1.2. Властивості та види мислення

Існує загально прийнята класифікація видів мислення за кількома підставами поділу: за формую існування, характером розумової діяльності та ступенем оригінальності. За формою існування вирізняють абстрактне, наочно-образне та конкретно-дійове види мислення. За характером діяльності практичне та теоретичне, за оригінальністю репродуктивне та продуктивне. Слід відзначити, що ці види виділені на підставі аналізу діяльності мислення та його вторинного осмислення і більшість цих виділених видів не мають прямого підтвердження шляхом нейрофізіологічних спостережень [5, 7].

Виділяється низка видів мислення за різними підставами класифікації: за формою існування думки, за характером діяльності свідомості в ході мислення та за ступенем оригінальності. За формою мислення поділяють на абстрактне, конкретно-дійове та наочно-образне. За оригінальністю виділяють репродуктивне та продуктивне мислення. Діяльність людини первісно відбувалася на підставі практичного типу мислення, і тільки згодом розвинулася такай ого форма як теоретичне мислення. Навіть на сьогоднішній день саме практичне мислення є основою щоденної діяльності більшості людей.

Конкретно-дійовий вид мислення спирається на безпосереднє сприйняття предметів і з’являється в найбільш ранньому віці. Даний тип мислення не супроводжується вербалізацією і навіть не потребує її, це домовленнєвий тип мислення. Наочно-образне мислення проявляться в дошкільному та ранньому шкільному віці і допомагає формувати уявлення та оперувати ними. Тут зберігається якісний зв’язок з предметною діяльністю, але в процесі здійснення актів мислення не виникає потреба в безпосередньому оперуванні предметами. На цьому етапі розвитку мислення ще не з’являються поняття. Також цей вид мислення називають логічно-знаковим, оскільки в ньому можливі логічні операції та складні когнітивні процедури, не характерні, на відміну від конкретно-дійового мислення, для тварин [14]. Образи, якими користується людина в цьому випадку, частіше зберігаються в короткочасній пам’яті.

На основі даного типу мислення розвивається теоретичне образне мислення, в ході якого відбувається оперування складними уявленнями для розв’язання конкретних завдань. Даний тип мислення характерний для людей мистецтва [18]. Образи даного типу зберігаються вже в довготривалій пам’яті. Згодом формується також абстрактно-понятійне мислення, що має форму існування у вигляді понять та суджень і операцій над ними. Ці операції можуть протікати в експліцитному (вираженому та усвідомленому), або імпліцитному (безсвідомому та прихованому) вигляді [10, 20].

Будь-який акт мислення неминуче поєднує в собі як репродуктивні, так і продуктивні (творчі) елементи. Переважно в процесах мислення людина спирається на поняття, судження та інші абстрактні інтелектуальні об’єкти, отримані нею в процесі соціального спілкування, навчання, відтворення суджень інших. Створення самостійних ідеальних об’єктів в процесі мислення (креативне мислення) насправді, на думку низки дослідників, є надзвичайно рідкісним явищем і відбувається за особливих умов при наявності великої кількості понять та специфічного особистого досвіду конкретної особистості [24, 25]. Мислителі Нового часу та аж до другої половини ХХ ст. вважали, що на перешкоді творчому мисленню стоять соціально-виховні фактори: нерішучість і небажання бути нонконформістом, міметичні особливості психіки (намагання наслідувати поведінку інших членів власної групи), виховання, що передбачає слідування певним поведінковим і, зокрема, мислиннєвим паттернам тощо [36]. Проте, дослідження останніх півстоліття вказують на те, що продуктивний вид мислення та його креативність мають набагато більш рідкісну та більш складну природу, пов’язано з еволюційними та когнітивними процесами і можуть бути доступні далеко не кожній особистості без спеціальних зусиль та навчання [2 - 4].

Надзвичайно важливою частиною наукового осмислення мислення, як психічного процесу, є виділення різних форм мислення. Основною формою процесів мислення є поняття. Воно відображає істотні властивості та зв’язки між уявленнями, що відображаються словесно. Самі поняття можуть бути загальними, частковими, абстрактними і конкретними, теоретичними та емпіричними. Емпіричні поняття створюються на базі попереднього порівняння, теоретичні – на базі дослідження та віднайдення об’єктивно існуючих зв’язків між загальним та індивідуальним в досліджуваному об’єкті [8]. Часто виділяють таку форму мислення як уявлення, тобто сформований образ, чуттєво-практичну або зафіксовано в термінах сенсорних образів модель певного об’єкта або явища. Уявлення можуть розглядатися в якості допонятійної форми мислення, що реалізується в низці видів мислення, зокрема, дологічному [13, 15]. Якщо поняття виступають об’єктами, то судження – предикатами, тобто діями, які виконуються над об’єктами мислення в ході процесу здійснення мислення. Судження стверджує, заперечує, встановлює характер зв’язків між об’єктами мислення. Якщо поняття, як і уявлення, є формою діяльності розуму, що створює моделі та відображення об’єктивної та власної суб’єктивної реальності, то судження є операційною формою представлення інформації, по відношенню до якої можуть бути застосовані поняття правильності та хибності [31]. Мислення, як психічний процес, не гарантує досконалості себе самого. З мисленням пов’язані явища когнітивних порушень, логічних помилок та інших порушень адекватності та відповідності цього процесу його меті – створенню адекватної, корисної та відтворюваної моделі реальності [9, 24]. На думку О. Леонтьєва, окрема людина взагалі може розглядатися як суб’єкт мислення тільки після того, як оволодіває мовою, поняттями та логікою [36].

Серед інших важливих форм мислення виділяють логічний висновок, що являє собою асоціацію між судженнями; в ході висновку з низки суджень створюється нове судження, що містить нове знання про світ. Індуктивні висновки робляться в ході мислення від часткового випадку до узагальнення: з низки окремих спостережень, на основі виділення значимих спільних рис та подальшого абстрагування висновується нове правило. Такий висновок завжди виражає ймовірність та можливість, але не впевненість у новому отриманому знанні. Дедуктивний висновок робиться від узагальнення до його конкретизації. Особливістю дедукції є силогізм, що означає, що при зіставленні двох правильних суджень, зроблене на основі них третє також буде правильним [34].

Сучасний погляд на процеси мислення полягає в тому, що мислення, як багатомірний і складний процес не може асоціюватися з вербальним мисленням, і навіть найскладніші процеси мислення можуть протікати поза межами формування виражених в словах понять. Так цей процес може протікати у математиків, музикантів, художників, спортсменів та представників багатьох інших професій, де представлені інші види мислення [21, 29].

Л. С. Виготський виділяв кілька стадій поступового формування понятійного мислення. Протягом перших двох – трьох років життя проявляється синкретичне мислення. Воно проявляється в тому, що якщо запропонувати дитині скласти разом схожі предмети, то вона буде складати будь-які предмети, що потравлять їй в руки. На наступному етапі виконуючи аналогічне завдання дитина збирає разом пари предметів, що мають певні об’єктивні ознаки схожості, а до них вже докладати нові предмети, що сході на один з двох знайдених, але не на обидва. Третій етап розвитку припадає на старший дошкільний вік, приблизно до 8 років, коли діти здатні об’єднувати разом групи схожих між собою предметів, але ще не здатні цілком усвідомити та назвати ознаки, що цю групу характеризують. Далі, у віці від 9 до 12 років формується повноцінне понятійне мислення, проте ще не досконале і первинні сформовані дитиною поняття грунтуються на особистому конкретно-практичному життєвому досвіді, а не на науковому, теоретичному мисленні. Досконале формування понять та вміння оперувати з ними розвиваються у віці 14 – 18 років. В цей період відбувається вихід за межі власного обмеженого життєвого та безпосередньо-чуттєвого досвіду [36].

Для розуміння процесу розвитку дитини важливо виділити такі види мислення як понятійне та допонятійне. Генетично, тобто в процесі розвитку оволодіння понятійним мисленням тісно пов’язане з розвитком мовлення. В онтогенезі зв’язок мови і мислення є однозначним [30, 32]. Основна характеристика допонятійного мислення полягає в його обмеженості сферою особистісного сприйняття. Для даного типу мислення характерний також егоцентризм та нечутливість до суперечностей, синкретизм, трансдукція (процес переходу відразу від одного часткового до іншого, без виявлення спільного та минаючи стадію абстрагування) та відсутність уявлення про збереження кількості.