Новіков А., Барабаш-Красни Б. Сучасна систематика рослин. Загальні питання

Рослинирідкомаютьоднутермінальну квітку, зазвичай квіток більше, і вони зібрані в різного роду суцвіття. Суцвіття (інфлоресценція) – це пагін або система пагонів, що слугують для формування квіток і відповідно модифіковані (Troll 1964). Суцвіття – це складна структура, до вивчення якої існують різні, інколи навіть суперечливі, підходи.

Суцвіттяскладаєтьсязосі(рахіса),наякій можуть розташовуватися відгалуження (бічні рахіси) з квітками на квітконіжках або без (флоретами). Бічні відгалуження і квітки зазвичай розташовуються в пазухах

приквіток(брактей). Ділянку пагона, що несе суцвіття, називають квітконосом

(педунклем).

Суцвіття поділяють на дві основні групи за наявністю термінальних квіток: а) відкриті ( незавершені) – не мають термінальних квіток і потенційно здатні до необмеженого наростання; б) закриті (завершені) – мають термінальні квітки, і тому не здатні продовжувати ріст. При цьому слід звернути увагу, що часто термінальне положення може займати латеральна квітка за рахунок зміщення, яку, в такому випадку,

називають псевдотермінальною.

Зазвичай таке зміщення візуально не простежується, проте інколи така квітка не займає безпосередньо термінального положення, а залишається дещо відхиленою вбік, і тоді її називають

субтермінальною. Існують й різні проміжні варіанти між відкритими і закритими суцвіттями, наприклад, коли головнавісьвідкрита,абічнівідгалуження закінчуються квітками.

Цікаво, що в більшості закритих суцвіть розквітання бутонів відбувається

–в акропетальному, хоча існує й проміжний варіант – двонапрямленого

(мезопетального) типу.

За наявністю і типом листків

суцвіття поділять на: а) ебрактеозні (ебрактеатні, голі) – у ділянці суцвіття немає жодних приквіток; б) брактеозні

–суцвіття має приквітки (брактеї), які

різко відрізняються від трофофілів; в) фрондобрактеозні–суцвіттяуверхній ділянці має видозмінені приквітки, а в нижній – приквітки, подібні до трофофілів (ці листки функціонально й топологічно відповідають приквіткам); г) фрондозні – суцвіття має приквітки, що не відрізняються від трофофілів.

За характером галуження суцвіття поділяють на: а) прості – галузяться не далі першого порядку; б) складні – мають бічні відгалуження першого і вище порядків.

Інколисуцвіттяподіляютьнарацемозні (наростаютьмоноподіально,здебільшого вверх,зарахунокголовноїосі)тацимозні (наростають симподіально, часто в латеральній площині, за рахунок бічних осей) (Hofmeister 1868).

Елементарною одиницею рацемозногосуцвіттяєрацема–відкрите суцвіття з бічними квітками на коротких квітконіжках, розташованими в пазухах приквіток (відповідає простому суцвіттю типу китиця). Цимозні суцвіття поділяють за кількістю бічних відгалужень в одному вузлі суцвіття на: а) монохазії

– відгалуження лише одне (типове симподіальне наростання); б) дихазій

– відгалужень два; в) плейохазій – відгалужень понад два.

Існує також структурно-типологічний підхід до класифікації складних суцвіть

(Troll 1964, 1969; Weberling 1989),

згідно з яким їх поділяють на монотелічні і політелічні. Цей підхід має багато спільного з класифікацією архітектурних моделей.

Умонотелічних суцвіть головна

вісь закінчується лише однією квіткою і, відповідно, є закритою. Міжвузля безпосередньопідтермінальноюквіткою називають фінальним ( термінальним)

міжвузлям, а всі розташовані нижче бічні відгалуження суцвіття вважають гомологічними елементами та називають паракладами. Відповідно, у складному суцвітті розрізняють параклади різних порядків. Параклади разом являють собою зону збагачення суцвіття.

Уполітелічних суцвіть головна вісь

євідкритою, і її термінальна ділянка несе більш як одну латеральну квітку. Така термінальна ділянка називається

головною флоресценцією. Аналогічні бічнівідгалуженняполітелічногосуцвіття називаються кофлоресценціями, які

флоресценцією і кофлоресценціями називають базальним міжвузлям.

Сукупність головної флоресценції

йусіх кофлоресценцій називають

синфлоресценцією.

Структурно-типологічна класифікація дала поштовх для розробки структурної зональності складних суцвіть. Як вже було згадано, як у монотелічних, так і політелічних суцвіттях можна виділити

зону збагачення, представлену паракладами.

Під зоною збагачення зазвичай розташовуєтьсяділянка,уякійпараклади недорозвинуті або ж не розвиваються взагалі (залишаються у бруньках) – зона інгібування (пригнічення). Пригнічення розвитку паракладів може мати плавний характер, коли вони поступово вкорочуються в базипетальному порядку, а межа між зонами збагачення

йінгібування є розмитою. Або ж пригнічення може бути різким, і межа між цими зонами чітко виражена.

Убагаторічних рослин, під зоною інгібування розташовується зона відновлення – ділянка пагона, що несе бруньки відновлення, з яких наступного року розвиваються нові суцвіття. Усі три

Часто рацемозні суцвіття ототожнюють із відкритими та політелічними,ацимозні–іззакритими й монотелічними. Проте ці терміни не завжди є синонімами.

Інколи розрізняють так звані

псевдантії ( псевдоквітки) – суцвіття,

що за своєю структурою нагадують одну суцільну квітку. Псевдантій може складатися з багатьох дрібних квіток, спеціалізованих на виконанні певних функцій залежно від їхнього розташування. Яскравим прикладом псевдантія може бути кошик Helianthus annuus L.

Особливимвипадкомпсевдантіятакож можна вважати циацій – спеціалізоване суцвіттяпредставниківродуEuphorbia L.,у якомуквіткисильноредуковані,афункцію оцвітини виконують приквітки. Зокрема, кожна із чоловічих квіток представлена лише однією тичинкою, а єдина жіноча квітка – однією маточкою. Іншим цікавим прикладом є сиконій – особливий тип суцвіття (і супліддя) у фікусів (зокрема, в інжиру),представленийглечикоподібним утворомізневеликимотворомнаверхівці (розросла вісь суцвіття), у середині якого розташовуються окремі квітки.