22.Трудова теорія .

Докладний аналіз різних аспектів еволюції людини дозволив Енгельсу сформулювати такі основні положення трудової теорії: – розвиток прямоходіння як вирішального кроку на шляху гомінізації, – розвиток руки як органа і продукту праці, – виникнення звукової виразної мови, – розвиток людського мислення внаслідок соціалізації .

Фрідріх Енгельс підкреслював якісну своєрідність антропогенезу як процесу активного пристосування до середовища й екологічну пере- вагу людини над іншими видами .

Після нього цією проблемою займалося багато фахівців, які підтвер- дили трудову теорію численними прямими та непрямими доказами .

Сьогодні вважається доведеним, що використання знарядь було надзвичайно важливим для гомінізації. Це була адаптація до середовища, за якої виживання окремих особин та їх груп вирішальним чином залежа- ло від виготовлення і використання знарядь .

При цьому самі дії з виготовлення знарядь не становлять со- бою акту пристосування до середовища, тобто є біологічно недоціль- ними. Актом адаптації є тільки використання знарядь, але його ефективність суттєво залежить від ступеня розвитку дій з їх виготов- лення. Виробнича діяльність, яка не була пристосуванням сама по собі, становила необхідну умову виживання. Її розвиток ставав об'єк- тивною біологічною необхідністю .

Психічні процеси, пов'язані з трудовою діяльністю Внаслідок трудової діяльності виникали такі нові функції психічно- го відображення: – засвоєння нових механічних прийомів діяльності, – ускладнення ланцюга дій, – поява високорозвиненої координації рухів у просторі, – поява уявлень про складну часову послідовність і причинну взаємозумовленість дій .

Висновок про те, чи були такі ознаки поведінки у наших предків, можна зробити на підставі аналізу характеру знарядь і методів їх оброб- ки з одночасним порівнянням розвитку відповідних кіркових центрів аналізаторів сучасних мавп та викопних гомінідів. Була доведена не тільки велика схожість кіркових формацій мозку людини і мавп, а і якісна їх відмінність, пов'язана з прогресивним розвитком у людини певних об- ластей, які зумовлюють її вищі психічні функції. Саме ці, суто людські формації, більше ніж інші ланки мозку, беруть участь у здійсненні суспіль- но-трудових навичок. До них належать лобна частка, нижньотім'яна, скро- нево-тім'яна і тім'яно-потилична підобласті великого мозку .

Вища психічна діяльність проявляється у трудових процесах завдя- ки таким їх особливостям як: рефлекторний характер трудової діяльності, наявність багатьох етапів при виготовленні навіть найпростіших зна- рядь, системність трудових процесів.

23.Розвиток мови .

Ускладнення комунікації є загальним біологічним явищем, яке роз- вивається під час еволюції під впливом стадного способу життя. Експе- риментально доведено, що тварин із високорозвиненою НС можна на- вчити використовувати складні системи спілкування. Причому виявляються як талановиті, так і бездарні особини. Тобто за цією ознакою існує спадкова мінливість і відповідні характеристики можуть підтриму- ватися або елімінуватися природним добором залежно від конкретних умов середовища, від того, підвищували вони виживання або смертність .

Чим складнішою стає суспільна діяльність тварин, тим більш бага- тими, різноманітними і тонкими повинні бути засоби стадних взаємо- відносин індивідів. Кожен із цих засобів мав велике значення, бо ніс у собі певну інформацію, котра кодувала або емоційний стан особини, або зміни зовнішнього середовища. Ця інформація орієнтувала дії ін- ших тварин, внаслідок чого вони набували узгодженого характеру, що збільшувало виживання групи. У зв'язку з цим перевагу у боротьбі за існування одержували групи з більш досконалими інформаційно- сигнальними засобами, розвиток яких тісно пов'язаний із соціогенезом Відповідно до соціально зумовлених потреб відбувалися певні ана- томічні перетворення мовленнєвого апарату: – корінь язика загнувся до гортанної порожнини; – зміцніли зв’язки із’явився голосовий м’яз; – розрослися краї черепахоподібних хрящів гортані, внаслідок чого повітря розділилося на верхній і нижній потоки, зумовлюючи більш чітку диференціацію звуків; – збільшилася рухливість язика, що сприяло вимовлянню якісно різних звуків; – зменшення нижньої щелепи дозволило швидше змінювати ар- тикуляцію; – формування підборіддя забезпечило більш якісну фіксацію м’язів язика тощо .

Узгоджений розвиток нижньотім'яної, верхньолобної та верхньо- скроневої звивин дозволив ефективно координувати різні збудження і пов’язувати їх із голосовим апаратом. Поступово наші предки засвоїли голосні звуки "а", "і", "у", що стали основними в усіх мовах світу .

Таким чином, мова загалом і мовлення як звукова трансляція інфор- мації становлять собою форму існування знання у вигляді системи зна- ків. Розвиток соціалізації і соціогенезу стимулює зростання інформацій- ної ємності повідомлень міжчленами соціуму (пересічний англієць ХIХ ст .

за все життя одержував менше інформації, ніж міститься в одному номері газети "Нью-Йорк таймс") .

За допомогою мови людина змогла перейти від пізнання поодиноких предметів і явищдо їх узагальненого відображення уформі понять, уявлень .

Однією з головних ознак, що відокремлюють мову людини від ін- формаційних систем тварин, є переміщуваність – здатність мови сигна- лізувати про відділені у часі та просторі події. Наприклад, розповідь про минуле, планування (прогнозування) майбутнього, розвиток мистецтва .

Із цією особливістю мови пов'язана акумуляція досвіду попередніх поколінь і передача його далі у стислій, концентрованій формі. Інтелек- туальний багаж передається тільки за допомогою мови. При цьому не тільки мовлення, а й будь-яка дослідницька, пізнавальна активність де- термінуються соціально. Дитина, яку не заохочують до навчання, зали- шається байдужою до нього .

Через соціальну зумовленість мовної функції важко визначити конк- ретний час її виникнення (відсутні прямі дані). Відносно цієї проблеми є кілька версій, за якими мова могла виникнути навіть у пізніх австралопі- теків, які почали виготовляти знаряддя (необхідність передавати набутий досвід).