Радіальні діаграми використовуються для зображення явищ, які періодично змінюються у часі (переважно сезонних коливань). Для побудови їх використовують полярну систему координат. Круг поділяється на 12 рівних частин, кожна з яких означає певний місяць. Величину радіуса беруть за середньомісячний рівень (100%) і відповідно до цього масштабу на променях, починаючи від центра круга, відкладають відрізки, що зображують місячні рівні. Кінці цих відрізків з’єднують між собою, внаслідок чого утворюється замкнена фігура дванадцятикутник, який характеризує сезонні коливання досліджуваного явища.

В радіальній діаграмі за ось абсцис беруть коло, а ось ординат – його радіуси, які є носіями масштабної шкали з точкою відліку від центра кола.

Залежно від того, який зображується цикл досліджуваного явища – замкнений або продовжуваний (з періоду в період) – розрізняють замкнені і спіральні радіальні діаграми.

При побудові фонових картограм здійснюється групування даних за деякою ознакою. При цьому звичайно виділяють невелику кількість груп (не більше 5-6), а для наочності інтервали заокруглюють. Для кожної групи встановлюється своє штрихування (інтенсивність її повинна зростати з мірою зростання показника). Група господарств (район), що попадають в той або інший інтервал, позначається на карті відповідним штрихуванням.

Точкова картограма – вид картограм, на якій рівень досліджуваного показника зображується за допомогою точок. Точки зображують одну одиницю або сукупність, показуючи на географічній карті щільність або частоту появи певної ознаки. Цей вид картограм використовується здебільшого для відображення розміщення і концентрації абсолютних показників – площі угідь, посівів, чисельність худоби і т.д. При цьому розмір того або іншого показника по територіальних одиницях характеризується певною кількістю точок.

При побудові точкової діаграми всі точки, що наносяться на карту, повинні мати однаковий розмір, оскільки кожна з них характеризує певну величину. Точки легко підрахувати на карті. Необхідно продумати, яку величину буде означати кожна точка; якщо це дуже мале значення, то потрібна буде дуже велика кількість точок, і, навпаки, мала кількість точок не дасть враження густоти.

Картодіаграма – це поєднання схематичної географічної карти з однією із розглянутих вище діаграм (круговою, квадратною, стовпчиковою та ін.). Прикладом картограм є географічна карта, на якій чисельність великих міст зображена у вигляді кіл різної величини.

Тематичні карти і картодіаграми використовуються для візуального аналізу просторово-розподіленої інформації, у зв'язку з цим сприйняття й аналіз таких карт людиною значною мірою залежать від методики їхньої побудови і візуальних характеристик.

Побудова тематичних карт і картодіаграм із використанням просторової основи у вигляді точкових, лінійних і полігональних об'єктів і пов'язаних з ними записів з табличних баз даних є однією з найбільш поширених функцій ГІС.

При побудові картодіаграми пов'язана з об'єктом інформація візуалізується у вигляді картографічних знаків, що відбивають якісні або кількісні характеристики кожного об'єкта. Процедура побудови тематичної карти або картодіаграми звичайно реалізована у вигляді спеціального програмного модуля, виклик якого здійснюється за допомогою спеціального пункту меню.

У більшості програмних продуктів ГІС реалізована побудова декількох типів карт за тематичними шаблонами. Користувач має можливість вибрати тип створюваної карти, вибрати з атрибутивної бази дані характеристики, за якими буде будуватися карта, вибрати стиль оформлення карти (колір, тип символу та ін.).

Тематичні змінні та методи їх розбиття

Атрибутивна інформація, на основі якої будується карта (одне чи кілька полів бази даних), називається тематичною змінною.

Як тематична змінна може використовуватися вираз, що обчислює нове значення на підставі значень одного чи кількох полів з використанням математичних, логічних і просторових операторів або функцій.

У більшості програмних ГІС-пакетів доступні такі тематичні шаблони:

1)ранжовані діапазони;

2)стовпчасті картодіаграми;

3)кругові картодіаграми;

4)ранжовані символи;

5)точки з заданими вагами;

6)індивідуальні значення.

1)Шаблон «Ранжовані діапазони» («Градуйовані кольори») вибирають для побудови «карт щільності». Він відображає одну тематичну змінну у вигляді розбитого на визначені діапазони набору числових значень обраної змінної (наприклад, чисельності населення по країнах світу).

Кількість і межі діапазонів установлюються користувачем, виходячи з поставленого завдання.

У той самий час кількість діапазонів істотно впливає на сприйняття карти і можливість проведення аналізу взагалі. Велика кількість діапазонів (понад 10) утруднює загальне сприйняття карти, колірне розходження між сусідніми діапазонами може бути занадто малим. Мала кількість діапазонів (менше 5-4) значною мірою узагальнює значення між сусідніми діапазонами, багато окремих груп значень можуть бути нівельованими. Найбільш часто рекомендується використовувати 5-7 діапазонів (Мітчелл, 2000).

Залежно від призначення карти для меж діапазонів можуть бути використані

різні методи розбиття вибірки числових даних на діапазони:

Метод рівної кількості значень (Equal Count) — у кожний діапазон входить рівна кількість записів з табличної бази даних. Якщо число записів не кратне кількості діапазонів, спірні записи визначаються в той діапазон, до якого ближче значення запису.

Метод рівних інтервалів (Equal Ranges) — кожний діапазон має приблизно рівну різницю між верхнім і нижнім значеннями діапазону

Метод природного розбиття (Natural Break) — діапазони створюються на основі розривів між групами близьких числових значень (рис. 6.5).

Метод розбиття з використанням середньоквадратичного відхилення

(Standard Deviation) — середина середнього діапазону відповідає середньому значенню усієї вибірки значень; верхній діапазон містить значення, що

перевищують суму середнього і середньоквадратичного відхилення; нижній діапазон містить значення, що не перевищують різниці середнього і середньоквадратичного відхилення

Метод ручного розбиття (Custom) — довільно встановлювані користувачем верхні і нижні межі діапазонів.

Геоінформаційне картографування надає можливість оперативного укладання, редагування та виводу до користувача тематичних карт. Подальша робота передбачає доповнення існуючої бази даних показниками за останні роки, що дозволить прослідкувати динаміку та тенденції здійснення природоохоронних заходів. Зважаючи на досвід створення електронних атласів і карт у світі і Україні, доцільно застосувати геоінформаційні технології, що

дозволяють прискорити процес попередньої обробки, укладання, редагування, коректури карт, та їх підготовки до видання і видання.

Для створення серії тематичних карт можна обрати такі технології, як:

1)Пропрієтарні (платні, ліцензія тільки на використання):

1.1MapInfo Professional;

1.2ArcGIS for Desktop;

1.3ГІС Панорама.

2)Вільні (безшкоштовні, навіть з відкритими вихідними кодами):

2.1GRASS GIS;

2.2Quantum GIS;

2.3SAGA GIS;

2.4GvSIG;

2.5uDIG GIS.

ГІС-пакети ArcGIS Desktop (ESRI), Mapinfo, GIS Office (Intergraph), AutoCAD (Autodesk) і багато інших містять різні функціональні модулі, що дозволяють виконати весь цикл робіт зі створення картографічного зображення або електронного атласу, починаючи зі збору інформації з різних джерел і закінчуючи поліграфічним макетом. У багатьох випадках ці функціональні модулі поєднуються в спеціалізоване робоче місце для картографа-дизайнера. Залежно від предметної області використання підсумкових карт і технологій їхнього виготовлення функціональний склад такого робочого місця може значно змінюватися.

Однією з неофіційних назв пакета MapInfo (США, 1986) є «Настільна система картографування» — завдяки його розвинутим можливостям тематичного картографування. Пакет дозволяє створювати тематичні карти таких основних типів: картограми, стовпчасті і кругові діаграми, з використанням значків, щільності точок, якісного фону і безперервної поверхні. Поєднання тематичних шарів і методів буферизації, районування, злиття і розбивкиоб'єктів, просторової й атрибутивної класифікацій дозволяє створювати синтетичні багатокомпонентні карти з ієрархічною структурою легенди.