ГРОШОВИЙ РИНОК
Суть і структура грошового ринку та механізм його функціонування
Грошовий (монетарний) ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються,розподіляються та перерозподіляються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.
У західній та вітчизняній літературі грошовий ринок нерідко ототожнюють з фінансовим ринком. З таким підходом можна погодитись, якщо сам фінансовий ринок трактувати широко - як особливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових інструментів (гроші, облігації, акції, депозитні сертифікати, тощо).
У сучасних умовах грошовий ринок охоплює сукупності операцій з короткостроковим та довгостроковим позиковим капіталом. Основними джерелами його утворення стають заощадження домашніх господарств.
Наприклад, в Україні на грудень 2011 р. на грошову ринку фінансовими посередниками (в т.ч. банками) було залучено 491,756 млрд грн, з них сімейні господарства (населення) довірило кредитній системі 310,390 млрд грн (близько 63,12 % загальної кількості депозитів).
Як правило, їх акумулюють фінансові посередники і на ринковій основі передають у позику функціонуючим підприємствам як інвестиції.
Об'єктивною передумовою функціонування грошового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Грошовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і призначений забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.
За економічною сутністю грошовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.
Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та позичкові угоди, суб'єктами відносин - держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.
В організаційному плані грошовий ринок - це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі, реєстратори, інші фінансові інституції, які, відповідно до чинного законодавства, можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.
Отже, грошовий (фінансовий ринок) - це економічний простір, на якому формуються та функціонують обмінно-перерозподільні відносини, що пов'язані з процесами купівлі-продажу грошових (фінансових) ресурсів та фінансових фондів.
Взаємовідносини продавців та покупців на грошового ринку подано на рис. 3.1.
Рис. 3.1. Взаємовідносини продавців та покупців на грошовому ринку
Головними суб'єктами грошового (фінансового) ринку є домашні господарства, у яких здебільшого випадків доходи перевищують видатки на величину заощаджень. Через фінансові інститути заощадження перетворюються на інвестиції для фірм, що дає їм змогу розширити свою діяльність (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Місце і роль грошового (фінансового) ринку в системі ринкових відносин
Сутність грошового ринку проявляється в таких функціях:
- мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;
- розподіл акумульованих вільних коштів між численими кінцевими споживачами;
- прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі;
- забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.
Грошовий ринок досягає найбільшої ефективності, якщо задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок капіталів, валютний ринок, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг.
Залежно від призначення й рівня ліквідності фінансових активів розрізняють два основних сегменти грошового ринку: ринок грошей та ринок капіталів (рис. 3.3).
Ринок грошей - монетарний ринок, де продаються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, населення і держави.
Об'єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб'єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних та фізичних осіб і держави. Ринок грошей складається з валютного ринку та ринку банківських кредитів (теми 6, 11).
Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а відсоток як ціна грошей часто змінюється під їхнім впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування відсоткової політики в країні.
Ринок капіталів охоплює відносини акумулювання й купівлі-продажу середньострокових і довготермінових кредитів і фінансових активів строком використання понад один рік. Структурними сегментами ринку капіталів є ринок цінних паперів і ринок середньо - та довготермінових банківських кредитів (тема 9).
На ринку капіталів кредитори і позичальники домовляються про обмін грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації), які можна перепродати за іншою альтернативною вартістю, яку визначає фінансовий ринок.
Особливістю цього ринку є те, що попит і пропозиція тут менш рухливі, рівень відсоткової ставки залишається більш стабільним. Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталів, як правило, менш ліквідні, мають найбільший рівень фінансового ризику і, відповідно, високий рівень дохідності.
Структуру грошового ринку за видами фінансових інструментів можна розподілити на три сегменти:
- ринок позичкових зобов'язань;
- ринок цінних паперів;
- валютний ринок.
Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщуватися з одного ринку на інший, одні й ті самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на грошовому ринку за допомогою своїх депозитних зобов'язань мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку, і навпаки.
Рис. 3.3. Структура грошового ринку
Ринок позичкових зобов'язань - це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості. Ринок позичкових зобов'язань є одним із найстаріших і найважливіших сегментів грошового ринку.
Суб'єктами цього ринку є кредитори, позичальники і держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів.
Об'єктом є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.
Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інституції. Усі вони виконують посередницькі функції, залучають вільні фінансові ресурси від юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додаткових коштів. У такий спосіб фінансові посередники забезпечують міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл грошового капіталу.
Джерелом коштів, що циркулюють на ринку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним банком держави. Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок. Короткострокові кредити залучаються, як правило, для поповнення обігових коштів та усунення тимчасових розривів у фінансуванні. Вони надаються терміном до одного року і за своєю економічною сутністю є ринком грошей.
Важливою складовою грошового (фінансового) ринку є ринок цінних паперів, який ще називають фондовим ринком. Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку і повністю - ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних, що виражається через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися.
Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення від інфляції та поліпшення його матеріального становища.
Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Класифікація цінних паперів
Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння та, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Акція - це документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їхніх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та з обмеженим обігом (рис. 3.5).
Рис. 3.5. Види акцій та їхня характеристика
Паперові акції - це цінні папери, які емітуються з дотриманням певних вимог щодо їхнього оформлення і друку. Друкування акцій можуть здійснювати тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо їхнього захисту від підробки. При цьому іменні акції мають найбільш надійний захист, оскільки ведеться книга реєстрації. Електронні акції існують у вигляді записів на файлах у комп'ютерах. Облік акцій ведеться в депозитарії.
Номінальні акції - це цінні папери, на яких позначається їхня номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції - це акції, що купуються під час їхнього випуску. Преміальні акції пов'язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних ними платних акцій. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, раніше визначених випадках.
Облігація - це боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.
Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на державні, місцеві, інституційні, а також корпоративні. Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління. Інституційні облігації випускаються суб'єктами підприємницької діяльності, фінансовими компаніями, корпоративні - акціонерними товариствами.
Казначейські зобов'язання - це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов'язань: довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).
Рішення про випуск довго - та середньострокових казначейських зобов'язань приймається урядом.
Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді відсотка, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред'явника.
Вексель - це письмове й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку певну суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів - прості й переказні. Простий вексель - це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він зазначить, певної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває сили зобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначає уряд.
Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони надаються лише громадянам і підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.
Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації в разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.
Варанти є спеціальним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду. Інвестори можуть одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі його зростання порівняно з обумовленим у варанті.
Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони й ф'ючерси.
Опціон - це угода між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій в особи, яка виписала опціон, або ж продати їх.
Ф'ючерс також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною.
Інвестиційні сертифікати - це цінні папери, що випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їхньому власнику отримувати дохід у вигляді дивідендів.
Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції - посередницьку, індикативну та регулятивну. Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами.
Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна (див. 3.2). Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція - форму пропозиції позик, а ціна - форму відсотка на позичені кошти.
Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їхньою споживчою вартістю - здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.
На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.
Облігаційний відсоток - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.
Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.
Депозитний відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.
Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.
Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок. Їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів - облігацій та депозитів. Тому рівень ставок є найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.
Наслідки зміни ставки відсотка різні й зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.
Зміни ставки відсотка впливають насамперед на попит на грошовому ринку: із зростанням ставки попит знижується, а зі зниженням - підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує дефляцією.
Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.
Облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок НБУ і є орієнтиром вартості грошових засобів. Як правило, комерційні банки встановлюють процентні ставки по депозитам нижче, а по кредитам - вище облікової ставки НБУ.
Використання облікової ставки Центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її на офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку.
Отже, Центральний банк може використовувати ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань - стримувати їх на стадії зростання і стимулювати на стадії спаду. Відсоток - важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, і водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без правильного використання цього інструмента неможливо забезпечити ефективне функціонування банківської системи.
Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов'язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсоток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками ("добові гроші") є базисними для всієї системи відсоткових ставок.
Структура грошового ринку
Грошовому (монетарному) ринку характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. Серед вітчизняних економістів, на наш погляд, найбільш логічно, обґрунтовано і повно розглядають структуру грошового ринку М.І. Савлук і Б.С Івасів [1,2].
Окремі сегменти грошового ринку можна виділити за кількома ознаками (рис. З.2.):
o за видами інструментів, що застосовують для переміщення грошей від продавців до покупців;
o за інвестиційними ознаками грошових потоків;
o за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.
За видами інструментів грошовий ринок складається з трьох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих
Рис. 3.2. Схема структури монетарного ринку.
ринків:
> ринок позичкових капіталів;
> валютний ринок.
> ринок цінних паперів.
* Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.
Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.
* Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.
Валютний ринок - поняття, що охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв'язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.
* Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.
Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів.
Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний - де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Інституційними установами ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі.
Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення.
Саме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва.
За другою ознакою можна виділити такі сектори грошового ринку: Л ринок банківських кредитів;
л ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).
Окремим сектором грошового ринку можна також додатково визначити фондовий ринок.
Сутність та особливості діяльності парабанків та ринку банківських кредитів буде розглянуто у розділах 8 і 9.
Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошовому ринку, останній поділяється на:
> ринок грошей;
> ринок капіталів.
На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.
На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.
Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори: > міжбанківський ринок; > відкритий ринок.
* Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.
Кредитування на міжбанківському ринку може здійснюватися за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.
* Відкритий ринок - це ринок, на якому відбувається купівля та продаж: цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.
Таблиця 3.1. Відмінності ринку капіталів й ринку грошей
Особливості діяльностіринку |
Ринок грошей |
Ринок капіталів |
Класичні операції ринку |
Операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов'язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо. |
Операції з фондовими Іструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, довгострокові депозити комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо. |
Суб'єкти ринку |
Кредитори, позичальники, фінансові посередники |
Кредитори,позичальники, фінансові посередники |
Характерні особливості ринку |
Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому позичковий процент як ціна грошей часто змінюється під впливом попиту і пропозиції, які залежать від стану економіки і фінансової сфери. Таким чином, він є найбільш реальним індикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні. |
Попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон'юнктури, як на ринку грошей. |
Центральний банк може продавати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них - населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їхні вільні резерви та їхній кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні папери у комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їхній кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку [2 ].
Проаналізувавши структуризацію грошового ринку, можна зробити висновок, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими ознаками вони були виділені, існує тісний взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню єдність.
Попит на гроші
Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей.
Економічна теорія розглядає попит на гроші як попит на певний запас грошей. Слід відрізняти зміст понять "попит на гроші" та "попит на грошовий доход". У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. Розміри цього запасу можуть в різні періоди змінюватися. На відміну від цього поняття, "грошовий доход" характеризує не запас, а потік грошей. Його обсяг визначається не на визначений момент, а за певний проміжок часу. Коли говорять, що ваша місячна заробітна платня становить 680 грн., то йдеться про потік грошей, ваш дохід [3].
Якщо запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж.М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.
Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу
грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд [2]:
Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу у грошах, у їх додатковій емісії.
Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр МсС - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:
і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V).
Одним із припущень цієї теорії є положення про те, що індивідууми потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані "трансакційні гроші", які не дають доходу [2].
Отже, попит на гроші це багатогранне поняття. Коли ми говоримо про попит на гроші, то повинні враховувати основні характеристики, які розкривають зміст цього поняття. А саме: попит на гроші потрібно сприймати як попит на запас грошей у певний час, а не потік. Попит на гроші пов'язується з розв'язанням питання щодо форми, у якій особою зберігається наявна сума багатства (готівкою, цінними паперами тощо). Якщо особа віддає перевагу триманню у своєму портфелі відповідної суми грошей, вона позбувається певної кількості благ, які можна придбати на цю суму, а також втрачає дохід, який би мала отримати, якщо придбала б на ці гроші акції чи облігації. Тобто отримання певного запасу грошей пов'язане з певними збитками.
Усі вищеназвані характеристики попиту на гроші необхідні для усвідомлення механізму функціонування монетарного ринку і чинників, що впливають на нього.
Як уже зазначалось, Дж. М. Кейнс визнавав гроші одним із видів багатства і стверджував, що величина обсягів активів, яку господарчі агенти бажають зберігати грошима, залежить від того, як високо оцінюється ними властивість ліквідності грошей.
Люди обирають відносно ліквідний портфель, а отже попит на гроші відносно більший, ніж на інші активи. Тому теорію попиту на гроші Дж. М. Кейнса названо теорією переваги ліквідності. Кейнс визначив дві причини (або мотиви), що спонукають людей зберігати своє багатство або його частку ліквідними грошовими активами.
Першим Кейнс назвав трансакційний мотив до збереження грошей: люди зберігають частку своїх активів грошима, сприймаючи як засіб платежу (для оплати товарів і послуг, що використовуються як у власному, так і у виробничому споживанні).
Другий мотив - перестороги. Люди хочуть забезпечити можливість у майбутньому розпоряджатися часткою своїх ресурсів готівкою і тому зберігають їх грошовими активами. Кейнс також наголошував, що люди можуть зберігати свої активи як грошима, так і цінними паперами (облігаціями), що пов'язано з певним ризиком. Цінні папери, на відміну від грошей, забезпечують певний дохід (відсотки). Цей дохід залежить від норми позичкового відсотка. Якщо норма позичкового відсотка зменшується, то курс цінних паперів підвищується. Це обумовлено приростом капіталу. І навпаки, підвищення норми позичкового відсотка призводить до зниження курсу цінних паперів і втрати капіталу їхніми власниками. Кейнс назвав спекулятивним мотив до збереження частки портфеля активів грошима з метою запобігання втрати капіталу у разі збереження активів цінними паперами [5].
Дж. М. Кейнс сприймав пропозицію грошей (М) як наданий показник, уповні поділяючи погляди класиків. Новизна його поглядів полягала у методиці аналізу попиту на гроші. За Кейнсом, сукупний попит на гроші (Ма) визначається за формулою:
Сукупний попит на гроші має дві складові - трансакційну - Мd (яка враховує трансакційний мотив і мотив перестороги) і Мd2 спекулятивну.
Новизною у Дж. М. Кейнса є спроба врахувати спекулятивний попит, тобто попит на гроші як засіб збереження вартості. Цей попит залежить від норми відсотка, оскільки курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний позичковому відсотку.
У кожному конкретному випадку споживач сам визначає, яку частку доходу він збирається спрямувати на споживання, а яку - на збереження.
Збереження, що представлені цінними паперами, забезпечують дохід, але володіння ними пов'язане з ризиком, тому що ціна цих паперів коливається у значних межах. Підвищення норми відсотка пов'язане, відповідно до інших умов, із значним зниженням курсу цінних паперів. У цьому разі спекулятивний попит зростає тому, що, по-перше, високий відсоток компенсує ризик коливання цін, і, по-друге, у разі зниження відсотка ці цінні папери можна вигідно продати. Якщо ж норма відсотка буде незначною, то виникає протилежна тенденція.
Отже, Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох перемінних - доходу та норми відсотка. Збільшення доходу призводить до збільшення попиту на гроші та пов'язане з трансакційним мотивом і мотивом перестороги. Зниження (зростання) норми позичкового відсотка, навпаки - збільшує (зменшує) попит на гроші, що пояснюється існуванням спекулятивного мотиву.
У сучасній теорії попиту на гроші розглядається не тільки імовірність збереження грошей готівкою або облігаціями, а й іншими ліквідними активами. До портфелів власників сьогодні можуть долучатися різновиди як таких грошей, що не забезпечують відсотків (готівка, вклади до вимоги), так і грошей, що забезпечують відсотки (нацрахунки).
Вони також можуть володіти альтернативними формами ліквідних активів - заощадженнями, строковими вкладами (строковими депозитами), взаємними фондами грошових ринків та угодами про зворотний викуп, короткостроковими цінними паперами, векселями, довготерміновими урядовими облігаціями, акціями корпорацій, а також активами, втіленими у нерухомості, - виробниче обладнання підприємств, товари тривалого користування (меблі, автомобілі) тощо. Усе це впливає на бажання володіти яким-небудь із вищеназваних активів щодо грошей і може вплинути на обсяги попиту на гроші.
Сучасна теорія попиту на гроші не поділяє точки зору про розподіл попиту на гроші за мотивом перестороги, трансакційним і спекулятивним моментами.
Раніше зазначалося, що за сучасною теорією грошей процентна ставка все ж таки впливає на попит на гроші не через спекулятивний мотив, а лише внаслідок того, що норма відсотка є альтернативною вартістю зберігання грошей.
* Альтернативна вартість зберігання грошей - це втрати від яких-небудь невикористаних можливостей, що стикаються з альтернативними варіантами інвестицій.
Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші [1].
Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.
Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати за незмінного обсягу реального виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.
Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їх власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.
Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.
Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.
Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само собою провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору стазку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.
З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон 'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу
накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться.