- •1. Педагогіка вищої школи та педагогічна майстерність викладача як навчальна дисципліна, її мета, завдання, зв’язок з іншими науками (і з наукою за фахом).
- •3. Принципи, закони, закономірності в педагогіці як дефініції (розгляд їх сутності на конкретних прикладах).
- •4. Емпіричний і теоретичний рівні, методи наукових досліджень з пвш. Класифікація, етапи педагогічної майстерності викладача.
- •5. Перші європейські університети, їх права, структура, типи, навчально-виховні системи.
- •7. Я.А. Коменський і його «Велика дидактика».
- •8. Заснування, діяльність і видатні діячі Харківського, Київського та Одеського університетів.
- •9. Структура сучасної системи освіти України, характеристика її складових елементів.
- •10. Структура сучасної системи освіти однієї з розвинутих країн (за вибором) і характеристика її складових елементів.
- •11. Основи управлінської діяльності у вищих навчальних закладах.
- •12. Індивід і особистість. Поняття про структуру і розвиток особистості. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток людини.
- •13. Сучасні гуманістичні теорії, концепції і підходи до виховання, освіти, навчання і розвитку особистості.
- •15. Головна мета, сутність і особливості сучасного національного виховання молоді. Принципи національного виховання молоді.
- •16. Професія педагога і критерії його ефективної діяльності в системі безперервного національного виховання.
- •17. Основні завдання, категорії та поняття дидактики вищої школи.
- •18. Процес навчання у вищій школі, його основні ланки і функції.
- •19. Пояснювально-ілюстративне, репродуктивне і програмоване навчання, їх ефективність.
- •20. Сутність проблемного, ігрового і модульного навчання.
- •21. Поняття про дидактичні принципи (принципи навчання) у вищій школі, їх загальна характеристика і функції.
- •22. Зміст і державний стандарт вищої освіти, їх складники і навчальний план (за фахом).
- •23. Сутність поняття «метод навчання» і проблеми класифікації загальних методів навчання.
- •24. Загальна характеристика словесних і практичних методів навчання (з прикладами за фахом).
- •25. Характеристика наочних методів навчання і вимог до наочності (з прикладами за фахом).
- •26. Характеристика методу проблемного викладу навчального матеріалу, евристичного і дослідницького методів навчання (з прикладами за фахом).
- •27. Суть індивідуального, фронтального і групового (та роботи в парах) способів організації самостійної навчальної роботи студентів на заняттях за розкладом (з прикладами за фахом).
- •28. Технічні засоби навчання (тзн), їх класифікація і вимоги до застосування в навчальному процесі вищої школи (за фахом).
- •29. Загальна характеристика форм організації навчання (фон) і видів занять у вищій школі та основних відмінностей між ними.
- •30. Лекція у вищій школі як провідна форма організації навчання. Типи, види і різновидності навчальних лекцій, їх характеристика,
- •31. Функції і структура навчальної лекції, вимога до її підготовки і проведення. План, тези і конспект лекції.
- •32. Лабораторні та індивідуальні заняття і консультації у вищій школі.
- •33. Практичні та семінарські заняття, індивідуальні завдання і самостійна робота студентів (за фахом).
- •34. Перспективні освітні технології у вищій школі.
- •35. Теорія та практика виховної роботи у вищій школі.
- •36. Принципи, напрями, методи виховання особистості.
- •37. Формування та вдосконалення педагогічної майстерності викладача вищої школи.
- •38. Профілактика та розв’язання педагогічних конфліктів у вш.
- •39. Профілактика синдрому «емоційного професійного вигорання викладача».
- •40. Сутність педагогічного діагностування, контролю, самоконтролю, корекції, оцінювання та обліку успішності навчання студентів.
- •41. Етапи, об’єкти, принципи і функції контролю успішності навчання студентів. Рівні засвоєння навчального матеріалу програми.
- •42. Види, типи, методи і форми контролю та самоконтролю успішності навчання студентів.
- •43. Критерії, норми, способи і системи (шкали) оцінювання та обліку успішності навчання студентів. Поняття про рейтинг і перевідні шкали.
12. Індивід і особистість. Поняття про структуру і розвиток особистості. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток людини.
Індивід (лат. individuum — неподільне) — людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens.
Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість.
Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.
Як індивід людина має такі ознаки, як вік, стать, освіта, професія, інтереси. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми. Особистість — категорія суспільно-історична. В її характеристиці головними ознаками є суспільна сутність та соціальні функції.
Особистість — це якість індивіда. Природно можуть виникнути запитання: чи може існувати індивід, який не став особистістю, і чи може бути особистість без її конкретного носія, тобто без індивіда?
Розвиток людини — процес фізичного і психічного становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.
Процес розвитку людини супроводжується фізичними та психічними, кількісними та якісними змінами.
До фізичних змін належать ріст, розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи тощо. Психічні зміни охоплюють розумовий розвиток, формування психічних рис особистості, набуття соціальних якостей.
Розвиток людини залежить як від зовнішніх впливів, так і від внутрішніх сил.
Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.Поняття «розвиток людини» і «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Насправді поняття «особистість» означає соціальну характеристику людини, тобто ті її якості, які формуються під впливом спілкування і встановлення стосунків з іншими людьми, суспільством загалом. Розвиток людини і формування її особистості є єдиним, цілісним процесом.
Найпершим чинником, що впливає на формування особистості, є спадковість.
Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.
Від біологічної спадковості залежить як те спільне, що визначає належність індивіда до людського роду загалом, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями.
Складною в педагогіці є проблема здібностей у певній галузі. Особливої уваги заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей. Результати генетичних досліджень засвідчують, що здорові люди мають задатки до необмеженого духовного розвитку, і підтверджують припущення про великі можливості людського мозку.
На цій підставі у педагогіці та психології розроблено концепцію розвиваючого навчання. Вона ґрунтується на тому, що правильно організоване навчання може і повинно стимулювати розвиток людини.
Не менше значення у формуванні особистості має вплив на неї навколишнього середовища.
Середовище — сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і впливають на її розвиток.
Середовище, яке оточує індивіда від його народження до кінця життя, умовно можна поділити на природне середовище і соціальне. Чинниками природного середовища є клімат, рельєф, географічне положення тощо. Соціальне середовище утворюють соціальні групи, які безпосередньо чи опосередковано впливають на людину (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариства однолітків, засоби масової інформації та ін.).
У соціальному середовищі людина соціалізується — засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, активно залучається до системи соціальних зв'язків, самостійно знаходить шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому дитина не тільки залежить від середовища, а й сама є активною, діяльною істотою.
Роль виховання у формуванні особистості.
Вирішальну роль у формуванні особистості відіграє процес виховання, що виконує такі функції:
- організація діяльності, в якій формується особистість;
- добір змісту навчання і виховання, що спрямовує формування особистості у потрібному напрямі;
- усунення впливів, які можуть негативно позначитися на формуванні особистості;
- ізолювання особистості від несприятливих для її формування умов, які неможливо усунути.
Як цілеспрямована, планомірна діяльність педагогів виховання покликане розвивати природні задатки, формувати особистість.
