10.3. Нормування слюсарно-складальних робіт

Слюсарні роботи являють собою холодну обробку металів різанням, виконувану ручним (напилок, ножівка та ін.) або механізованим (ручний прес, електродриль та ін.) способом. Ці роботи виконуються при складанні машин і механізмів, або замість обробки на верстатах, через неточність механічної обробки. Чим менше таких робіт, тим досконаліше застосовувана технологія. Найбільша питома вага слюсарних робіт, виконуваних при складанні, має місце в індивідуальному і дрібносерійному виробництвах.

Процес складання являє собою сукупність технологічних операцій по з’єднанню деталей (вузлів) у визначеній конструктивній послідовності для одержання виробу необхідної якості. Як правило, для цілей нормування він задається розгорнутою схемою зборки, технічними вимогами, що забезпечують необхідну якість виробу, і умовами виконання робіт. З технологічної точки зору, складальний процес може бути неоднорідним і включати регулювальні, приганяльні, слюсарні й інші роботи. Такі операції називаються слюсарно-складальними.

На відміну від нормування механічних і інших видів робіт, нормування слюсарно-складальних операцій має деякі особливості.

1. Межею розчленовування технологічного процесу складання є складальна одиниця, тобто комплект (з’єднання деталей), що зберігається, переміщується і подається на подальше складання (з одного робочого місця на інше) як єдине ціле.

2. Об’єктом нормування є складальна операція, під якою розуміється закінчена частина технологічного процесу, обмежена роботою над одною складальною одиницею на одному робочому місці.

3. Оскільки слюсарні роботи є переважно ручними, а елементи допоміжної роботи тісно переплітаються з основними, нормативи містять оперативний час на технологічний перехід.

Основними факторами, що впливають на тривалість виконання слюсарних робіт, є: вид слюсарних робіт, застосовуваний інструмент, оброблюваний матеріал, форма і розміри оброблюваної поверхні, необхідна точність обробки, ступінь зручності виконання робіт, масштаб виробництва.

Процес розрахунку технічно обґрунтованих норм часу на слюсарно-складальні роботи складається з наступних етапів.

1. Встановлюється об’єкт, мета і метод нормування.

2. Проводиться аналіз фактичних умов виробництва, в яких здійснюється операція.

3. Вибираються нормативи для нормування відповідно до типу виробництва, характеру роботи.

4. Операція розчленовується на розрахункові комплекси прийомів роботи і виявляється відповідність фактичних умов праці нормативним. У випадку їхнього відхилення знаходять поправочні коефіцієнти, а якщо в таблицях відсутні дані і немає вказівок про наближене значення, використовують необхідні для розрахунку емпіричні формули.

5. Розраховується оперативний час на операцію (або неповний штучний час). Він визначається як сума оперативного часу усіх розрахункових комплексів, що входять у неї, і виражається наступною формулою:

(10.19)

де Топ_і – оперативний час виконання і-го розрахункового комплексу, хв; k_і – сумарний поправочний коефіцієнт на змінені умови роботи при виконанні і-го розрахункового комплексу; і =1,2,...,n – кількість розрахункових комплексів, що входять в операцію.

В умовах дрібносерійного й одиничного виробництва оперативний час при нормуванні слюсарно-складальних робіт не виділяється. Розрахунки проводяться укрупнено за штучним часом для кожного i-го розрахункового комплексу.

6. Розраховується час на обслуговування робочого місця, відпочинок і особисті потреби. Цей додатковий час задається в нормативах (у відсотках до оперативного часу) і виражається наступним коефіцієнтом:

(10.20)

де а_об – час обслуговування робочого місця (% від оперативного часу); а_воп – час на відпочинок і особисті потреби (% від оперативного часу).

В умовах середньосерійного і дрібносерійного виробництва, де тривалість підготовчо-завершального часу для слюсарно-складальних робіт невелика, при необхідності підготовчо-завершальний час також задається у відсотках до оперативного часу (а_пз) і включається у величину К:

(10.21)

7. Розраховується норма штучного часу на операцію.

(10.22)

де К₁ – поправочний коефіцієнт, що враховує тип і масштаб виробництва.; К₂ – поправочний коефіцієнт, що враховує умови роботи (зверху, знизу і т.д.).

У випадку, якщо Тшт включає підготовчо-завершальний час, воно виконує роль штучно-калькуляційної норми і може використовуватися для планових розрахунків.