13. Субклітинні форми бактерій: протопласти і сферопласти, л-форми бактерій.

Сферопласт (от др.-греч. sphaira — шар и plastos — созданный, образованный) — бактериальная клетка с частично разрушенной (редуцированной) клеточной стенкой, характеризующаяся неустойчивостью к изменениям осмотического давления. В гипертоничной среде обычно сферопласты принимают сферическую форму, а в изотоничных средах могут размножаться и осуществлять множественные метаболичные реакции, характерные для интактного организма; поддерживать развитие бактериофагов.[

Сферопласты образуются в результате действия литических агентов (лизоцима и др.), ингибиторов метаболизма или недостатка факторов роста

Протопласт (от др.-греч. πρῶτος — «первый» + πλαστός — образованный, вылепленный и др.) — содержимое растительной или бактериальной клетки, за исключением внешней клеточной оболочки (клеточной стенки), однако вместе с клеточной (плазматической) мембраной.

Протопласт включает

цитоплазму,ядро,все органеллы клеточную мембрану

То есть протоплазму и мембрану.

Термин «протопласт» введен А. Ганштейном в 1880 году.[источник не указан 1427 дней]

Выделение протопластов широко используется в исследованиях клеток и генной инженерии. Жизнеспособные протопласты получают, в частности, в результате обработки клеток специальными ферментами, разрушающими клеточную оболочку.

Это позволяет путем химических и механических методов выделять и исследовать структурные компоненты и даже отдельные молекулы, вносить изменения в генетическую структуру и так далее. Протопласты могут регенировать клеточную оболочку, что используется, в частности, для получения полноценных генетически измененных клеток.

После слияния (соматической гибридизации) протопласты образуют целые живые организмы — регенеранты. Таким путем могут быть получены соматические гибриды растений.

L-формы бактерий и микоплазмы изначально лишены клеточных стенок, по этому признаку их относят к протопластам

14. Капсула бактерій, хімічний склад та значення, методи виявлення.

Капсула. Зовні бактеріальна клітина може бути вкрита речовиною слизового характеру. Вона не має для мікроба життєзабезпечуючого значення, однак захищає його від дії несприятливих факторів зовнішнього середовища, надає стійкості до фагоцитозу, захищає від проникненя бактеріофагів, забезпечує вірулентні властивості збудників (рис. 2.27). За своєю хімічною будовою капсула належить до полісахаридних субстанцій, а у B. anthracis - до білкових. Характерним для капсули є наявність великої кількості води.

У деяких мікроорганізмів капсула утворюється тільки в організмі тварин або людини (пневмококи, збудники сибірки, чуми та ін.), у інших (клебсієли) вона присутня постійно, навіть коли збудник росте на живильному середовищі. Інколи капсула оточує разом декілька клітин (сибіркова бацила), тоді такі утворення називають зооглеями.

Стафілококи, збудники дифтерії, деякі стрептококи та інші бактерії здатні утворювати мікрокапсули, особливо при культивуванні на середовищах, багатих на вуглеводи.

Капсулу можна розглядати у звичайному світловому мікроскопі, якщо забарвлювати нативні препарати простим методом. Однак для виявлення капсул частіше використовують метод Буррі-Гінса, при якому фон препарата створюють тушшю, а мікроорганізм додатково забарвлюється фуксином. У таких випадках на темному фоні видно червону паличку, яка оточена світлим ободком - капсулою.