Ііі. Група гкт – орні землероби

Третя група ГКТ характеризується застосуванням тяглової робочої сили (наслідок одомашнення крупних травоїдних) замість ручної праці, що суттєво вивільняє час та дозволяє накопичувати значні обсяги ресурсів, тобто дає підстави для суспільного розшарування. Перехід до цього способу господарювання був логічним розвитком мотичного землеробства і прискорив процеси консолідації та державотворення. Супутніми процесами були широке застосування іригації, винайдення способів виплавки бронзи та заліза, остаточне виокремлення ремесл у окремі галузі та їх диференціація та розвиток, розмежування сільського та міського населення. Застосування рала дало можливість розширити території ведення землеробства та підвищити його продуктивність.

Час і місце зародження орного землеробства дискутується, як і напрямки його поширення. Перші знахідки рала дотуються ІІІ- поч. І тис. до н.е. Орне землеробство поширилось у долинах Тигру та Єфрату (поч. ІІІ тис до н.е) , Нілу, Інду та Гангу, Амудар’ї та Сирдар’ї, Янцзи та Хуанхе (І тис. до н.е.). Археологічні дані вказують, що ГКТ орних землеробів посушливої зони поширився із заходу на схід. Для нього характерне вирощування засухостійких злаків (пшениця, просо, сорго), бобових, баштанних, винограду, фруктів. Використовувалось штучне зрошення. Для обробки землі використовували однозубе рало, згодом важкий плуг. Ручними інструментами були серпи та ножі. Тягловою робочою силою були і лишаються воли, коні, корови. Характерна важлива роль підсобного скотарства (свині, вівці, кози). З винайденням духової печі з’явились методи випікання кислого хліба. Інші елементи матеріальної культури та побуту успадковані від ГКТ мотичних землеробів тих регіонів (глинобитні стаціонарні житла, полотняний одяг). Цей ГКТ характерний для Середземномор’я, Середньої та Південно-Західної Азії, Північної Індії, Північного Китаю та Кореї. Виокремлюються підтипи: долинно-річковий з розвинутою іригацією (басейни Нілу, Тигру і Єфрату, Амудар’ї, Інду, Гангу, Хуанхе), передгірний і приморсько-узбережний з розвинутим виноградарством та садівництвом, часто терасованим (Середземномор’я), оазисний з вирощуванням фінікової пальми (пустелі та напівпустелі Північної Африки та Аравії). Цей ГКТ був поширений у Сибір, Америку, частково Австралію та Океанію.

ГКТ орних землеробів вологих тропіків та субтропіків склався з ХVІ ст. у Південній та Південно-Східній Азії. Для нього характерним є інтенсивне заливне рисівництво, використання буйволів як основної тяглової сили. легкого безполосного плугу, великої кількості органічних добрив (у Китаї 1 відро людських екскрементів містяни обмінювали на 1 відро рису). Інші елементи матеріальної культури та побуту успадковані від ГКТ мотичних землеробів тих регіонів.

ІІ група господарсько-культурних типів

Скотарі

Назва ГКТ	Територія поширення	Народи	Спосіб природокористування	Елементи матеріальної культури
				Знаряддя	Транспортні засоби	Житло	Одяг	Їжа та способи приготування
Кочові скотарі степів та напівпустель	Центральна Азія Середня Азія	казахи, киргизи, каракалпаки, монголи, частково туркмени. Наразі перейшли до ІІІ групи ГКТ	Переважання у поголів’ї коней та овець	Посуд переважно шкіряний.	Гужовий - коні	Юрта вкрита повстяними килимами	Шерстяний, шкіряний, хутровий. Характерні штани типу шаравари, розпашні халати та куртки, які носять як чоловіки так і жінки	М’ясна та молочна їжа (сири, кисле молоко, кумис, арак)
	Передня Азія Аравійсько-Африканський регіон	тюркські, іранські, арабські племена	Верблюди та кози		верблюди	Шатро і намет
	Південна Африка	зулуси, готтентоти, гірські дамара, тсвана	Велика рогата худоба. Килимарство, вичинка шкур Відсутнє гончарство		Гужовий - віслюки	Круглі легкі курені з жердяним оставом що розташовані у формі краалю	Плащ-накидка (каросс) у тсвана, стегнові пов’язки у зулусів
Високогірні скотарі	Високогірне плато північного і західного Тибету	тибетці	Кочовий спосіб життя поєднується з осілим. Розведення яків, овець, кіз, велика рогата худоба (сарлики), коні. Вичинка шкіри, виробництво повстяної тканини, ткацтво та плетіння з шерсті.	Посуд шкіряний, дерев’яний, чавунний. Відсутня кераміка.	яки	Переносний прямокутний шатер на жердяному каркасі, вкритий шкурами та повстяними килимами.	Халат та штани, хутряні шуби, шкіряні чоботи	Варене м’ясо, сало, топлене масло, кисле молоко.
Мисливці-оленярі тайги	Від р.Єнисей до Охотського моря	евенки	Оленярство має, переважно, транспортне значення. Стада невеликі. Інші особливості культури схожі на тип мисливців тайги, основні заняття – мисливство, рибальство.	Зараз рушниці, сітки, пастки.	Верхова їзда на оленях, човни-берестянки	чум	Розпашний зі шкур, що дає змогу вільно рухатись при верховій їзді	М’ясо, риба
		евени
Тундрові оленярі	Північний-Схід Сибіру	Чукчі, коряки	Вирощування оленів – основна галузь господарства.		Упряжки-нарти з використанням оленів	яранга	Глухого крою з оленячої шкіри, що захищає від холоду при їзді на нартах.	М’ясо оленя
	Північний-Захід Сибіру	ненці

ГКТ орних землеробів лісостепу і лісів помірного поясу розвивалось в Європі з ІІ-І тис. до н.е. по І тис. н.е., у Північній Америці у ХVІ-ХVІІІ ст. Використовували однозубе рало, двозубу соху, плуг. Орали на волах і конях. Матеріальна культура і побут успадкувались від мотичних землеробів цих регіонів, однак значного розвитку набуло ремісництво, обробка дерева та різьблення. У духовній культурі землеробство відбивається у особливостях святкування свят, час відзначення яких корелюється з сезонністю (наприклад мерцешор) та аграрними циклами навіть коли вони вже вважаються християнськими.

Новітні ГКТ

Активна колонізація посилила міжнародний розподіл праці. Захоплені у корінних народів території використовувались як сировинна база метрополій, що спричинило стрімку заміну поширених там ГКТ на привнесені колонізаторами, але частіше виникали новітні ГКТ – плантаційно-концесійні. Вони мають вузьку спеціалізацію (вирощування чаю, кави, випас мериносів, видобуток корисних копалин), і населення, яке проживає і працює на цих територіях, в решті позбувається навичок ведення традиційного господарства, набуваючи нові навички, необхідні в умовах ринкових відносин. Це, наприклад, високорозвинене товарне землеробство, характерне для Аргентини та Чилі, ПАР, США, Канади. Або вирощування у промислових обсягах монокультури – кави (Бразилія, Нігерія), чаю Цейлон), цукрової тростини (країни Карибського басейну), прянощів тощо.

Для Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Аргентини, Бразилії характерне високорозвинене товарне тваринництво. Наприклад, у Новій Зеландії пасовища складають 80% території країни і вівчарство розвинене з урахуванням потреб колишньої Британської Імперії. Але і після незалежності ця галузь господарства лишається головною для економіки країни, а країнами збуту є Велика Британія та США. Передуючим ГКТ у Новій Зеландії було мотичне землеробство жаркого поясу у маорі, європейські колонізатори одразу орієнтували отримані (відібрані, куплені, виміняні) у маорі території під пасовища (не в останню чергу через велику кількість мігрантів-шотландців). У Намібії основні конфлікти між колонізаторами-німцями та готтентотами, нама, дамара точилися за пасовища і худобу, оскільки місцеві були скотарям, а європейці прагнули розвивати товарне тваринництво.

У індустріалізацію також виник ще один окремий ГКТ – урбопромисловий. Це високоурбанізовані території.