
- •10. Класифікація адаптацій .
- •11. Симпатричне видоутворення .
- •12. Первинні форми філогенезу .
- •13. Вторинні форми філогенезу .
- •14. Еволюція психічного відображення та поведінки .
- •15. Алогенез та спеціалізація .
- •18.Вчення про філембріогенези .
- •19 .Кореляції .
- •20.Біологічний регрес і проблема вимирання видів .
- •21. Біологічні фактори гомінізації .
- •22.Трудова теорія .
- •23.Розвиток мови .
- •26. Адаптаційні процеси в популяціях сучасного людства .
- •27.Олдувайська культура .
- •28.Морфологія австралопітеків .
- •29.Морфологія та анатомія гм архантропів .
- •30.Культура мустьє .
- •31.Соціальна організація палеоантропів .
- •32.Морфологія та анатомія гм неоантропів .
- •33. Ізоляція
- •34. Алопатичне видоутворення
- •35.Координації .
14. Еволюція психічного відображення та поведінки .
ПОВЕДІНКА – це здатність тварин змінювати свої дії у відповідь на вплив внутрішніх і зовнішніх факторів. Вона становить собою невід'ємну частину психічного відображення, формування якого йшло згідно з основними еволюційними закономірностями .
Вперше воно виникає у найпростіших одноклітинних тварин. Це нижчий рівень ЕЛЕМЕНТАРНОЇ СЕНСОРНОЇ ПСИХІКИ, на якому діяльність організмів відповідає тому чи іншому окремому фактору середовища, а відображення дійсності має форму елементарного відчуття. Поведінка найпростіших складається, головним чином, з автоматичних переміщень у просторі в бік подразника або від нього (позитивні та негативні таксиси). Подразниками можуть бути сила тяжіння (геотаксис), світло (фототаксис), хімічні речовини (хемотаксис), температура (термотаксис), напрям і сила течії (реотаксис) тощо. Уже ці елементарні форми поведінки потребують механізмів прямих та зворотних зв'язків між рецепторами клітини та її руховими системами (війки, джгутики). У поведінці одноклітинних організмів знайдено і зародки індивідуальної пристосованості: звикання до стимулу, здатність вибору між харчовими і нехарчовими об'єктами тощо .
На вищих рівнях сенсорної психіки перебувають багатоклітинні безхребетні тварини. Під час зростання різноманітності живого залишалося усе менше вільних екологічних ніш і переважне виживання могло забезпечуватися, перш за все, прогресивними змінами поведінки, почала складатися ПЕРЦЕПТИВНА ПСИХІКА. Для неї характерним є те, що діяльність тварин спрямовується не на окремі властивості факторів середовища, а на весь комплекс умов, тобто на ситуацію. На нижчих рівнях перцептивної психіки перебувають такі безхребетні як головоногі молюски та членистоногі, а на вищих – хребетні тварини. У них зберігаються усі форми таксисів, які об'єднують під загальною назвою ФІЗІОЛОГІЧНА ПОВЕДІНКА. Наприклад, майже всі види тварин чудово орієнтуються за Сонцем і т. п .
Поведінка вищих тварин суттєво ускладнюється за рахунок інстинктів, різних форм навчання, елементарної розумової діяльності (ЕРД) тощо. Завдяки цьому не тільки забезпечується пристосування до постійно діючих факторів довкілля (за допомогою безумовних рефлексів), а і створюється можливість імпровізації на випадок несподіваних змін зовнішнього середовища .
Накопичення індивідуального досвіду зумовлює формування випереджального відображення дійсності, яке отримало максимальний розвиток у вищих тварин і проявляється у здатності екстраполювати минулий досвід на нові ситуації. В активності багатоклітинних організмів розрізняють дві важливі складові частини: індивідуальна та групова поведінка. Проміжне положення займає сигнальна поведінка (біокомунікація) .
Усі типи індивідуальної активності взаємозумовлені і тісно переплітаються між собою, створюючи систему цілісної поведінки особини, котра організована за ієрархічним принципом: нижчі рівні організації представлені елементарними діями, а вищі – розгалуженими послідовностями відносно простих дій. Утворюється складний екологічний комплекс, до якого входять фізіологічна поведінка (таксиси), безумовні рефлекси, інстинкти, елементарна розумова діяльність (ЕРД) і поведінка як результат навчання .