Людина, яка уникла відповідальності, вважає Сократ, почувається набагато гірше, аніж та, котра її зазнала, оскільки така особа не в змозі позбутися страждань та мук совісті, котрі є засобом утримання душі від зла, якщо вона є нерозумною та нечестивою, позаяк після непокараного зла йде більше за обсягом зло, потім – наступне і таким чином – до безкінечності.

Соціальний реформатор та філософ Солон у своїх зверненнях до народу нагадував, що за вчинений окремою особою злочин відповідальність лягає на плечі усіх громадян.

Арістотель осмислює відповідальності у контексті проблематики взаємостосунків держави та громадянина. У його праці «Політика» держава виступає як об’єднання вільних громадян, що є «відносним цілим», повноцінне функціонування якого пов’язане персонально з кожним із громадян. Наголошуючи на різниці між діями та вчинками, підставою відповідальності дослідник вважає саме вчинки. Усі істоти у світі, стверджує він, виконують дії – лише людина здійснює вчинки, які у разі порушення закону характеризуються як протизаконні.

Г. Сковорода наголошував на відповідальності людини під час здійснення вибору між добром і злом, правдою і облудою.

 

1. Суть та основні поняття соціальної відповідальності Відповідальність

Відповідальність в системі суспільних відносин передбачає усвідомлення індивідом або соціальною спільнотою свого обов´язку перед суспільством щодо наслідків своїх дій або бездіяльності та їх узгодження із вимогами суспільства.

Зовнішній локус контролю означає, що індивід сприймає результати своїх дій або бездіяльності, що обумовлені зовнішніми силами, випадком.

Внутрішній локус контролю передбачає постійний контроль дій індивіда за допомогою власних зусиль.

Отже, передумови реалізації відповідальності в системі суспільних відносин базуються на можливості вибору, тобто свідомої переваги певної лінії

поведінки.

Існування та взаємозв'язок різних видів відповідальності в системі суспільних відносин відображає піраміда А. Керолла.

Базова позиція саме економічної відповідальності зумовлена тим, що першочерговою метою створення будь-якого підприємства є отримання прибутку.

Правова відповідальність, як наступна сходинка піраміди, передбачає необхідність дотримання в діяльності підприємства чинної нормативно-правової бази.

Етична відповідальність передбачає застосування організаціям низки дій, які відповідають суспільним очікуванням і базуються на існуючих нормах моралі у суспільстві.

Філантропічна відповідальність передбачає, що організація буде добровільно відповідати на соціальні очікування суспільства та спрямовувати свою діяльність їх виконання.

 

Рисунок 1 – Піраміда А. Керолла

 

Відповідальність поведінки індивіда або суспільної спільноти утворюють

такі групи мотивів:

прагматичні мотиви (розгляд власної поведінки через критерій задоволення власних потреб);

соціальні мотиви (намагання власною діяльністю принести користь суспільству);

мотиви самопізнання (передбачають потребу в оцінці власних сил і вмінь);

правові мотиви (моніторинг власної діяльності з позиції виконання вимог нормативно-правових актів);

мотиви самоствердження (зумовлені бажанням привернути до себе увагу).

Усвідомлення відповідальності значною мірою визначається мотивами поведінки індивіда або суспільної групи і передбачає розуміння значення власних дій або бездіяльності, їх наслідків з погляду норм, правил, законів. При

цьому існує зовнішня інстанції відповідальності (суспільство, група, конкретна

людина) та внутрішня інстанції відповідальності (власне сумління, совість).

У словниках відповідальність має декілька значень:

1) положення, при якому особа, яка виконує яку-небудь роботу, зобов’язана дати повний звіт про свої дії і прийняти на себе вину за можливі наслідки, які можуть наступити при виконанні;

2) виконання обов’язків, зобов’язань;

3) покладений на когось або взятий на себе обов’язок відповідати за певну ділянку роботи, справу, дії, вчинки, слова;

4) серйозність, важливість справи, моменту тощо;

5) форма саморегуляції особистості, яка виражається в усвідомленні себе причиною вчинків і їх наслідків, в усвідомленні і контролі своєї здатності виступати причиною змін (або протидії змінам).

Відповідальність може бути обумовлена статусом (відповідальність службової особи, тощо) або укладеною угодою (відповідальність перед контрагентом, відповідальність найманого робітника тощо).

Відповідальність обумовлена статусом, усвідомлюється людиною як покликання, а обумовлена угодою – як обов’язок. Вона може бути двоякою:

а) спричиненою груповими, корпоративними, службовими або будь-якими іншими локальними обов’язками, що наближає її до розуміння підзвітності;

б) самостійно прийнятою особою в якості особистого і універсального обов’язку. В обох випадках зберігається її вимір, який фіксується в модальності «відповідальність перед», на відміну від модальності «відповідальність за».