4.Яким чином можна вдосконалити механізм стримувань і противаг між гілками влади.?
Система стримувань і противаг - це взаємодія і взаємний контроль між незалежними гілками влади, призначена не допускати порушення ними закону і здійснювати взаємовідносиниміжними на засадах рівності перед законом
Поділ влади, наявність дієвої системи стримувань і противаг між її гілками - це критерій розвиненості права, ознака демократичної, правової держави. За умов демократії розмежування гілок влади здійснюється за допомогою правових інструментів таким чином, щоб кожна з них виконувала лише свою функцію, а в сукупності всі разом виконували функцію обмеження кожної із сфер влади. У цьому контексті постає низка проблем, які потребують науковотеоретичного визначення і досягнення суспільної згоди:
по-перше, який і з якими повноваженнями Президент сьогодні потрібний Україні (сильна президентська влада сприятиме стабільності, проте є небезпека концентрації виконавчої влади в одних руках);
по-друге, яким має бути процедура його обрання (обрання Президента парламентом сприятиме посиленню представницького органу влади);
по-третє, чітке визначення правового статусу уряду в умовах конституційних змін.
Одним із найпотужніших соціальних запобіжників прагненням політичної влади до абсолютного панування виступає громадянське суспільство, яке, захищаючи громадян та їх організації від незаконного втручання з боку держави, сприяє тим самим формуванню і зміцненню демократичного характеру державної влади, одним із основних принципів якої є принцип поділу влади і забезпечення на його основі системи стримувань і противаг. Тому кожен крок українського суспільства на шляху формування громадянського суспільства - це крок в напрямі реалізації принципів демократичного політичного врядування.
Однією з неодмінних умов функціонування гілок влади у їх поділі вважається їх автономність, незалежність одна від одної, відсутність переваг для жодної, зайняття у власній, відведеній законами сфері й невтручання у сфери інших гілок.
Для формування дієвої системи стримувань і противаг у сфері природно-заповідної справи, на нашу думку, необхідно:
привести повноваження Верховної Ради України та Президента України у сфері природно-заповідної справи у відповідність з нормами чинної Конституції;
на законодавчому рівні визначити орган державного управління, що має приймати рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
на основі функціонального обстеження прийняти рішення про підпорядкування Мінприроди установ природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що перебувають в управлінні непрофільних відомств. Наукова розробка та впровадження зазначених заходів зумовлюють перспективність подальших досліджень
5.Які Ви знаєте типи політичних лідерів.?
Одна
з перших спроб типологізації лідерства
належить М. Веберові, який здійснив її
з урахуванням типів владарювання. На
цій основі Вебер виділив три основні
типи політичного лідерства.
1. Традиційне
лідерство, що
ґрунтується на вірі як правлячих, так
і підлеглих у те, що влада є законною,
оскільки спирається на авторитет
освячених і непорушних традицій та
звичаїв наслідування її. Цей тип лідерства
становлять основу існування всякої
монархічної
влади.
2. Раціонально-легальне, або бюрократичне
лідерство, що
ґрунтується на вірі в законність
раціонально встановлених правил і
процедур обирання лідера і в його ділову
компетентність. Цей тип лідерства
відповідає республіканським формам
правління Нового і Новітнього часів.
Його характерними ознаками є наявність
легальних процедур обрання, відповідність
особистості претендента бажану наборові
необхідних професійних якостей,
конкурентність і періодичність змін
лідера.
3. Харизматичне
лідерство, що
ґрунтується на ірраціональній вірі в
надзвичайні, надприродні, недоступні
для інших, богоявлені якості правителя,
які надають йому можливість і неформальне
право підкоряти собі маси (харизма —
винятковий, містичний Божий дар, властивий
людині). Харизматичне лідерство
характеризується режимом необмеженої
влади лідера, яка ґрунтується на ідеї
служіння мас інтересам суспільства і
держави, уособлених персоною лідера;
повними особистими відданістю й довірою,
зумовленими наявністю у лідера уявних
якостей пророка, месії, вождя; некритичним
ставленням мас як до лідера, так і до
його політики. Як свідчить історія,
умовою харизматичної влади є не лише
фанатична відданість мас лідерові.
Харизма досить часто в нинішніх умовах
має формально-юридичну захищеність у
вигляді процедур канонізації постаті
вождя, президента, висування «батька
нації та народів» єдиним кандидатом н
а
виборах тощо.