходи́ла?

ЛЯСКА́Ч [л'аска́ч] –а, ч., несхв. 1. Тс, що ЛЯПУ́Н–3. От:о́го л'аскача́ ни ўтайі́с'а – ви́в’іда й ус'і́м рознесе́; 2. Викажчик, донощик. Ото́ л'аска́ч уже́ ў м’іл'і́ц'ійу п’ішо́ў доно́сити.

ЛЯСУ́Н [л'асу́н] –а, ч., зрід. Тс, що ЛЯПАНЕ́ЦЬ–1. Йак шко́ду зроби́ў – л'асу́н бу́де.

ЛЯ́ШКА [л'а́шка] –и, ж. Тс, що ЛЯ́ЖКА. Уд'і́ла коро́тку йу́бку, шо ў'сі л'ашки́ ви́дно.

М

МА¹, незм., алегр. Мама, мати, мамо. Дава́й уже йі́сти, ма!

МА², незм., присуд., дит. Нема, немає. Де ігру́шка? – Ма!

МАГА́ЗІН [мага́з'ін] –а, ч., заст. Магазин, крамниця. В об’і́д мага́з'ін же ни ро́бе.

МАГА́ЗІНЩИК [мага́з'іншчик] –а, ч., заст. Продавець магазину, крамниці. Закри́то, бо мага́з'іншчик по това́р пойі́хаў.

МАГА́Р –у, ч., бот. Могар, комова рослина. Мага́р росте́ до ме́тра – п’іўтора́.

МАДА́МА –и, ж., знев. Вередлива, манірна жінка. Т'ій мада́м’і т'і́ки торти́ йі́сти хо́чиц':а, а ни сухар'і́.

МАДІ́СКА [мад'і́ска] –и, ж. Кравчиня, модистка. Набра́ла на пла́т':а – понису́ до мад'і́ски, хай поши́йе.

МА́ЗАЛЬНИК [ма́зал'ник] –а, ч. Горщик або інша ємність, у якій розводять глину для біління. Ско́ро приниси́ мин'і́ ма́зал'ник і кре́йду.

МАЗИ́ЛКА –и, несхв. Жін. до МАЗИ́ЛО³. Мази́лка так наб’іли́ла, шо хоч переб’і́л'уй на́ново.

МАЗИ́ЛО³ –а, сп., знев. Невдалий, неакуратний мазальник, фарбар. Мази́ло ти, а не ма́зал'ниц'а – ск’і́ки нал'а́пала.

МАЗИ́НЕЦЬ [мази́нец'] –нця, ч. Мізинець. Мази́нец' тр'і́скойу ўда́рила, йак дро́ва руба́ла.

◊МА́ЗКОЮ УМИВА́ТЬСЯ [ма́зкойу ўмива́ц':а], заст. Заливатися кров’ю від побиття, поранення. Ма́зкойу умива́йец':а, а рука́ми ўсе маха́.

МАЗУ́ТА¹ –и, ж. Мазут. Мазу́та он з ка́ртера тече́.

МАЗУ́ТА² –и, ж., жарг., зрід. Будівельний розчин. Мазу́ту тре́ба б п’ідколоти́ти, осв’іжи́ти.

МА́ЗЬКАТЬ¹ [ма́з'кат'] –ю, –єш, несхв. Мазюкати. Ма́з'кайіш-ма́з'кайіш, а ст'іна́ нир'і́ўна.

МАЙ –я, ч. Травень. У майу́ ви́шн'і цв’іту́т'.

МАЙОВИ́Й –а, –е. Травневий. В’ін у нас майови́й, роди́ўс' у майу́.

МАЙСТЕРСТВО́ –а, с., зрід. Умілість, майстерність. Шоб таке́ зроби́т', на́да, шоб майстерство́ було́.

МАКА́Р –а, ч., перен., зрід. Голова. Мака́р на плеча́х т'і́ки шоб ке́пку носи́т'.

◊МАКА́Р НЕ ВА́РЕ, згруб. Про дурну людину. Не ва́ре мака́р, а жини́ц':а хо́че.

МАКІ́ТРА [мак’і́тра] –и, ж. Міра об’єму, що дорівнює вмісту макітри. Пози́́ч мак’і́тру йачме́н'у.

МАКО́РТЕ́Т –а, ч., зрід. Макітра. Макорте́т буў, так розби́ўс'а.

МАКО́РТЕ́ТЬ [мако́рте́т'] –я, ч., зрід. Тс, що МАКО́РТЕ́Т. Хоч Ничипір і кріпко п’яний був а таки як запахли йому вареники, то й очуняв трохи, та за ложку, та у макортеть (СКв).

МАКОТРУ́С –у, ч., зрід. Час збирання маку. Її ж я полюбив, от від макотруса буде другий год (СКв).

МАКОЦВІ́ТНИЙ [макоцв’і́тний] –а, –е, перен., знев. Несповна розуму. Макоцв’і́тний уроди́ўс'а, та так ду́рником і прожеве́.

МАКУЛУВА́ТИЙ –а, –е, зрід. Неповороткий, вайлуватий. Макулува́тому поверта́ц':а, йак медв’ід'у́ за горобц'а́ми.

МАЛАМУ́РИТЬ [маламу́ри'т] –ю, –иш, зрід. Плямкати, чмакати під час їжі. Йіж ти́хше, не маламу́р'.

МАЛАХО́ЛЬНИЙ [малахо́л'ний] –а, –е. Дурний, розумово обмежений. В’ін таки́й малахо́л'ний, йак і ба́т'ко його́.

МАЛІРО́ВАНИЙ [мал'іро́ваний] –а, –е. Емальований, покритий емаллю. Посу́да мал'іро́вана лу́ч’:е ми́йиц':а.

МАЛІРО́ВКА [мал'іро́ўка] –и, ж. Емаль, емалювання. Мал'іро́ўка об’і́бйиц':а, а тод'і́ ча́йник хоч ви́кин'.

МАЛІРУВА́ТЬ [мал'ірува́т'] –ю, –єш. Емалювати, покривати емалю. Мал'іру́йут', мат', на хва́бриц'і, бо само́му нивозмо́жно.

МАЛЬО́ШНИЦЯ [мал'о́шниц'а] –і, ж., риб. Пристосування для ловіння мальків. Мал'о́шниц'у пага́но прикр'іпи́ў, а вона́ й од'ірва́лас'а.

МАЛЯ́ВКА [мал'а́ўка] –и, сп. Будь-яка мала, молода істота (дитина, тварина, рибина). Ус'і́ ми були́ мал'а́ўками, а тод'і́ ви́росли.

МАЛЯ́ВОШНИЦЯ [мал'а́вошниц'а] –і, ж., риб. Тс, що МАЛЬО́ШНИЦЯ. До мал'а́вошниц'і маку́ху привйаза́ў – і мал'ки́ л'і́зут'.

МА́МА –и, ж. Елемент роз’єму, застібки у вигляді кільця, петлі, заглибини; протилежне „Папа”. За ма́му ч’іпл'а́й гачо́к.

МА́МАТЬ [ма́мат'] –ю, –єш. Часто говорити „мама”, кликати матір. Переста́н' ма́мат' – надойі́ў уже́.

МА́МКАТЬ [ма́мкат'] –ю, –єш. Тс, що МА́МАТЬ. Ц'і́лин' ден' ма́мка, шо ўже й сус'і́ди см’ійу́ц':а, бо ўже ж вили́кий.

МА́МЛЯТЬ [ма́мл'ат'] –ю, –єш, несхв. Надто повільно їсти, вередуючи, перебираючи. Шо ти ма́мл'айиш? Уже́ твойі́ друз':а́ ўс'і на у́лиц'і гул'а́йут'.

МА́МЦЯ [ма́мц'а] –і, ж., пестл. Мати. Ой ма́мц'у, пусти́ на ву́лиц'у.

МАНАСТИ́РЬ [манасти́р'] –я, ч. Монастир, храм, церква. Йак сов’і́ц'ка власт' прийшла́, так де ни буў манасти́р', це́рква – позакрива́ли, розбомби́ли.

◊МАНАСТИ́РЬ ЖЕ́НСЬКИЙ [манасти́р' же́нс'кий], перен., жарт. Ланка, бригада, що складається виключно з жінок. Попа́ў йа ў же́нс'кий манасти́р' – галд'а́т' уве́с' ден'.

◊МАНА́ТКИ СОБИРА́ТЬ [собира́т'] – Вибиратися, виїздити. Собира́й мана́тки – і шоб йа тебе́ ни ба́чила.

МАНА́Х –а, ч. 1. Монах, чернець. Мана́х у р'а́с'і хо́де й ні з ким не гово́ре; 2. Перен., ірон. Чоловік-відлюдник, самітник. Мана́х живе́ на крайу́ і н'і з ким ни во́диц':а, ни дру́же.

МАНЕ́НЬКИЙ [мане́н'кий] –а, –е, зменш. Маленький. Вереду́й по́ки мане́н'кий, а йак ви́ростеш – бу́де іна́че.

МАНИ́СТО –а, с. Намисто. Йе ў ме́не кра́сне мани́сто.

МАНТА́ЧИТЬ [манта́чит'] –у, –иш, перен., підсил. Тс, що МАНТУ́ЛИТИ. Йіх розборон'а́йут', а б’і́л'ший ме́н'шого ўсе манта́че, ўсе манта́че.

МАНТУ́ЛИТИ –ю, –иш. Робити щось із високим ступенем інтенсивності (працювати, їсти, бити). Ус'у́ заго́нку заманту́лиў за час – ви́косиў.

МАНУ́ТИ –у, –иш. Манити, приманювати. Ману́ти за́йц'іў мо́жна і капу́стойу.

МАНУ́ШКА –и, ж., зменш. Мала дитина, переважно дівчинка. Ману́шка на́ўстрі'ч б’іжи́т', ра́да, см’ійе́ц':а.

МАНЬ-МА́НЬ [ман'-ма́н'], незм. Вигук, яким прикликають телят, корів. Тел'а́та розб’і́глис'а, а йа – ман'-ма́н'.

МА́НЯ [ма́н'а] –і, ж. Корова. Ма́н'а йде, молочко́ несе́.

МАРАКУВА́ТИ –ю, –єш. Думати, міркувати, зважати. Сп’іши́т' не мо́жна – тре́ба помаракува́ти.

МАРИКА́НКА –и, ж., зрід. Сорт картоплі. Марика́нка роди́ла харашо́, а де вона́ д'і́лас'а – н'іхто́ ни зна.

МА́РКИ́Й –а, –е. Такий, що не брудниться. Ко́хточка і не жа́рка, і ни ма́рка, та́йак на л'і́то.

МАРМУ́ДА –и, сп., зрід. Нудна людина. Йак ту марму́ду ви́держат' – то ни́йе, то бурчи́т'.

МАРТ –а, ч. Березень. У марту́ он к’ішки́ ка́з'ац':а.

МА́РТОВСЬКИ́Й [ма́ртоўс'ки́й] –а, –е. Що має стосунок до березня. Ма́ртоўс'к’і моро́зи шче бува́йут', у ма́рт'і м’і́с'ац'і.

МАРТУВА́ТЬ [мартува́т'] –ю, –єш, зрід. Виявляти статеву охоту (про кішок). К’і́шка висно́й марту́йе.

МАСЛИ́ЦЯ [масли́ц'а] –і, ж., зрід. Тс, що МАСЛОБО́ЙКА–1. На масли́ц'у ма́сло збева́ли, тако́йу па́лочкойу з перехре́ст'ам.

МАСЛОБО́ЙКА –и, ж. 1. Примітивна маслоробка. Ма́сло ўже ни ро́бимо год'і́ў два, і де та маслобо́йка – ни зна́йу; 2. Молокозавод. Завизли́ молоко́ на маслобо́йку; 3. Олійниця. З маслобо́йки привизли́ маку́хи.

МАСЛОТО́ВКА [маслото́ўка] –и, ж. Тс, що МАСЛОБО́ЙКА–1. Маслото́ўкойу збева́йут' смета́ну.

МАСЛЯ́К [масл'а́к] –а, ч. 1. Маслюк (гриб). Маслак'і́́ў молоде́н'ких у сосн'і́ – мо́ре; 2. Маслак, кістка. Ни сте́гна, а сам’і́ масл'аки́.

МАСЛЯКУВА́ТИЙ [масл'акува́тий] –а, –е. Костистий, ширококостий. В’ін хоч ни ду́же висо́кий, а масл'акува́тий, мо́цний.

МАСТЕРО́К –рка, ч. Кельня, мулярський інструмент. У ме́не мастиро́к буў ко́ваний, з одного́ куска́.

МА́СЯ [ма́с'а] –і, ж., дит. М’ясо. Дай ма́с'у, хо́ц'у ма́с'у.

МАТЕРИ́НЩИНА [матири́ншчина] –и, ж. Материзна, спадок від матері. З матери́ншчини ў ме́не й оста́́лас' т'і́ки ша́л'а.

МАТЕРИ́ТЬ [матери́т'] –ю, –иш, зрід. Лаяти, матюкати. Матери́т' сус'і́д сус'і́да, аж на у́лиц'у чут'.

МА́ТИ –ері, ж., зрід. Дружина. Мойі́м д'і́т'ам вона́ ма́ти, і йа йійі́ уважи́тил'но – ма́ти, хоч і д'і́ти ўже порозйіж:а́лис'а.

МА́ТІРКА [ма́т'ірка] –и, ж., зрід. Тс, що МА́ТКА¹. Йак у а́рм’ійу проводжа́ли, так бат'ки́ во́дку пили́, а мат'ірки́ пла́кали.

МА́ТІРНИЙ [ма́т'ірний] –а, –е. Виготовлений із матірки – конопель жіночого різновиду. Ма́т'ірне полотно́ було́, кажи́с', гру́бше.

МАТІРЩИ́НА² [мат'ірчши́на] –и, ж. Лайка, лаяння. Мат'ірчши́на ў кал'ідо́р'і така́, шо сус'і́ди приб’іга́йут'.

МА́ТКА¹ –и, ж., зрід. Мати. Ма́тка при́йде з робо́ти, йі́сти нагото́ве.

◊МАТ НА МА́ТІ [ма́т'і]. Часте вживання лайливих слів. Вони́ йак ла́йуц':а, так мат на ма́т'і.

МАТОРЖЕ́НИК –а, ч., зрід. 1. Корж із маком. Маторже́ники ж ма́ком посипа́лис'а; 2. Заст. Млинець із лободи, лободяник. Маторже́ник’іў у голодо́ўку найі́лис’а.

МАТОЦИ́КОЛ –кла, ч. Мотоцикл. Подри́ли ўну́ков’і матоци́кол, а в’ін його́ ско́ро і ўграў.

МА́ТОШНИК¹ –а, ч. Внутрішній статевий орган самиць, матка. Йак зар'і́жут' свин'у́, ото́ викида́йут' кишки́, ма́тошник.

МА́ТОШНИК² –а, ч., бджіл. Маточник. Мато́шник не поба́чиў, а вони́ ма́тку ви́вили, та й полит'і́ли.

МАТРА́С –а, ч. Матрац. Купи́ли соб’і́ матра́с, таки́й полоса́тий.

МАТРОСИ́ТЬ [матросит'], безос., зрід. Тс, що МОТРОСИТИ. Ус'у́ доро́гу од ста́нц'ійі матро́симо, так мо́кр'і прийі́хали.

МАТРЬО́ШКА [матр'о́шка] –и, ж., нов. Порожниста дерев’яна лялька, усередині якої послідовно є ще кілька менших. Ба́́т'ко купи́ў мин'і́ матр'о́шку краси́ву, а йа ўже розколо́ла б’і́л'шу.

МАТЬ [мат'], встав., алегр. Мабуть, певно, очевидно. Іва́н, мат', шче ўчо́ра прийі́хаў.

◊МАТЬ-ПЕРЕМА́ТЬ [мат'-перема́т']. Лайка, інтенсивне вживання нецензурних слів. У конто́р'і на нар'а́д'і т'і́ки й чу́йіш, шо мат'-перема́т'.

МАТЮГА́ЛЬНИК [мат'уга́л'ник] –а, ч., жарг. Рот. Закри́й мат'уга́л'ника, шоб йа тебе́ й ни чуў.

МАТЮХА́ТЬ [мат'уха́т'] –ю, –єш, зрід. Матюкати, лаяти матюками. Йому́ кого́ обмат'уха́т', йак з гори́ коти́ц':а.

МАХЛЬО́ВКА [махл'о́ўка] –и, ж. 1. Жін. до МАХЛЬО́ВЩИК. Про́ти т'ійі́ махл'о́ўки ни з'ігра́йіш; 2. Шахрайство, лукавство. Конча́й махл'о́ўку – п’і́дим че́сно роби́т'.

МАХЛЬО́ВЩИК [махл'о́ўшчик] –а, ч. Махляр, лукавець. Із тим махл'о́ўшчиком н'іхто́ ўже ў ка́рти ни с'іда́.

МАХЛЮВА́ТИ [махл'ува́ти] –ю, –єш. Шахраювати, лукавити. Махл'у́йе і ў ка́ртах, і ў жи́зн'і.

МАХОВИ́К –а, ч., зрід. Маятник. Махови́к на хо́диках уже́ аж заіржа́в’іў.

МАХОРНУ́ТИ –у, –еш, док., зрід. Швидко піти, побігти. До світа встав та що єсть мочі у довгий ліс і махорнув (СГр).

МАЦО́КА –и, сп., заст. Недорікуватий. От ше хто роскаже, – це Кузьма! Як почне телитися, як почне сюркати та пирхати, та плюваться!.. – Та він же мацока (СГр).

МАЦЬ [мац'], незм., присуд. Мацати, торкатися. Мац'-ма́ц' у темнот'і́ – с'ірник’і́ў ни найду́.

МА́ЦЬКАЛО [ма́ц'кало] –а, сп., несхв. Вайло, тюхтій, незграба. Тому́ ма́ц'калу т'і́ки горобц'і́ лови́ти.

МА́ЦЬКАТЬ [ма́ц'кат'] –ю, –єш. 1. Мацати, лапати, торкатися. Дим о́ч’і вийіда́, а йа ма́ц'кайу руко́йу, йак сл'іпа́; 2. Бруднити. Зама́ц'каў рушни́к – тепе́р сам пири́; 3. Повільно, невправно щось робити. Ма́ц'ка, ма́ц'ка ту загото́ўку, уже́ даўно́ б зроби́т' на́да.

МАЦЮ́ЦЬКИЙ [мац'у́ц'кий] –а, –е, підсил. Надзвичайно малий. Моркви́нки так’і́ мац'у́цк’і, вйа́л'і, шо і рват' ни хо́чиц':а.

МАЧКУВА́ТИСЯ [мачкува́тис'а] –юся, –єшся, зрід. Лізти, дертися. Перекинулися з возами у яр та й мачкуються там; та поки вирачкувалися, я далеко від’їхав (СГр).

МАЧО́К –чка, ч., зрід. Морквиння, гичка моркви. Об’ірви́ мачо́к з мо́ркви.

МАШИ́НА –и, ж. Паровоз. Диви́, йак маши́на та́'гне ваго́ни.

МА́Я [ма́йа] –ї, ж., зрід. Рання картопля. Ма́йу поса́дим – че́рез со́рок ден' бу́де молода́.

МГИ́ЧИТЬ, безос. Мжичити, дрібно сіятися (про дощ). Йак зутра́ начне́ мги́чити, то ўже на ц'і́лий ден'.

МЕДА́ЛЯ [меда́л'а] –і, ж., зрід. Медаль. Меда́л'у ў райо́н'і получа́ў.

МЕДВЕДЕНЯ́ [медведен'а́] –яти, с. Ведмежа. Ма́ти ў берло́з'і спит', і медведен'а́ з йе́йу.

МЕДВЕДИ́ХА –и, ж. Самиця ведмедя, ведмедиця. Медвиди́ха з медве́д'ом до́ўго не живе́, т'і́ки пару́йуц':а.

МЕДВЕДИ́ЧКА –и, ж. Зменш. до МЕДВЕДИ́ЦЯ, МЕДВЕДИ́ХА. Медвиди́чка шче мала́ д'іте́й плоди́т'.

МЕДВЕДЯ́КА [медвед'а́ка] –и, ч., збільш. Тс, що МЕДВІДЯ́РА–1,2. 1. Медвед'а́ка за о́с'ін жи́ру нагул'а́, а тод'і́ спит' до висни́; 2. Ма́н'а свого медвед'а́ку гуду́йе, йак на убо́й.

МЕДВЕДЯ́ЧИЙ [медвед'а́чий] –а, –е. Прикм. від МЕДВІ́ДЬ. Медвед'а́ча доха́ ў нача́л'ника була́.

МЕДВЕЖА́ТНИК –а, ч. Мисливець-ведмежатник. У Сиб’і́р'і ж медвежа́тники й охо́т'ац':а на кацала́пих.

МЕДВІ́ДЬ [медв’і́д'] –я, ч. 1. Ведмідь, тварина. Медв’і́д', йак уста́не, так виш од чолов’і́ка; 2. Перен. Неповоротка, незграбна, вайлувата людина. Медв’і́д' он сус'і́цкий ігру́шку злама́ў.

МЕДВІ́ДЬКУВАТИЙ [мидв’і́д'куватий] –а, –е. Який зовнішністю, поведінкою нагадує ведмедя. Зма́ла, із шко́ли шче медв’і́д'куватий буў.

МЕДВІДЯ́РА [медв’ід'а́ра] –и, ч. Збільш. до МЕДВІ́ДЬ–1,2. 1. Медв’ід'а́ра ў барло́гу йак зал'а́же, так на ўс'у з'і́му; 2. Медв’ід'а́ра так но́гу настопта́ў, шо хоч у бол'ни́ц'у.

МЕДІ́ВКА [мид'і́ўка] –и, ж., зрід. Гарячий напій із води, меду, прянощів. Ви́пий мид'і́ўки – ле́ше бу́де.

МЕ́ДЛЯНИЙ [ме́дл'аний] –а, –е. Повільний, неквапний. У йіх у с'імн'і́ ўс'і ме́дл'ан'і – по́ки пове́рнец':а, по́ки шо зро́би.

МЕ́ДЯ [ме́д'а] –і, ж., дит. Мед, щось солодке. Закуси́ ме́д'ой.

МЕЖНИ́К –а, ч. Межа, стежка по межі. По межнику́ мо́жна пройти́, а не по по́л'у.

МЕ́ЗДИК –а, ч., нов., зрід. Напій „Несквік”. Ме́здик той купу́йут', а лу́ч’:е б св’ій канпо́т пили́.

МЕЗИ́НЕЦЬ [мизи́нец'] –нця, ч. 1. Мізинець, мізинний палець. Мизи́нец' серпо́м ур'і́заў на л'і́в’ій рук’і́; 2. Перен. Наймолодший син. Оста́ўс' зо мно́йу мизи́нец' – в’ін і догуду́йе.

МЕ́КА –и, ж., дит. Коза, козеня, цап. Од'ійди́, а то ме́ка ўда́ре.

МЕ́КАЛКА –и, сп., несхв. Людина, яка невиразно говорить, читає вголос. Ме́калка йак чита́ ў шко́л'і, так ус'і́ см’ійу́ц':а.

МЕКЕ́КАТИ –ю, –єш. Видавати відповідні звуки (про козу). Ко́зи шос' меке́кайут', мат', йі́сти хо́чут'.

МЕ́ЛНИК –а, ч., зрід. Мірошник. Ме́лник же зерно́ на муку́ моло́ў.

МЕ́ЛНИЦЯ [ме́лниц'а] –і, ж., зрід. Млин, жорна. О́с'ін':у на ме́л'ниц'у й свойе́, й колхо́зне вози́ли моло́ти.

МЕЛЬКО́М [мел'ко́м], прис. Миттю, блискавично, недовго. Мел'ко́м йа т'і́ки його́ й ба́чила, а запо́мнила.

МЕЛЬКОМА́ [мел'кома́], прис. Тс, що МЕЛЬКО́М. Мел'кома́ згл'а́нулис'а, на́че й ни зна́йут' оди́н о́дного.

◊МЕ́ЛЬНИЦЯ ВІТРЯНА́ [ме́л'ниц'а в’ітр'ана́]. Вітряк, вітряний млин. Йак р'і́чки ни було́, так дес' на гор'і́ в’ітр'ану́ ме́л'ниц'у стро́йали.

МЕМЕ́, незм., дит. Тс, що МЕ́КА. Меме́ привйа́жим на лужку́ – хай пасе́ц':а.

◊МЕ́МЕЛІВ ДАВА́ТЬ [ме́мел'іў дава́т']. Бити, лупцювати. На́да ме́мел'іў част'і́ше дава́т' – тод'і́ д'і́тки слу́хайуц':а.

МЕНЖУВА́ТЬ [менжува́т'] –ю, –єш. Шахраювати, удаватися до крутійства, махінацій. Минжу́йе, ск’і́ки й живе́ – от:о́го й бага́тий.

МЕ́НІЯ [ме́н'ійа] –я, с., заст. Ім’я. Так голова́ боли́т', шо і ме́н'ійа свойе́ ни по́мниш.

МЕ́НСТРА –и, ж. Менструація, місячне, регули. Йак ме́нстра заде́ржуйіц':а, то мо́жна й опаса́ц':а.

МЕНТ –а, ч., жарг. Міліціонер. Пойі́хаў у го́род і менто́м устро́йіўс'а.

МЕНТЕЛЯ́ТЬСЯ [ментел'а́ц':а] –юся, –єшся. Метлятися, хитатися, гойдатися. Гн'ізде́чко од в’і́тру ментел'а́йіц':а, йак ни ўпаде́.

МЕНТЯ́РА [мент'а́ра] –и, ч., жарг. Збільш. до МЕНТ. Мент'а́ра так самого́н і вин'у́хуваў, де гон'а́т'.

МЕНЧ, прис. Тс, що МЕ́НЧЕ. Йаби́ менч при́ндиўс'а, подаро́к получи́ў би.

МЕ́НЧЕ, прис., вищ. ст. Менше. Ти ме́нче бала́кай – до́ўше проживе́ш.

МЕ́НЧИЙ –а, –е, вищ. ст. Менший. Сус'і́ц'кий Ва́н'ко ме́нчий од мого́.

МЕРВА́ –и, ж. 1. Пріла, дрібна солома, полова. Мерву́ п’і́сл'а ожере́ду ви́грибли; 2. Сміття на дні вулика. Мирву́ мане́н'ким в’і́ником з у́л'іка ви́миту.

МЕРЕКУВА́ТЬ [мерекува́т'] –ю, –єш, нов., зрід. Метикувати, розмірковувати. Мереку́йу соб’і́, шо так прогор'у́.

МЕ́РЗЬКИЙ [ме́рз'кий] –а, –е, зрід., знев. Підлий, негідний, мерзенний. Йа його́ й зна́ти не хо́чу – в’ін таки́й ме́рз'кий.

МЕРСЕ́ЙОВИЙ –а, –е. Марселіновий, із марселіну. Марсе́йова наки́дка на кро́ват'і.

МЕРТВЕ́ЦЬ [мертве́ц'] –я, ч. Мрець, покійник. Мертвец'а́ наза́д ни нису́т' н'іко́ли.

МЕ́РТВО, прис., перен. Твердо, надійно. Йак по:б’ішча́ў, так уже́ ме́ртво – зроби́.

МЕСТЬ [мест'] –і, ж. Помста, відплата. Мест' бува́ ўс'а́ка, йаки́й хара́ктер у л'уди́ни.

МЕТА́ТЬ [мета́т'] –ю, –єш, перен. Пожадливо, багато і швидко їсти. Мета́йе з тар'і́лки, йак с'ім дн'іў ни йіў.

МЕТАЧІ́́ [метач’і́] –ів, мн. Бармаки, вила для буряків, картоплі, моркви. Метача́ми ж бур'аки́ грузи́ли.

МЕТІ́ЛЬНИК [мит'і́л'ник] –а, ч., зрід. Підмітальник. Метільники хату замітають (СГр.).

МЕТІ́ЛЬНИЧКА [мит'іл'ничка] –и, ж., зрід., зменш. Підмітальничка. Я б до хати куховарочку наняв, а до груби та топільничку, а до хати та метільничку (СГр).

МЕ́ТКА –и, ж., зрід. Низка спійманої риби. Бичк’і́ў ме́тками продайу́т'.

МЕТКА́ЛЬ [метка́л'] –ю, ч. Міткаль, тонка бавовняна тканина. Метка́л' ста́вили на верх соро́чки.

МЕЧТА́ТЕЛЬНИЙ [мечта́тел'ний] –а, –е. Мрійливий, задумливий. Сиди́т' така́ мечта́тил'на.

МЕШО́К –шка, ч. Мішок. Набра́ла мешо́к карто́хи прода́т'.

МЄ́ЛОЧ [м’е́лоч] –і, ж., збір. 1. Дріб’язок, дрібні речі. М’е́лоч’і назбира́лос'а по́ўний чула́н; 2. Дрібняки, дрібні (здебільшого металеві) гроші. За таку́ м'е́лоч і моро́жена ни ку́пиш; 3. Недоростки, слабкосилі люди, істоти взагалі. Таку́ м’е́лоч йа одн'ійе́йу руко́йу порозкида́йу.

◊МЄ́ЛОЧ [м’е́лоч] ПУЗА́ТА, знев. Дрібні речі, істоти. Не гарбузи́ ви́росли, а м’е́лоч пуза́та.

МЄ́ЛОЧНИЙ [м’е́лочний] –а, –е. Дріб’язковий, скнаристий. Ск’і́ки йа тоб’і́ добра́ роби́ў, а ти че́рез йаку́с' лопа́ту об’і́диўс'а, м’е́лочний ти.

МЄ́СНИЙ [м'е́сний] –а, –е. Місцевий, тутешній. Ми тут м'е́сн'і, з д'і́да-пра́д'іда.

МЄ́СНОСТЬ [м'е́сност'] –і, ж. 1. Місцевість, ландшафт. М'е́стност' у нас р'і́ўна, степ; 2. Регіон, край. В а́рм’ійі так і кучкува́лис'а, хто з йако́йі м'е́сност'і – земл'аки́.

МЖА –і, ж., зрід. Мжичка. Мжа набри́дла, аж з в’ікна́ ка́па.

МИГИ́КАТЬ [миги́кат'] –ю, –єш. Мугикати, наспівувати. Ста́ла про се́бе п'і́сн'у миги́кат'.

МИ́ГОМ, прис. Миттєво, моментально. Ми́гом ло́жку приниси́.

МИЗА́ТИЙ –а, –е, знев. Мордань. Миза́тий, шо за шчока́ми ух ни ви́дно.

МИЗИ́́ННИК [мизи́н:ик] –а, ч. Наймолодший син. Найб’і́л'ш л'убл'у́ свого́ мизи́н:ика.

МИ́ЛИТЬСЯ [ми́лиц':а] –юся, –ишся, перен. Підлабузнюватися, підлещуватися. Ни ми́л'с'а, бо н'ічо́ з то́го ни ви́йде.

МИЛОДА́Н –а, ч., зрід. Коханий, коханець. Хорунжівні звеліла сидіти на полу, ... не жахатись і, що вздрить, не боятись нічого і усе думати про свого милодана (СКв).

МИ́МКА –и, ж. 1. Корова, вівця, коза з однією зіпсованою дійкою. Прода́м йа ту ми́мку на м'а́со, бо то́лку з не́йі нема́; 2. Зіпсована дійка. Із тр'ох д'і́йок молоко́ йе, а четве́рта – ми́мка.

МИ́МО, прийм., зрід. Окрім, усупереч. Ми́мо то́го шо дурни́й, так шче й хи́трий.

МИ́МРЯ [ми́мр'а] –і, сп., глуз. 1. Людина, яка невиразно, тихо говорить. Шо ти там, ми́мр'а, п’ід н'іс проми́мрила; 2. Мовчун, мовчкувата людина. Ми́мр'а, ну скажи́ хоч шо-не́буд'.

МИ́НДУРИ –ів, мн., зрід. Ласощі, солодощі. На ми́ндурах ви́росли, ба́луван'і ўкрай.

МИНИ́НИ –ø, мн. Іменини, день народження. Пригласи́ли й мене́ на мини́ни.

МИ́НКИ, незм., зрід. Вигук, яким відганяють телят. Ми́нки, ід'і́т' в’іц':іл'а́, гай.

МИНУ́ТА –и, ж. 1. Хвилина. Два часа́ три́ц':ат мину́т; 2. Дуже короткий час, мить. Че́рез мину́тку ўже прино́се гото́ве.

МИНУ́ТИНА –и, ж., зрід. Тс, що МИНУ́ТКА–1,2. 1. Стр'і́лка ўже мину́тину одшчита́ла; 2. На мину́тину до стаўка́ й наза́д.

◊МИНУ́ТНЕ ДІ́ЛО [д'і́ло]. Короткий час, швидко. У магаз'і́н за бути́лкойу – мину́тне д'і́ло зб’і́гат'.

МИНЧУВА́ТИ –ю, –єш. 1. Піддурювати у картярській грі, шахраювати. Че́сно ни мо́же гра́ти – минчу́йе; 2. Маніпулювати, комбінувати, удаватися до афер. В’ін у жи́зн'і минчу́йе, хитри́т'.

МИ́НЬКА [ми́н'ка] –и, ж., дит., зменш. Теля. Припнемо́ ми́н'ку – хай пасе́ц':а.

МИРОВИ́Й –а, –е. 1. Надзвичайно хороший. Мирови́й хло́пиц', тако́го ше пошука́т'.

МИ́РЩА́ВИЙ [ми́ршча́вий] –а, –е, зрід. Слабкосилий, хворобливий, худий. Таки́й миршча́вий, шо дивиц':а́ стра́шно.

МИ́РЩИНА [ми́ршчина] –и, ж., зрід. Толока, безоплатна гуртова допомога сусідів, родичів, товаришів у якій-небудь трудомісткій роботі. Ранш збера́лис' ус'ійе́йу ву́лиц'ойу на ми́ршчину, помага́ли ха́ти л'іпи́ти, ста́вити.

МИСЛИ́ВИЙ –а, –е, зрід. Здібний, розумний. До то́го ўже хло́пец' мисли́вий, ўсе зна́йе.

МИ́СЛЯНИЙ [ми́сл'аний] –а, –е. 1. Розумовий, інтелектуальний. У йо́го робо́та ми́сл'ана; 2. Який постає в думках, уявляється. Йак ми́сл'ана в:ижа́йіц':а, а так – нема́.

МИ́СЯ [ми́с'а] –і, ж., дит. Миска, тарілка. Не розби́й ми́с'у.

МИ́ТРИКА –и, ж. Метрика, свідоцтво про народження. Ми́трику ўже так зайало́зиў, шо со́в’існо пока́зуват'.

МИ́ТРИКИ –ів, мн. Тс, що МИ́ТРИКА. Пита́йут', чи йе ў ме́не ми́трики?

МИШОЛО́В [мишоло́ў] –а, ч., орн. Боривітер. Мишоло́ў ўже ж ми́шами й пита́йіц':а.

МІ [м’і], займ., дит. Мені; дати (давати) мені. Дай м’і мац'.

МІ́ДКО [м’і́дко] –а, –у, ч., дит. Мед, медок. Он м’і́дко стойі́т' – нал':емо́ й лиза́тимем.

МІ́ДНИ́ЦЯ [м’і́дни́ц'а] –і, ж. Мідний таз. Нали́й у м’ідни́ц'у води́.

МІЛ¹ [м’іл] –у, ч. Мілина, мілизна. На м’іл ко́ропа ви́т'агнуў, а тод'і́ ўже й рука́ми ўз'аў.

МІЛ² [м’іл] –у, ч. Крейда. Стойі́т' ко́ло до́ски й м’іл кри́ше.

МІ́ЛОЧ [м’і́лоч] –і, ж. 1. Маленькі, дрібні речі, істоти. У т'ій м’і́лочц'і ша́йбочки ни на́йдеш; 2. Дрібні металеві гроші, монети. У карма́н'і т'і́ки м’і́лоч звини́т'; 3. Перен. Люди невисокого соціального чи службового статусу. Ус'а́ка м’і́лоч у канто́р'і сиди́т', вибража́; 4. Перен. Щось незначне, нікчемне, мізерне. Гла́ўне – здоро́ва, остал'не́ – м’і́лоч.

МІЛЮЗГА́ [м’іл'узга́] –и, ж., знев. 1. Тс, що МІ́ЛОЧ–1. М’іл'узга́ нажи́ўку одна́ териби́т', а б’і́л'ша ни кл'уйе́; 2. Тс, що МІЛОЧ–3. М’іл'узги́ розвело́с'а ў ка́жному уч’ір'іжд'е́н'ійі.

МІСНИ́Й¹ [м’існи́й] –а, –е. 1. Повнотілий, тілистий. Таки́й м’існи́й, шо це́нкнир'іў два зава́же; 2. Міцний, сильний. Матер'іа́л м’існи́й, шо ни роз'і́рвиш.

МІ́СНИЙ² [м’і́сний] –а, –е. Місцевий, тутешній. М’і́сн'і жи́тил'і ўс'і проголосува́ли.

МІСТИ́НА [м’істи́на] –и, ж. Місце. Га́рна м'істи́на дл'а стро́йки ха́ти.

МІ́СТО¹ [м’і́сто] –а, с. 1. Місце, місцевість, площина. На то́му м’і́ст'і росла́ пшини́ц'а; 2. Становище, посада. Йак харо́ше м’і́сто зайн'а́ў, так і гро́ш’і бу́дут'; 3. Заст. Базар, торговельний майдан. Поки сеє діялось, піднялися на місто іти бублейниці, палянишниці (СКв); 4. Анат. Плацента. П’іди́ просл'іди́, йак м’і́сто ви́йде, шоб свин'а́ ни зд'і́ла.

◊МІ́СТО [м’і́сто] ТЕ́ПЛЕ – Вигідна, прибуткова посада, місце роботи. Найшо́ў те́пле м’і́сто – сторожува́т' б’і́л'а комо́р'і.

МІСТОВЩИ́К [м’істоўшчи́к] –а, ч. Службовець, який збирає гроші за право торгувати на базарі. М’істоўшчи́к сто раз п’ідхо́де, перев’ір'а́, чи плати́ў.

МІСЦЯ, прис., заст. Разом. Віддам сестру за нього та з год місця з молодими поживу (СКв).

МІ́СЯШНИЙ [м’і́с'ашний] –а, –е. Місячний. Н'іч м’і́с'ашна, ти́ха.

МІ́СЯШНИК [м’і́с'ашник] –а, ч. Певна кампанія тривалістю 30 днів. М’і́с'ашник по збо́ру металоло́му ў шко́л'і.

МІТІ́ЛЬ [м’іт'і́л'] –я, ч. Метелик. М’іт'іл'і́ он на горо́д'і лі'та́йут'.

МІТІЛЬО́ЧОК [м’іт'іл'о́чок] –чка, ч. Зменш.-пестл. до МІТІ́ЛЬ. М’іт'іл'о́чок іс:и́н'ін'кими кри́л'ц'ами.

МІТЬО́ЛКА [м’іт'о́лка] –и, ж., зменш. 1. Віник на держаку, мітелка. Ви́мити м’іт'о́лкой дв’ір; 2. Волоть на колосках злакових рослин, султан. На кукуру́з'і ўже он м’іт'о́лки; 3. Перен., знев. Гуляща дівчина, жінка. М’іт'о́лка он д'іте́й бро́сила на ба́бу, а сама́ – у го́род.

МІЧТА́ТЕЛЬНИЙ [м’ічта́тил'ний] –а, –е. Замріяний, мрійливий. М’ічта́тил'на дити́на була́ з д'і́цтва.

МІША́ТИ [м’іша́ти] –ю, –єш. Заважати, утручатися. Ни м’іша́й м’ін'і́ ду́мати – йа ж теб’і́ ни м’іша́ла.

◊МІША́ТИСЯ [м’іша́тис'а] УМО́М. Сходити з розуму. Си́на на войн'і́ ўби́то, а ма́ти пом’іша́лас'а умо́м.

МЛИНО́К –нка, ч., зрід. М’ясорубка. Ма́ма купи́ла но́вий млино́к мйа́со крути́т'.

МЛЯ́МЛЯ [мл'а́мл'а] –і, сп., зрід., несхв. М’яло, маруда. Така́ мл'а́мл'а, йак і ба́т'ко – по́ти спита́, по́ти п’і́де, по́ти зро́бе.

МНИ́ТЕЛЬНИЙ [мни́тил'ний] –а, –е. Уразливий, діткливий. Вона́ така́ мни́тил'на, шо хоч н'ічо́го йій ни кажи́.

МНИ́ХА –и, сп., несхв. Тс, що МЛЯ́МЛЯ. Тв’ій хло́пиц' мни́ха йаки́йс' – н'ічо́го зро́бит' ни ўм’і́йе.

МНИ́ХИ –ів, мн., несхв. Лінощі, неповороткість. Йак мни́хи при́йдут', так йе́л'і со́вайіц':а.

МНУ́ХИ –ів, мн., несхв. Тс, що МНИ́ХИ. Мну́хи л'іни́вих і шука́йут'.

МНЬО́ХА [мн'о́ха] –и, сп., несхв. Тс, що МНИ́ХА. Мн'о́ха по́ки варе́ники нал'і́пе, так і йі́сти перехо́чиц':а.

МНЬО́ХАЛО [мн'о́хало] –а, сп., несхв. Тс, що МНЬО́ХА. Мн'о́хало по́ки з гарби́ зл'і́зе, так воли́ зо́ўс'ім розпр'ажу́ц':а.

МНЬО́ХАТЬСЯ [мн'о́хац':а] –юся, –єшся, несхв. Повільно щось робити. Хва́те мн'о́хац':а з об’і́дом, бо так і вече́р'а заста́не.

МНЬО́ХКАЛКА [мн'о́хкалка] –и, сп., несхв. Тс, що МНЬО́ХАЛКА. Мн'о́хкалка по́ки к’і́сто зам’і́се – рак засвисти́т'.

МНЬО́ШКА [мн'о́шка] –и, сп., несхв. Зменш. до МНЬО́ХА. Мн'о́шка й з крова́т'і п’іўчаса́ ўстайе́.

МНЮ́ШКА [мн'у́шка] –и, сп., несхв. Тс, що МНЬО́ШКА. У ко́го ўдала́с'а така́ мн'у́шка, шо до́ўго збира́йіц':а?

МНЯ́ВКАТИ [мн'а́ўкати] –ю, –єш. 1. Нявкати (про котів). І молока́ налила́, а вона́ мн'а́ўка; 2. Перен., знев. Нерішуче, нерозбірливо, повільно говорити. Йак ни ви́ўче уро́ка, так у кла́с'і й мн'а́ўкайе.

МНЯВЧА́ТЬ [мн'аўча́т'] –у, –иш. Тс, що МНЯ́ВКАТИ–1,2. Кошин'а́ ў п’ід:ува́йло зал'і́зе, і дава́й мн'аўча́т'.

МНЯГЕ́НЬКИЙ [мн'аге́н'кий] –а, –е. Зменш. від МНЯ́ГКИ́Й–1. Із б’і́лочки шку́рка мн'аге́н'ка, аж лошчи́ц':а.

МНЯГКЕ́НКИЙ [мн'агке́н'кий] –а, –е. Зменш. до МНЯ́ГКИ́Й–1. Мн'агке́н'кий хл'іб йа ше ўкус'у́, а че́рствий – н'і.

МНЯ́ГКИ́Й [мн'а́гки́й] –а, –е. 1. М’який (фізично). Пири́на мн'а́гка-мн'а́гка; 2. Згідливий, поступливий (про людину). Хара́ктером уда́ўс'а мн'агки́й.

МНЯГКУ́ЧИЙ [мн'агку́чий] –а, –е. Підсил. до МНЯ́ГКИ́Й–1. Йа́блуко мн'агку́че, йак перисп’і́йе.

МНЯ́ГШИЙ [мн'а́гший] –а, –е. Вищ. ст. від МНЯ́ГКИ́Й–1,2. 1. О́лово мн'а́гше од жил'і́за; 2. Ста́рший син йаки́йс' мн'а́гший.

МНЯКИ́Й [мна'ки́й] –а, –е. Тс, що МНЯ́ГКИ́Й–1,2. 1. Дуб твирди́й, а клено́к – мн'аки́й; 2. Мн'аки́й в’ін – з ус'і́м соглаша́йіц':а.

МНЯКИ́Ш [мн'аки́ш] –а, ч. М’якушка, м’яка частина хліба. Мн'аки́ш не хот'і́ли, а бра́ли окра́йц' і натера́ли часнико́м.

МНЯКУ́Ш [мн'аку́ш] –а, ч. Тс, що МНЯКИ́Ш. Мн'аку́шку з:имл'о́йу розмина́йу – й гото́ва прико́рмка.

МНЯКУ́ШКА [мн'аку́шка] –и, ж. 1. Тс, що МНЯКУ́Ш. Мн'аку́шку й биз:у́бий прожуйе́; 2. Перен., ірон. М’якосердна, безвільна людина. Така́ вона́ пода́тлива, про́сто мн'аку́шка.

МНЯ́ЛИЦЯ [мн'а́лиц'а] –і, ж., заст. М’ялка для льону й конопель. Мич:и́к у мн'а́лиц'і тр'і́снуў.

МНЯ́ЛКА [мн'а́лка] –и, ж.Тс, що МНЯ́ЛИЦЯ. На мн'а́лку сух’і́ коно́пл'і перемина́ли.

МНЯЛО́ [мн'ало́] –а, сп., знев. М’яло, неповоротка, неспритна людина. Мн'ало́ поворотки́й, йак в’ідм’і́д'.

МНЯСИ́СТИЙ [мн'аси́стий] –а, –е. 1. Який має багато м’яса. Мн'аси́ста свин'а́; 2. Гладкий, товстий, тілистий. Д'а́д'ко мн'аси́стий, к’іл на сто з ли́шн'ім; 3. Який має багато м’якоті, соковитий. Йа́блуко ду́же мн'аси́сте, со́чне.

МНЯСНИ́К [мн'асни́к] –а, ч. Різник; продавець м’яса. Устро́йіўс'а мн'аснико́м на база́р'і, з голо́ду ни ўмре.

МНЯСОЇ́Д [мн'асойі́д] –а, ч. М’ясоїд, любитель м’ясних страв. Т'і́ки б мн'а́со йіў, бо мн'асойі́д – а ка́шу ни хо́че.

МНЯСОКОМБІНА́Т [мн'асокомбі’на́т] –у, ч. 1. М’ясокомбінат. Худо́бу на мн'асокомб’іна́т женимо́, а вона́ кроў чу́йе – реве́; 2. Глуз. Товстун, черевань. Шче ў шко́л'і мн'асокомб’іна́том узива́ли, бо тоўсти́й же.

МНЯ́ТА [мн'а́та] –и, ж. М’ята. Чай з мн'а́ти зава́р'уй при просту́д'і.

МНЯ́ТИ [мн'а́ти] –у, –еш. М’яти, зминати. Прихо́дилос' і коно́пл'і мн'а́ти, й костри́ц'у вибира́ти.

МНЯ́ТЬСЯ [мн'а́ц':а] –уся, –ешся. 1. Ставати м’ятим, зминатися. Мн'а́ц':а мо́же й б’іл':о́, шо хо́чиш; 2. Перен. Бути нерішучим, вагатися, ніяковіти. Хва́те б’і́л'а двере́й мн'а́ц':а, іди́ до сто́лу.

МНЯ́ЧИК [мн'а́чик] –а, ч. Зменш. від МНЯЧ. А де наш мн'а́чик? П’ішли́ шука́т'.

МОВЧА́Н [моўча́н] –а, ч. Мовчун, мовчкувата людина. Прийшо́ў моўча́н, хо́би об’ізва́ўс'а.

МОВЧУ́ХА [моўчу́ха] –и. Жін. до МОВЧУ́Н. Моўчу́ха – соб’і́ на ум’і́, моўчи́т'.

МО́ГА, у прис., заст. Як тільки можна. І сама не приньмається, і дочкам не велить; а що вже мужика свого, так велича скілки мога! (СКв).

◊МОГОРИ́ШНЕ ДІ́ЛО [д'і́ло], Нескладна послуга, виконувана за частування (могорич). Слу́хай, йе могори́шне д'і́ло – тре́ба зроби́т'.

МОГОРИ́ШНИК –а, ч., зрід. Любитель пригоститися за чужий рахунок. От'і́ могори́шники хай до те́бе й ни хо́д'ат'.

МО́ДНІЙ [мо́дн'ій] –я, –є. Модний, сучасний. І жини́х мо́дн'ій, і н'ів’е́ста мо́дна.

МО́ЖНО, незм., присуд. 1. Є умови, можливості. Мо́жно й тут лови́т', а ота́м лу́ч’:е; 2. Дозволено, дозволяється, можна. Мо́жно, йа зайду́?

◊МОЗГОВИ́Й УДА́Р, Апоплексія, крововилив у мозок. У йо́го мозгови́й уда́р – лижи́т' у болни́ц'і.

МОЗГОВИ́ТИЙ –а, –е. Мізкуватий, розумний. Хло́пиц' мозгови́тий, йаби́ шче й у харо́ш’і ру́ки.

МО́ЗУ́ЛЬ [мо́зу́л'] –я, ч. 1. Мозоля, мозоль. На рука́х мо́зул'і од лопа́ти; 2. Водянка, водяний пухир. Нови́ми тухл'а́ми нате́рла мозу́л'.

МОКВА́ –и, ж. Мокра, сира погода. Надво́р'і си́ро, ги́дко, така́ моква́, не хо́ц':а і на ву́лиц'у вихо́дити.

МОКЛИ́ЦЯ [мокли́ц'а] –і, ж. Гнида. Дава́й мокли́ц'і побйу́, бо ви́лупл'ац':а во́ш’і.

МОКРУ́ШКА –и, ж. Мокриця. Йак куто́к сири́й, так і мокру́шки заво́д'ац':а.

МО́ЛНІЯ [мо́лн'ійа] –ї, ж. 1. Блискавка без грому. У Гриби́хи чолов’і́ка мо́лн'ійейу ўби́ло, йак пас коро́ви; 2. Перен. Стіннівка. Мо́лн'ійу ў шко́л'і випуска́ли; 3. Перен. Термінова телеграма. Мо́лн'ійу получи́ли, шо брат забол'і́ў ду́же; 4. Перен. Застібка на одязі, взутті. Мо́лн'ійа порва́лас' і ходи́ў розхри́станий; 5. Перен. Швидка, рухлива людина. Ни д'і́ўчина – мо́лн'ійа.

МОЛОДА́ЙКА [молод'а́йка] –и, ж. Молодиця, молода заміжня жінка. Шче мали́й на молод'а́йок загл'ада́тис'.

МОЛОДИ́Й –ого, ч., суб. Наречений. Молоди́й так аж на́че ни́жчий од молодо́йі.

МО́ЛО́ДІЖ [мо́ло́д'іж] –і, ж. Молодь. Мо́лод'іж уве́чир'і на дискоте́ку хо́д'ат'.

МО́ЛОДЬ [мо́лод'] –і, ж. Молоді, недорослі істоти (риби, комахи). Мо́лод' у ву́л'іку ско́ро росте́.

МОЛОКОВО́ЗКА –и, ж. Машина чи віз для транспортування молока. Молоково́зка ж бу́де, йак здо́йат' коро́ў.

МОЛОТА́РЬ [молота́р'] –я, ч. 1. Молотник. Молота́р' прихо́де з то́ку ў уст'ука́х і пил'у́ц'і; 2. Перен., ірон. Пожадливий у їжі. Таки́й молота́р', шо миски́ ни ўсп’іва́йіш ста́вит'.

◊МОЛОТА́РЬ [молота́р'] ІЗ МИ́СКИ. Тс, що МОЛОТА́РЬ–2. Ни зна́йу, йак у по́л'і, а молота́р' із ми́ски з йо́го бра́вий.

МОЛОЧНЯКИ́ [молочн'аки́] –ів, мн. Молочні зуби у дітей до п’яти років. Молочн'аки́ ўже повипада́ли, тепе́р ждемо́ настойа́шчих.

МОЛО́ЧЧИЙ [моло́ч:ий] –а, –е, вищ. ст. Молодший. Син же моло́ч:ий од до́чки.

МОЛО́ШНИЙ –а, –е. Молочний. 1. Характерний молоку, що є у молоці. Моло́шн'і в’ітам'і́ни йе ў молоц'і́; 2. Який у немалій кількості дає молоко. Коро́ва моло́шна, дайе́ нема́ло; 3. Виготовлений із молока. Моло́шн'і проду́кти ўже й сам’і́ купу́йим; 4. Який виробляє, торгує молоком. Моло́шна хве́рма; 5. Який любить молоко, віддає перевагу молоку. Моло́шний ону́к, бо б’і́лше молока́ пиў, чим води́.

МОЛО́ШНИЦЯ [моло́шниц'а] –і, ж. 1. Працівниця молочної ферми. 1. Б’ідо́ни важк’і́, а моло́шниц'а ве́рга йіх; 2. Посудина для молока. На́че й накри́ла моло́шниц'у, а му́хи нал'і́зли; 3. Любителька молока. Дочка́ – йа́ўно моло́шниц'а – л'і́тру молока́ за раз випива́; 4. Тс, що МОЛОКОВО́ЗКА. П’іду́ здам молоко́́, бо ўже моло́шниц'а прийі́хала; 5. Мед. Пліснявка на губах у немовлят. У дити́ни моло́шниц'а, так оце́ йду ў обте́ку; 6. Мед. Мастит, запалення грудної залози. Йак просту́диш груд' – пойаўл'а́йиц':а моло́шниц'а.

МОЛО́ШНЯ [моло́шн'а] –і, ж. Молочарня. Бито́ни з молоко́м на моло́шн'у вози́ли здава́т'.

МО́ЛЬНІЯ [мо́л'н'ійа] –ї, ж. Тс, що МО́ЛНІЯ–1,2,3,4,5. 1. Учо́ра мо́л'н'ійа бли́снула й у де́рево попа́ла; 3. Мо́л'н'ійу посла́ла, шо ба́т'ко ўмер, а в’ін ни зум’іў́ прийі́хати; 4. Мо́л'н'ійа на бот'і́нку зайі́ла.

МО́НА, присуд., алегр. Можна. Мо́на так ізроби́т', а мо́на й іна́к.

МО́НІЧКА [мо́н'ічка] –и, ж., дит., зменш.-пестл. Молочко. Мо́н'ічки коро́ўка принисла́.

МО́́НЯТИСЯ [мо́н'атис'а] –юся, –єшся. 1. Довго й повільно щось робити. Мо́н'айіс'а з тим пран':а́м, аж надойі́ст'; 2. Балувати, пестувати. Мо́н'айіс'а з т'ійе́йу дити́нойу, догожа́йіш, а воно́ чи ўспо́мне.

МОРГА́ЛА –ø, мн., вульг. Очі. Шо ти морга́ла ви́тр'ішчиў – не ба́чиў н'іко́ли?

МОРГА́ЛКА –и, ж. Тс, що МОРГУ́ЛЯ². На ўс'і бо́ки моргал́ка морга́йе.

МОРГУ́ЛЬКА¹ [моргу́л'ка] –и, ж. Зменш. від МОРГУ́ЛЯ¹. Моргу́л'ку на ло́бику дити́нка наби́ла.

МОРГУ́ЛЯ¹ [моргу́л'а] –і, ж. Ґуля, наріст. Учо́ра прийшо́ў із шко́ли з отако́йу-о моргу́л'ойу на ло́б’і.

МОРГУ́ЛЯ² [моргу́л'а] –і, ж. Моргуха. Моргу́л'а он чужи́м чолов’іка́м п’ідмо́ргуйе.

МОРҐУ́ЛЯ [морґу́л'а] –і, ж. Тс, що МОРГУ́ЛЯ¹. На йа́блун'і йак’і́с' морґу́л'і пойави́лис'.

◊МО́РДА НА ДВОХ ШИ́ТА, знев. Пикань, мордань. Мо́рда на двох ши́та, а одному́ ви́пала.

МОРДА́СИ –ів, мн., згруб. Обличчя. Схова́йте свойі́ морда́си, шоб йа вас і ни ба́чиў.

◊МОРДА́СИ НАМИ́ЛЮВАТЬ [нами́л'уват'], зрід. Бити, лупцювати. Морда́си нами́лили, аж йу́шкойу ўми́ўс'а.

МОРДА́ХА –и, ж., згруб. Обличчя, пика. Морда́ха, шо кулако́м ни прома́жиш.

МОРДУВА́ТИСЯ [мордува́тис'а]. Виявляти статеву охоту (про вівцю, свиню). Замордува́лас'а свин'а́ – тре́ба шука́ти кабана́.

МОРКО́В [морко́ў] –и, ж., нов. Морква. Ви́рви морко́ў на боршч.

МОРКО́ШКА –и, ж., нов., зменш. Тс, що МОРКО́В. Морко́шка слаба́ ви́л'ізла.

МОРО́ЗЧИК [моро́жчик] –у, –а, зменш. Невеликий мороз, морозець. Моро́жчик невели́кий, і в’і́тру нема́.

МО́РОХ –у, ч., заст. Пліснявка, мох. У москалів так кладуть стіжки, що як піде дощ, та постоє стіжок, то так морохом і обросте (СГр).

МО́РСКАТИСЯ [мо́рскатис'а] –юся, –єшся, зрід. Тинятися, никати. Чого́ ти мо́рскайіс'а по ха́т'і? Л'ага́й спат'.

МО́РЩИ́НА [мо́ршчи́на] –и, ж. Зморшка. Лице́ ўсе ў мо́ршчинах – шку́ра, йак шкарлу́па зроби́лас'а.

МО́РЩИ́́́НКА [мо́ршчи́нка] –и, ж. Зменш. від МО́РЩИ́НА. Стара́ шку́ра, от ус'а́ й у моршчи́нках.

МОРЩИ́НОЧКА [моршчи́ночка] –и, ж. Зменш.-пестл. від МО́РЩИ́НА. Че́риз очки́ так ка́жну моршчи́ночку ви́дно бл'а оче́й.

МОСКАЛЧА́ –ати, с., заст. Дитина москалів (росіян). Москалча́та по-сво́йому ж бала́кайут', ни так, йак ми.

◊МОСКВУ́ ВИ́ДНО. Щось надзвичайно кисле на смак. Укуси́ў зеле́ну кисли́ц'у – Москву́ ви́дно.

МОСКО́ВКА¹ [моско́ўка] –и, ж. Чоловіче тепле напівпальто з хутряним коміром. Це шче д'ідус'а́ моско́ўка остала́с', за́раз таки́х і нема́.

МОСЛАКУВА́ТИЙ –а, –е. Кістлявий. Маслакува́та д'і́ўка – нема́ за шо й о́ком зачипи́ц':а.

МОТ –а, ч., згруб. Шахрай, махляр. У нас оди́н мот на ўсе сило́, таки́й, шо ўс'іх оду́ре.

МОТИ́ВНО [моти́ўно], невід., прис. До ладу, дотримуючись мотиву, складно. Сп’іва́йіш моти́ўно, так слу́хат' проти́ўно.

МОТОЛИ́ЖИТИ –у, –иш. Шахраювати, махлювати. Намотоли́жиў соб’і́ на хаз'а́йство.

МОТО́Р –а, ч., перен. Моторний човен. Он п’ід тим бе́регом хтос' на мото́р'і п’ішо́ў.

МОТОРУВА́ТИ –ю, –єш, зрід. Займатися чим-небудь практичним. Б’із д'і́ла ни сиди́т' – усе́ шос' мотору́йе.

МОТОРЯ́КА [мотор'а́ка] –и, ч., збільш. Потужний мотор. На конба́йін'і таки́й мотор'а́ка, шо й мо́кру пшини́ц'у пот'а́г би, т'і́ки ж ни обмоло́те.

МОТОРЯ́ЧИЙ [мотор'а́чий] –а, –е, зрід. Жвавий, дієвий. Покійний наш батько по всяк час моторував собі. Сказано – моторяча людина була (СГр).

МОТУЗУВА́ТЬ [мотузува́т'] –ю, –єш. Жадібно, з великим апетитом їсти. Йакшо́ ти так бу́деш мотузува́т', то нам н'ічо́го не оста́нец':а.

МОХА́ВИЙ –а, –е, зрід. Волохатий, мохнатий, волосатий. Ша́пка така́ моха́ва, з м’і́ху.

МОХУ́ДА –и, ж. Сорт гороху. У ц'ом го́д'і пос'і́йу тут моху́ду.

МО́ЦНИЙ –а, –е. Сильний, міцний. Іва́н хло́пиц' мо́цний – наўр'а́д хто його́ поду́жа.

МОЧА́ –і, ж. 1. Сеча. Мочу́ ж здайу́ на ана́л'із у бол'ни́ц'і; 2. Волога, мокрота. Моча́ за хвотогра́хв’ійу на па́мн'атнику попа́ла.

МОЧЕ́НА –ої, суб., зрід. Настояна на травах горілка. Будем мочену пити (СГр).

◊МОЧОВИ́Й ПУЗИ́РЬ [пузи́р']. Сечовий міхур. Ни сиди́ на холо́дному – мочови́й пузи́р' просту́диш.

МОШЕ́ННИЦТВО [моше́н:ицтво] –а, с., несхв. Шахрайство, махлярство. Моше́н:ицтва розвело́с'а – т'ма.

МРА́МОР –у, ч. Мармур. Мра́мор дес' сп’ід Жито́мира аж припраўл'а́ли.

МРЯ́КОТЬ [мр'а́кот'] –і, ж. Мокра, сира погода. Йак т'і́л'ки нойа́бир', так і мр'а́кот' дн'а́ми надво́р'і.

МСТИ́ТЕЛЬ [мсти́тил'] –я, ч. Месник. К’іно́ привизли́ про йако́гос' мсти́тил'а.

МСТИ́ТИЛЬНИЙ [мсти́тил'ний] –а, –е. Мстивий. То чолов’і́к мсти́тил'ний, н'іко́му ни прошча́.

МУДА́К –а, ч., лайл. Нікчема. Ти муда́к, і ба́чит' йа тебе́ ни хо́чу.

МУДА́ЦЬКИЙ [муда́ц'кий] –а, –е, лайл. Ниций, негідний. Муда́ц'ке пов’іде́н'ійе ў йе́йі – бре́ше, обма́н'уйе.

МУДЗУ́ЛЯ [мудзу́л'а] –і, ж. Великий мозоль, ґуля, наріст. Таку́ мудзу́л'у нате́рла, шо взу́ц':а не мо́жу.

МУДОДЗВО́Н [мудодзво́н] –а, ч., лайл. 1. Тс, що МУДА́К. Мудодзво́ни – ло́дар'і й пйа́ниц'і; 2. Базіка, хвалько. Йак того́ мудодзво́на послу́хат' – так пр'а́мо передови́к.

МУ́ЖЕСЬКИЙ [му́жис'кий] –а, –е. Чоловічий. Таки́й му́жис'кий куст'у́м ба́чела ў магази́н'і, так до́рого сто́йе; 2. Мужній, дорослий. Му́жис'кий хара́ктер у пацана́.

МУЖИ́К –а, ч. Чоловік, один із подружжя. Мужи́к у ме́не хаз'айнови́тий, непиту́шчий.

МУЖЧИ́НСЬКИЙ [мушчи́нс'кий] –а, –е. Тс, що МУ́ЖЕСЬКИЙ–1. Це мушчи́нс'ка робо́та, а ни же́нс'ка.

МУЛЬКИ́Й [мул'ки́й] –а, –е. Покритий мулом, грузький (про дно річки, ставка). Ў ц'о́му стаўку́ таке́ дно мул'ке́, шо мо́жна й застр'а́т'.

МУ́ЛЬКО [му́л'ко], прис. від МУЛЬКИ́Й. У на́шому стаўку́ ни так му́л'ко, йак на Во́д'аному.

МУЛЯ́КА [мул'а́ка] –и, ж. Мул, намул. На ўс'іх пл'а́жах дно п’ішча́не, а ту́та – мул'а́ка.

МУНДЕ́РИ –ів, мн. Зварена в кожушках картопля. Мунде́ри ка́жин ден' гото́вили, осо́бин:о е́ла-карто́шка харашо́ чи́стилас'а.

МУНИ́ЦЯ [муни́ц'а] –і, ж., зрід. 1. Спорядження військовослужбовця. Муни́ц'у старшина́ перев’ір'а́, чи ўсе год'а́шче; 2. Інструмент, приладдя. Сл'е́сар' ус'у́ свойу́ муни́ц'у прит'і́г.

МУРАВЕ́ЛЬНИК [мураве́л'ник] –а, ч., зрід. Мурашник. Комашки́ ж у мураве́л'ник усе́ й т'а́гнут' на корм.

МУРА́ВКА¹ [мура́ўка] –и, ж. Мурашка. Сид'і́ў на по́л'і й набл'уда́ў, йак мура́ўка по́ўза.

МУРА́ВОЧКА¹ –и, ж. Зменш. до МУРА́ВКА¹. Мура́вочка сама́ л'і́зе й листо́к, шо б’і́лший за йе́йі, т'а́гне.

МУРАТИ́ННЯ [мурати́н':а] –я, с. Веснянки на обличчі. Оце́ йак т'і́ки весна́, так ус'а́ мурати́н':ам укрива́ус'а.

МУРА́ШЯ́ЧИЙ [мура́ш'а́чий] –а, –е. Мурашинний. Уступи́ў у мураш'а́чу ку́чу – тепе́р нога́ свирби́т'.

МУРКОТУ́Н –а, ч., перен. Кіт. Ба, таки́й муркоту́н, пойі́ў – тепе́р ла́шчиц':а.

МУРЛУ́, незм., виг. Звуконаслідування, що відтворює муркотіння кота. Мурлу́-мурлу́, а сам на п’іч.

МУРЦО́ВКА [мурцо́ўка] –и, ж., жарг. Їжа, харчі. Мурцо́ўки нагото́вили – тепе́р і про ви́пиўку мо́жна поду́мат'.

МУРЦЮВА́ТЬ [мурц'ува́т'] –ю, –єш, жарг. Пожадливо їсти, багато і швидко споживати їстівне. Ро́бе за полови́ну, а мурц'у́йе за тр'ох.

МУ́СОР –у, ч. 1. Сміття, бруд. Му́сору ўже назбера́лос'а ў ха́т'і – н'і́кому ви́мисти; 2. Перен., знев. Негідні, нікчемні люди. Му́сору бага́то, а л'уде́й настойа́шчих – нема́.

МУ́ТОРНИЙ –а, –е. Тоскний, тужний, нудний, нудотний. Ве́ч’ір йаки́йс'а му́торний, ні'чо́ й роби́т' ни хо́ц':а.

МУХЛЬО́ВЩИК [мухл'о́ўшчик] –а, ч., несхв. Махляр, шахрай. Мухл'о́ўшчики шче й у напе́рстки л'уде́й дури́ли.

МУХЛЮВА́ННЯ [мухл'ува́н':а] –я, с., несхв. Махлювання, шахраювання. Уже́ й депута́ти таке́ мухл'ува́н':а розвили́ – і диви́ц':а ни хо́чу.

МУХЛЮВА́ТЬ [махл'ува́т'] –ю, –єш., несхв. Махлювати, шахраювати. Йа з л'удми́ по-че́сному, ни мо́жу мухл'ува́т'.

МУХЛЯ́РСТВУВАТЬ [мухл'а́рствуват'] –ю, –єш. Тс, що МУХЛЮВА́ТЬ. Сама́ обстано́ўка мухл'а́рствуват' приу́че, бо че́сному ва́жко.

МУХОМО́Р¹ –а, ч. Липка стрічка для знищення мух. І де тих мух ск’і́ки набра́лос' – уве́с' мухомо́р обл'і́плиний.

МУ́ШКА¹ –и, ж., заст. Дитяча гра (СГр).

МУШКА́² –и, ж., збір. Мушва. Мушка не дає скотині пастися (СГр).

МУШТУ́К –а, ч. Мундштук. 1. Частина люльки або трубочка, в яку вставляють цигарку. Дава́й хоч мушту́к посмокчи́, раз сигаре́т нема́; 2. Паперова трубчаста частина папіроси (без тютюну). Ни доку́р'уй до муштука́, бо в’ін вон'а́тиме, йак загори́ц':а; 3. Елемент кінських вудил. Йак мушту́к коне́ві ўстано́виш, так уже слу́хатимиц':а.

М’ЯКИ́НА [мйаки́на] –и, ж., зрід. Полова. Мйаки́ну з копн'і́тил'а вигружа́ли од':е́л'но.

Н

НАБА́БИТИ –блю, –иш, док., заст. Стати бабусею, мати онуків. Я собі набабила онуків, – аж п’ятеро (СГр).

НАБАЛДА́ШНИК –а, ч. 1. Людська голова. Набалда́шник дл'а чо ў те́бе? Тре́ба ж ду́мат'; 2. Надбудова на якійся споруді. Да́ча – три етаж’і́ з набалда́шником; 3. Капелюх. Набалда́шник ни забу́д' од'агти́; 4. Каптур, капюшон. Купи́ли ку́ртку з набалда́шником.

НАБА́НЮВАТЬ [наба́н'уват'] –ю, –єш, зрід. Вимивати (про посуд). Наба́нила посу́ди – хай ст'іка́йе.

НАБАТО́ВУВАТЬ [набато́вуват'] –ю, –єш, підсил. Наривати, наповнювати. Набатува́ли п’іўм’ішка́ колхо́зних йа́блук – і притараба́нили по́ноч’і.

НАБАТУ́РЮВАТИ [набату́р'увати] –ю, –єш, підсил. Тс, що НАБАТО́ВУВАТИ. У па́зухи груш набату́римо – і че́рез забо́р.

НА́БГОМ, прис. 1. Щільно, туго. На́бгом тра́ви ў м’ішо́к наби́ў; 2. Безладно, абияк. На́бгом у чамайда́н усе́ наки́дала – уси́лу закри́ли.

НАБЕ́ХКУВАТЬ [набе́хкуват'] –ю, –єш, підсил. 1. Тс, що НАБАТУ́РЮВАТЬ. Набе́хкали м’ішки́ поло́войу, йдимо́, а вона́ куса́йіц':а; 2. Надто тепло одягати, укутувати. Набе́хкала дити́ну – йак колобо́к.

НАБИЗПРИМЕ́ННО [набизприме́н:о], прис. Неодмінно, обов’язково. У сл'е́душчий раз набизприме́н:о в:ас молоко́ купл'а́т' бу́ду.

НАБІ́ЛШИЙ [наб’і́лший] –а, –е, найв. ст. Найбільший. Цей ви́р'іс наб’і́лший, а ду́мали, шо засо́хне.

НАБІРА́ТИ [наб’іра́ти] –ю, –єш. 1. Наповнювати. Шоб ча́сто ни ходи́ти – наб’іра́йу води́ ў д'і́жку; 2. Купувати тканину, матеріал. Оце́ на стро́йку наб’іра́йімо матер'іа́л, а чим плати́т'?; 3. Наймати. Сус'і́дка наб’іра́ мастир'і́ў ха́ту стро́йат'.

НАБЛИ́ШКУВАТИСЯ [набли́шкуватис'а] –юся, –єшся, зрід.Набиратися, набувати, переймати. Вона наблишкалася з ним такого гріха, що як уже й одвічатиме на тім світі (СГр).

НАБЛИ́ЩУВАТЬ [набли́шчуват'] –ю, –єш. Ловити рибу на блешню. Наблисти́ў по первол'о́дку о́кун'іў з п’ів’:ідра́.

НАБЛОТИ́КАНИЙ –а, –е. 1. Несхв. Який набув шкідливих звичок, вульгарний. Прийі́хаў че́рез год уже́ наблоти́каний, хамови́тий; 2. Обізнаний, досвідчений. Шо каса́йіц'а хаз'а́йства, так уже́ наблоти́кана, шо куди́ там.

НАБО́ЙЧАТИЙ –а, –е, зрід. На якому певним способом нанесено узори (тканина, шкіра). Набра́ла набо́йчатойі мате́р'ійі на хала́т.

НА́БОР, прис. Задарма, безоплатно. На база́р'і на́бор н'іхто́ ни дайе́.

НА́БОРГ, прис. Тс, що НА́БОР. Свойа́ ж магаз'і́ншчиц'а, йак гро́ш’іў н'і ў ко́го ни було́, на́борг, було́, запи́сувала.

НАБО́РСУВАТЬ [набо́рсуват'] –ю, –єш., зрід. Насмикувати. Набо́рсай п’іди́ коро́в’і соло́ми та п’ідстили́; 2. Наплутувати, заплутувати, куйовдити. Ни набо́рсуй нитки́, бо тод'і́ ўже ў клубо́к ни змота́йіш.

НАБРИ́ЖЕНИЙ –а, –е. 1. Зморщений, із брижами. Кардо́на он набри́жена, бо п’ід во́ду попа́ла; 2. Сердитий, насуплений. Ден' кроз' ден' набри́жиний хо́де.

НАБРИ́ЖУВАТЬСЯ [набри́жувац':а] –юся, –єшся. 1. Брижитися, морщитися. Ни набри́жуйс'а, бо й так стари́й; 2. Супитися. Йак набри́жилас'а – так уже́ до не́йі й ни п’ідхо́д'.

НАБРУ́СНИК –а, ч. Футляр, чохол для гострильного бруска (мантачки). Набру́сники ра́зн'і були́ – і з кори́, і з до́шчичок.

НАБРУ́СНИЧОК –чка, ч. Зменш. від НАБРУ́СНИК. Набру́сник, бува́, і за по́йасом носи́ли – аби́ ни м’іша́ў розма́хувац':а.

НАБУЗО́ВАНИЙ –а, –е, підсил. Налитий, наповнений, порізаний, посічений, набряклий, напухлий. Одне́ в’ідро́ набузо́ване, дру́ге, тре́т'е – ни ўсп’іва́йу п’ідстаўл'а́т'.

НАБУЗО́ВУВАТЬ [набузо́вуват'] –ю, –єш, підсил. 1. Наливати, наповнювати. Ти йому́ – хва́те, а в’ін набузо́вуйе по́ўне в’ідро́; 2. Рвати, краяти, різати. Набузува́ла ски́бок з то́го кавуна́ – штук два́ц':ат'; 3. Збільшуватися в розмірі, набрякати, напухати. Чир'а́к набузува́ў – прийшло́с' до ўрача́ йти.

НАБУЗО́ВУВАТЬСЯ [набузо́вувац':а] –юся, –єшся, підсил., несхв. Надмірно наїдатися, напиватися. Йак с'а́де за ст'іл, так набузо́вуйиц':а, по́ки п’ід собо́йу поба́че.

НАБУРБЕ́ЛЕНО, присуд., підсил. Налито, наповне. В отхо́жому так набурбе́лено, шо ни за́йдеш.

НАБУРБЕ́ЛЮВАТЬСЯ [набурбе́л'увац':а] –юся, –єшся, підсил. Напиватися якоюсь рідиною. Молоко́м набурбе́лиўс'а, так ход'би́ з хл'і́бом.

НАБУРСУ́ЧЕНИЙ –а, –е. Тс, що НАБРИ́ЖЕНИЙ–2. Набурсу́чиний, бо ж’і́нка сто грам ни дала́.

НАБУ́ХАНИЙ –а, –е, підсил. 1. Налитий, наповнений, туго ущільнений. Р'уґзаки́ так’і́ набу́хан'і, шо йак йіх ті б’і́дн'і тури́сти й нису́т'?; 2. Тепло одягнений, укутаний. Школ'а́рики у моро́з у шко́лу йду́т' так’і́ ўд'а́гнин'і, набу́хан'і, бо ж у кла́сах хо́лодно; 3. П’яний. Ава́нс получи́ў – уже́ набу́ханий додо́му йе́л'і йде.

НАБУ́ХАНО, присуд., підсил. 1. Налито, наповнено. Ск’і́ки води́ на т'і гр'а́дки набу́хано, шо й ни сказа́т'; 2. Тепло одягнено, укутано. На йій набу́хано, шо на тр'ох хва́те, шоб ни зме́рзнут'.

НАБУ́ХКАНО, незм., присуд., підсил. Тс, що НАБУ́ХАНО–1,2. 1. Набу́хкано, аж че́рез край л':е́ц':а; 2. Набу́хкано на йо́му п’іджак’і́ў, сорочо́к, шарф’і́ў, йак ли́ст'а на капу́ст'і.

НАБУ́ХУВАТЬСЯ [набу́хувац':а] –юся, –єшся, підсил. 1. Тепло одягатися, укутуватися. Надойі́ло ўже набу́хувац':а – де ўже та весна́, шоб тепло́ прийшло́; 2. Надмірно наїдатися. Йак так набу́хувац':а ка́жин раз, так і д'ірочо́к на ре́мин'і ни хва́те; 3. Напиватися п’яним. Йак жи йому́ ни надойі́ст' ота́к набу́хувац':а? Ни сти́дно пе́ред д'і́т'ми, ж’і́нкойу.

НАБУЧА́ВІ́ЛИЙ [набуча́в’ілий] –а, –е, зрід. Намоклий, розкислий. Земл'а́ набуча́в’іла, розгру́зла – ни пройі́диш.

НАБУЧА́ВЛЮВАТЬСЯ [набуча́ўл'увац':а] –юся, –єшся, зрід. Намокати, набиратися вологи. Кора́ набуча́ўл'уйиц':а, стайе́ мн'ако́йу.

НАВ’Я́ЗКУВАТИЙ [навйа́зкуватий] –а, –е. Нав’язливий. Йаки́йс' таки́й навйа́зкуватий, шо ниўдо́бно й одказа́т'.

НАВАРНЯ́КУВАТИ [наварн'а́кувати] –ю, –єш, несхв. 1. Говорити дурниці, нісенітниці. Ти його́ ни слу́хай – в’ін таке́ наварн'а́ка, шо й на го́лову ни нал'і́зе; 2. Перекручувати, спотворювати. Не вміючи не тілки чужого язику, та гаразд і свого, та так наварняка, що з доброї книжки зробить, хоч її покинь овсі (СКв).

НАВДА́КУ, прис., зрід., заст. Навряд, малоймовірно, сумнівно. Навда́ку ў йо́го це полу́чиц':а.

НАВДОГО́НКУ [наўдого́нку], прис. Навздогін. Наўдого́нку ма́ти шос' кричи́т', а йа ни чу́йу.

НАВЕРЛЕ́, прис., заст. 1. Навпаки. Шо ж ти драби́ну наверле́ поста́виў?; 2. Навпростець. Почухра́ў че́рез горо́ди – наверле́; 3. Навиворіт. Кожухи́ наверле́ понад'іва́йут' – і л'ака́йут' л'уде́й; 4. Навмання. Сказа́ў наверле́, а вихо́де, шо вгада́ў; 5. Абияк, недбало. Не тре́ба м’ін'і́ наверле́ – роби́ норма́л'но.

НАВЕРТА́ТЬСЯ² [наверта́ц':а] –юся, –єшся. Відчувати позитивні емоції. Ни мо́жу йа до йо́го навирну́ц':а – душа́ ни лижи́т'.

НА́ВЕЧЕР, прис. Надвечір, перед вечором. У ха́т'і н'із'а́ зам’іта́ти на́вечер, це да́же Ду́н'ка зна́йе.

НАВЗАМІ́Н [наўзам’і́н], прис. Натомість, замість того. Йа сус'і́ц':і индича́т, а вона́ наўзам’і́н – вут'а́т.

НА́ВЗНАЧ [на́ўзнач], прис. Навзнак. Йак сли́з'ко, так на́знач опа́сно па́дат'.

НАВИ́ЛОК –лка, ч. Навильник, кількість соломи, сіна, узята за один раз на вила. Нави́лок за нави́лком за полу́драбок накида́йіш.

НАВИ́С –у, ч. Сніг на гілках дерев. Нави́с на ўс'іх г’ілка́х пухна́тий.

НАВИХА́ТЬСЯ [навиха́ц':а] –юся, –єшся. Зустрічатися, траплятися. Іду́, коли́ й сам Іва́н навихну́ўс'а.

НА́ВІЗ́НО [на́в’і́зно], прис. 1. Багато продуктів, товарів. Со́дн'і на база́р'і нав’і́зно, от усе́ й подешив’і́ло; 2. Багатолюдно. На ста́нц'ійі нав’і́зно – за л'уд'ми́ ни про́йдиш.

НАВІРНЯ́К [нав’ірн'а́к], прис. Обов’язково, неодмінно. Йак сказа́ла – нав’ірн'а́к зро́бе.

НАВКИ́ДКИ [наўки́дки], прис. Кидькома, кидаючи із силою. Вдарив кийком навкидки (СГр).

НА́ВКИДЬ [на́ўкид'], прис. Тс, що НАВКИ́ДКИ. Прим’і́р'аўс'а – і на́ўкид' держако́м попа́ў.

НАВОЗЬО́КУВАТЬ [навоз'о́куват'] –ю, –єш, зрід., несхв. 1. Недбало, невміло підмазувати долівку, білити, фарбувати. Навоз'о́кала дол'і́ўку, шо й диви́ц':а сти́дно; 2. Чепурити, накладати надмір рум’яна, крему й ін. на обличчя. Навоз'о́куйе шчо́ки, лоб, н'іс по п’іўчаса́.

НА́ВОЛКА –и, ж. Наволочка, чохол з тканини на подушку. Тре́ба над'і́ти нову́ на́волку на поду́шку.

НА́ВОЛОКОМ, прис., зрід. Сіяти по землі (стерні), розпушеній тільки бороною. На́волоком с'і́йати, так бува́ лу́ч’:е, чим по о́раному.

НАВПЕРЕКОСЯ́К [наўперекос'а́к], прис. 1. Косо, криво, нерівно. І забо́р поста́виў наўперекос'а́к – ско́ро зава́лиц':а; 2 Навскоси. Жест' перир'і́заў наўперекос'а́к; 3. Недбало, абияк. Ро́бе ўсе наўперекос'а́к; 4. Наперекір, усупереч, навпаки. Шо йій ни ска́жиш, а вона́ – наўперекос'а́к ізро́бе; 5. Невдало, нещасливо. Жизн' наперекос'а́к ус'а́ п’ішла́, йак ж’і́нка бро́сила.

НАВПІСЛЯ́ [наўп’ісл'а́], прис. 1. Потім, після, пізніше. Оста́виў робо́ту наўп’ісл'а́; 2. У кінці, підсумовуючи. Наўп’ісл'а́ сказа́ла, шо пока́йалас'а.

НАВПРО́ТЬ [наўпро́т'], прис. 1. Навпроти, проти. Наўпро́т' ус'і́х іти́ ни на́да, на́да соглаша́ц':а; 2. Назустріч. Йа до йе́йі, а вона́ наўпро́т' уже́ йде.

НАВРО́ДІ [наўро́д'і], прис., спол., част. Наче, неначе, немов, нібито, схоже. Ка́жец':а, наўро́д'і хтос' покли́каў.

НАВРО́КИ –ів, мн., заб. 1. Наслання хвороби, нещастя. Оце́ бол'і́йу, мабу́д', од наўро́к’іў; 2. Хвороба, горе, нещастя від наслання. Од наўро́к’іў іс:в’і́ту з'ійшо́ў.

НАВСКА́ЧКИ [наўска́чки], прис. 1. Швидко, стрімголов, наввипередки. Наўска́чки поб’і́гли д'і́да стр'іча́т'; 2. Підстрибуючи, підстрибом. Наўска́чки і танц'ува́ли.

НАВСКУБАКА́ [наўскубака́], прис. Даючи скубнути за чуба (розрахунок за програш). Дава́й ни на гро́ш’і, а наўскубака́ погра́йім.

НАВСКУ́БКИ [наўску́бки], прис. Тс, що НАВСКУБАКА́. Наўску́бки програ́ў – дава́й с'уди́ чу́ба.

НАВСО́ННІ [наўсо́н':і], прис. На сонячному місці, проти сонця. Посіяв гречку навсонні (СГр).

НАВСТО́ЙКИ [наўсто́йки], прис. Навстоячки. Йі́хаў до са́мого го́рода наўсто́йки.

НАВСТОПУ́ЖЕНИЙ [наўстопу́жиний] –а, –е. 1. Наляканий. Б’іг наўстопу́жиний, аж пйати бли́скали; 2. Настовбурчений. Сам кра́сний, чуб наўстопу́жиний – страшко́.

НАВСТОПУ́ЖУВАТИСЯ [наўстопу́жуватис'а] –юся, –єшся. 1. Лякатися. Наўстопу́жилас'а, шо й м’і́ста ни найду́; 2. Настовбурчуватися, ставати сторч. Воло́с':а пид ша́пкойу так і наўстопу́жилос'а.

НА́ВСТЯ́Ж [на́ўст'а́ж], прис. 1. Навстіж, настіж. В’і́кна й две́р'і на́ўст'аж, йак тут му́хам ни бу́ти; 2. Із незастебнутим одягом. Ус'а́ оде́жа ў йо́го наўст'а́ж, ска́зано – отр'а́ха.

НАВУ́КА –и, ж. 1. Наука. Наву́ка ўже дойшла́ до то́го, шо й зо́р'і виўча́йут'; 2. Навчання. У с'інт'абр'і́ ўже й дл'а мого́ ону́чка начне́ц':а наву́ка; 3. Освіта, знання. Б’із наву́ки інжене́ром ни ста́неш; 4. Урок, досвід. Оце́ бу́де тоб’і́ наву́ка на ўсу жи́зн'у; 5. Поради, напучування, настанови. Слу́хатимис'а мойе́йі наву́ки – л'у́ди з те́бе бу́дут'.

НАВУЧА́ТЬ [навуча́т'] –ю, –єш. 1. Навчати. Хоч навуча́йут' йіх у шко́л'і, так одна́ково дураки́; 2. Радити, напучувати, виховувати. Ба́т'ко й ма́ти навуча́ли йоѓо, шо кра́сти – гр'іх?

НАВУ́ЧЕНИЙ –а, –е. Навчений, який здобув освіту, знання, досвід. На пага́ному наву́чений – сам пага́не ни роби́тиме.

НАВУ́ЧЕНО, присуд. Навчено. Ск’і́ки л'уде́й наву́чено, а ск’і́ки заму́чено?

НАВХИЛЯКА́ [наўхил'ака́], прис. Нахильці, навхильці. І дура́к наўхил'ака́ ви́пйе, а ти попро́буй із кру́жки.

НАГА́БГАНО, безос., зрід. Зібрано, нагромаджено, накопичено. Там добра́ нага́бгано, шо ни пиришчита́ти.

НАГА́БГУВАТИ –ю, –єш, зрід. Назбирувати, нагромаджувати, накопичувати. Нага́бгуваў, шо п’ід ру́ку попада́лос'а.

НАГА́ДЮВАТЬ [нага́д'уват'] –ю, –єш, несхв. Смітити, нагиджувати. У ха́т'і так нага́д'уйут', шо стара́ ўбира́т' ни ўсп’іва́.

НАГА́ДЯНО [нага́д'ано], безос. Насмічено, нагиджено. П’і́сл'а дискоте́ки ў клу́б’і так нага́д'ано, шо ми ўтр'ох ни спраўл'а́йімс'а.

НАГАЛУ́НЮВАТИСЯ [нагалу́н'уватис'а] –юся, –єшся, перен. Напиваться, ставати п’яним. Нагалу́ниўс'а так, шо й свойі́х ни ўзнайе́.

НАГЕТЕ́ЛЮВАТЬ [нагете́л'уват'] –ю, –єш, підсил. 1. Надмірно наповнювати. Нагете́лиў одну́ то́рбу, дру́гу – ба́чу, шо ни п’іднису́; 2. Глуз. Багато і пожадливо їсти, пити. Йа п’ідсипа́т' ни ўсп’іва́йу, так нагете́л'уйут'.

НАГИ́БУВАТЬ [наги́буват'] –ю, –єш. 1. Знаходити, натрапляти. Нагиба́ў дес' патро́н – і бйе по ка́псул'у; 2. Зрід. Зустрічати. Де в’ін його́ наги́баў – веде́ ўже додо́му.

НАГИНА́ТИСЯ [нагина́тис'а] –юся, –єшся, несхв. Підкорятися, підлягати. Приви́к нагина́тис'а п’ід нача́л'ство, так д'і́ла з йо́го ни бу́де.

НАГИНА́ТЬ [нагина́т'] –ю, –єш, несхв. 1. Примушувати, підкоряти. Ж’і́нка так його́ нагну́ла, шо й ни п’і́кне; 2. Обдурювати. Нагну́ли на база́р'і рубл'і́ў на пйат'.

НАГЛЕ́ЦЬ [нагле́ц'] –я, ч, несхв. Нахаба, зухвалець, хам. Наступи́ў м’ін'і́ на но́гу й ни зв’іни́ўс' – нагле́ц'.

НА́ГЛИЙ –а, –е, несхв. Нахабний, зухвалий, невихований. Бува́йут' жи на́гл'і л'у́ди – л'і́зут' б’із о́чирид'і.

НАГЛУ́ШУВАТЬ [наглу́шуват'] –ю, –єш, підсил. Тс, що НАГЕТЕ́ЛЮВАТЬ–1,2. 1. Наглуши́ли по чува́лу – однисли́, вирну́лис'а шче; 2. Зведен'а́та наглу́шуйут' за столо́м, шо ни поста́виш.

НА́ГЛЯДКИ [на́гл'адки], прис. Назирці. По́за забо́ром, на́гл'адки, так і сл'іди́ла.

НА́ГЛЯДОМ [на́гл'адом], прис. Тс, що НА́ГЛЯДКИ. На́гл'адом, на́гл'адом – так і просл'іди́ў, шо вона́ до бригад'і́ра ў дв’ір прошмигну́ла.

НА́ГНІ́Т [на́гн'і́т] –ноту, ч. Камінь, важок, яким придавлюють кружки в діжці з квашениною. Поклади́ нагн'і́т на капу́сту, та поми́й його́.

НАГРА́БЛЕНИЙ¹ –а, –е, зрід. Виконаний із допомогою граблів. С'і́но награ́блене – мо́жна не ду́же дошч’і́ў бойа́ц':а.

НАГРА́БЛЕНО¹, безос., зрід. Нагромаджено, нагребено сіна, соломи граблями. Цими́ грабл'а́ми ўже ск’і́ки награ́блено, шо йак з'ібра́т' усе́ – на колхо́з хвати́ло б.

НАГРА́ДА –и, ж. 1. Нагорода, винагорода. Награ́да за бойі́ з н'і́мц'ами – „За Поб'е́ду”; 2. Перен., ірон. Невдячність, відплата, помста. З до́му ви́гнали – оце́ награ́да, шо ону́к’іў н'а́нчила.

НАГРАЖА́ТЬ [нагража́т'] –ю, –єш. Тс, що НАГРАЖДА́ТИ–1,2. 1. Нагража́ли й ордена́ми, ну ма́ло кого́; 2. На́сморком награди́ла ону́ка.

НАГРАЖДА́ТИ –ю, –єш. 1. Нагороджувати, винагороджувати. Йак год ко́нчиўс'а – так нас і награжда́ли; 2. Перен., ірон. Заражати на якусь інфекційну хворобу. Награди́ла його́ знако́ма сти́днойу хворо́бойу.

НАГРАЖДЬО́ННИЙ [награжд'о́н:ий] –а, –е. Нагороджений. На пра́зник награжд'о́н':і ўс'і меда́л'і од'іва́йут'.

НАГРУЖА́ТИ –ю, –єш. 1. Навантажувати, наповнювати. Сказа́ли м’ін'і́, шоб йа маши́ну йім нагрузи́ў 2. Перен. Доручати певну додаткову роботу. У шко́л'і ж комсомо́л'скойу робо́тойу нагружа́йут'; 3. Перен., жарг. Повчати, дорікати. Слу́хай, ма, ни нагружа́й мене́ – йа ўже зро́сла.

НАГРУ́ЖЕНИЙ –а, –е. 1. Навантажений, наповнений. Твойа́ та́чка ду́же шос' нагру́жена – і нив:езе́ш; 2. Перен., несхв. Який надміру наївся, випив спиртного. Уже́ йде од куми́ нагру́жиний, сп’іва́.

НАГРУЩА́ТИ [нагрушча́ти] –ю, –єш, зрід., заст. Повчати, умовляти, напучувати. Скільки не нагрущай дітей, а як неслух’яні, то й не хотять добре робити (СГр).

НАГУ́Л –у, ч., зрід. Череда худоби. Пора́ ўже нагу́л стр'іча́ти.

НА́ГУТ –у, ч. Горох (рослина і плід). Звари́ла мат́и су́пу з на́гутом.

НАҐОҐО́ШЕНО, присуд. Претензійно, екзотично, епатажно зроблено. На голов’і́ тако́го наґоґо́шино, шо ку́р'і л'ака́йуц':а.

НАҐУ́ҐЛЯНО [наґу́ґл'ано], безос. Тс, що НАҐОҐО́ШЕНО. Наґу́ґл'ано на голов’і́ тако́го, шо горобц'і́ см’ійу́ц':а.

НА́ДА, присуд. На́да поду́мат', а тод'і́ ўже роби́т'.

НАДЕ́ЖДА –и, ж. Надія, сподівання. У стари́х одна́ наде́жда – на пе́нз'ійу.

◊НАДЕ́ЖНА КОРО́ВА, Тільна корова. Коро́ву ми ни продали́, бо вона́ наде́жна.

НАДЖВЯ́КАНИЙ [наджв’а́каний] –а, –е, зрід. 1. Вичавлений, видавлений. Наджв’а́каний сок у бу́тил'і злива́йу й сургучо́м запеча́туйу; 2. Мокрий, насичений вологою. Прин'і́с чо́боти так’і наджв’а́кан'і, йак по боло́ту ходи́ў; 3. Перен., знев. П’яний, напідпитку. Прийшо́ў на͡джв’а́каний, йе́л'і прил'і́з.

НАДЖВЯ́КУВАТИ [наджв’а́кувати] –ю. –єш. 1. Начавлювати, надавлювати. Наджв’а́кали мо́рсу – бу́де шо з'імо́йу пи́ти й боршч вари́ти; 2. Намочувати, наброджувати взуття. Бат'і́нки наджв’а́каў – тре́ба акура́тно просуши́ти.

НАДЖО́ХАНИЙ [наджо́ханий] –а, –е. Наляканий. Соба́ка йак ви́скоче з:а вугла́, так йа наджо́хана аж на крил'це́ залит'і́ла.

НАДЖО́ХУВАТЬ [наджо́хуват'] –ю. –єш. Лякати, полохати. Шо ж ти кричи́ш – ус'і́х куре́й наджо́хаў.

НАДИВЛЯ́ТИСЯ [надиўл'а́тис'а] –юся, –єшся. 1. Доглядати, наглядати. Н'іч ни спа́ла – надиўл'а́лас'а за дити́нойу; 2. Примічати, брати до уваги. Надиви́лас'а соб’і́ пал'то́ харо́ше – за́ўтра купл'у́.

НА́ДІБОК [на́д'ібок] –бку, ч., зрід. Майно. На́д'ібок невели́кий, а ўсе свойі́ми рука́ми.

НАДІКАЛО́НЕНИЙ [над'ікало́ниний] –а, –е. Напахчений одеколоном, духами. На та́нц'і ходи́ли над'ікало́нин'і, айа́ґже.

НАДІКАЛО́НЮВАТЬ [над'ікало́н'уват'] –ю, –єш. Напахчуватися, бризкатися одеколоном, духами. Дава́й йа теб́е над'ікало́н'у, йак зро́слу.

НАДОГА́Д, прис. 1. Без певності, здогадуючись. Надога́д сказа́ў учи́тил'ші’, а воно́ й пра́ўда; 2. Навмання, як випаде. Надога́д ішли́, от і ви́йшли ни туда́; 3. Із натяком, натякаючи. Він, бачиться, закинув Марусі надогад, що се він її любить (СКв).

НАДПОЛОВИ́НЕНИЙ –а, –е. 1. Зменшений наполовину або на значну частину. Шче з'іма́ т'і́ки начала́с'а, а запа́си надполови́нин'і; 2. Зрід. Змішаний із двох приблизно рівних часток. Зерно надполови́нине ві’ўс'уго́м.

НАДУВА́ТИ –ю, –єш, перен., несхв. Піддурювати, шахраювати. Та ў колхо́з'і з трудодн'а́ми надува́ли наро́д, йак могли́.

НАДУЛІ́ССЯ [надул'і́с':а] –я, с., зрід. Узлісся. Пройшли́ надул'і́с':а, а да́л'і стра́шно ста́ло.

НАДУРНЯ́К [надурн'а́к], прис. Дарма, безкоштовно. Надурн'а́к ус'і́ гото́в’і йі́сти-пи́ти.

НАДУ́ХУВАТЬ [наду́хуват'] –ю, –єш. Тс, що НАДІКОЛО́НЮВАТЬ. Йак начне́ наду́хуват' і воло́с':а, і пид рука́ми, і на гру́д'ах.

НАДЧИКМЕ́НЕНИЙ [нач:икме́ниний] –а, –е. Надрізаний. Хл'іб нач:икме́ниний і чого́с' розкри́шиний.

НАДЧИКМЕ́НЮВАТИ [нач:икме́н'увати] –ю, –єш. Надрізати. Крайі́ нач:икме́н'уйе, а сере́дину остаўл'а́.

НАДЯ́ГА́НКА [над'а́га́нка] –и, ж. Одяг. Над'а́ганку йаку́с' наки́нула – й айда́ на у́лиц'у.

НАЖА́БРЮВАТИСЯ [нажа́бр'уватис'а] –юся, –єшся, знев., зрід. Напиватися п’яним. Нажа́бриўс'а, шо ўсу́ сва́йбу спо́ртиў – розор'а́ўс'а.

НАЖИ́ВЛЕНО [нажи́ўлено], безос. Виконано певний попередній етап роботи. Зме́тано, нитка́ми нажи́ўлено – тепе́р мо́жна й строчи́ти.

НАЖИ́Н –у, ч, зрід. Ужинок, урожай. Нажи́н сейго́д ниплохи́й.

НАЖИ́ТОК –тку, ч. Тс, що НА́ДІБОК. Нажи́ток прода́ў, а сам уйі́хаў.

НАЖО́ХУВАТЬ [нажо́хуват'] –ю, –єш. Тс, що НАДЖО́ХУВАТЬ. Шо там йіх нажо́хуват' – у йіх душа́ ў пйа́тках.

НАЗА́ДГУ́ЗЬ [наза́дгу́з'], прис. 1. Задки, задкуючи. Пройшо́ў наза́дгуз', шоб іс:л'і́ду зби́ти; 2. Задом наперед. Наза́дгуз' т'і́ки ра́ки хо́д'ат'; 3. Перен. Відмовляючись, відступаючи. Проспо́риў – плати́, а ни назадгу́з'.

НАЗАРІ́З [назар'і́з], прис. 1. На м’ясо, на убій. Це тел'а́ – назар'і́з, а те держа́ти бу́демо.

НАЗИ́РЮВАТИ [нази́р'увати] –ю, –єш. Бачити, примічати, видивлятися. Нази́риў йа д'і́ўчину – га́рна така́.

НАЗНАРО́ШКИ, прис. 1. Навмисно. Назнаро́шки посла́ў до куми́, шоб йа пов’і́риў; 2. Жартома. Сказа́ла назнаро́шки, а вона й оби́дилас'а.

НАЗНАЧЕ́ННЯ [назначе́н':а] –я, с. 1. Призначення. Назначе́н':а получи́ў у лу́ч’ий колхо́з; 2. Припис, рекомендація. Назначе́н':а ўрача́ тре́ба сполн'а́т', а то ху́же бу́де.

НАЗНО́СЮВАТИ [назно́с'увати] –ю, –єш. Назношувати, збирати докупи. С'і́но назно́с'уйут' у стоги́, тод'і́ верша́т' йіх.

НАЗЮ́ЗЯНИЙ [наз'у́з'аний] –а, –е, згруб. П’яний. Наз'у́з'аний, шо ўси́лу йде.

НАЇ́ДЕНИЙ [найі́диний] –а, –е. Ситий, неголодний. Прийшо́ў голо́дний – п’ішо́ў найі́дений.

НАЇ́ЖЕНИЙ [найі́жиний] –а, –е. Тс, що НАЇ́ДЕНИЙ. У роди́тил'іў йа ўс'ігда́ найі́жена була́.

НАЇМЛЯ́ТИ [найімл'а́ти] –ю, –єш, заст. Брати у борг, позичати. Наїмила у Н. грошей (СГр).

НАЙБІ́ЛШИЙ [найб’і́лший] –а, –е, прикм., найв. ст. 1. Найбільший розміром. Той ожере́д ви́йшоў найб’і́лший; 2. Найвищий. Ви́р'іс чого́с' найб’і́лший – до сте́л'і достайе́.

НАЙЛУ́ЧЧЕ [найлу́ч:е], прис., найв. ст. 1. Найкраще. Найлу́ч:е б мин'і́ жи́ти з д'і́т'ми; 2. Найбільше. Моро́жене нара́виц':а найлу́ч:е.

НАЙЛУ́ЧЧІ́ШЕ [найлу́ч’:і́ше], прис., найв. ст., підсил. Тс, що НАЙЛУ́ЧЧЕ–1. Найлуч’:і́ше було́ б йаґби́ ти до́ма буў, а ни шл'а́ўс'а, де попа́ў.

НАЙМИЛІ́ЙШИЙ [наймил'і́йший] –а, –е, зрід., заст., найв. ст. Наймиліший. В’ін то мин'і́ наймил'і́йший, бо хто р'ідн'і́ше?

НАЙО́МНИК –а, ч. 1. Найманець, найманий робітник (працівник). На жил'і́зн'ій доро́з'і були́ і шта́тн'і, й найо́мники; 2. Зрід. Наймач. Найо́мники прий'іж’:а́ли, розка́зували про Да́л'н'ій Восто́к.

НАЙО́МСТВО –а, с., зрід., заст. Наймання, найом. Щоб сестра не відмовила його від найомства і щоб гроші його не пропали, скочив, повів його до дрожок (СКв).

НАЙУПЕРЕ́Д, присл. Насамперед, найперше, перш за все. Найупере́д тре́ба прави́ла знат', а тод'і́ ўже за рул' с'іда́ти.

НАКАЗА́ННЯ [наказа́н':а] –я, с. 1. Кара, мука. Приду́мали наказа́н':а – ни дава́ти води́; 2. Катування, карання, мучення. За наказа́н':ам сл'іди́ли, шоб хто ме́нше не ўда́риў.

НАКА́ЗУВАТИ –ю, –єш. 1. Завдавати кари. Ус'і́х банд'і́т'іў бог наќаже; 2. Мучити. За шо ж ти мене́ так нака́зуйіш – пйеш, гул'а́йіш?

НАКАНДУБА́СЮВАТЬСЯ [накандуба́с'увац':а] –юся, –єшся. 1. Хмаритися (про небо). Надво́р'і шос' накандуба́с'уйец':а, а с'і́но ни з'і́бране; 2. Супитися, сердитися (про людину). Накандуба́с'уйіс'а ти б’із д'і́ла – нема́ за шо.

НАКАНДЬО́РЕНО [наканд'о́рено], безос., знев. Наготовлено страв. На сва́л'бу наканд'о́рино – чого́ душа́ жела́.

НАКАНДЬО́РЮВАТИСЯ [наканд'о́р'уватис'а] –юся, –єшся, знев. 1. Наїдатися. Наканд'о́р'увалис'а зат'і́ркойу, йак у степ привизу́т'; 2. Напиватися п’яним. Наканд'о́риўс'а на мини́нах, так на драби́н'і понисли́.

НАКАПУ́СТЮВАТЬСЯ [накапу́ст'увац':а] –юся, –єшся. Супитися, сердитися. Чого́ ти накапу́ст'уйис'а з:а тако́го пуст'ака́?

НАКА́СУВАТИСЯ [нака́суватис'а] –юся, –єшся, зрід. Нападати, прискіпуватися. Нака́суйіц':а за ка́жду ме́лоч до ме́не.

НАКАЦЮ́БЛЮВАТЬСЯ [накац'у́бл'увац':а] –юся, –єшся. Тривалий час мерзнути, нахолоняти. Ох і накац'у́билас'а за ц'і́лий ден' на в’і́тр'і, та шче й б’із плашча́.

НАКА́ШНИК –а, ч., заст. Рогач, яким дістають горшки з печі. Дл'а чавун'і́ў вили́кий рога́ч, а дл'а горшк’і́ў – нака́шник.

НА́КИ́ДКА –и, ж. Примусове додавання, нав’язування. Латаре́йки йак на́кидку дава́ли.

НАКІПКІ́ЮВА́ТИ [нак’іпк’і́йувати] –ю, –єш, зрід., заст. Тс, що НАЇМЛЯТИ. Накіпкіював грошей на свою шию (СГр).

◊НАКЛАДА́ТЬ [наклада́т'] У ШТАНИ́, згруб. Лякатися, боятися. Збира́лис' у колго́сп’іўский садо́к по йа́блука, так Сашко́ ў штани́ накла́ў.

НАКЛЯ́НЧУВАТИ [накл'а́нчувати] –ю, –єш, несхв. Випрохувати, наканючувати. Накл'а́нчували за ден' по рубл'у́, а то й б’і́лше.

НАКЛЯ́НЧУВАТЬСЯ [накл'а́нчувац':а] –юся, –єшся, несхв. Довго, кілька разів прохати, канючити. Накл'а́нчилас'а йа по тих канто́рах і собе́зах, по́ки добира́лас'а свого́.

НАКОВБА́СЕНИЙ [накоўба́синий] –а, –е, знев. 1. Абияк намішаний, розчинений, приготовлений. Зам’і́с накоўба́синий – хай іду́т' ма́зати; 2. Перен. П’яний. Уже́ іде́ й сп’іва́, зна́чит' – накоўба́синий.

НАКОВБА́СЮВАТЬСЯ [накоўба́с'увац':а] –юся, –єшся, знев. 1. Наморюватися від важкої, одноманітної роботи. Ка́ждий ден' накоўба́с'уйіс'а, шо т'і́ла ни чу́йіш; 2. Напиватися п’яним. Ота́к самого́ном ка́ждий раз накоўба́с'увац':а – йак т'і́ки се́рце виде́ржуйе.

НАКОКО́ШЕНИЙ –а, –е. Настовбурчений, наїжачений. Он в индика́ хв’іст, так ото́ пра́ўда – накоко́шиний.

НАКОКО́ШУВАТЬ [накоко́шуват'] –ю, –єш. 1. Робити вибагливу зачіску. Накоко́шуйе воло́с':а на голов’і́, а воно́ ж р'ідке́ – ни де́ржиц':а; 2. Настовбурчувати, наїжачувати пір’я, голки, шерсть. Квоча́ хв’іст накоко́шуйе, кво́кче, шоб д'і́тки слу́халис'а.

НАКО́ЛЮВАТИНА [нако́л'уватина] –и, ж. Ледь помітна тріщина. Таку́ бути́лку ни при́ймут', бо вона́ з нако́л'уватинойу.

НАКО́ЛЮВАТИНКА [нако́л'уватинка] –и, ж. Зменш. до НАКО́ЛЮВАТИНА. Хоч і мане́н'ка нако́л'уватинка на ба́нк’і, а ўже огурц'і́ ни мо́жна закрива́т' у йій.

НАКОРЕ́НОК –нка, ч. Нижня товста частина колоди. За накоре́нок в’і́з'мис'а – ва́жче бу́де.

НАКРА́МСАНИЙ –а, –е. Неакуратно, великими шматками нарізаний. Мате́р'ійа так накра́мсана, шо й ни по́ймеш – шо куди́, йак і шит'.

НАКРА́МСУВАТЬ [накра́мсуват'] –ю, –єш. Неаккуратно, великими шматками різати, рвати. Ог’ірц'і́ накра́мсуйе так, шо на ст'іл подава́т' сти́дно.

НАКРА́СЮВАТЬ [накрас'уват'] –ю, –єш. Нафарбовувати, укривати фарбою, помадою, рум’янами. Хоч накра́с'уй, хоч н'і, а мо́ршки ви́дно.

НАКРА́СЮВАТЬСЯ [накра́с'увац':а] –юся, –єшся. Нафарбовуватися, наносити на себе помаду, рум’яна. Уже́ йака́ стара́, а накра́с'уйіц':а.

НАКРА́ЩИЙ [накра́шчий] –а, –е, вищ. ст., зрід. Найкращий. Накра́шчий на́че й накра́шчий, а бува́йут' лу́ч’:і.

НАКРЕ́МЕНИЙ –а, –е. Тс, що НАКРЕ́МЛЕНИЙ. І ту́хл'і накре́мин'і, й сама́ накре́милас'а – т'і́ки ж ра́зними кре́мами.

НАКРЕ́МЛЕНИЙ –а, –е. Покритий кремом. Ту́хл'і накре́млин'і, того́ й пил'а́́ка на йіх ду́жче с'іда́.

НАКРЕ́МЛЮВАТЬСЯ [накре́мл'увац':а] –юся, –єшся. Покриватися, намазуватися кремом. Од со́нц'а тре́ба накре́мл'увац':а, а то ко́жу спече́.

НАКРИВА́ТЬ [накрива́т'] –ю, –єш. 1. Спец. Запліднювати, покривати (про тварин). Бугайа́ ж приво́дили, шоб накрива́ў коро́ви; 2. Несхв. Мати статеві зносини (про чоловіка). Та в’ін тут ус'і́х вдоў накрива́.

НАКРИ́ТА, ж. 1. Спец. Запліднена, покрита (про тварин-самиць). Одн'і́ тили́ц'і ўже накри́т'і – за́ўтра до други́х п’ідпуска́т' бу́дим; 2. Несхв. Знеславлена дошлюбним статевим зв’язком. До накри́тойі парубки́ не ду́же й сва́талис'а.

НА́КРИТКА –и, ж., знев. Покритка. Нагул'а́ла дит'а́ в’ід сус'і́да – от і на́критка.

НА́КРІПКО [на́кр'іпко], прис. Надзвичайно сильно, міцно. На́кр'іпко звйаза́ў, шо ўже не розвйа́жец':а.

◊КРІ́ПКО-НА́КРІПКО [кр'і́пко-на́кр'іпко], підсил. Якнайміцніше, щонайсильніше. Л'уби́ла його́ кр'і́пко-на́кр'іпко.

НАКРЯ́КАНИЙ [накр'а́каний] –а, –е, зрід., підсил. 1. Набраний, навалений, наповнений. Оби́два м’ішки́ так’і́ ўже накр'а́кан'і, шо й ни п’іднисти́; 2. Несхв. Підпилий, п’яний. Прийшо́ў харо́ший, накр'а́каний.

НАКРЯ́КУВАТЬСЯ [накр'а́кувац':а] –юся, –єшся, підсил., несхв. Надто наїдатися, уживати надмір спиртного. Так накр'а́куйіц':а, шо бува́, шо ж’і́нка й д'і́ти додо́му т'а́гнут'.

НАКУ́ДЛАНО, безос. Закудлано, заплутано, скуйовджено. Наку́длано ше́рст'і, шо к’інц'і́ў ни на́йдиш.

НАКУ́ДЛУВАТИ –ю, –єш. 1. Куйовдити, заплутувати. К’іт уже́ так л'у́бе ни́ток наку́длувати, шо т'і́ки диви́с' за ним; 2. Ірон. Робити вибагливу зачіску. На голов’і́ таке́ наку́длуйе, шо йа й по т'іл'ів’і́зору т'і́ки ба́чила.

НАКУ́ДЛЮВАТЬ [наку́дл'уват'] –ю, –єш. Тс, що НАКУ́ДЛУВАТИ–1,2. 1. Йак ону́ка дорве́ц':а до нито́к, йак ста́не рват', наку́дл'уват', аж обмота́лас' ус'а́; 2. Го́лову по-мо́дному ста́ла наку́дл'уват', а ўма ни доба́вилос'а.

НАКУКУРІ́ЧЕНИЙ [накукур'і́чиний] –а, –е, зрід., жарт. Збуджений, готовий до бійки. П’і́ўн'і накукур'і́чин'і – за́раз би́тимуц':а.

НАКУКУРІ́ЧУВАТИ [накукур'і́чувати] –ю, –єш, зрід. Настовбурчувати, наїжачувати, ставити сторч. Йорж, йак ви́т'аниш, плаўники́ накукур'і́чуйе, шоб хто ўколо́ўс'а.

НАКУКУРІ́ЧУВАТИСЯ [накукур'і́чуватис'а] –юся, –єшся, зрід., жарт. Збуджуватися, настовбурчуватися, прибирати забіякуватого вигляду. Накукур'і́чуйуц':а хло́пц'і, заво́д'ац':а пе́ред дра́койу.

НАКУЛАЧА́, прис., зрід. Навкулачки. Йак т'і́ки шос' ни по-його́, так і л'і́зе накулача́.

НАКУХТО́РЕНИЙ –а, –е, ірон. Несмачно, абияк приготовлений (про їжу). Накухто́рене нив’і́сткойу соба́кам повилива́ла.

НАКУХТЬО́РЕНИЙ [накухт'о́риний] –а, –е, ірон. Тс, що НАКУХТО́РЕНИЙ. Х’іба́ це суп ізва́риний? Накухт'о́риний!

НАКУ́ШКАНИЙ –а, –е. Надто тепло, у кілька одежин одягнений, укутаний. Наку́шкана дити́на шви́ч’:е просту́диц':а.

НАКУ́ШКУВАТИ –ю, –єш. Надто тепло, у кілька одяганок закутувати. Наку́шкуй харашо́, шоб у ву́ха ни ду́ло.

НАКУШПЕ́ЛЕНИЙ –а, –е. Який містить пил, запорошений. Половики́ накушпе́лині ўже – пора́ вибива́ти.

НАКУШПЕ́ЛЮВАТЬ [накушпе́л'уват'] –ю, –єш. Пилюжити, здіймати пил, куряву. Маши́ни накушпе́л'уйут', шо б’іл':о́ у двор'і́ ни ви́в’ісиш.

НАЛА́ГОДЮВАТЬ [нала́год'уват'] –ю, –єш. Налагоджувати, ремонтувати, готувати, облаштовувати. Киво́к на у́доц':і на́да так нала́год'уват', шоб найме́ншу покл'о́ўку с'ігна́лиў.

НАЛА́ДЮВАТИ¹ [нала́д'увати] –ю, –єш. Тс, що НАЛА́ГОДЮВАТЬ. Зажига́н':а ў мото́р'і нала́д'увати тру́дно.

НАЛА́ДЮВАТЬ² [нала́д'уват'] –ю, –єш. Проганати, відганяти. Шо нав’і́дайуц':а на башта́н, а йа йіх нала́д'уйу.

НАЛА́ЗИТИ –зю, –иш, несхв. На’язуватися, утручатися. Не нала́з' на ме́не – ни хо́чу йа з тобо́й і бала́кати.

◊НАЛАТА́ТЬ МЕ́МЕЛІВ [налата́т' ме́мил'іў]. Покарати фізично. Налата́йу ме́мил'іў – так узна́йіш, йак дво́йки прино́сит'.

НАЛИГНУ́ТЬСЯ [налигну́ц':а] –уся, –ешся, док., згруб., підсил. Ударитися, упасти. Пол'і́зла ў по́гр'іб і так налигну́лас'а на ступе́н'ках – ду́мала, шо не ўста́ну.

НАЛИ́ГУВАТЬСЯ [нали́гувац':а] –юся, –єшся. Приставати, погоджуватися на щось небажане, невигідне. Налига́ўс'а за таку́ ц'іну́ роби́т' – н'іку́ди ни д'і́нис'а.

НАЛИ́ШНИК –а, ч., спец. Наличник, лиштва. Нали́шник до одв’і́рок приби́ли – краси́ўше ста́ло.

НАЛІ́ТУВАТИ [нал'і́тувати] –ю, –єш, зрід. Налітати. Налітували голуби бо зна відкіля (СГр).

НАЛОГООБЛО́ЖЕННЯ [налого:бло́жен':а] –я, с. Оподаткування, оподатковування. П’ід налого:бло́жен':а попада́ли коли́с' і дере́ва – он йака́ дурави́на була́.

НАЛУПА́СЮВАТИСЯ [налупа́с'уватис'а] –юся, –єшся, знев. Надмірно наїдатися, напиватися. Так т'і́ки надурн'ака́ мо́жна налупа́с'уватис'а.

НАЛУ́ШНЮВАТЬСЯ [налу́шн'увац':а] –юся, –єшся, зрід. Готуватися, споряджатися в дорогу. До́ўго бу́диш налу́шн'увац':а – уже́ на п’ідво́д'і ўс'і ждут'.

НАЛЬО́ПАНИЙ [нал'о́паний] –а, –е. Наляпаний, набризканий. Шчикоту́рка нал'о́пана ко́й:ак.

НАЛЬО́ПКАНИЙ [нал'о́пканий] –а, –е. Тс, що НАЛЬО́ПАНИЙ. До́ски нал'о́пкан'і, а ка́же – краси́ў.

НАЛЬО́ПУВАТЬ [нал'о́пуват'] –ю, –єш. Наляпувати, набризкувати. Йак ти ото́ примудр'а́йіс'а на холо́ш’і нал'о́пуват'?

НАЛЮ́ШНЕНИЙ [нал'у́шнений] –а, –е, зрід. Споряджений, готовий у дорогу. Уже́ нал'у́шниний, уже́ ни д'і́ждиц':а, йак пойі́де.

НАЛЯСУВА́ТИ –ю, –єш, заст. Шкодити, заважати. Омельченкові не налясував дощ: година стала (СГр).

НАМА́ЗЬКАНИЙ [нама́з'каний] –а, –е, несхв. Недбало, неохайно, невміло покритий фарбою, кремом, рум’янами, помадою. Забо́р нама́з'каний чо́рт'і чим.

НАМА́ЗЬКУВАТИСЯ [нама́з'куватис'а] –юся, –єшся, несхв. Недбало, неохайно, невміло, надмірно уживати фарбу, крем, рум’яна, помаду. Нама́з'калас'а губну́шкойу, йак с'іма́ц':атка.

НАМА́ЛІ [нама́л'і], прис., зрід. Недостатньо, мало, обмаль. Хот'і́ла купи́ти шче дити́н'і порцме́нки, а гро́ш’іў нама́л'і.

НАМАНТА́ЧЕНИЙ –а, –е, підсил., перен. 1. Який є результатом швидкої й ефективної роботи. Сапе́тки наманта́чин'і – пора́ грузи́т'; 2. Який надміру наївся, напився. Уже́ п’ідво́дойу привизли́, таки́х наманта́чиних, та так у двор'і́ й поскида́ли.

НАМАНТА́ЧУВАТИСЯ [наманта́чуватис'а] –юся, –єшся, підсил., перен. 1. Зморюватися, виснажуватися. На мехдвор'і́ так наманта́чуваўс'а, а шче ж додо́му чити́р'і к’іло́митри; 2. Уживати надміру їжі, спиртного. Бува́ло, шо до чо́ртик’іў хло́пц'і наманта́чувалис'а.

НАМАНТА́ЧУВАТЬ [наманта́чуват'] –ю, –єш, підсил., перен. 1. Швидко виконувати великий обсяг робіт. Йа м’ішо́к трави́ наманта́чуваў за пйат' мину́т; 2. Випрохувати, виклянчувати. Наманта́чуймо ў батк’і́ў гро́ший, а ў нид'і́л'у – ў к’іно́; 3. Бити, лупцювати. Наманта́чували сус'і́цким хло́пц'ам х’іба́ ж так; 4. Швидко й пожадливо їсти, пити. Йім т'і́ки п’ідлива́й, а вони́ наманта́чуйут'.

НАМА́СТЮВАТИ [нама́ст'увати] –ю, –єш. 1. Намащувати, покривати масним, жирним. Нама́ст'ували і сол'ідо́лом, і н'ігро́лом, і таво́том; 2. Перен. Бити, лупцювати. Йак хто з чужо́го кутка́ до на́ших д'іўча́т, так йім і нама́ст'ували, шоб зна́ли.

НАМА́ХАНИЙ –а, –е, глуз. Недоумкуватий, дурнуватий. Нама́ханому ўсе прошча́йіц':а, а ни забува́йіц':а.

◊НАМА́ХАНИЙ ПУСТИ́М МІШКО́М [м’ішко́м], глуз. Тс, що НАМА́ХАНИЙ. Так в’ін пусти́м м’ішко́м нама́ханий, а його́ ў конто́ру ўз'али́ роби́т'.

НАМЕГЕ́ЛЮВАТИ [намеге́л'увати] –ю, –єш, згруб. Їсти, жерти. Намеге́л'уйе карас'і́ў пр'а́мо з к’істочка́ми.

НАМИНА́ТИСЯ [намина́тис'а] –юся, –єшся, ірон. Вагатися, наважуватися. Ну шо, намн'а́лис'а купува́ти ковйо́р?

НАМІ́СТО [нам’і́сто], прийм. Замість, натомість. Нам’і́сто додо́му йти – звирну́ў до ку́ма.

НАМО́СЬКУВАТЬСЯ [намо́с'кувац':а] –юся, –єшся, знев. Повільно, знехотя робити. Твойа́ нев’і́стка по́ки бу́де намо́с'кувац':а, ми дв’і́ч’і сходи́ли б туди́ й наза́д.

◊НАМОТУЗО́ВУВАТИ ЗА ОБИ́ДВІ ЩОКИ́ [оби́дв’і шчоки́], згруб., підсил. Тс, що НАМЕГЕ́ЛЮВАТИ. Намотузо́вуйе за оби́дв’і шчоки́, н'ічи́м ни перебира́.

НАМУЗИ́КУВАТЬСЯ [намузи́кувац':а] –юся, –єшся, згруб. Мати клопіт, мороку. Так із т'ійе́йу ўре́днойу дити́нойу намузи́куйус'а, шо но́ч’:у спл'у, йак уби́та.

НАМУ́ЛЮВАТИСЯ [наму́л'уватис'а] –юся, –єшся, несхв. Тс, що НАМИНА́ТИСЯ. До́ки наму́л'уваўс'а сара́й п’ідрихтува́ти, а в’ін і завали́ўс'а.

НАНУЖНІ́ШИЙ [нанужн'і́ший] –а, –е, найв. ст., зрід. Найпотрібніший, найнеобхідніший. Нанужн'і́ша з ус'і́х – ма́ти.

НАНЬМ [нан'м] –у/–а, ч., заст. Найм, наймання. Та я тобі без наньма буду писати, я трошки цихвіру знаю (СКв).

НА́НЬМИТ [на́н'мит] –а, ч., заст. Наймит, батрак. Шо коли́с' були́ на́н'мити, шо тепе́р – так, н́аче, пан'і́ў уже́ нема́?

НАНЮ́ХУВАТЬ [нан'у́хуват'] –ю, –єш, перен. Знаходити, назнавати. Усе́ нан'у́хуваў, де шо пага́но лижи́т, а тод'і́ – до се́бе ў дв’ір.

НАОБІЩА́ТЬ [наоб’ішча́т'] –ю, –єш, док. Наобіцяти. Наоб’ішча́ли бага́то, а ки́нулис'а рошчи́тувац':а – ду́л'а з ма́ком.

НАОБОРО́Т, прис. Навпаки, зовсім інакше, протилежно. У йо́го ўсе наоборо́т, а не йак у до́брих л'уде́й.

НАО́ТМАШ, прис. Навідліг, наодмаш. Учи́стиў нао́тмаш – в’ін хитну́ўс'а, кроў бри́знула з но́са.

НАО́ХЛЯБ [нао́хл'аб], прис. Без сідла (верхи на коні). Йак гало́пом нао́хл'аб, так за́дниц'у з'і́бйеш.

НАПА́ДУВАТЬ [напа́дуват'] –ю, –єш, зрід. Знаходити, натрапляти. Йак у сосну́ п’і́де, так на масл'а́та напа́дуйе – везе́ ба́б’і.

НАПА́ЛОК –лка, ч. 1. Елемент рукавиці для великого пальця. Напа́лок проте́рс'а – тре́ба б зашто́пат'; 2. Зрід. Ручка, держальце на кіссі. Запл'іши́ напа́лок – п’і́димо коси́ти.

НАПАЛЬЙО́Н [напал'йо́н] –а, ч. Тс, що НАПАЛЬО́Н. На напал'йо́н сам’і́ ўже так’і́ корж’і́ пичимо́, а тод'і́ кре́мом зма́зуйімо.

НАПА́ЛЬНИК [напа́л'ник] –а, ч. Тс, що НАПА́ЛОК–1. Напа́л'ник доплиту́ – і мо́жна на моро́з.

НАПА́ЛЬОК [напа́л'ок] –лька, ч. Тс, що НАПА́ЛОК–1. Напа́л'ок припл'іта́йіц':а до рукави́ц'і.

НАПАЛЬО́Н [напал'о́н] –а, кул. Наполеон (торт). Напал'о́н з го́рода привизла́ кр'о́сников’і.

НАПА́ЛЬОЧОК [напа́л'очок] –чка, ч. Зменш. до НАПА́ЛЬОК. У напа́л'очку па́л'чик заме́рз, бо в’ін же од':е́л'но.

НА́ПЕРВО, прис. Тс, що НАПЕРЕ́Д. На́перво йа́му тра́ктором ви́грибут', а тод'і́ ўже с'ілосу́йут'.

НАПЕРЕ́Д, прис. Спершу, передусім. Розм’і́т' напере́д, а тод'і́ ўже й пил'а́й.

НАПЕРЕСТРІ́Т [наперистр'і́т], прис. 1. Навперейми. Хто гна́ўс'а, а хто й наперистр'і́т поб’і́г; 2. Назустріч. Йа тод'і́ ви́йду наперистр'і́т, шоб ви ни заблуди́ли.

НАПЕРЕЧЕ́ПІ [наперече́п’і], прис. 1. На дорозі, перешкоджаючи пройти. Ус'ігда́ наперече́п’і – до двере́й ни про́йдиш; 2. На заваді. Хот'і́ла уча́сток офо́рмити, так сус'і́д наперече́п’і з межо́йу.

НАПИ́ЛНИК –а, ч., зрід. Тс, що НАПИ́ЛЬНИК–1,2. 1. Така́ стал'у́ка кр'іпка́, шо й напи́лник не бере́; 2. Йак ж’і́нка ла́йц':а – от вона́ й напи́лник.

НАПИ́ЛЬНИК [напи́л'ник] –а, ч. 1. Напилок. В’ізми́ напи́л'ник і зар’іўн'а́й крайі́; 2. Перен. Лайлива людина, здебільшого жінка. Руб пропи́ў, так цей напи́л'ник ти́ждин' пил'а́тиме.

НАПИ́ТЕНИЙ –а, –е. Який уволю, досхочу напився. Д'і́ти ў йе́йі ўс'ігда́ напи́тин'і й найі́жин'і.

НАПИ́ТЕНО, безос., зрід. Доволі, достатньо, немало випито. Напи́тено нема́ло – рубл'і́ў на дв’і́ст'і.

НАПІДРЯ́Д [нап’ідр'а́д], прис. Підряд, без розбору. Йак ви́пйе, так лама́ ўсе нап’ідр'а́д.

НАПІ́РЮВАТЬ [нап’і́р'уват'] –ю, –єш., зрід. 1. Намочувати дощем. По́ки с:та́нц'ійі йшоў, усе́ дошч нап’і́р'уваў; 2. Безос. Дощити, моросити. Надво́р'і ўсе нап’і́р'уйе – уже́ й надойі́ло.

НАПОВСИГДА́ [напоўсигда́], прис. 1. Завжди. Помогти́ напоўсигда́ гото́вий, б’ізодка́зний; 2. Назавжди. Напоўсигда́ ў го́род перийі́хали жит'.

НАПОГА́НЮВАТИ [напога́н'увати] –ю, –єш, несхв. Нашкоджувати, напаскуджувати, учиняти безлад. У садку́ д'і́ти б’і́л'ше напога́н'уйут', чим по́л'зи ро́бл'ат'.

НАПОЛОСО́ВАНИЙ –а, –е, підсил. 1. Нарваний, нарізаний, наповнений й ін. швидко й багато. Мо́рква наполосо́вана, а лижи́т' і вйа́не на со́нц'і; 2. Побитий, відшмаганий. Батаго́м наполосо́вана так, шо й ни дихне́.

НАПОЛОСО́ВУВАТЬ [наполосо́вуват'] –ю, –єш, підсил. 1. Наривати, нарізати, наповнювати й ін. швидко й багато. Три м’ішки́ трави́ на полосову́вали – бу́де шо кро́ликам; 2. Бити, шмагати. Наполосува́ў лози́нойу кота́ – зна́тиме, йак шко́дит'.

НАПОЛУМЛЯ́ТИСЯ [наполумл'а́тис'а] –юся, –єшся, зрід. Наважуватися, вирішувати. Йак наполу́млиц':а на шос', то ўже не переўб’іди́ш.

НАПОМИНА́ТЬ [напомина́т'] –ю, –єш. 1. Нагадувати, підказувати. Ти мин'і́ напомина́й част'і́ше, бо забува́йу; 2. Бути схожим. Йак гл'а́ну на н'у, так і напомина́ мин'і́ Ду́с'ку.

НАПО́РЕНИЙ¹ –а, –е, підсил. Швидко, інтенсивно наповнений. Два́ та́зики напо́рин'і – п’ідстаўл'а́й хоч вагани́.

НАПО́РЕНИЙ² –а, –е, жарт. Який досхочу наївся, напився. Го́ст'і напо́рин'і – пора́ за та́нц'і.

НАПО́РЕНИЙ³ –а, –е, підсил. Намочений дощем, зливою. По́ки до п’іднав’і́су доб’і́гли, уже́ й напо́рин'і.

НАПО́РЕНИЙ⁴ –а, –е, згруб. Побитий, відлупцьований. Он Сашко́ ў кутку́ реве́ напо́риний.

НАПО́РУВАТИСЯ [напо́руватис'а] –юся, –єшся. Управлятися по господарству. Напо́ралас'а, по́ки молоди́х нема́, н'і рук, н'і ног ни чу́ствуйу.

НАПО́РУВАТЬ [напо́руват'] –ю, –єш. Наготовлювати, надбавати. Пе́ред тим, йак йім прийі́хат', ми напо́рували ўс'ого́, шо на́да.

НАПО́РЧЕНИЙ –а, –е. Попсований, непридатний. Напо́рченого ўс'ого́ по́сл'і войни́ бага́то було́.

НАПО́РЧУВАТЬ [напо́рчуват'] –ю, –єш. Псувати, робити непридатним. Напо́рчуват' ум’і́йиш, а ремонтува́ти – н'і.

НАПО́РЮВАТИ² [напо́р'увати] –ю, –єш, підсил. Їсти, пити. А к’іт уже́ на стол'і́ сиди́т' і холоде́ц' напо́р'уйе.

НАПО́РЮВАТИСЯ² [напо́р'уватис'а] –юся, –єшся, несхв., підсил. Наїдатися, напиватися. Напо́р'уйіц':а, по́ки п’ід собо́йу поба́че.

НАПО́РЮВАТИСЯ³ [напо́р'уватис'а] –юся, –єшся, несхв. Утручатися, нав’язуватися. Хот'і́ли ўдвох іти́, так напо́р'уйіц':а Іва́н, шоб і його́ ўз'али́.

НАПО́РЮВАТЬ⁴ [напо́р'уват'] –ю, –єш, згруб. Бити, лупцювати. Йак част'і́ше напо́р'уйіш, так лу́ч’:е слу́хайіц':а.

◊НАПО́РЮВАТЬ [напо́р'уват'] У ШТАНИ́, згруб. 1. Упісюватися, мочити штани рідкими випорожненнями. Р'ідко́го напйе́ц':а, а тод'і́ напо́р'уйе у штани́; 2. Перен., вульг. Лякатися, боятися. Сова́ но́ч’:у куги́кне, а в’ін уже́ й напо́р'уйе у штани́.

НАПО́СТУПІ [напо́ступ’і], прис., зрід. Перед пологами, очікуючи пологи. Ж’і́нка ўже напо́ступ’і, а ў йіх гро́ш’іў і на пел'ушки́ нема́.

НАПОСУ́ДЕНО¹, безос., зрід. Приготовлено, наладнано, зібрано. Усе́ напосу́дино – ждемо́ п’ідво́ду та грузи́ц':а бу́дим.

НАПОСУ́ДЕНО², безос., зрід. Насуплено, наморщено. Бро́ви йому́ напосу́дино, а рот аж перекоси́ўс'а.

НАПОСУ́ДЮВАТЬ² [напосу́д'уват'] –ю, –єш, жарт. Хмурити брови, чоло, виражаючи сердитість. Бро́ви йакшо́ напосу́д'уйе, так уже́ й се́рдиц':а.

НАПОСУ́ДЮВАТЬСЯ¹ [напосу́д'увац':а] –юся, –єшся, жарт. Готуватися, ладнатися. Куди́ це ти напосу́дилас'а? Чи не ў клу́ба?

НАПРАВЛЯ́Ч [напраўл'а́ч] –а, –ч., зрід., несхв. Підбурювач, провокатор. Ти його́ ме́нше слу́хай – в’ін напраўл'а́ч шче той.

НАПРА́ВЩИК [напра́ўшчик] –а, ч., несхв. Тс, що НАПРАВЛЯ́Ч. Напра́ўшчик так і п’ідбива́, шоб харо́ш’і л'у́ди ла́йалис'а.

НАПРА́СЛИЦЯ [напра́слиц'а] –і, ж., несхв. Наклеп, наговір, обмова. Йаґби́ ни слу́хаў напра́слиц'і про ме́не, так лу́ч’:е було́ б і тоб’і́, й м’ін'і́.

НАПРА́СНО, прис. Несправедливо. Напра́сно каза́ли, шо в’ін кра́де, а в’ін і ни браў н'ічо́; 2. Дарма. Напра́сно т'і́ки сходи́ли – так і ни договори́лис'а.

НАПРАХТІКО́ВАНИЙ [напрхт'іко́ваний] –а, –е. Умілий, досвідчений. Лови́т' сома́ напрахт'іко́ваний.

НАПРАХТІКО́ВУВАТЬСЯ [напрахт'іко́вувац':а] –юся, –єшся. Здобувати досвід, практику. Напрахт'ікува́ўс'а роби́т' і на тра́хтор'і, і на конба́йін'і.

НАПРЕДПОСЛІ́ДОК [напредпосл'і́док], прис. Наприкінці, у кінці. Напредпосл'і́док гл'а́нуў і пойі́хаў – н'ічо́ й ни сказа́ў.

НАПРОСТЕ́ЦЬ [напросте́ц'], прис. 1. Навпростець, по прямій лінії, найкоротшим шляхом. Ви доро́гойу, а йа напросте́ц', че́рез лу́ки; 2. Перен. Відверто, без натяків. Ти кажи́ напросте́ц', не тре́ба путл'а́ти.

НАПРУ́ЧУВАТИ –ю, –єш. 1. Накручувати, натягати, напружувати. Лучкову́ пи́лку напру́чуйут', тод'і́ вона́ харашо́ пил'а́; 2. Сточувати, склепувати зламану біля п’ятки косу. Коса́ злама́лас'а – на́да напру́чувати.

НАПРЯ́ЖУВАТИ [напр'а́жувати] –ю, –єш. Насмажувати. Йа́йц'а напр'а́жувати вили́кого ума́ ни на́да – і дити́на змо́же.

НАПУ́ДЮВАТЬ [напу́д'уват'] –ю, –єш. 1. Лякати, полохати. Йак напу́д'уват'? Кри́кнуў, сви́снуў; 2. Згруб. Напускати сечі, усцикатися. От парази́т мали́й – опйа́т' у штани́ напу́диў.

НАПУ́ДЯНИЙ [напу́д'аний] –а, –е. 1. Наляканий, наполоханий. Лит'і́ў напу́д'аний, і доро́ги не ба́чиў; 2. Згруб. Намочений сечею. Штани́ напу́д'ан'і ст'іра́ти тре́ба.

НАПУ́ДЯНО [напу́д'ано], безос., зрід. 1 .Налякано, наполохано. Так йіх напу́д'ано, шо потетер'і́ли; 2. Згруб. Намочено сечею, насцяно. Скр'із' напу́д'ано й мочо́йу вон'а́.

НАПУ́ЖАНО¹, безос. Тс, що НАПУ́ДЯНО–1,2. 1. Йак йіх напу́жано, так че́рез р'і́чку ўбр'ід лит'і́ли; 2. Згруб. У па́мпирси напу́жано – тре м’ін'а́ти.

НАПУ́ЖУВАТИСЬ³ [напу́жуватис'] –юся, –єшся. Настовбурчуватися, наїжачуватися. Брови густі та довгі, та широкі, так і напужились, як щетина (СКв).

НАПУ́ЖУВАТЬСЯ² [напу́жувац':а] –юся, –єшся, перен., несхв. Ставати погірдливим, пихатим, зарозумілим. Йак у Лозов’і́й пожи́ў, так і напу́жувац':а стаў, а було́ б за чим.

НАПУЗИ́РЮВАТЬ [напузи́р'уват'] –ю, –єш, підсил. 1. Наповнювати, напихати. М’ішки́ напузи́рили, аж на пле́ч’і наси́лу ўз'али́; 2. Знев. Споживати надміру їжі, питва. Хто ўже од'ійшо́ў, а хто шче сала́т напузи́р'уйе; 3. Багато робити (косити, різати, рвати). Напузи́риў тел'а́там гарбуз'і́ў с'ікачо́м, поки́даў – хай жуйу́т'.

НАПУ́ЛЮВАТЬ [напу́л'уват'] –ю, –єш, жарг. Накрадати. Бомж’і́ мета́л напу́л'уйут', а тод'і́ здайу́т' і во́дку купу́йут'.

НА́ПХА́ТИЙ –а, –е. Напханий, наповнений, натрамбований. Ваго́н ў л'іктр'і́чк’і таки́й на́пхатий, шо й ди́хат' ва́жко.

НАПХИ́КУВАТЬСЯ [напхи́кувац':а] –юся, –єшся, несхв. Тривалий час плакати, коверзувати. Напхи́каўс'а – тепе́р ви́тремос'а й:і́сти бу́демо.

НА́ПХОМ, прис. Дуже щільно, тісно. Йе́л'і ў аўто́бус ул'і́зла, бо л'уде́й на́пхом

НАРА́ВИТИСЯ [нара́витис'а] –люся, –шся. Подобатися, бути до вподоби. Така́ робо́та м’ін'і́ нара́виц':а.

НАРЕ́ПУВАТИСЯ [наре́пуватис'а] –юся, –єшся, несхв. Надміру наїдатися, напиватися. Так наре́пуваўс'а, шо по́йас на штан'а́х не виде́ржуваў.

НАРИҐЛЬО́ВАНИЙ [нариґл'о́ваний] –а, –е, знев. 1. Нерозбірливо, абияк написаний, намальований. Хата́ нариґл'о́вана, шо й на кур'і́н' ни похо́жа; 2. Перен. Надміру, без смаку нафарбований (брови, вії, губи). Бро́ви нариґл'о́ван'і аж до виск’і́ў.

НАРИҐЛЬО́ВУВАТЬСЯ [нариґл'о́вувац':а] –юся, –єшся, знев. 1. Довго й нерозбірливо, абияк писати, малювати. Йак уже́ нариґл'ува́лас'а, так мий ру́ки й с'іда́й об’і́дат'; 2. Перен. Нафарбовуватися, наводити брови, губи тощо. Нариґл'о́вуйіц':а пе́ред дзе́ркалом, бо на та́нц'і сп’іши́т'.

НАРИ́ПЛИВИЙ –а, –е, несхв. Нав’язливий, набридливий. Ну таки́й нари́пливий, шо не одста́не, по́ки не зро́биш, шо про́се.

НАРИ́ПЛЮВАТЬСЯ [нари́пл'увац':а] –юся, –єшся, несхв. Нав’язуватися, надокучати, набридати. У ўс'а́ку конпа́н'ійу нари́пл'уйіц':а, а його́ жину́т'.

НАРІ́ЗКА [нар'і́зка] –и, ж. Ділянка (часто додаткова) землі. До горо́ду нар'і́зку приба́вили.

НАРО́ЖНИК –а, ч., зрід. Каркас для сушіння сіна у вигляді вертикально закріпленої великої гілки з коротким пагіллям. Позабива́й наро́жники, а то за́ўтра с'і́но привезе́м.

НАРОЗЛИ́В [нарозли́ў], прис. Із розливанням у невеликі ємності. П’ішли́, там пи́во продайу́т' нарозли́ў.

НАРОЗУ́МЛЮВАТИ [нарозу́мл'увати] –ю, –єш. Напучувати, навчати діяти розумно, розсудливо. Ти ма́т'ір послу́хай – хто лу́ч’:е не́йі нарозу́ме?

НАРО́ШКИ, прис. 1. Навмисна, зумисно, із певною метою. Наро́шки пета́ таке́, шо йа не зна́йу; 2. Жартома, несерйозно. Та йа наро́шки сказа́ла, а ти пов’і́рила.

НАРО́ШНО, прис. Тс, що НАРО́ШКИ–1,2. 1. Наро́шно ў боло́то зав’і́ў; 2. Сказа́ла наро́шно, шо л'убл'у́, так в’ін ус'і́м розхва́стаўс'а.

НА́РУБНЯ [на́рубн'а], прис., зрід. Вертикально, ребром, руба. До́ску на́рубн'а приде́рж, а йа стругну́.

НАРУГА́ТЕЛЬСТВО [наруга́тил'ство] –а, с., зрід. Наруга, знущання, кривда. Тако́го наруга́тил'ства над наро́дом, йак у колхо́з'і, ни було́ й ни бу́де.

НАРЮ́МСЮВАТИ [нар'у́мс'увати] –ю, –єш, зрід. Наплакувати, наповнювати сльозами. Оди́н плато́чок нар'у́мсала, дру́гий.

НАРЯ́ДДЯ¹ [нар'а́д':а] –я, с. Хатнє начиння, інструменти, знаряддя. Ба́бс'ке нар'а́д':а ў кутку́, б’і́л'а печ’і́.

НАРЯ́ДЧИК [нар'а́ч:ик] –а, ч. Нарядник, особа, яка визначає роботу. Шо нар'а́ч:ик загада́ў, те й тре́ба сполн'а́т'.

НАРЯ́ДЧИЦЯ [нар'а́ч:иц'а] –і. Жін. до НАРЯ́ДЧИК. Нар'а́ч:иц'а при́йде ў конц'і́ см’і́ни й перив’і́ре, ск’і́ки зроби́ли.

НАРЯДЬО́ХУВАТИ [нар'ад'о́хувати] –ю, –єш, жарт. Гарно, святково одягати, наряджати. Бат'ки́ д'іте́й нар'ад'о́хуйут' – посл'і́дн'е од:айу́т', хоби́ ни ху́же остал'ни́х.

НАРЯДЬО́ХУВАТЬСЯ [нар'ад'о́хувац':а] –юся, –єшся, жарт. Гарно, святково одягатися, наряджатися. От д'іўки́ нар'ад'о́хуйуц':а одна́ дру́гойі лу́ч’:е.

НАРЯЖА́ТЬ¹ [нар'ажа́т'] –ю, –єш. 1. Тс, що НАРЯДЬО́ХУВАТИ. З ка́ждим го́дом нар'ажа́т' д'іте́й усе́ трудн'і́ше; 2. Прикрашати. Йо́лку нар'ажа́ли, так шо і ч’іпл'а́ли – і йа́блука, і мо́ркву, й ор'і́хи – шо свойе́ було́.

НАРЯЖА́ТЬСЯ² [нар'ажа́ц':а] –юся, –єшся. Підряджатися, приставати, погоджуватися на якусь роботу. Сам п’ідр'ади́ўс'а за шест'ірн'о́йу пойі́хат' – хай пойі́де.

НАРЯ́ЖЕНИЙ² [нар'а́жиний] –а, –е. Який отримав наряд, завдання. Хто куди́, а йа нар'а́жиний соло́му од молота́рки от':ага́т'.

НАСА́Д –у, ч. Широкий рухомий брус із двома ручицями, що підтримують ящик воза. По крайа́х наса́ду видо́ўбийуц':а дв’і д'і́рки – у йіх устаўл'а́йуц':а ручи́ц'і.

НАСА́ДЮВАТЬ⁴ [наса́д'уват'] –ю, –єш. Саджати квочку на яйця. Ку́рка кво́кче – пора́ наса́д'уват'.

НАСА́ДЮВАТЬСЯ¹ [наса́д'увац':а] –юся, –єшся, підсил. Багато і довго саджати. Наса́д'увалис'а тих пом’ідор'і́ў за ден' у брига́д'і.

НАСА́ДЯНИЙ¹ [наса́д'аний] –а, –е. Висаджений, посаджений. Чи ўсе наса́д'ане при́ймиц':а?

НАСА́ДЯНО¹ [наса́д'ано], безос. Насаджено, висаджено. Наса́д'ано бага́то, а чи ўсе рости́ме?

НАСА́ЖЕНО², безос., заст. Розкладено, розстелено на току хліб для молотіння. Домолочував жита: півкопи було насажено (СГр).

НАСАМОГО́НЮВАТЬСЯ [насамого́н'увац':а] –юся, –єшся, знев. Надміру напиватися самогону. Насамого́ниўс'а так, шо й сло́ва ни звйа́же.

НАСИЛА́ТЬ [насила́т'] –ю, –єш, заб. Діяти, упливати чаклуванням, насланням. Насила́т' вона́ ўм’і́йе – ото́ л'у́ди й му́чац':а.

◊НАСИ́ЛУ-СИ́ЛУ. Із великими труднощами, ледве-ледве. Наси́лу-си́лу гр'а́дку дополо́ла – ва́жко ўже.

НА́СИП –і, ж. Насип, купа сипкого матеріалу. Із на́сип’і на за́дниц'і спуска́лис'а.

НА́СИПА¹ –и, ж., зрід. Тс, що НА́СИП. На ту на́сипу по́ки зл'і́зиш, так і но́ги гуду́т'.

НА́СІДОК¹ [на́с'ідок] –дка, ч. Засиджене, призначене для стимуляції насиджування яйце (муляж). Посади́ла кво́чку на на́с'ідки.

НА́СІ́ДОЧОК [на́с'і́дочок] –чка, ч. Зменш. від НА́СІДОК. Нас'і́дочок із кре́йди ви́точила, так р'аба́ ви́кинула й розби́ла.

НАСІ́ЛНИК [нас'і́лник] –а, ч., зрід. Рослина чи плід, залишені на насіння. Цв’іти́ так’і́ ло́ўк’і – оста́ўл'у ск’і́ки на нас'і́лники.

НАСІ́ННИК [нас'і́н:ик] –а, ч. Молодий самець тварин або птахів, який використовується для розплоду. Кроли́х бага́то, тре́ба крол'а́, нас'і́н:ика, купи́т'.

НА́СКОРО, прис. Квапливо, поспіхом, похапки. На́скоро ў об’і́д перехвати́ла – уве́чері’і ўже пойі́м.

НАСКОРЯ́ [наскор’а́], прис., зрід. Тс, що НА́СКОРО. Усе́ ў йо́го наскор'а́, а вихо́де пага́но.

НА́СЛАНО, безос., заб. Пороблено, начакловано. Йак на йо́го на́слано, так в’ін і хо́де, йак чмеле́н:ий.

НАСМА́ЛЕНИЙ –а, –е, перен., підсил. 1. Який накурився, напалився цигарок. Насма́линий ку́ривом, шо аж вон'а́; 2. Наповнений димом від куріння, паління цигарок. Шко́л'ний туале́т насма́линий, аж з душника́ дим іде́; 3. Швидко наповнений, вирваний, викошений, забитий тощо. Р'а́дна с'і́ном насма́лин'і – пора́ руша́ти; 4. Який надміру випив спиртного. Прийшо́ў од сус'і́да насма́линий – ха́ту ни ўзна́ў.

НАСМА́ЛЮВАТИСЯ [насма́л'уватис'а] –юся, –єшся, перен., підсил. 1. Накурюватися цигарок. Насма́л'уваўс'а махри́, аж кану́дило; 2. Надміру випивати спиртного. Насма́л'уваўс'а, шо з електри́чними стоўба́ми обн'іма́ўс'а.

НА́СМОРК –у, ч. Нежить, риніт. На́сморк заму́чиў – тече́ з но́са й тече́.

НА́СМОРОК –рку, ч., зрід. Тс, що НА́СМОРК. Йак на́сморок, тре́ба с'іл' гар'а́чу на н'іс кла́сти.

НАСОВІТА́ТЬ [насов’іта́т'] –ю, –єш, док. Порадити, напутити. Насов’іта́ли недо́бр'і л'у́ди с'імйу́ бро́сит'.

НАСОВСІ́М [насоўс'і́м], прис. Назавжди, назовсім. Забира́й це пла́т':а насоўс'і́м, дар'у́.

НАСТО́ЙЧИВО, прис. Наполегливо, уперто. Тре́буватимеш насто́йчиво – бу́де твойе́.

НАСТО́ЯНОВИЙ –а, –е, заст. Алкогольний напій, настоюваний на травах, корінцях. Старий Макуха дібрався і до настоянованої на калган, що Ївга була придбала для проїзжающих полупанків (СКв).

НАСТО́ЯЩЕ¹ [настойа́шче] –ого, суб. Теперішнє, нинішнє, дійсність. На́да жит' у настойа́шчому, а ме́нше м’ічта́т'.

НАСТОЯ́ЩИЙ [настойа́шчий] –а, –е. 1. Реальний, дійсний. З'іма́ настойа́шча – сн'іг, моро́з; 2. Непідробний, невдаваний. Коли́с' настойа́шчий това́р на чо́боти ста́вили; 3. Ідеальний, зразковий. Настойа́шчий мужи́к, хаз'а́йін; 4. Дуже схожий, подібний. На́ст'а – настойа́шча ма́ти, ду́же похо́жа.

НАСТРІ́ЛЮВАТЬ [настр'і́л'уват'] –ю, –єш, перен., несхв. Напрошувати, наканючувати. Ти́жден' настр'і́л'уваў гро́шик’іў, а тод'і́ моро́жене купува́ў.

НАСТРОПОЛЯ́ТЬ [настропол'а́т'] –ю, –єш, несхв. Намовляти, підбурювати. Вона́ ж його́ і настропол'а́ на воровство́.

НАСТЬО́БАНИЙ [наст'о́баний] –а, –е, несхв. Який надміру наївся, напився спиртного. Зайави́ўс'а наст'о́баний, сус'і́д'іў нал'ака́ў.

НАСТЬО́БУВАТЬ [наст'о́буват'] –ю, –єш, несхв. Надміру їсти, пити спиртне. Йак в’і́змец':а йу́шку наст'о́буват', ни ко́нче, по́ки дно поба́че.

НАСУДА́ЧУВАТЬСЯ [насуда́чувац':а] –юся, –єшся, несхв. Уволю, тривалий час теревенити, пліткувати. Веч’іра́ми збира́лис'а й насуда́чувалис'а ўже – ск’і́ки хот'і́ли.

НАСУПО́НЕНИЙ² –а, –е, жарт. Який наївся, напився. Насупо́нений хо́де – т'і́ки сопе́, бо перийі́ў.

НАСУПО́НЮВАТИ¹ [насупо́н'увати] –ю, –єш, жарт. Надміру тепло одягати, укутувати. Ни тре́ба так насупо́н'увати дит'а́ – воно́ й повирну́тис'а ни змо́же.

НАСУПО́НЮВАТИ² [насупо́н'увати] –ю, –єш, жарт. Їсти з апетитом. Галушки́ насупо́н'уйе, т'і́ки ло́жка мел'ка́йе.

НАСУПУ́РЕНИЙ –а, –е, згруб. Насуплений, сердитий. Сиди́т' насупу́риний, йак чо́рний к’іт на руд'і́й гли́н'і.

НАСУПУ́РЮВАТЬ [насупу́р'уват]' –ю, –єш, згруб. Зсувати брови, морщити обличчя, набираючи сердитого вигляду. Мо́рду насупу́р'уйе, кра́сн'ій – ос'-ос' лу́сне.

НА́СЬКИЙ [на́с'кий] –а, –е, зрід. Наш, свій, близький, споріднений. Зра́зу ви́дно, шо на́с'кий хло́пиц'.

НАТАЧА́НКА –и, ж., заст. Тачанка, бідка. Дл'а придс'іда́тил'а запр'ага́ли натача́нку – і на по́ле.

НАТИ́РЮВАТИ [нати́р'увати] –ю, –єш, згруб. 1. Красти, накрадати. Кавун'і́ў зеленце́м нати́р'ували, йі́ли ў кукуру́дз'і; 2. Зрід. Відганяти, відлякувати. Нати́риў гробц'і́ў із гр'а́дки, шоб ни грибли́с'; 3. Зрід. Наповнювати, набивати. І вже повну холодну натирили і людей, і жінок, і дівчат, і малих дітей (СКв).

НАТОКМА́ЧЕНИЙ –а, –е, підсил. 1 Наповнений, натовкмачений. Ц'а бо́чка натокма́чена, а капу́ста оста́лас'; 2. Який досхочу наївся. Натокма́чиний – т'і́ки пу́зо погл'а́д'уйе; 3. Побитий, відлупцьований. І ж’і́нка натокма́чена, і чолов’і́ков’і ўлит'і́ло.

НАТОРІ́ТЬ [натор'і́т'] –ю, –єш, док., зрід. Набути навичок, знатися на чомусь. У ўс'а́ких механ'і́змах уже́ в’ін натор'і́ў.

НАТРАНБО́ВУВАТЬ [натранбо́вуват'] –ю, –єш. 1. Затрамбовувати, наповнювати, ущільнювати. Чим лу́ч’:е сте́жку натранбу́йіш, тим до́ўше йійі́ дошч ни розми́йе; 2. Перен. Багато з’їдати. Таки́й нипериб’і́рливий, шо натранбо́вуйе, шо йому́ ни поклади́; 3. Бити, лупцювати. На чуж’і́й у́лиц'і так натранбу́йут', шо б’із могорича́ б’ілш ни п’і́диш.

НАТРИБУ́ШЕНИЙ –а, –е. 1. Дрібно насічений, нарізаний. Гарбу́з натрибу́шиний – дали́ коро́в’і; 2. Укритий, обсипаний чимось дрібним. Дв’ір соло́мойу натрибу́шиний.

НАТУЖА́ТИ –ю, –єш, зрід. Гнати, підганяти, квапити. Ми, їдучи, не натужали коня (СГр).

НАТУРА́ЛЬНИЙ [натура́л'ний] –а, –е. Високоякісний. Оце́ хром натура́л'ний, до́ўго носи́тимиц':а.

НАТУ́ШУВАТЬ [нату́шуват'] –ю, –єш, кул. Тушкувати. Мйа́са нату́шуйу, шоб хоч дн'іў на два хвати́ло.

НА́ТХА –и, ж. Відрижка. Од гарбуз'а́чого́ нас'і́н':а на́тха бува́, шо і ни наве́рнес'а.

НАТЬО́ПКУВАТЬ [нат'о́пкуват'] –ю, –єш, несхв. 1. Наляпувати, набризкувати. Нат'о́пкала гли́нойу, йак п’ідма́зувала; 2. Недбало, абияк фарбувати, мазати, білити. Нат'о́пкуйе, а назева́йц':а кра́се; 3. Їсти рідку, як правило, страву. Нат'о́пкуйе боршч, а шче ка́ша бу́де; 4. Недбало, абияк готувати страви. Нат'о́пкала блинц'і́ў – хай йід'а́т'.

НАТЬО́ПУВАТИ [нат'о́пувати] –ю, –єш, знев. 1. Тс, що НАТЬО́ПКУВАТЬ–1,2. 1. Нат'о́пала скр'із' – тепе́р би́ри тр'а́пку й витира́й; 2. Тс, що НАТЬО́ПКУВАТЬ–3. Нат'о́пуйе суп, аж пл'а́мка.

НАТЯГА́ТИСЯ [нат'ага́тис'а] –юся, –єшся, зрід. Наполягати, упиратися. Натягся та й натягся: 22 рублі та й 22 рублі (СГр).

НАХА́Л –а, ч., лайл. Нахаба, нахабник, зухвалець. Таки́й наха́л, шо н'і мало́го, н'і в старо́го ни признайе́ – ла́йіц':а, бйе́ц':а.

НАХА́ЛОМ, прис., несхв. Тс, що НАХА́ЛЬНО. Б’із о́чирид'і наха́лом прол'і́з.

НАХА́ЛЬНО [наха́л'но], прис., несхв. Нахабно, зухвало. Наха́л'но ви́рваў су́мочку й б’іжи́т'.

НАХА́ЛЬСТВО [наха́л'ство] –а, с., несхв. Нахабство, зухвалість. Ка́жут' жи, шо наха́л'ство – дру́ге шча́ст'а, так воно́ й:е.

НАХАЛЯ́ [нахал'а́] –яти, с., лайл. Зменш. від НАХА́Л. Нахал'а́ тоб’і́ бре́ше і ў о́ч’і ди́виц':а.

НАХВА́ТУВАТЬ [нахва́туват'] –ю, –єш. Переймати, засвоювати. Шче ў шко́л'і ўсе нахва́туваў і запомена́ў.

НАХИЛЯКА́ [нахил'ака́], прис. Нахильці. Накоўта́лис'а з го́рлушка нахил'ака́, та й розійшли́с'а.

НА́ХЛИВЦІ [на́хлиўц'і], прис., зрід. Тс, що НАХИЛЯКА́. Випив горілку нахливці (СГр).

НАХЛЬО́БТУВАТЬ [нахл'о́бтуват'] –ю, –єш. Попивати, відпивати. Іду́ й із бокла́жки нахл'о́бтуйу.

НАХЛЬО́БТУВАТЬСЯ [нахл'о́бтувац':а] –юся, –єшся, зрід. 1. Надміру або несподівано напиватися рідини. Нахл'обта́ўс'а води́ – чут' ни ўтону́ў; 2. Несхв. Напиватися п’яним. Ну й дл'а чо́го було́ так нахл'о́бтувац':а, шоб у́тром н'ічо́го ни по́мнит'?

НАХРА́ПА, прис., несхв. Тс, що НАХА́ЛОМ. Л'і́зе нахра́па – шо хоч йому́ кажи́.

НАХРЬО́КАНИЙ [нахр'о́каний] –а, –е, згруб. Надміру п’яний. Нахр'о́каний ву́смерт'.

НАХРЬО́КУВАТЬСЯ [нахр'о́кувац':а] –юся, –єшся, згруб. Напиватися п’яним. Так учо́ра нахр'о́каўс'а, шо й до́с'і голова́ боли́т'.

НАХТАЛІ́Н [нахтал'і́н] –у/–а, ч. Нафталін. Нахтал'і́н жи вон'а́, йак при йо́му спат'?

НАЦИГА́НЮВАТЬ [нацега́н'уват'] –ю, –єш, несхв. Випрошувати, виканючувати. Нацега́н'ували ў батк’і́ў гро́ш’іў, а тод'і́ ж на канхве́ти й тра́тили.

НАЦЮ́ЦЮВАТЬ [нац'у́ц'уват'] –ю, –єш, евф. Намочувати сечею, усцикати. Опйа́т' мали́й у штани́ нац'у́ц'аў.

НАЦЮ́ЦЯНО [нац'у́ц'ано], безос., евф. Намочено сечею, обісцяно. В ус'і́х угла́х нац'у́ц'ано, вон'а́ ж мочо́йу.

НАЧАВУ́ЧУВАТЬ [начаву́чуват'] –ю, –єш, підсил. Надавлювати, надушувати, чавити. Начаву́чиў його́, шо ни поворухне́ц':а.

НАЧАВУ́ЧУВАТЬСЯ [начаву́чувац':а] –юся, –єшся, підсил. Тривалий час, неодноразово надавлювати, надушувати, чавити. Начаву́чилас'а з тома́тами, ск’і́ки бано́к закри́ли.

НАЧА́ВЧУВАТЬ [нача́ўчуват'] –ю, –єш, підсил. Тс, що НАЧАВУ́ЧУВАТЬ. Нача́ўчували капу́сти по два бочо́нки, бо ж с'імн'а́ вили́ка була́.

НАЧАЛНИКУВА́ННЯ [началникува́н':а] –я, с., зрід. Час і процес керування, старшування. Шче за Іва́нового началникува́н':а Петро́ й буў зам’іст'і́т'іл'ом.

НАЧ́АЛСТВО –а, с., збір., зрід. Начальство, керівний склад. Йак таке́ нача́лство, так д'і́ла ў колхо́з'і ни бу́де.

НАЧА́ТИЙ –а, ч. Початий. Цей ожере́д уже́ нача́тий – із йо́го й бра́тимемо.

НАЧИКМЕ́НЕНИЙ –а, –е, підсил. Нарізаний, насічений, начикрижений. Матер'іа́л то начикме́ниний, а йак його́ доку́ч’і звисти́.

НАЧИКМЕ́НЮВАТИ [начикме́н'увати] –ю, –єш, підсил. Нарізати, сікти, чикрижити. Начикме́н'уйе ди́н'у таки́ми скиба́хами.

НАШЕ́ВКУВАТЬ [наше́ўкуват'] –ю, –єш, зрід. Наповнювати, набирати. Наше́ўкуйім по́тай, шоб бригад'і́рша ни ба́чила, та й додо́му комб’іко́рм.

НАШИ́ЛЬНИК [наши́л'ник] –а, ч. 1. Елемент кінської упряжі, нашийник. До ново́го наши́л'ника к’ін' шче ни приви́к; 2. Перен., жарт. Краватка. Наши́л'ник на соро́чку навйаза́ў – про́сто пан!

НАШМА́ТАНИЙ –а, –е, підсил. Нарваний, нарізаний, наповнений. Оде́жа нашма́тана, чо́боти – сам’і́ д'ірки́.

НАШМА́ТУВАТЬСЯ [нашма́тувац':а] –юся, –єшся, підсил. Довго й інтенсивно рвати, різати, наповнювати. Йак уже́ ўбира́лис' у колхо́зний сад, то так нашма́тувалис'а, шо й поўзти́ ва́жко було́.

НАЩУ́РЕНИЙ [нашчу́риний] –а, –е. Нашорошений, нащулений. Чого́ таки́й нашчу́риний – йаку́с' шко́ду зроби́ў?

НАЩУ́РЮВАТИ [нашчу́р'увати] –ю, –є. Нашорошувати, нащулювати. Кон'а́ка он ву́ха нашчу́р'уйе, йак чого́ бойі́ц':а.

НАЯ́МЛЮВАТИ [найа́мл'увати] –ю, –єш, заст., підсил. Багато набирати, накладати. Найа́млила чува́л, так уси́лу п’іднесла́.

НАЯ́РЮВАТИ [найа́р'увати] –ю, –єш, підсил. Азартно грати на музичному інструменті. Сус'і́д на байа́н'і найа́р'уйе х’іба́ ж так!

НЕБЕРЕ́ЖНИЙ –а, –е, зрід. Необережний. Небере́жний же Сашко́ – так гаса́ на мотоци́кл'і, аж диви́ц':а страх.

НЕ́БІ́Й [не́б’і́й] –боя, ч. зрід. Сміливець. Із не́бойом н'іку́ди ходи́т' ни стра́шно.

НЕ́БО¹ –а, с., зрід. Піднебіння. Ри́бу йі́ла, а к’і́стка ў не́бов’і застр'а́ла.

НЕБОЯ́К [небойа́к] –а, ч., зрід. Тс, що НЕБОЯ́Н. Таки́й небойа́к, шо на воўк’і́ў із ви́лами п’ішо́ў.

НЕБОЯ́Н [набойа́н] –а, ч., зрід. Тс, що НЕ́БІ́Й. Тепе́р небойа́ни й се́ред б’і́лого дн'а ў дв’ір л'і́зут'.

НЕВ’Ю́ТНИЙ [ниўйу́тний] –а, –е. Незатишний, некомфортний. Ниўйу́тна ко́мната, безла́бурна.

НЕВА́РА –и, ж., зрід. Погана, невправна господиня. Ж’і́нка ў те́бе – нева́ра, н'і прибра́т', н'і згото́вит'.

НЕВГА́РНИЙ [неўга́рний] –а, –е, зрід. Невмілий, невдатний, незугарний. Кри́ша прот'іка́, забо́р ва́лиц':а, а чолов’і́к н’ічо́ зроби́т' неўга́рний.

НЕВДАНЮ́ЧИЙ [неўдан'у́чий] –а, –е, зрід. Тс, що НЕВГА́РНИЙ. Таки́й неўдан'у́чий, шо й с'і́на то́лком накоси́ти не мо́же.

НЕВДА́ШНІЙ [неўда́шн'ій] –я, –є. Невдалий, недолугий, несмачний. Шос' с'о́дн'і боршч получи́ўс'а неўда́шн'ій.

НЕВДІ́БКА [ниўд'і́бка] –и, ж. Зменш. до НЕВДОБА́. На ниўд'і́бк’і т'і́ки гарбузи́ росту́т'.

НЕВДОБА́¹ [неўдоба́] –и, ж. Незручна, непридатна до використання ділянка землі. Йак йару́ги, кру́ч’і, гли́на – так і неўдоба́.

НЕВДО́БКА [неўдо́бка] –и, ж., зменш. Тс, що НЕВДІ́БКА. Неўдо́бка сейго́д хай гул'а́ – ходжби́ норма́л'ну зе́мл'у обихо́дит'.

НЕВДО́БНИЙ [неўдо́бний] –а, –е. 1. Незручний, некомфортний. Шос' м’ін'і́ нов’і́ ту́хл'і неўдо́бн'і – ни ўсп’і́ла сто ме́тр'іў пройти́, а вод'а́нки надави́ла; 2. Непридатний, негодящий. П’і́сл'а подсо́нуха карто́шку ни сади́ – земл'а́ п’і́сл'а йо́го неўдо́бна; 3. Недолугий, невмілий. Васил'а́ ў помо́шники ни бири́, бо та́кий неўдо́бний, шо б’і́л'ше напо́рте, а не помо́же.

НЕВДЯ́КА [неўд'а́ка] –и, ж. Невдячність. Ви́ростила д'іте́й, ви́учила, а ўзам’і́н – неўд'а́ка.

НЕВЗАМІ́ТКУ [неўзам’і́тку], прис. Приховано, непомітно. Неўзам’і́тку ви́йшли, шо н'іхто́ й не ба́чиў.

НЕВЗРА́ЧНИЙ [неўзра́чний] –а, –е. Непоказний, миршавий. На вид неўзра́чний, а нача́л'ник вили́кий.

НЕВЗРА́ЧНО [неўзра́чно], прис. Непоказно, невиразно. Перип’і́лка неўзра́чно окра́шена, шоб у стирн'і́ ни вид'іл'а́ц':а.

НЕВИДУ́ЩИЙ [невиду́шчий] –а, –е. Невидющий, сліпий. У невиду́шчих йе соба́ки-поводир'і́.

НЕВИНО́ВНИЙ [невино́ўний] –а, –е. Невинний, невинуватий. Не ла́йте його́ – в’ін і невино́ўний.

НЕВИ́СТАЧКА –и, ж. 1. Недохват, брак певної потрібної кількості. Муки́ ниви́стачка – до ново́йі не дот'а́гнемо; 2. Недостача, виявлена перевіркою. Ус'у́ жи́зн'у кас'і́ром роби́ла, пото́м ізра́зу обнару́жили ниви́стачку – ви́гнали.

НЕВКУРА́ТНИЙ [неўкура́тний] –а, –е, несхв. 1. Неохайний, нечепурний. Неўку́ратний, бо й п’ід но́сом блишчи́т'; 2. Недбало зроблений. Неўкура́тний поши́ў – аж усе́ стоўбу́рчиц':а; 3. Якому бракує точності, порядку. Неўкура́тний у робо́т'і – то опозда́, то зо́ўс'ім ни при́йде.

НЕВКУ́СНИЙ [ниўку́сний] –а, –е. Несмачний. У столо́в’і ж усе́ ниўку́сне, перебо́ўтано.

НЕВМІ́СНИЙ [ниўм’і́сний] –а, –е. Недоречний, небажаний. Неўм’і́сний ти ж у ц'ій конпа́н'ійі – вони́ ж про́сто хул'іга́ни, а ти ж норма́л'ний.

НЕВО́ВРЕМ’Я [нево́ўремйа], прис. 1. Невчасно, неточно в часі. Аўто́буси нево́ўремйа прихо́д'ат'; 2. Невпору, несподівано. Нево́ўремйа прийшла́, та й заста́ла на гар'а́чому.

НЕВПОЇ́Д [неўпойі́д], прис. Забагато; більше, ніж можна з’їсти. Харч’і́ў ў доро́гу набра́ли неўпойі́д.

НЕВРІ́КЛИВИЙ [ниўр'і́кливий] –а, –е, заст. Який не піддається урокам (зуроченню). Шоб неврікливе було, – умивають із помийниці (СГр).

НЕВСТРІ́ЙЛИВИЙ [ниўстр'і́йливий] –а, –е, несхв. 1. Невихований, неслухняний, бешкетливий. Сус'і́ц'кий паца́н таки́й ниўстр'і́йливий, шо йа свойо́му ни роз'ігр'іша́йу дружи́т'; 2. Нетямкий. Ниўстр'і́йливий, шо шче не запо́мниў два́жди два.

НЕВТІПА́ХА [неўт'іпа́ха] –и, ж., знев. Нетіпаха; неохайна, неакуратна жінка. Неўт'іпа́ха, шо ни йі́сти згото́вит', ни прибра́т'.

НЕВЧУПА́РА [неўчупа́ра] –и, сп., несхв. Нечепура; неохайна людина. Йака́ ж’і́нка, таки́й і чолов’і́к – неўчупа́ри, у дв’ір че́рез граз' не за́йдеш.

НЕВШТИ́ВИЙ [ниўшти́вий] –а, –е, зрід. 1. Невихований, нечемний. Ниўшти́ва, така,́ шо ти йій сло́во, а вона́ тоб’і́ – де́с'ат'; 2. Неакуратний, неохайний. Хо́де ниўшти́вий, йак старц'у́га.

НЕ́ГОР –а, ч. Негр, африканець, темношкірий. Ск’і́ки не́гор'іў шчас на база́р'і тургу́йе.

НЕГРИТО́СКА –и, ж., перен. Сорт картоплі із темно-синім забарвленням зовні. Йа ц'у негрито́ску сперва́ йі́сти бойа́лас'а – аж чо́рна.

НЕДАЛЕКЕ́НЬКО [недалеке́н'ко], прис., зрід., підсил. Недалеко, недалеченько. Недалеке́н'ко вона́ й живе́ – йа вас провод'у́.

НЕДБА́ЛЯ [недба́л'а] –і, ж., зрід., несхв. Тс, що НЕДБА́ХА. Йак бу́деш тако́й недба́л'ой, то чолов’і́к би́тиме.

НЕДБА́ХА –и, сп., несхв. Недбайлива, безтурботна людина. Недба́ха так горо́д занеха́йала, а буў же, йак ви́лизаний.

НЕДВИ́ГА –и, сп. 1. Нерухома (через хворобу) істота. Лижу́ нидви́гойу, бо пошти́ парал'ізо́вана; 2. Ірон. Млява, ледаркувата людина. Таку́ недви́гу хоч із йако́йі робо́ти ви́жинут'.

НЕДІ́ЛЬНИЙ² [нид'і́л'ний] –а, –е. Неділовий, неслушний, несерйозний. Нид'і́л'ний в’ін чолов’і́к, по:б’ішча́ў – так зроби́.

НЕДІ́ШЛИЙ [нид'і́шлий] –а, –е. Недійшлий, недорослий, незрілий. Нид'і́шлий шче хло́пиц' – хай п’ідросте́.

НЕДОВО́ЛЬНИЙ [недово́л'ний] –а, –е. Незадоволений, невдоволений. Уже́ чолов’і́к недово́л'ний, бо йі́сти нево́ўремйа подала́.

НЕДОКІ́СОК [нидок’і́сок] –ска, ч. Недокошені залишки трав’янистих рослин. Жи́тн'і недок’і́ски тре́ба прибра́ти.

НЕДОКОЛИ́ХАНИЙ –а, –е, ірон., перен. Недоумкуватий, недорозвинений. Шо ж ти ждеш од йо́го ша́ни – в’ін жи нидоколи́ханий.

НЕДО́МЕ́ЛОК –лка, ч., зрід. Зношений, стертий віник. Шо ти мете́ш тим недоме́лком – в’ізми́ нови́й в’і́ник.

НЕДОРІ́ДОК [недор'і́док] –дка, ч. 1. Недорідний плід. Ни ог’ірки́, а йак’і́с' недор'і́дки; 2. Неврожай, недорід. Недор'і́док буў і ў три́ц':ат' дру́гому, і ў со́рок с'о́мому.

НЕДОСІ́КА [нидос'і́ка] –и, ж., заст. Брак на домотканому полотні. Нидодиви́лас'а, йак нала́дили верста́т', а тепе́р нидос'і́ка получи́лас'а.

НЕДОСТА́ТОК –тку, ч. Хиба, ґандж, недолік. Усе́ харашо́, так оди́н недоста́ток, шо випева́.

НЕДОЩИ́ТАНИЙ [недошчи́таний] –а, –е. Недорахований, недолічений. Периби́ў м’ін'і́ – так ут'а́та й недошчи́тан'і оста́лис'а.

НЕДОЩИ́ТУВАТЬ [недошчи́туват'] –ю, –єш. Недораховувати, недолічувати. Недошчи́туйут' мин'і́ ава́нс – а йа йду ў конто́ру.

НЕЗГА́РБНО, прис. Грубо, неакуратно, невміло. Тупори́шче ви́тесаў незга́рбно, аж у руц'і́ кру́тиц':а.

НЕ́ЗМИР –у, ч., зрід. Суперечка, ворожнеча. Шос' у нас не́змир с:ус'і́дами п’ішо́ў.

НЕКОВИ́РНИЙ –а, –е, несхв. 1. Зроблений грубо, невміло, недбало. Коро́мисло некови́рне, шо аж виверта́йіц':а; 2. Вайлуватий, неповороткий, незграбний. Шо ж, йак некови́рний – іде́ й за одв’́ірок заче́пиц':а.

НЕКУ́Р –а, ч., зрід. Курка-гермафродит. Чи ку́рка, чи п’і́вин' – не розбиру́, нику́р йаки́йс'.

НЕЛІГУЛЯ́РНОСТЬ [нел'ігул'а́рност'] –і, ж. Нерегулярність, неритмічність. Нел'ігул'а́рност' у движку́ чут' зра́зу.

◊НЕ́МОМ НЕМА́, зрід. Цілковита відсутність. Гро́ш’іў не́мом нема́.

НЕ́МОШНО, прис. Немічно, безсило, безпорадно. Іду́ ўже не́мошно, спотика́йус', а дро́ва з поса́дки т'ану́.

НЕНАВИ́ДА –и, сп., несхв. Ненависник. Така́ в’ін ненави́да, шо на л'уде́й аж сичи́т'.

НЕНАВИ́ДНИЙ –а, –е, зрід., несхв. 1. Сповнений ненависті. Та вона́ ненави́дна до ўс'іх на св’і́т'і; 2. Який викликає ненависть. І робо́та ўже ста́ла ненави́днойу, а куди́ д'і́нис'а.

НЕНАВИ́ДНО, прис., зрід., несхв. Ненависно. З лиц'а́ на́че до́брий, а ди́виц':а ненави́дно.

НЕНАЖО́РА –и, сп., згруб. Ненажера. Т'ій ненажо́р'і ни ўсп’іва́йіш гото́вит' – усе́ зм’іта́.

НЕНУ́ЖНИЙ [нину́жний] –а, –е. Непотрібний, зайвий. Нину́жн'і ве́шч’і на́да викида́т', а ни забива́т дв’ір.

НЕОЖИ́ДАНИЙ –а, –е. Несподіваний, неочікуваний, непередбачуваний. Неожи́дан'і го́ст'і – ху́же тата́р.

НЕОКУРА́ТНИЙ –а, –е, несхв. Неакуратний, неохайний, нечепурний. Хо́де неокура́тна – нече́сана, неўми́та, пал'то́ б’із пу́вичок.

НЕП’Ю́ЩИЙ [нипйу́шчий] –а, –е. Непитущий. Йа ўже нипйу́шчий год'і́ў із два.

НЕПОНІМА́ЮЩИЙ [непон'іма́йушчий] –а, –е. Який не розуміє, не може збагнути. Йак непон'іма́йушчого на так’і́й робо́т'і держа́ти?

НЕПОНЯ́ТЛИВО [непон'а́тливо], прис. Нерозбірливо, незрозуміло. Ду́же непон'а́тливо пи́ше – йак ку́риц'а ла́пойу.

НЕПОНЯ́ТНИЙ [непон'а́тний] –а, –е. 1. Незрозумілий, невиразний. Зада́чна шос' ду́же непон'а́тна; 2. Зрід. Тс, що НЕПОНІМА́ЮЩИЙ. Йа йому́ обйасн'а́ла, а воно́ непон'а́тне – н'ійа́к не дохо́де.

НЕПОШТИ́ВИЙ –а, –е, несхв. Тс, що НЕВШТИ́ВИЙ–1. Непошти́вий наро́д п’ішо́ў – з учи́тил'ом, і то не здоро́ўкайуц':а.

НЕПРЕМЕ́ННИЙ [непреме́н:ий] –а, –е. Неодмінний, обов’язковий, точний. Йе ж непреме́н':і пра́вила на охо́т'і.

НЕПРЕМІ́ННО [неприм’і́н:о], прис. Тс, що НЕПРЕМЕ́ННО. Сказа́ў, зна́чит', неприм’і́н:о зробл'у́.

НЕПРИВИ́ННИЙ [неприви́н:ий] –а, –е, зрід., підсил. Цілком невинний. Рукою чоловікові біду зробиш, а язиком ще й гіршу, а очі нікому непривинні (СКв).

НЕПРОСИПЕ́ННИЙ [непросипе́н:ий] –а, –е, підсил. Дуже міцний, безпросипний, глибокий (сон). У йо́го сон непросипе́н:ий – хоч із пу́шки стр'іл'а́й.

НЕПУТЬО́ВИЙ [непут'о́вий] –а, –е, несхв. Непутящий, непутній. Йак було́ ў мо́лодост'і непут'о́ве, таке й на ста́рост'і оста́лос'а.

◊НЕП’Ю́ЩА ЖИЗНЬ [нипйу́шча жизн']. Тверезість, тверезий спосіб життя. Пйа́нку бро́сиў – нача́ў нипйу́шчу жизн'.

НЕРВО́З –у, ч., мед. Невроз, захворювання центральної нервової системи. Ра́н'ше нерво́з'іў і не зна́ли н'ійа́ких – і л'у́ди здоров’і́ш’і були́.

НЕРО́ДА –и, ж., зрід. 1. Неродюча земля. Шо ни пос'і́й, ни посади́ на т'ій неро́д'і – н'ічо́ не росте́ ; 2. Бездітна, безплідна жінка. У неро́ди ж д'іте́й нема́, бо не мо́же.

НЕРЯ́́ШЛИВИЙ [нер'а́шливий] –а, –е, несхв. Неохайний, брудний, неакуратний. Йак прийі́хаў з інтерна́ту – нер'а́шливий, худи́й, ви́мориний.

НЕРЯ́ШНИЙ [нер'а́шний] –а, –е, зрід., несхв. Тс, що НЕРЯ́ШЛИВИЙ. Старц'і́ нер'а́шн'і хо́д'ат', про́с'ат' – хто шо даст'.

НЕ́СКІКА [не́ск’іка] –ох, числ. Кілька, декілька. Не́ск’іка дн'іў пройшло́ – верта́йіц':а.

НЕ́СКІКИ [не́ск’іки] –ох, числ. Тс, що НЕ́СКІКА. Прийшло́ не́ск’іки знако́мих і сус'і́д'іў

НЕ́СКІКО [не́ск’іко] –ох, числ. Тс, що НЕ́СКІКА. Не́ск’іко рубл'і́ў було́, так стра́тила.

НЕСЛУХ’Я́НЕЦЬ [неслухйа́ниц'] –нця, ч., зрід., несхв. Неслух, бешкетник. У гру́п’і ўс'і д'і́ти ти́х’і, сми́рн'і, а цей – неслухйа́ниц'.

НЕСЛУХ’Я́НЧИК [неслухйа́нчик] –а, ч. Зменш.-пестл. до НЕСЛУХ’Я́НЕЦЬ. Дава́й, неслухйа́нчику, штанц'і́ од'і́нем.

НЕСЛУ́ХАЛО –а, сп., зрід., збільш. Неслух, бешкетник. Те нислу́хало н'іко́ли не зро́би, йак його́ про́с'ат'.

НЕСМ́ЛКО [нисм’і́лко], прис. Несміливо, нерішуче, боязливо. Спершу Олексій зопинався; несмілко було йому з таким лицем просто розговорювати (СКв).

НЕ́СПИ –ів, мн., зрід. Безсоння. Не́спи ў ме́не, того́ й ни спи́ц':а.

НЕСПОСО́БНИЙ –а, –е. 1. Недужий, слабкий. Ра́н'ше, було́, за тр'ох роби́ла, а тепе́р в’ідро́ принисти́ неспосо́бна; 2. Невмілий, невдатний. В’ін і гвозд'а́ приби́т' неспосо́бний – ру́ки не так стойа́т'; 3. Незручний. Держа́к неспосо́бний – у рука́х кру́тиц':а.

НЕСПРА́ВА –и, ж. Непорядок, нелад, поломка. Йак йака́ неспра́ва, так миха́н'іка кли́чут'.

НЕСУРЙО́ЗНОСТЬ [несурйо́зност'] –і, ж. Легковажність, нестатечність. Тако́йі несурйо́зност'і од голови́ ни ждаў – куди́ с'і́йат', йак земл'а́ не протр'а́хла.

НЕТОПИ́РЬ [нетопи́р'] –я, ч. Нетопир, кажан. Нетопи́р' ме́нший за лит'у́чу ми́шу, а ро́дич’і.

НЕЧА́ЙНИЙ –а, –е. Ненавмисний, випадковий. Неча́йна ўстр'і́ча.

НЕЧАМУ́РНИЙ –а, –е, несхв. Некрасивий, недотепний, недолугий. Нечаму́рна бо́чка получи́лас'.

НЕЧА́ЯНИЙ [неча́йаний] –а, –е. Тс, що НЕЧА́ЙНИЙ. За неча́йаний посту́пок мо́гут' і ни наказа́т'.

НЕЧУ́СТВЕНИЙ –а, –е. 1. Жорсткий, жорстокий, безжалісний. Йак л'уди́на ничу́ствена, то н'ікол́и не пожал'і́йе; 2. Непритомний. Упа́ла од жари́ ничу́ствена.

НЕЩО́ТНО [нешчо́тно], прис. Надзвичайно багато, незліченна кількість. Куре́й і гусе́й держа́ли нешчо́тно.

НИ́ТОШНИЦЯ [ни́тошниц'а] –і, ж. Галантерейниця. Ни́тошниц'а й продайе́ ўс'а́к’і нитки́, л'е́нти, шнурки́.

НИХТО́ –нико́го, займ. Ніхто. Хто йде? Нихто́!

НИЩЕТА́ [нишчета́] –и, ж. 1. Злиденність, злидні. Там така нишчета́, шо ў ха́ту зайти́ стра́шно; 2. Перен. Бідняки, жебраки, нужденні. Ус'а́ нишчета́ ко́ло столо́ўки з'ібра́лас'а.

НІГДЕ¹́ [н'ігде́], прис. Ніде, ні в якому місці. Бага́то де йа буў, а н'ігде́ нема́йе тако́го, йак у нас, непор'а́дку.

НІ́КОЛИТИСЯ [н'і́колитис'а] –ться, безос. Обмаль часу, немає коли. Йа б тоб’і́ й пособи́ў, так і мин'і́ н'і́колиц':а.

НІКУДА́ШНІЙ [н'ікуда́шн'ій] –я, –є. Нікудишній, негодящий, непридатний. Н'ікуда́шн'ій у те́бе соба́ка – і на чужи́х не га́ўка.

НІСКІ́КИ [н'іск’і́ки], невід. Ніскільки. Не плати́ў ел'іме́нт'іў н'іск’і́ки.

НІСКІ́КОЧКИ [н'іск’і́кочки], невід. Підсил. до НІСКІ́КИ. Хл'і́ба, й того́ н'іск’і́кочки ни получи́ли.

НОГДА́, прис. Інколи, подеколи. Ногда́ бува́, шо й ку́риц'а кукур'і́ка.

НОГЕ́ЛЯ [ноге́л'а] –і, ж., згруб. Нога. Гр'а́зними ноге́л'ами пройшо́ўс'а, йа ж т'і́ки поли́ поми́ла.

НО́ЗИК –а, ч., дит. Ножик, ніж. Ноз́ика ни бири́, бо бу́де ва́ва.

◊НОЛЬ [нол'] БИЗ ПА́ЛОЧКИ, знев. Ніщо, надзвичайно мало, обмаль. Зароби́ли ў колхо́з'і нол' биз па́лочки; 2. Незначна, нікчемна людина. Хто ти таки́й – нол' биз па́лочки.

НОСАКО́В [носако́ў] –а, ч. жарт. Тс, що НОСА́РЬ–1. Пан носа́коў прийшо́ў – і йак таки́й н'іс ви́р'іс?

НОСА́РЬ [носа́р'] –я, ч. 1. Чоловік із великим носом. Йе ў нас і носа́р' – із но́сом на ўсе село́; 2. Окунеподібна прісноводна риба, носар. Носа́р' коли́ й у Д'інц'і́ кл'уйе́, зни́зу п’ідхо́де.

НО́СИК –ска, ч., зменш. Гостріший кінець пташиного яйця. Дава́й но́сиками ўда́римос'а – чи́йе йайце́ кр'і́пше.

НОСО́К –ска, ч. Шкарпетка. Носки́ тре́ба што́пат' і ст'іра́т'.

НОСОПИ́РКА –и, ж., глуз. Ніс. П’іді'три́ носопи́рку, а то д'іўча́та засм’ійу́т'.

НОСЯ́КА [нос'а́ка] –и, сп., збільш., глуз. Великий ніс. Нос'а́ка ўс'у мо́рду займа́.

НОТА́РІВУС [нота́р'івус] –а, ч. Нотаріус, нотар. До нота́р'івуса на́да пойі́хат' і зав’і́рит' зав’ішча́нійа.

НОЧНИ́К¹ –а, ч. Нічник, малопотужний електричний світильник. У ночничку́ ла́нпочка перигор'і́ла.

НОЧНИ́К² –а, ч. Нічний метелик, нічниця. У ши́бку ночники́ бйу́ц':а.

НО́ЧОВИ –ø, мн. Бляшані ночви. У но́чови води́ налива́ли й купа́лис'а.

НО́ШІ [но́ш’і] –нош, мн. Сплетена з мотузків на двох дерев’яних дугах сітка для перенесення сіна, соломи. Наби́ла по́ўн'і но́ш’і с'і́на.

НРА́ВИТИСЯ [нра́витис'а] –люся, –ишся. Подобатися, бути до смаку. Нра́виц':а вона́ йому́ – і квит.

НУДИ́ТИ –дю, –иш, заст. Примушувати, силувати. Учора у росправі нудили хлопців, щоб призналися, хто вкрав гроші у Грицька (СГр).

НУ́ДКО, прис., зрід. Нудно, сумно, гидко. Ну́дно тебе́ й слу́хат' – одста́н'.

НУ́ЖНО, присуд. Необхідно, слід, потрібно. Ну́жно сто чолов'і́к.

НУЗДА́ТЬ [нузда́т'] –ю, –єш. Гнуздати. Кон'а́ нузда́т' ум’і́т тре́ба, шоб і ни поўриди́т'.

НУРЯ́ТИ [нур'а́ти] –ю, –єш, зрід. Ниряти, ринати. Йак нур'а́йе, так у́ха па́л'цем закрива́.

НЬО́НЯ [н'о́н'а] –і, ж., дит. Нога, ніжка. Н'о́н'і обу́йімо і п’і́дим гул'а́ти.

НЬО́ХОТЬ [н'о́хот'] –хтя, ч. Ніготь. Заломи́ўс'а н'о́хот', тре́ба зр'і́зати, а то бу́де рва́ти.

◊НЮНЬКА́ ЗАВО́ДИТЬ [н'ун'ка́ заво́дит'], Плакати, скиглити. Н'ун'ка́ ни заво́д', а йіж ка́шу гарбузо́ву.

НЮ́НЬКАТЬСЯ [н'у́н'кац':а] –юся, –єшся, ірон. Возитися, товктися. Н'у́н'кайіс'а з тим к’і́стом, а воно́ неўда́шне.

НЮ́НЬКИ [н'у́н'ки] –ньок, мн. Сльози, плач, вередування, примхи. Прикрати́ н'у́н'ки, а то заро́биш на гор'і́хи.

НЮ́НЯ [н'у́н'а] –і, сп. Вередун, плакса, скигля. Не заспоко́йіц':а н'у́н'а, по́ки п’іче́н':а ни даси́.

НЮТУВА́ТИ [н'утува́ти] –ю, –єш, зрід. Склепувати, з’єднувати заклепками. Зн'уту́йімо ко́су на́мертво – хай і да́л'і слу́же.

НЮ́ХА́РЬ [н'у́ха́р'] –я, ч. 1. Заст. Нюхар, нюхальник тютюну. Н'ухар'а́ одного́ шче йа заста́ў у ш’ійіс'а́т'ім го́д'і, так у йо́го й ву́са були́ кори́чнев’і; 2. Жарг. Вивідач, нишпорка, донощик. Н'уха́р' же шос' узна́, а тод'і́ ў о́ргани доно́се.

НЯ́МА [н'а́ма] –и, ж., дит. Їжа. Де на́ша н'а́ма – уже́ прохоло́ла?

НЯ́МАТИ [н'а́мати] –ю, –єш, дит. Їсти. Ма́ма при́йде з ро́боти – і бу́димо н'а́мати.

НЯ́НЬКАНИЙ [н'а́н'каний] –а, –е, зрід. Пещений, балуваний. Ус'і́-то н'а́н'кан'і, че́риз це й тру́дно йім сами́м прийшло́с'а.

НЯ́НЬКАТЬ [н'а́н'кат'] –ю, –єш. 1. Няньчити, доглядати дитину. Ма́ти на робо́т'і, а ста́рша дочка́ ме́ншу н'а́н'ка; 2. Пестити, панькать, балувати. Н'а́н'ка ту дити́ну ўже аж ду́же.

НЯ́НЯ¹ [н'а́н'а] –і, ж., дит. Корова, корівка. Ход'і́м у н'а́́н'і молочка́ подо́йім.

НЯ́НЯ³ [н'а́н'а] –і, с., зрід., дит. Тс, що НЯ́СО. Нату́шимо н'а́н'і, а йак па́пка при́йде – уго́стимо його́.

НЯ́СО [н'а́со] –а, с., дит. М’ясо. Н'а́со йі́сти на́да, шоб силне́н'кий буў.

О

ОБ, прийм., зрід. Про кого (що). Об йо́го ўже й забу́ла ду́мат'.

ОБА́БКА –и, ж., зрід. Тс, що ОБА́БОК. Росте́ ж об́абка б’і́л'а бере́зових пин'к’і́ў.

ОБА́БОК –бка, ч., зрід. Гриб-підберезник. Оба́бок он ви́р'іс і немали́й, так стари́й уже́ – нийідо́мий.

ОБАЖУ́Р –а, ч. Абажур. У кутку́ стойі́т' ла́мпа з:еле́ним обажу́ром.

ОБАЖУ́РЧИК –а, ч. Зменш. до ОБАЖУ́Р. Йак ла́нпа з обажу́рчиком, так хоч ни так блишчи́т'.

ОБА́ПОЛИ, прис., зрід. Навкруги, в усі боки. Упаде на могилу, туже, розливається, аж обаполи луна розлягається (СГр).

ОББА́НЮВАТЬ [об:а́н'уват'] –ю, –єш, зрід. Обмивати, купати. Го́ст'і ско́ро при́йдут' – на́да тар'ілки́ об:а́н'уват'.

ОБВИ́ДНІ́ТИ [обви́дн'і́ти], безос., док., зрід. Розвиднітися. Йак тро́хи обви́дн'ійе надво́р'і, так і ру́шимо на ста́нц'ійу.

ОБВО́З –у, ч. Обоз, валка підвід. Йак обво́з на́ших одступа́ў, так і ми причипи́лис'а.

ОБГА́ДЕНИЙ –а, –е, несхв. 1. Обгиджений, забруднений. Прийшо́ў обга́диний, на́че ним боло́то хто вимо́чуваў; 2. Перен. Знеславлений, оговорений. На ўс’у у́лиц’у обга́дена, шо в’і́д'ма.

ОБГА́ДЮВАТЬ [обга́д'уват'] –ю, –єш, несхв. 1. Обгиджувати, забруднювати. Обга́д'уват' ус'і́ наўчи́лис'а, а йак ст'іра́т' – так н'і; 2. Перен. Знеславлювати, оговорювати. Вона́ ма́ст'ір обга́д'уват' – хай би за свойе́й дочко́й диви́лас' лу́ч’:е.

ОБГОЛІ́ТЬ [обгол'і́т'] –ю, –єш, зрід. Перен. Збідніти, утратити засоби до існування. Обгол'і́ла, шо ни ўд'агти́с'а, н'і с'імйу́ прокорми́т'.

ОБГУ́ДЮВАТЬ¹ [обгу́д'уват'] –ю, –єш. Тс, що ОБГА́ДЮВАТЬ–2. Обгу́д'уват' л'уде́й – дл'а йе́йі – пе́рве д'і́ло.

ОБГУ́ДЮВАТЬ² [обгу́д'уват'] –ю, –єш, перен., зрід., несхв. Обдурювати. На тройа́к на база́р'і обгу́д'али.

ОБЕЗВІ́ЧЕНИЙ [обизв’і́чиний] –а, –е, зрід. 1. Позбавлений очей (зору). Грана́тойу ж і обизв’і́чиний, йак з'ірва́лас'а; 2. Покалічений, знівечений, сплюндрований. За́йц'а з капка́на ви́йн'аў про́сто обизв’і́ченого, так би́ўс'а, вирива́ўс'а.

ОБЕЗВІ́ЧУВАТЬ [обизв’і́чуват'] –ю, –єш, зрід. 1. Позбавляти очей (зору). Ти мене́ ц'ійе́йу г’і́лкойу обизв’і́чиш; 2. Калічити, нівечити, знущатися. Йак би́лис'а хло́пц'і село́ на село́, так і обизв’і́чували, бува́ло, оди́н о́дного.

ОБЕЗЗУ́БЛЕНИЙ [обиз:у́блиний] –а, –е, зрід. Із недоліком зубів. Й о́ч’і ни ба́чат' й обиз:у́блиний о́ўс'і.

ОБЕРБЕ́НЮВАТЬ [обербе́н'уват'] –ю, –єш, зрід. Бити. Обербе́ниў його́ па́лкойу раз'і́ў ск’і́ки – зна́тиме, йак ўриди́т'.

О́БЕРТА, прис., зрід. Обертом, повернувшись, обкрутнувшись. Йак п’ішо́ў напри́с'адки та о́берта гати́т', аж пол гуде́.

ОБЖА́ЛУВАННЯ [обжа́луван':а] –я, с. Оскарження, протест. І писа́ли обжа́луван':а, і контро́л' визива́́ли, а на́ша не бере́.

ОБЖА́ЛЮВАТИСЯ [обжа́л'увац':а] –юся, –єшся. Оскаржуватися, опротестовувати. Обжа́л'увац':а про́бували, так у того́ крут'ка́ гро́ш’іў бага́то.

ОБЖНИ́ВКИ [обжни́ўки] –вок/–ів. Обжинки. За́ўтра обжни́ўки – посл'і́дн'ій ден', на́да одсв'аткува́т'.

ОБЖО́РЛИВИЙ –а, –е, знев. Ненажерливий, ненаїдливий. Син у те́бе обжо́рливий – йак прис'а́де, так за тр'ох укладе́.

ОБЗЕ́Л –у, ч. 1. Крайні дошки з розпиляної вздовж колоди. Соб’і́ норма́л'н'і до́ски ўз'аў, а мин'і́ – сполошни́й обзе́л; 2. Засохла кора на крайніх дошках. Обзе́л на́да стру́гом зн'іма́ти; 3. Зрід. Колода без гілок і сучків. Т'агни́ цей обзе́л на пилора́му.

ОБИГО́НКА –и, ж., заст. Загінка, смуга, ділянка поля. Ц'у обиго́нку ора́т' конча́йу – перийі́ду на дру́гу.

ОБИГО́НЯ [обиго́н'а] –і, ж., заст. Тс, що ОБИГО́НКА. Обиго́н'а ц'а до́ўга – по́ки з к’інц'а́ ў к’іне́ц' – й об’і́дат' пора́.

ОБИДЕ́НКОЮ [обиде́нкойу], прис., зрід. За день, у межах одного дня. Я обиденкою справлюсь: уранці поїду, а на ніч і додому (СГр).

ОБИ́ДЕНЬ [оби́ден'] –дня, зрід. На день, за день. Оби́ден' – і ўсе зробл'у́, аби т'і́ки ва́ш’і гро́ш’і.

ОБИЗ’Я́ННИЧАТЬ [обизйа́н:ичат'] –ю, –єш, несхв. Мавпувати, передражнювати, перекривляти. Йаґби́ ти переста́ў обизйа́н:ичат', а уро́ки лу́ч’:е роби́ў би.

ОБИЗ’Я́НЯЧИЙ [обизйа́н'ачий] –а, –е. Мавпячий, подібний до мавпи. Обизйа́н'ачу кл'і́тку одкри́ли й ви́пустили йіх у дво́рик загоро́д'аний.

ОБИКНОВЕ́ННИЙ [обикнове́н:ий] –а, –е. Звичайний, звичний, постійний, повсякденний. Д'ім обикнове́н:ий, н'ічо́го осо́бин:ого, а там нечи́стий жеве́.

ОБИ́СЬКАНИЙ [оби́с'каний] –а, –е. Обшуканий, підданий обшуку. Один оби́с'каний заде́ржаний, дру́гий – а ножа́ так і ни обнару́жили.

ОБИ́СЬКУВАТИ [оби́с'кувати] –ю, –єш. 1. Обшукувати, обшуковувати. Обис'ка́ли ў м’і́л'іц'ійі, а н'ічо́ ни найшли́; 2. Шукати, відшукувати. Оби́с'куваў ус'і́ за́кутки, а гро́ш’і так і ни нахо́диў.

ОБИ́ЧА́Й –ю, ч. Звичай, традиція, обряд. Оби́чай у нас таки́й, шоб за н'ів’е́сту ви́куп дава́ти.

О́БІ –обох, ж., числ., зрід. Обидві, обоє. О́б’і систр'і́ так’і́ похо́ж’і, йак близн'у́чки.

ОБІ́́ДА [об’і́да] –и. ж. Образа, кривда. Його́ ўже й на св’і́т'і нема́, а об’і́да й до́с'і ў ме́не.

◊ОБІ́́ДІШНЄ [об’і́д'ішн'е] МОЛОКО́. Молоко, здоєне в обід. Об’і́д'ішн'е молоко́ у по́гр'іб поста́вила – надве́ч’ір ви́пиймо.

ОБІ́ДНИК [об’і́дник] –а, ч., зрід. Кривдник. Мого́ об’і́дника н'іко́ли ни прост'у́.

ОБІ́ДЧИК [об’і́ч:ик] –а, ч. Тс, що ОБІ́ДНИК. Той об’і́ч:ик у село́ на́ше тепе́р і но́са не пока́зуйе.

ОБІЖА́ТЬ [об’іжа́т'] –ю, –єш. Ображати, кривдити. Д'іте́й об’іжа́т' сти́дно.

ОБІЖА́ТЬСЯ [об’іжа́ц':а] –юся, –єшся. Ображатися, нарікати. Ни сто́йе на бол'но́го об’іжа́ц':а, мо́же, і сам по́йме.

ОБІЖДА́ТЬСЯ [об’іжда́ц':а] –юся, –єшся, зрід. Тс, що ОБІЖА́ТЬСЯ. Об’іжда́ц':а не на́да – йа ж пра́ўду сказа́ла.

ОБІ́ЖЕНО [об’і́жено], прис. Ображено, скривджено. Об’і́жено т'і́ки й подиви́лас'а, а й сло́ва не сказа́ла.

ОБІЗА́ТІЛНО [об’іза́т'ілно], прис. Обов’язково, неодмінно, точно, відповідно. Ма́мка об’іза́т'ілно при́йде, раз по:об’ішча́ла.

ОБІЗНАВА́ТЬСЯ [об’ізнава́ц':а] –юся, –єшся. Помилятися, не впізнавати. Кли́чу-кли́чу, а п’ідхо́де – не вона́ – об’ізна́ўс'а.

ОБІЗНАЧА́ТИ [об’ізнача́ти] –ю, –єш. Означати, свідчити, підтверджувати, намічати. Об’ізна́чиў св’ій уча́сток к’іло́чками.

ОБІЗНА́ЧЕНИЙ [об’ізна́чиний] –а, –е. Позначений, відбитий, намічений. Ви́рубка об’ізна́чена – мо́жна начина́т' вали́т'.

ОБІЗОРУ́ЖЕНИЙ [об’ізору́жений] –а –е. 1. Обеззброєний, роззброєний. Об’ізору́жиний банд'і́т не страшни́й таки́й; 2. Перен. Позбавлений засобів, інструментів, знарядь. Лопа́ти полама́лис'а, сапа́чки затупи́лис'а – зо́ўс'ім йа об’ізору́жена.

ОБІЗОРУ́ЖУВАТЬ [об’ізору́жуват'] –ю, –єш. 1. Обеззброювати, роззброювати. Шоб банд'і́т'іў об’ізору́жуват', ум’і́т' на́да; 2. Перен. Позбавлятися засобів, інструментів, знарядь. Забра́ў гостри́т' соки́ри й ни прин'і́с – зо́ўс'ім об’ізору́жиў мене́.

ОБІ́РКА [об’і́рка] –и, ж., зрід. Міцний шнур, продітий у петлі нижнього краю рибальської сітки. Об’і́рку порва́ли, бо за кор'а́гу зач’іпи́ли.

ОБІ́СРАНИЙ [об’і́сраний] –а, –е, несхв. 1. Забруднений калом, екскрементами. Об’і́сран'і поўзунки́ заст'і́рувати ни ўсп’іва́йу; 2. Перен. Неприбраний, занехаяний, брудний. Ус'а́ ха́та об’і́срана, с'імн'а́ вили́ка, а позам’іта́т' н'і́кому; 3. Перен. Оговорений, спаплюжений, зганьблений. Чу́ствуйу себе́ – йак об’і́сраний.

ОБІ́СТЮВАТЬ [об’і́ст'уват'] –ю, –єш, несхв. Тс, що ОБІ́СЦЮВАТЬ–1,2. 1. Шо ни пом’ін'а́йу пел'ушки́,а в’ін об’і́ст'уйе й об’і́ст'уйе; 2. Перен. На ка́ждому шагу́ об’і́ст'уйе мене́, шо і дурни́й, і пйа́ниц'а.

ОБІ́СТЮВАТЬСЯ [об’і́ст'увац':а] –юся, –єшся, несхв. Тс, що ОБІ́СЦЮВАТЬСЯ–1,2. 1. Йак у ха́т'і хо́лодно, так мала́ й об’і́ст'уйіц':а; 2. Перен. Йак мали́х, так об’іжа́, а пе́ред зро́слими, так і об’і́ст'уйіц':а.

ОБІ́СЦЮВАТЬ [об’і́сц'уват'] –ю. –єш, несхв. 1. Обмочувати сечею. Об’і́сц'уват' штани́ – вили́кий, а за тел'а́м диви́ц':а – мали́й?; 2. Перен. Паплюжити, оговорювати, компрометувати. Н'із':а́ ж мене́ пе́ред наро́дом так об’і́сц'уват'!

ОБІ́СЦЮВАТЬСЯ [об’і́сц'увац':а] –юся, –єшся, несхв. 1. Обмочуватися сечею. Об’ісц'а́ўс'а, так напу́диў по́ўн'і штани́ ; 2. Перен. Лякатися. Шо, об’ісц'а́ўс'а зо мно́йу боро́тис'а – слабо́?

ОБІ́СЦЯНИЙ [об’і́сц'аний] –а, –е, несхв. 1. Обмочений сечею. Хто ж тебе́, мало́го й об’іц'а́ного на ру́ки в’і́з'ме?; 2. Перен. Спаплюжений, оговорений, скомпрометований. Шо роби́т'? Ход'у́, йак об’і́сц'аний, бо набреха́ли на ме́не.

ОБІХО́ДИТЬ [об’іхо́дит'] –дю, –иш.1. Доглядати, давати ладу, поратися. Усе́ хаз'а́йство об’іхо́дит' на́да, а воно́ немале́; 2. Певним чином поводитися, догоджати, пильнувати. Стари́х тре́ба об’іхо́дит', бо не́м’ічн'і ўже.

ОБІХО́ДКА [об’іхо́дка] –и, ж., зрід. 1. Порання, наведення ладу, прибирання. Об’іхо́дку свойу́ ос' зако́нчу, тод'і́ й поси́димо; 2. Учинок, поведінка, звичай. У на́ш’ім сил'і́ об’іхо́дка така́, йак у го́ст'і йдеш – ниси́ бути́лку.

ОБІ́ЩАНИЙ [об’і́шчаний] –а, –е. Обіцяний. Об’і́шчане до́ўго ждат' прихо́диц':а.

ОБІЩА́ННЯ [об’ішча́н':а] –я, с. Обіцянка, зарік, зарікання. Уже́ йа твойо́му об’ішча́н':у ни в’і́р'у.

ОБІЩА́ТЬ [об’ішча́т'] –ю, –єш. 1. Обіцяти, зарікатися. Об’ішча́ў пан, шо кожу́х дам, а збреха́ў; 2. Нахвалятися. Об’ішча́ў по́пу напоро́т', йак ни слу́хатимус'а.

ОБ’ЇЖДЯ́ТЬ [обйіжд'а́т'] –ю, –єш. 1. Їхавши, обминати, об’їздити. Тра́нспорт обйіжд'а́т' зл'і́ва тре́ба; 2. Їхавши, бувати у багатьох місцях. Огроно́м он обйіжд'а́ ўс'і пол'а́; 3. Привчати, тренувати коня, вола. І воли́ тре́ба було́ обйіжд'а́т', шоб до йарма́ привика́ли; 4. Пробною їздою перевіряти готовність, придатність механізмів. Поршн'а́ пом’ін'а́ў – тре́ба обйіжд'а́т' мотоци́кл; 5. Перен., ірон. Підкоряти своїй волі людину, упокорювати. Га́л'ка он свого́ обйіжд'а́ – йак шо́лковий бу́де; 6. Перен. Обдурювати, ошукувати. Чого́ йім ви́годно торгува́т' – бо обйіжд'а́йут' наро́д, де т'і́ки мо́жут'.

ОБ’Ї́ЖЧИК [обйі́жчик] –а, ч. Об’їждчик. Обйі́жчик йак п’ійма́, так за колоски́ ўси́пе батога́, а то й у канто́ру одведе́.

ОБКА́КУВАТЬ [обка́куват'] –ю, –єш, несхв. 1. Забруднювати калом, твердими випорожненнями. Обка́кала мойа́ вну́чка не те, шо розпашо́нку, а й кол'а́ску; 2. Перен. Паплюжити, оговорювати, компрометувати. Йаку́с' спле́тн'у про ме́не почу́ла – і дава́й мене́ обка́куват' на л'у́д'ах.

ОБКИДА́ТЬ [обкида́т'], безос. Покривати виразками, пухирями. Йак простуд'у́с', так ста́ло гу́би обкида́т'.

ОБКЛА́Д –а, ч., зрід. Дерев’яний обід навколо млинового каменя. Обкла́д йак обру́ч укрепл'а́ли, шоб мука́ ни рос:епа́лас'а.

ОБКЛА́ДЕНИЙ –а, –е. Оточений, укритий гнійниками (про горлянку). Го́рло он обкла́дене, шо й коўта́т' бо́л'но.

ОБКО́КАНИЙ –а, –е. Обстрижений, підстрижений. Обко́каний уже́, бо за́ўтра в:ойинкома́т.

ОБКО́РЕНИЙ –а, –е. Очищений від кори. Йа́сно, шо п’ідва́лини должн'і́ бут' обко́рин'і, шоб йака́ зара́за ни завела́с'.

ОБКО́С –у, ч. 1. Обкошування, підрівнювання ниви. Обко́с зако́нчили – ско́ро й комба́йни бу́дем заган'а́т'; 2. Ненавмисний пропуск у косінні, огріх. Обко́си так’і́ остаўл'а́йіш – хто за тобо́йу ско́с'уватиме?; 3. Заб. Навмисний пропуск у косінні, грива. Оста́вили обко́с Іл':і́ на бо́роду.

ОБКО́СЮВАТЬ [обко́с'уват'] –ю, –єш. Обкошувати. Ус'а́к’і шпича́ки обко́с'уват' осторо́жно на́да.

ОБКО́СЮВАТЬСЯ [обко́с'увац':а] –юся, –єшся. Бути обкошуваним. Ус'і́ пол'а́ должн'і́ обко́с'увац':а – тод'і́ комба́йни захо́д'ат' на по́ўний хе́дер; 2. Закінчувати косіння, жнива. Уже́ пошти́ ўс'і райо́ни обкоси́лис'а.

◊ОБЛАКА́ТСЬКА [облака́ц'ка] КАНТО́РА. Адвокатська контора. Сов’і́тували обрати́ц':а ў облака́ц'ку канто́ру.

ОБЛА́МУВАТЬСЯ [обла́мувац':а], безос., перен. 1. Щастить, таланить, ведеться. Усе́ йому́ то там, то там обла́муйіц':а – от і багат'і́йе; 2. Не щастить, не таланить, уривається. То жиў кре́пко, а то ўдруг обломи́лос'а, лахва́ ко́нчилас'а.

ОБЛАПО́ШУВАТЬ [облапо́шуват'] –ю, –єш, несхв. 1. Обдурювати, ошукувати. Облапо́шили ў магази́н'і на пйат'о́рку; 2. Грабувати, оббирати. Облапо́шили до ни́тки – усе́ з карма́н'іў ви́брали.

О́БЛІТКУ [о́бл'ітку], прис., зрід. Улітку. Це було саме облітку (СГр).

◊ОБЛОЖНИ́Й ДОЩ [дошч] – Тривалий, затяжний дощ. До́шч обложни́й зайшо́ў, мабу́д', на ц'і́лий ден'.

ОБМАНТА́ЧУВАТЬ [обманта́чуват'] –ю, –єш, перен. 1. Дурити, ошукувати. Обманта́чиў ж’і́нку на пре́м’ійу – ни прин'і́с додо́му; 2. Швидко справлятися, упоруватися з якимось ділом. Обманта́чили гр'а́дку одни́м ма́хом.

ОБМА́НЧИВО, прис. Обманливо, облудно, хитро. В’ін і ди́виц':а обма́нчиво – так і знай, шо збре́ше.

ОБМА́Х –у, ч. Обхват. Дуби утовшки на обмах (СГр).

ОБМА́ХЛЮВАТЬ [обма́хл'уват'] –ю, –єш, несхв. Дурити, ошукувати. Йе л'у́ди, шо ўм’і́йут' обма́хл'уват', а йе, шо чужо́йі коп’і́йки н'іко́ли ни в’і́з'ме.

ОБМА́ЦЬКУВАТЬ [обма́ц'куват'] –ю, –єш. Мацати; доторкуючись руками, забруднювати. Ни обма́ц'куй зе́ркало, хай уже́ виси́т'.

ОБМА́ЦЬКУВАТЬСЯ [обма́ц'кувац':а] –юся, –єшся. Забруднюватися. Обма́ц'каўс'а тим н'ігро́лом, шо йак ту ро́бу й прат'?

ОБМЕ́ТИНИ –ø, мн. Рештки неперемеленого зерна. Приниси́ йаку́с' посу́дину, йа обме́тини збиру́.

ОБМИШУ́ЛЮВАТЬ [обмишу́л'уват'] –ю, –єш, несхв. Обманювати, ошукувати, обдурювати. Л'уде́й обмишу́л'уват' наўчи́ўс'а, а сам – лодар'у́га.

ОБМИШУ́ЛЮВАТЬСЯ [обмишу́л'увац':а] –юся, –єшся, несхв. Ошукуватися, осоромлюватися. Обмишу́лиўс'а йа з тим ме́дом – на́да було́ прода́т', хоч і деше́ўше.

ОБМОЛО́ТЮВАТЬ [обмоло́т'уват'] –ю, –єш. Омолочувати. Прихо́дилос' і ц'і́пом – ви ўже ни пов’і́рите – хл'іб на току́ обмоло́т'уват'.

ОБМО́ЛЮВАТЬ [обмо́л'уват'] –ю, –єш, зрід. Робити кілька пробних обертів новими (поновленими) млиновими каменями. Ка́мин'і тре́ба обмо́л'уват', шоб притира́лис'а.

О́БМОРОЧНИЙ –а, –е. 1. Слабкий, близький до непритомності. Хо́де о́бморочний, аж хита́ його́; 2. Несхв. Скажений, навіжений, причинний. Ни тро́гай Ва́н'у – в’ін же о́бморочний – шче ўку́се.

◊О́БМОРОШНИЙ ПРИПА́ДОК. Непритомність, запаморочення. Пости́г йійі́ о́бморошний припа́док.

ОБМОСКА́ЛЕНИЙ –а, –е. Зросійщений, зрусифікований. З Росі́йі прийі́хаў обмоска́линий – уже́ по-на́шому й ни гово́ре.

ОБНАКОВЕ́ННИЙ [обнакове́н:ий] –а, –е. Звичайний, звичний. Йа л'уди́на обнакове́н:а – тут роди́ўс'а, тут і живу́.

ОБНАКОВЕ́ННЯ [обнакове́н':а] –я, с. Звичка, манера поведінки, звичай, традиція. У ме́не обнакове́н':а – подр'іма́ти п’і́сл'а об’і́ду.

ОБНАРУ́ЖЕНИЙ –а, –е. Виявлений, знайдений, відкритий, з’ясований. Обнару́жиний снар'а́д на р'іл':і́.

ОБНАРУ́ЖУВАТЬСЯ [обнару́жувац':а] –юся, –єшся. Виявлятися, знаходитися, з’ясовуватися. Коли́ це ро́дич обнару́жуйіц':а аж у Сара́тов’і.

ОБОЖЕВО́ЛЮВАТИ [обожево́л'увати] –ю, –єш, зрід., несхв. Божеволіти. То я було обожеволіла, а тепер вмру, коли ти мене покинеш (СКв).

ОБО́РТ –у, ч., мед. Аборт, штучне переривання вагітності. Ж’інка́м на́да знат', шо п’і́сл'а обо́рту страшн'і́ бол'а́чки бува́йут'.

ОБОРТІ́РУВАТЬ [оборт'і́руват'] –ю, –єш, мед. Абортувати, штучно переривати вагітність. Коли́с' знахар'ки́ спи́ц'ами оборт'і́рували, так ж’інки́ і ме́рли, бува́.

ОБПАНА́ХАНИЙ [оп:ана́ханий] –а, –е, підсил. 1. Обрізаний, обстріпаний. Хало́ш’і оп:ана́хан'і – йак соба́ки рва́ли; 2. Обірваний. Усе́й башта́н оп:ана́ханий і гу́дину по́рвато; 3. Обстрижений. Йак во́ш’і напа́ли, так і д'іўча́та оп:ана́хан'і ходи́ли.

ОБПАСА́ТЬ [оп:аса́т'] –ю, –єш. Після зимівлі випускати на нетривалий час худобу пастися. Шоб корови́на привика́ла до трави́, йійі́ поперва́х осторо́жно оп:аса́т' тре́ба.

ОБПА́СЕНИЙ [оп:а́синий] –а, –е. Якого випущено після зимівлі на нетривалий час пастися (про худобу). Коро́ва ўже оп:а́сена, так шо мо́жна і на ц'і́лий ден' випуска́ти.

ОБПА́СЮВАТЬ [оп:а́с'уват'] –ю –єш. Тс, що ОБПАСА́ТЬ. Оп:а́с'уват' коро́ви на́да пост'іпе́н:о.

ОБПА́ТРАНИЙ [оп:а́траний] –а, –е, підсил. Тс, що ОБПАНА́ХАНИЙ–2. Сус'і́дка жа́лувалас'а, шо пе́рсики оп:а́тран'і, а йак йіх берегла́!

ОБПАТРО́ШЕНИЙ [оп:атро́шиний] –а, –е, підсил. Тс, що ОБПАНАХА́НИЙ–1,2..

ОБПЕНЕ́ХАНИЙ [оп:ене́ханий] –а, –е, підсил. Тс, що ОБПАНА́ХАНИЙ–1,2..

ОБПІ́СЮВАТЬ [оп’і́с'уват'] –ю, –єш, несхв. Тс, що ОБІ́СТЮВАТЬ–1,2.

ОБПОЛОСО́ВАНИЙ [оп:олосо́ваний] –а, –е, підсил. Тс, що ОБПАНА́ХАНИЙ–1,2.

ОБПУ́ДЮВАТЬ [оп:у́д'уват'] –ю, –єш, несхв. Тс, що ОБІ́СЦЮВАТЬ–1.

ОБПУ́ДЮВАТЬСЯ [оп:у́д'увац':а] –юся, –єшся, несхв. Тс, що ОБІ́СЦЮВАТЬСЯ–1,2.

ОБРАДІ́ТЬ [обрад'і́т'] –ю, –єш, док., зрід. Зрадіти. Обрад'і́ла вона́, шо си́на дожда́лас'а, а прожила́ недо́ўго.

ОБРАДІ́ТЬСЯ [обрад'і́ц':а] –юся, –єшся, док., зрід. Тс, що ОБРАДІ́ТЬ. Обрад'і́ўс'а д'іду́с' шо ўну́к’іў привизли́.

ОБРАЗО́ВУВАТЬ [образо́вуват'] –ю, –єш. Утворювати, створювати, робити, організовувати. Й у на́ш’ім сил'і́ колхо́з образува́ли, й у сус'і́дн'ому.

ОБРАЗО́ВУВАТЬСЯ¹ [образо́вувац':а] –юся, –єшся. Утворюватися, виникати. Снача́ла образо́вуйіц':а пришч, а пото́м – ра́нка.

ОБРАЗУВА́ННЯ¹ [образува́н':а] –я, с. Освіта, освіченість. Образува́н':а ў йо́го хвата́, а от пра́хт'іки – малува́то.

ОБРАКО́ВУВАТЬ [обрако́вуват'] –ю, –єш. Ігнорувати, нехтувати, відбраковувати. Он сус'і́дка, д'і́ўчина йака́ ло́ўка, а в’ін йійі́ обрако́вуйе.

ОБРАКО́СА –и, ж., зрід. Тс, що ОБРИКО́СА–1,2. 1. Оброко́су ра́но пидр'іза́т' на́да, бо вона́ ж пе́рва цв’іте́; 2. Йе оброко́си заўб’і́лшки з пе́рсик.

ОБРА́Т –у, ч. Молочні відвійки. Обра́том тел'а́т пойі́ли.

ОБРА́ТНИЙ –а, –е. Зворотний. Йа ж т'і́ки дойі́ду – й обра́тним по́йіздом вирну́с'.

◊ОБРАЩА́ТЬ ВНІМА́ННЯ [обрашча́т' ўн'іма́н':а], Звертати увагу, застерігати. Обрашча́т' ўн'іма́н':а тре́ба, йак у́чиц':а дити́на, шо чита́.

ОБРИКО́С –а, ч. 1. Дерево абрикоса. Обрико́с прижи́ўс'а, т'і́ки пагане́н'ко ро́де; 2. Плід абрикосового дерева. Цей обрико́с соло́ч’:ий про́ти на́шого.

ОБРИКО́СА –и, ж. Тс, що ОБРИКО́С–1,2. 1. У на́шойі обрико́си солоде́н'кий пл'ід; 2. Обрико́су зд'іў, і к’і́сточку неўзнача́й прокоўтну́ў мали́й.

ОБРИКО́СНИЙ –а, –е, зрід. Тс, що ОБРОКО́СНИЙ. Обрико́сн'і к’істочки́ мо́на йі́сти, т'і́ки понебага́то.

ОБРІ́Д –у/–роду, ч. Рідкі, негусті сходи. Х’іба́ це з'ійшло́ – йаки́йс' обр'і́д, а ни ози́ма.

ОБРІЗАНИ́ [обр'ізани́] –ів, мн. Тс, що ОБРІ́ЗКИ. Обр'ізани́ он напогото́в’і за двери́ма стойа́т'.

ОБРІ́ЗКИ [обр'і́зки] –ів, мн. Чоботи з відрізаними халявами, шкарбани. Озува́йу обр'і́зки, йак на́да по хаз'а́йству куда́ ў дв’ір ви́скочит'.

ОБРІ́ЗОЧКИ [обр'і́зочки] –ів, мн. Зменш. до ОБРІ́ЗКИ. Хал'а́ўки одр'і́заў, так в обр'і́зочки ле́ше й но́ги ўстаўл'а́т'.

ОБРО́К –у, ч. Обрік, дрібно посічена солома з ячменем, вівсом, дертю для годування худоби. Обро́ку ко́н'ім сипну́ў – хай хру́майут'.

ОБРОКО́СНИЙ –а, –е. Абрикосовий. Б’іл'а́ нас поса́дка була́ пушт'і́ ўс'а оброко́сна.

ОБРО́ЧОК –чку, ч. Зменш. від ОБРО́К. Обро́чку швиде́н'ко нам’іша́ла й уси́пала свин'і́ ў кори́то.

ОБРО́ЩИЙ [обро́шчий] –а, –е. 1. Зарослий, оброслий травою, кущами. Горо́д таки́й уже́ обро́шчий, шо на́да б даўно́ поло́т'; 2. Оброслий волоссям, щетиною; неголений. Красноарм’е́йц'і з окруже́н'ійа йдут' гр'а́зн'і, голо́дн'і, обро́шч'і – так йіх жал'.

ОБСИРА́ТИ –ю, –єш, несхв. 1. Забруднювати калом, екскрементами. Обсира́ти пел'ушки́ ўже здоро́вий – пора́ й прикрати́т'; 2. Перен. Засмічувати, занехаювати. Обсира́ти кват'і́ру ўс'і ўм’і́йут' – тут на нид'і́л'у робо́ти; 3. Перен. Оговорювати, ганьбити, неславити. Обсера́ мене́ на л'у́д'ах – йак т'і́ки мо́жна.

ОБСОЛЮ́ТНИЙ [обсол'у́тний] –а, –е. Абсолютний, остаточний, досконалий. Обсол'у́тний одка́з получи́ли.

ОБСТА́ВА –и, ж., зрід. Меблі, обстановка. Стару́ обста́ву нам од:али́, а соб’і́ нову́ купи́ли.

ОБСТА́ВКА [обста́ўка] –и, ж., зрід. Тс, що ОБСТА́ВА. По́ки ўстанови́ли обста́ўку, так попот'ага́ли з вугла́ в:у́гол.

ОБСУЖДА́ТИ –ю, –єш. 1. Обговорювати, обмірковувати, радитися. Сидимо́ й обсужда́йімо – чи пор́а башта́н с'і́йати; 2. Несхв. Оговорювати, засуджувати, обмовляти. Усе́ село́ обсужда́, йака́ вона́ хаз'а́йка.

ОБТА́СКАНИЙ –а, –е. 1. Обволочений, обваляний. Ка́жин кусо́к обта́сканий у рот пхне; 2. Потріпаний, зужитий. Л'а́л'ка ўже така́ обта́скана, шо стра́шно ў ру́ки брат'.

ОБТА́СКАНО, безос. 1. Обтягнено, обволочено. Круго́м поса́дки бо́рони, плу́ги обта́скано, бо напр'аму́ ни пройі́диш; 2. Обірвано, обібрано. З ус'і́х сад'і́ў уже ўсе обта́скано – тре́ба ў сус'і́дн'е село́ нав’і́дац':а.

ОБТЕ́КА –и, ж. Аптека. Сходи́ ў обте́ку й купи́ л'іка́рства од голови́.

ОБТЕ́КАРЬ [обте́кар'] –я,ч. Аптекар, аптечний працівник. Обте́кар' же до́ўго ў нас роби́ў, а тод'і́ п’ішо́ў на п’ідви́шчен':а – у го́род.

ОБТЕ́КАРЬША [обте́кар'ша] –і. 1. Жін. до ОБТЕ́КАРЬ. Обте́кар'а рошчета́ли, а прийн'али́ обте́кар'шу; 2. Ж. Аптекарева дружина. Ви́йшла обте́кар'ша, бо обте́кар' ішче́ спаў.

О́БТОВИЙ –а, –е. Оптовий, гуртовий. Були́ ж і о́бтов’і продаўц'і́ й покупц'і́.

О́БТОМ, прис. 1. Оптом, великими партіями, у великих кількостях, цілком. Забра́ли свин'у́ о́бтом, з ус'і́м га́музом; 2. Підряд, разом, огулом. Посла́ў йіх ус'і́х о́бтом, шоб не викондри́чувалис'а.

ОБТРУ́СЮВАТИСЯ [обтру́с'увац':а] –юся, –єшся. Обтрушуватися, струшуватися. Ви́скочила соба́ка з води́ й обтру́с'уйіц':а.

ОБТРУ́СЮВАТЬ [обтру́с'уват'] –ю, –єш. 1. Обтрушувати, струшувати. Йаке́ йа́блуко не доста́немо – обтру́с'уйімо; 2. Обшукувати. У м’іл'і́ц'ійі й обтру́с'уйут' і карма́ни виверта́йут'.

О́БУВА –и, ж., збір. Взуття, взувачка. З'і́мн'у о́буву пора́ ўже ладна́ти.

ОБУВА́ТИ –ю, –єш, жарг., перен. Ошукувати, надурювати. Обу́ли мене́ ў магази́н'і – по́рчин'і канце́рви дали́.

ОБУ́ШНИК –а, ч., зрід. Отвір в обусі сокири. Тупори́шче ни з то́го бо́ку ў обу́шник забива́.

ОБХО́ДИТИСЯ [обхо́дитис'а], безос. Прокручуватися вхолосту, не виконуючи основного призначення. Га́йка обхо́диц':а, ма́буд', р'із'ба́ з'ірва́лас'а.

О́БЧЕСТВО –а, с. Тс, що О́БЩЕСТВО–1,2. 1. У нас о́бчество – ц'і́ле село́; 2. На́ше о́бчество ў ка́рти гра – стар'і́ й п’інс'іоне́ри.

О́БЧИЙ –а, –е. 1. Спільний. Межа́ ж у нас із сус'і́дом о́бча;. 2. Загальний. Дл'а о́бчого добра́ чого́ б і не зроби́ти чого́.

ОБЧИ́ЩА́ЛКА [обчи́шча́лка] –и, ж. Предмет об який або яким обчищають взуття від налиплої грязюки. Звари́ў зат' жил’і́зну обчишча́лку.

◊О́БЧІ [о́бч’і] (О́БЩІ [о́бшч’і] ЗБО́РИ. Загальні збори. От о́бч’і збо́ри бу́дут', там і розпайо́вуватимемо зе́мл'у.

ОБЧО́КАНИЙ –а, –е, зрід. Обдурений, ошуканий. Ус'і ́з ви́торгом верта́лис, а в’ін обчо́каний, бо ўпйат' надури́ли.

ОБЧУПА́РЮВАТИ [обчупа́р'увати] –ю, –єш, підсил. Очищати, обмивати. У тр'ох во́дах його́ обчупа́р'увала, по́ки доми́лас'а.

ОБЧУ́ХРАНИЙ –а, –е. 1. Обчищений, обмитий; пристойного вигляду. Ка́жим шут'а́, шо обчу́храний, йакшо́ поми́тий, п’ідстри́жиний, паху́чий; 2. Вихований, навчений гарних манер, звичок. У го́род йі́хаў кугуто́м, а вирну́ўс' обчу́храний, воспи́таний.

ОБЧУ́ХРУВАТЬ [обчу́хруват'] –ю, –єш. 1. Обчищати, обмивати; надавати пристойного вигляду. Прийшо́ў занеха́йаний – прйшло́с' обчу́хруват'; 2. Виховувати; прищеплювати гарні манери, звички. Іди́ ў а́рм’ійу – там тебе́ обчухра́йут'.

ОБШМАТО́ВАНИЙ –а, –е, підсил. Зірваний, обірваний. Т'і́ки г’ілки́ з чере́шн'і обшмато́ван'і остава́лис'.

ОБШМАТО́ВУВАТИ –ю, –єш, підсил. Зривати, обривати. Обшмато́вували йа́блука пр'а́мо з ли́ст'ам і за па́зуху.

ОБШМУ́ЛЬГАНИЙ [обшму́л'ганий] –а, –е. 1. Обірваний, обібраний, обшморганий. От ли́ст'а об’ірва́ли, а обшму́л'ган'і г’ілочки́ пага́но росту́т'; 2. Обтертий, заяложений, засмальцьований. Грабли́шче обшму́л'гане, йак ла́ком укри́те.

ОБШМУ́ЛЬГУВАТЬ [обшму́л'гуват'] –ю, –єш. 1. Обривати, оббирати, обшморгувати. Обшму́л'гували ли́ст'а шоўко́виц'і або з г’ілка́ми кла́ли шоўкопр'а́дам; 2. Обтирати, заяложувати засмальцьовувати. Штани́ обшму́л'гуйе об с'ідло́, аж блишча́т'.

ОБЩА́ТЬСЯ [обшча́ц':а] –юся, –єшся. 1. Спілкуватися, контактувати. З ро́дичами пушти́ не обшча́йус'а – і ма́ло йіх, і дале́ко живу́т'; 2. Розмовляти, бесідувати. З ним нивозмо́жно обшча́ц':а – ни слу́ха, перебива́.

О́БЩЕСТВО [о́бшчество] –а, с. 1. Суспільство, громада. Збере́ц':а о́бшчество – і р'ішимо́, чи бу́дем мо́стик римонт'і́руват'; 2. Компанія, товариші. О́бшчество з'ібра́лос'а харо́ше, так ви́пити ма́ло.

ОБЩИКАТУ́РЕНИЙ [обшчикату́риний] –а, –е. 1. Обштукатурений. Ст'і́ни обшчикату́рин'і – мо́жна пол наст'іла́ти; 2. Перев. ж., перен., ірон. Напудрена, з надмірною кількістю косметики на обличчі. Обшчикату́рина така́, шо т'ійе́йі пу́др'і на тр'ох би хвати́ло.

ОБЩИКАТУ́РЕНО [обшчикату́рено], безос. 1. Обштукатурено, поштукатурено. Йак уздо́ўж ст'іни́ гл'а́нула – обшчикату́рено нир'і́ўно; 2. Перев. ж., перен., ірон. Ужито надміру косметики на обличчі (пудри, крему, рум’ян). Так у не́йі обшчикату́рено, шо з лиц'а́ пу́др'а си́пец':а.

ОБЩИКАТУ́РЮВАТЬСЯ [обшчикату́р'увац':а] –юся, –єшся. 1. Закінчувати штукатурні роботи. Зако́нчимо обшчикату́р'увац':а, пото́м уже́ покра́симо – і ўхо́дини; 2. Перен., ірон. Надміру вживати косметичних засобів (рум’яна, пудру, крем). Хва́те обшчикату́р'увац':а – на св’іда́н':а опозда́йіш.

ОБЩИКОТУ́РЕНИЙ [обшчикоту́риний] –а, –е. Тс, що ОБЩИКАТУ́РЕНИЙ–1,2. 1. Сте́л'а обшчикоту́рина, а кусо́к одпа́ў; 2. Обшчикоту́рена, шо ко́ж’і свойе́йі на мо́рд'і ни ви́дно.

ОБЩИ́ПАНИЙ [обшчи́паний] –а, –е, перен. Обкрадений, ошуканий. Обшчи́пан'і т'і сил'уки́, бо пе́нс'ійа мала́, а коли́с' годува́ли ўс'іх.

ОБЩИ́ПУВАТИ¹ [обшчи́пувати] –ю, –єш. Обсмикувати, поправляти (одяг). Хва́те тоб’і́ ту йу́бку обшчи́пувати, і так норма́л'но сиди́т'.

ОБЩИ́ПУВАТИ² [обшчи́пувати] –ю, –єш. Перен. Обкрадати, ошукувати, завдавати збитків. Ону́ки стари́х обшчи́пуйут', да́же з пе́нзі'йі нороўл'а́т' шос' урва́ти.

ОБЩИ́ТАНИЙ [обшчи́таний] –а, –е. 1. Підрахований, обчислений. Шо тре́ба на ха́ту, усе́й матер'іа́л, обшчи́таний – тепе́р тре́ба купува́т'; 2. Якому неправильно підрахували; обрахований, обшахрований. Ус'і́, вихо́де, обшчи́тан'і – кому́ недодали́ де́с'ат', кому́ й пйатна́ц':ат' рубл'і́ў; 3. Обміркований, зважений, продуманий. На́да, шоб і на ви́борах усе́ було́ обшчи́тано.

ОБЩИ́ТУВАТЬ [обшчи́туват'] –ю, –єш. 1. Підраховувати, обчислювати. Обшчита́ли ўс'а́ку деривину́ – й назна́чили нало́г; 2. Зумисно неправильно підраховувати, обраховувати. Шоб л'уде́й обшчи́туват', це ж йаку́ со́в’іст' тре́ба ім’і́т'?!; 3. Обмірковувати, розмислювати, зважати. Пе́ред тим, йак шос' сурйо́зне роби́т' – на́да ўсе обшчи́туват'.

ОБЩО́Т [обшчо́т] –у, ч. 1. Підрахунок, облік (дія, результат). Обшчо́т о́ранки зако́нчиў – усе́ норма́л'но, план ви́полним; 2. Помилка в рахунку шахрайство. За обшчо́ти з магази́на й ви́гнали.

ОБ’Я́ВА [обйа́ва] –и, ж., зрід., ірон. З’явлення, поява. Оце́ так обйа́ва, чого́ це ти ск’і́ки ўре́мн'а ни пока́зуваўс'а?

ОБ’ЯГО́РЮВАТЬ [обйаго́р'уват'] –ю, –єш. Ошукувати, обдурювати. Дожили́с'а до то́го, шо ўже д'і́ти батк’і́ў обйаго́р'уйут'.

ОБ’Я́ЗАН [обйа́зан] –а, –е. Тс, що ОБ’Я́ЗАНИЙ. Раз дити́нойу награди́ў – обйа́зан жини́ц':а.

ОБ’Я́ЗАНИЙ¹ [обйа́заний] –а, –е. Зв’язаний, обв’язаний. С'і́но обйа́зане харашо́ – в’і́тер не до́лжин би розкрути́ти.

ОБ’Я́ЗАНОСТЬ [обйа́заност'] –і, ж. Повинність, обов’язок, зобов’язання. Обйа́заност' д'іте́й – догодува́ти батк’і́ў до сме́рти.

ОБ’ЯЗИ́ЧЕНО [обйази́чено], безос., зрід. Прищеплено, нав’язано іншу мову (мовлення). За три́ста п’ійіс'а́т' год'і́ў з ли́шком нас уже по-ру́с'ки обйази́чено по́лност'у.

ОБ’ЯЗИ́ЧУВАТЬ [обйази́чуват'] –ю, –єш, зрід. Прищеплювати, нав’язувати мову, мовлення. Ц'у б’і́дну Украйі́ну, ск’і́ки вона́ йе, обйази́чували – то ру́с'к’і, то пол'а́ки.

ОБ’Я́ЗУВАТИ¹ [обйа́зувати] –ю, –єш. Зв’язувати, перев’язувати, обв’язувати. Дава́й обйа́зувати то́ўстойу в’ір'о́ўкойу, шоб ви́держала.

ОБ’Я́ЗУВАТИ² [обйа́зувати] –ю, –єш. Зобов’язувати, примушувати. Н'іхто́ його́ ни обйа́зуйе, а со́в’іст' хай п’ідка́же.

ОБ’Я́ЗУВАТИ³ [обйа́зувати] –ю, –єш. Випереджати у в’язанні. Йа така́ була́ бо́йка, шо на жнива́х ус'і́х обйа́зувала.

ОБ’Я́ЗУВАТИ⁴ [обйа́зувати] –ю, –єш. Забезпечувати в’язаними (плетеними) виробами. Йак шерст' була́, так йа за́ з'іму ўс'іх обйа́зувала, ус'і́ ў те́плому ходи́ли.

ОБ’ЯКОРЯ́ТЬСЯ [обйакор'а́ц':а] –юся, –єшся, перен., зрід. 1. Затримуватися на певному місці, у певному статусі. Обйакори́ўс'а в’ін у на́шом сил'і́ наўсегда́; 2. Наполягати, затяватися на своєму. В’ін уже́ йак обйакори́ц':а – н'іхто́ не ўгово́ре, йак бик.

ОБ’Я́СНЕННЯ [обйа́снен':а] –я, с. Пояснення, розтлумачення, аргументація. Шо ни пойн'а́ў – шука́й обйа́снен':а ў кни́жк’і.

ОБ’ЯСНЯ́ТЬСЯ [обйасн'а́ц':а] –юся, –єшся. 1. Порозуміватися, з’ясовувати, пояснювати. Обйасн'а́ц':а до́ма бу́диш, за шо дво́йку схвати́ў; Освічуватися в коханні. Ти хоч обйасни́ўс'а йій? А шо вона́?

12