9.2. Особливості визначення складових норми часу
Першою складовою норми часу є час підготовчо-завершальної роботи Тпз. Зміст і загальна тривалість підготовчо-завершальної роботи залежать від типу виробництва, характеру виробничого процесу й операції, що підлягає нормуванню, організації праці і якості обслуговування робочого місця.
У масовому і багатосерійному виробництві найбільш трудомісткі елементи підготовчо-завершальної роботи (налагодження і настроювання устаткування, доставка на робоче місце заготовок і інструментів, видалення відходів і т.п.) виносяться за межі зміни і передаються спеціальним допоміжним робітникам. Залишок часу підготовчо-завершальної роботи приєднується до норми часу на обслуговування робочого місця.
Таким чином, як самостійна частина норми часу підготовчо-завершальний час визначається лише в індивідуальному і дрібносерійному виробництві.
Незважаючи на розмаїтість трудових процесів, однойменні елементи підготовчо-завершальної роботи за своїм призначенням і змістом досить схожі, а в однакових або близьких організаційно-технічних умовах вимагають рівних витрат часу. Це дозволяє їх типізувати і встановлювати аналітично-дослідницькими методами обґрунтовані нормативи витрат підготовчо-завершального часу.
Для найбільш типових організаційно-технічних умов виробництва розроблені нормативи часу на такі укрупнені комплекси прийомів по налагодженню устаткування і підготовці його до роботи: ознайомлення з роботою, кресленнями, інструктаж; налагодження устаткування; настроювання верстата на визначений режим обробки деталей; виконання пробної обробки предмета праці; одержання виробничого завдання, матеріалів, заготовок, технологічного оснащення, інструментів; здача наприкінці зміни готової продукції, оснащення, інструментів і т.п.
Основний час (То) значною мірою залежить від фізико-хімічних властивостей предмета праці, технічних характеристик засобів виробництва і рівня його організації. Практично неможливо створити однакові умови роботи на різних підприємствах або навіть у різних цехах одного підприємства для виготовлення однакових деталей.
Виключенням можуть бути деякі прості кріпильні деталі (болти, гайки, цвяхи, шурупи і т.д.), що виробляються за однаковою технологією на однаковому устаткуванні. Тоді для кожної з них можна зробити типові нормативи не тільки основного, але і штучного часу.
В всіх інших випадках основний час установлюють безпосередньо на підприємствах аналітичними або сумарними методами.
Допоміжні прийоми, як і елементи підготовчо-завершальної роботи, піддаються типізації. Це дозволяє розробляти стабільні нормативи допоміжного часу (Тд) для типових організаційно-технічних умов виробництва.
У випадку відсутності готових нормативів допоміжний час можна визначати методом хронометражних спостережень або шляхом мікроелементного нормування.
Ступінь деталізації допоміжного часу для цілей аналізу і нормування залежить від масштабів виробництва, повторюваності операцій, частки допоміжного часу в складі норми часу і зайнятості працівника.
У циклічних процесах багатосерійного і масового виробництва, де необхідна висока точність норм, поділ операцій і нормування допоміжного часу ведеться по окремих прийомах, а в деяких випадках навіть по трудових діях і рухах.
Час обслуговування робочого місця (Тоб) встановлюється в розрахунку на одиницю продукції або на зміну. Перший спосіб застосовується при поштучному випуску продукції в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, другий – на механічних процесах у масовому виробництві, а також в апаратурних процесах.
При нормуванні операцій механічної обробки в умовах масового і серійного виробництва окремо розраховують час технічного обслуговування (Ттех) і час організаційного обслуговування (Торг).
(9.1)
(9.2)
де атех – норматив часу на технічне обслуговування у відсотках від основного (машинного) часу; аорг – норматив часу на організаційне обслуговування у відсотках від оперативного часу.
У дрібносерійному й індивідуальному виробництві, а також при нормуванні ручних (слюсарних, складальних, монтажних і т.п.) робіт загальний час обслуговування робочого місця розраховують по нормативах у відсотках від оперативного часу.
(9.3)
де аоб – норматив часу на обслуговування робочого місця у відсотках від оперативного часу.
При відсутності нормативів час обслуговування можна визначати аналітично-дослідницьким методом, застосовуючи фотографію робочого часу і хронометраж.
Час на особисті потреби (Топт) відповідно до трудового законодавства для всіх працівників незалежно від умов праці дорівнює 2% тривалості зміни, що складає приблизно 10 хв на 8-годинний робочий день.
Час відпочинку працівника (Твід) залежить від наявності і рівня факторів, що впливають на працездатність людини:
фізичних зусиль;
нервової напруги;
темпу роботи;
робочої пози;
монотонності праці;
мікроклімату в робочому приміщенні;
забруднення повітря;
виробничого шуму;
вібрації, обертання і поштовхів;
освітлення робочої зони.
Шляхом спеціальних досліджень установлені нормативи часу на відпочинок у відсотках від оперативного часу в залежності від рівня факторів умов праці. Для нормальних умов праці мінімальний час відпочинку повинен дорівнювати тривалості виробничої гімнастики, тобто 10 хв у зміну.
Розглядаючи складові норми штучного часу, варто підкреслити, що оперативний час циклічно повторюється з кожним черговим виробом. Час обслуговування робочого місця, відпочинку й особистих потреб не повторюється з кожним виробом, а включається до складу штучного часу виходячи з нормативів, виражених у відсотках.
Таким чином, формула штучного часу в залежності від типу виробництва може мати наступні модифікації:
для масового виробництва
(9.4)
для серійного виробництва
(9.5)
для індивідуального, дрібносерійного і серійного виробництва на ручних процесах
(9.6)
де а1 – норматив часу технічного обслуговування робочого місця у відсотках від основного часу; а2 – норматив часу організаційного обслуговування робочого місця у відсотках від оперативного часу; а – норматив часу обслуговування робочого місця у відсотках від оперативного часу; в – норматив часу на відпочинок і особисті потреби у відсотках від оперативного часу; с – норматив часу на обслуговування робочого місця, відпочинок і особисті потреби у відсотках від оперативного часу.