Структура парламенту

Робота Національних зборів та Сенату здійснюється відповідно до Регламенту, який ними приймається. Внутрішня структура обох палат загалом є подібною, вона складається з: Бюро, Конференції Президента палати, політичних груп, комітетів та парламентських делегацій.

Керівництво роботою парламенту здійснює Бюро кожної палати. До нього входять віце-президенти, квестори і секретарі, очолює його Президент відповідної палати. У складі, який обирається на засіданні після виборів Президента, представлені всі політичні партії та течії пропорційно до отриманих ними мандатів. Бюро збирається декілька разів на рік. Воно наділене значними повноваженнями у сфері організації роботи парламенту. Зокрема, видає розпоряження, що пояснюють та доповнюють Регламент (фр. Instruction generale), організовує і спрямовує роботу парламентаріїв.

Президент нижньої палати обирається на весь термін роботи Національних зборів відповідного скликання. Він наділений досить значними повноваженнями: спрямовує роботу Національних Зборів, головує під час політичних дебатів, очолює Бюро та Конференцію Президента. Конституція Франції наділяє його правом призначати третину складу Конституційної Ради, а також направляти до неї на розгляд певні питання. Президент нижньої палати парламенту головує під час засідання Конгресу (спільна сесія Національних зборів та Сенату, які збираються для внесення змін до Конституції).

Президент Сенату обирається кожні 3 роки після кожного часткого оновлення палати. Він, як і Президент Національних Зборів, призначає в Конституційну Раду три члена. Ця посада також є дуже впливовою - у випадку вакантності посади Президента республіки - Президент верхньої палати тимчасово виконує його функції. Така ситуація виникала у 1969 році (після відставки Шарля де Голля) та у 1974 році (після смерті діючого на той час президента Ж. Помпіду).

Віце-президенти можуть заміщувати Президента у головуванні під час дебатів у залі засідань. Квестори відповідають за адміністративний та фінансовий менеджмент палат, за оцінку бюджетних видатків, проведення поточних витрат, укладання контрактів, безпеку та управління адміністративним штатом. До обов'язків секретарів належить моніторинг таємного голосування і підтвердження правильності запису дебатів.

Роботу палат парламенту забезпечує Апарат, який формується на конкурсній основі. Кожна палата має окремий бюджет (у 1994 році він складав 470 мільйонів доларів у Національних зборів; 270 мільйонів доларів - у Сенату) і власним коштом наймає для своїх членів особистого секретаря і двох штатних помічників. У Національних зборах працює 1731 осіб (помічники депутатів) і 1260 державних службовців (власні служби Апарату); у Сенаті - 963 особи (помічники) і 1100 працівників Апарату. Керівник Апарату обирається парламентськими Бюро.

Передбачено, що у французькому парламенті діють такі робочі структури: політичні групи, які, здебільшого, створюються на основі політичних партій, комітети (постійні комісії) та парламентські делегації. У межах комітетів утворються підкомітети. В порівнянні з періодами Третьої та Четвертої республік повноваження комітетів є значно вужчими.

Статтею 43 Конституції передбачено, що кількість комітетів (постійних комісій) не повинна перевищувати шести у кожній асамблеї.

Комітети формуються парламентарями на першій сесії кожного скликання так, щоб забезпечити пропорційне представництво політичних груп. Один депутат може бути членом лише одного комітету. Крім зазначених комітетів, можуть створюватись спеціальні комісії для розгляду законопроектів і законодавчих пропозицій, а також комісії по розслідуванню і контролю.

Чисельний склад комітетів визначається Регламентом і становить - 145 депутатів для двох комітетів та по 73 - для чотирьох інших. Практика засвідчила, що така значна кількість членів істотно ускладнює ефективну діяльність. На думку багатьох французьких науковців, це робить практично неможливим поглиблене обговорення законодавчих текстів. Вихід із цього становища намагаються знайти шляхом створення для вивчення окремих питань невеликих робочих груп з числа членів постійної комісії. Однак, незважаючи на це, значна кількість фахівців у Франції висловлюється за більш грунтовне вирішення даної проблеми, а саме - за збільшення кількості комітетів.

Парламентські делегації відповідають за постійне інформаційне забезпечення Парламенту у певних сферах. Порядок їх діяльності регулюється Регламентом.

Відповідно до власних політичних поглядів депутати можуть формувати фракції (політичні групи). Утворення фракцій, що захищають приватні, місцеві чи професійні інтереси забороняється. У Національних зборах парламентська група повинна складатися принаймні з двадцяти членів, а у Сенаті - щонайменше з п'ятнадцяти.

Для створення фракції необхідно подати у канцелярію Президента палати політичну декларацію, що підписується всіма її членами. Декларація, список депутатів, що входять до неї та ім'я обраного керівника публікується в "Офіційному віснику". У межах своєї діяльності фракції надсилають представників у Бюро та комітети, формулюють свою точку зору щодо законопроектів, визначають політичну позицію, якої дотримуються у комітеті чи під час пленарного засідання. Керівники фракції приймають участь в обговоренні питань порядку денного та організації дебатів. Вони можуть втручатися у перебіг сесії, наприклад, звертатися з проханням встановити терміни розгляду питань на засіданні або вимагати відкритого голосування. Щодо дисципліни у середині фракцій, то слід зазначити, що вони постійно зміцнюється, а кількість індивідуальних ініціатив депутатів та сенаторів зменшується.

Голосування у парламенті відбувається за допомогою підняття рук (найтрадиційніший спосіб), вставанням з місць, відкритим поіменним голосуванням, відкритим голосуванням за допомогою електронної системи, таємним голосуваннм бюлетенями (використовується в усіх випадках персональних призначень на посаду).

Голосування вважається правомочним незалежно від наявності кворуму, якщо керівник якоїсь із фракцій не вимагає до початку голосування перевірити наявність достатньої кількості депутатів. Цікаво, що депутат має право у виняткових випадках делегувати своє право голосувати іншому депутату, але про це обов'язково необхідно повідомити Президента палати до початку голосування.

Передбачено, що без попереднього запису ніхто з депутатів не може виступати на засіданні. Це правило не поширюється на членів уряду, які мають право бути присутніми на засіданнях парламенту і виступати будь-коли і без часових обмежень.