- •Непрохідність
- •Класифікація ГНК
- •Окремо виділяють спайкову кишкову непрохідність.
- •Етіологія ГНК
- •Патогенез ГНК (а)
- •Патологічна анатомія
- •Відзначається стадійність (фази)
- •Діагностика ГНК
- •У зв’язку зі значними патофізіологічними
- •Особливе значення надають рентгенологічному
- •- Симптом Кейсі - на фоні газу контуруються складки слизової оболонки (складки Керкринга),
- •Згідно цього методу додатково
- •Рентгенограма
- •УЗД діагностика
- •- Помилки в диагностиці ГНК часто
- •Лікування ГНК
- •Коли відсутні ознаки странгуляційної ГНК і перитоніту
- •- знеболюючі засоби, антигістамінні, спазмолітики, М-холінолітики, антихолінестеразні, гангліоблокатори, АТФ, кокарбоксилаза, рибоксин; трентал, реосорбілакт,
- •Хірургічне лікування
- •- Усунення причини товстокишкової НК проводять
- •- Показання до інтубації тонкої кишки (І.А
- •- Основними завданнями продовженої декомпресії є:
- Усунення причини товстокишкової НК проводять
шляхом:
•цекостома, трансверзостома, сигмостома;
•виведення протиприроднього задного проходу;
•операція Гартмана;
•правобічна геміколонектомія;
•обхідний ілео-трансверзоанастомоз;
•деторсія поперечно-ободової чи сигмоподібної кишки.
Часто ці втручання є етапом двоетапної чи триетапної операції.
Під час і після операції одним із основних факторів
є розвантаження дилятованого сегмента шляхом |
|
інтубації тонкої кишки зондом Еббота-Міллера: |
|
трансназальназальна за Вангенштіном, через гастро- |
|
(Дедерер), ілео- (Житнюк), |
цекостому (Шейд), або |
апендикостому |
(Мгалоблішвілі). |
- Показання до інтубації тонкої кишки (І.А
Ерюхін, В.П Петров):
паретичний стан тонкої кишки;
резекція кишки або ушивання дефектів у її стінці в умовах парезу або розлитого
перитоніту;
релапаротомія з приводу ранньої спайкової або
паралітичної кишкової непрохідності;
повторне оперативне втручання з приводу
спайкової кишкової непрохідності;
при накладенні первинних товстокишкових
анастомозів при ГНК;
розлитий перитоніт в ІІ або ІІІ ст.
наявність великої заочеревинної гематоми або флегмони заочеревинного простору в поєднанні
з перитонітом.
- Основними завданнями продовженої декомпресії є:
видалення токсичного вмісту з просвіту кишки і її лаваж інтраопераційно;
видалення токсичного вмісту з просвіту кишки у післяопераційному періоді;
проведення внутрішньокишкової детоксикаційної терапії (промивання гіпертонічним розчином NaCl, або озонованими розчинами);
вплив на слизову оболонку кишки для відновлення її бар'єрної та функціональної спроможності;
раннє ентеральне харчування хворого;
каркасна функція зонда, для профілактики спайкової непрохідності кишок.
|
Лікування |
хворих тільки оперативною |
||
ліквідацією |
ГНК |
не закінчується. У |
||
післяопераційному |
періоді |
патогенетичне |
||
лікування проводять за тими ж принципами, що |
||||
і |
в |
доопераційному |
періоді. |
Основним завданням післяопераційного лікування є:
усунення важких патофізіологічних порушень;
відновлення водно-сольового, білкового і вуглеводного обмінів;
дезінтоксикація;
профілактика тромбоемболічних і запальних ускладнень;
особливе значение має рання активізація кишкової перистальтики;
антибіотикотерапія.