Іі. Група гкт – скотарі
Скотарські ГКТ почали формуватися у Євразії та Африці пізніше землеробських – у ІІІ-ІІ тис. до н.е., коли виник перший розподіл праці між землеробськими осілими і скотарськими кочовими племенами. Поступово відбувалось зростання ролі скотарства у господарстві населення степів та напівпустель, культура яких зберігала елементи ГКТ мисливців і збирачів цієї зони. Так склався ГКТ пастуших скотарів та землеробів, господарство яких поєднувало розведення домашньої худоби та мотичного землеробства. Вони вели осілий та напівосілий спосіб життя, практикуючи відгінне (пасовищне) скотарство. У наш час окремі елементи цього ГКТ можна спостерігати у деяких груп болгар, румун, угорців, башкир, народів Північного Кавказу, гірських районів Карпат. У приполярних районах Євразії, де неможливе землеробство, пасовищне скотарство грає провідну роль і поєднується з рибальством та мисливством (фарерці, ісландці, північні шотландці, норвежці).
У степах та напівпустелях, де не було можливості для штучного зрошення, попередній ГКТ трансформувався у тип кочових скотарів. У Європі цей ГКТ був представлений скіфами-кочовиками, сарматами, гунами, у Азії – саками та масагетами. До кін. ХІХ – поч. ХХ ст. до цього типу відносились монголи, казахи, киргизи, каракалпаки, зулуси, готтентоти, дамара, тсвана. Більшість з цих народів перейшли до ІІІ групи ГКТ через насильницьку асиміляцію. Однак у їх матеріальній і духовній культурі досі зберігається переважання особливостей, які чітко вказують на їх приналежність до кочових скотарів. Характерними для всього ГКТ є переносні житла, м’ясо-молочне харчування, напівшитий одяг (халат).
Умови високогірного Тибету сформували специфічний ГКТ високогірних скотарів, який притаманний тільки для цих природних умов. Одомашнення оленів спричинило перехід тундрових мисливців до скотарства, яке почало відігравати культуроформуючу роль для цієї частини чукчів та коряків. Це приклад того, що одні і ті ж етноси можуть відноситись до різних груп ГКТ (мисливців або скотарів). Використання оленя як транспорту змінило ГКТ мисливців тайги на мисливців-скотарів, проте суттєво їх побуту не змінивши.
ІІ група господарсько-культурних типів
Мотичні землероби
Назва ГКТ |
Територія поширення |
Народи |
Спосіб природокористування |
Елементи матеріальної культури |
||||
Знаряддя
|
Транспортні засоби |
Житло |
Одяг |
Їжа та способи приготування |
||||
Мотичні землероби жаркого поясу |
Індія, Індокитай, Південний Китай, Індонезія, Філіппіни, о-ви Меланезії, Мікронезія, Полінезія, Тропічна Африка, Басейни р.Амазонка та р.Оріноко. |
папуаси, меланезійці, мікронезійці, полінезійці та ін. |
Осілий спосіб життя. Мотичне землеробство (підсічно-вогняне у Індокитайї) з культивування бульбових та коренеплодів (ямс, таро, батат, маніока, картопля), богарного рису, банану, цукрової тростини, кокосової та сагової пальм, хлібного дерева. Застосовують іригацію. Одомашнені собаки, свині і птиця. Переважання жіночою праці і сільському господарстві. Гончарство без гончарного кола. Виготовлення тканини з луба, плетіння. |
Основне знаряддя - сажальний кол. У підсічно-вогняних землеробів - ножі і сокири. |
Човни і подвійні човни у мікронезійців та полінезійців |
Постійне, каркасно-столбове (часто на сваях), переважно прямокутне, рідше кругле (цзинпо), інколи двоповерхове (мяо).
|
Поясний з рослинних волокон |
Переважання рослинної їжі над тваринною, рибних страв над м’ясними |
Підвищені субтропічні райоденно-Східної, Південно-Східної та Південної Азії |
мон-кхмерські, тайські, тібето-бірманські племена, кава, цзинпо, мяо, яо, лі, гоашань |
Підсічно-вогняне (гоашань, лі) мотичне (мяо, яо) терасне заливне землеробство Вирощують рис залевний та богарний (суходольний), просо, сорго, кукурудза, таро, батат |
||||||
Мотичні землероби і скотарі гірської зони |
Китай, Тибет (верхів’я р.Брахмапутра) |
Лоло, південні тибетці, насі, лісу |
Мотичні землероби (овес, ячмінь, пшениця, гречка, коноплі, суріпка. Рис має другорядне значення). Відома іригація. Важливе місце займає скотарство (вівці, кози, на півдні Тибету яки). Ремесла – обробка каменю, дерева, шкіри, хутра, шерсті. |
мотика |
Гужовий транспорт (віслюки, коні, бики, яки, вівці) |
Постійне. Саманне та з цегли-серцю, зрубне (у народів, що живуть у зоні високогірних хвойних лісів – насі, лісу), інколи двоповерхове (знизу – худоба); кам’яні будинки-фортеці (пд.-зх.Китаю); комбіновані. |
Хутряні, повстяні, шерстяні накидки, хутряні безрукавки. У Тибетців – ткані халати та шуби. В’язані шерстяні ковпаки і хутряні шапки. Шкіряне взуття. |
Коржі вівсяні, гречані, кукурудзяні; ячмінна цзамба (Тибет). Часто м’ясо та молочні продукти (Тибет) |
Мотичні землероби степів та сухих передгір’їв |
Північ Китаю, Середня Азія, Східна Європа, Центральна і Південна Америка |
Культури Яншао, Луншань, Трипільська, індіанці пуебло, майя, ацтеки тощо |
Осілий спосіб життя, мотичне землеробство (пшениця, просо, тиква, в Америці - кукурудза), штуче зрошення, наявність крупної та драбної рогатої худоби, плоскодонна кераміка з поліхромним розписам, ткацтво. Зник у ІІІ-ІІ тис до н е у Євразії, у Америці – з початку колонізації |
мотика |
|
Прямокутні із земляною підлогою, глиняними, саманними, цегляними-сирцевими стінами |
Шитий з бавовни |
Рослинна (коржі та густі каші) |
Мотичні землероби лісової зони помірного поясу |
Європа, Північна Америка, Азія (Приамурря, Південна Сибір, Приморря, Манчжурія, північ Кореї) |
Слов’янські, балтійські, германські, романські, кельтські, ірокези, атапаскі, алгонкіни тощо |
Осілий спосіб життя. Підсічно-вогняне землеробство. Ячмінь, овес, жито, ріпа, брюква; льон, коноплі (Європа). Кукурудза, картопля, бавовна (Північна Америка). Бортництво. Рибальство, полювання. Гончарство, ткацтво, обробка дерева. Зник у І тис до н.е. – поч. н.е. |
мотика |
Рибальські човни-берестянки і довбанки |
Житла каркасно-стовпові, зрубні, з високим дахом, в середині відкрите вогнище або камін (піч), іноді напівземлянка. |
Одяг з льону, шерсті. Взуття дерев’яне чи плетене, рідше шкіряне. |
Рослинна (каші, супи,кислий хліб, ячмінне пиво) |
