38. Західноукраїнські землі в добу європейської «весни народів»

Революційні події 1848-1849 рр. в Європі завершили процес переходу від середньовіччя до модерної доби. Головним завданням революцій в ряді країн Європи (за винятком Франції, де назріла потреба знищення диктатури фінансової олігархії) була ліквідація феодально-кріпосницьких відносин, повалення абсолюстських монархій, національне визволення і створення національних держав. В ході революцій була ліквідована панщина та інші форми середньовічної залежності селян, проголошено демократичні свободи. Революція надала політичного характеру національним рухам підвладних Австрійській імперії народів, метою яких було становлення національної державності – об’єднання етнічних земель в єдиний незалежній державі (у італійців), відродження національної державності (в угорців і частково чехів), здобуття автономії як першого кроку до національно-державницького самоутвердження (у поляків, словаків, сербів, хорватів, словенів, українців, румунів). Внаслідок революції 1848-1849 рр. та наступних реформ в Австрійській монархії утвердився конституційний лад, імперія Габсбургів перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську державу (1867 р.).

Революція розпочалась з народного повстання 13 березня 1848 р. у Відні, яке призвело до падіння уряду К. Метерніха, створення 17 березня уряду з представників дворянства і ліберальних кіл й організації національної гвардії. Березневе повстання дало поштовх революційному руху в усіх провінціях імперії австрійських Габсбургів. Широкого розмаху визвольний рух набув на польських землях, що входили до складу Австрії, і в Галичині. 17-19 березня 1848 р. відбулися масові демонстрації у Кракові, внаслідок яких була оголошена амністія політичним в’язням і створена національна гвардія. 6 квітня 1848 р. польська делегація вручила австрійському імператору петицію, в якій домагалася перетворення Галичини на польську автономну провінцію і сприяння відновленню незалежності Польщі. Висунуте демократами гасло перетворення Польщі на демократичну республіку не знайшло підтримки. Ще 29 березня ліберальні кола утворили Національний Комітет у Кракові, а 13 квітня – Центральну раду народову у Львові, яка, очоливши польський національний рух, намагалася утримувати його в рамках легальності. Висока активність галицького селянства змусила австрійську владу скасувати в Галичині панщину на чотири місяці раніше, ніж у цілому в Австрії. 17 травня 1848 р. імператор Фердінанд І підписав указ про скасування в Галичині повинностей селян з 15 травня 1848 р. Імператорський указ про скасування панщини було поширено на Буковину 9 серпня 1848 р.

В період революції активізувався український національний рух, який очолили місцева інтелігенція і греко-католицьке духовенство. 19 квітня 1848 р. вони вручили губернатору петицію на ім’я імператора, в якій висунули вимоги ввести в школах і в діловодстві Східної Галичини українську мову, гарантувати доступ українців до всіх посад і надати однакові права духівництву всіх віросповідань. Керівним органом національного руху стала створена 2 травня 1848 р. у Львові Головна руська рада, яка мала близько 50 філій на місцях.

Головна руська рада складалася з 15 представників греко-католицького духовенства і 15 представників інтелігенції. В структурі ради було 4 відділи: відділ політичних прав, відділ шкільництва, відділ селянських справ, відділ фінансів. До місцевих рад (близько 50) входило по троє представників від інтелігенції (у тому числі 10 священиків).

Програмні вимоги Головної руської ради: забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати урядові посади, запровадження у школах краю діловодства українською мовою, зрівняння греко-католицького духовенства в правах з представниками інших віросповідань, призначення на урядові посади у Східній Галичині лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

Влітку 1848 р. Головна руська рада у зверненнях до рейхстагу, уряду та імператора висунула вимогу поділу Галичини і відділення Східної Галичини в окрему провінцію з власним крайовим управлінням, сподіваючись підірвати засилля в краї польської шляхти і забезпечити нормальні умови для культурно-національного розвитку українського населення. Ця вимога зустріла рішучий опір польської шляхти, яка боялася втратити своє панівне становище в краї.

З метою створення власних збройних сил Головна руська рада і місцеві ради висунули вимогу створення української національної гвардії. Влада Австрійської імперії ігнорувала більшість вимог українців і погодилася тільки на запровадження 1848 р. навчання українською мовою в народних школах, викладання її як обов’язкового предмета в гімназіях і на відкриття кафедри української мови і літератури у Львівському університеті.

Активізації національного руху сприяло проведення 19-26 жовтня 1848 р. у Львові першого з’їзду діячів української науки, освіти і культури; видання перших українських газет і журналів – «Зоря Галицька», «Новини» тощо, заснування Народного Дому у Львові і т.д. Але з осені 1848 р. посилюється реакція і український рух у Галичині втратив масовий характер. На початку 1849 р. у зв’язку з оголошенням у краї воєнного стану більшість місцевих руських рад було ліквідовано. У 1851 р. Головна руська рада оголосила про свій саморозпуск.

На Буковині революційні події почалися масовими селянськими заворушеннями. Уряд був змушений оголосити скасування панщини на Буковині – 1 липня 1848 р. Однак скасування панщини за викуп і втрата відповідно до закону від 7 вересня 1848 р. сервітутних прав викликали невдоволення селян, яке вилилось в Буковинське селянське повстання 1848-1849 рр. під проводом Лук’яна Кобилиці. Наприкінці 1848 р. буковинське селянство розгорнуло кампанію протесту проти намірів відділення Буковини від Галичини, якого домагалися румунські поміщики. Проти цього висловлювались делегати зборів у Чернівцях (листопад 1848 р.), але конституцією від 4 березня 1849 р. Буковину було проголошено окремим коронним краєм.

Революційні хвилювання населення Закарпаття уряд Австрійської імперії спробував припинити введенням надзвичайного стану. І лише 2 березня 1853 р. було видано імперський указ, який скасовував кріпацтво в Угорщині, в т.ч. і в Закарпатті.

На Слов’янському з’їзді 1848 р. у Празі словацька делегація вперше підняла питання про надання національних прав українцям у Закарпатті. На початку 1849 р. група закарпатської інтелігенції і греко-католицького духовенства на чолі з А. Добрянським і О. Духновичем, висунула вимогу об’єднання Закарпаття із Східною Галичиною. Цю вимогу підтримала і Головна руська рада. Проте австрійський уряд не допустив об’єднання західноукраїнських земель. Уряд погодився на виділення українських районів Угорщини в окремий Ужгородський округ, відкриття декількох народних шкіл з рідною мовою навчання і впровадження викладання деяких предметів українською мовою в гімназіях. Після придушення революції усі ці поступки були скасовані.

Революція 1848-1849 рр. мала велике історичне значення. Основними результатами її були: 1) скасування панщини і початок втілення в життя засад конституційного правління; 2) зміни соціального статусу позитивно вплинули на життя селян, які отримали можливості, хоч і незначні, для ведення власного господарства, почали із цікавістю ставитися до політичного життя, освіти і культури; 3) уперше всі політичні сили визнали існування в Галичині українського народу з його власним національним прагненням; 4) виникнення української політичної організації – Головна руська рада, що стала виразником вимог русинів і захисником їхніх прав; 5) перші спроби українців висунути власні політичні програми, зміст яких засвідчував їхнє усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з наддніпрянськими українцями.

Після придушення Львівського збройного повстання (листопад 1848 р.) починається період спаду революції та урядових репресій.