Поняття і значення соціального захисту у соціальній державі
Соціальний захист - невід'ємна складоваполітики держави, відповідальної за добробут,розвиток і безпеку своїх громадян. Це той чинник, від ефективності якого залежить цивілізаційний розвиток будь-якого суспільства.З'ясування сутності соціального захисту,його місця в політиці соціальної держави набу-ває особливої актуальності у складних умовахсьогодення, адже соціальний захист - це засібзбереження стабільності та злагоди в суспільстві,що трансформується, інструмент, за допомогою якого держава може впливати на життя людей,отримує підтримку урядового курсу. Метою даної роботи є дослідження сутності соціальногозахисту з політологічної точки зору, його контроверсійної природи, виокремлення складових,мети здійснення, а також визначення реальноїролі та місця соціального захисту в політиці соціальної держави. Політологічним вимірам соціального захистунаселення у вітчизняній науці приділяється малоуваги. Здебільшого соціальний захист розгля-дається як економічна або юридична категорія.Так, приміром, О. Ю. Єрмоловська аналізує соціальний захист як фактор стабілізації життєвого рівня населення в умовах трансформаційної економіки; Ю. О. Шклярський розглядаєпитання удосконалення управління соціальнимзахистом на регіональному рівні; В. М. Руденко присвятив своє дисертаційне дослідження фінансово-правовим основам соціального захисту. Визначаючи сутність соціального захисту,можна спиратися на положення Конституції Ук-раїни, норми законодавства, міжнародно-правові норми, довідкову та енциклопедичну літературу, іноземні джерела, світовий державнийдосвід соціального розвитку.Поширеною є думка, що виникнення термінаі поняття «соціальний захист» пов'язане із прий-няттям закону США про соціальний захист (SocialSecurity Act) у 1935 році. Його творець, президент США Франклін Рузвельт, назвав новий за-конодавчий акт «наріжним каменем у системі, яка будується зараз, але у жодному разі не завер-шується». Однак є й інші точки зору щодо ви-никнення цього поняття. Як зазначає Гай Перрін,попри те, що цей термін уперше вжито у США,концепція системи соціального захисту сповнабула втілена в новозеландському законодавстві 1938 року. Н. Болотіна ж стверджує, що пріоритет тут належить Росії - 31 жовтня 1918 року РНК у Росії затвердила Положення про соціальне забезпечення трудящих. У будь-якому разіможна стверджувати, що від 30-х pp. XX ст. термін «social security» став загальновживаним. Прицьому термін «security» вживається тут у значенні «безпека», «охорона», «захист», «забезпечення»,«гарантування».Своєрідне визначення соціального захистунаведено в «The Encyclopedia Americana»: «соціальний захист, у загальному розумінні цьогопоняття, означає безпеку й свободу від страху, спрямовані на суспільство як на групи взаємопов'язаних та залежних одне від одного людей». Економічні аспекти соціального захисту підкреслено у «World Book Encyclopedia»: «соціальний захист — це урядова програма, яка допомагає працівникам, пенсіонерам та їхнім сім'ямдосягти рівня економічного забезпечення».Отже, соціальний захист - це певний механізм, за допомогою якого досягається мінімальний життєвий рівень громадян, це система заходів і відповідних інститутів, призначених длязабезпечення нормального існування людини,підвищення рівня задоволення її соціальних потреб, якості життя та перспектив.В Україні конституційне закріплено поняття«соціальний захист», яке включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової аботимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також по старості та в інших випадках, пе-редбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальнимстрахуванням, здійснюваним за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ іорганізацій, а також бюджетних та інших джерелсоціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладівдля догляду за непрацездатними (КонституціяУкраїни, стаття 46).Поняття «соціальний захист» у широкому розумінні визначають як діяльність держави,спрямовану на забезпечення формування й роз-витку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливаютьна неї, створення умов для самовизначення іствердження у житті. У вузькому розумінні соціальний захист визначають як сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечуютьдодержання найважливіших соціальних правгромадян, досягнення соціальне прийнятного рівня життя. Соціальний захист, на відміну від соціальногозабезпечення, передбачає гарантії щодо охорони праці, здоров'я, навколишнього природногосередовища, оплати праці та інші заходи, необхідні для нормальної життєдіяльності людиний функціонування держави. Соціальне забезпечення у порівнянні із соціальним захистом є вуж-чим поняттям і позначає практику виплати пенсій,соціальної допомоги, соціального догляду. Відповідно до міжнародних стандартів соціальнеза безпечення включає також право на медичнудопомогу, медичне страхування, державну підтримку сім ї, материнства й дитинства, утриман-ня і виховання за державні кошти дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування. Однак можна зустріти й ширше тлумаченнясоціального забезпечення, що дозволяє говоритине лише про розбіжності в поглядах науковців,а й про близьке смислове навантаження понять«соціальний захист» та «соціальне забезпечення». Так, Б. Стичинський відносить до предмета права соціального забезпечення такі види розподільчих відносин:- забезпечення пенсіями;- забезпечення допомогою різних категорій громадян;— соціальне обслуговування осіб похилоговіку й непрацездатних громадян;- безплатне медичне обслуговування й лікуванння;- санаторно-курортне лікування;- соціальна допомога сім'ям, які мають дітей;— забезпечення житлом за рахунок державного чи комунального житлового фонду;— надання освітніх послуг;- надання безплатної чи пільгової можливостікористуватися досягненнями культури.Спільним для зазначених відносин є те, щовони мають майновий характер, виникають узв'язку з обов'язковим забезпеченням за раху-нок держави осіб, які цього потребують, і не пе-редбачають взаємних зобов'язань матеріальногохарактеру з боку громадян, їх сукупність і становить у цілому предмет права соціального забезпечення .Відмінність соціального захисту від соціаль-ного забезпечення полягає в тому, що соціальний захист — ширше, сказати б, декларативнепоняття, пов'язане із стратегією соціальної держави. Поняття соціального захисту, що почалоактивно використовуватися в роки незалежностіУкраїни і було закріплене в Основному Законінашої держави, порівняно із широко вживанимдо 1991 року поняттям соціального забезпеченнямає таке специфічне навантаження, як захист віднегараздів трансформаційного періоду, ризиківпереходу від соціалістичної економіки до ринкової. Поняття «соціальний захист» охоплює, поряд із правом на соціальне забезпечення, ще йінші соціальні права, такі як право громадян, щопотребують соціального захисту, на отриманняжитла безплатно або за доступну для них оплату(ч. 2 ст. 47 Конституції України), право на дос-татній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на освіту(ст. 53). Можна стверджувати, що соціальнийзахист включає всі соціальні права в державі.Водночас слід виділити три головні складові системи соціального захисту:1) пенсійне забезпечення та забезпечення навипадок безробіття; 2) грошова допомога сім'ям;3) різні форми соціальної допомоги й соціальних послуг (догляд за людьми похилого віку,інвалідами, опіка над сиротами). Система соціального захисту виконує дві основні функції. По-перше, це зменшення негатив-них наслідків бідності шляхом надання коротко-термінової адресної допомоги бідним верствамнаселення; по-друге, запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян у на-лежно оплачуваній продуктивній праці та соці-альному страхуванні в працездатний період.Мета соціального захисту полягає в тому, щоб,забезпечивши людям мінімально необхідний життєвий рівень, надати кожному можливості вільнорозвиватися, реалізувати себе, свої здібності,гарантувати дотримання стабільності в суспільстві, соціальної солідарності, загального добробуту населення.Політичне значення системи соціального за-хисту полягає в тому, що завдяки її функціонуванню вдається зберегти стабільність у суспільстві (у тому числі в суспільстві, що трансформується), забезпечити розвиток і перетворення вньому, уникаючи значних потрясінь і заворушень. Соціальний захист - це своєрідний компенсаторринкових ризиків, тому й показником його успішності є рівень суспільної злагоди та солідарності. За відсутності ефективного соціальногозахисту у суспільстві, що трансформується, ви-никає загроза консервативної реакції, набираютьсили популістські спекуляції на соціальній неза-хищеності маргіналізованих верств. Можна ска-зати, що соціальний захист — це своєріднийінструмент забезпечення трансформаційних процесів, оскільки він захищає окрему людину відвтрати доходу, а ціле населення - від негативнихнаслідків економічних реформ, структурних трансформацій виробництва, стихії ринкової конкуренції. У політичному сенсі соціальний захистє знаряддям, за допомогою якого держава впливає на суспільство і здобуває підтримку урядового курсу. Політичне значення соціального захисту, намагання партійно-упереджено викори-стати його гасла спостерігаємо під час виборчихкампаній.Соціальний захист - один із пріоритетних напрямів діяльності соціальної держави, де він єодним із завдань соціальної політики поряд іззабезпеченням зайнятості населення, охорониздоров'я, якісної освіти, наданням житла і комунальних послуг.Соціальна політика в Україні, відповідно дозагальноприйнятих сучасних вимог, передбачаєвирішення трьох головних завдань:розробка й реалізація програм соціальногозахисту населення, спрямованих на забезпечення прогресу на міжнародному, національному йрегіональному рівнях у різних сферах суспіль-ного життя;формування правової культури населення, щопередбачає насамперед подолання правовогонігілізму, «правового екстремізму»;здійснення економічних перетворень, необхідних для забезпечення переходу до ринковоїекономіки, диференційованої багатоукладноїмоделі виробництва й розподілу, здатної гнучкореагувати на погіршення становища окремихсоціальних верств і категорій населення. Будучи невід'ємною складовою соціальної політики,соціальний захист визначає обличчя соціальноїдержави, є інструментом втілення конституційних положень, перетворення гасел на дійсність.Сутність соціального захисту пов'язана із сут-ністю соціальної держави. Щоб з'ясувати місцесоціального захисту в соціально орієнтованійдержавності, треба визначити зміст понять «соціальна держава», «соціальна політика» та «соціальний захист».Термін «соціальна держава» вперше з'явивсяв Конституції Федеративної Республіки Німеччини 1949 року. Зважаючи на пріоритет Німеччинив цій сфері, необхідно звернути увагу на визначення сутності соціальної держави, яке належить німецьким дослідникам. На думку Ганса фон Хаферкампа, «соціальна держава, на відміну відадміністративної й ліберальної правової держави,є державою піклування про громадян, державоюсоціальних виплат і соціального розподілу».Ганс Браун і Матільда Ніхаус визначають сучасну демократичну соціальну державу як політич-ну організацію суспільства, де існування грома-дян є «централізовано регульованим й упорядко-ваним піклуванням про них у всіх життєвих си-туаціях з боку держави, що виступає як первинна суспільна реальність сучасної демократії й обслуговується перетвореною економічним лібералізмом господарською системою, побудованою напринципах соціальної справедливості».
Гуманістичну природу соціальної держави, їїорієнтацію передусім на людину, соціальний захист як стратегічну мету можна простежити через визначення соціальної держави як такої, щобазується на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на «гідне життя».С. Г. Рябов вважає, що соціальна держава — це«принцип функціонування держави, відповіднодо якого вона бере на себе захист соціальне упосліджених і піклування про соціальну справедливість». На соціальній справедливості наголошує також В. Д. Бабкін: «демократична со-ціальна правова держава покликана послідовнозабезпечити в суспільстві реалізацію принципусоціальної справедливості - одного з найбільшзагальних і визначальних критеріїв гуманістич-ної сутності суспільно-політичного устрою». Важливість громадянських прав підкрес-лює В. Гетьман, який під соціальною розуміє такудержаву, «яка бореться і здатна здійснити політику, спрямовану на забезпечення громадянських прав для всіх членів суспільства». Підводячи підсумки, зазначимо, що соціальнудержаву прийнято розуміти як таку, що орієнтована передусім на добробут всього суспільствата кожної окремої людини. Водночас досягненнястану соціальне орієнтованої держави потребуєналежного життєвого рівня населення, здобутого, зокрема, політикою соціального захисту.Визначивши зміст та зіставивши поняття соціальної держави, соціальної політики та соціальногозахисту, можна конкретизувати роль та місцеостаннього в політиці сучасної демократичної,соціальної та правової держави. Соціальний захист - центральна складова соціальної держави,адже його предметом є людина та можливості їївсебічного розвитку. Він посідає одне з центральних місць у побудові соціальної держави, єодним з головних напрямів її соціальної політики.Соціальний захист - це практика, засіб втіленнягуманістичної формули соціальної держави.Через систему соціального захисту держававиявляє себе реально відповідальною за долю,добробут, майбутнє кожного громадянина. Можна говорити про те, що соціальна держава - цеособливий характер взаємозв'язків між державою та індивідуумом, а соціальний захист - одинз визначальних зв'язків, спосіб втілення в життя гасел соціальної державності. Соціальний захист конституційне закріплений у більшості цивілізованих країн. Він є однією з головнихознак соціальної державності. Без реалізації цієїознаки будь-які розмови про соціальну державузалишаються гаслами й деклараціями.
Соціальна держава: поняття, ознаки, моделі, критерії, мета, завдання, принципи та значення
Прийнято розрізняти держави за формою правління (монархії, республіки), державного устрою (унітарні, федеративні, конфедеративні) і політичного режиму (тоталітарні, авторитарні, демократичні). Крім того, держави ще характеризуються як демократичні, правові та соціальні, і саме в цій послідовності наповнюється зміст сучасної цивілізованої держави.
У літературі можна знайти різні визначення та перелік ознак демократичної і правової держави. У науково-практичному коментарі до Конституції України зазначається, що демократичною є держава, яка заснована на здійсненні і реалізації народовладдя, повазі до прав і свобод людини і громадянина, на їх активній участі у формуванні державного апарату і здійсненні контролю за його діяльністю через вибори і представницькі установи. Такій державі властиві ознаки: 1) гарантованість основних прав і свобод громадян; 2) рівність прав усіх громадян на участь в управлінні державою; 3) виборність представницьких органів держави та окремих посадових осіб; 4) юридично визначена строковість повноважень представницьких органів; 5) реалізація принципу поділу влади; 6) підконтрольність, відповідальність органів держави; 7) політична багатоманітність; 8) прийняття рішення більшістю з урахуванням прав меншості; 9) прозорості. Цей перелік ознак не є вичерпним.
У свою чергу, правова держава являє собою організацію політичної влади, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності особи і держави. До основних ознак такої держави належать: 1) визнання, законодавче закріплення і гарантування державою основних прав і свобод людини і громадянина; 2) верховенство права; 3) поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; 4) взаємна відповідальність особи і держави; 5) функціонування незалежної і ефективної судової влади; 6) високий рівень правової свідомості і правової культури як окремого індивіда, так і суспільства в цілому.
Соціальною державою можуть бути лише демократичні і правові держави. Усі вищеперераховані ознаки демократичної і правової держави притаманні і соціальній державі.
Поняття «соціальна держава» було сформоване для того, щоб підкреслити, що держава має розвинуту і стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику за умови неухильного дотримання прав людини. Зараз цей термін використовується для характеристики сучасних держав.
Дослідники соціальної держави пробують дати своє оригінальне визначення цього поняття, і тому в літературі можна знайти безліч визначень цього терміна. Ще складніше з ознаками такої держави. Наведені ознаки більше схожі на побажання авторів щодо ідеальної соціальної держави, особливо в цьому досягли успіху філософи, соціологи і політики.
Соціальна держава – це демократична і правова держава, яка має високорозвинену соціально орієнтовану економіку, що дає змогу проводити ефективну соціальну політику і реально гарантувати соціально-економічні права людини та соціальний мир в країні.
Основними ознаками соціальної держави є:
наявність статусу демократичної і правової держави та розвинутого громадянського суспільства;
побудова соціально-орієнтованої, стабільної і збалансованої ринкової економіки;
належність до групи індустріальних та розвинутих країн, де галузі сфери послуг сягають двох третин сумарно виробленого продукту чи доходу;
має соціальне законодавство, що ґрунтується на принципі соціальної справедливості і своєчасно реагує на всі соціальні ризики, що переслідують людину;
фактичне створення державою необхідних передумов для самостійного забезпечення працездатною людиною гідного життя для себе та своєї сім’ї, а також вжиття державою заходів щодо підтримки непрацездатних груп населення принаймні на рівні реального прожиткового мінімуму;
визнання і реальне забезпечення гарантій соціально-економічних прав людини і громадянина.
Моделі соціальної держави:
ліберальна (або англо-саксонська). Формування цієї моделі відбувалося за часів панування приватної власності, переважання ринкових відносин і під впливом ліберальної трудової етики. Основними умовами функціонування даної моделі є мінімальне втручання держави в ринкові відносини і обмеження застосування заходів державного регулювання. Соціальна підтримка громадян здійснюється за рахунок розвинених систем страхування і при мінімальному втручанні держави, що є регулятором певних гарантій. Розміри спрямованих виплат, як правило, невеликі. Незначні трансферні платежі, отримані внаслідок сплати податків, використовуються для надання допомоги та субсидій певним верствам населення. Матеріальна допомога має адресну спрямованість і надається лише на підставі перевірки її необхідності;
консервативна (або континентально-европейська). Її ще називають корпоративною. Характерна для країн з соціально-орієнтованою ринковою економікою. Позиції держави достатньо сильні: бюджетні відрахування на соціальні заходи приблизно рівні страховим внескам працівників і роботодавців, основні канали перерозподілу або в руках держави, або під її контролем. Держава прагне поступатися матеріальною підтримкою громадян в системі страхового захисту. Завдяки цьому величина соціальної допомоги знаходиться в пропорційній залежності від трудових доходів і, відповідно, від розмірів відрахування на страхові платежі.
соціально-демократична (або скандинавська), інколи її називають солідарною. Передбачає провідну роль держави в захисті населення. Пріоритетними завданнями державної політики вважається вирівняння рівня доходів населення і загальна зайнятість. Основою фінансування соціальної сфери служить розвинений державний сектор економіки, зміцненню якої сприяє дуже високий рівень оподаткування.
На думку міжнародних експертів, важливими характеристиками соціальної держави служать такі показники: 1) великі витрати суспільства на заробітну плату (40-60% ВВП); 2) розвиток системи соціального захисту (20-25% ВВП); 3) витрати на охорону здоров’я (7-9% ВВП); 4) витрати на освіту (4-6% ВВП); 5) забезпечення зайнятості населення, створення умов для впровадження ефективних систем професійної підготовки, перепідготовки і працевлаштування широких прошарків населення. Ці показники можна назвати економічними критеріями соціальної держави.
Метою соціальної держави називають:
забезпечення високого рівня життя всього населення країни, його всебічної безпеки;
сприяння суспільному прогресу, що базується на принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності;
гарантування певного «мінімуму» і компенсація та зняття на державному рівні соціально-економічних суперечностей, що виникають у будь-якому суспільстві;
забезпечення кожній людині такого життєвого рівня, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, та необхідне соціальне забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я та добробуту її самої і її сім’ї, і права на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, смерті чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. Ця мета випливає зі ст. 25 Загальної декларації прав людини.
У літературі дається різний перелік завдань соціальної держави, зокрема, ними можуть бути: 1) прагнення забезпечити кожному громадянину гідні умови життя; 2) усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів; 3) забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності в країні; 4) співучасть держави і громадянського суспільства в управлінні соціальними конфліктами та розв’язанні соціальних проблем; 5) зниження рівня соціальної нерівності в суспільстві; 6) можливість самореалізації особистості; 7) соціальна захищеність громадян.
У публікаціях можна знайти перелік загальних принципів концепції соціальної держави або принципів функціонування конкретних моделей соціальної держави. Принципи соціальної держави поділяються на:
загальносоціальні (демократизм, гуманізм, соціальна спрямованість держави);
політичні (демократичний характер процедури формування органів державної влади, розвиненість органів місцевого самоврядування, підтримка рівності між демократичними інститутами та системою державної влади, демократизм і лібералізм державної влади, її відкритість для громадян і суспільства);
економічні (рівновага між ринком та плануванням, між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, а також захист конкуренції з боку держави, обмеження монополізму, «прозора» приватизація, рівний доступ до кредитів для розвитку бізнесу, захист вітчизняного виробника від транснаціональних корпорацій);
юридичні (соціальної справедливості, солідарності, соціальних зобов’язань, рівних можливостей, реальності соціальних прав).
Значення ідей соціальної держави для сфери соціального забезпечення полягає в наступному:
закріплення принципів соціальної держави в Конституції України зобов’язує всі політичні сили при зміні влади дотримуватися наступності при здійсненні соціальної політики в сфері соціального забезпечення, оскільки положення Основного Закону є обов’язковими для всіх, незалежно від політичних уподобань.
узятий курс на побудову соціальної держави зобов’язує владу постійно вживати заходи щодо реорганізації ринкової економіки в соціально орієнтовану, що в принципі суперечить природі ринкових відносин.
закладені в Конституції України принципи соціальної держави змушують уряд постійно приймати різноманітні соціальні програми, спрямовані на реалізацію цих принципів.
формування соціальної держави означає і реальне забезпечення соціально-економічних прав людини, оскільки передбачає додаткову систему гарантій цих прав.