У незміненому вигляді кров у стільці буде при

одноразовій крововтраті, яка перевищує 100 мл (при виразці шлунка та кровотечі з нижніх

відділів ШКТ)

У зміненому вигляді - при довготривалих

кровотечах. Дьогтьоподібний стілець (мелена) з’являється через 4-10 годин від початку кровотечі.

Якщо протягом доби в ШКТ попадає менше 100 мл крові, візуально стілець не змінюється.

Якщо джерело кровотечі знаходиться в шлунку, або в тонкій кишці, кров, як правило, рівномірно змішана з каловими масами;

При кровотечі з прямої кишки кров буде мати вигляд окремих згустків поверх калу.

Виділення яскраво червоної крові свідчить про наявність хронічного геморою або анальної тріщини.

Потрібно памятати, що стілець може мати темний колір при вживанні чорниці, плодової горобини, столового буряка, гречаної каші, активованого вугілля, препаратів заліза і вісмута. Також причиною дьогтьоподібного стільця може стати ковтання крові при легеневій або носовій кровотечі.

При синдромі Меллори-Вейсса виникає рясна кровотеча, блювота з домішками яскраво червоної незміненої крові.

При геморої і анальних тріщинах яскраво червона кров може виділятися в момент дефекації або посля неї, а також при физичному навантаженні, з калом не змішується. Кровотечу супроводжує анальний свербіж, печіння, спазми анального сфінктера.

При раку прямої і ободової кишки кровотечі довготривалі, неінтенсивні, темна кров змішується з калом, можливі домішки слизу.

При виразковому коліті і хворобі Крона спостерігаються водянисті випорожненя з домішками крові, слизу і гною. При коліті можливі хибні позиви на дефекацію. При хворобі Крона кровотечі у більшості випадків незначні, але ризик виникнення значної кровотечі завжди високий.

Ступені тяжкості кровотечі ( В.І. Стручков)

I.Незначні зміни гемодинаміки, АТ – у нормі,

Рs – дещо прискорений, Нв – до 90г/л, ОЦК – зменшений до 5%);

II.Стан середної важкості, млявість, запаморочення, блідість шкіри і слизових оболонок, АТ до 90 мм. рт. ст., Рs – частий, блювання «кавовою гущею» не рясне,

дьогтьоподібний стілець, Нв – 80 г/л, дефіцит ОЦК – 15% III. Стан важкий, шкіра бліда, покрита холодним липким

потом, спрага, позіхання. Пульс ниткоподібний, АТ до 60 мм.рт.ст.,

короткочасна втрата свідомості, часте блювання, дьогтьоподібний

стілець, Нв – 50 г/л, дефіцит ОЦК – 30%;

IV. Стан вкрай важкий, до агонального. Рясна кровотеча з

довготривалою втатою свідомомті. АТ і пульс не визначаються. Дефіцит ОЦК > 30%;

Ступені важкості крововтрати

I. Легка – втрата ОЦК до 20% (1000 мл). Стан ближче до задовільного, шкіра бліда, пітливість, АТ 90-100/60 мм.рт.ст., Рs -90-100 уд. за 1 хв., свідомість не затьмарена, дихання прискорене, значних порушень кровообігу немає.

II. Середньої важкості – втрата ОЦК 20-30% (1000-1500 мл). Стан середньої важкості, хворий загальмований, виражена блідість шкіри, липкий піт, Рs -120-130 уд. за 1 хв.,

АТ 90-80/50 .рт. ст., дихання часте, поверхневе, олігурія. (потребує компенсації крововтрати).

III. Тяжка – втрата ОЦК > 30% (1500-2500 мл). Стан

вкрай важкий, пригнічений, млявий, на запитання не відповідає, шкіра і слизові оболонки мармурового кольору.

Рs – ниткоподібний, АТ 0-60/0 .рт. ст., дихання поверхневе, рідке, анурія.

Відповідно до класифікації Г.А.Рябова (1983), виділяють три стадії геморагічного шоку

Компенсований шок (синдром малого викиду).Декомпенсований зворотний шок.Декомпенсований незворотний шок.

Не в кожного пацієнта захворювання проходить усі три стадії.

Швидкість переходу від компенсації до декомпенсації обумовлена:

компенсаторними можливостями організму;вихідним станом хворого;інтенсивністю кровотечі;обсягом крововтрати.

NB!

Без своєчасної компенсації крововтрати хворі помирають унаслідок загибелі клітин життєво-важливих органів (печінки, нирок), виражених метаболічних розладів, порушення серцевої діяльності.

Крововтрата 50-60 % ОЦК призводить до швидкої смерті від зупинки серця внаслідок недостатності кровообігу в міокарді.

Діагностика

Шлунково-кишкові кровотечі необхідно відрізняти від легеневих, носоглоткових кровотеч, при яких кров також може потрапляти у ШКТ. Аналогічно при блюванні кров може потрапити до дихальних шляхів.

Відмінності між блюванням з кров’ю і кровохарканням:

Кров відходить при блюванні, а при кровохарканні – під час кашлю;

Кров при блювоті має лужну реакцію і має червоний колір, при кровохарканні – кислу реакцю и темно-бордовий колір;

При кровохарканні кров може пінитись, при блюванні цього не спостерігається;

Блювання рясне і короткочасне, а кровохаркання може продовжуватись кілька годин і навіть днів;

Блювання супроводжується темним стільцем, при кровохарканні цього немає.

Діагноз ШКК встановлюється на основі:

Анамнезу життя і анамнезу основного захворювання;

Кліничного і ректального огляду;

Загального аналізу крові і коагулограми;

Аналізу кала на приховану кров;

Інструментальних досліджень, серед яких головна роль належить ендоскопічному обстеженню.

При аналізі анамнезу отримують інформацію про перенесені і наявні захворювання, прийом медикаментозних препаратів (аспірину, НПЗП, кортикостероїдів), які могли спровокувати кровотечу, наявність/відсутність алкогольної інтоксикації (яка часто є причиною синдрома Меллорі-Вейса), можливого впливу шкідливих умов праці.