3. Економічні проблеми незалежної України

Реформування державних органів влади, поява нових політичних партій супроводжувалися серйозним загостренням соціально-економічної ситуації в Україні.

Вже навесні 1992 р. в країні проявилися всі ознаки глибокої економічної кризи, яка загрожувала руйнівними наслідками. Суттєво зменшився обсяг виробленої промислової продукції, товарів народного споживання, падав національний прибуток держави. Загрозливого характеру набув дефіцит державного бюджету. За 1990-1994 рр., виробництво валового національного продукту в Україні скоротилося на 44%, обсяг промислової продукції – на 41%, національний доход – на 54%.

У 1994 р. спад виробництва в Україні досяг свого максимуму. Деякі аналітики вважають, що темпи і глибина економічної кризи України не мають аналогів у світовій історії. Інфляція та високі банківські ставки робили неможливим накопичення коштів для подальшого їх інвестування в економіку.

Катастрофічне падіння економіки України обумовлене як об'єктивними факторами,станом промисловості і сільського господарства, який залишався після розпаду СРСР, так і відсутністю стратегії економічної розбудови держави.

До розпаду Радянського Союзу виробництво кінцевого продукту в промисловості України займало менше 20%, решта була пов'язана з кооперацією та інтеграцією. 80% балансу зовнішньоторговельного обороту республіки припадало на Російську Федерацію.

З розвалом загальносоюзного господарського комплексу порушилась традиційна виробнича кооперація та спеціалізація українських підприємств. Сотні колективів залишилися без матеріально-технічного постачання, споживачів продукції та фінансування.

Висока концентрація базових галузей виробництва, а також оборонної промисловості, не давала можливості швидко пристосувати їх до ринкових умов.

Однією з помилок було прагнення тогочасних політиків масштабно і відразу ж переорієнтувати розвиток української промисловості зі Сходу на Захід.

Підприємства виявилися не готовими випускати конкурентоспроможну продукцію, вона не знаходила збуту на світовому ринку.

Економічну ситуацію вкрай ускладнювала енергетична криза.

На початку свого самостійного розвитку Україна могла забезпечити власними ресурсами тільки 25% потреб у природному газі і 10% – у нафті. Після Чорнобильської катастрофи в Україні дещо звузилися можливості використання атомної енергії.

Українська економіка традиційно орієнтувалася на Донецький вугільний басейн. Між тим вуглевидобуток не зростав, а суттєво скорочувався.

До того ж Росія взяла під контроль ціноутворення на енергоносії, що прискорило інфляційні процеси в Україні. Відомо, що Україна в свій час брала безпосередню участь у створенні паливно-видобувної промисловості Росії, вкладала в її розвиток великі матеріальні та трудові ресурси. Однак Росія відмовилася продавати незалежній Україні енергоносії за пільговими цінами і наприкінці 1993 р. суттєво підняла ціни на імпортовану в Україну нафту. Рекордна інфляція в Україні, що мала місце в 1994 р. й завдала економіці відчутного удару, була пов'язана передусім з цим фактором.

Ставши незалежною у визначенні шляхів розвитку економіки. Україна почала переходити до запровадження ринкових відносин. Цей перехід передбачав суттєві зрушення у відносинах власності,передусім, її роздержавлення та приватизацію. Для вирішення цих завдань закладалася правова основа, було прийнято Закон «Про власність». На початку серпня 1992 р. приймається Державна програма приватизації майна державних підприємств на 1992-1994 рр.

В ході виконання цієї програми стало зрозумілим, що приватизація – одна з найскладніших проблем перехідного періоду. Навколо її проведення розпочалася запекла боротьба різних політичних сил.

Вартість державного майна, що підлягало приватизації, деякими структурами штучно визначалась узанижених цінах. До проведення приватизації почали підключатись різні фінансові посередники,псевдовласники, в яких осідали значні кошти і не йшли за призначенням.

У розв'язанні цих завдань не завжди послідовною була позиція парламенту. Державних програм приватизації у 1995 і 1996 рр. взагалі не було прийнято, а на 1997 р. прийнято із запізненням на півроку До 1994 р. лише кілька відсотків громадян країни скористалися своїми приватизаційними майновими сертифікатами, внаслідок чого держава не отримала значні фінансові кошти, на які розраховувала.

З початком приватизації була запроваджена лібералізація цін. Така політика привела до катастрофічних наслідків: глибокої платіжної кризи. розбалансованості фінансово-кредитної системи, зрештою – до зубожіння основної маси населення.

В цих умовах найбільш прагматична частина номенклатури переорієнтовується з політичних інтересів на економічні. Вона почала створювати при державних підприємствах різного типу комерційні структури, під їх прикриттям піднімалися ціни, «перекачувалися» гроші в тіньовий сектор та за кордон. Ці процеси супроводжувалися поширенням корумпованості, економічної та фінансової злочинності.

Протягом перших років незалежності керівництво держави ніяк не могло знайти оптимальної моделі ринкових перетворень, яка відповідала б стартовим можливостям української економіки і забезпечила найменші втрати для населення.

Давалася взнаки відсутність у керівників держави досвіду проведення реформ в економіці. На час здобуття незалежності в Україні не існувало кадрового потенціалу для проведення реформ.

Ведмежу послугу реформаторам у ці роки зробили окремі вчені-економісти, переоцінивши в своїх рекомендаціях можливості України.

Склалося протиріччя між проголошеним державою стратегічним курсом, спрямованим на перехід до ринкових відносин, і тактичними діями владі для його здійснення. З 1990 по 1994 р. урядовими органами пропонувалося дев'ять державних економічних програм. Але всі вони наштовхувались на політичні суперечки та економічні негаразди в державі.

Кожен з урядів, починаючи з 1991 р., визначав свої пріоритети. Кожна наступна програма відкидала попередню у зв'язку з тим, що вона в чомусь не задовольняла потреб суспільства.

Негативний вплив на виробництво справляла безперервна зміна податкового законодавства,внаслідок чого воно втрачало заохочувальну мотивацію.

Щоб більше зібрати грошей, держава постійно піднімала норму податку. А від цього економічний інтерес знижувався, що негативно впливало на діяльність виробників. Кризу також поглиблювали помилки в проведенні фінансово-кредитної політики, організації банківської системи, здійсненні політики ціноутворення.

Проголосивши реформаційний курс, керівники держави сподівалися на швидкий і широкий приплив західних інвестицій в економіку України. Однак їх надії не справдилися. Недосконалість українського законодавства стримувала іноземні надходження в економіку.