Политология 2 вопрос

2. Сучасні тенденції розвитку політичного лідерства.

Результатом політичного й загального виховання стає набуття індивідом особистісних якостей політичного лідера . До них , зокрема належать : велика працездатність , висока аналітичність розуму , компетентність , яскраво виражена схильність до громадської і державної діяльності , твердість принципів , переконання разом зі здатністю до сприйняття альтернатив і пошуку нового , вміння переконувати і вести за собою людей , оптимізм , увага до людини .

Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і воно пов язано з управлінням держави та суспільними процесами . У сучасній політичній науці є різноманітні визначення цього поняття :

• політичне лідерство –влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів влади до дії

• відносини між людьми у процесі спільної діяльності , за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими

• це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство , організацію чи групу.

Ознаки політичного лідерства :

• лідер передбачає постійний вплив на оточуючих

• політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватись на всіх членів керованої спільноти

• лідерство закріплюється у певних нормах , правилах , привілеях , повноваженнях .

Політичне лідерство ґрунтується на потребі в упорядженості та керованості окремих елементів системи для забезпеченості їх нормального функціонування та розвитку . В основі політичного лідерства лежить соціальні чинники антропологічні й психологічні особливості індивідів . Дослідники вказують на різні якості індивідів , які необхідні для того , щоб стати політичним лідером . одні називають силу волі , розум , цілеспрямованість хитрість , інші – глибоке розуміння справи ,якою займається лідер , професіоналізм .

У системі політичного лідерства три головних компонентів :

- соціальні умови і чинники ,які впливають на політичне лідерство

- індивідуальна соціально-психологічна особливість лідера

- ресурси та засоби , якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності

Політичний лідер є точкою перетику потреб та інтересів , симпатій та антипатій тих чи інших соціальних груп .

В. Бебик констатує , що політичне лідерство передбачає здатність відчувати , аналізувати мотиви поведінки людей , корегувати поведінку об єкта з урахуванням його потреб і цілей розвитку .

До специфічних рис політичного лідера належить : вміння враховувати , виражати й обстоювати погляди тієї чи іншої групи ; здатність поставити суспільні інтереси вище за особисті – що створює лідеру авторитет ; вміння організувати дії , комунікабельність , та ораторські здібності ; політична культура . За наявністю відповідних рис необхідно ще й конкретні механізми, які б забезпечували просування їх , носія та керівну посаду , перетворення неформального лідера на політичного керівника . Головним із таких механізмів є вибори . При цьому лідера підтримують засоби масової інформації , політичні партії , громадські організації , структури .

Ще один із найважливіших форм політичного лідерства є партійно-політична діяльність . У розвитих політичних державах політичні партії виступають головними суб єктами виборчого процесу . Вони складають списки кандидатів у депутати на виборах за пропорційною виборчою системою , ведуть передвиборну агітацію , надають кандидату фінансову підтримку .

Не залежно від ступені представництва в парламенті , партія впливає його функціонування . У разі отримання більшості мандатів , вона контролює не лише законодавчу , а й виконавчу владу , висуває своїх представників на най важливі посади в державі , що стриває формуванню політичних лідерів .

Лідерство формується також всередині політичних партій . Вони мають змогу просівати своїх представників на керівні посади в державному апараті , навіть тоді , коли не представлені в парламенті , але підтримують високих посадових осіб – голову держави чи прем’єр-міністра . Це відбувається на загальнодержавному урівні , так і в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць . У сучасних демократичних державах партії так чи інакше контролюють усе політичне життя . Будь – яке лідерство від початку прагне заявити про себе ,мати більше прихильників ,формалізуватися і увійти до існуючої політичної системи . Важливий механізм формування політичного лідерства є діяльність у громадсько-політичних організаціях і рухах . На цій базі нерідко формуються політичні партії . Процес формалізації рухів і їх лідерів проходить кілька стадій . Спочатку – виникнення громадських рухів і висування їх лідерів , потім утворення партій , напрацювання їх програмних

настанов та організаційних принципів , формування ієрархії партійно-політичного керівництва . Нарешті , це боротьба за владу : прихід партії до влади , просування партійних лідерів на керівні державні посади ,поява лідерів керівників .

Велику роль у механізмі формування політичного лідерства відіграють органи масової інформації , особливо телебачення . Вони формують імідж лідера , ведеться політична агітація ,боротьба між різними політичними силами .

Конкретизацією механізмів функціонування політичного лідерства є технології , як системи послідовних дій , спрямованих на досягнення необхідного політичного результату . Політичні технології включають як кінцеві цілі на досягнення яких вони спрямованні , так і методи й засоби досягнення цих цілей . Існує багато різновидів політичних технологій : прийняття політичних рішень , вибори , розподіл влади , формування іміджу , комунікативні тощо ...

Політичне лідерство має свої особливості в переломний період суспільного розвитку , коли на хвилі радикальних перетворень на керівні посади можуть підійматися вуличні демагоги , „захисники” інтересів народу , „ борці” за демократію ...

Демократичне суспільство має створювати умови для захисту від негідних лідерів на їх свавілля . Для цього створюються інститути демократії правової держави , громадського суспільства . Але найбільше значення набуває політична культура суспільства , рівень якої передбачає нетерпиме ставлення до будь-яких порушень норм суспільного життя політичними лідерами . Переважання політичної культури , орієнтованої на активну участь у політиці , наявність стійких демократичних .

Один із українських політичних лідерів – Віктор Ющенко.

Народився 23 лютого в селі Хоружевка що на Сумщині.

1971 – Віктор Ющенко закінчив середню школу в рідному селі і поступив до Тернопільського державного фінансово-економічного інституту , на факультет „Бухгалтерський облік у сільському господарстві”, де навчався до 1975 року.

1975 – зам. Головного бухгалрера в селі Ярове Івано-Франківської області.

1975-1976 – в рядах Радянської армії.

1976 – працював економістом в відділенні Держбанку СРСР в смт Ульянівка сумської області.

1977 – став керівником банку , де і вступив в ряди КПРС.

1985 – став зам. Начальника управління кредитування і фінансування колгоспів, агропромислових об’єднань та міжгосподарських підприємств в Українській республіканській контори Держбанку СРСР у Києві.

1987 – начальник планово-економічного управління Українського республіканського банку – Агропромбанк СРСР – у Києві.

1990 – зам. голови правління Акціонерного комерційного агропромбанку „Україна”

1993 – голова правління Національного банку України.

1996 – став членом політради Народно-демократичної партії України

1997 – присвоєно звання „заслужений економіст України”, та назначено вдруге головою Нацбанку України.

1998 – захист кандидатської дисертації в Українській академії банківської справи , присудження степені кандидата економічних наук.

1999 - став прем’єр-міністром України.

2001 – звільнен з посади прем’єр-міністра у зв’язку з от ставкою Кабміну.

2002 – став народним депутатом України політичного блоку „Наша Україна”.

Ще один із політичних лідерів – Віктор Янукович.

Віктор Федорович Янукович народився у 1950 році на Донбасі в сім і машиніста паровоза та медсестри , виріс у бідності й сирітстві, пройшов складну пору становлення, зрілості та змужніння.

Після закінчення школи перед Віктором Януковичем постало вічне питання випускників: куди далі? –поступає до Єнакіївського гірничого технікуму.

Осінь 1967 року був тихий , скромний , спокійний , завжди задумливий Віктор Янукович був несправедливо засуджений . У жовтні повернувся і відновився в технікумі.

У червні 1970 знову засуджений на два роки позбавлений волі.

У 1972 році повертається і починає працювати автоелектриком . Він стрімко надолужував час: працював за двох, закінчив технікум, вчився в інституті.

У 1976 році стає директором авто підприємства автобази вугільного об єднання „Орджонікідзевугілля”.

У 1984 році Віктор Янукович приходить на роботу в Донецьк директором великого виробничого об єднання „Донбастрансремонт”.

У 1989 році , коли розпочався страйк шахтарів, В.Януковича призначили виконувати обов’язки генерального директора виробничого об єднання „Донбастрансремонт”.

У 1991- другий страйк шахтарів – пройшли перевибори генерального директора – Януковича знову обрали.

У вересні 1994 році очолює територіальне виробниче об єднання автомобільного транспорту .

У 1996 році пропонують йти першим заступником глави Донецької облдержадміністрації – відказався , а в серпні 1996 Віктор Янукович йде заступником по промисловості.

У 1997 році –стає губернатором Донеччини.

У 2000 році Віктор Федорович Янукович став доктором економічних наук , блискуче захистив докторську дисертацію, присвячену проблемам регіональної економіки.

У 2002 році стає прем’єр –міністром України.

Література :

1. П.П.Шляхтун „Політологія”, м. Київ: „Либідь”, 2002р.,с.21

2. О.В.Бабкіна В.П. Горбатенко „Політологія”, м. Київ:видавничий центр „Академія”,2001р., с 105

3. М.А. Василик, М.С.Вершинин „Політологія”, м. Москва: „Гардарики”,2001р., с.155-162

4. В.Чемерис „Загадка Віктора Януковича”, м. Київ: ТОВ „Друкарня „Новий світ”,2004р.,с.96

5. І.В. Безсмертний „Віктор Ющенко: феномен чи фантом?”,м. Києв: „Довіра”,2004р., с.29-36