Мистецтво балетмейстера

Музика П.І. Чайковського в розглянутих вище сюїтах несе ви­ разність дії, насичено-емоційний драматизм та ліричну глибину. Тан цювальна дія сюїт в балеті втілюється в різноманітних випад­ ках, в яскравих різнохарактерних взаємодіючих образах.

Використання сюїти в балеті «Спляча красуня» виявляє і найбільш розповсюджені, затверджені у структурі балетного спек­ таклю види хореографічної сюїти.

I. Сюїта класичних танців найбільш розповсюджена. В «Сплячій красуні» це па-де-сис — сюїта сольних варіацій; па д'аксьон — сюїта більш складної структури, де наряду з сольними танцями є адажіо головних героїв або яку «Сплячій красуні» адажіо Аврори з чотир­ ма кавалерами. В формі сюїти часто пишуться композиторами та складаються балетмейстерами па-де-де. Зазвичай вони складають­ ся з адажіо — повільний танець героїв, сольних варіацій і коди. Наприклад, в па-де-де з «Дон Кіхота» Мінкуса, з «Лебединого озера» Чайковського та інш.

II. Сюїта побутових світських бальнихтанців також часто зустрі­ чається в балетах. В «Сплячій красуні» — це сюїта придворних танців, мальовничий фон, навколишнє середовище принца Дезіре.

III. Сюїта характерних танців частіш за все розглядалась балетмейстерами та композиторами як дивертисмент. В «Сплячій кра­ суні» вона представлена в святковому дивертисменті третьої дії. Тут гармонія танцю з інструментальним барвистим зображенням музи­ ки створює образні жанрові малюнки — своєрідні портрети казко­ вих персонажів, які після своїх цілком самостійних у драматургії та композиції танців беруть участь у коді.

Таким чином, види хореографічної сюїти, а також її структура розроблялися в хореографічній дії балетної вистави. В той же час формувались, визначались і основні ознаки сюїти: контрастність, коміюзиційно-драматургічната образно-смислова завершеність м >жпої частини. При цьому танці — частини контрастували між со­ бою не тіл ьки загальним характером, темпом, але перш за все образ­ но хореографічною лексикою.

До хореографічної сюїти як своєрідному одноактному балету на ш ічатку XX ст. звернувся М. Фокін - чудовий російський балетмейс і ер, і ім'ям якого пов'язана реформа академічного балету Росії. ( проби створення М.Фокіним такої сюїти з'явилась в першій ре­ піжим «Шопеніани» у 1907 р. Балет був присвячений пам'яті Ф 11 Іоиема і складався з п'єс композитора написаних у різні роки. І І,руі ІІ редакція «Шопеніани», створена М. Фокіним у 1908 р. і відо­ ма на сьогоднішній день цілому світу.

71

«Шопеніана» М. Фокіна і сьогодні є класичним зразком хореог­ рафічної сюїти. Вона складається з восьми частин: полонез, нок­ тюрн, прелюд, три вальси, дві мазурки в оркестровій обробці А. ГлазуноватаМ. Келлера (капельмейстера С.-П. Марийського театру).

Художня гідність «Шопеніани» визначається перш за все дуже цінною гармонією змістутазнайденоюформою(композиція, рух, виконавський стиль класичноготанцю).Авирішенняекспозиціїта фіналу стало новим художнім прийомом. Більш складі юю стала і структура сюїти, бо окрім сольних танців, дуетів вона ві іесла і розгорі іугі ансамблі кордебалету. Усі ці переваги і визначили довге сценічне життя та світо­ ве визнання твору як класичного зразку хореографіч мої сюїти.

2) Сюїта народно-сценічного танцю.

Виникнення та розвиток хореографічної сюїти на основі досте­ менного народного національного танцювального матеріалу пов'я­ зано з розвитком народно-сценічного таї іцюн аматорських і про­ фесійних колективах Радянського Союзу.

Але передісторія цих важливих подій натеринах СРСР почина­ лася у Лондоні, де влітку 1935 року група провідних майстрів Киї­ вського балету тріумфально виступила на міжі іароді юму фестивалі народного танцю. Величезний успіх припав нашій українській групі, що виконувала «гопак». Саме в цей час український народний та­ нець зкріпив всесвітнє визначення. На цьому фестивалі з успіхом виступили представники й інших республік СРСР: Тамара Ханум, Уста Алім, Ніно Рамішвілі, Іліко Сухішвілі.

Авнаступному 1936 році було організовано та проведено в Москві Всесоюзний Фестиваль народного танцю, в якому взяло участь ти­ сяча сто учасниив сорока національностей. Цей фестиваль сприяв виникненню перших професійних ансамблів народного танцю: у лютому 1937 року —ансамблю народного танцю СРСР під керів­ ництвом Ігоря Мойсеева; в квітні того ж року - державного ансамблютанцюУРСР, керованого Павлом Вірським і Миколою Болотовим; 1938 року Тетяна Устінова створює першу танцю вал ьну гру­ пу в хорі імені П'ятницького.

Сюїта на основі народного танцю вперше на професійній сцені була створена П. Вірським та М. Болотовим і представлена в про­ грамі українського державного ансамблю 1 вересня 1937 року в Москві на У-му Міжнародному театральному фестивалі. Вона так і називалася: «Українська Сюїта» і складалася з 4 частин: музичного вступу; жіночого танцю «Дощик»; «Козачка» та «Гопака». Кожен танець мав сою драматургію, контрастував один з одним темпорит-

72

мом, лексикою, образами. Івтой же час всі вони разом сприймалися як єдиний хореографічний твір.

П. П. Вірський неодноразово в своїх творах використовував ха­ рактерні особливості сюїтної форми. Великою вдачею стала хорео­ графічна картина «Запорожці», яку він поставив у 1957 році, як трьохчасну сюїту. В основі музики композитора Я. Лапінського мотиви народних українських пісень: «За світ встали козаченьки»; «Король містом ходить»; приспівки запорожців «Козакові без рати­ ща, як дівчині без намиста» тощо.

В цьому творі автор вміло побудував взаємодію між груповими та сольними номерами, а всю картину склав з трьох частин , які пов'язані між собою єдністю сюжетної лінії.

У першій частині козачій загін на чолі з молодим осавулом де­ монструє свою військову вправність, орудуючи довгими списами. Тут виразно змальовується картина бою, створюється колективний образ героїчного загону.

Друга частина сюїти — своєрідна жанрова замальовка, танок, де вирує життя веселе й залихватське, здається, що ні на мить не вщу­ хає життєрадісний ритм... Вірський подає живописну побутову ха­ рактеристику народних образів, перейнятихдобродушним гумором. З багатоманітності танцювальних форм — монологів, дуетів, тріо, квартетів, ансамблю — автор створив єдину цілісну хореографічну картину.

Третя частина хореографічної сюїти — це масовий танець козаків із шаблями, в якому розкривається вольове, перейняте героїчними, бойовими інтонаціями життя козаків Січі Запорізької. Це — кульмі­ нація, де відбувається завершення сюжетної канви танцю в бурхли­ во зростаючому темпі, з чітким запальним виконанням.

В «Запорожцях» та багатьох інших роботах Павло Павлович Вірський показав себе геніальним майстром широких танцюваль­ них творів, які вражають епічним та емоційним розмахом, в яких він домігся композиційної та стилістичної стрункості, відшукав ви­ разні кульмінації для кожної частини, домігся ясності думки при виразності й простоті загального сюжету. При цьому він завжди зна­ ходив для своїх творів яскравої театральної форми.

Широкі танцювальні полотна П. Вірського вражають епічним та емоційним розмахом, з дивовижною повнотою розкривають несхожі виконавські індивідуальності артистів ансамблю.

Сюїти, що створені І. А. Мойсеевим на танцювальному фольк­ лорі різних народів, панорамно розкривають багатообразність форм

73

народної хореографії. Використання в них побутових народних танців, значно збагатило не тільки виражальні засоби, образнотанцювальні характеристики, а й структуру хореографічної сюїти. Структура багатьох його сюїт надзвичайно різнообразна. Сценічні аналоги фольклорним національним танцювальним формам часто стоять поряд з традиційними епізодами народних звичаїв і свят.

Литовська, Латвійська, Естонська, Російська, Чеська, Молдавсь­ ка, Угорська, Грецька та інші сюїти у творчості І. Мойсеева відкри­ ли перспективи перетворення народжених народом ігор, хороводів, побутових танців в сценічні твори. В цих сюїтах відсутній сюжет, але тема подана й розкривається конкретно та виразно. Теми танцю­ вальної дії цих сюїт — національні риси, характер народу. Все це дозволяє з певністю визначити вид подібних сюїтяктєматичні, що присвячені темі побуту, життю, характеру того чи іншого народу.

Досвід І.А. Мойсеева в розробці народно - сценічного танцю надав можливість його творчому колективу створювати сюїти не лише тематичні, але й сюжетні. Різні види сюїти дозволяли І. Мсойсєєву найбільш повно, масштабно розкрити характер того або іншо­ го народу, драматургічно визначено та логічно побудувати в сюїтній формі цілу програму, своєрідну виставу.

Першою яскравою сюжетною сюїтою була міні вистава «День на кораблі». Задум цього твору виник у автора ще в 1938 році, але впер­ ше він поставив цю композицію в ансамблі пісні та пляски Тихо­ океанського флоту у 1942 році.

Розраховувана з математичною точністю сцена початкового епі­ зоду «аврала», рівномірне дихання корабельно/машини, насмішку­ ватий смуток вальсу, бравурність фіналу - кожна частина має свій сюжет, свій настрій, свою тему. Зміна їх диктує і зміну танцюваль­ них прийомів. Вони різко контрастні - від суворої гімнастично ску­ пої ритміки «машинного відділення» до вільних, динамічних танців фіналу. Чим більш різка контрастність епізодів, тим виразніше ви­ мальовується стрункий задум сюїти. Стержнем являється лейтмо­ тив — маршова хода молодих моряків, особливий «морський шик» по-своєму елегантних рухів.

«День на кораблі» — твір програмний. Він програмний зі своїх принципів: сучасна (на той період) радянська дійсність — пер­ шоджерело, тема, змісттвору; народний танець — засіб втілення реальноїдійсності, створення її художнього образу.

Вхореофафічнійкомпозищї«Партизани>>думкапостановника пра­ цює ще глибше й багатогранніше ніж у «Дні на кораблі». Кожна сольна партія, якою короткою б вона не була (весь номер занімає 15 хв.), роз-

74

роблена доцільно, кожній надані індивідуальні риси, кожна витриманау певному національному ключі та логічно включенаврозвитокдії.

Серед сюїт сюжетних, що створені під керівництвом І. Мойсєєва є «Вечір в Таверні», де в основу всього твору положено одне з головних властивостей народного танцю його зображення. І не дивлячись на те, що дія нібито відбувається в аргентинській таверні XX ст., всі діючі особи у сюїті не тільки розповідають, але й відображають. Саме мальовничість визначила суть всього твору.

Певний інтерес представляє і сюїта під назвою «Веснянки». Події в цьомутворі відбуваються поміж Масляною та днем Івана Купала і розкриваються в семи епізодах: «Дівочий вихід», «Прощання», «Гре­ чаники», «Катерина», «Вишня», «Полтавка», «Гопак».

Сюжетна канва «Веснянок» цілісна: прощання Катерини з коха­ ним, її чекання, зустріч після перемоги над ворогом. Але ідейний задум не обмежено ліричними рамками.

Вінчає сюїту бурхливий «Гопак» з каскадом складних рухів та трюків.

Безсумнівна вдача авторського колективу втому, що любий ви­ разний прийом відрізняється тією соковитістю, яка відрізняє ук­ раїнський фольклор, що камерно-лірична тема набуває широке, епічне вираження. Наприклад: зустріч героїв — щастя двох — сократ помножена радістю усіх. Захоплює також міцна драматургія цієї сюїти.

На великий жаль цей твір взиває нерозуміння багатьох украї­ нських хореографів тим, що назва не має відношення до змісту і ти м, що лексика українського танцю сильно перекручена (особл иво п жіночих танцях). Можливо балетмейстер порахував засвоє право активно вторгатися в тканину першоджерела, черпати з нього все, що хочеться та видозмінювати не задумуючись до перекручення II ери юоснови національних рухів... Скоріш за все майстер захоплюнався своїм твором і не звернув уваги, що в цій чудовій композиції

ііідсугня манера українського танцювання.

Ллє саме в ансамблі народного танцю під керівництвом Ігоря ()лсксаі ідровича Мойсєєва сюїта народно-сценічного танцю більш III ж і і іде розвивалась на протязі десятиліть і затвердила себе, як одна і найцікавіших форм в сценічній хореографії.

Лідером серед хореографів, які сьогодні створюють на основі 11 а роді юго танцю розгорнуті композиції — Вантух Мирослав Ми­ хайлович.

( к и'ті і і твори «Україна моя, Україно!» і «Карпати», які він постаііин у І Іаціональному, заслуженому, академічному ансамблі танцю

75

ім. П. П. Вірського, не тільки заслуговують на увагу, а й представля­ ють дійсну художню цінність. Це сюїти тематичні з чіткою темою та ідеєю. Кожна частина—невеличкий танець, який має своє завдання, образне вирішення, неповторну стилістику та своєрідну лексику. Водночас будь-який з них — це лише часточка єдиного цілого, того спільного, що якнайповніше характеризує глибоко оригінальне та самобутнє танцювальне мистецтво різних регіонів та областей Ук­ раїни.

Автор наділяє кожну групу виконавців певним, самій лише їй притаманним багатством танцювальної лексики та малюнку. Кожній частині М. Вантух надає яскравий місцевий колорит, вдало поєднує танцювальні діалекти різних областей.

Коли дивишся ці композиції, то кожна нова частинасприймається яскравою перлиною в неповторному намисті української хорео­ графії. А коли в останній загальній частині всі виконавці в дуже швидкому темпі об'єднуються своїм емоційним ладом, життєрадіс­ ним піднесенням, то не тільки відчуваєш що це кульмінація, відчу­ ваєш красу та гідність єдиного українського народу.

Багато розгорнутих хореографічних композицій було поставле­ но і автором цих методичних матеріалів. Під час роботи балетмей­ стером в Полтавському музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя майже в кожній музичній виставі виникали картини з життя наро­ ду, які вирішувались можливостями народної хореографії. Наприк­ лад: хореографічні сюїти в «Циганці Азі», «Енеїді» не тільки демон­ стрували яскраві масові, гуртові та сольні танці дійових осіб. Вони, завдяки розвитку драматургії в кожній частині композицій, актив­ но впливали на розвиток подій у виставах взагалі.

Хореографічні сюїти, які створені в театрі народного танцю «За­ повіт» Харківськоїдержавної академії культури всі сюжетні. їхзміст, лексика, просторова композиція, прийоми, завдяки яким контрасту­ ють та водночас об'єднуються окремі частини, різноманітні. Але всі вони відображають життя українського народу від Слобожанщини до Закарпаття. Три з них «Вишиванка», «Вітає «Заповіт», «Незвичайні заручени» присвячені саме традиціям і обрядам вжитті слобожанців.

В цих полотнах кожен окремий танець має свою чітку задачу, образне вирішення, стилістику та своєрідну лексику. Водночас кож­ на частина - це лише часточка єдиного цілого, того спільного, що якнайповніше характеризує глибину ідеї кожної сюїти. Пластичні образи напрочуд органічно зливаються з музичними.

Композиція «Вишиванка» складається з трьох основних частин та фіналу, який не є окремим танцем, але саме тут логічно завершу­ ються всі події: кожнадівчина дарує своєму хлопцеві вишитого руш-

76

ника, після чого пари розходяться в різні боки села. Все це робиться виконавцями по різному, але вони однаково закохані та щасливі.

В першій частині молода господиня прибирає хату, чекає на гос­ тей. Коли дівчата поприходили, то подоставали рушники, заспівали пісню і стали вишивати та роздивлятися візерунки. Але їх вишивка не лише на рушниках, а й в ліричному танці, який дихає ніжністю та очікуванням кохання.»

Ця частина побудована за прикладами народних хороводів. В ній створено єдиний образ слобожанських дівчат, які сповнені світлою чарівністю, овіяні поезією чистих почуттів.

В другій частині з'являються парубки, дарують подарунки, залицяютьсядо дівчат, вибирають кожен дівчину, щоб до серця. Дівча­ та весело розглядають і подарунки і парубків. Кожна видивляючись того, на кого чекала. А коли ватажок подарував господині віночок з квітів та колосків, як знак врожаю та достатку в хаті, то дівчата на чолі з господинею починають своєрідний обрядовий танець. Далі виноситься чаша з хмільним медом, що пішла від парубка до паруб­ ка... А там вже й перший поцілунок, як знак вітання й подяки (поки що). Всі познаходили собі пари, пройшли під рушниками й схили­ лися один до одного.

З початком нової музики починається й нова частина компо­ зиції, в якій красиві дівчата і завзяті парубки продовжують з підкрес­ леною увагою розкривати свої почуття один до одного. Музика при­ скорюється, жвавішим стає танець, піднімається емоційний стан, ледь стримуються почуття. І на самій емоційній ноті та скоромутемпі, хлопці нарешті змогли обняти дівчат і поцілувати....

Вся третя частина побудована на оригінальних колових малюн­ ках, по суті - це ажурні легкі візерунки, які ніби-то продовжували вишивку рушників, весь час змінювались, розвивались та водночас шальовували розквіт почуттів всіх дійових осіб.

В хореографічній композиції «Вітає» Заповіт» утверджується філософський значний зміст. Піднесено та поетично розкривається 11 обут українського народу. Тематика народного свята поєднується і героїко-патріотичною сторінкою української історії. Дія сюїти народжується в органічному єднанні хореографічної та музичної образності. Завдяки цьому легкота впевнено з'являється найваж­ ливіша, найзначимішаідея сценічного твору-любов та гордість до рідної землі, до народу. В цій роботі не лише розгортаються події снята врожаю на селі, тут малюється полотно, що насичене образами, музичними та пластичними інтонаціями. На ньому розквіта­ ють, ніби квіти Катерини Білокур, історичні символи, одвічні

77

цінності українського народу та відношення до них сучасного ко­ лективу молодіжного театру народного танцю «Заповіт».

Сюїта починається з прологу, в якому під світлу, дзвінку, лірич­ но-урочисту музику з'являються у святковому вбранні чоловік і дві молоді вродливі жінки та виносять символи селянської України: колесо від підводи на довгому шесті, до нього підв'язані пучки ка­ лини (ніби восени під стріхою), сноп пшениці та великі жовто-бла­ китні стрічки.

В першій частині троє персонажів з символами в руках стають окрасою та центром дії ліричного дівочого танцю. Дівчата з черво­ ною калиною в руках створюють не просто танок. Вони своєю чарів­ ністю та логікою несподіваних візерунків нібито представляють квітучу та ніжну Україну. Цей лірико-піднесений танець закінчуєть­ ся схвильованим тремтінням сердецьта калини коли залунав вступ нової музичної теми.

На мелодію маршу, якасповнена патетичною виразністю з'явля­ ються гості свята — запорізькі козаки, захисники рідної землі. Мужність, красу і силу національного характеру утверджують вони своїм танцем.

Побудова цієї сцени в основному лінійна, у лексиці переважа­ ють широкі рухи та стрибкі. Лаконічні, впевнені рухи ніг та рук, різкі, несподівані повороти корпуса, голови, майстерне володіння шаблею створюють привабливий образлицарів рідної землі, від яких так мліють дівчата.

Взаємна симпатія, радість зустрічі, хорошого врожаю, все це роз­ кривається у третій частині сюїти.

Четверта частина будується на емоційному піднесенні, лінійних святкових перебудовах, романтичному тоні образної мови. Всі учас­ ники свята вітають один одного та глядачів. Останній малюнок — це перспектива вулиці, в центрі якої створюються своєрідні ворота, через які до глядача виходять дві статні вродливі дівчини. І відбу­ вається чудова традиція — вінчати гостей хлібом-сіллю. Саме ця мізансцена закінчує композицію.

Ця сюїта цікава багатством танцювального малюнку, своєрід­ ною лексикою всіх частин, розвитком драматургії за рахунок роз­ витку сюжетної лінії, малюнків і рухів. А найголовніше — вона цікава своїм змістом. Вперше в хореографічному колективі (аматорсько­ му, професійному) створена вітальна композиція саме такого змісту.

«Незвичайні заручини» — це перша велика робота, яку було ство­ рено в театрі «Заповіт» у 1992 році та з якою головний режисер На­ ціонального Палацу «Україна» Борис Шарварко вперше запросив

78

молодий харківський колектив на головну сцену країни, ('йме ЇЙ ЦЮ композицію автор отримав звання лауреата та головний І іри І «ІЙ кращу балетмейстерську роботу» на міжнародному конкурсі таї ІЦЮ в травні 1992 року в російському місті Красноярськ.

«Незвичайні заручини» — це не просто сюїта — це дійсна танцю­ вальна вистава, яка не навантажена бутафорією, побутовими под­ робицями, а правда житая не тільки існує, вона виглядає поезією життєвих явищ. В цій сюїті використано досвід роботи в україн­ ському музичному театрі. Тому мабуть вона й відрізняється емоцій­ ною напругою драматургії всього сюжету та яскравими персонажа­ ми. Система інтонаційних зв'язків між окремими тематичними лінія­ ми та хореографічними образами виявляють основні драматичні конфлікти. Характерною рисою для неї також є гармонічне поєднан­ ня образної музики та образної лексики, точний вибір зображаль­ них засобів, логічне єднання елементів слобожанського народного танцю з пантомімою. Це змішування виражальних засобів не пору­ шує, а збагачує стилістику та образність окремих частин та дійових осіб.

Перша частина побудована на основі побутового хороводу «Ма­ рина». Розвиток драматургії тут відбувається на основі розвитку обрядової дії та танцювальних малюнків. Малюнки в основному колові. Вони ніби-то дівочі віночки — та сплітаються, то розпліта­ ються, то з'єднуються навколо «Марини», то розсипаються по галя­ вині невеличкими купками «квітів». Дівчата мріють про своє ко­ хання, наприкінці обрядової дії вони почепили всі віночки на «Ма­ рину», але вирушити в напрямку річки не встигли.

Змінюється музика — це з'явилися парубки. Парубки спочатку і кжазують, які вони гарні та вправні, потім знімають віночки з «Ма­ рини» та шукають їх власниць, залицяються до дівчаток.

Ця частина характерна веселими, швидкими музичними темпа- м и, спів'єднанням музичного та хореографічних образів. В ній ак­ тивно задіяно прийом поліфонії — одночасно на сценічному май­ данчику різні пари, різні групи виконавців розвивають свої відносини, свою окрему пластику жестів, рухів, свої малюнки та траєкторію пересування.

Коли парубки та дівчата розходяться в різні боки, в глибині занишається одна найзакоханіша пара. Під скору, легку музику їх ні іець-гра був легкий та веселий поки вони раптом не опинилися

і>бл иччям одне до одного, взявшись за руки.

Починає звучати лірична, ніжна музика на 3/4.1 в унісон з мелоін ю починає чарівно звучати пластична мелодія дуету. В їхньому

79

танці — романтична схвильованість почуттів, зачарованість одне одним, насолода щастям. По суті — це їх освідчення в коханні.

Ідилія закоханих порушується появленням матері дівчини. Вона незадоволенатим що побачила, свариться, кличе на допомогу сусіда - батька парубка. Батьки пробують відтягнути закоханих одне від одного, але на допомогу приходять друзі. Жваво та весело вони спо­ чатку відокремлюють батьків від їх дітей, а потім перетворюють ситуацію з поганої на саму кращу: батьки згадали свою молодість, перестали сваритися і на прохання своїх дітей та всієї веселої ком­ панії дали згоду на весілля та благословили молодят.

Друзі нареченого танцюють натхненний танець «перемоги» не залишаючи нікого байдужим.

Не втримався, затанцював батько, його підтрималай мати. Вся мо­ лодь з захопленням спостерігає за цим танцем та й сама підтанцьовує.

Наприкінці танцю батьків, що закінчується несподівано поцілун­ ком, молодь у захопленні від того що побачила почала нестримно веселий загальний танець. Парубки, дівчата, наречені, їх батьки в піднесеному стані все скорішому темпі танцю виявляють свою радість і любов до життя. Це кульмінація останньої частини сюїти та водночас і кульмінація всього хореографічного твору.

Далі молодята вклоняються батькам, своєму товариству, гляда­ чеві таразом піднесено і схвильовано кажуть: «Просилитато, про­ сили мамо і ми просимо —до нас на весілля!».

Знову святкова музика, під яку наречені, батьки, вся молодь по першому плану пританцьовуючи йдуть на зустріч майбутньому ща­ стю.

Драматургія цієї слобожанської танцювальної міні-вистави по­ будована таким чином, що весьрозвитокдіїта кульмінаціяв окре­ мих частинах, епізодах і всієї сюїти взагалі відбуваються за рахунок розвитку сюжету, музики, танцювальної лексики водночас. Ціка­ вою особливістю є той факт, що в кожному окремому танці (загаль­ ному, груповому, сольному) після кульмінації існує фінал (розв'яз­ ка). І завжди цей фінал не крапка в дії, а перехід до подальшого розвитку всього сюжету сюїти.

Кожній частині хореографічної сюїти «Незвичайні заручени» характерні композиційно-драматургічна завершеність та ідейносмислова самостійність.

Поєднання окремих частин та різноманітних танців відбуваєть­ ся за принципом контрастності. І контрастність тут не обмежується різницею, співставленням метро-ритмічних ітемпових властивос­ тей музично-танцювальної мови. Частини сюїти тут контрастують

80