Смислова структура науково о тексту
Будь-який текст наукового стилю має свою логіку побудови, якусь закінчену форму, відповідну законам структурування.
Як правило, дослідник дотримується такої схеми:
1.Введення в суть проблеми, обгрунтування її актуальності, новизни;
2.Виділення предмета дослідження (в деяких внпадках і об'єкта); \
3.Постанова мети, рішення в ході її досягнення певних завдань;
4.Огляд наукових джерел, будь-яким чином зачіпають предмет дослідження, опид теоретичної і методологічної бази для роботи;
5.Обгрунтування термінологiї, теоретична і практична значушість наукового твору; зміст самої наукової роботи;
6.Опис експерименту, якщо він проводиться;
7.Результати дослідження, структуровані внсновки за його підсумками.
Мовні ознаки: лексика
Відсторонений тон і узагальнення формують лексичні особливості наукового стилю:
Вживання слів в іх конкретних значеннях, переважання слів з абстрактним значенням (обсяг, прохідність, опір, конфлікт, стагнація, словотвір, біблографія)
Слова з повсякденного вжитку набувають в контексті наукового твору термінологічне або узагальнене значення. Це стосується, наприклад, технічних термінів: муфта, котушка, трубка та ін.
Основне смислове навантаження в науковому тексті несуть на собі терміни, однак їх частка неоднакова в різних типах творів. Терміни вводять в обіг деякі поняття, правильне і логічне визначення яких - необхідна умова для професійно написаного тексту (етногенез, геном, синусоїда).
Для творів наукового стилю характерні абревіатури і складноскорочені слова. вид-во, ГОСТ, Держплан, млн, НДІ.
Мовні особливості наукового стилю, зокрема, в області лексики, мають функціональну спрямованість: узагальнено-абстрактний характер подачі матеріалу, об’єктивність поглядів і висновків автора, точність представлених відомостей.
Мовні ознаки: морфологія
Морфологічні особливості наукового стилю:
1. На граматичному рівні за допомогою певних форм слова і побудови словосполучень і пропозицій створюється абстрактність наукового тексту: відзначається, що…, представлясться, що ..
2. Дієслова в контексті наукового тексту набувають значення позачасове. узагальнене. Причому вживаються переважно форми теперішнього і минулого часу. Їх чергування не надає ні «мальовничість», ні динаміку розповіді, навпаки - вони вказують на закономірність такого явища: автор зазначає, вказує ..., досягненню мети сприяє рішення задач і т.д.
3. Вживання дієслів недоконаного виду (приблизно 80%) також надають наукового тексту узагальнене значення: розглянемо ..; покажемо на прикладах і тд. Крім того, неозначено-особові і безособові форми з відтінком повинності або необхідності: характеристики відносять до .., потрібно вміти ..., не слід забувати про ..
4. У пасивному значенні використовуються зворотні дієслова: детально пояснюсться; розглядається проблематика та ін. Такі дієслівні форми дозволяють зробити акцент на опис процесу, структури, механізмгу. Те ж значення у коротких пасивних дієприкметників: про визначення дано…, норма може бути осмислена і тд.
5. У науковій мові також вживаються короткі прикметники, наприклад: ставлення характерно.
6. Типовою ознакою наукової мови є займенник ми, яке вживається замість я. Цей прийом формує такі риси, як авторська скромність, об'єктивність, узагальненість: В ході дослідження ми прийшли до висновку (Замість: я прийшов до висновку...).
МОВНІ ОЗНАКИ: СИНТАКСИС
Мовні особливості наукового стилю в плані синтаксису виявляють зв'язок мови зі специфічним мисленням вченого: конструкції, що вживаються в текстах, нейтральні і загальновживані.
Найбільш типовим є прийом синтаксичної компресії, коли здійснюється стиснення обсягу тексту при збільшенні його інформативності і смисловий наповненості. Це реалізується за допомогою особливого побудови словосполучень і речень.
СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО СТИЛЮ:
1. Використання словосполучень «іменник + іменник в родовому відмінку»: обмін речовин, ліквідність валюти, прилад для демонтажу і тд.
2. Визначення, виражені прикметником, вживаються в значенн терміна: безумовний рефлекс, твердий знак, історичний екскурс та ін
3. Для наукового стилю (визначень, міркувань, висновків) характерно складений іменний присудок з іменником, але з опущеним дієсловом- зв'язкою: Сприйняття - це базовий пізнавальний процес ., Bідхилення від нормативних реалізацій мови -одна з найяскравіших рис дитячого мовлення. Iншою поширеною «формулою присудка» є складений імений присудок з дієприкметником: може бути використаний.
4. Прислівники в ролі обставини служать для характеристики якості або властивості досліджуваного явища: значно, цікаво, переконливо, по-новому.
5. Роль питальних речень - привернути увагу до того, що викладасться, висловити припущення і гіпотези: Можливо, мавпа здатна до жестової мови?
6.Для здійснення відстороненої подачі інформації широко застосовуються безособові речення різних типів. Таким чином підкреслюється прагнення бути об'єктивним дослідником, який виступає від імені узагальненого наукового співтовариства.
7. Для того щоб оформити причинно-наслідкові зв'язки між явищами в науковій мові використовуються складні речення з сурядним і підрядним сполучниками. Часто зустрічаються складні сполучники: з огляду на те що, незважаючи на те що, внаслідок того що, тому що, між тим як, тоді як, в той час як і ін.