30.Культура мустьє .

Археологічна культура мустьє належить до середнього палеоліту, коли вперше почали заселятися ліси та пустелі. Використання новогосередовища існування було б неможливим без прогресуючого розвитку інтелекту та виробничих навичок, тому відбувається прискорена ево- люція знарядь. Протягом 25 тис. років не тільки намітилася регіональна спеціалізація, а й швидко зросла кількість та різноманітність кам'яного інвентарю з кремнію (крем’яна індустрія). Неандертальці, що жили в більш суворих умовах Європи, винайшли новий спосіб виготовлення знарядь: дископодібний нуклеус обробляли відбійником, спрямовуючи удар до центру, і відколювали відщеп за відщепом, поки від нуклеуса майже нічого не залишалося. Одержували два типи відщепів: тонкі, широкі (левалуа) та довгі – типу ножових пластин. Робочі краї відщепів додатково обробляли, використовуючи двобічну ретуш. Це була ера спеціалізованих знарядь, яких нараховувалося понад 60 видів, у тому числі: скребла, ножі, гостроконечники (кинджали, шила, наконечники списів тощо). З’являються кістяні та дерев’яні знаряддя, а також перші складні вироби з кількох матеріалів: дубини та списи з кам’яними нако- нечниками, бойові сокири з крем’яним лезом та інші. У Європі вперше почали виготовляти одяг. Жодна з груп неандертальців не мала всього набору знарядь, але інвентар кожної з них був досить різноманітним .

Загальні особливості трудової діяльності мустьєрців: – використання кістки, головним чином, у вигляді коваделка або для підкладання при виготовлені сколів чи ретуші; – ретельне формування самого кремнієвого нуклеуса, від якого одержували відщепи правильної конфігурації; – виготовлення знарядь переважно не з нуклеуса, а з відщепів, що дозволяло одержувати гостроконечники і скребла; – створення знарядь, як і раніше, за допомогою поділу цілого на частини (альтернативна технологія з'являється лише в пізньому мустьє); – використання відбивання та ударної ретуші як основного при- йому обробітку каменю .

Прогресивний розвиток техніки виготовлення знарядь у мустьєрців забезпечувався шляхом зменшення числа сколів і збільшення різнома- нітності знарядь. Ці процеси найтіснішим чином були пов'язані з відпо- відною структурою головного мозку та його диференціацією. Про це свідчать такі морфологічні зміни: – велика нерівномірність осередків інтенсивного росту лобних часток свідчить про першочергове значення саме цих мозкових структур для виживання тогочасних гомінідів. Вони необхідні для узагаль- нення всіх нервових процесів, планування дій, абстрактних уявлень тощо; – складна диференціація характерна для скронево-тім'яного ком- плексу, розвиваються зір і слух, які починають діяти узгоджено при ма- ніпулюванні предметами; – перебудовуються зони вторинного кіркового аналізу тонких ру- хів під контролем зорового аналізатора. Це дозволяє гальмувати недо- ладні рухи, здійснювати переключення з одних рухів на інші й перетво- рювати окремі рухові акти на серійно організовані навички, виробляти нові стереотипи рухів; – розвиток задніх третинних філогенетично нових кіркових полів 39 і 37: поле 39 об'єднує сигнали від кінестетичних, вестибулярних і зорових аналізаторів, здійснює орієнтацію у просторі, контролює прос- торові дії індивідів під час трудових операцій, які потребують чіткого уявлення про схему власного тіла. У сучасної людини це поле пов'язане також з усною мовою і контролем за діями інших. Поле 37 відповідає за координацію імпульсів від слухового та зорового аналізаторів. Це стало можливим за рахунок такого новоутворення кори як скронево-тім'яно- потилична підобласть – Модифікація та ускладнення зон первинного (поле 17) і вторин- ного (поля 18, 19) зорового аналізатора та первинного (поле 41) і вто- ринного (поля 22 і 42) слухового аналізатора, які також мають велике значення для розвитку трудової діяльності, полювання і мови. Формування відповідних нейрофізіологічних механізмів зумовило суттєве зростання адаптаційних можливостей палеоантропів за рахунок удосконалення методів виготовлення знарядь і полювальної активності .