7.3.. Феноменологія та герменевтика – методології філософії і науки. Феноменологія.

Феноменологія – впливова течія західної філософії 20 ст. Хоча сам термін феноменологія використовувався ще Кантом і Гегелем, широке поширення він одержав як вчення про феномени завдяки Едмунду Гуссерлю (1859-1938) – класику філософії ХХ ст., що створив масштабний проект феноменологічної філософії. Цей проект зіграв важливу роль як для німецької, так і для французької філософії першої половини – середини 20 ст.

“Феномен” – явище, що осягається в чуттєвому досвіді. Гуссерль виходив з єдності наукової та світоглядної філософії задля подолання кризи європейських наук і людності. Подоланням однобічності натуралізму і психологізму стало вчення про процес чисто інтенціонального свідомого життя суб’єкта. Логіка супроти психології, інтуїція супроти індукції: засади споглядання сутностей (ейдосів).

Такі філософські твори, як "Формалізм в етиці і матеріальній етиці цінностей" Шелера (1915), "Буття і час" Гайдеггера (1927), "Буття і ніщо" Сартра (1943), "Феноменологія сприйняття" Мерло-Понті (1945) є програмними феноменологічними дослідженнями. Феноменологічні мотиви діють й у межах не феноменологічне орієнтованої філософії, в ряді наук (літературознавстві, соціальних науках і насамперед у психології і психіатрії). Про це свідчать дослідження як сучасників і учнів Гуссерля, так і нині живих філософів. До найбільш цікавих феноменологів або так орієнтованих філософів можна віднести:

Гайдеггера – учня Гуссерля, який використовував феноменологічний метод як "спосіб підходу до теми і спосіб визначення того, що покликано стати темою онтології", тобто людського Dasein (тут-буття), для опису і розуміння якого феноменологія повинна звернутися за допомогою до герменевтики;

"Геттінгенську школу феноменології", спочатку орієнтовану на феноменологічну онтологію (А. Райнах, Шелер), представники якої, разом з "Мюнхенською школою" (М. Гайгер, А. Пфендер) і під керівництвом Гуссерля заснували в 1913 "Щорічник з феноменології і феноменологічного дослідження", відкритий програмним твором Гуссерля "Ідеї до чистої феноменології і феноменологічної філософії", у якому виходили вже названі твори Шелера і Гайдеггера;

Е. Штайна, Л. Ландгребе і Е. Фінка – асистентів Гуссерля; Р. Інгардена – польського феноменолога естетики; Ж. Паточку – чеського феноменолога, борця за права людини; Гурвича і Шюца – американських соціологічне орієнтованих феноменологів; Г.Шпета і О. Лосєва – російських філософів.

Ситуація Німеччини напередодні і під час Другої світової війни виключила Гуссерля – єврея за національністю – з філософських дискусій аж до середини 1950-х. Першими його читачами виявилися чернець-францисканець і філософ Ван Маренні – засновник першого Архіву Гуссерля в Левені (1939), а також Мерло-Понті, Сартр, Рикьор, Левінас, Дерріда. Ці філософи знаходилися під сильним впливом феноменології, а окремі періоди їхньої творчості можуть бути названі феноменологічними. Інтерес до феноменології сьогодні охоплює не тільки західну і східну Європу, але і Латинську Америку, і Японію. Перший всесвітній конгрес відбувся в Іспанії в 1988. До найбільш цікавих сучасних феноменологів у Німеччині можна віднести Вальденфельса і К. Хельда.

Феноменологія у розумінні Гуссерля – це опис значеннєвих структур свідомості та предметності, що здійснюється в процесі "винесення за дужки" як факту існування або буття предмету, так і психологічної діяльності спрямованої на нього свідомості. У результаті такого "винесення за дужки", або здійснення феноменологічного епохе, предметом дослідження феноменолога стає свідомість, розглянута з погляду її інтенціональної природи. Інтенціональність свідомості виявляється в спрямованості актів свідомості на предмет. Поняття інтенціональності, запозичене Гуссерлем з філософії свого вчителя Брентано і переосмислене в ході "Логічних досліджень. Частина 2", є одним із ключових понять феноменології Гуссерля. У дослідженні інтенціональної свідомості акцент перенесений із що ("буття предмета, що виноситься за дужки") на його як, або різноманітність способів даності предмета. Предмет з погляду на нього не як заданого, а виявленого або виявляючого себе (erscheint) у свідомості. Такого роду явище Гуссерль і називає феноменом (грец. phainomenon – являюче себе). Феноменологія тоді – це наука про феномени свідомості. Її гаслом стає гасло "Назад до самих речей!", що у результаті феноменологічної роботи повинні безпосереднім чином виявити себе свідомості. Інтенціональний акт, спрямований на предмет, повинний бути наповненим буттям цього предмету. Наповнення інтенції буттєвим змістом Гуссерль називає істиною, а її переживання в судженні – очевидністю.