- •Сучасні інформаційні та комунікаційні системи
- •2009 – 2010 Доц. Каф. Журналістики хну ім. Каразіна в.Н.
- •Тема № 2 Інформаційне суспільство1
- •Окінавська хартія Глобального інформаційного суспільства
- •Глобальність інформаційного суспільства
- •Напрямки розвитку інформаційного суспільства
- •Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов’язки, права, перспективи
- •Теоретичні основи Глобального Інформаційного Суспільства
- •Економіка посткапіталізму: Віртуалізація та Інформатизація
- •Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства
- •Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов’язки, права, перспективи
- •Додаток: Електронний уряд України
- •Література о.Голобуцький о.Шевчук e‑Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути Київ 2001
- •1 В лекції використані матеріали із книги: о.Голобуцького і о.Шевчука „e‑Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути”, Київ 2001
Глобальність інформаційного суспільства
Засоби зв’язку кожної держави стають все більш інтегрованими в світову мережу
Глобальна інформаційна інфраструктура (ГІІ, Global information infrastructure, GII) - Якісно нове інформаційне утворення, формування якого започаткувала в 1995році група розвинених держав світового співтовариства. Згідно з їхньою задумкою, ГІІ являтиме собою інтегровану загальносвітову інформаційну мережу масового обслуговування населення нашої планети на основі інтеграції глобальних і регіональних інформаційно-комунікаційних систем, а також систем цифрового телебачення і радіомовлення, супутникових систем і мобільного зв’язку.
Напрямки розвитку інформаційного суспільства
Ще в 1994 році Європейська комісія визначила напрямки розвитку технологічної структури інформаційного суспільства. (Ч.с.52) серед них автори докладу називають такі: цифрові мережі інтегрованих послуг (ISDN), широкополосні лінії зв’язку, мобільна телефонія, волоконнооптичні магістральні канали, супутниковий зв’язок.
Серед важливих чинників, що стимулюють розвиток ІТ є потреба в їх використанні в таких галузях суспільного життя: дистанційна робота, дистанційна освіта, мережі, що поєднують університети та дослідницькі центри; дешеві послуги для підприємств малого та середнього бізнесу (електронна пошта, відео конференції, реклама і т.п.); комп’ютерні мережі для управління транспортом, повітряним сполученням. Це далеко не вичерпаний перелік сфер застосування новітніх телекомунікаційних технологій. Разом з тим вже тоді були визначені і проблеми, пов’язані з впровадженням потужних інформаційних та комунікаційних систем. В першу чергу це захист інтелектуальної власності і авторського права, приватного життя і даних про особу, проблема власності в ЗМІ.
В 1994 році Європейська комісія розробила план під назвою "Європейський шлях в інформаційне суспільство". План передбачав чотири напрямки діяльності Євросоюзу: створення нормативно-правового простору; розвиток інформаційних мереж, класифікація інформаційних послуг, стандартизація обладнання; вивчення соціальних і культурних аспектів інформаційного суспільства; пропаганда концепції інформаційного суспільства серед населення з метою мати суспільну підтримку.
Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов’язки, права, перспективи
Ми всі знаємо, що глобальні інформаційні мережі і стосунки, з ними пов’язані, є “наддержавними”, “позадержавними” і таке інше. Чи є таким же Інформаційне суспільство? Певно, що так. То що ж, тоді виходить, що держава – виключно через інстинкт самозбереження – є ворогом глобальної інформатизації?
Все це і так, і не так. Справедливо те, що Інформаційне суспільство глобальне за своїм характером, і не визнає кордонів. Проте так само справедливо, що перш ніж з повним правом назвати будь-яке суспільство інформатизованим, тобто, таким, що є часткою Глобального Інформаційного, ще доведеться дуже багато чого змінити, вдосконалити, створити чи ліквідувати.
І це, як не здавалось би це парадоксальним, завдання саме державних інститутів, таких як уряд, економіка, системи освіти й соціального захисту тощо. Та це перестає бути парадоксом, коли за центральну парадигму виступає принцип “не люди для держави, а держава для людей”.