- •1. Педагогіка вищої школи та педагогічна майстерність викладача як навчальна дисципліна, її мета, завдання, зв’язок з іншими науками (і з наукою за фахом).
- •3. Принципи, закони, закономірності в педагогіці як дефініції (розгляд їх сутності на конкретних прикладах).
- •4. Емпіричний і теоретичний рівні, методи наукових досліджень з пвш. Класифікація, етапи педагогічної майстерності викладача.
- •5. Перші європейські університети, їх права, структура, типи, навчально-виховні системи.
- •7. Я.А. Коменський і його «Велика дидактика».
- •8. Заснування, діяльність і видатні діячі Харківського, Київського та Одеського університетів.
- •9. Структура сучасної системи освіти України, характеристика її складових елементів.
- •10. Структура сучасної системи освіти однієї з розвинутих країн (за вибором) і характеристика її складових елементів.
- •11. Основи управлінської діяльності у вищих навчальних закладах.
- •12. Індивід і особистість. Поняття про структуру і розвиток особистості. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток людини.
- •13. Сучасні гуманістичні теорії, концепції і підходи до виховання, освіти, навчання і розвитку особистості.
- •15. Головна мета, сутність і особливості сучасного національного виховання молоді. Принципи національного виховання молоді.
- •16. Професія педагога і критерії його ефективної діяльності в системі безперервного національного виховання.
- •17. Основні завдання, категорії та поняття дидактики вищої школи.
- •18. Процес навчання у вищій школі, його основні ланки і функції.
- •19. Пояснювально-ілюстративне, репродуктивне і програмоване навчання, їх ефективність.
- •20. Сутність проблемного, ігрового і модульного навчання.
- •21. Поняття про дидактичні принципи (принципи навчання) у вищій школі, їх загальна характеристика і функції.
- •22. Зміст і державний стандарт вищої освіти, їх складники і навчальний план (за фахом).
- •23. Сутність поняття «метод навчання» і проблеми класифікації загальних методів навчання.
- •24. Загальна характеристика словесних і практичних методів навчання (з прикладами за фахом).
- •25. Характеристика наочних методів навчання і вимог до наочності (з прикладами за фахом).
- •26. Характеристика методу проблемного викладу навчального матеріалу, евристичного і дослідницького методів навчання (з прикладами за фахом).
- •27. Суть індивідуального, фронтального і групового (та роботи в парах) способів організації самостійної навчальної роботи студентів на заняттях за розкладом (з прикладами за фахом).
- •28. Технічні засоби навчання (тзн), їх класифікація і вимоги до застосування в навчальному процесі вищої школи (за фахом).
- •29. Загальна характеристика форм організації навчання (фон) і видів занять у вищій школі та основних відмінностей між ними.
- •30. Лекція у вищій школі як провідна форма організації навчання. Типи, види і різновидності навчальних лекцій, їх характеристика,
- •31. Функції і структура навчальної лекції, вимога до її підготовки і проведення. План, тези і конспект лекції.
- •32. Лабораторні та індивідуальні заняття і консультації у вищій школі.
- •33. Практичні та семінарські заняття, індивідуальні завдання і самостійна робота студентів (за фахом).
- •34. Перспективні освітні технології у вищій школі.
- •35. Теорія та практика виховної роботи у вищій школі.
- •36. Принципи, напрями, методи виховання особистості.
- •37. Формування та вдосконалення педагогічної майстерності викладача вищої школи.
- •38. Профілактика та розв’язання педагогічних конфліктів у вш.
- •39. Профілактика синдрому «емоційного професійного вигорання викладача».
- •40. Сутність педагогічного діагностування, контролю, самоконтролю, корекції, оцінювання та обліку успішності навчання студентів.
- •41. Етапи, об’єкти, принципи і функції контролю успішності навчання студентів. Рівні засвоєння навчального матеріалу програми.
- •42. Види, типи, методи і форми контролю та самоконтролю успішності навчання студентів.
- •43. Критерії, норми, способи і системи (шкали) оцінювання та обліку успішності навчання студентів. Поняття про рейтинг і перевідні шкали.
7. Я.А. Коменський і його «Велика дидактика».
Серед педагогів початку Нового часу особливе місце належить Яну Амосу Коменському (1592-1670). Філософ-гуманіст, суспільний діяч, він посів гідне місце в боротьбі проти норм, що були прийняті в середньовічних науці, культурі, вихованні та освіті. Я.А. Коменського по праву можна назвати батьком сучасної педагогіки. Одним із перших він зробив спробу відшукати і привести до системи об’єктивні закономірності виховання й навчання, вирішити питання, на які не змогла дати відповідей попередня педагогічна думка.
Я.А. Коменський у своїх педагогічних творах (передусім у „Великій дидактиці”) підвів підсумки розвитку педагогічної думки XV та XVI ст. і заклав основу сучасної дидактики, створивши струнку педагогічну систему, історично прогресивну за своїм основним змістом.
У цьому плані серед всіх педагогічних праць Я.А. Коменського (а їх більше 200) перше місце займає його твір „Велика дидактика”, написаний у 1632 р. Повна назва книги в урочистому стилі тієї епохи відтворює головну мету книги: „Велика дидактика, змістом якої є загальне мистецтво усіх навчати усього... коротко, приємно, ґрунтовно... Альфою та Омегою нашої дидактики нехай буде: пошук і відкриття нового способу, при якому вчителі менше б учили, а учні більше вчилися, у школах менше було б крику, одуріння, марної праці, а більше дозвілля, радості і міцного успіху; в християнській державі менше було б темряви, смутку, розладу, а більше б світла, порядку, миру і спокою”.
Головні ідеї дидактики Я.А. Коменського мають сенсуалістичний харак-тер: пізнання реального світу на основі чуттєвого сприйняття, реалізм, принцип наочності. Він стверджував, що «немає нічого в інтелекті, чого б до того не було у відчуттях». Це відповідає сенсуалістичній філософії Ф. Бекона, в індуктивному методі якого Я.А. Коменський вбачав шлях «до проникнення в таємниці природи».
У світогляді Я.А. Коменського переплітаються елементи стихійного матеріалізму, реалізму, бажання спиратися на життя, на досвід, з одного боку, і релігійність – з іншого. На його думку, світ – це «створіння Боже», пізнання його – це «пошук Бога всюди». Земне життя педагог вважав підготовкою до вічного життя і в цьому бачив мету виховання. Ця подвійність його світогляду відбилася і на його педагогіці.
У «Великій дидактиці» закладено загальні цілі виховання. Я.А. Коменський, виходячи з релігійного віроучення стверджував, що людина, як ідеальне створіння, призначена до найвищої мети, більш високої, ніж інші створіння; а саме: до єднання з Богом. Три сходинки ведуть до цієї мети: 1) вона повинна пізнати себе і всі речі; 2) повинна навчитися володіти самою собою і всіма речами; 3) завжди при цьому пам’ятати про Бога. Ця потрійна мета, підкреслює Я.А. Коменський, досягається мудрістю (знаннями), доброчинністю та релігією; ростки всього цього закладені в людині природою. Я.А. Коменський підкреслює, що головна мета виховання – зробити з людей справжніх людей, зробити з людини людину. Він виокремлює головну роль виховання в процесі досягнення людиною свого високого призначення: бути людиною. «Людина є створіння найбільш тендітне і божественне, якщо вона буде приборкана справжнім вихованням, якщо ж її не виховувати або давати неналежне виховання, то вона буде найдикішою твариною з усіх, кого створює земля».
Завдання навчання Коменський часто зводить не так до користі конкретної людини (хоч і не уникає її), як до користі передусім держави: «Якщо ти придивишся до порядку, панівного в суспільних і приватних справах добре освіченого народу, там все йде як годинник… У варварів же все схоже на розв'язаний сніп або пісок без цементу», — писав Коменський в трактаті «Про розвиток природних обдарувань».
У тяжкий період, коли чеський народ втратив національну незалежність, Коменським рухало величезне бажання допомогти Чехії зберегти культурну спадщину, залишену предками, а головне — поліпшити методи виховання і навчання молоді, у чому він бачив запоруку майбутнього своєї країни. Він закликав до того, щоб вся молодь діставала широку універсальну освіту і вважав обов'язковим зв'язок виховання з навчанням мовам — спочатку рідній, потім латини — як мови науки і культури того часу. Тому немає нічого дивного в тому, що його «Дидактика» мала широку підтримку не тільки за кордоном, але й на батьківщині.
Важливо зазначити, що, на відміну від багатьох релігійних людей свого часу, Коменський визнає в прагненні людини до знань Божественну, а не сатанинську природу. Умовою ж задоволення цієї жаги Коменський висуває освіту людини. «Людина за своєю природою, — говорить Коменський, — народжується цілеспрямованою і здатною до розуміння найрізноманітніших речей. Властивість пізнання є божественною в людині. …Немає потреби що-небудь привносити людині ззовні, треба тільки розвивати, з'ясовувати те, що вона має закладеним у собі самій».
