3. Визначальні чинники появи козацтва як історичного явища

Поява того чи іншого історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна): чинники, що роблять виникнення цього явища можливим, і чинники, які зумовлюють його необхідність.

Чинники, що робили можливими появу та формування козацтва:

• існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

• досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін;

• природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Виникнення козацтва зумовлено:

• зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV століття і прискорило процес господарського освоєння та колонізації нових земель;

• посиленням феодальної експлуатації; прогресуючим закріпаченням; наростанням релігійного та національного гніту;

• зростанням зовнішньої загрози, і, як наслідок цього – загальною потребою захисту від нападів турків і татар.

Соціальною основою формування козацтва стали:

• селяни – втікачі від польської сваволі;

• селяни й міщани ( уходники), які переселялися на нові вільні землі «Дикого поля»;

• частина шляхти, позбавлена іноземцями власності;

• різноманітні категорії «служивих людей».

Січове товариство етнічно було неоднорідним, безумовно, в ньому переважали українці, але певну частину запорожців становили й утікачі з Росії, Білорусії, Молдови, Литви, Польщі, Сербії, Греції, Болгарії, Чехії, Німеччини, Франції, Англії, Італії, Голландії, Австрії, Північного Кавказу, Кримського ханства. Значний прошарок українців був і в донському козацтві, але тут більшість становили вихідці з Росії. Усіх, хто опинився в межах «Дикого поля», життя примусило згуртуватися в могутню військову організацію – адже в такий спосіб можна було захиститися від феодалів турків і татар. Так виникла Запорізька Січ.

1.4. Козацтво як новий соціальний прошарок (хvі – хvіі ст.)

1572 року король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська. І хоча метою цих поступок з боку держави було внесення розколу між козацтвом, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж саме вони спричинили початок двох важливих суспільних процесів:

– утворення реєстрових збройних формувань;

– легітимізація козацького стану – юридичне визнання прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви населення.

Утворений Сигізмундом II Августом козацький загін незабаром був розформований. Лише 1578 року уряд Речі Посполитої, у зв'язку з поразкою в Лівонській війні та активізацією низового козацтва, був змушений повернутися до ідеї відновлення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння та отримали військово-адміністративну незалежність від місцевої влади і судовий імунітет. Основними завданнями реєстровців були:

– охорона кордонів;

– контроль за нереєстровими козаками.

Кількість реєстрових козаків постійно зростала: у1590 році їх налічувалося близько 1 тисячі осіб, 1625 року – 6 тисяч, а 1631 року – вже 8 тисяч.

Організаційно реєстрове (городове) козацтво у 1625 році мало шість полків:

– Білоцерківський;

– Канівський;

– Черкаський;

– Корсунський;

– Переяславський;

– Чигиринський.

Відчутним ударом по реєстровцям і по всій козацькій верстві була «Ординація війська Запорозького реєстрового» (1638 р.), яка зменшила кількість реєстрового війська й обмежила привілеї та права козацтва.

Це стало причиною того, що на початку XVII століття козацтво як соціальний прошарок стало неоднорідним:

– реєстрове (городове) козацтво – це заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій;

– запорізьке (низове) козацтво – козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорізької Січі;

– нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя у прикордонних районах.

Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце у становій ієрархії Речі Посполитої.

Отже, протягом XV–ХVI століття в суспільстві формується новий соціальний прошарок – козацтво, який виник як опозиція, як виклик існуючій системі, що небезпідставно претендував на роль політичного лідера і владу. Грунтом для формування козацтва стали:

– існування великого масиву вільних земель;

– накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння;

– природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Каталізаторами цього процесу були:

– широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV столітті;

– посилення соціально-економічних протиріч і релігійного та національного гніту;

– зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар.