Повноваження парламенту
Законодавчі повноваження
Основною функцією Національних зборів та Сенату є законотворення. Ключовою особливістю законодавчого процесу у Франції є те, що значну роль у ньому відіграє уряд. Повноваження парламенту у законодавчій сфері обмежені рядом правових приписів. В першу чергу статтею 34 Конституції, яка містить чіткий перелік сфер суспільного життя, які регулюються законами. Законами встановлюються норми, що торкаються: громадських прав та їх гарантій; громадянства; визначення злочинів, правопорушень та відповідальності за їхнє вчинення, кримінального судочинства; амністій; питань оподаткування та випуску грошей; виборчої системи до палат Парламенту та місцевих представницьких органів; націоналізації підприємств тощо. Законами визначаються основні принципи національної оборони, освіти, режиму власності, трудового права тощо. Зазначений перелік у 1996 році доповнено питаннями фінансування соціальної безпеки.
Всі інші сфери суспільного життя регулюються за допомогою постанов і, таким чином, віднесені до юрисдикції Уряду.
Правом законодавчої ініціативи наділені депутати та сенатори (фр. propositions de loi - законодавчі пропозиції) та Прем'єр-міністр (фр. projets de loi - законопроекти уряду). Конституція Франції виходить з рівності законодавчих ініціатив зазначених суб'єктів, але, як уже було зазначено, низка її положень містить перелік обмежень щодо парламентських текстів. Зокрема, сенатори та депутати не можуть вносити такі законодавчі пропозиції, що можуть спричинити зменшення державних коштів, створення чи збільшення державних витрат. Усі законодавчі ініціативи парламентарів (включно з поправками) проходять через обов'язкову стадію перевірки на предмет їх фінансової прийнятності, що здійснюється відповідними органами парламенту. Рішення парламентських інстанцій є остаточним і може оскаржуватись лише до Конституційної Ради вже після прийняття закону.
Прем'єр-міністр наділений правом вносити зміни до запропонованих законопроектів у формі спеціального листа. Зазначена процедура базується на звичаї і не закріплена у жодному документі. Вона збереглась незважаючи на те, що Конституція надає уряду право вносити зміни до законопроектів. Між двома цими процедурами є різниця. Своїм листом прем'єр-міністр вносить прямі зміни до попередньо внесеного законопроекту, що змінює текст, який має бути взятий за основу на обговоренні парламентом. Відповідно до рішення Конституційної Ради від 29.12.1978 р. зміни, що вносяться спеціальним листом, є вираженням права законодавчої інціативи, яким наділений прем'єр-міністр, а не зміною, що вноситься урядом.
Обговорення законопроектів та законодавчих пропозицій у двох палатах відбувається однаково. Законодавча ініціатива потрапляє на розгляд в один з шести комітетів. Якщо будь-який інший комітет вважає, що документ торкається сфери його компетенції, то він має право надати консультативний висновок з цього питання. Після обговорення у комітеті, документ вноситься до порядку денного однієї з палат, де проходить два читання. На практиці, уряд звичайно вносить законопроекти до Національних зборів, хоча законом допукається внесення їх спочатку в Сенат (за винятком бюджету та законопроектів про фінансування соціального забезпечення). Читання проходить у два етапи: перший етап передбачає проведення загальнополітичної дискусії, в ході якої заслуховуються позиції уряду, комітетів та парламентарів, другий етап - детальне обговорення проекту і голосування по тексту в цілому.
Схвалений документ направляється до другої палати, де відбувається його обговорення. Конституція передбачає, що закон повинен бути прийнятим обома палатами в аналогічній редакції. З цією метою застосовується процедура відома під назвою "човник" - послідовне обговорення законопроекту і голосування в обох палатах, доки одна з палат не прийме без змін текст затверджений іншою палатою. З метою уникнення блокувань у законодавчому процесі, що траплялися за часів Третьої Республіки, передбачено можливість створення спеціальної узгоджувальної комісії. Якщо ж суперечності не вдалось погодити, то вирішальне слово належить Національним зборам. Прийнятий документ направляється на підпис Президенту республіки, який наділений правом протягом 15 днів повернути документ до парламенту для повторного обговорення. Президентське вето є малоефективним, оскільки для його подолання необхідна проста більшість голосів.
У ряді випадків перед промульгацією закон повинен розглядатися Конституційною Радою, але обов'язковою ця стадія є лише для органічних законів. Починаючи з 1974 року парламентська опозиція отримала право звертатися до Конституційної Ради з проханням розглянути будь-який закон, що приймається парламентом. Тому, на практиці, цей орган часто розглядає різноманітні закони і скасовує рішення парламенту, що суперечать Конституції. Тим самим він виконує функцію важеля, що утримує діяльність більшості та уряду в межах Конституції.
У процесі законотворчої діяльністі парламент може консультуватися з Економічною та Соціальною Радою, яка є органом, що проводить різноманітні дослідження щодо основних економічних та соціальних питань. До складу Ради входять представники різноманітних асоціацій, профспілок, об'єднань підприємців тощо.
Правовими нормами Франції передбачено декілька особливих механізмів прийняття законів. Перш за все, існує різниця між законодавчою процедурою прийняття звичайних та органічних законів, законів про фінансування соціального забезпечення та бюджету. Крім того, передбачено:
спрощену процедуру, яка передбачає голосування по тексту в цілому без попереднього обговорення (дозволяються лише п'ятихвилинні виступи від фракцій). Застосовується вона, наприклад, для ратифікації міжнародних конвенцій, юридична природа яких не передбачає можливості їх зміни;
процедуру "блокованого голосування", коли уряд просить відповідну палату провести єдине голосування по всьому тексту або його частині з прийняттям поправок, які визначені урядом;
прийняття закону під відповідальність уряду. Прем'єр-міністр оголошує Національним зборам про те, що уряд бере на себе відповідальність за голосування по тексту документу. Такий текст вважається прийнятим, якщо протягом наступних двадцяти чотирьох годин не буде внесено та прийнято більшістю голосів членів Національних зборів вотум недовіри до уряду. Рішення про прийняття тексту стосується лише конкретного читання і не означає, що припиняється процедура "човника". Іноді уряду доводиться застосовувати цю процедуду декілька разів (у кожному читанні).
Статистичні дані свідчать, що, якщо співвіднести внесені ініціативи з прийнятими, то кількість законів, що приймаються по законопроектах значно більша, ніж кількість законів, що приймаються по законодавчих пропозиціях. Крім того, уряд ініціює у п'ять разів більше законопроектів, ніж парламентарі. Це є причиною численних дискусій з приводу ефективності діяльності парламенту.
Бюджетні повноваження
Слід визнати, що парламент не має визначального впливу на бюджет. Це зумовлено загальними особливостями побудови державної влади у Франції.
Парламентський контроль над видатками різних відомств здійснюють спеціальні працівники фінансових комітетів обох палат. Вони наділені правом розслідувати діяльність різних відомств виконавчої гілки влади, перевіряти всі документи і відвідувати відповідні організації.
У лютому 1999 року було запроваджено оновлену структуру для посилення парламентського контролю за використанням державних коштів та ефективністю державних витрат. На базі іноземного досвіду (зокрема, Національної аудиторської служби парламенту Великобританії, створеної у 1983 році) було сформовано Агенство з оцінки і контролю, яке займається ревізійною діяльністю (оцінює результати бюджетної політики кожного року). Висновки Агентства публікуються протягом року і складають основу фінансового законопроекту.
Крім того, відповідно до Конституції у Франції діє Рахункова палата, яка сприяє парламенту та уряду здійснювати контроль за виконанням бюджету.
Сама процедура прийняття бюджету парламентом дещо відрізняється від проходження звичайного закону. Уряд представляє бюджет не пізніше першого вівторка жовтня. Протягом сімдесят діб парламент повинен прийняти закон (передбачено сорок днів для першого читання в Національних зборах та п'ятнадцять - для Сенату, залишок - для розгляду по терміновій процедурі). Якщо закон не прийнято, то уряд може ввести його в дію своїм ордонансом.
Кадрові питання
Обидві палати парламенту наділені рядом кадрових повноважень: формують Конституційну раду (Президенти палат призначають по 3 члени), Вищу раду правосуддя (орган, що призначає суддів; судять Президента республіки, якщо той звинувачується у зраді), Суд республіки (до юрисдикції якого належать справи про злочини та проступки міністрів, що вчиняються під час виконання ними своїх службових обов'язків), Раду з питань грошово-кредитної політики тощо.
Парламентом запроваджуються норми щодо основних гарантій, які надаються цивільним та військовим державним службовцям. Щорічно він санкціонує створення і скасування державних посад (у 1993 році їх загальна кількість сягала 2 мільйонів). Парламент ніколи не втручається у сферу призначання державних службовців - вони обираються на конкурсній основі.
Зовнішньополітичні повноваження
Повноваження парламенту у зовнішньополітичній сфері зводяться до трьох: 1) право оголосити війну; 2) право продовжити на термін більше 12 днів введення воєнного стану в країні; 3) право ратифіковувати та схвалювати міжнародні договори та угоди, визначені Конституцією.
Парламентський контроль над урядом
Парламент володіє достатньою кількістю дієвих механізмів, що дозволяють контролювати діяльність уряду. Кожного року виконавчі органи надсилають до парламенту з метою його інформування близько 200 звітів. Щорічно значна кількість письмових запитань і відповідей уряду публікуються в Офіційному бюлетені. Кожного тижня у Національних зборах (кожного місяця у Сенаті) проводиться відкрите засідання, яке присвячується усним відповідям уряду. Періодично проводяться слухання (наприклад, міністри можуть бути заслухані постійними комітетами з приводу законопроектів, що подані до парламенту, або щодо загальних питань). Парламент наділений правом прийняти рішення про створення комітету з розслідування окремих питань.
Національні збори (Сенат таким правом не наділений) можуть відправити уряд у відставку. Це може здійснюватись двома способами: шляхом голосування по програмі уряду (чи декларації про його загальну політику) та шляхом винесення вотуму недовіри. У першому випадку ініціатива виходить від уряду, а у другому - від самих Зборів. Для того, щоб поставити на голосування питання про винесення вотуму недовіри уряду, необхідно зібрати підписи однієї десятої частини депутатів. Голосування відбувається не раніше, ніж після сорока восьми годин після внесення пропозиції. Такий термін передбачено для того, щоб уряд мав можливість знайти вихід із політичного конфлікту. Для винесення відповідного рішення необхідна підтримка більшості депутатів конституційного складу палати. Підраховуються лише голоси подані за винесення вотуму недовіри. В парламенті П'ятої республіки новосформований уряд не повинен відразу ставити на голосування питання довіри до нього, що було притаманне попереднім республікам.