Господарсько-культурний тип.

Історико-етнографічні дослідження виявили подібність та відмінність в культурі різних народів, що мали більш-менш однаковий рівень соціально-економічного розвитку, але не завжди ця культурна подібність чи відмінність могла бути пояснена рівнем соціально-економічного розвитку або тим більше природною детермінованістю (на тлі ідеологічної боротьби 2 «географічним детермінізмом»). Пошук відповіді на ці питання призвів до формулювання категорії «господарсько-культурний тип».

ГОСПОДАРСЬКО-КУЛЬТУРНИЙ ТИП - історично обумовлені сполучення особливостей господарства і культури, які складаються у різних наро­дів, що знаходяться на близьких рівнях соціально-економічного роз­витку в подібних природних умовах.//Чебоксарови стор….//

Соціально-економічний розвиток народів світу в пізньому палеоліті, неоліті, бронзовому і залізному віці, освоєння нових територій, взаємодія з природним середовищем і один з одним супроводжувався зростаючою господарсько-культурною диференціацією. В результаті складалися різні господарсько-культурні типи (ГКТ) - комплекси, що відрізнялися взаємопов'язаними особливостями господарства і культури. Одні і ті ж типи формувалися у народів, які перебувають на близьких рівнях суспільного розвитку і мешкали в подібних природних умовах, навіть якщо ці народи були віддалені один від одного. Подібні природні умови сформували схоже природокористування, що, в свою чергу, відбилося на особливостях матеріальної культури, соціальному ладі, побутових практиках та духовній культурі. Піддаючись культурній дифузії, індустріалізації, урбанізації, глобалізації, традиційні ГКТ видозмінюються, деякі майже зникають, однак їх особливості, відбиті у матеріальній та духовній культурі, можна відстежити до сьогодні.

Найбільш ранні пам’ятки, знайдені у Східній Африці (Олдувей, Куба Фора, долина р.Омо) дають підстави вважати, що орудійна діяльність архантропів почалась приблизно 2,5-3 млн. р. до н.е. Однак, ГКТ відбивають усталені практики природокористування, сформовані у певних етнічних груп, тож часом їх виникнення слід вважати пізній палеоліт (40-35 тис. р. до н.е.). Археологічні матеріали і етнографічні співставлення дали змогу Чебоксарову Н.Н. та Чебоксаровій І.А. скласти карту ГКТ станом на ХV ст., тобто доіндустріальний час, і простежити їх видозміни до сер. ХХ ст. Андріанов Б.В. склав карту станом на ХХ ст. з урахуванням змін протягом індустріального часу. Фактичне існування поданих на основі цих авторів традиційних ГКТ простежується до сьогодні.

Всі ГКТ, що склалися до епохи індустріалізації, можуть бути розділені на три основні групи. Кожна наступна відрізняється від попередньої більш високою продуктивністю праці. Перша група ГКТ – збирачі, мисливці і рибалки, виникла найпершою. Існування цих ГКТ відстежується в певних регіонах зараз. Друга група ГКТ – мотичні землероби та\або скотарі. Третя група ГКТ – орні землероби.

І. Група гкт - збирачі, мисливці і рибалки

Народи, що належать до цієї групи ГКТ, займаються привласнюючим господарюванням. При низькій продуктивності праці невеликі обсяги накопичених ресурсів не сприяють соціальній диференціації чи стрімкому зростанню населення. Населення знаходиться на першій фазі демографічного переходу.

На просторову диференціацію впливають кліматичні умови, наявність великих водних об’єктів, рельєф. Відповідно, виділяють наступні ГКТ: збирачі та мисливці лісів жаркого поясу, берегові збирачі і рибалки жаркого поясу, мисливці і збирачі степів і напівпустель, узбережні збирачі і рибалки помірного поясу, риболови басейнів великих річок і морських узбережь холодних районів помірного поясу, мисливці і рибалки лісів помірного поясу, мисливці лісотундри і тундри, арктичні мисливці-звіробої. Ті ГКТ, які сформували осілий спосіб життя, стали основою для швидкого переходу населення до мотичного землеробства. Наприклад, берегові збирачі і рибалки жаркого поясу були поширені у Південно-Східній Азії, Східній Азії, островах Карибського моря, узбережжі Перу та Еквадору. Проте на період неоліту народи цього ГКТ на перелічених територіях перейшли до мотичного землеробства. Мисливці і збирачі степів і напівпустель, що у період пізнього палеоліту та мезоліту були характерні для всієї території зон напівпустель і степів, передували теперішнім скотарям та землеробам. Узбережні збирачі і рибалки помірного поясу, поширені у мезоліті і початку неоліту по західних і північних узбережжях Європи, практично зникли і їх особливості лишилися в якості окремих елементів матеріальної культури і побуту лише у айнів та нечисленних племен індіанців Вогняної Землі.

Процеси переходу до продуктивніших ГКТ відбуваються і зараз за рахунок культурної дифузії та асиміляції (інколи примусової, як за часів СРСР у Північно-Східному Сибіру). Зокрема, збирачі та мисливці лісів жаркого поясу зараз осідають та переймають вогняне підсічне землеробство і мотичне землеробство. Так само мисливці і рибалки лісів помірного поясу, мисливці лісотундри і тундри переходять до скотарства (оленярство).

Однак на певних територіях, в силу природних умов чи їх ізольованості, народи зберегли ГКТ першої групи. Це, наприклад, кусунда, кубу, пігмеї, мокен, оранг-лаути, ізольовані племена басейну Амазонки, частково сан та австралійські аборигени. Для арктичних мисливців-звіробоїв їх спосіб існування єдино можливий у тих природних умовах.

Наслідками подібного природокористування є схожі пристосування до природних умов. Наприклад, всі мисливці і збирачі жаркого поясу використовують нестаціонарні житла (навіси, шалаші); мисливці і рибалки холодного поясу – конусовидні шалаші, які різняться матеріалами покрівлі (у народів, що мешкають у більш холодному кліматі, де мало рослинних матеріалів це - шкури); у рибалок чи мисливців схожі засоби полювання (рибальства), схожі методи побудови човнів, використання собачих упряжок. Для всієї групи ГКТ характерно майже відсутність ремесл та обмежений перелік одомашнених тварин.

Духовна культура залежить від природних умов опосередковано, однак території поширення першої групи ГКТ і території, на яких збереглися традиційні релігії та культи (переважно язичницькі), співпадають.

Народи, що належать до першої групи ГКТ часто зазнавали та зазнають утисків та дискримінації, як культурної так і економічної. В багатьох країнах це населення малозабезпечене, а території їх компактного проживання є депресивними районами. Умови їх проживання часто залежать від екологічного стану територій їх проживання. Поширені в цих країнах галузі господарства, наприклад, лісозаготівля, звужують ареал існування деяких народів, зазіхаючи на їх території і ставлячи ці народи на межу зникнення. В силу особливостей організації суспільства, що притаманна для народів цієї групи ГКТ, жоден з них не є державотворчим і не має можливості формувати політику тих держав, в межах яких вони існують. Захист культури цих народів – відповідальність міжнародних організації та місцевої влади. У деяких країнах діють програми підтримки культур та розвитку громад корінних нечисленних народів (Індонезія, Філіппіни). Деякі громади отримують прибуток за рахунок комунікації з туристами, торгуючі сувенірами і демонструючи традиційні побутові практики. Зацікавленість у збереженні особливостей традиційної культури як туристичного ресурсу є позитивним впливом туризму, негативний його вплив полягає у фактичному відмиранні традиційних практик, що не можуть бути використані для залучення туристів, і подальшій непристосованості цих народів до функціонування в разі відсутності туристів. Іншою проблемою є поєднання потреби збереження природи та потреби збереження особливостей традиційної культури в разі, якщо її важливим елементом є практики, що загрожують зникаючим видам фауни чи флори.

Збереження культур народів, що належать до першої групи ГКТ, є важливим не лише з наукової точки зору, як носіїв інформації, яка дозволяє відтворити етапи зміни природокористування та вивчити особливості пристосування до навколишнього природного середовища, а й з точки зору збереження культурного різноманіття планети.

І група господарсько-культурних типів

збирачі, мисливці, рибалки

Назва ГКТ

Територія поширення

Народи

Спосіб природокористування

Елементи матеріальної культури

Знаряддя

Транспортні засоби

Житло

Одяг

Їжа та способи приготування

Збирачі та мисливці лісів жаркого поясу

Шри-Ланка

Ведди

Ведуть кочовий спосіб життя; з кін.ХХ ст. переймають мотичне підсічно-вогняне землеробство і частково осідають. З підсобного господарства – кози, кури, качки, коти, собаки. Ремесла – плетіння кошиків, гончарство (ведди) Отримують побутові речі, тканини, одяг шляхом вимінювання (кубу, кусунда, семанги, сеної); торгують сувенірами (семанги, аета, сеної)

лук і стріли, дротик, спис, сильця, пастки, духові трубки, в т.ч. з отруйними стрілами (пунани, аета). Палка-копалка.

бамбукові плоти, рідше човни-довбанки (сеної)

Тимчасове: навіси, шалаші, розраховані на одну родину; круглі будівлі плетені з бамбуку і обмазані глиною (ченчу)

пов'язка на стегнах, спідниця з лубу, фартух з кори дерева

Переважно рослинна їжа (овочі, коренеплоди, маніок, просо, рис, фррукти); м’ясо тварин (дикі свині, птахи, мавпи)

Індія

Ченчу, мудугари, бірхори (уихлу)

Непал

кусунда

Тайланд

Мрабрі

П-в Малакка

Семанги, сеної

О.Суматра

Кубу

О.Калімантан

Пунани

О.Сулавесі

Тоала

Філіппінські о-ви

аета

Басейн р.Конго

пігмеї

Південна Америки

Сіріоно, бороро, куаякі

Берегові збирачі і рибалки жаркого поясу

О-ви Південно-Східної Азії, зокр. Андаманські о-ви,

андаманці

Напівосілий та осілий спосіб життя. Збиральництво, полювання, рибальство. Ремесла – плетіння, гончарство. Одомашнена собака

Мисливство - лук, рибальство - гарпун, стріли та лука s–подібної форми

У південних андаманців — кругле, з конічним дахом, північних — прямокуте, з двосхилим дахом з пальмового листя.

пов’язка на стегна

Коренеплоди, фрукти, м’ясо диких свиней, птахів, черепах, риба.

узбережжя і о-ви в Андаманському морі

Мокен оранг-лаути

Кочовий спосіб життя. Рибальство. Розвинені плетіння, виготовлення снастей, будівництво човнів.

Рибальство за допомогою списів, сіток

Кабанг (дерев’яний човен)

Кабанг, тимчасові будівлі на палях

Короткі штани

Риба, молюски, фрукти.

Мисливці і збирачі степів і напівпустель

Австралія

австралійці-аборигени

Кочовий спосіб життя; застосування колективного загінного полювання.

Метальна зброя: дротики і бумеранги (австралійці), отруйні стріли (бушмени), в минулому ласо і бола (патогонійці) та проща (давні племена Середземномор’я)

Тимчасове каркасне

пов’язки на стегна, накидки зі шкіри

ягоди, насіння, цибулини, бульба, листя.

Південна Африка

Сан (бушмени)

Бразильське нагір’я

ботокуди

Узбережні збирачі і рибалки помірного поясу

Японські о-ви

Айни

Осілий (айни) і кочовий (вогнеземельці) спосіб життя. Рибальство, збір молюсків та ракоподібних, їстівних водоростей; полювання на морських тварин та птахів (вогнеземельці). Нині цей ГКТ практично відсутній через асиміляцію і зберігається як допоміжний у господарстві.

Рибальство - остроги, сітки; мисливство – лук і стріли

Човни-довбанки

Каркасні дерев’яні з обшивкою з очерету; амбари на палях

Пов’язки на стегна і розпашні халати

Рибні страви (супи, паштети)

Арх. Вагняна Земля

Вогнеземельці (ягани, алакалуфи чоно)

Гарпун з кістки на довгому ремені, списи, палиці, пращі.

човни з кори

Конусоподібний шалаш з жердинним остовом вкритий шкурами тюленів

Накидка зі шкури

М’ясо, рибу, яйця молюсків готовили на розпеченому камінні чи у попелі.

Риболови басейнів великих річок і морських узбережь холодних районів помірного поясу

Басейн р. Обь

Ханти, мансі

Рибалки з осілим способом життя. Ремесла – вичинка шкур (мансі); плетіння корзин з коренів ялини, різьблення по дереву (хайда)

Рибальство за допомогою заїздок, сіток, неводів, острог. Полювання на морського звіра (нерпа) – гарпун.

Собачі упряжки. Човни-оморочки (негідальці)

Постійне. Землянка з двома виходами (верхній і боковий), каркасні житла прямокутної форми вкриті корою.

Зі шкіри риб, нерпи, собак

Риба, що заготовлялась у вигляді юколи (в’ялена) та барчі (розтерта в борошно)

Басейн р.Амур

Навахи, уличі, нанайці, негідальці

Північна Америка

Тлінкіти, хайда

Острог, гарпун, плетені пастки для риб, сачки, дерев'яні і кістяні рибальські гачки, ножі та кийки для глушіння риби і тюленів

Каное (тлінкіти), довбанки з червоного кедру (хайда)

Постійне, дерев’яне.

хутряні накидки, сорочки з тюленячої шкіри, тунікоподібні сорочки-сукні зі шкіри. Взимку - штани, які були єдине ціле з мокасинами

Риба (лосось, оселедець, палтус), краби, молюски, водорості, м'ясо тюленів, дельфінів, китів, оленів, кіз, баранів.

Мисливці і рибалки лісів помірного поясу

Східний Сбіри

Юкагіри

Кочовий і напівкочовий спосіб життя. Мисливство сполучене з рибальством, що має переважаюче значення взимку. У Північній Америці ГКТ не зберігся.

Лук зі стрілами, спис, пастки, петлі, самостріли, гарпун, сітки, невод, острога, ловчі ями (мансі).

Снігоступи, ручна нарта інколи запряжена собаками; човни-берестянкиі довбанки

Взимку – землянки та напівземлянки, влітку – шалаші конічної форми (чум, вігвам)

Розпашний зі шкур тварин. Макасини.

Олені, кабарга, лось, ведмідь, хутряні звірі, морські звірі. Риба. Ягоди.

Поморря

Орочі, удигейці

Північна Америка

Алгонкіни, атапаскі

Мисливці лісотундри і тундри

Північна Америка

ескімоси

Кочовий і напівкочовий спосіб життя. Мисливство. На території Євразії практично не зберігся

Полювання– часто загонне, використовували лук і стріли, зараз – рушниці (дикий олень); капкани, петлі, сілки (дрібні звірі – песці, лемінги, гризуни); дротики, кістяні кульки (птахи)

Снігоступи, ручна нарта

шалаші конічної форми накритий шкурами

Глухих хутряний одяг

Олень-карібу, мускусний бик. Ягоди

Євразія

Юкагіри, долгани, нганасани, саами (лопирі)

Арктичні мисливці-звіробої

Сибір

Берегові чукчі, коряки, ескімоси

Осілий спосіб життя. Мисливство на морського звіра.

Гарпун, спис, сітка з ременів, рушниці.

Каяки та байдари зі шкіри моржів, собачі упряжки

Яранга (намет конічної форми) вкрита моржевими шкурами

Глухих хутряний одяг

Моржі, тюлені, кити, нерпа. Переважання тваринних жирів у раціоні.

Від Аляски до Гренліндії

ескімоси

іглу