4. Сутність менеджменту як науки і мистецтва управління, методологія менеджменту в сфері культури і мистецтва як комплексної галузі економіки.

Менеджмент – це управління. За певного спрощення між поняттями менеджменту й управління можна поставити знак рівності. А якщо не спрощувати, поняття менеджменту є глибшим і ємнішим, бо включає не тільки науку управління, функції управління, владу управління, а й мистецтво управління. У вільній економіці управління не може ґрунтуватися лише на владі керівництва, де головне – авторитет посади. Мистецтво управління – ось його основа, а це – авторитет особистості. Тому менеджмент – не знеособлений інструмент управління, а такий, а такий що передбачає його центральну фігуру – менеджера, професіонала, який оволодів науковими основами управління шляхом осягнення комплексу наук, включаючи науки про людину, без чого ефективне управління неможливе.

Можна погодитися з твердженням, що менеджмент – це міждисциплінарна сфера знань, "управлінська думка", що поєднує науку, досвід, ноу-хау, управлінське мистецтво.

Менеджмент – це система, що передбачає здійснення способів, методів, принципів управління, уміння спрямовувати працю людей, їх знання, досвід, інтелект на поставлення поставлених цілей. Система не стала, а постійно змінювана. Це процес узгодження діяльності людей, об’єднаних в організацію для досягнення загальної мети. І тут без мистецтва управління не обійтися.

Менеджмент жодним чином не є спеціальністю, і навіть професією у класичному розумінні цих термінів. Це конкретна сфера (вид) діяльності, що має переважно ситуаційний характер. Для досягнення успіху на цій ниві дії індивіда мають бути, скоріше, мистецтвом, відрізнятися оригінальністю і навіть унікальністю, тобто здійснюватися часто по-іншому.

Головні ресурси і головний творчо-виробничий процес, спрямований на досягнення стратегічних цілей, є первинним комплексом продуктивних сил організації культури (мистецтва). Матеріально-технічні ресурси, весь комплекс організаційно адміністративних, господарсько-технічних, маркетингових, фінансових та інших підрозділів є вторинними, так як є обслуговуючими по відношенню до творчо-виробничому процесу. У процесі "перетворення" беруть участь первинний і вторинний комплекси продуктивних сил. Стратегічні цілі установ культури і мистецтва відповідають характеру "продукту", виробленого ними. А так як цей продукт – культурні блага – має цінність для всього суспільства, то і стратегічні цілі теж мають загальний характер. Характер "продукту" установ культури і мистецтва визначає і характер головних ресурсів – це нематеріальні ресурси: суспільно цінні ідеї, талант, колективність, праця, соціальне партнерство та ін.

Координаційна роль менеджменту організації культури (мистецтва) полягає в тому, щоб зберігати правильний баланс продуктивних сил, тобто щоб вторинний комплекс продуктивних сил не виявився вищим первинного, щоб вторинні цілі не затуляли первинні. На жаль, в реальності такі випадки нерідкі, і вони сильно заважають ефективності спільної роботи, народжують дух бюрократизму, обертаються втратами ланцюгових творчих кадрів. Керівник повинен тонко відчувати настрій своєї організації, вчасно помічати перекіс цінностей в колективі і засобами, доступними йому, виправляти його. Тут не можна не сказати, що найкращим профілактичним засобом проти появи ціннісних перекосів є приклад самого керівника, його вольові та ділові якості, весь морально-етичний склад його особистості.