8. Згуртованість фракцій у партії, активність членів партії в її діяльності, вимогливість до її членів, вірність доктрині, особиста відданість партійній справі.

Французький політолог М. Дюверже називає партії парламентського і непарламентського походження. Для парламентських партій завоювання місця у політичних асамблеях є сутністю життя партії, для непарламентських партій, насамперед для соціал-демократичних і комуністичних, М.Дюверже називає такі головні риси, як централізм у структурі і доктринально-програмну єдність, а також те, що вони недооцінюють значення парламентської системи правління.

Американський політолог Р.Маркідіс ділить партії на авторитарні та демократичні, інтегративні та представницькі, ідеологічні та прагматичні, національні та регіональні, релігійні та світські, демократичні та революційні, масові та елітарні, демократичні та олігархічні.

Досить поширеним у світі є поділ партій на кадрові і масові, запропонований М. Дюверже у праці „ Політичні партії” (1951). Масі партії об’єднують велику кількість члені, організованих у первинних структурах. Між ними існує тісний постійний зв’язок. Головним джерелом їхнього фінансування є членські внески. Головна мета у діяльності масових партій має переважно ідеологічний або виховний характер. Вони беруть активну участь у виборчому процесі. Керівництво у масових партіях належить професійним політикам, постійній професійній бюрократії.

На відміну від масових партій, кадрові партії є малочисельними. Для них характерне „аморфне членство”, відсутність механізму офіційного прийому в партію, відсутність механізму офіційного прийому в партію, відсутність визначеного статусу членів партії.

Ж.Шарло та Дж. Сартрі доповнили топологію М. Дюверже ще одним типом – партії виборців (універсальні партії). Своєю першочерговою метою такі об’єднання громадян вважають боротьбу за електорат.

Іноді поділяють партії на представницькі та мобілізуючі. Відмінності між ними полягають утому, що представницька партія є виразником поглядів своїх послідовників. Із зміною їхніх поглядів змінюється й політика партії.

Також партії поділяються на демократичні та тоталітарні. У тоталітарних партіях існує сувора регламентація відносин членства. Демократичними називаються ті, де нема чіткого регулювання прийому у члени партії і відносин членства. У тоталітарних партіях існує сувора дисципліна, відсутність фракцій, поділу на більшість і меншість. У демократичних партіях, навпаки, допускаються фракції та фракційна боротьба, поділ членів партії на більшість і меншість, існування різних точок зору з дискусійних питань.

Демократичні партії характеризуються як конституційні, а тоталітарні як антиконституційні. Коли так партія контролює уряд, то вона ставить конституцію на службу партійній меті. Тоталітарна партія підпорядковує собі державу.

Демократичні партії називають плюралістичними, бо вони конкурують із іншими партіями, а тоталітарні – „монополістичними”, оскільки вони прагнуть усунути х політичної арени інші партії.

За функціональним критерієм партії можна поділити на партії індивідуального представництва та партії соціальної інтеграції. Партія індивідуального представництва характерна для суспільства з обмеженою політичною сферою та обмеженою формою участі. Партії соціальної інтеграції не тільки передбачають постійне членство зі сплатою внесків, а й претендують на вплив у всіх галузях повсякденного життя індивідів.

Партії поділяються за ознакою внутрішньої організації: відкрити та закриті. До закритих відносять партії з „обмеженим членством” або партії, які встановлюють суворі вимоги для тих, хто бажає вступити до неї.

Особливе місце у типології партій займають конфесійні політичні партії та рухи, які спираються на релігійно-політичні доктрини християнства, ісламу, іудаїзму. Виникають політичні групи й організації, учасники яких поділяють різні версії анархістської ідеології – від бакунінської до анархокомуністичної. Існують об’єднання, які заявляють про свою прихильність ідеям монархії як політико-правового устрою суспільства.

Таким чином існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками.

1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністична ), соціалістичні та соціал-демократичні. До кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції

2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні ( у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

3. За ставленням до влади: правлячі. Опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, поза як абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

4. За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.

5. За принципами організації та членства: кадрові та масові.

6. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.

7. З а ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

8. За віросповіданням: християнські, мусульманські.

Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням виокремлюють національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.