2. Співвідношення цивільного пава і цивільного законодавства. Система цивільного законодавства.

Термін «цивільне право» вживається не тільки стосовно галузі права, а й також для позначення сукупності законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини, які належать до предмета цивільно-правового регулювання. У цьому значенні «цивільне право» (тут точніше вести мову про «цивільне законодавство») є системою нормативних актів, що містять цивільно-правові норми.

Співвідношення між цивільним правом і цивільним законодавством виглядає таким чином: цивільне право - це сукупність концепцій, правових ідей, юридичних норм; цивільне законодавство - це система нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в цивільній сфері.

Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними особливостями регульованих ними суспільних відносин, а цивільне законодавство - як зовнішня форма права, зумовлена його змістом.

Звідси випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

При визначенні поняття «цивільне законодавство» постає практично важливе питання: що слід розуміти під терміном «законодавство»? Конституційний Суд встановив, що в цьому випадку цей термін слід розуміти в широкому значенні, включаючи до нього не лише закони, а й інші відомі нині нормативні акти.

При цьому Суд зазначив, що це визначення стосується саме ч. 3 ст. 21 КЗпП України і не є єдино правильним в інших випадках використання цього терміну. Так у деяких нормативних документах законодавством слід вважати лиш закони, а в інших - увесь спектр нормативних документів. Слід також зазначити, що, застосувавши до терміна «законодавство», що розглядається у ч. 3 ст. 21 КЗпП, розширене тлумачення, Конституційний Суд зазначив, що не вважає такий стан справ правильним.

Розширене тлумачення поняття «законодавство» характерне і для концепції цивільного права України, де цією категорією охоплюються не тільки закони і підзаконні акти, а й договори та звичаї. Зокрема, як випливає з гл. 1 ЦК «Цивільне законодавство України», у ЦК термін «цивільне законодавство» слугує для позначення всіх сукупностей норм і правил, що регулюють цивільні відносини.

Отже, цивільне право - це система нормативних актів, що регулюють суспільні правовідносини в цивільній сфері. Характерними ознаками цивільних правовідносин є такі:

Висновок. Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять в собі цивільно-правові норми.

Цивільне право - це сукупність юридичних норм.

Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство - зовнішня форма права, тісно зв'язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

3. Акти цивільного законодавства та договір

Характеризуючи акти цивільного законодавства України, ЦК розрізняє: основу цивільного законодавства України (Конституція України) і цивільне законодавство як таке

Акти цивільного законодавства визначені у ст.4 ЦК:

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини

інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України . Якщо акти Президента, видані у випадках, встановлених Конституцією України, та постанови Кабінету Міністрів у галузі цивільного права у кожному разі є актами цивільного законодавства, то інші органи державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом. Тобто, вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є відповідність цих актів Конституції, ЦК або іншому закону у той час, як вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а по-друге, відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються

відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.   Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові

акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України  та законом.

Договір -  це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Згідно із ст. 6 ЦК, Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Що стосується договорів, не передбачених актами цивільного законодавства, то тут визначальним є те, що допускається вчинення будь-якого договору, який не суперечить засадам цивільного законодавства, вказаним у ст. З ЦК .У таких випадках особи мають право врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином відбувається подолання прогалин у законодавстві і договір виступає як джерело цивільного права. Якщо договір згадується в актах цивільного законодавства, але регламентований ними недостатньо детально, то сторони можуть врегулювати ті свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Разом з тим, варто звернути увагу на те, що, хоча загальним правилом є право суб'єктів договору відступити від положень актів цивільного законодавства, але в ньому існують винятки. Зокрема, відступ від положень актів законодавства не допускається, якщо: а) відступ від положення акту цивільного законодавство прямо заборонений таким актом; б) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту; в) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з самої суті відносин між сторонами (наприклад, у договорі дарування не можна передбачити плату за подарунок, оскільки дарування за своєю сутністю є безоплатним).