26. Адаптаційні процеси в популяціях сучасного людства .

Увесь процес антропогенезу становить собою по суті модифікацію генетичної структури популяцій нашого виду під дією біологічних і соціальних факторів, які визначають напрям дії пристосувальних змін .

Війни, репресії, геноцид, епідемії, расизм, міжетнічні конфлікти нарівні з біологічними процесами змінювали популяційний генофонд людства. У людини розмах мінливості значно більший, ніж у будь-яких інших тварин, що створює основу для формування найрізноманітніших пристосувань і вироблення нової норми реакції .

Адаптаційні процеси здійснюються у двох основних формах: 1. Загальні – пов’язані із зростанням витривалості у несприятли- вих умовах, що виражається у збільшенні кістково-м’язової маси тіла .

2. Специфічні – різноманітні пристосування, що зумовлюють по- ліморфізм за морфологічними, фізіологічними та біохімічними ознака- ми. Зокрема, – корінне населення тропіків має знижений загальний обмін ре- човин, масу тіла та концентрацію АТФ, більшу стійкість до захворю- вань, поширених у цих регіонах і меншу – до туберкульозу. Дієта пере- важно вуглеводна; – мешканці Арктики відзначаються зниженим синтезом холесте- рину, меншою здатністю кровоносних судин звужуватися за низької температури, інтенсивнішим обміном ліпідів, більшою швидкістю кровообігу. Ці пристосування сприяють збереженню тепла. Дієта переваж- но жиро-м’ясна; – людям високогір’я властивий більший об’єм легенів і число еритроцитів, швидший перехід гемоглобіну в оксигемоглобін та інші пристосувальні зміни кисневого обміну .

Акліматизація у приїжджих розвивається у таких самих напрямах .

Великий вплив на адаптаційні процеси мають соціальні фактори типу харчування, урбанізації, стресів, прогресу медицини тощо .

27.Олдувайська культура .

Пізні форми австралопітеків, що жили 1,5 – 2 млн. років тому в плейстоцені четвертинного періоду кайнозойської ери, були представлені зинджантропами (іноді їх називають бойсовими австралопітеками) і презинджантропами .

Природне середовище того часу було подібним до сучасної екосис- теми долини Серенгеті в Танзанії (Східна Африка): переважали степи з острівками зелені на узбережжях мілких озер із солонуватою водою. Для виживання в таких умовах необхідна висока пластичність морфологічно- го типу і поведінки, що і спричинило розвиток ГАЛЬКОВОЇ або ОЛДУВАЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. Цей термін застосовують щодо вілафранкських комплексів із Південної і Східної Африки. Аналогічні знахідки на інших територіях одержали назву ПРЕ-АШЕЛЬ .

Подібність цих культур зумовлюється спільними функціональни- ми завданнями, які виконувалися за допомогою відповідних знарядь (ар- тефактів). Терміном артефакти об'єднують будь які предмети штучного походження: від лат. – arte (штучний) і factum (зроблений). Висновок про здатність австралопітеків до їх виготовлення робили на підставі того, що деякі примітивно оброблені камені знаходили поряд із кістковими решт- ками відразу декількох представників цих прегомінідів .

Спочатку припускали, що такі знаряддя були виготовлені зинджантропом, який є більш пізньою формою (жили приблизно 1,7 млн. років тому). Проте невеликий розмір їх головного мозку і низка інших ознак робили це твердження сумнівним. Пізніше були виявлені кісткові залишки більш прогресивних істот – презинджантропів, які жили близько 2 млн .

років тому. Вивчення цієї знахідки привело до висновку, що саме цей прегомінід міг бути одним із творців олдувайської культури. Артефакти віднайдено і поряд з деякими іншими представниками австралопітеків: парантропів, грацильних австралопітеків, бойсових та інших. За ознакою наявності трудової діяльності групу із кількох видів австралопітеків об'єднали в одну і назвали ЛЮДИНА ВМІЛА або HOMO HABILIS. Морфологічно хабіліси суттєво не відрізнялися від інших австралопітеків .

Вони мали зріст близько 120–130 см і масу 30–40 кг, зуби у них були більшими, ніж у сучасної людини, але меншими, ніж в інших австралопітеків. Кисть гнучкістю пальців була подібна до такої у мавп, що пересувалися, спираючись на руки. Наявність добре розвинених подушечок пальців свідчить про прогресивний розвиток дотикового апарату, що дозволяло виробляти хоч і примітивні, але усе ж таки знаряддя праці. З цією метою використовувалося головним чином силове охоплення каменя (жменею), але могло бути і точне охоплення каменя, яке дозволяло виготовляти більш досконалізнаряддя .

На двох ногах хабіліс пересувався ще досить швидко (як і більшість приматів), але вже міг і ходити кроком. Ця властивість пов'язана з тим, що перший палець стопи у них уже не був відставленим убік. Для виготовлення знарядь у хабілісів ще не існувало певних норм .

Кожен винаходив власний спосіб обробки каменю методом спроб і поми- лок. У тих місцях, де гальки було мало, для виготовлення знарядь вико- ристовували шматки лави або кварцу. Знаряддя олдувайської культури було інвентарем, за допомогою якого хабіліси забезпечували себе різно- манітною рослинною та тваринною їжею .

Засвоєння навичок трудової діяльності зумовило порівняно високу швидкість еволюції пізніх австралопітеків. Внаслідок цього наступний перехід до Homo erectus здійснювався вже майже винятково за рахунок розвитку матеріальної культури і приведення в дію механізму зворотних зв'язків між фізіологічним і культурним розвитком. Природний добір по- чав сприяти все ефективнішому виготовленню знарядь праці, умінню пригасити агресивність і здатності до колективних дій, тому що тільки такі соціальні ознаки забезпечували виживання .