Фактаж словника. Принципи відбору

Основу Словника складуть говіркові матеріали, зібрані викладачами і студентами філологічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна в населених пунктах області впродовж останніх 35–40 років (поки що 350 сіл). Здебільшого – це відповіді на позиції Програми для збирання матеріалів до Діалектологічного атласу української мови (1949), Вопросника Общеславянского лингвистического атласа (1965), Програми для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови (Й. Дзендзелівський, 1987), різноманітних галузевих (бджолярство, городництво, садівництво), топонімічних питальників.

Знайдуть місце у нашій роботі й діалектеми зі Словаря української мови за редакцією Б. Грінченка (1907–1909), зокрема із помітками “Богод.у.”, “Валк.у.”, “Змієв.у.”, “Харьк.”, “Харьк.г.”, “Харьк.у.”.

Повною мірою перенесемо слобожанські говіркові утворення зі Словника мови творів Г. Квітки-Основ’яненка (1978 – 1978).

До реєстру Словника, як і в подібних працях останнього часу (роботи Г. Аркушина, В. Чабаненка й ін.), уведемо, наприклад:

1. локальні лексеми, відсутні в літературній мові – гвоздодьо́рг – “лапа, лапка” (інстр.), ґли́ґавка – “борлак, кадик”, ґу́лать – “дужати, пересилювати”, долоба́ – “межа, межник”, “кирказо́н – “хвилівник” (бот.), кі́мнтяк – “крем’ях, камінець у дитячій грі”, кондула́й – “господарська будівля, сарай”, кудо́вчить – “бороти, пересилювати”, ро́бко – “помірно, обмежено”, сові́тувать – “радити”, стобре́хниця – “брехуха, пліткарка”, ступіна́тор – “супінатор”, шко́мтать – “лоскотати”, што́мпель – “вісь витушки”.

2. слова з іншими, ніж у літературній мові, значеннями – безду́шний – “без реєстрових осіб чоловічої статі” (істор.), жа́ба – “пігментна пляма на обличчі вагітної жінки”, костю́м – “піджак”, моско́вка – “середина кавуна”, пере́пічка – “невдало випечена хлібина”, сапе́т – “сплетений із лози короб (ящик) на возі”, стука́лочка – „гикавка”, цурпа́лка – “велика, важка колода”.

3. словесні елементи “дитячого мовлення” – бебе́ка – “вівця, баран”, бебе́сі – “падати, упасти”, бо́би – “взуття”, бу́ба – “булка”, “хліб”; “яйце”, діді́ – “вода”, до́для, ду́да, дуду́лька – “соска”, кайма́н – “кишеня”; “комар”, ко́тя – “картопля”, куль – “ягода”, пи́па – “вода”, “пити”, ля́бо – “яблуко”, мя – “м’ясо”, со́ся, ся́ся – “соска”, цю́няти, цю́нять – “смоктати цицьку”.

4. форми з виразними специфічними фонетичними особливостями – бло́мба – “пломба”, волідо́л – “валідол”, га́руз – “гарус”, говра́х – “ховрах”, гриб – “грип”, кардіо́н – “акордеон”, кона́т – “канат”, овто́буз – “автобус”, огроно́м – “агроном”, опіндіці́ц – “апендикс”, “апендицит”, орта́нь – “гортань”, оту́лка – “втулка”.

5. діалектеми зі словотвірними відмінностями – вітрюга́ка – “сильнй (холодний) вітер”, дбаю́ха – “дбайливиця”, загайда́шник – “сховок, потаємне місце”, заізно́в – “знову, ще раз”, запоро́ха – “порошина, смітина”, кула́й – “кулак”, люце́рка – “люцерна”, нахалю́ра – “нахаба, пилюга́ка – “клубки, хмара пилу”.

6. утворення з особливостями у граматичних значеннях – бле́сно (с.р.) – “блешня”, дре́ля (ж.р.) – “дриль”, кардо́на (ж.р.) – “картон”, лубіро́ль (ж.р.) – “руберойд”, мазу́та (ж.р.) – “мазут”, пласма́с (ч.р.) – “пластмаса”, соша́ (ж.р.) – „шосе”, ти́гра (ж.р.) – “тигр”, то́ля (ж.р.) – “толь”.

Ми не вводитимемо до реєстру форми, що відрізняються від літературномовних можливим помірним “аканням”, частковою глухістю дзвінких приголосних; через технічну складність позначування і загальновідомість явищ не відтворюємо “взаємонаближення” ненаголошених [е] й [и], слабке “укання”, препалатальність, альвеолярність (заальвеолярність) [л], асимілятивну м’якість приголосних тощо.