- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Передмова
- •Програма навчальної дисципліни «історія україни»
- •Тема 1. Історія України як наука та навчальна дисципліна
- •Тема 2. Первісне суспільство на території України
- •Тема 3. Київська Русь. Галицько-Волинське князівство
- •Тема 4. Українські землі в литовсько-польську добу. Українська національна революція XVII ст.
- •Тема 5. Українська козацька держава (друга половина хvіі-хvш ст.)
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (XIX ст.)
- •Тема 7. Україна на початку XX ст. Українська революція 1917-1920 рр.
- •Тема 8. Соціально-економічний та соціально-політичний розвиток українських земель у 20-30-ті роки XX ст.
- •Тема 9. Україна напередодні та в роки Другої світової війни
- •Тема 10. Соціально-економічні та суспільно-політичні проноси в урср в 1950-1980-х рр.
- •Тема 11. Утворення та становлення незалежної України (1991-2006 рр.)
- •Матеріали до курсу «історія україни» найдавніше населення території україни
- •2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави
- •3. Праслов’яни, слов’яни та праукраїнці (ііі ст. До н. Е. – vіі ст. Н. Е.)
- •4. Охарактеризувати київську русь в період політичної єдності (80-і рр. Іх ст. – перша третина хіі ст.)
- •5. Галицько-волинська держава – спадкоємиця київської русі
- •6. Визволення україни з-під влади золотої орди та встановлення в ній удільного устрою династією ольгердовичів
- •7. Охарактеризівати соціально-економічне становище українських земель у складі польщі та литви (хіv – хvі ст.)
- •8. Охарактеризівати слобожанщини, галичини, північної буковини і криму в хіv – хvі століттях
- •9. Козацтво україни (середина хv-хvі ст.)
- •10. Боротьба українського козацтва проти турецько -татарських нападників та перші козацькі повстання проти польського свавілля
- •11. Дати характеристику конфесійній ситуації на українських землях у хіу-XVI ст.
- •12. Запорозька січ, кримське ханство і туреччина у першій половині xviі ст.
- •13. Козацько-селянські рухи в 20-30-х роках xviі ст.
- •14. Показати становище україна напередодні національно-визвольної революції хvіі ст.
- •15. Визвольний 1648 рік і створення нової української держави
- •16. Продовження війни за незалежність молодої республіки (1654-1660 рр.)
- •17. Показати соціально-економічні зміни в перший період національно-визвольної революції в україні середини xviі ст.
- •18. Визначення геополітичні вектори діяльності козацької старшини (1660-1676)
- •19. Відсіч турецько-татарської агресії і боротьба за визволення південних українськиї земель в останній чверті xviі ст.
- •20. Державний устрій і соціально-економічний розвиток в другій половині xviі ст.
- •21. Культура україни у xviі ст.
- •22. Становище україни наприкінці хvіі – на початку хvііі ст.
- •23. Україна в добу і.Мазепи. Діяльність уряду п. Орлика в екзилі
- •24. Показати посилення наступу царизму на права гетьманщини та поступову втрату її автономії
- •25. Нова запорозька січ 1734-1775 років. Задунайська січ та створення нових козацьких формувань наприкінці XVIII ст.
- •26. Феномен козацтва у вітчизняній історії
- •27. Показати історичну долю криму, північного причорномор’я, приазов’я, правобережної україни і західної волині
- •28. Охаректеризувати соціально-економічний розвиток та еволюція суспільно-політичної думки у хvііі ст.
- •29. Соціальні та національні рухи у хvііі ст.
- •30. Охарактеризувати культура україни у хvііі ст.
- •31. Охарактеризувати політико-адміністративний устрій, територія та населення україни у хіх ст.
- •32. Охарактеризувати соціально-економічний розвиток та соціальні протести на наддніпрянщині у першій половині хіх ст.
- •33. Україна і українці у війнах з наполеонівською францією
- •34. Національне відродження українського народу в першій половині хіх ст.
- •35. Масонські ложі та таємні радикальні дворянські гуртки на українських землях у першій чверті хіх ст.
- •36. Розкрити діяльність «південного товариства» в україні. Виокремити українське питання в програмних документах
- •37. Охарактеризувати суспільно-політичні рухи на наддніпрянщині у другій половині 20 – першійполовині 40-х років хіх ст.
- •38. Західноукраїнські землі в добу європейської «весни народів»
- •39. Кирило-мефодіївське товариство: створення, діяльність.
- •40. Українські землі в роки кримської війни
- •41. Селянська реформа 1861 р. Та її вплив на розвиток аграрного сектора.
- •42. Ліберально-буржуазні реформи 60-70-х років хіх ст.
- •43. Індустріалізація промисловості наддніпрянської україни в другій половині xіx ст.
- •44. Розвиток торгівлі на українських землях у другій половині хіх ст.
- •45. Громадівський рух наприкінці 50 – початку 60-х років хіх ст.
- •46. Українські громади наприкінці 60 – у 70-ті роки хіх ст.
- •47. Політизація громадівського руху наприкінці хіх ст.
- •48. Земський рух в політичному житті україни другої половини хіх ст.
- •49. Народники в україні. Пошириння марксизму.
- •50. Показати суспільно-політичну еволюцію національного руху на західноукраїнських землях у другій половині хіх ст.
- •51. Соціально-економічне становище україни на межі хіх-хх ст.
- •52. Українські партії наддніпрянщини: поява та діяльність
- •53. Українськім партії в австро-угорщині.
- •54. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.
- •55. Українські землі в роки першої світової війни
- •56. Українська центральна рада: перший етап (березень-листопад 1917 р.).
- •57. Українська центральна рада: другий етап (листопад 1917 –квітень 1918 рр.).
- •58. Українська державність в умовах австро-німецької окупації: гетьманська держава п. Скоропадського.
- •59. Проголошення західноукраїнської народної республіки (зунр).
- •60. Проаналізуйте становище української народної республіки за доби директорії (грудень 1918 - грудень 1920 рр.).
- •61. Встановлення радянської влади на україні: політичний та соціально-економічний аспект.
- •62. Перехід до нової економічної політики. Голод 1921-1923 рр.
- •63. Україна і створення срср.
- •64. Колективізація сільського господарства в усрр: причини, хід, методи та наслідки.
- •65. Голодомор 1932-1933 рр.
- •66. Українізація, її суть та наслідки.
- •67. Західноукраїнські землі у складі польщі.
- •68. Українські землі у складі румунії.
- •69. Закарпаття у складі чехословаччини.
- •70. Українське питання напередодні та на початку другої світової війни.
- •71. Охарактеризувати початок німецько-радянської війни та розповісти про оборонні бої на території україни 1941 – 1942 рр.
- •72. Дати характеристику фашистському окупаційному режиму в україні.
- •73. Розкрити зміст боротьби оун – упа.
- •74. Показати визволення українських земель та визначити втрати україни за роки другої світової війни.
- •75. Дати оцінку соціально-економічному становищу україни в повоєнний період.
- •76. З’ясувати основні риси культури україни в умовах агонії сталінізму (іі половина 40-х – початок 50-х рр. Хх ст.)
- •77. Розкрити суть лібералізації суспільно-політичного життя в україні в добу м. Хрущова.
- •78. Охарактеризувати соціально-економічне становище в добу м. Хрущова.
- •79. Проаналізувати культурне життя в україні в іі половині 50-х – і половині 60-х рр. Хх ст.
- •80. Дати оцінку дисидентського руху в україні.
- •81. Охарактеризувати стан україни в період наростання кризи в суспільно-політичному житті (іі половина 60-х – і половина 80-х рр. Хх ст.).
- •82. Дати характеристику культурному життю доби «застою».
- •83. Пояснити сутність перебудовного процесу.
- •84. Показати піднесення національно-визвольного руху та визначити роль народного руху україни за перебудову.
- •85. Аргументовано пояснити сутність політичної структуризації українського суспільства.
- •86. Розкрити значення суверенізації урср та прослідкувати процес народження незалежної україни.
- •87. Охарактеризувати політичний розвиток україни на сучасному етапі (від 1991 р.).
- •88. Проаналізувати соціально-економічний розвиток україни на сучасному етапі (від 1991 р.).
- •89. Показати місце україни в системі міжнародних відносин на сучасному етапі.
- •90. Охарактеризувати культурний процес в сучасній україні.
- •91. Літописання в княжу добу.
- •92. Вплив козацтва на розвиток української історичної думки. Козацько-старшинські літописи.
- •93. Становлення української національної історичної науки (кінець хviii-хіх ст.).
- •94. Візантійські наративні джерела історії україни іх-хіv ст.
- •95. Писемні пам'ятки візантійських і західноєвропейських авторів про русь vі-хі ст.
- •96. Законодавчі акти литви, польщі та угорщини як джерела історії україни середини хіv – першої третини хvіі ст.
- •97. Автохтонні документальні джерела періоду української козацької держави «військо запорозьке».
- •98. Документи політичних партій і громадських організацій хіх – початку хх ст. Як джерела історії україни.
- •99. Законодавчі акти як джерела історії незалежної україни.
- •Матеріали до курсу «методика викладання історії україни»
- •1. Методика формування в учнів знань про історичні поняття
- •2. Методика формування в учнів знань про історичні терміни
- •3. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 5 класі
- •4. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 6-7 класах
- •5. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 8-9 класах
- •6. Дидактичні особливості викладання «історії україни» у 10-11 класах
- •7. Охарактеризувати зміст «програми для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи. Історія україни. Всесвітня історія»
- •8. Робота на уроці історії україни з історичними джерелами
- •9. Вивчення історичних персоналій в курсі «історія україни»
- •10. Охарактеризувати принципи викладання історії україни в школі
- •11. Назвати головні прийоми з раціонального використання текстових та ілюстративних компонентів підручника
- •12. Підготовка вчителя до уроку історії україни
- •13. Охарактеризувати етапи написання плану-конспекту
- •14. Формування навчальної, розвивальної та виховної мети на уроці історії україни
- •15. Вимоги до учнівського зошита з історії україни
- •16. Охарактеризувати обов’язкові компоненти аналізу проведеного уроку
- •17. Розкрити схему самоаналізу проведеного уроку
- •18. Охарактеризувати урок вивчення нового матеріалу, формування умінь та навичок та урок перевірки знань, вмінь та навичок
- •19. Охарактеризувати урок узагальнення та систематизації знань, вмінь і навичок та комбінований урок
- •20. Охарактеризувати форму уроку історії за методами навчальної діяльності
- •21. Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
- •22. Дати характеристику простих інтерактивних методів активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії україни (на вибір)
- •23. Охарактеризувати інтерактивну технологію «робота в парах»
- •24. З′ясувати сутність інтерактивної технології «робота в малих групах»
- •25. Назвати види оцінювання знань, умінь та навичок учнів на уроці історії
- •26. Методика роботи з навчальними картинами на уроках історії україни
- •27. Методика роботи з картою на уроках історії україни
- •Контрольні питання з історії україни
- •Контрольні питання з методики викладання історії україни
- •Рекомендована література до курсу «історія україни»
- •Рекомендована література до курсу «методика викладання історії україни»
- •Навчальне видання
56. Українська центральна рада: перший етап (березень-листопад 1917 р.).
Добу Центральної Ради, залежно від домінуючих у державотворчому процесі ідей, фахівці поділяють на два етапи: автономістичний (березень 1917 р. – січень 1918 р.) та самостійницький (січень – квітень 1918 р.).
Скликаний через місяць після утворення Центральної Ради Всеукраїнський національний конгрес під час напружених дискусій визначив базовий принцип державотворення: «тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі».
Така суспільна атмосфера сформувалася під впливом комплексу різних чинників. По-перше, програмною засадою більшості політичних партій та сил Центральної Ради була саме політична автономія.
По-друге, ідея самостійності не набула ще поширення, визнання та популярності в масах, про що свідчать відхилення першим українським військовим з’їздом проекту резолюції Міхновського, у якому ставилося питання про українську державну самостійність; «автономістичні» рішення Всеукраїнського національного конгресу та інших представницьких форумів.
По-третє, серед української політичної еліти поширеними були ілюзорне сподівання на справедливе і раціональне вирішення національного питання революційною демократією Росії.
По-четверте, в межах Росії в України був, як вважалося, реальний шанс вибороти бодай автономію, а проголошення самостійності залишило б її самотньою в епіцентрі Першої світової війни фактично без державних структур, без армії, без фінансування та надійного матеріального забезпечення. За таких обставин Україна наражалася на цілком реальну загрозу стати легкою здобиччю воюючих сторін з перспективою перетворення на колонію. Слід пам’ятати й те, що боротьба за автономію України сягає корінням ще в добу гетьманату. Свою роль, очевидно, відігравали і налагоджені російсько-українські економічні зв’язки, багатонаціональний склад українських земель, домінування неукраїнського населення у містах – осередках політичного життя та ін.
Боротьба за реалізацію автономістських планів розгорталася стримано. Спираючись на рішення Українського військового з’їзду, Всеукраїнського національного конгресу та ін., виражаючи революційні настрої та інтереси українського народу, Центральна Рада дедалі активніше вимагає визнання і схвалення Тимчасовим урядом автономії України. З цією метою в травні 1917 р. до Петрограда виїхала представницька делегація, очолювана лідерами найвпливовіших українських партій – В. Винниченком, М. Ковалевським та С. Єфремовим. На цьому етапі основні вимоги Центральної Ради формулювалися у традиційній для українців формі прохань. Традиційний крок викликав традиційну реакцію. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії тим, що, по-перше, оскільки Центральна Рада не обрана шляхом всенародного голосування, вона не може висловлювати волю усього народу українських земель; по-друге, проголошення автономії України могло б спричинити низку територіальних та інших непорозумінь; по-третє, питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирішувати тільки Установчі збори, скликання яких планувалось на кінець року.
Таке рішення Тимчасового уряду надзвичайно загострило українсько-російські відносини. Виступаючи на селянському з’їзді, М. Грушевський багатозначно заявив: «Свято революції скінчилося. Настає грізний час!» Це був справді час серйозних випробувань для молодої української демократії, адже на боці Тимчасового уряду були державна і військова сила та влада, а на боці Центральної Ради – лише моральний вплив та підтримка неорганізованих народних мас. За цих умов потрібне було нестандартне рішення, яке, з одного боку, не дало б підстав Петрограду втрутитися в українські справи і зброєю придушити опозицію, з іншого – не вносячи дезорганізації, дало б змогу підняти національно-визвольні змагання на вищий щабель. Поклавши в основу своєї тактичної лінії принцип «ні бунту, ні покірності», Центральна Рада знайшла таке рішення: 10 (23) червня 1917 р. вона приймає І Універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що «однині самі будемо творити наше життя». Одним з перших кроків після проголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду – Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком.
Така активна державотворча діяльність викликала занепокоєння у Петрограді. Червневі масові демонстрації у столиці Росії, поразка на Південно-Західному фронті, що призвела до втрати Галичини, зумовили гостру політичну кризу, падіння авторитету та суттєве послаблення офіційної влади. За цих умов Тимчасовий уряд уже не міг діяти тільки силовими методами, оскільки на захист Центральної Ради могли стати фронтові українські частини та переважна більшість населення України. Крім того, збройний конфлікт з Центральною Радою міг спричинити розкол у таборі російської демократії. Саме тому 28 червня 1917 р. для переговорів до Києва прибуває делегація в складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі, яка, маючи на меті втримати ситуацію під контролем, мусила визнати автономні права України.
Знайдений компроміс став причиною урядової кризи в Росії. На знак протесту проти найменших поступок українцям у питанні автономного устрою троє міністрів-кадетів вийшли з Тимчасового уряду, але угода все ж більшістю голосів була підтримана. Надалі її зміст став основою II Універсалу Центральної Ради, проголошеного 3 (16) липня 1917 р. У цьому документі вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, Центральна Рада перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Центральна Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний секретаріат, який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні. Центральна Рада брала зобов’язання зміцнювати новий лад і офіційно виступала «проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання».
Започаткована II Універсалом криза Тимчасового уряду, стала прологом загальної політичної кризи в Росії, в основі якої лежали катастрофічні поразки на фронті, погіршення економічного становища, посилення міжпартійного протистояння. За цих обставин спроба більшовиків 3-5 липня розпочати збройне повстання в Петрограді проти Тимчасового уряду ще більше загострила й ускладнила ситуацію. Наслідками липневої кризи був новий склад Тимчасового уряду і посилення після придушення більшовицького повстання жорсткості у владних структурах. Саме ці фактори негативно позначилися на спробах української демократії не на словах, а на ділі вибороти політичну автономію.
Наростаюча криза та політична невизначеність ситуації підштовхнули до активних дій самостійників. 4-6 липня у Києві відбувся збройний виступ полку ім. П. Полуботка, який мав на меті встановити цілковитий контроль над Києвом і змусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Полуботківців готові були підтримати українізовані військові частини в Одесі, Кременчуці, Чернігові та інших містах. Проте спільними діями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ було придушено.
Дотримуючись узятих на себе зобов’язань та домовленості з представниками Тимчасового уряду, Центральна Рада вводить до складу Ради і Генерального секретаріату 30% представників національних меншин, а 16 липня 1917 р. приймає «Статут вищого управління України», в якому визначає обов’язки, права та межі компетенції Генерального секретаріату. Фактично це була основа конституції, що базувалася на принципах автономного устрою. Проте Тимчасовий уряд не затвердив цього документа, а сам 4 серпня 1917 р. видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка суттєво обмежувала права України:
Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;
Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав;
до складу Генерального секретаріату входили не 14, а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин;
українська територія звужувалась до 5 губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської).
І хоча В. Винниченко назвав «Інструкцію» «миршавим клаптиком паперу», а більшість Центральної Ради зустріла її з обуренням, все ж була прийнята резолюція, яка не ухвалювала, але й не відкидала «Інструкцію», а «брала її до відома». Цілком зрозуміло, що така ситуація не сприяла нормалізації стосунків між Радою і урядом. Конфлікт не був розв’язаний, а ніби відкладався на певний час. Те, що Центральна Рада категорично не виступила проти «Інструкції», не означало перемоги Тимчасового уряду, оскільки цей документ так і залишився клаптиком паперу, бо його основні положення, які фактично мали на меті перетворити Україну на провінцію Росії, так і залишилися нездійсненними. Склалася патова ситуація: Центральна Рада не мала реальної сили, щоб відкрито виступити проти «Інструкції», а Тимчасовий уряд був не в змозі реалізувати її положення на практиці.
Серпнева спроба реакційного корніловського заколоту, хаос, безладдя та анархія восени 1917 р. підштовхнули Центральну Раду до активних дій. З її ініціативи у вересні в Києві відбувається З’їзд народів Росії, який засудив державну централізацію. Згодом Центральна Рада розпочала підготовчу роботу до скликання Українських Установчих зборів. У відповідь на це міністр юстиції Тимчасового уряду порушив слідчу справу проти членів Центральної Ради. Водночас для переговорів до Петрограда були викликані лідери Генерального секретаріату, для яких у столиці вже були підготовлені тюремні камери. Ситуація наближалася до критичної межі.