франция вопрос 1
.docxФранція від половини XVIII ст. зійшла з могутнього становища, на якому поставив її Людовик XIV. Занепад проявлявся передусім у воєнних невдачах: французький король мусив зректися проводу в Європі, а заморські колонії, в Індії й Америці, перейшли під владу Великої Британії. Але ще грізніші познаки розбиття проявлялися в самій державі.
Головним гальмом суспільного розвитку Франції др. половини ХVІІІ ст. стала абсолютна монархія. Нащадок великого короля, Людовік XV, не визначався талантом свого прадіда. Він своєю марнотратністю знищив багатий перед тим Державний скарб. Сам королівський двір налічував тоді 15 000 осіб: цивільнослужбовці, військові, службовці королівської родини. Утримання цієї безлічі дармоїдів коштувало річно понад 40 мільйонів. Щоб роздобути гроші на видатки, треба було безнастанно підносити податки або затягати борги.
Виростали також більші протиріччя між суспільними класами. Ще від середніх віків французький народ ділився на три стани: духовенство, шляхту і «третій стан».
Духовенство офіційно належало до першого стану і було звільнено від сплати податей, від військового постою та мало багато інших привілеїв. Церква одержувала великі прибутки від своїх помість, добровільних пожертвувань і десятини з селян.
Другий привілейований стан — шляхта - це були ті колишні лицарі, що власною груддю обороняли свою землю та міщан і селян від ворога. Але від часу, коли держава сама перейняла на себе оборону країни, шляхта перестала служити у війську. Та давні привілеї при панах залишилися, й вони змагали ще до того, щоб їх побільшити. Розкішне життя, забави, бенкети коштували багато, а гроші на них можна було добути тільки з підданих
Увесь тягар життя вищих станів мусив нести на собі «третій стан». Він не був єдиним класом, а складався з різнорідних елементів. Сюди належали панські піддані, дрібне міщанство, заможні промисловці, люди вільних станів і міщанська інтелігенція. Найважчим було становище селян. Селянин платив державні податки з різними додатками. Також у ХVІІІ ст. було 30 неврожайних років і в країні налічувалося 1млн 300 тис жебраків.
До третього стану належало також багате міщанство — промисловці, що вели фабрики, великі купці, банкіри, тобто новий стан, від якого залежало господарство Франції. Ці люди були незвичайно високо оподатковані, і це було причиною їхнього невдоволення. Ця заможна верства знала добре відносини в сусідній Англії, де міщанство мало становище рівне із шляхтою, і бажала для себе таких самих політичних прав.
Тяжке соціально-економічне становище селян і більшої частини міського населення спричинило революційну ситуацію, яка посилювалася під впливом нової ідеології, започаткованої так званими енциклопедистами (Дідро, Гольбах, Гельвецій).
В історії французької революції виділяють три етапи:
14 липня 1789 – 10 серпня 1792 рр. - перетворення Франції на конституційну монархію. Провідну роль відігравала велика буржуазія та ліберальне дворянство, що переважали в Установчих зборах;
10 серпня 1792 – 2 червня 1793 рр. - утвердження республіки, проведено більш радикальні антифеодальні заходи, домінувала торговельно-промислова буржуазія;
2 червня 1793 – 27 липня 1794 рр. - диктатура якобінців, завершується ліквідація феодальної системи, встановлюються капіталістичні відносини, етап найвищого піднесення революції, її кульмінація.
Перший етап французької революції У травні 1789 р були скликані Генеральні штати (орган станового представництва, скликався 3 рази в рік, в якому були представлені дворянство, духовенство і третій стан). Король зажадав введення нових податків, наполягаючи на голосуванні по станам. Генеральні штати відмовилися коритися. Було визначено приймати рішення більшістю голосів депутатів на спільних засіданнях станів. Ця більшість виявилася на стороні опозиційних сил. Генеральні штати проголосили себе Національними, а потім Установчими зборами, заявляючи про заняття перебудови держави. Король вирішив силою розігнати Народні збори, але це йому не вдалося. Парижани вчинили опір королівським військам і 14 липня 1789р. взяли штурмом Бастилію – центральну політичну в’язницю, яка уособлювала самодержавство. До влади приходять помірні сили революції - фельяни, які виступали за конституційну монархію і скасування феодальних пережитків. 11 серпня 1789 Установчі збори приймають декрет «Про знищення феодальних прав і привілеїв», згідно з яким: скасовувалися феодальні порядки; скасовувалися особисті повинності; заборонявся продаж посад; землі духовенства були передані в розпорядження нації; скасовувалися внутрішні мита на товари та цеховий лад; територія була поділена на 83 департаменти. Установчими зборами була прийнята «Декларація прав людини і громадянина», де проголошувалися: священність і недоторканність природних прав і свобод; принцип національного суверенітету; принцип законності. Законодавча влада надавалася Законодавчим зборам. У його обранні брала участь незначна частина населення - активні громадяни, жінки до виборів не допускалися. Депутати обиралися на два роки, користувалися правом недоторканності. Повноваження зборів: видання законів; прийняття бюджету; визначення чисельності армії і флоту; ратифікація договорів з іноземними державами. Король вважався главою всієї адміністрації, був верховним головнокомандувачем армією та флотом, призначав та відкликав міністрів та інших вищих чиновників. Судова влада здійснювалася виборними суддями. Другий етап французької революції У серпні 1792р. Законодавчі збори прийняли постанову про скликання Національного конвенту і про усунення короля від влади. Виконавча влада була передана Тимчасовій виконавчій раді із шести міністрів, що призначалися Зборами. Рішенням Конвенту король Людовик ХVІІІ був скараний на смерть. Було створено Революційний трибунал у складі 12 осіб, рішення якого не піддавалося апеляції. Загострилися продовольчі труднощі. У травні 1793 р. було встановлено тверді ціни на хліб, введено прибутково-прогресивний податок, встановлено максимум заробітної плати. Було введено смертну кару за спекуляцію. Армія на фронтах зазнавала поразки. Відбувається нове повстання парижан.
Третій етап французької революції 2 червня 1793 року встановлюється диктатура якобінців, які представляли собою ліворадикальну і найбільш революційно налаштоване політичне угруповання на чолі з Робесп'єром. Якобінці прийняли нову декларацію і нову конституцію, побудовану на ідеях Руссо. Метою товариства проголошувалося досягнення загального щастя. Однак конституція не була введена в дію. Формально вищим державним органом вважався Національний конвент, але реально влада здійснювалася комітетами: Комітет громадського порятунку здійснював заходи внутрішньої і зовнішньої безпеки, здійснював арешти; Комітет громадської безпеки вів боротьбу з контрреволюцією, проводив арешти ворогів народу і передавав їх справи в революційний трибунал; Революційний трибунал розправлявся з ворогами народу. Судочинство в трибуналі було спрощено. Попереднє розслідування не практикувалося, обвинувачений допитувався тільки в суді. Змовникам захисників не належало, покарання - смертна кара. Проти Робесп'єра організовується змова. 27 липня 1794 р. його звинуватили в узурпації влади та тиранії. За день його стратили. Переворот 27 липня 1794 р. означав кінець революційної системи. Якобінців було розгромлено.
Особливості французької революції:
Відбула досить пізно, порівняно з іншими європейськими країнами.
Конфронтація народних мас, на чолі яких стояли представники буржуазії, з абсолютизмом, дворянством і з панівною католицькою церквою набула значно гострішу форму, ніж це мало місце півтора століття назад в Англії.
Наявність певних ідеологічних основ. Революції політичної у Франції передувала революція в умах. Видатні просвітителі XVIII ст. (Вольтер, Монтеск'є, Руссо та ін.) у своїх творах піддали нищівній критиці вади "старого режиму".
Досвід англійської та американської революцій. У їх розпорядженні була вже досить чітка програма організації конституційного ладу. Вони взяли також на озброєння політичні гасла ( "свобода, рівність, братерство"), здатні підняти третій стан.