4. Управління як об’єкт адміністративного права. Поняття, сфери, форми і методи державного управління

Адміністративне право об’єктивно взаємопов’язане з таким соціальним явищем, як управління. Сам термін (від лат. аdministratio — управління) став універсальним засобом для характеристики певного виду діяльності, спрямованої на досягнення відповідної суспільно значимої мети. У широкому аспекті під управлінням розуміється керівництво певними суспільними процесами.

Об’єктами управління можуть виспати: суспільна праця (процес виробництва); державні органи та об’єднання громадян; громадяни, в тому числі й іноземні та особи без громадянства; тварини і рослинні організми; технічні засоби (машини, агрегати). Умовно управління умовно можна поділити на таке, що здійснюється в технічній, біологічній та соціальній сферах суспільства.

Технічне управління направляє свою дію на управління механізмами, обладнанням з метою підвищення ефективності праці людини, забезпечення її потреб у виробництві. Біологічне управління спрямовується на тваринний і рослинний світ з метою підвищення їхньої продуктивності (прояв даного виду управління – біотехнологія, генна інженерія).

Соціальне управління є провідним видом управління. Його дія поширюється на соціальну сферу, де суб’єктом та об’єктом управління виступають як окрема людина, так і колективи людей. Від двох попередніх видів соціальне управління відрізняється вольовим впливом одних суб’єктів управлінських відносин на свідомість і волю інших. Особливим видом соціального управління в суспільстві виступає державне управління, характерною рисою якого є свідоме, цілеспрямоване здійснення впливу на всі сфери суспільства в інтересах людей. У широкому значенні – це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових. Основними елементами структури державного управління виступають керівні й керовані системи, їх суб’єкти та об’єкти (виконавчі органи, їх апарат, сфери й галузі управління, підприємства, установи, організації тощо).

Державному управлінню притаманні наступні риси: 1) це діяльність щодо реалізації завдань і функцій держави; 2) управління здійснюється спеціально створеними для цього державними органами та їх посадовими особами, які діють за дорученням держави, від її імені та мають державно – владні повноваження; 3) форми й методи роботи управлінських органів регламентуються законодавством.

Отже державне управління – це урегульована законом виконавча діяльність органів державної влади по практичній реалізації функцій держави.

В залежності від специфіки керованих об’єктів та змісту управлінських відносин розрізняють наступні основні сфери державного управління: 1) управління економікою; 2) управління в соціально-гуманітарній сфері; 3) управління в сфері адміністративно-політичної діяльності.

Форма державного управління – це зовнішній вираз змісту конкретних однорідних дій, що безперервно виконуються органами державного управління, їх представниками чи посадовими особами з метою реалізації функцій державного управління.

Система форм державного управління включає: 1) видання правових актів управління (нормативних та індивідуальних); 2) здійснення організаційних дій; 3) проведення матеріально-технічних операцій; 4) здійснення юридично значимих дій.

Видання правових актів управління – найважливіша форма управлінської діяльності, оскільки вона є необхідною для забезпечення юридичних наслідків конкретних управлінських дій. Наприклад, функція добору кадрів реалізується через такі форму управлінської діяльності, як видання наказу (чи іншого юридичного акту) про призначення (обрання) на посаду, заміщення посади за конкурсом, укладання контракту тощо.

Організаційні дії – важлива частина безперервної роботи апарату органів управління, яка включає розробку, обговорення та узгодження проектів правових актів, опрацювання рекомендацій, надання практичної допомоги підлеглим органам. До організаційних дій слід віднести колективне обговорення найважливіших питань управлінської діяльності, проведення перевірок, ревізій, вивчення досвіду і впровадження кращих досягнень, науково-практичні конференції тощо.

Матеріально-технічні операції необхідні для обслуговування всіх стадій управлінського процесу. До них належать: складання інформаційних довідок, звітів; підготовка та узагальнення матеріалів для розробки проектів актів управління; обробка статистичної інформації; діловодство, доведення управлінських рішень до виконавців.

Юридично значимі дії знаходять вияв у правовому оформленні нотаріусами різноманітних угод, посвідченні документів, фактів провадження органами реєстрації актів громадянського стану, видачі громадянам відповідними підрозділами державних адміністрацій та іншими органами довідок, передбачених законодавством тощо.

Формою діяльності органів виконавчої влади є також виконання їх посадовими особами загальнообов’язкових правил паспортного, військового обліку, правил благоустрою, громадського порядку.

Метод державного управління – це спосіб реалізації завдань і функцій виконавчої влади органами державного управління (посадовими особами) через вплив їх на волю і свідомість підпорядкованих органів, а також громадян.

Метод переконання є провідним в управлінській діяльності. З його допомогою здійснюється вплив на свідомість людей, він формує у громадян правосвідомість, внутрішню готовність сприймати і виконувати загальнообов’язкові правила поведінки. Цей метод насамперед стимулює належну поведінку учасників управлінських відносин.

Метод примусу – це спосіб впливу на суб’єкти управління (громадян), нездатних керувати власною поведінкою відповідно до правил, встановлених державою. Заходи примусу застосовуються тоді, коли вичерпано засоби переконання до тих осіб, які не дотримуються чи порушують вимоги законів та інших нормативних актів, дисципліну.

Крім методів переконання та примусу, розрізняють адміністративний та економічний методи. Адміністративний метод полягає в тому, що органи управління безпосередньо встановлюють підпорядкованим суб’єктам (органам, колективам, громадянам) певну модель поведінки – вплив на суб’єктів, що управляються, здійснюється через запровадження для них правил поведінки, обов’язків і завдань, у разі порушення яких може бути вжито заходів адміністративного примусу. Економічний метод здійснює вплив на суб’єктів управління через застосування до них різноманітних форм економічного стимулювання, зокрема цінового й тарифного регулювання, прибутку, вартості, матеріальних санкцій, кредитів, субсидій, монетарної й цінової політики, преміювання тощо.