Все лекции 1-18+звити
.pdf32
коефіцієнтам, що розраховуються по кожному працівнику відповідно до відпрацьованого ним часу, обсягу і якості виконаної роботи, кваліфікації, його трудової дисципліни, умов праці тощо.
На деяких підприємствах чи в структурних підрозділах шкала коефіцієнтів (паїв) переглядається щомісяця. Головною метою застосування безтарифної системи є створення такого колективу який був би об'єднаний спільним виробничим завданням, а кожен працівник чітко бачив і розумів свій внесок у кінцевий результат спільної діяльності.
Контрактна оплата - передбачає укладання разового договору на визначений термін між роботодавцем і виконавцем. У контракті вказуються функції (завдання) виконавця права і обов’язки сторін, режим та умови роботи, рівень оплати праці, строк дії угоди тощо.
5.8. Доплати й надбавки до заробітної плати та організація преміювання персоналу
За функціональним призначенням доплати й надбавки є самостійними елементами заробітної плати, які призначаються для компенсації або винагороди за суттєві відхилення від нормальних умов роботи, котрі не враховано в тарифних ставках і посадових окладах. Вони відрізняються від тарифної заробітної плати (посадового окладу) необов’язковістю і непостійністю, а також рухливістю залежно від співвідношення фактичних і нормативних умов роботи. Закон України «Про оплату праці» передбачає, що умови запровадження і розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій чинного законодавства і згідно з генерального та галузевими (регіональними) угодами.
Доплати до заробітної плати класифікуються передусім за ознакою сфери трудової діяльності (прикладання праці). За цією ознакою розрізняють доплати, які: 1) не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності; 2) застосовуються тільки в певних (окремих) сферах прикладання праці.
До першої групи зараховують доплати:
за роботу в наднормовий час;
особам, які не досягли вісімнадцяти років і мають скорочену тривалість робочого часу;
робітникам, які внаслідок виробничої необхідності виконують роботи за нижчими від наданих ним тарифних розрядів;
за час простою та в разі невиконання норм виробітку й виготовлення бракованої продукції не з вини робітника.
Класифікацію доплат до заробітної плати, що здійснюються лише в певних (окремих) сферах прикладання праці, наведено в табл. 15.2.
Стосовно сутності надбавок до заробітної плати варто наголосити, що вони мають бути чітко вираженого стимулюючого характеру і завжди зв’язуються з діловими якостями конкретного працівника. Найчастіше використовуються надбавки до заробітної плати за: а) високу профе-
сформував к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
33
сійну майстерність робітників; б) високі досягнення службовців у праці; в) вислугу років (трудовий стаж); г) виконання особливо важливої роботи (на певний термін); д) знання й використання в роботі іноземних мов.
За нових економічних умов господарювання значно зростає роль доплат і надбавок спеціалістам за високі досягнення в праці, а також за виконання особливо важливих і відповідальних робіт. Важливість їх широке застосування цих доплат і надбавок зумовлюється трьома обставинами. По-перше, уможливлюється більш об’єктивна оцінка трудових зусиль конкретних спеціалістів і здійснення спонукального мотиву щодо виконання ними найвідповідальніших робіт. По-друге, спеціалісти, внесок яких у загальні результати діяльності підприємства (організації) виявиться найбільшим, матимуть завдяки цьому й вищу оплату. По-третє, доплати й надбавки до посадових окладів спеціалістів дають змогу систематично коригувати їхній заробіток подібно до збільшення заробітної плати робітників-відрядників за виконання та перевиконання ними встановлених норм виробітку.
Надбавки до заробітної плати за високі досягнення у праці мають відповідати конкретним результатам діяльності спеціаліста (керівника) і запроваджуються на тих ділянках роботи, де застосовуються показники вимірювання досягнень. Доцільно встановлювати такі надбавки передовсім лінійному персоналу (майстрам, начальникам дільниць і цехів), а також спеціалістам, які забезпечують стабільне поліпшення показників діяльності відповідного підрозділу та підприємства в цілому.
Таблиця 5.14.
КЛАСИФІКАЦІЯ ДОПЛАТ ДО ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ЩО ІСНУЮТЬ У ПЕВНИХ СФЕРАХ ДІЯЛЬНОСТІ
Група доплат |
|
Перелік можливих доплат |
|
|
|
За суміщення професій (посад) |
|
Перша: доплати, |
За розширення зони обслуговування або збільшення обсягу вико- |
||
нуваних робіт |
|||
що мають водночас |
|||
|
На період освоєння нових норм трудових витрат |
||
стимулюючий і ком- |
|||
|
Бригадирам за робітників, яких не звільнено від основної роботи |
||
пенсуючий характер |
|||
|
За ведення діловодства та бухгалтерського обліку |
||
|
|||
|
За обслуговування обчислювальної техніки |
||
Друга: доплати |
|
За роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідливих |
|
компенсаційного ха- |
умовах |
||
рактеру за умови |
|
За інтенсивність праці |
|
праці, що відхиля- |
|
За роботу в нічний час |
|
ються від нормаль- |
|
За перевезення небезпечних вантажів |
|
них |
|
|
|
Третя: доплати, |
За роботу у вихідні дні, що є робочими за графіком |
||
|
За багатозмінний режим роботи |
||
зв’язані з особливим |
|||
|
Водіям, які працюють на автомобілях, за ненормований робочий |
||
характером викону- |
|||
день і кочові умови праці |
|||
|
|||
сформував к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
|
34 |
|
|
ваних робіт (сезонні- |
За дні відпочинку (відгулу), що надаються за роботу понад норма- |
стю, віддаленістю, |
льну тривалість робочого часу в разі вахтового методу організації ро- |
невизначеністю |
біт |
об’єкта роботи тощо) |
За роботу понад нормальну тривалість робочого часу в період ма- |
|
сового приймання й закладання на зберігання сільськогосподарської |
|
продукції |
|
За роз’їзний характер праці |
Окреслюючи конкретні напрями пошуку найліпших варіантів встановлення розмірів доплат і надбавок до заробітної плати, варто звернути увагу на доцільність: 1) переходу до нарахування компенсаційних виплат в однаковому абсолютному розмірі всім категоріям персоналу за умови праці, що відхиляються від нормальних (нормативних), незалежно від рівня їхньої кваліфікації та посади; 2) обов’язкового використання доплат компенсаційного характеру, які не зв’язані з певною сферою діяльності, тобто поширюються на всіх працівників (передовсім за роботу у святкові, неробочі й вихідні дні, у надурочний час тощо).
Формування ефективно діючої преміальної системи для конкретного суб’єкта господарювання має розпочинатися з обґрунтування: джерел виплати премій; показників та умов преміювання; категорій персоналу, які доцільно преміювати; періодичності та порядку виплати премій. Цей організаційно-економічний процес базується на певних (загальновизнаних принципах) побудови таких систем, як-от.
1.Чітке визначення показників та умов преміювання окремих категорій персоналу. В узагальненому вигляді умови — це ті цілеоцінні показники, досягнення яких дає підставу для нарахування й виплати премії. Розмір же премій має залежати від вибраних показників преміювання, їхнього рівня та динаміки.
2.Обов’язковий поділ показників та умов преміювання необхідно (бажано) поділяти на основні
ідодаткові. Основними вважаються показники й умови, досягнення яких має вирішальне значення для розв’язання проблем, що постали перед трудовим колективом або окремим працівником. Додаткові показники та умови преміювання мають стимулювати менш значущі, але також достатньо важливі здобутки трудової діяльності.
3.Заборона виплати премій за невиконання основних показників та умов преміювання. У разі невиконання додаткових умов і показників премію може бути нараховано (сплачено) в менших розмірах (до 50%). Перевиконання як основних, так і додаткових показників дає підставу для збільшення розміру премії.
4.Не дуже велика кількість показників та умов преміювання. Практика господарювання свідчить, що оптимальною є кількість показників та умов преміювання на рівні 2—3, а максимально допустимою — 4.
5.Відповідність показників і умов преміювання завданням виробництва (діяльності) і їхня реальна залежність від трудових зусиль конкретного колективу чи окремого працівника. Прин-
сформував к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
35
ципово важливо, щоб умови та показники не були взаємно суперечливим, (тобто щоб мотивуючий вплив на поліпшення одних показників не позначався б негативно на досягненні інших).
6.Чітке визначення рівня (вихідної величини) показників та умов, що дають підставу для нарахування і сплати винагороди. З урахуванням конкретних завдань виробництва (діяльності) показники та умови мають бути спрямовані на: а) підтримання вже досягнутого рівня; б) дальше поліпшення результатів діяльності.
7.Економічне обґрунтування розмірів премії і визначення відносного коефіцієнта ефективності застосування цієї системи з метою забезпечення відповідності розміру заохочення величині трудового внеску колективу чи працівника.
8.Ретельне дотримання важливого положення про те, що однаковим додатковим зусиллям
завжди відповідатиме однакова премія. За наявності кількох показників преміювання більша частка премії має припадати на показник, поліпшення або підтримання якого потребує більших трудових (фізичних, розумових) зусиль.
Тільки комплексне врахування названих основних принципів (положень, вимог) може забезпечити побудову й застосування ефективно діючої системи преміювання відповідних категорій персоналу підприємства (організації).
сформував к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
Дисципліна «Економіка підприємства» 10 кредитів Тема №6 |
1 |
ТЕМА 6. Основні засоби підприємства
1)Основні засоби (ОсЗ): поняття, класифікація, структура та оцінка.
2)Спрацювання та відтворення основних засобів.
3)Амортизація основних засобів.
4)Економічна діагностика основних засобів та напрямки підвищення ефективності використання основного капіталу
1. Основні засоби (ОсЗ): поняття, класифікація, структура та оцінка
В економічній теорії виділяють чотири основних фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність підприємства: капітал, земля й інші природні ресурси, трудові ресурси та підприємництво. У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна роль, оскільки він об’єднує всі означені елементи в єдиний виробничий комплекс.
Загальновідомо, що капітал, який використовується у виробничому процесі як фактор виробництва, в ході свого кругообігу функціонує у трьох основних формах: вартісній, продуктовій та товарній. Окремі види капіталу мають різну інтенсивність руху. Капітал (як накопичена цінність) інвестований у майнові цінності підприємства, задіяний в економічному процесі, матеріалізується у вигляді активів. Капітал, авансований у засоби праці (необоротні активи), характеризується довготривалим циклом обороту і трактується як основний капітал, а авансований у предмети праці (оборотні активи) з відносно коротким циклом обороту, являється, відповідно, оборотним капіталом.
Основний капітал – частину капіталу, що інвестована у такі його довгострокові активи як основні засоби, незавершене будівництво та інвестиційна нерухомість, що продуктивно використовуються у його господарському процесі протягом тривалого часу. Види основного капіталу за функціональними видами:
основний операційний капітал: основні засоби.
основний капітал інвестиційної діяльності: незавершене будівництво, інвестиційна нерухомість.
Базовим і найважливішим компонентом основного капіталу підприємства виступають
основні засоби. Основні засоби – матеріальні активи, які мають значну вартість і використовуються тривалий час у господарському процесі у незмінній споживчій формі, переносячи свою вартість на собівартість виготовлюваної продукції частинами в міру спрацювання.
Податковий кодекс: §14.1.138. основні засоби матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 20000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для
к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
Дисципліна «Економіка підприємства» 10 кредитів Тема №6 |
2 |
використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік);
Характерні риси ОсЗ:
1.матеріальна форма;
2.вартість окремого об’єкту (або їх групи) перевищує 20000 грн. (норматив Податкового кодексу §14.1.138);
3.використання у господарській діяльності протягом періоду більшого за рік (або більше одного операційного циклу, якщо він довший за рік);
4.поступове зменшення вартості під впливом фізичного та науково-технічного (морального) зносу;
5.відшкодування понесених на створення (придбання) об’єкта витрат поступово шляхом амортизації.
|
3.Будинки, споруди |
|
2.Капітальні |
та передавальні |
|
витрати на |
пристрої |
4.Машини та |
поліпшення |
|
обладнання |
земель |
|
|
1. Земельні |
Основні |
5.Транспортні |
|
засоби |
|||
ділянки |
засоби |
7. Довгострокові |
6.Інструменти, прилади, |
біологічні активи |
інвентар, меблі |
8.Інші основні засоби |
|
Рис. 6.1. Компоненти основних засобів підприємства
Основні засоби виділяють:
к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
Дисципліна «Економіка підприємства» 10 кредитів Тема №6 |
3 |
1)За технологічним призначенням:
Земельні ділянки.
Капітальні витрати на поліпшення земель.
Будинки, споруди та передавальні пристрої.
Машини та обладнання.
Транспортні засоби.
Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
Робоча і продуктивна худоба.
Багаторічні насадження.
Інші основні засоби.
2)За характером участі у процесі виробництва:
А) активна частина - об’єкти, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (робочі машини, обладнання, устаткування, робочий інструмент, прилади).
Б)пасивна частина – об’єкти що створюють необхідні умови для виробничого процесу (земельні ділянки, будинки, споруди, передавальні пристрої).
3)За участю у виробничому процесі:
виробничі основні засоби обслуговують господарську діяльність підприємства і створюють умови для її успішного здійснення;
невиробничі основні засоби призначені забезпечити вирішення соціальних завдань та відносяться до соціальної інфраструктури підприємства (інвестиційна нерухомість, житлові будинки, дитячі та спортивні установи, інші об'єкти культурно-побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства). На відміну від виробничих, невиробничі основні засоби не використовуються у процесах виробництва економічних благ і не переносять своєї вартості на вироблений на підприємстві продукт (послугу), а створюють цінності соціального характеру.
4)За характером експлуатації у господарському процесі:
діючі - всі основні засоби, що використовуються у господарській діяльності підприємства;
резервні - різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються;
законсервовані - ті; що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів. Такий поділ дозволяє правильно обчислити величину вартості, яку потрібно віднести на готову продукцію (послуги). Для основних засобів, що знаходяться в консервації, перенесення вартості на вироблену продукцію (послуги) не здійснюється.
5)За відношенням до профільної діяльності: а) ОсЗ основної діяльності, б)ОсЗ неосновної діяльності.
6)За підляганням амортизації: а) ОсЗ, що підлягають амортизації (більшість); б) ОсЗ, що не підлягають амортизації (земельні ділянки).
к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
Дисципліна «Економіка підприємства» 10 кредитів Тема №6 |
4 |
Для оцінювання якісного стану основних виробничих засобів на підприємстві здійснюється аналіз їх структури. Розрізняють технологічну, вікову і виробничу (видову) структуру основних засобів. Технологічна структура основних виробничих фондів характеризує їх розподіл за структурними підрозділами підприємства в процентному вимірюванні від їх загальної вартості. Вікова структура основних засобів — це відношення різних їх вікових груп до їх загальної вартості. Співвідношення окремих груп основних засобів у їх загальному обсязі представляє видову (виробничу) структуру основних фондів. Виробнича структура характеризує рівень оптимальності співвідношення активної та пасивної частки основних засобів. Вона є більш раціональною та ефективною при переважанні у складі основних засобів їх активної частини.
Видова структура основних виробничих фондів не є однаковою на підприємствах різних видів промислової діяльності. Основними чинниками, що впливають на структуру основних виробничих фондів, є: технологічна специфіка продукції, що випускається; обсяг випуску продукції; рівень механізації та автоматизації виробництва; науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва, рівень спеціалізації та кооперування; кліматичні і географічні умови розташування підприємств, тощо.
Оцінка основних фондів передбачає визначення грошової вартості основного капіталу.
Вартість окремого об’єкта основних засобів складається з витрат (див. Податковий кодекс
§146.5):
1.витрат на придбання (створення) об’єкта ОсЗ;
2.реєстраційних зборів, держмита та інших обов’язкових платежів, пов’язаних з набуттям прав на об’єкт ОсЗ;
3.ввізного мита;
4.витрат на страхування ризиків доставки ОсЗ;
5.витрат на транспортування, монтаж, налагодження і пуск об’єкта.
Виділяють наступні види вартості основних засобів:
к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
Дисципліна «Економіка підприємства» 10 кредитів Тема №6 |
5 |
Види вартості ОсЗ
За моментом оцінки |
За станом |
первісна; |
повна; |
відновна |
залишкова |
Інші види
ліквідаційна;
вартість, що амортизується;
середньорічна
Рис. 6.2. Види вартості основних засобів
ОсЗ підприємства оцінюються:
1. залежно від моменту проведення оцінки — за:
первісною (початковою)- вартість на момент уведення в дію чи придбання.
відновною (переоціненою) - це вартість відтворення об’єкту ОсЗ за сучасних умов по поточним цінам. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами.
2.залежно від стану основних засобів – за:
повною (вартість об’єкта ОсЗ у новому вигляді);
залишковою (балансовою) вартістю – первісна вартість з врахуванням переоцінки мінус накопичена амортизація: показує частину вартості об’єкта, ще не зношену, тобто не перенесену на собівартість продукції. Податковий кодекс: §14.1.9. різниця
між первісною вартістю і сумою розрахованої амортизації; Інші види вартості:
Ліквідаційна вартість (ВЛ) - сума коштів яку очікують отримати від реалізації (ліквідації) об’єкта ОсЗ по закінченню його експлуатації, за мінусом витрат, пов’язаних з його продажем (ліквідацією).
Вартість, яка амортизується (ВА) - первісна або переоцінена вартість ОсЗ за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Тобто Ва=Вп-Вл
к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
Дисципліна «Економіка підприємства» 10 кредитів Тема №6 |
6 |
В економіці основні засоби визначаються як синонім поняття основних фондів. Ширшим поняттям за основні засоби є поняття «необоротних активів» та «основного капіталу». «Необоротні активи» - це поняття бухгалтерського обліку, крім елементів основного капіталу (основні засоби, незавершене будівництво та інвестиційна нерухомість), вони включають такі складові, як довгострокові фінансові інвестиції, довгострокову дебіторську заборгованість, відстрочені податкові зобов’язання, нематеріальні активи, інші необоротні активи, які не обслуговують операційний процес тощо.
2. Спрацювання та відтворення основних засобів
Основні засоби протягом свого тривалого функціонування зазнають матеріального та економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під матеріальним спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють процес поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити або за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості), або за даними обстеження технічного стану. Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних виробничих фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом підвищення рівня інноваційності у галузі. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва.
Матеріальне і економічне спрацювання, а також техніко-економічне старіння основних засобів визначають два види зносу:
фізичний знос - втрата основними засобами технічних властивостей і характеристик в результаті експлуатації, атмосферних впливів, умов збереження;
знецінення основних засобів під впливом науково-технічного прогресу – це знос основних засобів внаслідок створення нових, прогресивніших і економічно ефективніших їх аналогів.
На швидкість і масштаби фізичного спрацювання основних фондів впливають не лише надійність та довговічність засобів праці, а й, переважно, внутрішні фактори, пов’язані з їх експлуатацією: спосіб використання (екстенсивний чи інтенсивний), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори. Натомість, швидкість настання морального зносу зумовлюється
к.е.н., доцент Дмитренко А.І.