Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПЕДАГОГІКА ПРАВИЛЬНА1.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
59 Мб
Скачать
☆

13. Сучасні гуманістичні теорії, концепції і підходи до виховання, освіти, навчання і розвитку особистості.

Особистісний (індивідуальний) підхід у вихованні - послідовник-ніс ставлення педагога до вихованця як особистості, як відповідальному суб'єкту власного розвитку. Він являє собою базову ціннісну орієнтацію педагогів на особистість, її індивідуальність, творчий потенціал дитини, яка і визначає стратегію взаємодії. В основі особистісного підходу лежить глибоке знання дитини, її вроджених властивостей і можливостей, здатності до саморозвитку, знання того, як його сприймають інші і як він сприймає себе сам. У виховний процес включаються спеціально розраховані на особистість дитини ситуації, що допомагають йому реалізувати себе в рамках школи.

Діяльнісний підхід вчених надає першорядну роль тих видів діяльності, які сприяють розвитку особистості. Він привів до розробки нової системи виховання, заснованої па ідеї єдності свідомості і діяльності.

Особистісно-діяльнісний підхід до виховання означає, що школа повинна забезпечити діяльність людини, становлення особистості.

Творчий підхід ставить в основу творчість педагога і дитини в процесі виховання.

Отношенческой підхід можна розглядати як у рамках діяльнісного, так і самостійно. Він пов'язаний з ідеями коригування виникають у спільній діяльності і спілкуванні дітей відносин, їх гуманізації за допомогою спеціально створюваних ситуацій.

Подієвий підхід теж слід розглядати як один з аспектів діяльнісного підходу. Сенс його в тому, щоб перетворити те чи інше плановане захід у захоплюючу для всього колективу справа, залишити яскравий слід у пам'яті його учасників.

Диференційований підхід у сфері виховання - це облік індивідуальних інтересів хлопців, їх "лідерських" можливостей, здібностей до реалізації організаторських функцій в колективі.

Ціннісний (аксіологічний) підхід ставить головним завданням виховання освоєння цінностей загальнолюдської культури - духовної і матеріальної.

Класовий підхід, характерний для соціалістичного суспільства, ставить цілі і принципи виховання в залежності від соціальних класів - імущих або незаможних (звідси і термінологія "буржуазне виховання", "радянське виховання").

Середовий підхід проник в педагогіку в останні роки. Його сенс -включення школи в середу з педагогічно доцільною позиції і включення середовища в школу, освоєння її зв'язку з реалізацією поставлених цілей. Середовий підхід у вихованні - це інтеграція впливів всіх виховних інструментів суспільства в рамках навколишнього середовища, в результаті чого може з'явитися регіональна виховна система.

Виділяють методи соціально-активного виховання:

- Створення учнями різних матеріальних і духовних цінностей культури;

- Вільний вибір дітьми способів і форм культурної життєдіяльності, життєтворчості;

- Моральна діяльність, спрямована на відродження національної культури.

Відповідно до чинного закону про освіту педагог має тепер право:

- Мати авторську виховну програму;

- Використовувати різні способи корекції розвитку дітей;

- Допомагати родині в розробці індивідуальної програми виховання дитини;

  • З урахуванням інтересів дітей самостійно визначати форми, методи і зміст виховання.

14. Особа, група, колектив і суспільство, їх взаємини у процесі діяльності та спілкування. Спільна діяльність - один із основних видів людського спілкування.

Вона неможлива без наявності контактів між підлеглими, без обміну інформацією з метою успішного розв'язання завдань. Тому спільна діяльність — найважливіший чинник організації життя і соціалізації особистості.

Конкретними формами спільної діяльності можуть бути: в дошкільному віці - гра, у шкільному - навчання, у дорослих - праця. Але це не означає, що кожному віку властивий певний, а не якийсь інший стиль спілкування під час спільної діяльності. Найраціональніші процеси спілкування, а отже і розвиток особистості, можливі за умови гармонійного поєднання всіх трьох видів спільної діяльності, що залучають до активності всі види спілкування, які й збагачують особистість.

У спільній діяльності як виді спілкування людей можливе інформаційне спілкування, що передбачає передавання і обмін інформацією не лише як аспекту діяльності, а й поза нею. Таке спілкування припускає наявність відправника (комунікатора) і одержувача (реципієнта) інформації.

В акті спілкування треба чітко розрізняти такі його елементи: а) завдання спілкування; б) його зміст; в) засоби спілкування; г) соціально-психологічний продукт спілкування. Якщо хоча б одного елементу цієї цілісності бракує, спілкування перетворюється на беззмістовну розмову.

Що ж принципово відрізняє колектив від менш розвинених груп людей?

У колективі визначальними принципами є взаємодія, взаємовідносини, що опосередковані метою, завданнями і цінностями спільної діяльності, що складає її реальний зміст.

До найважливіших властивостей спільної діяльності колективу відносяться надбання в колективі переваги самовизначенню людини і помітне зменшення (порівняно з групою, асоціацією і дифузною групою) конформних реакцій у важливих для колективу ситуаціях.

Тому, залучаючи людину в систему суспільних відносин, колектив формує її як особистість.

Особливість колективу полягає в тому, що він створюється керівником, в ньому активно виникають міжособистісні взаємини, властиві демократичному суспільству. Колектив можна розглядати як особливе соціальне середовище, яке формує і розвиває духовні та фахові здатності підростаючого покоління. Правильна побудова і організація взаємодії між підлеглими в колективі є одним із завдань виховання.