10. Структура сучасної системи освіти однієї з розвинутих країн (за вибором) і характеристика її складових елементів.

Іран 1851 р. – відкриття школи «Дар аль-Фунун», першого вищого учбового закладу університетського типу Аміром Кабіром для підготовки спеціалістів у сферах медицини, технічних наук, військових наук та геології. У школі навчалося 30 чоловік , 7 австрійських викладачів та декілька перекладачів французьких ВНЗ.

1934 р. – з метою централізації вищих навчальних закладів був створений Тегеранський університет шляхом об'єднання школи «Дар аль-Фунун» та ще декількох ВНЗ на зразок інститутів вищої освіти Франції.Після перемоги Ісламської революції (1979 р.) вища освіта в Ірані набула небаченого розвитку. Загальна кількість студентів виросла у 26 разів, було створено декілька наукових центрів і більше 500 медичних науково-дослідницьких центрів, кількість приміщень відведених для ВНЗ виросла у 5 разів. Кількість написаних статей виросла з 341 статті у 1979 р. до 20 тис. статей у рік на сьогоднішній день. Відповідно до останніх даних, кількість студентів в Ірані складає 4 млн. 700 тис. осіб.

Кількість ВНЗ та нукових центрів у країні складає 2 тис. 600

Кількість іноземних студентів складає більше 35 тис. осіб, з яких 50% навчається на факультетах політології, 30% - на технічних та інженерних факультетах, 17% - на медичних факультетах, 3% - на факультетах мистецтва.

Щорічно 20% бюджетних витрат і 5% ВВП витрачається на освіту, один з найвищих показників у світі. На середню освіту йде половина бюджету, а 21% йде на вищу

11. Основи управлінської діяльності у вищих навчальних закладах.

Ставлення до студентів детермінує організаторську діяльність викладача, визначає загальний стиль спіл­кування, який може бути авторитарним, демократичним, ліберальним.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який пе­ретворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця. Авторитарний викладач само­чинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує студентів. Основними формами взаємодії за такого стилю спілкування є наказ, вказівка, інструкція, догана. Викладач нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологіч­ний клімат. Протидії владному тиску викладача призво­дять до конфронтації.

Демократичний стиль ґрунтується на глибокій пова­зі, довірі й орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу, покликаний донести мету діяль­ності до свідомості кожного студента і залучити всіх до ак­тивної участі у спільній справі. Основними засобами взає­модії є заохочення, порада, інформування.

За ліберального стилю у викладача немає стійкої педа­гогічної позиції, вона виявляється у невтручанні, низько­му рівні вимог до виховання. Такий викладач обмежуєть­ся виконанням лише викладацької функції. Наслідком такої позиції є втрата поваги, погіршення успішності і дис­ципліни [3].

У педагогічній діяльності студент є суб’єктом не лише виховання, а й навчання, оскільки виховний вплив ефек­тивний лише за умови, що студент сам буде активним.