1.2. Функції нормування праці

Оскільки нормування праці є важливим елементом ефективної побудови виробничих процесів і управління ними, воно виконує з приводу цього декілька важливих функцій.

1. У визначених організаційно-технічних умовах, установлює міру праці у вигляді норм, що дозволяють визначити ступінь участі кожного працівника в створенні кінцевого продукту. Тим самим норми праці являють собою конкретну і безпосередню характеристику індивідуальної або колективної продуктивності праці.

2. Нормування праці є основою внутрівиробничого планування. За допомогою норм здійснюються розрахунки виробничих програм цехів, дільниць, планових завдань для окремих робочих місць, визначається кількість устаткування і планове використання виробничої потужності дільниць, цехів і підприємства в цілому. Виходячи з норм, визначається планова трудомісткість виготовлення деталей і виробу в цілому, а на цій основі – необхідна чисельність працівників, обчислюються фонд оплати праці, собівартість продукції, календарно-планові нормативи (розміри партій, тривалість виробничих циклів, обсяги незавершеного виробництва). В умовах ринкових відносин у рамках цієї функції вирішуються і перспективні стратегічні задачі, такі як порівняльна оцінка трудових витрат з витратами конкурентів, виявлення можливостей їхнього зниження, оцінка економічної ефективності заходів організаційно-технічного характеру.

3. Норми праці є основою раціональної організації праці і виробництва. У процесі розрахунку норм знаходиться оптимальний варіант послідовності виконання операції (роботи), планування робочого місця, системи його обслуговування. Тим самим оптимізується організація праці.

4. Виконуючи функцію критерію ефективності трудових процесів, технічно обґрунтовані норми витрат праці є еталоном, що дозволяє визначити й оцінити кількісно наявні резерви підвищення продуктивності праці на робочих місцях.

5. Норми праці визначають міру винагороди за працю. При погодинній системі оплати праці величина заробітної плати визначається відповідно до тарифної ставки (окладу) і відпрацьованого часу. При відрядній системі розцінка, за якою розраховується заробітна плата, визначається множенням тарифної ставки розряду роботи на норму часу.

6. Нормування праці виконує функцію раціоналізації виробничих і трудових процесів. Використовувані в нормуванні методи вивчення витрат робочого часу дозволяють виявити існуючі недоліки в організації виробництва і розробити заходи, що їх усувають.

7. Технічно обґрунтовані норми праці забезпечують нормальну інтенсивність праці, що дозволяє тривалий час зберігати високу працездатність працівників, продуктивність і інтенсивність праці протягом робочої зміни, а також забезпечує відтворення робочої сили. Це досягається застосуванням централізовано розроблених нормативів і норм, при розрахунку яких враховується психофізіологічний припустимий рівень інтенсивності праці або темпу роботи, що характеризується оптимальним рівнем функціонування організму.

В сучасних соціально-економічних умовах норми праці не виконують у повному обсязі свої функції міри праці, міри винагороди за працю, еталону ефективності організації виробництва, праці та управління, критерію оцінки рівня продуктивності праці, ціни і якості продукції (послуг) з урахуванням особливостей сучасного етапу соціально-економічного розвитку.

Функція норми праці як міри праці в умовах централізованої економіки на практиці не виконувалася, бо норми витрат робочого часу виводилися з міри винагороди за працю зі сформованого або досягнутого рівня заробітної плати без достатньої оцінки необхідних витрат праці, без обґрунтованого обліку явних і прихованих втрат робочого часу і можливостей підвищення продуктивності праці за рахунок кращої її організації та нормування. Це послаблювало значення ролі даної функції норми праці, призводило до зрівнялівки в оплаті, знижувало економічний інтерес працівника, породжувало в ряді випадків підвищену плинність кадрів, а, отже, призводило до недостатньо ефективного використання трудового потенціалу працівників. У сучасних умовах підвищується роль функції норми праці як міри трудової діяльності кожного працівника, а також рівня її напруженості, темпу роботи.

Функція нормування праці як міри її оплати при переході до ринкової економіки виходить за рамки державного регулювання, стає прерогативою підприємства. Тариф не є обмежувачем, а лише гарантією рівня оплати роботи певної кваліфікації. Підприємство може змінювати рівень тарифної ставки при відповідних міжрозрядних співвідношеннях і базовій ставці першого розряду, яка визначається прожитковим мінімумом. Відбувається перехід від прямого регулювання індивідуальної або середньої заробітної плати до податкових методів регулювання витрат на оплату праці. Розмір індивідуальної заробітної плати повинен визначатися кількістю праці працівника і обсягом зароблених підприємством коштів на оплату праці. Норма часу стає засобом розподілу і стимулювання трудової діяльності, в чому і проявляється її соціально-економічна значимість.