Тема 1. Основи геоінформаційного

картографування

Протягом багатьох століть люди мріяли оволодіти картою, на якій було б відзначено місце, де захований скарб. Вони навіть не могли припустити, що справжнісіньким скарбом є сама карта.

Артур Кларк, письменник-фантаст

План

1.Вступ. Актуальність ГІС, ГІТ та геоінформаційного картографування. Мета та завдання курсу.

2.Основи геоінформаційного картографування (ГК).

3.Відмінності між традиційним і ГК.

4.Базові поняття та характеристики ГК.

5.Електронні інтерактивні карти.

6.Види і типи ГК (галузеве, аналітичне, синтетичне та комплексне, мультимасштабне)

Геоінформаці́йна систе́ма — сучасна комп'ютерна технологія, що дозволяє поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо). Також, під геоінформаційною системою розуміють систему управління просторовими даними та асоційованими з ними атрибутами. Конкретніше, це комп'ютерна система, що забезпечує можливість використання, збереження, редагування, аналізу та відображення географічних даних.

Методологія ГІС:

• Математичні моделі та алоритми

• Статистичні методи обробки даних

• Проекційні перетворення

• Програмування задач

• Фізичні моделі

• Комп’ютерна графіка та дизайн

Геоінформаційне картографування (ГК) – технологічний процес збору й обробки геоінформації (ГІ), формування геоінформаційних моделей (ГІМ), створення і ведення територіальних банків даних (ТБД), створення цифрових карт місцевості (ЦКМ) і електронних карт (ЕК).

Також під ГК розуміють інформаційно-картографічне моделювання геосистем.

Електронна карта – це скомпонований користувачем набір різних цифрових даних про місцевість (об’єктів карти), що відносяться до певної території. Основою електронної карти може бути векторна або растрова карта місцевості.

Об’єктом електронної карти є сукупність цифрових даних (метрика, атрибути (семантика), довідкові дані). Об’єкту карти може відповідати:

–реальний об’єкт (явище, процес) на місцевості (міст, річка, будівля, забруднення території або атмосфери тощо);

–група об’єктів (квартал – група будинків тощо);

–частина об’єкта (при складному опису метрики об’єкта вона може бути розділена на два об’єкти);

–пояснювальні написи, горизонталі, кілометрова сітка тощо.

Базові поняття ГК

–просторові об’єкти – видимі і віртуальні об’єкти території;

–просторові відношення – взаємозв’язки об’єктів у просторі;

–просторові властивості – властивості об’єкта в частині його форми, розміру і положення в просторі;

–просторова інформація (геоінформація) – інформація про форму, розмір і положення об’єкта (процесу, явища) у просторі;

–геоінформаційна модель – модель території в просторовому аспекті;

–геоінформаційний процес – процес отримання просторової інформації, моделей об’єктів і території.

Серед характерних рис ГК найважливішими є такі:

–системний підхід до відображення й аналізу геосистем;

–високий ступінь автоматизації (за рахунок використання баз цифрових даних);

–інтерактивність картографування, поєднання методів створення і використання карт, а також багатосередовищність, яка дозволяє поєднувати іконічні, текстові, звукові дані, різні зображення та відеодані;

–оперативність створення, що наближається до реального часу, в тому числі з широким використанням даних дистанційного зондування та глобальних систем супутникового позиціонування;

–багатоваріантність, що надає можливість здійснювати різнобічну оцінку ситуацій та оцінювати спектр альтернативних рішень; застосування комп’ютерного дизайну і сучасних графічних засобів, що підтримують як векторну, так і растрову графіку;

–створення зображень нових видів і типів (різні електронні векторні і синтезовані векторно-растрові карти, моделі поверхонь, тривимірні комп’ютерні моделі, анімацію тощо);

–переважно проблемно-практична орієнтація картографування, спрямована на забезпечення прийняття рішень.

Геоінформаційне картографування

Галузеве картографування – це створення карт для певної галузі (геологічне, загальногеографічне, ландшафтне, сільськогосподарське, промисловості, лісового господарства тощо).

Аналітичне картографування – це створення карт неузагальнених або мало узагальнених показників певного явища, які найчастіше отримуються на основі поодиноких спостережень. Наприклад, карти окремих метеорологічних чинників, що характеризують їх величину в той або інший момент чи період часу (рис. 1.2): температури повітря, атмосферного тиску, опадів, вітрів тощо; або карти крутизни схилів, глибин, густини розчленування рельєфу (рис. 1.3) тощо.

Аналітичні карти дають інформацію про певні аспекти або властивості об’єктів (процесів, явищ), їм притаманне відволікання від цілого.