2.Суспільно-політичне лідерство

Складовою становлення громадянського суспільства є відрод­ження інституту політичного лідерства. До появи політичних лідерів нового типу спричиняє виникнення неформальних рухів і народ­них фронтів, загалом плюралізація політичного життя. Кожна істо­рична епоха потребує і породжує нового лідера.

Лідерство відображає своє­рідну соціально-історичну потребу людей в Організації своєї діяль­ності. У сучасній політології лідерство немає однозначного тлума­чення. Існує декілька різних підходів до його визначення. Попри всі розбіжності, його визначення єднає спільний предмет науково-тео­ретичних пошуків (політичний лідер) і однозначне його розуміння як людини, котра завдяки своїм особистим якостям має переваж­ний вплив на членів соціальної групи. Це дає підстави визначити політичне лідерство як процес міжособистісної взаємодії, в ході яко­го авторитетні особи, наділені реальною владою або можливостями політичного впливу на людей, здійснюють легітимний вплив на сус­пільство чи певну його частину, які добровільно віддають їм части­ну своїх політико-владних повноважень і прав.

П олітичний лідер — авторитетний член організації, групи, сус­пільства в цілому, особистий вплив якого дозволяє йому відігравати суттєву роль в політичних процесах та ситуаціях.

Отже, політична діяльність вимагає відбору найкращих людей — далекоглядних, відповідальних, здатних до служіння, талановитих організаторів, досвідчених консолідаторів. Разом з тим, кожному етапу суспільного розвитку, кожному класу, соціальній групі, кожній системі й політичному режиму властиві свої методи форму­вання, виховання й рекрутування політичних лідерів. Наукова ти­пологія політичних лідерів це повинна строго враховувати.

3.Розвиток і вдосконалення демократії.

Слово демократія походить від грецького слова «демос», що означає «народ», і «кратос», тобто влада, тому демократія може розглядатися як «влада народу»: спосіб правління, який залежить від волі народу.

Ідея демократії полягає в двох ключових принципах, які допомагають пояснити її цінність: 1.    Індивідуальна автономія: ідея, яка говорить, що ніхто не повинен підкорятися правилам, які нав’язані іншими. Люди повинні мати можливість контролювати своє життя (в межах розумного). 2.    Рівність: ідея, суть якої заключається в тому, що кожна людина повинна мати таку ж можливість впливати на рішення в суспільстві, у якому вона живе, як і інші члени цього суспільства.

Стародавнім грекам приписують створення найпершої демократії, хоча були, напевно, більш ранні приклади існування примітивної демократії в інших частинах світу. Грецька модель була створена у 5 столітті до н.е., в місті Афіни. Серед моря автократії та олігархії, які були нормальними формами правління того часу — афінська демократія виділялась серед інших. Однак, у порівнянні з тим, як ми розуміємо демократію сьогодні, афінська модель мала дві важливі відмінності:

1. Вона мала пряму форму демократії, іншими словами: замість того, щоб обирати представників управління від імені народу, «народ» самостійно зустрічався, обговорював питання уряду, а потім реалізовував узгоджену політику.

2. Така система була можливою частково тому, що «народ» був дуже обмеженою категорією. Ті, хто міг безпосередньо брати участь — це була невелика частина населення, так як жінки, раби, іноземці, і, звичайно, діти, були виключені. Кількість людей, які брали участь, однак, набагато більша, ніж в сучасній демократії: можливо, 50 тисяч чоловіків займалося безпосередньо політикою, тоді як суспільство налічувало близько 300 тисяч чоловік.