3.4. Оптимізація структури капіталу

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством.

Оптимізації структури капіталу – це таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, при якому забезпечується найефективніша пропорційність між доходністю та фінансовою стійкістю підприємства.

Практика показує, що не існує єдиних оптимальних співвідношень власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, а навіть для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і прирізних кон’юнктурах товарного та фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об’єктивних та суб’єктивних факторів, врахування яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання. Основними з цих факторів є:

– галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);

– стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі — використовують переважно власні кошти);

– кон’юнктура товарного ринку (чим стабільніша кон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукцію підприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, та навпаки);

– кон’юнктура фінансового ринку (в залежності від стану цієї кон’юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);

– рівень рентабельності операційної діяльності;

– податковий тиск на компанію (частка прямих та непрямих податків, що сплачуються у доході від продаж-брутто);

– ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення власників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

а) встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

Аналіз економічної літератури свідчить, що більшість авторів виокремлює три методи оптимізації структури капіталу:

• оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності.

• оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

• оптимізації структури підприємства за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Розглянемо вищезазначені методи більш детально.

Для оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується ефект фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж – це використання підприємством позикового капіталу, яке впливає на зміну доходності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, який відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу.

Слід зазначити, що ефект фінансового левериджу може бути величиною як позитивною, так і від’ємною. Крім того, цей ефект виникає завдяки використанню не лише платного кредиту, але і безоплатних позикових ресурсів (кредиторської заборгованості). І чим вищою є частка останніх у загальній сумі позикових коштів, тим вищим є значення ефекту фінансового левериджу. Тому ефект фінансового левериджу – це зміна рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів в обороті підприємства.

Позитивний ефект фінансового левериджу виникає у тих випадках, коли позиковий капітал, який отримано під фіксований відсоток, використовується підприємством у процесі діяльності таким чином, що приносить більш високий прибуток, ніж фінансові витрати, тобто доходність сукупного капіталу вища за середньозважену ціну позикових ресурсів.

Розрахунок ефекту фінансового левериджу можна здійснюють наступним чином:

, (3.14)

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу;

Р_СК – рентабельність сукупного капіталу (розраховується шляхом відношення операційного прибутку до загального обсягу капіталу, інвестованого в активи підприємства), %;

Ц_ПК – середньозважена ціна позикового капіталу (розраховується шляхом ділення витрат, пов’язаних з позиковим капіталом до позикового капіталу), %;

С_ПП – ставка податку на прибуток;

ПК – позиковий капітал, , тис.грн.;

ВК – власний капітал, тис.грн.;

У наведеній формулі виділяють три складові:

1. Диференціал фінансового левериджу (Р_СК – Ц_ЗК), який характеризує різницю між рентабельністю сукупного капіталу та середньою ціною залученого капіталу. Диференціал є головною умовою позитивного ефекту фінансового важеля. Чим більш високе позитивне значення цього показника, тим більш високим за інших рівних умов буде його ефект.

2. Податковий коректор фінансового левериджу (1 –С_ПП) – це рівень прибутку, який залишається у підприємства після сплати податків та свідчить про залежність ефекту фінансового левериджу від рівню оподаткування прибутку;

3. Плече фінансового важеля – характеризує силу впливу фінансового важеля (ПК/ВК), який розраховується відношенням позикового та власного капіталу. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст буде викликати ще більший приріст коефіцієнту рентабельності власного капітал, а при від'ємному значенні диференціала буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнту рентабельності власного капіталу.

Ефект фінансового важеля повинний змінюватися в межах від 1/3 до 1/2 рівня рентабельності сукупного капіталу і не повинен бути менше нуля. Тоді ефект фінансового важеля здатний компенсувати податкові вилучення та забезпечити власним коштам рентабельність.

В таблиці 3.6 наданий розрахунок оптимальної структури капіталу підприємства за першим методом, тобто за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

Що стосується другого методу – оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації вартості капіталу, то в разі відсутності виплати дивідендів, вартість власного капіталу буде дорівнювати нулю, тоді як вартість позикового капіталу залежить від рівня відсотків за банківськими кредитами. Тому, звичайно, за критерієм мінімізації вартості капіталу для підприємства більш вигідно буде користуватися власними коштами, але за неможливості відмовитись від позикових коштів оптимальною буде таке співвідношення власного і позикового капіталу, що дорівнює бажаному значенню коефіцієнта самофінансування – 0,5, тобто 50% капіталу підпри-

Таблиця 3.6

Визначення оптимальної структури капіталу підприємства за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності

Показники	200(Х+2) рік	Варіанти структури капіталу на 200(Х+3) рік
		варіант №1	варіант №2	варіант №3
1. Сума власного капіталу, тис. грн. (ВК)
2. Сума позикового капіталу тис. грн. (ЗК)
3. Загальна сума капіталу, тис.грн. (р.1+р.2)
4. Ставка податку на прибуток (СПП),
5. Податковий корректор (1- СПП )
7. Середньозважена ставка за кредит (ЦПК),% (р.6 / р.2)
8. Прибуток від операційної діяльності, тис.грн.
9. Сума відсотків за кредит (р.2*р.7/100)
10. Інші фінансові витрати
11. Прибуток до оподаткуван­ня (р.8-р.9-р.10)
12. Сума податку на прибуток
13. Сума чистого прибутку (р.11 – р.12)
14. Плече фінансового левериджу (р. 2 / р.1)
12. Рентабельність сукупного капіталу (р. 9 / р.3)
13. Ефект фінансового левериджу (ЕФЛ)
14.Рентабельність власного капіталу,% (р.13 / р.1*100)
15. Структура капіталу:
власний, % (р.1 / р.3)*100
позиковий,% (р.2 / р.3)*100

ємства – власний капітал, 50% – позиковий.

В таблиці 3.7 наданий розрахунок оптимальної структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

Таблиця 3.7

Визначення оптимальної структури капіталу за критерієм

мінімізації його вартості

Показники	1 варіант	2 варіант	3 варіант	4 варіант
1. Загальна вартість капіталу
2. Структура капіталу:
2.1.Власний капітал, %
2.2. Позиковий капітал, %;
3. Норма дивіденду, %
4. Процентна ставка за кредит, %
5. Ставка податку на прибуток
6. Податковий корректор (1-р.5)
7. Процентна ставка за кредит з урахуванням податкового коректора (ряд.4 х ряд.6), %
8. Плата за власний капітал, % (р.2.1*р.3/100)
9. Плата за позиковий капітал, % (р.2.1*р.3/100)
10. Середньозважена вартість капіталу,% (р.8.*р.2.1 + р.8.2*р.2.2)/100

За даними таблиці 3.7 визначається варіант структури капіталу з мінімальною величиною середньозваженої вартості капіталу.

Третій метод оптимізації структури капіталу (за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків) пов’язаний з вибором більш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства розподіляються на такі три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів (незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності);

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три підходи до фінансування різних груп активів підприємства: консервативний, помірний та агресивний.

При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, інші 50% змінної частини, постійна частина оборотних активів та необоротні активи покриваються власним капіталом та довгостроковими зобов’язаннями.

При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, а 100% постійної частини — за рахунок власних коштів, що дозволяє встановити конкретні його значення на майбутній період. В процесі такого вибору враховуються індивідуальні особливості діяльності кожного підприємства. Заключне рішення по даному питанню дозволяє сформувати на прогнозований період найбільш прийнятну для підприємства структуру капіталу.

При агресивному підході 100% змінної частини та 50% постійної оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, решта постійної частини оборотних активів та необоротні активи фінансуються за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань.

Виходячи зі свого ставлення до фінансового ризику керівництво підприємства обирає один з розглянутих варіантів фінансування активів. Враховуючи, що на сучасному етапі довгострокові позики підприємствам практично не надаються, тоді обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного та позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій.