Geodeziya_kl

ВИСОТНА ГЕОДЕЗИЧНА МЕРЕЖА УКРАЇНИ

Станом на 1997 р. ДГМ України складалась з 19538 пунктів, які визначені методами традиційної геодезії. За старими правилами всі пункти розподілено було на чотири класи: 519 — 1 класу, 5386 — 2 класу, 13633 — 3 і 4 класів. Точність визначення їх взаємного положення становила 0,196 м. останнім часом вона доповнюється новими пунктами, положення яких визначається за вимогами нових Основних положень геодезичної служби України.

В 1998 р. прийнята концепція побудови ГМ України, за якою перевага у створенні мережі надається методам супутникової геодезії, що забезпечують точність визначення взаємного положення пунктів у 0,050 м.

Носієм геодезичних координат і висот України є Державна геодезична мережа України (ДГМУ). Її планова складова послідовно поділяється на :

•астрономо-геодезичну мережу першого класу (АГМ-1);

•геодезичну мережу другого класу (ГМ-2);

•геодезичну мережу згущення третього класу (ГМЗ-3).

Доповнюють ДГМУ геодезична мережа четвертого класу та знімальні мережі.

АГМ-1 будується у вигляді однорідної за точністю просторової мережі рівномірно розміщених геодезичних пунктів, віддалених один від одного на 50-150 км, координати яких визначаються виключно методами супутникової геодезії. Частина її пунктів, що складається з постійно діючих станцій та астрономо-геодезичних обсерваторій, утворює надвисокоточну фундаментальну мережу (або мережу нульового циклу) — носія вихідних геодезичних дат України.

Пункти мережі ГМ-2, базованої на АГМ-1, рівномірно розміщуються на відстані 8-12 км один від одного і складаються з пунктів успадкованої з часів СРСР астрономогеодезичної мережі 1 та 2 класів та пунктів-новобудов. Координатні визначення в ГМ-2 виконують як методами супутникової, так і традиційної геодезії. Точність визначення взаємного положення пунктів 0,03-0,05 м при відстанях між ними до 10 км. ГМ-2 є вихідною геодезичною основою для побудови геодезичних мереж спеціального призначення та мережі згущення ГМЗ-3.

Метою побудови ГМЗ-3 є збільшення кількості пунктів до густоти, яка забезпечує створення знімальної основи для великомасштабного (1:5 000 і крупніше) картографування території країни. Ця мережа складається з пунктів геодезичних мереж 3-4 класів — спадку від СРСР та новозбудованих пунктів, положення яких визначають методами супутникової та традиційної геодезії.

Планові геодезичні мережі четвертого класу і знімальні є етапами подальшого згущення мережі ГМЗ-3 на окремих територіях. Вони відносяться до місцевих геодезичних мереж і мають призначення безпосередньо геодезичного виробничого забезпечення топографічних та кадастрових знімань, інженерних вишукувань.

Всі пункти геодезичної мережі для довгочасного їх зберігання надійно закріплені на місцевості геодезичними знаками (рис 9.8), при цьому забезпечується також незмінність їхнього положення. Висотна геодезична мережа (ВГМ) за призначенням та точністю поділяється на високоточну (прецизійну) — 1 та 2 класів, точну — 3 та 4 класів, знімальну висотну мережу — технічне нівелювання.

Високоточна ВГМ є головною висотною основою країни, яка встановлює єдину систему висот на всій території України, а також служить для вирішення наукових завдань

— вивчення геодинамічних явищ та сучасних вертикальних рухів земної поверхні.

Нівелірні ходи 1 та 2 класів прокладають переважно вздовж залізниць, автострад та узбереж великих озер та річок і виконують виключно методом геометричного нівелювання (див. 8.4) з точністю ±0,5 мм на 1 км ходу для 1 класу і для 2 — 5мм· , де L — довжина ходу або периметр полігона, км.

Точну ВГМ створюють з метою згущення висотної мережі для забезпечення топографічного знімання всіх масштабів та вирішення інженерних завдань. Її точність характеризується такими показниками: 3 клас — 10 мм , 4 — 20 мм . Ці вимоги задовольняються геометричним і, як виключення тригонометричним нівелюванням. Пункти ВГМ закріплюють на місцевості реперами та марками — спеціальними знаками, якими позначені і закріплені на місцевості точки, висота яких над рівнем моря визначена нівелюванням; місцеположення і конструкцію для них вибирають з врахуванням збереження їх стабільності протягом тривалого часу. Розрізняють грунтові, скельні та стінні репери.

Основною частиною ґрунтового знака є підземні центри, вид яких залежить від фізикогеографічних умов місцевості, складу грунтів і глибини їх промерзання. На забудованих територіях пункти закріплюють стінними знаками. Грунтові і стінні знаки мають марки у вигляді чавунного круга з отвором у центрі, яким позначається точка, котра є вихідною для лінійних і кутових геодезичних вимірювань.

Нівелір Н3

Головна перевірка

Для точних і технічних нівелірів повірка головної умови може бути виконана подвійним нівелюванням вперед. На рівній місцевості на відстані 40-50 м в точках A і В забивають кілочки. Нівелір встановлюють окуляром над точкою А, а на точку В ставлять рейку.

Приводять бульбашку циліндричного рівня в нуль-пункт (в контактному рівні суміщають кінці бульбашки рівня), вимірюють висоту приладу i1 - відстань по прямовисній лінії від кілочка до середини окуляра. Роблять по рейці відлік П по середній нитці поблизу перехрестя ниток.

Маємо h = il-(П - x).

Міняють нівелір і рейку місцями і виконують ті ж дії.

результаті знаходимо

елеваційного гвинта на рейці в точці А встановлюють відлік 30 = 3 - х. Бульбашка рівня зійде з нуль-пункту, і його приводять в нуль-пункт (відновлюють контакт кінців бульбашки рівня) виправними гвинтами циліндричного рівня.